Україна в Першій світовій війні ( 1914 – 1918 рр.

Причини війни:
1. Загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок
нерівномірності їх економічного та соціально – політичного розвитку.
2. Загарбання нових територій, контроль над ринками та джерелами сировини.
3. Гонка озброєнь.
4. Прагнення передових держав перерозподілити вже поділений світ.
5. Наявність у міжнародних відносинах двох ворогуючих блоків – Троїстого
союзу та Антанти.
6. Бажання урядів ворогуючих країн відвернути увагу народу від внутрішніх
проблем.

Привід до війни: вбивство в Сараєво ( Боснія ) Франца Фердинанда сербським

терористом Гаврилом Принципом 28 червня 1914 р.

Характер війни: загарбницький, несправедливий для всіх сторін – учасників.

Плани країн – учасниць щодо України:

Росія ----------------------
Австро – Угорщина ------
Німеччина -----------------
Туреччина ------------------
Румунія ----------------------
Галичина, Буковина, Закарпаття.
Поділля, Волинь.
Подніпров’я, Донбас, Крим.
Південна Україна, Крим.
Пів. Буковина, Бессарабія.

Хід воєнних дій на території України в 1914 – 1917 рр.

1 серпня 1914 р. – почалася Перша світова віна.
18 серпня 1914 р. - початок успішного наступу 8 – ї російської армії під
командуванням О.Брусилова.
23 серпня - кінець вересень 1914 р. – Галицька битва, в ході якої австро –
угорські війська зазнали поразки, а Галичина, Буковина опинилися під
окупацією Росії.
Березень 1915 р. – захоплення російськими військами після шестимісячної облоги
фортеці – Перемишль.

Політика російського уряду на захоплених територіях:

1. Утворення Галицько – Буковинського генерал – губернаторства на чолі з
графом Г.Бобринським. Виголошуючи промову у Львові, він стисло
виклав власне бачення ситуації: « Східна Галіція та Лемківщина – давно
неподільна частина однієї, великої Росії; на тих землях місцеве населення
завжди було російське, тому адміністрація має бути основана на
російських началах.»
2. Насильницька русифікація.
3. Свідоме знищення українських гімназій, газет і журналів, книгарень,
видавництв…
4. Закриття «Просвіт».
 5. Заборона українських політичних партій, спортивних та молодіжних
організацій.
6. Репресії проти українських політичних та громадських діячів.
7. Переслідування греко – католицької церкви ( депортація А.Шептицького).
Навернення в православ’я.
Наслідки: депутат Держдуми П.Мілюков назвав політику російської окупаційної
влади “європейським скандалом».

Травень 1915 р. – Горлицький прорив російського фронту німецькими та австро

– угорськими військами.
22 червня 1915 р. – вступ австро – німецьких військ до Львова.
Травень - жовтень 1915 р. – відступ російських військ, втрата Північної
Буковини, Східної Галичини, Підляшшя, Холмщина, Берестейщина та Західної
Волині.

22 травня - на початку червня 1916 р. – Брусиловський прорив – наступальна

операція російських військ Південно – Західного фронту під командуванням
генерала О.Брусилова, в результаті якої знову захоплено Східну Галичину ( без
м.Львова), Північну Буковину, частину Західної Волині.

1916 р. – створення Румунського фронту ++++ існував Пд.-Зх. фронт.

Червень 1917 р. – новий наступ російських військ на львівському напрямку, який

закінчився провалом, Росія втратила Галичину та Буковина. Після цієї події
війна набула позиційного характеру.

Національний рух на західноукраїнських земель у роки війни.

Головна Українська Рада. 1 серпня 1914 р.

Лідери: К.Левицький, М.Павлик, М.Ганкевич. (вихідці з Наддніпрянської
України+західноукраїнських земель).
Програмний документ: «Маніфест» ГУР.
Мета:
1. Захист інтересів українців в Австро – Угорщині в умовах Першої світової
війни.
2. Підтримка австрійського уряду у війні.
3. Самостійна Українська держава на територіях, які до війни належали
Російській імперії, і національно – територіальна автономія
західноукраїнських земель.
4. Створення легіону Українських січових стрільців, який розглядався як
зародок майбутньої національної армії. Першим командиром був
М.Галущинський.
Союз Визволення Україна. 4 серпня 1914 – 1 серпня 1918 р.
Лідери: Д.Донцов, А.Жук, В.Дорошенко .
Програмний документ: « Наша платформа».
Мета:
1. Відокремлення України від Росії і створення на відвойованих у неї землях
Української держави під протекторатом Австро – Угорщини і Німеччини.
2. Заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод
представникам усіх національностей.
3. Співпраця з урядами Німеччини та Австро – Угорщини з метою завдання
поразки Росії.
4. Формою правління повинна була стати конституційна монархія.

Діяльність:
1. Установлення контактів із урядовими колами країн Четверного союзу та
нейтральних країн.
2. Отримання фінансової допомоги від країн Четверного союзу, що
зараховувалась в борг майбутньої незалежної України.
3. Створення окремих таборів для українських військовополонених,
проведення агітаційної роботи.
4. Видання періодики, заснування українських установ, організацій, шкіл.
СВУ видав 25 брошур про Україну десятьма мовами, а також
організував вихід двох часописів: «Українські новини» німецькою
мовою у Відні та «Український огляд» французькою в Лозанні
5. Формування українських дивізій сірожупанників і синьожупанників у
складі австрійської та німецької армій.

Загальна Українська Рада. 1915 – 1916 рр.

Лідер: К.Левицький.
Мета:
1. Привернення уваги урядових кіл Австро – Угорщини до ідей української
державності.
2. Поділ Галичини на Західну та Східну.
3. Об’єднання всіх українських земель у межах Австро – Угорщини в єдиний
коронний край із правами автономії.
Саморозпуск відбувся в листопаді 1916 р. на знак протесту проти маніфесту 5
листопада 1916 р. про відновлення Польської держави на польських землях, що
були відібрані в Росії.

Українські січові стрільці

Легіон Українських січових стрільців - українське військове формування в
складі австро – угорської армії, яке було створене з ініціативи ГУР та діяло
на російському фронті у 1914 – 1918 рр. Австро-угорський уряд озброїв меншу
частину добровольців усусівців.
Легіон УСС чисельністю 2,5 тис. чол.. було створено в серпні 1914 р. у м.Стрий.
Його ядро становили активісти молодіжних воєнізованих організацій «Січ»,
«Сокіл», «Пласт». Першим командиром УСС став директор приватної укр..
гімназії М.Галущинський ( 1878 – 1931 рр.)
27 – 28 вересня 1914 р. - бої на Ужоцькому перевалі.
29 квітня – 2 травня 1915 р. - битва на горі Маківка.
Червень 1915 р. – битва під Галичем.
Грудень 1915 р. – переформування куренів УСС у полк.
Вересень 1916 р. – розгром УСС на горі Лисоня. Залишки полку було виведено
у тил.
17 лютого 1917 р. – полк знову повернувся на фронт під Бережани .
Після Лютневої революції в Росії розпочалося братання січових стрільців і
українських, які воювали в російській армії. Після підписання Брестського миру
січові стрільці разом із військами УНР воювали проти більшовиків,
білогвардійців, поляків. Згодом з офіцерів – січовиків Є.Коновалець створив
Українську воєнну організацію, яка стала основою ОУН.
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький (Василь Вишиваний) – полковник
легіону УСС.

Позиція українських політичних сил та громадських організацій

Наддніпрянщини щодо Першої світової війни.
Товариство українських поступовців :
1. Підтримка Російської імперії.
2. Сподівання на автономію України.
3. Після захоплення Галичини російськими військами - заклик до нейтралітету
у війні.

Українська соціал – демократична робітнича партія (УСДПР):

1. Розкол: В.Винниченко підтримав ідею більшовиків – перетворити війну на
громадянську і захопити владу.
2. С.Петлюра закликав до підтримки Росії у війні. ( С.Петлюра написав статтю
– відозву «Війна і українці»).

Карпато – Руський визвольний комітет ( створений емігрантами з Галичини):

1. Возз’єднання усіх українських земель у складі Російської імперії.
2. Допомога біженцям.

Комітет Південно – Західного фронту Всеросійського союзу земств і

міст:
1. Підтримка російської армії.
2. Допомога біженцям із Галичини.

Результати та наслідки Першої світової війни для України:

1. Послаблення Російської та Австро – Угорської імперій, що стало поштовхом
до подальших революційних подій.
2. Зростання національної свідомості, висунення ідей створення незалежної
Української держави.
3. Великі демографічні втрати – понад 500 тис. чол..
4. Занепад економіки, зубожіння населення.
5. Війна була трагедією українського народу: територія України стала
об’єктом зазіхань й ареною воєнних дій, а українці змушені були вести
братовбивчу війну.
6. Фінансова криза: інфляція та криза банківської системи.
7. Формування механізмів державного регулювання економікою.
 Українська революція ( 1917 – 1921 рр.)

Характер революції: національно – демократична.

Передумови революції:
1. Перша світова війна.
2. Поразка царської армії на фронтах.
3. Загальна соціально – економічна та політична криза, зумовлена Першою світовою
війною.
4. Розпад Російської імперії.
5. Лютнева демократична революція в Росії.
6. Крах самодержавства.

Привід – початок революцій та повалення монархії.

Причини революції:
1. Входження України до складу Російської та Австро – Угорської імперій і втрата
нею своєї самостійності.
2. Важкі соціально – економічні умови більшості населення: низька заробітна плата,
тяжка праця, безземелля і малоземелля.
3. Переслідування в Російській імперії українського суспільного руху, утиски
політичних партій та громадських рухів.
4. Не було власної державності.

27 лютого 1917 р. – демократична революція в Петрограді, внаслідок якої

повалено самодержавство.
2 березня 1917 р. – російський цар Микола II зрікся престолу.
2 березня 1917 р. – утворено Тимчасовий уряд, який очолив Г.Львов. ТУ
вважав себе правонаступником царського уряду, мав намір зберегти за собою
контроль над усіма територіями Російської імперії, мав намір провести низку
демократичних перетворень, створив представницькі й виконавчі органи місцевої
влади. ТУ мав діяти до скликання Установчих зборів, які мали затвердити
форму державного ладу і прийняти Конституцію. Засудження ЦР.
27 лютого 1917 р. – виникають Ради робітничих і солдатських депутатів ( з
представників есерів і меншовиків). Більшовиків у радах на початку весни 1917
р. було мало.

Губернаторів було усунено, а вищою посадовою особою в губернії став комісар

Тимчасового уряду, а у повітах - повітові комісари. На місцях почали
створюватися нові органи Тимчасового уряду - громадські ради та їхні
виконавчі комітети. Тимчасовий уряд в Україні спирався на промисловців,
землевласників й урядовців.

Періоди Української революції: 1. Березень 1917 р. – квітень 1918 р. – доба УЦР. 2.

Квітень 1918 р. – грудень 1918 р. – доба Гетьманату П. Скоропадського. 3. Грудень
1918 – листопад 1921 – доба Директорії.
4 березня 1917 р. – створення Центральної Ради, на чолі з М.Грушевським.
 Мета УЦР :
1. Здобуття автономії України.
2. Перетворення Росії на федеративну республіку.
3. Представництво політичних інтересів УЦР перед російським Тимчасовим
урядом.
Склад: 882 депутати. В УЦР переважали автономістські настрої.

12 березня 1917 р. – українська демонстрація в Петрограді. У багатьох містах

Наддніпрянської України відгуком на російську революцію стали багатотисячні
демонстрації під синьо – жовтими прапорами. Демонстранти вийшли на вулиці
Києва, Одеси, Полтави, Харкова з транспарантами « Автономію Україні».
Березень – квітень 1917 р. – відновлення діяльності українських політичних
партій.
Політичні сили в складі УЦР:
1. УСДРП. Автономісти. 1. УНП
2. УПСФ. 2. Українська демократично – хліборобська партія.
3. УПСР. Самостійники.
3. Українська партія соціалістів-самостійників – І.
Липа, незалежність.

Політичні партії в під російській Україні:

1. Українська партія соціалістів – революціонерів ( УПСР ) - найвпливовіша.
Видатним лідером цієї партії був М.Грушевський. мала вплив серед сільського
населення. Виступала за автономію, за ліквідацію поміщицького землеволодіння,
передання землі в користування селянам. Керівництво – В.Голубович, П.Христюк,
В.Залізняк.
2. Українська соціал – демократична робітнича партія (УСДРП) (1905 р.). Друга
за чисельністю і впливом. Лідери УСДРП – С.Петлюра, В.Винниченко.
Виступала за автономію, за парламентську республіку, за проведення важливих
соціальних реформ, за демократичний розвиток України з соціалістичною
перспективою.
3. Українська партія соціалістів – федералістів (УПСФ). Лідери УПСФ -
С.Єфремов, Д.Дорошенко. Ця партія масовою не стала, оскільки здійснювала
політичну діяльність лише серед інтелігенції, частково серед робітників та селян.
Виступала за автономію України, аграрну реформу, збереження приватної
власності.
4. Українська народна партія ( УНП ), заснована М.Міхновським. Виступала за
незалежність України.
5. Українсько – демократична хліборобська партія ( УДХП ). Лідери УДХП –
В.Липинський. Партія орієнтувалася на поміщиків та заможне селянство.

Початок українізації армії

 Боротьба за відродження української державності не могла бути успішною без
створення національних збройних сил. Ініціатором їх створення виступили
самостійники. Березень 1917 р. з ініціативи М.Міхновського, палкого прихильника
самостійної України та національних збройних сил, проведено перші збори
українських старшин і солдатів Київського гарнізону, де проголосили створення
Української військової ради, яка і сформувала Український військовий клуб
ім..гетьмана П.Полуботка.
Березень – квітень 1917 р. – створення першого українського полку ім..
Б.Хмельницького з ініціативи Українського військового клубу.
Травень 1917 р. – I Український військовий з’їзд :
1. Вимога до Тимчасового уряду створити українізовані військові частини.
2. Створено Український Військовий генеральний комітет на чолі з
С.Петлюрою . ( Із 18 осіб, М.Міхновський став одним із членів Військового
генерального комітету).
3. З’їзд уповноважив ЦР узгодити з Тимчасовим урядом питання про надання
Україні автономії.

Вільне козацтво:
1. Вільне козацтво – своєрідна революційна народно – військова організація.
2. Перший кіш було сформовано у квітні 1917 р. у Звенигородському повіті на
Київщині.
3. Відділи Вільного козацтва створювалися із національно свідомих селян та
робітників віком старше 18 років.
4. Спочатку Вільне козацтво виконувало суто міліцейські функції: охорона порядку в
краї, боротьба з бандитизмом і дезертирством.
5. В жовтні 1917 р. в Чигирині відбувався перший Всеукраїнський з’їзд Вільного
козацтва, на якому було прийнято Статут і обрано Генеральну раду на чолі зі
П.Скоропадським. Українізований корпус російської армії.
6. У цей час Вільне козацтво налічувало вже 60 тис. осіб.
7. Із наступом більшовицьких сил в Україну Вільне козацтво перетворилося на
активну бойову силу, що стала на захист української революції.
8. За розпорядженням Генерального секретаріату УЦР, Вільне козацтво було
реорганізовано в регулярну частину – Реєстрове вільне козацтво.
9. У січні – лютому 1918 р. Вільне козацтво вело героїчну боротьбу проти
наступаючих на Київ частин полковника М.Муравйова.
10.Навіть після падіння Києва «вільні козаки» під командуванням отамана
Ю.Тютюнника утримували Звенигородський повіт до повернення української влади.
11.У зв’язку зі вступом німецьких військ в Україну навесні 1918 р. на вимогу
кайзерівських генералів Вільне козацтво було розформовано. Проте значна частина
вояків увійшла до складу армії УНР.

6 – 8 квітня 1917 р. – Український національний конгрес.

 1. Прибуло близько 1 тис. делегатів з усіх регіонів.
2. Визначено мету УЦР: здобуття автономії України.
3. УЦР визнано представницьким законодавчим органом України і
розширено її склад (115 осіб). Обрано керівництво УЦР: голова -
М.Грушевський, заступники – В.Винниченко, С.Єфремов.
« Конгрес був першим відродження нації на шляху державності»
( В.Винниченко).
В. Винниченко – автор усіх універсалів.

Спираючись на рішення Українського військового з’їзду, Всеукраїнського

національного конгресу, виражаючи інтереси та революційні настрої
Українського народу, Центральна Рада відрядила до Петрограда делегацію з 10
осіб на чолі з В.Винниченком. Поїздка успіху не мала. Тимчасовий уряд відхилив
вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії ти що лише Установчі збори повинні
вирішувати устрій Росії.

I Універсал УЦР 10 червня 1917 р.

( прийнятий на II Українському військовому з’їзді )
Причини проголошення:
1. Ігнорування Тимчасовим урядом делегації УЦР на чолі з В.Винниченком.
2. Відмова Тимчасового уряду надати Україні автономію.
3. Ініціатива II Українського військового зїзду проголосити автономію України
без згоди Тимчасового уряду.

Проголошуючи універсал, було вперше заспівано гімн України.

Зміст:
1. Проголошення автономії України у складі Росії.
2. УЦР – вищий державний орган влади в Україні до скликання Українських
Установчих зборів.
3. Заклик до населення створювати підпорядковані УЦР місцеві органи влади.
4. Створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку
з населення.
5. Участь представників всіх національностей у державотворчих процесах в
Україні.
6. Необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землею
належало б винятково б народові України.
Наслідки:
1. УЦР стала законодавчим органом влади.
2. 15 червня 1917 р. – створено Генеральний Секретаріат – перший
український уряд на чолі з В.Винниченком ( 8 секретарств, у першому
складі уряду переважали представники УСДРП ( 5 чол.

II Універсал УЦР 3 липня 1917 р.

Причини проголошення:
1. Пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом.
2. Прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду у складі міністрів
О.Керенського, М.Терещенка, І.Церетелі з метою взяти під власний
контроль процеси, що відбувалися в Україні.
3. Ведення переговорів з УЦР. Наслідком переговорів став компроміс обох
сторін у виглядів II Універсалу УЦР.
Зміст:
1. Відмова від самочинного проголошення автономії до Всеросійських
Установчих зборів.
2. Визнання УЦР вищим органом влади.
3. Затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом.
4. Поповнення УЦР представниками національних меншин.
5. Формування українських військових частин під контролем російського
командування.

Наслідки:

1. Досягнуто компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом.

2. Липнева криза Тимчасового уряду: вихід зі складу уряду кадетів на
знак протесту проти визнання УЦР.
3. 4 – 9 липня 1917 р. – виступ самостійників на чолі з М.Міхновським,
що поглибило розкол в українському національному русі.
Самостійники хотіли змусити УЦР проголосити незалежність
України.
4. Падіння авторитету УЦР.

На основі II Універсалу Мала рада виробила Статут Генерального

Секретаріату, який Тимчасовий уряд не затвердив. Статут був прообразом
укр.. конституції: визначав функції вищих органів державного управління, межі
їхньої компетенції, порядок роботи й взаємовідносини з органами в Петрограді.
Натомість Тимчасовий уряд 4 серпня 1917 р. видав Тимчасову інструкцію для
Генерального Секретаріату, яка обмежувала права України:
1. Генеральний Секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду, а не ЦР.
2. ГС має бути призначено Тимчасовим урядом на подання ЦР.
3. До складу ГС входило не 14, а лише 9 секретарів, 4 з яких мали бути
представниками меншин.
4. Українська територія мала становити лише 5 губерній ( Київська,
Волинська, Подільська, Полтавська, частково Чернігівська).
5. ЦР позбавлялася законодавчих прав.
6. З компетенції ЦР вилучалися військові, судові, продовольчі справи, а
також пошта, телеграф, суд, шляхи, транспорт.

Значення: загострив конфлікт між УЦР та Тимчасовим урядом.

 Корніловський заколот – заколот на чолі з головнокомандуючим російської
армії Л.Корніловим, підтриманий правими політичними силами, у серпні 1917 р.
проти Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським.
26 – 30 серпня 1917 р. – корніловський заколот. Мета: установлення диктатури
Л.Корнілова.
Причини:
1. Погіршення економічного становища країни.
2. Бездіяльність ТУ в розв’язанні нагальних проблем.
3. Загострення політичної боротьби за умов слабкості ТУ.
4. Вимога заможних верств населення встановити владу «сильної руки».
Наслідки:
1. Поразка правих сил і зміцнення лівих.
2. ТУ утратив підтримку заможних верств населення.
3. Зростання авторитету більшовиків.
4. Погіршення соціально – економічного становища в країні.

8 – 15 вересня 1917 р. – з’їзд народів Росії в Києві.

Рішення :
1. Засудження державної централізації.
2. Вимога федеративного устрою Російської держави.
3. Всеросійські Установчі збори не повинні перешкоджати скликанню
крайових установчих зборів.
Результати:
1. Початок підготовки до Українських Установчих зборів.
2. Заява УЦР про поширення влади на 9 губерній ( без Криму).
3. ТУ не визнав рішення УЦР.

Вересень 1917 р. – Демократична нарада. Мета: обрання Ради республік -

передпарламент Росії.

III Універсал УЦР 7 листопада 1917 р.

Передумови проголошення:
1. 25 жовтня 1917 р. – більшовицький переворот у Петрограді, повалення
влади ТУ. Проголошення Росії Республікою Рад на чолі з Радою Народних
Комісарів. Раднарком очолив В.Ленін.
2. 29 – 31 жовтня 1917 р. - збройне повстання більшовиків у Києві з метою
встановлення радянської влади. УЦР засудила.
3. У жовтні – листопаді 1917 р. – за владу в Києві боролися: прихильники УЦР,
загони Червоної гвардії, Київський воєнний округ.
4. Загроза встановлення радянської влади.
Основний зміст:
 1. Проголошення Української Народної Республіки в складі федеративної
Росії.
2. УЦР - вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат - вищий
виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України.
3. Влада УЦР поширюється на 9 губерній.
4. Скасування права власності нетрудових господарств на поміщицькі, удільні,
монастирські, церковні та інші землі.
5. Земля - власність трудового народу й мати перейти до нього без викупу.
До Установчих зборів землею опікуватимуться земельні комітети, обрані
народом.
6. Підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни.
7. Скасування смертної кари, амністія політичним в’язням.
8. Проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, зборів,
страйків…..
9. Визнання права національних меншин на національно – персональну
автономію.
10.Визначення дня виборів та скликання Українських Установчих зборів.
Значення: став програмою масштабних соціально – економічних та
політичних перетворень в Україні.
Значення проголошення:
1. Закладено основи демократичного устрою Української держави.
2. Серед селян зріс вплив більшовиків, які обіцяли зрівняльний розподіл
землі.
3. Наявність суперечливого становища: з одного боку, УНР залишалася
складовою частиною Росії, з іншого - не визнавала Раднарком
легітимним урядом Росії.

Перші закони (декрети) радянської влади ( прийняті на II Всеросійському з’їзді Рад

( жовтень – листопад 1917 р. ), перші декрети Раднаркому були спрямовані на
здобуття підтримки широких верств населення.
1. Декрет про мир - негайне перемир’я з Німеччиною, початок переговорів з
Четвертним союзом щодо укладення миру без анексій ( насильницького
приєднання територій) та контрибуцій ( грошових виплат державам –
переможцям).
2. Декрет про землю - конфіскація поміщицьких земель, передання землі радам
селянських депутатів, зрівняльний розподіл землі.

Українські Установчі Збори - виборна законодавча установа, завданням якої

було затвердити новий лад і встановити конституцію української держави.
Вибори відбувалися 27 грудня 1917 р. ( 9 січня 1918 р. ), збори мали бути скликані
9 ( 22 ) січня 1918р.
Вибори були загальними, рівними, прямими при таємному голосуванні ( від 20
років ) - 301 депутат.
Результати: пройшли не у всіх губерніях через воєнні дії, найбільше голосів
здобули українські есери ( 30 % ) та УСДРП ( 30 % ), за більшовиків проголосували
- 19 % населення України.
 Перша війна радянської Росії проти УНР ( грудень 1917 – лютий 1918
рр.)
Причини:
1. Прагнення Раднаркому встановити владу на всій території колишньої Російської
імперії ( за винятком Польщі і Фінляндії).
2. Невдалі спроби більшовицького перевороту в УНР у жовтні 1917 р.
3. Зміна тактики більшовиків: використали створені УЦР форми державності,
перетворивши їх на радянські.

Передумови:
4 грудня 1917 р. – « Маніфест до українського народу з ультимативними
вимогами до Української Ради», підписаний В.Леніним і Л.Троцьким:
- Визнано УНР та її право на самовизначення;
- УЦР звинувачено в проведенні « двозначної буржуазної політики», не
визнано повноважним представником українського народу;
Вимоги більшовиків до УЦР:
- Відмовитися від спроб дезорганізувати загальний фронт;
- Припинити роззброєння більшовицьких частин на території України;
- Не пропускати військові частини на Дон та Урал, де розгорнулося
антибільшовицьке повстання;
- Сприяти радянським військам у боротьбі з «контрреволюційними»
повстаннями;

4 – 6 грудня 1917 р. - робота I Всеукраїнського зїзду Рад у Києві ( скликаний з

ініціативи Й.Сталіна для переобрання складу УЦР):
- Спроба більшовиків передати всю владу радам, перетворивши УЦР на
Центральний Виконавчий Комітет Рад (ЦВК), провалилася;
- З’їзд висловив довіру УЦР;
- Делегати – більшовики переїхали до Харкова, де проходив обласний з’їзд
Рад Донецько – Криворізького басейну, та маніфестували його як
Всеукраїнський з’їзд Рад;
- 5 грудня 1917 р. – відхилення ультиматуму Раднаркому Генеральним
Секретаріатом УНР.
-
Хід бойових дій:
- 9 грудня 1917 р. – захоплення більшовицькими військами Харкова.
- 25 грудня 1917 р. – початок загального наступу більшовицьких військ, які
діяли в складі кількох армійських груп під командуванням М.Муравйова,
Р.Берзіна, І.Кудинського. РНК Росії затвердив В.Антонова – Овсієка
командувачем армією у війні проти УНР.
- 12 грудня 1917 р. – I Всеукраїнський зїзд Рад у Харкові. Проголошення
встановлення радянської влади, створення радянського уряду -
Народного Секретаріату. Керувала урядом Є.Бош.
- Грудень 1917 р. – січень 1918 р. – більшовики захопили Одесу, Миколаїв,
Херсон, Маріуполь, майже всю Лівобережну Україну.
- 29 січня 1918 р. – більшовицьке повстання в Києві на заводі «Арсенал».
 - - 29 січня 1918 р. бій під Крутами між Червоною армією
на чолі із М.Муравйовим та об’єднаним загоном українських добровольців
на чолі із сотником В.Омельченком із курсантів військової школи та
студентів (близько 500 чол.)
- 9 лютого 1918 р. – УЦР та Рада Народних Міністрів залишили Київ.
Захоплення більшовицькими військами більшої частини України.
- Ю.Коцюбинського було призначено «головнокомандувачем усіх військ
УНР», хоча жодного впливу на прийняття рішень не мав. С.Єфремов
«Лист без конверта». Засудження сина Михайла Коцюбинського у зраді
українського народу.

Причини поразки УЦР:

1. Нерішучість УЦР у здійсненні соціально – економічних реформ.
2. Нехтування проблемою створення боєздатної армії.
3. Активна більшовицька пропаганда.
4. Висока боєздатність більшовицьких військ

IV Універсал - 22 січня 1918 р.

Причини проголошення:
1. Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії.
2. Загроза захоплення більшовиками України, неспроможність УЦР самостійно
дати їм відсіч.
3. Необхідність офіційно відмежуватись від радянської Росії для ведення
мирних переговорів з країнами Четверного союзу.
Основний зміст:
1. Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною
державою.
2. Прагнення жити з усіма сусідніми державами у «згоді та приязні», без
взаємного втручання у внутрішні справи.
3. Влада в УНР належить народу ( до Установчих зборів її вищим
органом залишається УЦР та уряд – Рада Народних Міністрів).
4. Початок самостійних мирних переговорів.
5. Заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками.
6. Проголошення програми соціально – економічних перетворень:
- Розпуск постійної армії та створення народної міліції.
- Обрання народних Рад - органів місцевого самоврядування.
- Підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу.
- Скасування приватної власності на землю.
- Ліси, води, надра є надбанням усього народу.
- Переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку.
- Боротьба з безробіттям.
- Державний контроль над банками.
- Встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю.
- 7. Підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом.
Наслідки:
1. Створення самостійної української держави – втілення мрій і боротьби
багатьох поколінь.
2. Можливість розв’язувати нагальні соціально – економічні питання, не
очікуючи на новий демократичний устрій Росії ( 9 – 15 січня були прийняті
закони про національно – персональну автономію, 8 – год. Робочий день,
земельний закон).
3. Самостійне ведення переговорів з іншими державами, у тому числі про
припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

Перша спроба радянізації України в 1917 – 1918 рр.

1. Знищення старого державного апарату.
2. Переїзд ЦВК Рад України та Народного Секретаріату з Харкова до Києва.
3. Впровадження на території України усіх декретів Раднаркому.
4. Переобрання місцевих Рад робітничих, солдатських депутатів, ревкомів.
5. Розчленування території України на регіональні «республіки»: Донецько
– Криворізьку, Одеську, Таврійську; частина українських земель
увійшла до Донської республіки.
6. Націоналізація великих промислових підприємств.
7. Підпорядкування промисловості України Вищій Раді Народного
Господарства (ВРНГ) рад.Росії.
8. Створення комун.
9. Поширення на Україну Декрету про землю про розподіл поміщицьких
земель між селянами.
10.Ліквідація української грошової системи.
11.Поновлення вивозу хліба з України в Росію.
12.Створення робітничо – селянської армії України - Червоного козацтва під
командуванням В.Примакова.
13.Червоний терор.
14.Встановлення робітничого контролю над виробництвом.
 Мирні переговори в Бресті ( Брест – Литовському, Бересті)

Ініціатива проведення мирних переговорів належала більшовикам. На пропозицію

почати переговори відгукнулися Німеччина та її союзники.
Учасники: країни Четверного союзу, Радянська Росія, УНР.
Мета: укладення сепаратного миру в Першій світовій війні.

Делегацію УЦР очолив Всеволод Голубович, якого потім замінив Олександр

Севрюк. Делегація Росії зробила спробу замінити на переговорах представників
УЦР делегатами радянського уряду України. Підставою для цього послугувало
те, що більша частина УНР опинилася під контролем більшовиків. Утім цю
спробу російської делегації відкинули представники УЦР, бо Україна на той час
вже прийняла IV Універсал. Учасники переговорів ( зокрема й рос. делегація на
на чолі з Л.Троцьким) визнали українську делегацію як самостійного й
повноважного представника УНР.

9 лютого 1918 р. – укладення Берестейського миру між УНР та країнами

Четверного союзу.
Причини укладення:
1. Необхідність припинення війни з країнами Четверного союзу.
2. Потреба в зовнішній підтримці в боротьбі з більшовицькою Росією.
3. Спроби УЦР порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були
підтримані останньою.
Основні умови:
1. УНР виходила з Першої світлової війни, стан війни між УНР і
Німеччиною та її союзниками припинявся.
2. Сторони відмовлялися від претензій на відшкодування збитків,
спричинених війною.
3. Кордони з між УНР і Австро – Угорщиною визначалися за угодами
довоєнного часу.
4. Сторони обмінюються військовополоненими.
5. Німеччина та Австро – Угорщина зобов’язувалися допомогти УНР
відновити контроль над усією територією України.
6. Україна надає країнам Четверного союзу значні обсяги продовольства
( Німеччина зобов’язувалася постачати Україні с/г машини та дефіцитні
товари. Взаємні поставки було регламентовано Господарським договором
між УНР, підписаним 23 квітня 1918 р.)

Значення:
1. Визнання УНР на міжнародній арені.
2. Збройне втручання країн Четверного союзу в радянсько – українську
війну.
3. Україна стала першою державою, яка вийшла з Першої світової війни.
4. Падіння радянської влади в Україні.
5. Відновлення влади УЦР, обмежено суверенітет України.
17 березня 1918 р. – УЦР ратифікувала Брестський договір.
Позитивно оцінили договір: М.Грушевський, П.Христюк.
Негативно оцінили договір: В.Винниченко, С.Петлюра.
Вступ військ Німеччини й Австро – Угорщини на територію УНР. 18 лютого
1918 р. – початок виступу армії Четверного союзу та військ УЦР проти Червоної
армії.
7 березня 1918 р. – повернення УЦР до Києва. До кінця квітня 1918 р. всю
Україну було звільнено від радянських військ.

Політика УЦР у січні - квітні 1918 р.

1. Запровадження нового стилю в літочисленні ( заміна Юліанського календаря
Григоріанським 16 лютого – 1 березня).
2. Затвердження державного герба - тризуба.
3. Уведення в обіг національної валюти - гривні.
4. Впровадження закону про громадянство.
5. Скасування приватної власності та прийняття закону про землю, згідно з яким
передбачалися соціалізація землі та встановлення максимуму землеволодіння.
6. 29 квітня 1918 р. – ухвалення демократичної Конституції УНР.

Окупаційна політика Німеччини та Австро – Угорщини

1. Голова окупаційної адміністрації - фельдмаршал Г.Ейхгорн.
2. Мета окупаційної політики: забезпечення українськими продовольством і
сировиною Німеччини та Австро – Угорщини, перетворення України на
німецьку колонію.
3. Основні заходи: запровадження воєнно – польових судів для українців,
переслідування більшовиків, заборона страйків, наказ про повний засів
земельних площ, зокрема нерозділених поміщицьких земель.

Причини падіння УЦР:

1. Складні умови діяльності – господарська руїна, безладдя, анархія.
2. Неспроможність запропонувати програму, яка згуртувала б усі верстви
українського населення.
3. Невдоволення політикою УЦР заможних верств населення.
4. Ілюзорна віра в демократичну федерацію народів Росії, надія на
примирення з більшовиками.
5. Непослідовність, нерішучість у вирішенні нагальних соціально -
економічних проблем, зокрема з проведенням аграрної реформи.
6. Нехтування необхідності створити регулярну боєздатну українську армію.
7. Наявність суперечностей усередині УЦР.
8. Байдужість країн Антанти до долі України.
9. Конфлікт УЦР з німецько – австрійською окупаційною адміністрацією.
 Гетьманський переворот П.Скоропадського 29 квітня 1918 р.
Причини гетьманського перевороту:
1. Нездатність УЦР опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня
державного та економічного розвитку.
2. Криза соціальної політики УЦР й неприйнятність цієї політики
поміщиками, промисловцями та іншими верствами населення.
3. Наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал –
губернаторство.
4. Втрата авторитету УЦР серед широких верств населення в умовах окупації.
5. Господарська розруха, безладдя, анархія.
6. Зволікання УЦР з проведенням аграрної реформи.
7. Відсутність боєздатної регулярної української армії.
8. Наявність протиріч всередині УЦР.
9. Байдужість країн Антанти до долі України.
У квітні 1918 р. - в Києві була створена Українська Народна громада, яка
розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні
шляхом здійснення перевороту.

29 квітня 1918 р. - на зїзді хліборобів – землевласників владу було передано

генералу П.Скоропадському. Війська, віддані П.Скоропадському, захопили
урядові установи в Києві та розігнали УЦР.
30 квітня 1918 р. – П.Скоропадський проголосив себе гетьманом усієї
України. Він зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову
владу, керував закордонними відносинами, був головнокомандувачем армією
та флотом.

Внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського:

Основні документи: Грамота П.Скоропадського до всього українського
народу.
Закон про тимчасовий державний устрій України.
1. УНР перетворено на Українську Державу, очолювану гетьманом.
2. Формування Ради Міністрів ( Г.Василенко, Ф.Лизогуб, С.Гербель)
3. Формування місцевих владних органів, відновлення земств.
4. Ставка на професіоналізм, а не на політичні переконання.
5. Відновлення права приватної власності.
6. Повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім
власникам.
7. Проект земельної реформи: максимум землеволодіння - 25 га на особу,
наділення землею малоземельних селян.
8. Запровадження гривні, відкриття українських банків.
9. Скасування 8 – год. робочого дня, заборона страйків.
10.Організація громадських робіт для безробітних.
11.Постачання продовольства до Німеччини.
12.Початок створення регулярної української армії, відновлено флотську
службу за призовом.
13.Спроба відновлення українського козацтва.
 14.Українська мова проголошена державною.
15.Курс на українізацію освіти, відкрито укр.. університети в Києві та
Камянці – Подільському, та близько 150 гімназій, укр.. кафедри в
університетах Харкова, Києва, Одеси.
16.Обов’язкове вивчення укр.. мови, літератури, історії.
17.27 листопада 1918 р. – створення Української академії наук на чолі з
В.Вернадським.
18.Засновано: Національний архів, Нац. Бібліотеку, Укр. історичний музей,
Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери,
Українську державну капелу ( під керівництвом О.Кошиця).
19.1918 р. – створено Українську автокефальну православну церкву на чолі з
митрополитом В.Липківським.
20.Встановлення дипломатичних відносин з 12 країнами, пріоритет у
відносинах з Німеччиною.
21.12 червня 1918 р. – підписання перемиря з радянською Росією.
22.14 листопада 1918 р. – грамота П.Скоропадського про відмову від
самостійної Української держави, курс на утворення Всеросійської
федерації народів, «кінцевою метою якої буде відновлення Великої
Росії».

Значення гетьманської держави:

1. Створення передумов для економічного зростання України.
2. Активізація національно – культурного життя.
3. Наростання соціальних суперечностей, страйковий і повстанський рух.
4. Гетьман зумів залучити до державного будівництва майже всі
конструктивні сили країни, крім деяких незначущих груп радикальної
української інтелігенції та радянізованої частини сільського й міського
пролетаріату
14 грудня 1918 р. – П.Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини.

Причини падіння гетьманату П.Скоропадського:

1. Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську
державу опори та гаранта стабільності.
2. Залежність укр.. держави від австро – німецьких збройних формувань.
3. Відсутність дієздатної регулярної укр.. армії.
4. Відновлення старих порядків, що призвело до наростання соціальної
напруги.
5. Вузька соціальна база ( буржуазія, поміщики, заможні селяни).
6. Виникнення опозиції гетьманській владі ( українські соціалістичні партії;
українські більшовики, які у червні 1918 р. утворили власну партію -
КП(б)У. Першим секретарем ЦК КП(б)У став Г.Пятаков ).
7. Спроба знайти опору серед білогвардійців.
Формування опозиції до гетьманського режиму
Травень 1918 р. – створення Українського національно – державного союзу на чолі
з П.Ніковським у складі соціалістичних партій.
Перетворення УНДС на Український національний союз ( УНС ), який
згодом очолив В.Винниченко.
Мета УНС: повстання проти гетьманської влади, самостійна Українська держава
на соціалістичних принципах.
Склад УНС:УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська
спілка, Всеукраїнський союз земств.
13 листопада 1918р. - створення для керівництва анти гетьманським
повстанням Директорії УНР у складі:
- Голова – В.Винниченко ( УСДРП ).
- С.Петлюра – головний отаман військ УНР ( УСДРП ).
- Ф.Швець ( УПСР ).
- А.Макаренко – керівник профспілки залізничників.
- О.Андрієвський ( УПСС ).

Повалення гетьманського режиму:

15 листопада 1918 р. – початок повстання: виступ корпусу січових стрільців
Є.Коновальця в Білій Церкві.
18 листопада 1918 р. – бій під Мотовилівкою. Поразка гетьманських військ,
перехід сердюцьких частин на бік повстанців.
19 – 21 листопада 1918 р. – забезпечення нейтралітету окупаційних військ,
підривна агітація Директорії у військових частинах Української держави.
14 грудня 1918 р. – вступ до Києва військ Директорії; гетьман П.Скоропадський
зрікся влади й виїхав до Німеччини.
18 грудня 1918 р. – прибуття Директорії до Києва.
 Відновлення УНР. Директорія.
26 грудня 1918 р. – Директорія проголосила Декларацію з програмою своїх дій:
1. Заявлено про відновлення УНР.
2. Відмінено всі закони і постанови гетьманського уряду.
3. Усіх призначених за гетьмана чиновників звільняли з роботи.
4. Влада в УНР належить трудовому народу.
5. В організації влади покладено ідею «трудового принципу».
6. Нетрудові, експлуататорські класи позбавляються права голосу.
7. Директорія – тимчасова верховна влада до скликання Трудового конгресу.
8. Відновлюється 8 – год. робочий день та свободи скасовані гетьманом.
Директорія намагалася встановити в Україні національний варіант
радянської влади.

Причини приходу Директорії до влади:

1. Прихід Директорії до влади забезпечено вдало вибраним моментом для
атаки на гетьманський режим, бо у середині листопада 1918р.
П.Скоропадський залишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла
поразку у війні.
2. П.Скоропадський відмовився від державної незалежності України та
проголосив непопулярний проросійський курс, що викликало велике
незадоволення.
3. Незадоволення народних мас економічною політикою гетьманського уряду.
4. Директорія проголосила популярні в народі гасла ( аграрна реформа,
передача землі селянам, 8 – год. роб. День).
5. Директорія спиралася на масовий рух проти політики гетьманату та
окупаційного режиму.
6. Під своїми знаменами Директорія зібрала досить впливових лідерів -
В.Винниченка, С.Петлюру, М.Шаповала, М.Порша та інших.

Внутрішня політика Директорії:

1. 23 – 28 січня 1919р. – Трудовий конгрес, ( 400 делегатів, 36 з них
представники ЗУНР ) який передав усю повноту влади Директорії.
2. Вища виконавча влада - Рада Народних Міністрів на чолі з
В.Чеховським. ( часто змінювалися уряди. Почергово його очолювали
В.Чеховський, С.Остапенко, Б.Мартос, І.Мазепа, В.Прокопович).
3. Передання влади на місцях губернським та повітовим Радам ( участь у
виборах брали лише робітники та селяни; до « ненадійних
капіталістичних елементів» влада зарахувала адвокатів, учителів, лікарів
і це вело до поглинення дестабілізації в суспільстві).
4. Розквіт отаманщини, спричинений відсутністю боєздатної армії ( армія
повстанців, складалася переважно з селян, які поваливши Гетьманат,
розійшлися по домівках, де ділили землю відповідно до закону про
передачу селянам поміщицької землі без викупу).
5. У земельному питанні Директорія передбачала конфіскацію поміщицьких
земель. Землі площею до 15 десятин не конфісковувались. Не
підлягали конфіскації землі промислових підприємств, цукрових заводів,
а також іноземців. На Правобережжі Польща домоглась визнання за
 поміщиками польського походження статусу іноземних громадян, у
зв’язку з чим їхня власність оголошувалася недоторканою. Строки і
порядок розподілу землі не визначалися, лишалося непорушним
дрібне селянське землеволодіння.
6. Важливим здобутком Директорії стало проголошення Акта Злуки
УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р.. Проте реальне обєднання двох держав
відкладалося на пізніше. Кожна з держав проводила самостійну
внутрішню і зовнішню політику. Перейменування ЗУНР на ЗОУНР -
Західну область УНР.
7. Директорія зуміла за короткий час розширити міжнародні зв’язки
України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною,
Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Однак їй не
вдалося налагодити необхідний рівень зв’язків з тими країнами, від яких
значною мірою залежала доля України, тобто країнами Антанти,
Польщею та Радянською Росією. В.Винниченко та В.Чехівський
прагнули порозумітися з Москвою, а С.Петлюра обстоював зближення
з Антантою.

Друга війна Радянської Росії проти УНР.

11 листопада 1918 р. - Раднарком РСФРР скасував умови Брестського миру,
видав директиву про надання військової допомоги трудящим України силами
укр.. повстанських дивізій, що були утворено у нейтральній зоні між Україною
та Росією.
28 листопада 1918 р. – на території РСФРР створено Тимчасовий робітничо –
селянський уряд України. Голова уряду: Г.Пятаков, з 29 квітня 1919 р. -
Х.Раковський.
Грудень 1918 р. - початок наступу повстанських дивізій під командуванням
В.Антонова – Овсієнка.
3 січня 1919 р. – радянські війська зайняли Харків, куди і переїхав Тимчасовий
робітничо – селянський уряд України.
6 січня 1919 р. – проголошення УСРР.
16 січня 1919 р. – Директорія УНР офіційно оголосила війну РСФРР.
5 лютого 1919 р. – вступ більшовицьких військ до Києва ( Богунський полк під
командуванням М.Щорса і Таращанський полк під командуванням В.Боженка).
Лютий 1919 р. – спроба Директорії УНР знайти спільну мову з країнами
Антанти для спільної боротьби з більшовизмом. Реорганізація Директорії ( В.
Винниченко пішов у відставку, а С.Петлюра вийшов з УСДРП і очолив
Директорію).
Березень 1919 р. – втрата Директорією контролю над більшою частиною України.
Квітень 1919 р. – оволодіння більшовиками Криму. В Україні вдруге встановлено
радянську владу.
Інтервенція військ Антанти на півдні України ( листопад 1918 р. – квітень
1919р.)
Мета: не допустити поширення більшовизму за умов падіння Гетьманату та
відступу нім. Військ.
Надати допомогу білогвардійським силам Росії, що прагнули повалення
більшовицького
Уряду.
1. Своє пряме завдання - взяти під контроль території, які залишали армії
німецького блоку, підрозділи Антанти повною мірою не виконали.
2. Війська Антанти зайняли лише прибережну смугу по лінії Тирасполь –
Бірзула – Вознесенськ – Миколаїв – Херсон, відмовившись від просування
углиб території України.
3. Повстання моряків на французькому флоті, поразка під Вознесенськом від
військ Червоної армії, якими командував М.Григор’єв, змусили країни
Антанти евакуювати свої війська з півдня України ( квітень 1919 р. )

Отаманщина
1. Щоб організувати опір більшовикам Головний Отаман С.Петлюра почав
призначати або визнавати отаманами будь – кого , хто міг командувати,
мав зброю і висловлював лояльність до Директорії та заявляв про своє
прагнення боротися з більшовиками. Кожен такий отаман отримував
грамоту від Петлюри і декілька мільйонів укр.. крб.. Жодного контролю
над отаманами не було. Ця ситуація спричинила появу такого явища як
отаманщина.
2. Діяльність отаманів припадає на період 1918 – 1923 рр. В Україні діяло
кількасот отаманів. Якщо використовували сучасну воєнно – політичну
термінологію, то їх можна назвати польовими командирами, які номінально
підпорядковуються якомусь політичному керівництву, але на практиці
здійснюють власну політику, яка часто йшла врозріз з політичною
орієнтацією, виходячи лише з власних інтересів.
3. Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку. Роз’єднаність
та ворожнеча між отаманами завдавали великої шкоди, деморалізували
національні сили.
4. Безвладдя, що панувало на більшій частині території України, зумовило
таке явище як масові єврейські погроми. У 1917 – 1921 рр. – зафіксовано
1236 погромів у 524 населених пунктах, в яких загинуло 30 – 60 тис. євреїв.
Причетними до цієї трагедії були всі сили, що діяли в Україні.
С.Петлюра виступав проти погромів. Саме він наказав стратити
отамана Семесенка за найжахливіший Проскурівський погром у
лютому 1919р
 Причини поразки Директорії:
1. Соціалістична політика.
2. Невирішене аграрне питання.
3. Позбавлення політичних прав значної частини укр.. громадян.
4. Невиправдане закриття створених за часи гетьмана національних установ.
5. Заборона на вживання російської мови.
6. Неспроможність завадити масовим єврейським погромам.
7. Незадовільна підготовка та організація армії.
8. Розквіт отаманства, анархії.
9. Особисте протистояння лідерів - В.Винниченка та С.Петлюри.
10.Директорія не змогла створити життєздатний і стабільний політичний
режим.
11.Відсутність єдності національно – демократичних сил.
12.Вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.
 Утворення Західноукраїнської Народної республіки ( ЗУНР ).
ЗУНР – українська держава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських
землях, які входили до складу Австро – Угорщини.
Передумови:
1. Поразка Австро – Угорщини в Першій світовій війні.
2. 16 жовтня 1918 р. – маніфест австрійського імператора про перебудову
держави на федеративних засадах.
3. Досвід політичної діяльності українців в Австро – Угорщині.
Основні події:
1. 18 жовтня 1918 р. - Депутати галицького й буковинського сеймів, лідери
українських політичних партій та греко – католицького духовенства обрали
у Львові Українську Національну Раду, яка очолила український
національно – визвольний рух.
2. 19 жовтня 1918р. – постанова Української Народної Ради про створення на
українських землях Австро – Угорщини єдиної Української держави. Польща
заявила претензії на західноукраїнські землі.
3. 1 листопада 1918 р. – українські військові з’єднання під командуванням
Д.Вітовського взяли під контроль Львів, а наступного дня - інші міста
Галичини. Ці події дістали назву «листопадовий зрив».
4. 11 листопада 1918 р. – створення першого українського уряду -
Державного Секретаріату на чолі з К.Левицьким.
5. 13 листопада 1918 р. – Українська Національна Рада проголосила
створення на українських землях Австро – Угорщини незалежної
держави - Західно – Української Народної Республіки. Президентом
ЗУНР і став голова УНЦ Євген Петрушевич.

Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР:

1. Створення дієвих органів законодавчої й виконавчої влади в центрі та на
місцях шляхом проведення демократичних виборів.
2. Закон про громадянство, проголошення української мови державною.
3. 1919 р. - Земельна реформа:
- Володіння великих землевласників ( переважно поляків) передавалися
земельним комітетам.
- Термін наділення селян землею не встановлювався.
- За самоправне захоплення земель передбачалося покарання.
4. Закон про 8 – годинний робочий день.
5. Встановлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.
6. Створення Української Галицької Армії (УГА ) на чолі з
М.Омеляновичем – Павленком.
7. Закон про основи шкільництва:
- дозвіл на заснування приватних шкіл;
- право національних меншин на школи з рідною мовою викладання;
8. Національним меншинам гарантовано 30 % місць у майбутньому
парламенті.
9. Заборонено вивезення нафти.
 10.22 січня 1919 р. – проголошення в Києві Акта злуки ЗУНР і УНР.
Перейменування ЗУНР на ЗОУНР - Західну область УНР. Акт не був
втілений у життя.
11.Відкрито посольства в Австрії, Угорщині Німеччині. ЗУНР вела переговори
з країнами Антанти щодо припинення воєнних дій із Польщею.
12.Країни Антанти не підтримали ЗУНР.
13.Гасло «Через Київ до Львова» висунули діячі УНР, маючи на увазі, що
спочатку потрібно розгромити ворогів українського народу у
Наддніпрянській Україні ( більшовиків та білогвардійців), а потім спільними
силами воювати з Польщею. Керівництво ЗУНР не сприйняло цього гасла,
висунувши на перший план боротьбу з Польщею.

Українсько – польська війна 1918 – 1919 рр.

1 листопада 1918 р. – початок українсько – польського протистояння.
11 листопада 1918 р. – польські війська захопили Перемишль, а 21 листопада -
Львів, уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, пізніше до Станіслава ( нині -
Івано – Франківськ).
Лютий 1919 р. - місія Антанти на чолі з генералом Ж.Бартелемі висунула уряду
ЗУНР такий ультиматум:
- Антанта визнає ЗУНР як державу;
- УГА негайно припиняє воєнні дії;
- Відбувається встановлення демаркаційної лінії між Галичиною та
Польщею таким чином, що 40% території ЗУНР, зокрема Львів і
Дрогобицький нафтовий район, залишалися за Польщею.
Уряд ЗУНР відхилив пропозицію.

Квітень 1919 р.- Франція надала Польщі військову допомогу: до Сх.Галичини

прибула 80 – тис. армія генерала Й.Геллера.
Травень 1919 р. - початок наступу польської армії по всьому фронту.
Польський наступ підтримано Румунією, яка захопила частину галицького
Підкарпаття. Відступ українських військ до р.Збруч.
Червень 1919 р. - реорганізація владних структур, передання всієї повноти
влади диктатору Є.Петрушевичу.
7 – 28 червня 1919 р. – Чортківська офензива – наступальна операція УГА,
під час якої 25 тис. українських вояків примусили відступити по всій лінії
фронту 100 – тис. польську армію. УГА не вистачило зброї та боєприпасів,
щоб закріпити успіх ( генерал О.Греков ).
25 червня 1919 р. – країни Антанти на Паризькій конференції визнали
право Польщі на окупацію Сх.Галичини.
Липень 1919 р. – окупація поляками Східної Галичини, відступ УГА за
р.Збруч - на територію УНР.

Причини падіння ЗУНР:

1. Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР.
 2. Лідери ЗУНР не мали власної моделі розбудови держави, тому орієнтувалися
на австрійський зразок виконавчої влади.
3. Лідери ЗУНР не мали широких зв’язків із впливовими колами Європи.
4. Політика ЗУНР не знайшла підтримки широких верств найбіднішого
селянства, бо відкладалося вирішення аграрного питання.
5. Війна з Польщею і військові невдачі УГА.
6. Байдужість до долі ЗУНР з боку великих європейських держав, її
міжнародна ізоляція.
7. У ЗУНР не було міцних історичних державотворчих традицій.

1919 р. – представники Антанти визнали право Польщі на окупацію Східної

Галичини з наданням їй автономії.
1919 р. - за Сен – Жерменським договором, Північна Буковина відходила
Румунії.
1919 р. - за Сен – Жерменським договором, Закарпаття відходило до складу
Чехо – Словаччини.
 Відновлення радянського уряду в Україні в 1919 р.

5 лютого 1919 р. – більшовицькі війська зайняли Київ.

28 листопада 1918 р. – у Суджі (Росія) було сформовано Тимчасовий робітничо –
селянський уряд України ( голова - Г.Пятаков), що заявив про встановлення
радянської влади. У січні 1919 р. маріонетковий уряд радянської України змінив
назву на Раду Народних Комісарів (РНК), яку очолив Х.Раковський. назву УНР
змінено на УСРР, столицею став Харків.
Квітень 1919 р. – після захоплення Криму Червоною армією майже вся територія
України опинилася під владою більшовиків.
10 березня 1919 р. – затвердження першої Конституції УСРР за зразком Конституції
РСФРР. Утвердження диктатури пролетаріату та влади трудового народу в особі
Рад, скасування приватної власності. ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад.
Система управління – вищий орган влади - Всеукраїнський з’їзд Рад. У період між
з’їздами вища влада належала Всеукраїнському Центральному Виконавчому комітету
(ВУЦВК), очолюваному Г.Петровським.
Український уряд – Рада Народних Комісарів на чолі з Х.Раковським.
У великих містах обиралися Ради, у невеликих – призначалися військово –
революційні комітети – ревкоми.
На селі Радам не довіряли, оскільки вплив більшовиків тут був мінімальним, замість
сільрад призначали комітети бідноти - комбіди ( комнезами ).
Орган для боротьби з контрреволюцією - Всеукраїнська надзвичайна комісія на чолі
з М.Лацисом.
Зовнішня політика урядів УСРР - 1919 р.- військово – політичний союз з РСФРР
(Росією). ( який об’єднував військові організації і військове командування, Ради
народного господарства, залізничне управління і господарство, фінанси, комісаріати
праці.

Воєнний комунізм – здійснювані більшовиками соціально – економічні

перетворення з метою якнайшвидшого будівництва комуністичного ладу за
програмою, вперше оприлюдненою В.Леніним у квітні 1918 р. У березні 1921 р.,
коли ця політика провалилася, Ленін з метою маскування провалу назвав її
воєнним комунізмом, тобто політикою, нав’язаною війною.
Мета: термінове будівництво комунізму.
Суть:
1. Введення продрозкладки (зерно залишали селянам тільки на посів);
2. Державна монополія на продаж та заготівлю хліба;
3. Запровадження кругової поруки;
4. Заборона оренди, найманої праці;
5. Спроба створення колективних господарств - комун, які об’єднували землю,
худобу, інвентар і побут комунарів;
6. Формування продзагонів для збирання продрозкладки;
7. Націоналізація всіх підприємств;
8. Державний контроль над виробництвом;
9. Загальна трудова повинність з 18 років.
10.Мілітаризація праці: створення Трудової армії.
11.Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед робітників.
12.Заборона вільної торгівлі.
13.Ліквідація товарно – грошових відносин.
14.Прямий товарообмін.
15.Тверді ціни на товари.
16.Карткова система постачання для міського населення.
17.Безоплатні житло, комунальні послуги, транспорт.
Методи впровадження реформ:
1. Червоний терор
2. Створення продзагонів.
3. Реквізиції, конфіскація майна.
Результати і наслідки: Катастрофічне скорочення виробництва.
Формування адміністративних методів управління.
Різке падіння життєвого рівня людей.
Зростання напруження в суспільстві.
Розгортання руху опору проти політики більшовиків.

Україна в другій половині 1919 р.

Квітень – червень 1919 р. – початок наступу на Україну білогвардійської армії
генерала Денікіна.
Липень 1919 р. – перехід УГА та уряду ЗУНР за Р.Збруч, обєднання з армією
УНР. Початок наступу української армії в напрямку Одеси (М.Тарнавський) та
Києва (А.Кравс).
30 серпня 1919 р. – здобуття Києва українськими військами, очолюваними
генералом УГА А.Кравсом.
31 серпня 1919 р. – вступ до Києва частин Добровольчої армії Денікіна. За
домовленістю сторін, українська армія відступила до Василькова.
Залишивши Київ білогвардійцям. Відступ з Києва дорівнював поразці. Ця
подія увійшла в історію як «Київська катастрофа».
« Самостійної України не визнаю», - заявляв Денікін.
Є.Петрушевич дав згоду на відкриття бойових дій проти «білих». 24 вересня
Директорія УНР оголосила війну білогвардійським Збройним силам Півдня Росії.
Упродовж жовтня 1919 р. на українсько – білогвардійському фронті тривали
жорстокі бої.
«Трикутник смерті» - історичний термін, яким характеризують ситуацію
українських національних сил у 1919 р., коли УНР опинилась в оточенні
більшовицьких, білогвардійських та польських сил.
У цих умовах командувач УГА генерал Тарнавський, щоб зберегти свою армію
пішов на порозуміння з Денікіним.
4 грудня 1919 р. – рішення керівництва УНР про припинення регулярної
війни й перехід до партизанської боротьби. Один з командувачів Армії УНР
змушений був констатувати: “ Ми переможені ворогами, а вороги ті: тиф,
голод, незабезпеченість армії, без якої ніяка армія не в силі боротися.»
6 грудня 1919 р. - 6 травня 1920 р. - «Перший зимовий похід», українських
військ на чолі з М.Омеляновичем – Павленком тилами Добровольчої та Червоної
армій. Пройдено 2500 км.

Денікінський режим в Україні

1. Невизнання УНР, мета - «єдина неподільна Росія».
2. Вирішення питання про державний устрій відкладено до завершення війни
з більшовиками.
3. Відновлення приватної власності.
4. Повернення націоналізованих підприємств попереднім власникам.
5. Скасування 8 – годинного робочого дня.
6. Відновлення вільної торгівлі.
7. Поміщицьке землеволодіння мало обмежуватися 400 десятинами землі,
селянське - 45 десятинами за викуп.
8. Податок на користь денікінської армії в розмірі 5 пудів зерна з кожної
десятини.
9. Державна мова – російська.
10.Закриття українських шкіл та видань.
11.Припинення роботи АН України.
12.Єврейські погроми.
13.Запровадження цензури.
На захопленій території України денікінці намагалися відродити старі
порядки, які спричинили спалах невдоволення. Розпорошивши свої
сили, борючись проти селянського повстанського руху і Армії УНР,
Денікін сам зазнав поразки від більшовиків. У жовтні 1919 - березні
1920 рр. - Добровольча армія була розбита радянськими військами під
командуванням М.Фрунзе.
Боротьба в денікінському тилу.

Реакційна, шовіністична політика денікінців викликала хвилю обурення

найширших мас населення України. У містах формувалося анти денікінське
підпілля. У боротьбу з білогвардійським режимом включилися більшовики,
есери, анархісти. Незадоволення політикою білогвардійців охопило й
українське село. Денікінське командування сподівалося, що антирадянські
настрої селянства допоможуть йому поповнити армію. Воно розраховувало
також на продовольчі ресурси України. Однак ці сподівання не виправдалися.
Вдаючись до погроз і репресій, денікінці зуміли мобілізувати лише частину
селян, які підлягали призову. Але селяни не хотіли воювати за чужі їм
інтереси і цим вносили в армію елементи розладу. Білогвардійцям не
вдалося налагодити і продовольче постачання своїх військ. На відмови селян
вони відповідали реквізиція ми, чим іще більше посилювали незадоволення
новою владою.
Часто саме спроби мобілізації, реквізиції та повернення землі й
реманенту поміщикам призводили до селянських виступів.
Один із таких виступів відбувся у вересні 1919р. у с.Баштанка на
Миколаївщині. Повстанці, чисельність яких швидко зросла до 4 тис.,
оголосили Баштанську республіку, вигнавши, а подекуди й знищивши
денікінських урядовців.

Махновці
Значної шкоди денікінському війську завдавали загони під командуванням
Н.Махна. У середині вересня 1919р. вони вирвалися з денікінського оточення,
до якого потрапили у районі Голтва - Умань. 28 вересня на засіданні
Реввійськради,штабу і командирів зєднань махновці обговорили питання про
подальші плани. Було вирішено: «Катеринославщину вважати базою
Повстанської армії, яка зможе обрости новими тисячами бійців, що дасть
можливість розвинути анархістську Революцію на всю Україну».
Наприкінці жовтня під контролем махновців були великі райони Півдня, у
т.ч. Бердянськ, Перекоп, Каховка, Синельникове та інші.В розпорядженні
Н.Махна перебувало чотири корпуси, зведені в армію , яка дістала назву
Революційно – повстанська армія України. Загальна кількість махновців сягала
30 тис. Для боротьби з цією армією А.Денікін кинув свої найкращі війська.
29 жовтня махновці вибили денікінців з Катеринослава, який і утримували до
початку грудня 1919р.

На звільнених махновцями територіях земля передавалась селянам,

фабрики і заводи - колективам робітників. Для регулювання
господарської,культурної, санітарно – медичної та інших галузей
суспільного життя утворювались Вільні Ради. Це був анархо – комунізм -
ідеал суспільного устрою махновців.
Своєю боротьбою в білогвардійському тилу повстанська армія Н.Махна
сприяла швидкій перемозі більшовиків над денікінською армією.
11 жовтня радянські війська розпочали контрнаступ. 12 грудня вибили
денікінців із Харкова, зумовивши захоплення Донбасу. 16 грудня денікінці
залишили Київ. Білогвардійський фронт почав розвалюватися. На початку
січня 1920р. Червона армія повністю зайняла Донбас. Залишки денікінців, що
відступали, на початку 1920р. закріпилися в Криму. Денікін склав із себе
обов’язки головнокомандуючого. Із поразкою Денікіна частини УГА
опинилися у складному становищі й у лютому 1920 р. перейшли на бік
більшовиків. З’єднання одержало назву Червоної української галицької армії
Таким чином, бойові дії другої половини 1919р. призвели до третього
приходу більшовиків на Україну. Головні противники більшовиків: армія
УНР і Біла армія - були розбиті.

Повстанський рух в Україні в 1919 – 1920 рр.

Причини: репресивна політика більшовиків і денікінців.
Соціальна база: селянство.
Мета: відновлення УНР, встановлення справедливої народної влади.
Лідери: Н.Махно, М.Григор’єв, Д.Терпило (Зелений), Ангел.

Упродовж квітня - першої половини червня 1919 р. в Україні відбулося 328

збройних виступів. Повсталі, здебільшого виступали під гаслом «За радянську
владу без комуністів!»
Данило Терпило ( 1886 – 1919 ) – брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р.
повернувся до рідного села Трипілля, брав участь у революційних подіях,
зокрема, у повстанні проти гетьмана П.Скоропадського. Був обраний командиром
Першої Дніпровської дивізії. Під гаслами «Всю владу Радам!» та « Всю землю
без викупу - селянам!» дивізія разом з іншими повстанськими військами
вступила у Київ.
На поч.. 1919 р. от, отаман Зелений розійшовся з Директорією, бо вважав, що
радянську владу треба встановлювати разом з більшовиками. Але вже у березні
більшовики оголосили Зеленого поза законом. А у квітні він очолив великий
повстанський рух.
Отаман Зелений вважав, що початок занепаду і погибелі України поклала
Переяславська рада 1654 р. Тому 15 липня 1919 р. у Переяславі Зелений перед
великим зібранням зачитав маніфест, яким скасовувалось рішення Переяславської
ради. У вересні 1919 р. Зелений у Кам’янці – Подільському під час зустрічі з
С.Петлюрою визнав Директорію верховною владою.
Взяв активну участь у боротьбі з денікінцями. 11 жовтня 1919 р. їм вдалося
на деякий час захопити і Київ… Але вже незабаром поранений неподалік
Канева і незабаром помер. Саме за прізвиськом отамана Зеленого за радянських
часів весь селянський антибільшовицький повстанський рух називали «зеленим»,
а повстанців «зеленими».

Повстанський рух в Україні розростався і далі. Упродовж квітня - першої

половини червня 1919 р. в під гаслом «За радянську владу без комуністів!».
Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК), на яку поклали обов’язок
боротьби з селянами, очолив М.Лацис.

Наймасштабнішим був виступ отамана М.Григор’єва. 7 травня 1919 р. в

Єлисаветграді ( нині Кіровоград) він підняв антибільшовицьке повстання і
звернувся з універсалом «До українського народу», в якому закликав до
боротьби проти російських продзагонів і комісарів ЧК, та створення Рад без
більшовиків.
За декілька днів загони повстанців здобули Черкаси, Кременчук, Золотоношу.
Григор’єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну і оволодіти
Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких
керівників повстанських загонів. Влітку 1919 р. війська М.Григор’єва об’єднались
із загонами Нестора Махна. Проте два амбітні отамани не могли вжитися
разом. Одночасно М.Григор’єв вів таємно перемовини з генералом Денікіним. Це
стало відомо Махну, який вирішив позбавитися Григор’єва.
М.Григор’єв був звинувачений у єврейських погромах і зв’язках з денікінцями
та розстріляний. Деякі загони військ М.Григор’єва приєдналися до повстанців
Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялись.
Незважаючи на поразки двох найбільших повстань Зеленого і Григор’єва,
селянський рух не вщухав і став головним фактором падіння вдруге
радянської влади в Україні.

Махновщина: суспільно – політичне явище в Україні в 1918 – 1920 рр., що

полягало в утвердженні анархістських ідей на території Гуляйпольської
республіки (ХОЛОДНОЯРІВСЬКА). 26 листопада 1920 р. – Фрунзе видає наказ,
про знищення збройних формувань Махна. Частині махновцям вдалося вирватися
з Криму і до 1921р. вони чинили опір більшовицьким військам. Нестор Махно
жив в еміграції в Румунії, Польщі, а з 1925 р. – у Франції. Помер в 1934 р. у
Парижі.
2 серпня 1921 р. – перехід залишків загонів Махна на територію Румунії.

Політика більшовиків в Україні на початку 1920 р.

Грудень 1919 р. – березень 1920 р. – відновлення радянської влади в Україні.

11 грудня 1919 р. - передача верховної законодавчої та виконавчої влади в
Україні Всеукрревкому – Всеукраїнському революційному комітету. Голова
Всеукрревкому – Григорій Петровський. 16 грудня 1919 р. – Київ знову
зайняли більшовики.
Середина лютого 1920 р. – припинення діяльності Всеукрревкому в умовах
зміцнення позицій більшовиків в Україні; передача повноважень
Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету, на чолі з
Г.Петровським, та Раді Народних Комісарів УСРР, на чолі з Х.Раковським.
Основні заходи:
- Формальне визнання незалежності УСРР;
- Створення комітетів незаможних селян (комнезамів), як опори радянської
влади на селі;
- Відновлення «воєнного комунізму;
- Закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких земель
селянам без викупу;
- Повернення до націоналізації, припинення діяльності підприємств, які
перейшли до рук держави, що супроводжувалося зростанням безробіття,
голодом і злиднями;
- Столицею УСРР став Харків;
- Опорою РКП (б) в Україні була Комуністична партія більшовиків
України -КП(б)У, яка була фактично обласною партійною організацією
РКП(б), а не національною комуністичною партією.
Л.Троцький переконував: « Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі,
Чорного моря Росія існувати не може».
Націонал – комунізм – узагальнена назва політичних течій і напрямів в Україні
та поза її межами у першій третині XX ст., що поєднували ідеї комуністичної
перебудови суспільства та створення суверенної української держави.
Українські партії, що виступали за встановлення національного варіанту
радянської влади, зараховують до націонал – комуністичного напряму.

Напрямки комуністичного руху в Україні.

1. КП(б)У - 1918 р. (створення) – із сер. 20 – х рр.. стала єдиною політичною
партією в Україні.
2. УКП(б) – 1918 р. (створення) – у 1920 р. само розпустилася.( парія
боротьбистів, за назвою центрального органу – газети «Боротьба», лідери:
О.Шумський, Г.Гринько).
3. УКП - 1920 р. (створення) – у 1925 р. само розпустилася.

Висновки:
1. Політика радянського уряду в Україні спрямована на утвердження
більшовицького режиму.
2. Економічною політикою більшовиків був «воєнний комунізм», що призвів
до розриву економічних зв’язків між містом та селом, посилення
централізму, втрати приватної ініціативи, до занепаду господарської
діяльності в Україні та соціальної напруги.
3. Майже вся Україна була охоплена антибільшовицьким повстанським рухом,
найбільшу активність серед якого виявляло селянство.
4. Усі не більшовицькі комуністичні партії України повірили обіцянкам
більшовицьких лідерів і були змушені само розпуститися. Формувалася
однопартійна система.

Радянсько – польська війна та Україна

С. Петлюра вів переговори з Польщею про створення спільного
антибільшовицького фронту в Україні. У квітні 1920 р. було підписано три
таємні конвенції (угоди) - політичну, торговельно – економічну, військову, відомі
під загальною назвою Варшавська угода.
Причини підписання С.Петлюрою Варшавського договору:
1. Потреба УНР у зовнішній допомозі для продовження боротьби за
незалежність.
2. Прагнення Польщі узаконити завоювання західноукраїнських земель,
здобути вплив на УНР, зберегти існування УНР як буфера між Польщею і
радянською Росією.
21 – 24 квітня 1920 р. – Варшавська угода. ( Польща – УНР) ( уряд
Ю.Пілсудського – С.Петлюра)
Основні умови:
1. Польща визнає УНР на чолі з Директорією.
2. УНР передає Польщі територію ЗУНР: Галичину, Західну Волинь,
частину Полісся, Лемківщини, Посяння і Холмщини.
3. Спільні воєнні дії проти більшовиків на території України.
 4. Збройні сили УНР підпорядковуються польському командуванню.
5. Українсько – польські війська на території України утримуються за
рахунок українського уряду.
Результат: радянсько – польська війна 1920 р.
Цей договір викликав протест навіть у найближчому оточенні С.Петлюри. з
посади прем’єр – міністра подав у відставку І.Мазепа. А М.Грушевський та
В.Винниченко піддали критиці С.Петлюри, за підписання Варшавського
договору. Жителі України не сприйняли договору, а тому поповнень до армії
УНР у травні – червні 1920 р. не було. Галицька громадськість різко
критикувала договір, бо він перекреслював надії на національне визволення.

Радянсько – польська війна

25 квітня 1920 р. – Польща вторглася в Україну. Разом з польськими
військами наступала армія УНР ( 15 тис. воїнів - під командуванням
полковників Удовиченка та Безручка та 5 тис. воїнів на чолі з
Ю.Тютюнником, що повернулися з зимового походу).
Об’єднаним польсько – українським військам протистояли радянські частини
Західного (Білорусія) та Південно – Західного (Україна) фронтів.
6 травня 1920 р. – польська армія та частини УНР вступили в Київ.
Наступ польсько – українських військ було зупинено на лінії Вишгород –
Бровари – Бориспіль. Сподівання С.Петлюри на антибільшовицьке повстання
українського селянства не виправдалося, бо селянство не хотіло підтримувати
нових окупантів. Війська Західного фронту під командуванням
М.Тухачевського розпочали розвивати наступ на Варшаву, військо Південно –
Західного фронту під командуванням О.Єгорова повели наступ на Львів.
Зайнявши Галичину більшовики в липні 1920 р. – створили маріонеткову
Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку ( ГСРР ) на чолі з
Галицьким революційним комітетом, який очолював В.Затонський.
Столицею цієї псевдодержави ( яка проіснувала 67 днів ) був Тернопіль.
Припинила своє існування вона у вересні, коли під натиском польських
військ Червона армія відступила з Галичини.
Кінець липня 1920 р. – радянські війська вступили на територію Польщі.
Але вони відірвалися від баз постачання і були знесилені втратами.
Втрутилася Антанта, яка надавала Польщі допомогу, а радянському уряду
рекомендовано розмежуватися з Польщею по так званій лінії Керзона.
Нота Керзона ( міністр закордонних справ Великої Британії):
1. Пропонував Росії перемир’я з Польщею.
2. Радянські війська мали відійти за «лінію Керзона», визнану в грудні
1919 р. Антантою східним кордоном Польщі.
Радянський уряд відкинув вимоги Керзона. Польський уряд запропонував
розпочати мирні переговори. Утім наступ радянських військ тривав.
15 – 17 серпня 1920 р. – «Диво на Віслі». Контрнаступ польських військ під
Варшавою, значну роль у якому відіграли українські частини. Розгром
частин Червоної армії на Віслі.
12 жовтня 1920 р. – перемир’я між Польщею та Росією. Це означало
розрив з УНР. Українські війська продовжували вести боротьбу самостійно.
 Листопад 1920 р. – контрнаступ Червоної армії проти українських військ, які
змушені були відступити за Збруч.

18 березня 1921 р. – Ризький мир ( між Польщею, РСФРР та УСРР ).

1. Скасовувалася Варшавська угода між Польщею й УНР.
2. Польща визнавала існування УСРР.
3. Припинення стану війни.
4. Під контроль Польської держави перейшли Підляшшя, Холмщина,
Західна Волинь і Західне Полісся.
5. Польща зобов’язувалася забезпечити належні умови для національно
– культурного розвитку українців.

Другий зимовий похід ( листопад 1921 р. ) ( рейд армії УНР по тилам

радянських військ)
- Його ще називають льодовим;
- У рейді брало участь 1500 вояків;
- Мета походу: об’єднання дій розрізнених повстанських загонів та
організація антибільшовицького повстання в Україні;
- Керував походом Ю.Тютюнник;
- Здобувши Коростень, учасники рейду повернули на захід. Очікуване
повстання не почалося. Селянство під впливом непу почало залишати
повстанські загони. Незабаром учасники рейду опинилися в оточенні в
районі м.Базар на Житомирщині. 359 із 443 захоплених у полон бійців
розстріляли більшовики. Це трапилося 23 листопада 1921 р. ( «Базарська
трагедія»). Лише 120 вояків дійшло до польського кордону.
- Героїчний Другий зимовий похід був останнім збройним виступом
армії УНР проти більшовицьких військ в Україні.

Розгром військ Врангеля

1. Кримське угруповання білогвардійців очолив командир кавказького корпусу
барон П.Врангель.
2. Він створив уряд Півдня Росії та проголосив себе правонаступником
Денікіна.
3. Врангель намагався знищити більшовицьку владу.
4. Його позиція щодо України змінилася: він визнавав право за Україною
самостійно вирішувати свою долю. Якщо Денікін відкидав будь – які
пропозиції щодо суверенітету України, то Врангель вже погоджувався
вести на цю тему переговори.
5. Він пообіцяв провести реформи, щоб дістати підтримку народних мас
( селянам обіцяно передати частину поміщицьких земель за викуп);
6. 6 червня 1920 р. – армія Врангеля почала наступ. Війська Врангеля було
зупинено на лінії Херсон – Каховка – Нікополь – Маріуполь;
7. 10 вересня 1920 р. – початок переговорів УНР із П.Врангелем, з метою
визнання білогвардійцями незалежності України та координації дій
проти полковники – ( делегацію УНР очолили полковники :
І.Литвиненко та М.Крот). Утім конкретної угоди досягнуто не було.
8. Вересень – листопад 1920 р. – Старобільська угода ( між більшовиками та
махновцями). Махно поставив вимоги: надати автономію Гуляйпільському
району, дозволити пропагувати анархічні ідеї, випустити з в’язниць
анархістів, більшовики погодились, лише для того щоб на свій бік
залучити армію Махна;
9. Радянське командування провело додаткову мобілізацію й утворило
Південний фронт, який очолював М.Фрунзе.
10.7 – 12 листопада 1920 р. – форсування Червоною армією Сивашу, взяття
Перекопських і Чонгарських укріплень.
11.17 листопада 1920 р. – остаточне звільнення Криму Червоною армією
від військ П.Врангеля. Початок червоного терору ( 100 – 150 тис. людей).
12.25 – 26 листопада 1920 р. – розрив союзу більшовиків із Н.Махном.
Розгром збройних формувань махновців.

Внаслідок розгрому військ Врангеля завершились бойові дії на території

України ( за винятком селянського повстанського руху). Остаточно ІІ
Зимовий похід
 Культура і духовне життя в Україні 1917 – 1921 рр.
Умови розвитку культури:
1. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і
русифікаторською політикою.
2. Складна політична ситуація, пов’язана з громадянською війною.
3. Збройні інтервенції інших держав.
4. Господарська розруха.
5. Нестача коштів на розвиток культури.
6. Загибель та еміграція багатьох діячів науки і культури в 1917 – 1921 рр.

Чинники, що стимулювали духовне життя суспільства:

1. Повалення царизму.
2. Боротьба за Українську незалежну державу.
3. Значні соціально – економічні зрушення, що відбувалися у цей період.
4. Духовне піднесення в суспільстві, яке проявилося у сферах культурного
життя.

Чинники, що гальмували культурні процеси:

1. Труднощі війни, господарська розруха, нестача коштів на розвиток
культури.
2. Нестача наукових і освітянських кадрів.
3. Класовий підхід до працівників інтелектуальної сфери.
4. Постійні зміни влади.
5. Жорстока боротьба, що призвела до загибелі багатьох діячів культури
та культурних пам’яток або виїзду їх за кордон, а також вивезення з
України значної частини культурних цінностей.

Розвиток освіти і науки:

1. Центральна Рада взяла курс на відродження національної школи; створено
МО, яке очолив В.Прокопович; проголошено про створення єдиної
обов’язкової безкоштовної, загальноосвітньої, світської, демократичної
школи; всього в 1917 р. в Україні було відкрито 39 укр. гімназій; діяли
«Просвіти», які створювали бібліотеки, гуртки…. Видавались підручники
укр.. мовою; у вузах викладання велося укр.. і російською мовами; в
університетах відкривали кафедри історії України, укр.. літератури та мови;
2. За гетьмана П.Скоропадського змінилася освітня політика в напрямку
жорсткої централізації, учителів призначали не місцеві органи влади, як це
було раніше, а Міністерство освіти; проте велася політика на розбудову
української школи; за кошти держави відкривалися нові навчальні заклади;
відкрито близько 150 гімназій; відкрито два укр.. університети: у Києві
та Кам’янці – Подільському; 24 листопада 1918 р. – відкриття
Української академії наук, яку очолив В.Вернадський; велику підготовчу
роботу зі створення створення академії провів міністр народної освіти
М.Василенко, а справу створення УАН довів до логічного завершення
наступний міністр – П.Стебницький;
3. За Директорії: процес централізації освіти, запроваджений за Гетьманату,
знову змінився на децентралізацію. Управління освітянськими справами
 передавалося місцевим органам; ще інтенсивніше проводилась українізація
школи; у зв’язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити
результати українізації шкіл не вдалося; у січні 1919 р. прийнято Закон
про державну українську мову в УНР; продовжувалося розширення мережі
вузів; у зв’язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити
результати українізації шкіл не вдалося;

Розвиток літератури і мистецтва:

1. Поява талановитих творів П.Тичини, В.Сосюри, В.Чумака, В.Еллана –
Блакитного;
2. Вільне існування різних напрямів: неокласицизм ( М.Зеров, М.Рильський,
М.Драй – Хмара); революційний романтизм ( В.Сосюра); символізм
( П.Тичина); імпресіонізм; панфутуризм ( М.Семенко);
3. 1918 р. – заснування Українського драматичного театру; 1917 р. – засновано
«Молодий театр» під керівництвом Л.Курбаса;
4. 1919 р. – засновано Новий драматичний театр ім..І.Франка, на чолі якого
став Гнат Юра. Театр заснований у Вінниці, у 1923 р. він переїхав до
Харкова, а 1926 р. – до Києва;
5. 1918 р. – в Києві створено Перший український національний хор під
керівництвом О.Кошиця, Державна українська мандрівна капела (ДУМКА)
під керівництвом Нестора Городовенка;
6. Плідно працювали композитори: М.Леонтович, Я.Степовий, К.Стеценко,
Б.Лятошинський;
7. Наприкінці 1917р. відкрито Українську академію мистецтв; її першими
членами стали: М.Бойчук, М.Жук, Г.Нарбут ( автор проектів грошових
знаків, поштових марок, державного герба і печатки, форми для
війська);
8. Перший пам’ятник Т.Шевченку роботи скульптора І.Кавалерідзе встановлено
1918 р. у Ромнах

Релігійне життя. Діяльність релігійних конфесій:

1. Популяризація гасел релігійної терпимості, свободи віровизнання,
відокремлення церкви від держави, школи від церкви;
2. Частина духовенства вітала створення УЦР і делегувала до її складу своїх
представників;
3. Поширення атеїстичних поглядів;
4. 1 січня 1919 р. – проголошення Директорією УНР автокефалії Української
православної церкви, але політична нестабільність не дозволила реалізувати
це рішення;
5. Кінець січня 1919 р. – ухвалення РНК УСРР «Закону про відокремлення
церкви від держави і школи від церкви», згідно з яким передбачалася
передача у руки держави храмів і всього майна, надання органам влади
права закривати небажані храми;
6. Наступ більшовицького керівництва на релігію і церкву ( священики та
віруючі ставали жертвами червоного терору);
7. Глибокий розкол православної церкви;
Освітня політика більшовиків:
1. У сфері освіти політика Раднаркому УСРР відтворювала заходи, введені
до цього більшовиками в Росії;
2. Напередодні революції в Україні неписьменними були 72 % населення;
3. Липень 1919 р. – Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину
трудову школу, за яким вводилося безплатне обов’язкове навчання дітей
віком від 7 до 16 років, спільне навчання хлопчиків та дівчаток,
викладання навчальних предметів рідною мовою, політехнічний
( наближений до життя ) характер освіти;
4. Наприкінці 1920 р. в Україні налічувалося 22 тис. шкіл, в яких
навчалося 2 млн.250 тис. учнів, половина з них - українською мовою;
5. Відмінялися всі типи шкільних закладів, які існували раніше, єдина
трудова школа створювалася семирічною;
6. Щоб ліквідувати потребу в педагогічних кадрах, в 1920 р. було відкрито
20 педагогічних інститутів, 48 педтехнікумів, близько сотні учительських
курсів;
7. 1920 р. – ліквідація університетів, натомість були створені інститути
народної освіти, ліквідовано автономію вузів та закріплено за ними
комісарів;
8. 1920 р. – створено Республіканську комісію по боротьбі з
неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК І.Петровський;
9. Більшовики здійснювали:
- Жорсткий контроль державних органів над діяльністю установ
культури та освіти. Це вело до втрати творчої самостійності;
- Поєднання навчання з комуністичним вихованням;
- Примусове реформування закладів освіти та культури, перетворення
їх на державні;
- Народним масам прищеплювали комуністичні цінності, ідеологію та
мораль;
- Почалися репресії проти діячів культури, багато з яких були змушені
виїхати за кордон;
- Під час вступу до вишів надавалася перевага молоді робітничо –
селянського походження, для яких запроваджувалися робітфаки;
- Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися;
- Підтримка діячів пролетарської культури за класовою ознакою, а не
за талантом;
 Українська СРР в умовах нової економічної політики ( 1921 – 1928
рр. )

Становище України на початку 20 – х років. Політичний статус.

1. УСРР - формально незалежна держава;
2. 1919 р. – військово – політичний союз УСРР із РРФСР. ( оборона, народне
господарство, фінанси, транспорт, пошта і телеграф);
3. 1920 р. – договірна федерація ( договір про воєнний і господарський союз
з РСФРР, проголошувалося про об’єднання сімох наркоматів ( військових та
морських справ, ради народного господарства, зовнішньої торгівлі,
фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфу);
4. 1922р. – створення СРСР. Плани об’єднання радянських республік:
1. План автономізації ( розроблений Й.Сталіним),
передбачав
Входження республік у Російську Федерацію на
правах автономії
2. План конфедерації – утворення союзу суверенних
держав, які повністю зберігають незалежність і
створюють об’єднані органи для координації дій.
Цей план підтримали Х.Раковський та М.Скрипник.
( це послугувало підставою для звільнення
Х.Раковського з посади уряду УСРР, уряд очолив
В.Чубар)
3. План федерації ( з ним виступив Ленін). Суть плану
полягала в тому, щоб усі радянські республіки
ввійшли на однакових правах у нове державне
об’єднання - Союз Радянських Соціалістичних
Республік;
30 грудня 1922 р. – утворення СРСР;
31 січня 1924 р. - схвалення Конституції СРСР;
Травень 1925 р. – внесення змін до Конституції УСРР;
15 травня 1929 р. – прийняття нової Конституції УРСС;

30 грудня 1922 р. – на I Всесоюзному з’їзді рад було затверджено Декларацію

та Союзний договір про утворення СРСР. До його складу увійшли
Білоруська СРР, Закавказька Федерація, Російська Федерація й УСРР.
Завершення оформлення СРСР було пов’язане з ухваленням Конституції,це
відбулося 31 січня 1924 р. Травень 1925 р. – внесення змін до Конституції
УСРР IX Всеукраїнським з’їздом рад, якими було остаточно законодавчо
закріплено вступ України до СРСР. ( Конституція зафіксувала утворення у
складі УСРР Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки
(1924 р.) і нового адміністративно – територіального поділу республіки:
замість повітів і волостей утворено округи і райони, у 1925 р. – ліквідовано
губернії і встановлено три ланкову систему управління ( центр – округ –
район). У місцях компактного проживання національних груп існувало 12
національних районів .)
1932 р. – область – район – село. Утворено 7 областей.
 Статус УСРР у складі СРСР :
1. З утворенням СРСР міжнародно – правовий статус України змінився.
2. Фактично вона стала автономним утворенням у складі Радянської Росії.
3. Проте УСРР стала національно – територіальним утворенням з власними,
хоча й умовними кордонами і своїм, хоч і з обмеженими компетенція ми,
державним апаратом.
4. Незважаючи на гарантоване законом право вільного виходу України із
Союзу, воно було лише на папері, а незалежність України була
формальною. Влада на всій території СРСР належала верхівці комуністичної
партії.
5. Повноваження УСРР в СРСР: внутрішні справи, с/г, місцева промисловість,
культура, охорона здоров’я. Ніякої зовнішньої політики.

Голод 1921 - 1923 рр. в Україні

Причини:
1. Післявоєнна розруха.
2. Скорочення сільськогосподарського виробництва внаслідок воєнного
комунізму.
3. Вивезення хліба до Росії та інших республік.
4. Експорт хліба за кордон.
5. Боротьба із селянським повстанським рухом.
6. Посуха та неврожай у південних і степових районах України.

- Голодувало 25 % населення України, голод охопив передусім південь та схід

України;
- Війська перекрили всі шляхи, що зв’язували північні області з південними;
- Незважаючи на неврожай, на Півдні тривали хлібозаготівлі, жодна з губерній,
яка голодувала не була звільнена від податку. Безперечно, головною
причиною трагедії була політика влади;
- Хліб з України вивозили в Поволжя, що голодувало, промислові центри Росії,
експортували за кордон;
- Москва фактично випробувала голод як ефективний засіб придушення
повстанського антибільшовицького руху;
- Замовчування факту наявності голоду, лише з другої пол.. 1922 р. допомога
населенню районів, що голодували, почала надаватися міжнародними
організаціями ( АRА (Американська адміністрація допомоги), очолювана
президентом США Г.Гувером; Фонд Ф.Нансена; Червоний Хрест;
- Вилучення церковних цінностей під приводом боротьби з голодом;
- Загибель близько 1,5 млн. чол.;
- Голод в Україні був ліквідований тільки в 1923 р.
- Внаслідок голоду було придушено селянський повстанський рух та зміцнено
більшовицький режим;
 Нова економічна політика ( неп )
Нова економічна політика - економічна політика більшовиків в Україні
1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну «воєнному комунізму» та базувалася
на впровадженні елементів ринкової економіки.

Березень 1921 р. – X з’їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження непу

Причини запровадження нової економічної політики:

1. Глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики
«воєнного комунізму»;
2. Політична криза ( селянські повстання, страйки робітників);
3. Спад революційної хвилі на Заході, відкладення ідеї « світової
соціалістичної революції»;
4. Реалізація плану ГОЕЛРО;
5. Невдоволення політикою воєнного комунізму;

Основні заходи:
1. Скасування продрозкладки, введення продподатку; 15% від врожаю
2. Дозволено оренду землі;
3. Дозволено використання найманої праці;
4. Розвиток різних форм кооперації; ТСози, артілі
5. Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств;
6. Об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на
госпрозрахунок; - без допомоги коштів державного бюджету.
7. Скасування загальної трудової повинності;
8. Перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні;
9. Створення концесій – підприємств за участі іноземного капіталу
10.Відновлення вільної торгівлі;
11.Введення державних податків;
12.Випуск конвертованого червінця; формування кредитно-банківської
системи
13.Відновлення оплати транспорту;
14.Відновлення комунальних платежів;
15.Збереження державної монополії на зовнішню торгівлю, транспорт;
Наслідки:
1. Зростання господарчої ініціативи, зацікавленості в результатах праці, що
призвело до підвищення продуктивності праці.
2. Швидкі темпи відбудови народного господарства країни.
3. Зростання життєвого рівня населення.
4. Конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно – командною
системою.
5. Незмінність авторитарного характеру політичної системи.

Особливості впровадження непу в Україні:

1. Неп в Україні був запроваджений пізніше, ніж у Росії ( у 1922 р.).
2. Висока ставка продподатку.
3. Застосування репресивних заходів при вилученні продподатку.
 4. Упровадження непу в умовах голоду 1921 – 1923 рр., що відсунуло
нормалізацію становища в сільській місцевості на рік- півтора.
5. Широка підтримка українським населенням заходів непу.
6. Поява на селі середняків. Соціальне розшарування.
7. Періодичні хлібозаготівельні кризи.
Отже, неп був реакцією на об’єктивні обставини - кризовий стан економіки,
невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху.
Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи,
сприяло поліпшенню економічної ситуації.

Неп обмежувався сферою економічного життя. Відповідних політичних змін

у суспільстві не відбувалося. Навпаки, тоталітарні тенденції посилювалися.

Відбудова народного господарства. Процес стабілізації економічного та

соціального життя в Україні:
1. Перехід до непу поклав початок відбудові народного господарства.
2. Особливої уваги в 20 –х рр.. надавалося налагодженню ефективності роботи
Донбасу. Цей промисловий район України називали «всеросійською
кочегаркою».
3. На поч.. 1922 р. країна почала виходити з паливної кризи.
4. Іншою важливою передумовою економічного відродження було
налагодження електроенергетичного господарства. 1922 р. створено Комісію
у справах електрифікації України.
5. Згідно з планом ГОЕЛРО, почалося будівництво Дніпровської ГЕС,
Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС.
6. Пріорітетною галуззю промисловості була важка промисловість. 60 % усіх
капіталовкладень виділено на відбудову чорної металургії.
7. На кінець 1925 р .відбудова промисловості України закінчилася.
8. Особливо швидко відбудовувалася легка і харчова промисловості. У цих
галузях були досить сильні позиції приватного капіталу. Неп довів свою
життєздатність.
9. 1921р. на Кічкаському машинобудівному заводі випустили перший
український трактор. Пізніше на Харківському паровозобудівному заводі
на базі вагонного цеху створили тракторний і почали виготовляти
невеликими партіями гусеничний трактор «Комунар», а завод «Червоний
прогрес», розташований у м.Токмак, організував випуск колісного трактора
«Запорожець».
10.Лише цукрова промисловість, для відродження якої необхідні були
значні кошти, у 1925 / 26 р. не досягла довоєнного рівня виробництва.
11.В 1925 /26 р. співвідношення секторів за валовою продукцією у
промисловості було таким: 86,4% - державний сектор, 7% - кооперативний,
5,7% - приватновласницький. Що ж до дрібної промисловості, то вона
майже вся була приватною.

М. Волобуєв – у 1928 р. економіст, що обґрунтував теорію – Україна сировинний

придаток СРСР. Україні слід розвивати самостійний економічний комплекс.
 Українізація ( коренізація )
1923 – початок 30 – х років

Українізація ( складова коренізації ) – політика більшовицького керівництва у

1920 – х роках, спрямована на представництва українців в органах влади,
культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української
мови в суспільстві; пробудження інтересу до національної української культури.
Причини коренізації:
1. Утвердження радянської влади в Україні, створення для неї національного
підгрунтя.
2. Намагання спрямувати національне Відродження в соціалістичне русло.
3. Продемонструвати переваги соціалізму українцям у Польщі та інших
країнах.
4. Створення у світового співтовариства враження гармонійного і вільного
розвитку радянських республік; формування привабливого іміджу СРСР на
міжнародній арені.
5. Зміцнення новоутвореної державної структури – Радянського Союзу -
шляхом надання республікам прав «культурно – національних автономій»,
що мало принаймні частково компенсувати їм втрату політичного
суверенітету.

XII зїзд РКП ( б ) в 1923 р. - проголосив курс на українізацію.

Суть українізації:
1. Підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної
національності.
2. Врахування національних факторів при формуванні партійного та
державного апарату.
3. Запровадження в усіх установах і навчальних закладів української мови.
4. Видання газет, журналів, книжок українською мовою.
5. Усебічний розвиток української культури під контролем партійного
керівництва.
6. Глибоке вивчення національної історії, відродження традицій.
7. Створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин,
які мешкали в Україні.
8. Окремі адміністративно-територіальні одиниці для нацменшин, державні
установи – українська мова.

Наслідки українізації:
1. Сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників
національної інтелігенції, зокрема повернувся в Україну М.Грушевський,
актор М.Садовський, приїхали галицькі діячі.
2. Кількість українців у держапараті зросла з 35 до 54 %.
3. На діловодство українською мовою перейшло 75 % місцевих державних
установ і організацій.
4. Рідною мовою навчалися у 25 % вишів, 50 % технікумів, 85 % початкових
шкіл, 97 % дітей у школах.
5. Українською мовою видавалося до 89 % періодичних видань, ставили п’єси
близько 75 % театрів.
 6. Відбувся стрибок у розвитку культури ( «Відродження», згодом
«Розстріляне відродження»).
7. 1924 р. створення в складі УСРР - Молдавської АРСР.
8. Створення національних районів.
9. Радіомовлення, що виникло 1924 р., здійснювалося лише українською
мовою.

Але це явище більшовиками підпорядковувалося основному завданню -

перебудові культури в Україні на засадах комунізму. Українізація допускалася
лише тією мірою, якою не суперечила інтересам найвищого партійного
керівництва.
Провідники українізації: О.Шумський ( 1924 – 1927 рр.), М.Скрипник (1927 –
1933 рр.), Г.Гринько ( 1920 – 1923 рр.) – наркоми освіти УСРР.

У складі РРФСР утворено Кримську Автономну Республіку (1921 р.)

Націонал-комунізм 20-ті рр.. ХХ ст.. – напрям у комуністичному русі, прибічники
якого вважали, що комунізм слід пристосувати до національних специфічних умов –
М. Волобуєв, О. Шумський, М. Скрипник.
Культура України в 1921 - 1928рр.

Принципи більшовицької культурної політики ( «культурної революції»):

1. Перебудова культури на принципах марксизму.
2. Державний контроль над духовним життям суспільства.
3. Боротьба з відхиленнями від офіційного партійного курсу.
4. Висилка за кордон або еміграція представників інтелігенції.

Мета «культурної революції»:

1. Ліквідувати не писемність.
2. Створити систему народної освіти.
3. Сформувати нову інтелігенцію.
4. Перетворити літературу і мистецтво на інструмент ідеологічного впливу.
5. Використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.
У період непу партія продовжувала політику «культурної революції». Партія
вимагала, щоб культура була національною за змістом, але не суперечила
комуністичній теорії. Метою «культурної революції» було формування в
свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств
населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади.
1920 – ті роки були роками небаченого розвитку, надій і сподівань в українській
культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури.
Україномовна освіта і її підтримка з боку держави мали велике значення для
розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була
революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю
звільнення від старого світу та його обмежень.

Освіта:
- відповідно до постанови про ліквідацію неписьменності (1921), населення
УСРР від 8 до 50 років мало вчитися читати і писати;
- 1921 р. - створено комісію для боротьби з неписьменністю;
- товариство « Геть неписьменність!» ( 1923 р.) створювало пункти ліквідації
неписьменності - лікнепи;
- рівень письменності зріс за десятиліття з 24% до 57%;
- «Просвіти» насильно реорганізовано в сільські будинки та хати – читальні;
- уведено обов’язкову початкову освіту;
- запроваджено безкоштовне навчання дітей у загальних семирічних школах та
професійно – технічних закладах;
- зросла кількість українських шкіл;
-створено навчально – виховні заклади для сиріт та безпритульних, зокрема
завдяки педагогу А.Макаренку;
- розширено мережу робітфаків;
- проведено українізацію вищої освіти;
- відбулася «пролетаризація» студентства;
-вищими навчальними закладами у 1922 – 1929 рр. були технікуми і інститути;

Наука:
-діяльність науковців перебувала під контролем влади;
-ідеологізація науки, особливо суспільної;
-1922 р. – організовано так званий «філософський пароплав» - висилка за кордон
представників інтелектуальної еліти Росії та України;
-1921 -1928 рр. - Всеукраїнську академію наук (ВУАН) очолював В.Липський
( укр.. ботанік), віце – президент – С.Єфремов;
- 1925 р. – ВУАН перетворено на філію АН СРСР;
-1928- 1929 рр. - АН УРСР очолив епідеміолог Д.Заболотний;
-1921 р. – Інститут української наукової мови;
- 1928 р. – Український Фізико – технічний інститут ( Харків ), що займався
дослідженнями з радіофізики та ядерної фізики;
-1929 р. – Інститут мікробіології та епідеміології, Інститут фізики ( Київ );
- Українські вчені: В.Вернадський – заклав основи геохімії, вивчав проблеми
мінералогії та радіоактивності;
- Ю.Кондратюк написав «Завоювання міжпланетних просторів» ( 1929 р.), його
розрахунки використовували американці для підготовки польоту космічного
корабля на Місяць;
- О.Богомолець – основоположник укр.. наукової школи патофізіології;
- Л.Писаржевський створив основи електроної хімії;
- В.Кістяківський вивчав електрохімію металів;
- В.Липський заснував Ботанічний сад УАН;
- Д.Багалій, М.Грушевський продовжували вивчення історії України;( 1924 р. –
повернувся з еміграції, продовжив працю над «Історією України – Руси»;
-С.Єфремов видав низку монографічних нарисів , присвячених творчістю
М.Вовчка, Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського;
- А.Кримський очолив Інститут української наукової мови;

Література:
-еміграція В.Винниченка, О.Олеся ( Кандиби), М.Садовського;
-заснування різноманітних літературно – художніх об’єднань:
1. «Гарт» - ( П.Тичина, В.Сосюра) – 1923 р. – мета: прихід у літературу
письменників із середовища талановитої робітничої молоді;
2. «Плуг» - ( П.Панч, А.Головко) – 1922 р. – мета: спрямувати творчість на
організацію свідомості селянської маси, сільської інтелігенції в дусі пролетарської
революції;
3. «Аспис» ( « Асоціація письменників»), або неокласики – ( М.Зеров,
М.Рильський) – 1923 р. – мета: дотримання класичних європейських форм прози та
поезії;
4. ВАПЛІТЕ ( Вільна академія пролетарської літератури) – ( М.Хвильовий,
П.Тичина, М.Бажан, Ю.Янковський) - 1925 р. – мета: українська література
повинна розвиватися під впливом кращих досягнень західноєвропейської
культури;

Літературна дискусія про перспективи й напрямки розвитку української

літератури 1925 – 1928 рр. М.Хвильовий пропагував широке використання
досягнень європейського мистецтва, відступ від однобічної орієнтації на
російську культуру (гасло «Геть від Москви!»), за що був звинувачений у
сепаратизмі та націоналізмі.
Театр:
-1925 р. – в Україні діяло 45 театрів;
-1922 р. – відкриття у Києві театру «Березіль» під проводом Леся Курбаса,
авангардистського режисера світового рівня. Л.Курбас очолював театр з 1922 по
1933 рр. Критика театру за пропаганду національних ідей у мистецтві;
-діяльність акторів: А.Бучми, М.Крушельницького, Н.Ужвій, М.Заньковецької;
-1925 р. – заснування в Харкові Українського театру опери та балету;

Кінематограф:
-1922 р. – засновано Всеукраїнське фотокіноупраління;
-засновано кіностудії: Одеську (1922 р.), Київську ( 1927 р.), відкрито близько 500
кінотеатрів;
-свій творчий шлях розпочав режисер О.Довженко ( фільми «Звенигора»,
«Арсенал»), картина «Земля» визнана однією з десяти кращих кінострічок усіх
часі та народів, проте саме ці фільми принесли режисерові тавро «українського
буржуазного націоналіста». З 1934 р. – проживав у Москві, де і помер у 1956 р.
Образотворче мистецтво:
-характерні риси:
1. поширені масові агітаційні мистецькі форми – плакати, пам’ятники.
2. у скульптурі робився акцент на пропаганді: у більшості населених пункті
встановлено пам’ятник В.Леніну, зведено пам’ятник Артему у Святогорську
( скульптор І.Кавалерідзе);
3. провідний архітектурний стиль – конструктивізм ( економічність,
функціональність, націленість на масове виробництво) - будинок Держпрому в
Харкові;
-створення Асоціації революційного мистецтва України, що об’єднала художників
– авангардистів О.Богомазова, М.Бойчука, К.Гвоздика, які поєднували народне
мистецтво з елементами європейського модернізму;
- М.Бойчук орієнтувався на мистецтво Візантії та Київської Русі;
-Асоціація художників Червоної України ( 1926 – 1930 рр.), члени якої вважали
себе наступниками художників – реалістів XIX ст. ( С.Їжакевич, К.Трохименко,
М.Самокиш, Ф.Кричевський);
Отже, у 1920 – х рр.. українські література та мистецтво переживали бурхливе
піднесення.
К. Малевич – відображення українського голодомору. «Голова селянина»

Музика:
- Творчість композиторів М.Леонтовича, К.Стеценка, Г.Верьовки,
Л.Ревуцького;
- Створення Товариств ім.. Леонтовича, яке організовувало ансамблі,
оркестри;

Релігійне життя:
- Офіційне проголошення свободи совісті та віросповідання, відокремлення
церкви від держави і школи від церкви;
- Відверта антицерковна політика радянської влади;
- Арешти, переслідування та розстріли представників духовенства та віруючих;
- Вилучення церковних цінностей для закупівлі зерна з кордоном під час
голодомору 1921 – 1923 рр.;
- Радянська влада намагалася внести розкол між різними конфесіями,
підтримувала секти, що підривали єдність церкви;
- 1918 р. – Всеукраїнський церковний собор виступив за створення незалежної
від Московського патріархату церкви;
- 1921 р. – відбулося організаційне оформлення УАПЦ на чолі з
митрополитом В.Липківським. УАПЦ не визнана патріархом Московським,
не змогла створити необхідну матеріальну базу;
- Попервах радянська влада підтримувала УАПЦ з метою послабити позиції
Російської православної церкви. Згодом радянська влада почала боротися
проти УАПЦ, а 1930 р. ліквідувала її;
- 1926 р. В.Липківського заарештовано, а 1930 р. – Синод УАПЦ прийняв
рішення про саморозпуск;
- 1928 р. – прийняття Адміністративного кодексу УСРР, що містив «Правила про
культи» і призвів до посилення репресій проти духовенства;

Підтримка УАПЦ радянською владою – прагнення послабити Російську

православну церкву, яка вороже ставилася до більшовицького режиму.
 Радянська модернізація України ( 1929 – 1938 рр. )
Складові модернізації:
1. Індустріалізація
2. Колективізація
3. Культурна революція
Індустріалізація – процес створення великого машинного виробництва
як основи всіх галузей економіки.
Мета індустріалізації:
1. Забезпечення економічної самостійності СРСР.
2. Зміцнення обороноздатності СРСР.
3. Створення матеріально – технічної бази для модернізації промисловості
і с/г.
4. Стимулювання зростання продуктивності праці.
5. Підвищення життєвого рівня громадян.
6. Перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу.

Джерела індустріалізації:
1. Здійснення індустріалізації лише за рахунок власних джерел
фінансування.
2. Націоналізація промисловості.
3. Колективізація с/г.
4. Зростання податків.
5. Внутрішні позики ( облігації ).
6. Випуск паперових грошей не забезпечених золотом.
7. Використання трудового ентузіазму трудящих.
8. Примусова праця політичних в’язнів. ГУЛАГ
9. Прибутки від зовнішньої торгівлі: збільшення вивозу за кордон
нафти, лісу, хутра та хліба.
10. Продаж горілки та історичних цінностей.

Труднощі індустріалізації:
1. Відсутність розвиненої інфраструктури.
2. Нестача кваліфікованих кадрів.
3. Дефіцит обладнання.
4. Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування.
5. Зниження життєвого рівня населення – були черги, продовольчі картки,
дефіцит найнеобхіднішого.
Грудень 1925 р. – проголошення XIV з’їздом ВКП (б) курсу на
індустріалізацію країни.
Зміст індустріалізації:
1. 5 грудня 1929 р. - постанова ЦК ВКП (б) « Про реорганізацію
промисловості», згідно з якою головними ланками управління ставали
підприємства, а не трести, позбавлення підприємств економічної
самостійності.
2. Відмова від госпрозрахунку.
3. Впровадження адміністративно – директивних методів управління, які
характеризувалися централізацією і суворою регламентацією.
 4. Запровадження директивного планування.
5. Контроль над економікою центральних органів влади.
6. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» ( 1929 р. ) оприлюднив
економічний приріст держави вищий від попередніх планових
показників. Це рішення не було підкріплене відповідними матеріальними
ресурсами. Серйозних обґрунтувань економічного стрибка не зробили.
Цифри були абсолютно нереальні.
1929 р. – «рік великого перелому» - початок форсованої індустріалізації. ++
+Прихід до влади Й. Сталіна

Особливості індустріалізації:
1. Індустріалізація розпочалася з розвитку важкої промисловості.
2. Основна увага приділялася розвитку важкої промисловості і відбувалося
відставання легкої та харчової .
3. Жорстка централізація економіки.
4. Командно – адміністративні методи управління.
5. Індустріалізація здійснювалася в рамках жорсткого плану, часто
нереального і необґрунтованого.
6. Здійснювалася лише за рахунок власних джерел фінансування.
7. Індустріалізація здійснювалася форсованим темпом.
8. Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства.

Перша п’ятирічка ( 1928 – 1932 рр. ) – 4 роки 3 місяці

1. Форсований ривок у розвитку важкої промисловості.
2. 1932 р. – збудовано найбільшу в Європі - Дніпрогес.
3. Ліквідація безробіття.
4. Розвиток сільськогосподарського машинобудування ( будівництво
Харківського тракторного заводу).
5. Розгортання соціалістичного змагання. 1932 р. – ізотовський рух ( Ізотов –
шахтар)
6. Запровадження карткової системи.
7. Капіталовкладення в легку та харчову промисловість лише - 12,5%
8. 1931 р. – Харківський тракторний завод.
Друга п’ятирічка ( 1933 – 1938 рр. ) - безбожна п’ятирічка.(Михайлівський
Золотоверхий собор знищений)
1. Подальше наростання індустріалізації.
2. Розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти
« Центральна - Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня
1935 р.,застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування
вугілля. (102 т вугілля - при нормі - 7 т.)
3. Швидкий розвиток легкої та харчової промисловості при збереженні
пріоритетного розвитку важкої промисловості.
4. Новобудови: Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого
машинобудування азотний завод в Голівці, «Криворіжсталь», «Азовсталь»,
«Запоріжсталь»
5. Відміна карткової системи ( 1935 р. )
6. Апогей соціалістичного змагання.
Третя п’ятирічка ( 1938 – 1942 рр. )
1. Збільшено видобуток вугілля, нарощування потужностей машинобудівної
промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики.
2. Введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств.
3. Встановлення надзвичайно жорсткої дисципліни.
4. Збільшення асигнувань на оборону.
Наслідки індустріалізації:
1. Перетворення України із аграрної країни і індустріально-аграрну;
2. Збільшення промислового потенціалу в 7 разів;
3. Залучення в промисловості України звичної частини загальносоюзних коштів
(20%);
4. Виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова
металургія,електрометалургія,маргаринова промисловість тощо);
5. Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства,що спричинило
перехід до насильницької колективізації;
6. Низький життєвий рівень населення;
7. Ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки;
8. Посилено процеси урбанізації.
9. Ліквідовано безробіття.
10.Сформувалася адміністративно – планова, директивна економіка.
11.Україна посіла 2 – ге місце в Європі за виплавкою чавуну, 3 – тє місце - за
виплавкою сталі, 4 – те місце в світі - за видобутком вугілля.
Стаханівський рух – масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці,
досягнення високих виробничих показників.
 Колективізація
Колективізація – це створення колективних селянських господарств, яке на
практиці призвело до відчуження селян від власності на землю і від
результатів своєї праці.
Грудень 1927 р. – XV з’їзд ВКП ( б ), проголосив курс на проведення
колективізації.
Мета колективізації:
1. Колгоспи - зручна форма, з допомогою якої можна було легко
викачувати ресурси до державного бюджету.
2. Забезпечення міста коштами на потреби індустріалізації дешевими
харчами та сировиною.
3. Поширення контролю держави за приватним сектором с/г.
4. Ліквідація куркульства як класу, створення слухняного колгоспного
селянства.
5. Збільшення товарності с/г, спроба налагодити ефективне виробництво на
селі.
Привід до суцільної колективізації - хлібозаготівельна криза.
Суть колективізації:
1928 р. – створено МТС ( машино – тракторні станції ). Їхнім завданням було
виробничо – технічне обслуговування колгоспів і радгоспів.
1929 р. – курс на суцільну колективізацію. Село поринуло у вир
самознищення. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи
псувати реманент. У 1928 – 1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів’я
худоби.
Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний
секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В.
Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року.
Зрозуміло, що досягти цього можна було лише груби насильством. Головним
методом колективізації був терор проти селянства. Це викликало опір, загальна
кількість повстанців у 1930 р. становила близько 40 тис. осіб. Тиск на селян
загострив політичну ситуацію в країні.
1930 р. – маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на
місцеві партійні й радянські органи ( стаття Й. Сталіна на початку березня 1930
р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП (б ) від 14 березня 1930 р. «
Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі»). Почався
масовий вихід з колгоспів. Але вже наприкінці 1930 р. боротьба з «перегинами»
закінчилася, процес відтоку селян з колгоспів було призупинено.
1932 – 1933 рр. – обмеження переселення селян до міст, запровадження паспортів,
які видавалися лише мешканцям міст.
1937 р. – завершення колективізації.
1930 р. – розкуркулення. Це кампанія експропріації селянських господарств у 30
– ті рр.., складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі
постанови ЦК ВКП ( б ) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації
куркульських господарств у районах суцільної колективізації»
Мета:
1. Ліквідувати заможних господарів, яких називали «куркулями».
 2. Передати колгоспам найприбутковіші селянські господарства із землею та
реманентом.
Категорії куркулів, визначені у постанові:
1. Активні вороги радянської влади ( розстріл або 10 років ув’язнення ).
2. Пасивні вороги радянського ладу ( конфіскація майна або виселення до
північних або східних районів СРСР ).
3. Лояльні до політики більшовиків, що не чинили опору радянській владі
( конфіскація майна та виселення за межі села ).
1930 р. – перша хвиля розкуркулення. В Україні було розкуркулено
понад 1 млн. селян. Політика розкуркулення стала засобом політичного
тиску на все селянство, оскільки в куркулі записували всіх, хто не хотів
вступати до колгоспу.
Наслідки колективізації:
1. Дезорганізація сільськогосподарського виробництва, зниження його
товарності.
2. Порушення балансу в розвиткові промисловості та с/г .
3. Винищення найкращих господарів на селі, хронічне відставання с/г.
4. Село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету.
5. Відбулося державне закріпачення селян.
6. Голод 1932 – 1933 рр.

Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні.

Причини:
1. Необхідність знищення українського селянства як свідомої національної
верстви.
2. Прискорена насильницька колективізація.
3. Непосильні плани хлібозаготівлі, конфіскація владою продовольчих запасів,
експорт продовольства.
4. Економічні прорахунки, спроба влади будувати соціалізм воєнно –
комуністичними методами.
5. Посуха та неврожай в південних районах України.
6. Було заборонено будь – яку допомогу з боку міжнародної або радянської
громадськості.
Голодомор - це цілеспрямована політика влади на створення штучного
голоду. Врожай 1932 р. був лише на 12 % меншим, ніж середній за
1926 – 1930 рр.
1932 р. – «Закон про п’ять колосків» ( Постанова «Про охорону майна
державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення соціалістичної
власності» ). Згідно з цією постановою за крадіжку колгоспного майна
передбачався розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на
термін до 10 років.
1932 р. – Україна не виконала плану хлібозаготівель. В Україну було
надіслано надзвичайну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР В.
Молотовим. Найбільша смертність була на Харківщині, Полтавщині, Київщині,
Житомирщині. «Чорні дошки» - дошки на які заносили назви колгоспів, що не
виконали план - хлібозаготівлі; конфіскація продовольства, припинення постачання
товарів.
Мета комісії,яку очолив голова Раднаркому СРСР В.Молотов:
1. Вилучення хліба в селян за всяку ціну.
Листопад 1932 р. – запровадження комісією В. Молотова системи
спеціальних бригад з видобуття зерна(«червоних валок»).
1933 р. – прибув в Україну Л.Каганович. За «недоліки у справі хлібозаготівель»
звільнено 237 секретарів райкомів партії, 249 голів райвиконкомів. Очолювали
кампанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба
у селян:
- Генеральний секретар ЦК КП ( б )У Станісла Косіор ( 1928 – 1938 рр. )
- Голова Раднаркому України Влас Чубар (1923 – 1934 рр. )
- Уповноважений ЦК ВКП (б ) Павло Постишев.
Голодомор 1932- 1933 рр. в Україні був визнаний геноцидом українського
народу. Геноцид – знищення окремих груп населення за расовими,
національними, етнічними або релігійними мотивами.
28 листопада 2006 р. – Верховна Рада України прийняла Закон « Про
Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні». Закон визначає, що Голодомор 1932 -
1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу.
ООН та Рада Європи визнали Голодомор як злочин тоталітарного режиму, а
частина країн світу визнали його геноцидом проти українського народу.
Наслідки голодомору:
1. Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення
села.
2. Масові жертви ( до 8 млн. чол.. ). Підрив генофонду української нації.
3. Придушення опору українського селянства.
4. Переселення селян з Росії в Україну.
5. Голодомор став приводом для розгортання радянським керівництвом
боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» ( прибуття до України
у 1933 р. комісії Постишева).
 Сталінський тоталітарний режим і масові репресії в
Україні
Тоталітарний режим - це політичний режим, який передбачає встановлення
всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства
шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках
окремої групи ( політичної партії).

Утвердження сталінського тоталітарного режиму:

Економічна сфера: 1. Одержавлення усіх форм власності.
2. Утвердження командно – адміністративної системи в
управлінні.
3. Жорстка трудова дисципліна.
4. Безкоштовне використання праці політв’язнів.
Політична сфера: 1. Монополія ВКП (б) на владу ( заборона діяльності в
Україні лівих есерів, комуністів – боротьбистів, УКП, встановлення однопартійної
системи, повний контроль над усіма організаціями та громадськими
обєднаннями.
2. Створення унітарної держави, централізація управління.
3. Культ вождя.
4. Репресії, терор.
5. Формування партійного та державного апарату на
принципах особистої відданості.
Духовна сфера: 1.Монополія комуністичної ідеології, що базувалася на
марксизмі.
2. Ідеологізація освіти.
3. Встановлення жорсткої цензури.
4. Боротьба з інакомисленням.
5. Контроль над засобами масової інформації.
6. Цілковите підкорення особистості інтересам колективу та державі.
7. Партійний контроль над діяльністю інтелігенції,
представників культури.
Зміни в соціальному складі населення:
1. Зникли категорії приватних торговців, власників підприємств.
2. Зникла велика верства кустарно – ремісничого населення.
3. Цілком зник клас селян – власників.
4. Селяни - колгоспники у 1940 р. становили майже половину населення
України.
5. Зростала чисельність службовців і спеціалістів народного господарства,
освіти, науки. Інтелігенцію віднесено до категорії службовців.
6. Чисельно зростав робітничий клас, поповнюючись насамперед за
рахунок селян, які йшли в місто, рятуючись від колективізації, репресій
та голоду.
Номенклатура – верхівка партійно – державного й господарського апарату,
забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів
людей різноманітними привілеями.
Масові репресії. Причини:
1. Утвердження в СРСР особистої влади Й.Сталіна.
2. Намагання придушити всякі виступи проти радянської влади.
3. Не допустити формування міцної опозиції режиму.
4. Усунення з політичної арени представників ленінського покоління
політиків.
5. Ліквідувати прояви українізації.
6. Нав’язування населенню «образу ворога», на якого можна списати
недоліки модернізації.
Загальні риси радянської політичної системи:
1. Культ особи Сталіна.
2. Панування однопартійної системи. Зрощування партійного та державного
апаратів.
3. Фізичне усунення політичних противників.
4. Створення розгалуженого репресивного апарату. Масові репресії.
5. Створення системи офіційних масових організацій.
6. Уніфікація всього суспільного життя. Ідеологізація всього суспільного
життя. Контроль над засобами масової інформації.

1 грудня 1934 р. – вбивство С.Кірова. Розгортання нової хвилі репресій.

Постанова Президії ЦВК СРСР про прискорене ведення слідчими органами
справ звинувачених у підготовці та здійсненні терористичних актів ( не
більше 10 днів ). Розгляд - без прокурора та адвоката, оскарженню чи
помилуванню не підлягали, негайне виконання вироку. Смертну кару могли
застосувати до звинувачених осіб, починаючи з 12 років. Слідство велося із
вживанням до арештованих найжорстокіших тортур. ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО
ТЕРОРУ 1937-1938 РР. «Чим ближче ми до соціалізму, тим більше у нас ворогів).
Класова боротьба. Скорочення складу КП(б)У. Найбільше місце заховань жертв
Великого терору – Биківня (Київська область)

Посилення репресій було викликано зростанням опозиції Сталіну з боку партійно

– державної еліти СРСР. У січні – лютому 1934 р. відбувся XVII з’їзд ВКП (б ),
на якому відбулася спроба змістити Сталіна з посади Генерального секретаря. У
ході голосування при виборах членів ЦК проти Сталіна було подано майже 300
голосів. У результаті з 1966 делегатів з’їзду більш ніж 1100 було репресовано.

Найбільші судові процеси:

1. 1928 р. – «Шахтинська справа» над 53 спеціалістами вугільної
промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю. 5
чол - розстріляли.
2. 1930 р. – процес над «Спілкою визволення України» ( СВУ ), яка нібито
готувала збройне повстання й відновлення самостійної України (
В.Чеховський, С.Єфремов, А.Ніковський) - всього репресовано 45
представників української інтелігенції.
3. 1931 р. – процес «Українського національного центру» ( УНЦ) над
колишніми провідними діячами УНР ( М.Грушевський, В.Голубович).
 4. 1934 р. – арешт та розправа над українськими кобзарями та лірниками.
Гнат Хоткевич – засновник харківської школи бандури.
5. 1933 – 1934 рр. – процес «Української військової організації» (УВО).
6. 1937 р. – «Процес військових», репресовані Й.Якір - командувач
Київським військовим округом, Д.Шмідт, І.Уборевич.

Результати та наслідки:
1. Зміцнення особистої влади Й.Сталіна, ліквідація навіть потенційних
противників.
2. Створення образу «внутрішнього ворога».
3. Розкол суспільства, протиставлення різних верств населення.
4. Знищення української національної еліти.
5. Поширення атмосфери страху й недовіри, доносів, існування подвійної
моралі.
6. Різке скорочення кількості висококласних фахівців у різних сферах.
7. Підрив обороноздатності країни.

У 30 – х рр.. репресії охопили всі категорії населення. Вони торкнулися навіть

найвищого керівництва України. Найбільше серед репресованих було селян та
робітників, оскільки їх була основна маса населення. Але, якщо рахувати у
відсотках, найбільше постраждала інтелігенція.

1934 р. – перенесення столиці УСРР з Харкова в Київ

25 – 30 січня 1937 р. – надзвичайний XIV Всеукраїнський з’їзд рад. Ухвалення
нової Конституції УРСР. Демократичні положення конституції не
підтверджувалися практикою життя. ( Сталінська Конституція). Керівна роль
комуністичної партії, побудова соціалістичного суспільства. Перейменування
республіки на УРСР. Тоталітарний режим виключав будь – які прояви
незалежного від держави громадсько – політичного життя, виховуючи в широких
масах подвійну мораль, формуючи байдужість і соціальну пасивність.

Голови Раднаркомів УСРР ( УРСР) Перші секретарі ЦК

КП(б)У

1918 – 1919 рр. - М.Скрипник 1918 – 1919 рр. – Е.Квірінг

1919 – 1923 рр. – Х.Раковський
1923 – 1934 рр. – В.Чубар
1934 – 1937 рр. – Любченко
1937 р. – М.Бондаренко
1938 – 1939 рр. – Д.Коротченко
1939 – 1947 рр. – М.Хрущов
1920 – 1921 рр. – В.Молотов
1921 – 1923 рр. – Д.Мануїльський
1923 – 1925 рр. – Е.Квірінг
1925 – 1928 рр. – Л.Каганович
1928 – 1938 рр. – С.Косіор
1938 – 1947 рр. – М.Хрущов
 Стан української культури 1930 – х років
Загальна характеристика української культури 1930 – х років:
1. Панування комуністичної ідеології.
2. Соціалістичний реалізм проголошений єдиним правильним методом: у творі
присутній герой – комуніст, оспівуються комуністичні ідеали.
3. Повне підкорення особистості інтересам колективу та держави.
4. Замість творчих об’єднань утворені державні союзи художників,
письменників, композиторів тощо.
5. Згортання українізації.
6. Розпочато боротьбу проти «націоналістичних ухилів».
7. Розстріляне відродження - репресії українських митців.
8. Переслідування науковців, освітян, письменників; знищено 80 %
інтелігенції;
9. Послаблено міжнародні контакти українських науковців і митців.
У 30 – х рр.. культурне будівництво розглядалося як один з фронтів
соціалістичного будівництва, на якому необхідно було здійснити «революцію в
умах трудящих». Мета культурної революції – утвердження марксистської
ідеології, створення державної системи освіти, забезпечення загального мінімуму
освіти, формування соціалістичної інтелігенції, утвердження методу
соціалістичного реалізму в літературі та мистецтві, розвиткові науки і техніки.
Наслідки культурної революції в СРСР (УРСР):
1. Ідеологізація духовного життя, насильницьке впровадження партійних норм
розуміння культури, ідеологічна ізоляція країни.
2. Ліквідація неграмотності населення, уніфікація освіти, її ідеологічна
направленість.
3. Швидке формування «нової інтелігенції» вихованої в комуністичному дусі і
нищення «старої».
4. Уніфікація духовного життя.
Освіта:
- В основному завершено кампанію з ліквідації неписьменності;
- 1930 р. – запроваджено обов’язкову початкову освіту в сільській
місцевості та загальне семирічне навчання у містах;
- Розпочалася грандіозна кампанія – «всенародний похід за всеобуч»;
«Всеобуч» - цей термін з’явився у 30 – ті роки і являє собою скорочення
від російських слів «всеобщее обучение»;
- 1933 р. відновлено діяльність Харківського, Київського, Одеського
університетів, відкрито Дніпропетровський університет;
- 1935 р. – були скасовані обмеження, пов’язані з соціальним походженням
абітурієнтів;
- Збільшено кількість середніх спеціальних та вищих навчальних закладів;
- Скоротилася кількість українських шкіл;
- 1938 р. – запроваджено обов’язкове вивчення російської мови в неросійських
школах України;
- Репресії серед освітян, з бібліотек вилучали «ідеологічну шкідливу
літературу»;
Наука:
 - Центром розвитку науки була Всеукраїнська Академія Наук, яку в 1936 р.
перейменували а Академію наук УСРР. 3 1922 – 1929 рр. її президентом
був А.Заболотний, а з 1930 р. – О.Богомолець;
- 1931 р. – Інститут клінічної фізіології під керівництвом О.Богомольця;
- 1934 р. – Інститут електрозварювання під керівництвом Є.Патона;
- Український інститут хвороб очей і тканинної терапії під керівництвом
В.Філатова (Одеса);
- 1932 р. – у Фізико – технічному інституті (Харків) уперше в СРСР штучно
розщеплено атомне ядро;
- Українські вчені: М.Крилов – нелінійна механіка; М.Боголюбов – фізика;
- Л.Ландау, Є.Ліфшиць - ядерна фізика;
- Є.Патон – електрозварювання металів;
- М.Стражеско – медицина, кардіологія, очолив створений ним Український
науково – дослідний інститут клінічної медицини;
- В.Філатов – медицина, офтальмологія, очолював організований ним
Одеський науково - дослідний інститут очних хвороб та тканинної терапії;
- М.Гамалія, Д.Заболотний – продовжували працювати в галузі медицини та
епідеміології;
- О.Палладін – біохімія, заснував українську біохімічну школу;
- С.Єфремов, М.Зеров, А.Кримський – працювали в галузі теорії літератури,
мовознавства;
- Д.Багалій, Д.Яворницький, М.Грушевський - історики;
- М.Холодний, А.Сапєгін, В.Юрєв, І.Агол – генетика і селекція;

Література:
- 1934 р. – ліквідація літературно – художніх об'єднань, утворення Спілки
радянських письменників України;
- Державний контроль над видавництвами;
- Панування методу соціалістичного реалізму;
- Широке визнаня творів Ю.Янковського, А.Головка, Остапа Вишні,
П.Тичини, В.Сосюри;
- Хвиля переслідувань українських письменників: 89 письменників страчено,
64 заслано, 83 емігрували;
Музика:
- Відкрито консерваторії в Харкові, Києві, Одесі;
- 1932 р. – створення Спілки радянських композиторів України з метою
посилення політичного впливу на творчий процес;
- Оперні співаки: М.Литвиненко – Вольгемут, Б.Гмиря, О.Петрусенко,
І.Паторжинський;
- 1934 р. – розстріляний з’їзд кобзарів і лірників, у тому числі засновник
харківської школи бандури Г.Хоткевич;
- Музикантів – новаторів звинувачували у формалізмі, безідейності;
Образотворче мистецтво, архітектура:
- Панування соцреалізму;
- 1938 р. – створення Спілки радянських художників України.
- Відкрито пам’ятник Т.Шевченку в Харкові та Києві ( скульптор М.Манізер);
 - Художники: О.Петрицький – театральний художник, М.Дерегус – живописець
і графік, В.Касіян – засновник української графічної школи;
Театр, кінематограф:
- 1930 р. – Д.Вертов зняв перший звуковий документальний фільм «Симфонія
Донбасу»;
- І.Кавалерідзе зняв перші кіноопери «Наталка – Полтавка» ( 1936 р.) та
«Запорожець за Дунаєм» ( 1938 р. );
- О.Довженко «Арсенал», «Земля», «Щорс»;
- За період з 1929 по 1937 р. в Україні було знято близько 180 фільмів
різних жанрів;
- Лесь Курбас – у 1922 р. – створив театр «Березіль», який працював у
Києві, а з 1926 р. - у Харкові. Першим серед радянських режисерів
отримав золоту театральну медаль у Парижі ( 1923 р.)
- Його звинуватили в націоналізмі, звільнили з роботи, після арешту у 1933
р. відправили до таборів, де він і загинув. Разом із ним репресували
чимало акторів його театру, а сам театр закрили.
«Розстріляне відродження»
«Розстріляне відродження» - умовна назва літературно – мистецької генерації 20
– 30 – х рр., репресованої більшовицьким режимом та їх ідеологічним
закріпаченням, внаслідок чого було завдано значних збитків духовному життю
українського народу.
Жертви репресій:
1933 р. – заарештовано талановитого поета М.Ялового, М.Хвильовий заподіяв собі
смерть. Репресовано О.Слісаренка, О.Досвітнього, Остапа Вишню ( засуджено до
10 років концтаборів).
1934 р. - розстріляно Г.Косинку, Д.Фальківського, К.Бурового.
1935 р. – жертвами репресій стали М.Зеров, М.Куліш, Є.Плужник, В.Поліщук.
1937 р. – розстріляли М.Семенка, І.Микитенка.
Із 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України було
репресовано 97. Жертвами сталінських репресій стали 500 письменників
України.
Політика держави щодо церкви та її наслідки.
- Продовжувалося гоніння на УАПЦ, яку було ліквідовано у 1930 р.
- У 30 – х рр.. проводилося масове знищення культових споруд, в 1936 р.
залишилося 9 % культових споруд порівняно з даними 1916 р.
- Взято курс на формування атеїстичного світогляду.
- Унаслідок таких дій у суспільстві назрівали глибокі деформації та
зростання бездуховності.
 Західноукраїнські землі 1921 – 1938 рр.

Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя – Польща

Пн. Буковина, Пд. Бессарабія – Румунія
Закарпаття – Чехословаччина
Українські землі у складі Польщі:
1. 1923 р. – рішення Ради послів великих держав (країни Антанти) про
остаточну передачу Сх.Галичини Польщі на правах автономії.
2. Політика Польщі: насильницька асиміляція, стримування економічного
розвитку, його колоніальний характер, репресії проти діячів національно –
визвольного руху, національний гніт, відмова від міжнародних зобов’язань
щодо надання автономних прав українцям.
3. Створено три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське.
4. «Східні креси».
5. Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя до Першої світової війни
були під владою Російської імперії, а після радянсько – польської війни
1920 р. перейшли під владу Польщі.
6. Польща – А (польські землі), Польща – Б ( західноукраїнські землі). Уряд
стримував розвиток промисловості в Польщі – Б.
7. 85 % підприємств були дрібними.
8. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних
капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова.
Спостерігалось засилля іноземного капіталу.
9. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння становило 43,9 %
загальних площ. Було багато малоземельних та безземельних селян.
10.1919 р. - Земельна реформа. Але ситуація не покращилася. Більшість
земель роздавалися не українським селянам, а полякам- осадникам, які
мали стати опорою влади в краї.
11.Змінено назву Східної Галичини на Малопольщу.
12.Осадники – колоністи-поляки, яких навмисно переселяли на землі
Сх.Галичини.
13.Влада проводила політику інкорпорації, яка передбачала створення одно
національної держави примусовим асимілюванням національних меншин
( зокрема українців).
14.Поширено доктрину польського «прометеїзму», висунуту з приходом
Ю.Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі –
допомогти звільненню східноукраїнських земель від влади Москви та
об’єднати їх з Польщею на федеративних засадах.
15.Сформувалася розгалужена система кооперативів, щоб створити противагу
іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у
Сх.Галичині було 4 тис. кооперативів, які об’єднували 700 тис. членів.
Польські власті штучно стримували розвиток укр.. кооперації.
16.Проводилась політика полонізації, закривалися укр.. школи, введено квоти
на вступ до Львівського університету, існувала заборона українцям
обіймати адміністративні посади в державі.
17.1923 р. уряд заборонив вживання слів «українець» і «український»,
натомість нав’язувалися назви «русин» та «руський».
18.1921 – 1925 рр. – діяльність українського Таємного університету у Львові.
19.1924 р. – було прийнято закон, за яким польська мова проголошувалася
державною мовою.
20.1924 р. – «кресовий закон» - закон про двомовні школи ( утраквістичні).
21.1930 р. – «пацифікація» ( заспокоєння). Це політика масових репресій
щодо укр.. населення Галичини, здійснена за допомогою військових та
поліції восени 1930 р. почали використовувати після того, як різко
загострилися відносини між укр.. селянством та польськими осадниками.
Привід: акція радикально налаштованих українців з підпалу майна
польських осадників. Відповідальність за цю акцію взяла на себе УВО
( ОУН). «заспокоєння» полягало у наступі на політичне, громадське,
культурне життя, що супроводжувалося арештами, погромами українських
кооперативів.
22.1935 – 1938 рр. – спроба польсько – українського порозуміння, курс на
«нормалізацію».Політика режиму «санації» на чолі з Ю.Пілсудським
передбачала деякі поступки і компроміси у стосунках з українцями. Суть
нового курсу полягала в державній асиміляції національних меншин і
відмові від від національної асиміляції.
23.1934 р. – в Березі Картузькій на Поліссі було організовано концтабір, у
якому утримували 2 тис. політв’язнів, переважно українців.
 Українські політичні партії:
1. Комуністична партія України ( КПЗУ), заснована у 1919 р. виступала за
визволення Західної України через соціалістичну революцію і за
об’єднання з Радянською Росією. Перебувала на нелегальному
становищі. 1923 р. під тиском Комінтерну увійшла до складу
Комуністичної партії Польщі на правах автономної організації. 1938 р.
Компартія Польщі була розпущена Комінтерном, за вказівкою Сталіна.
2. Українське національно – демократичне об’єднання ( УНДО ), 1925 р.,
голова – Д.Левицький. Василь Мудрий – голова УНДО ( 1935 – 1939 рр.)
–був прибічником нормалізації. Легальне представництво в
польському сеймі. Виступало за здобуття незалежності України
легальними методами, за демократичний розвиток та соціалістичне
перетворення ( земля – селянам без викупу). Друга половина 30 – х рр.
XX ст. - зближення УНДО з правлячими колами Польщі, спроба
українсько – польського діалогу: укладення між польським урядом і
УНДО угоди під назвою «нормалізація», суть якої полягала у відмові
УНДО від антиурядової боротьби, а польський уряд мав припинити
переслідування українських демократичних організацій, припинення
переслідування православного духовенства, зростання інвестицій в
українські землі.
3. Організація Українських Націоналістів, 1929 р. Відень, шляхом
об’єднання УВО ( 1920 р., що була створена у Празі групою старшин
УСС та УГА на чолі з Є.Коновальцем. Мета: незалежна соборна
Україна. Лідери: Є.Коновалець, С.Бандера, А.Мельник. Ідеологією
ОУН став інтегральний націоналізм, розроблений Д.Донцовим.
Основні засади інтегрального ( чинного, дієвого ) націоналізму: нація
- абсолютна цінність, політичні партії повинні об’єднатися заради вищої
мети, вища мета – незалежність держави, визволення України та
створення української самостійної держави, аморальність – мета
виправдовує всі засоби, національна ідея вища за загальнолюдські
цінності, вона понад усе. Ідеологи ОУН вважали, що
незалежність української держави можна здобути шляхом національної
революції – всенародного повстання проти окупантів під керівництвом
ОУН. Для підготовки національної революції потрібно всіма можливими
засобами розхитувати окупаційний режим ( терор, саботаж, напади,
демонстрації, акції протесту) і водночас готувати населення до
повстання.
1934 р. – вбивство міністра внутрішніх справ Б.Перацького. 1935 – 1936 рр.
– після масових арештів членів ОУН відбулись Варшавський, а згодом
Львівський процеси, під час яких С.Бандера, М.Лебедь та інші були
засуджені до страти, яка через амністію була замінена довічним
ув’язненням.
1938 р. - вбивство Є.Коновальця та розкол ОУН на ОУН ( м ) та
ОУН ( б ). УГКЦ (греко-католицька церква) засудила терористичну
діяльність ОУН.
Українські землі в складі Румунії:
1. 1918 р. – окупація румунськими військами Буковини
2. 1919 р. міжнародне визнання приєднання до Румунії Буковини
(Сен-Жерменський мирний договір). 1920 р. – Бессарабський
протокол.
3. Північна Буковина, Ізмаїльський, Хотинський, Акерманський повіти
Бессарабії.
4. Політика румунізації ( державна мова – румунська, зміна імен та
прізвищ).
5. Закриття українських шкіл, ліквідація української кафедри в
Чернівецькому університеті.
6. Промислові підприємства залишалися дрібними та кустарними.
7. Найбільш розвинена - харчова промисловість.
8. Проникнення німецького капіталу.
9. Велике приватновласницьке землеволодіння.
10.1919 р. – уряд Румунії підготував проект аграрної реформи, але
безземелля ліквідовано не було.
11.Здійснювалася колонізація краю, кращі землі влада передавала
вихідцям з Румунії.
12.Більшість селян були малоземельними або безземельними.
13.Становище населення погіршилося внаслідок світової економічної
кризи 1929 – 1933 рр.
14.1919 р. – повстання в Хотинському повіті.
15.1924 р. – Татарбунарське повстання. До 6 тис. повсталих. Процес
500.
Політичні партії:
1. Українська національна партія (1927 р.) – В.Залозецький. це була
партія ліберального спрямування що діяла виключно легальними
методами і прагнула знайти порозуміння з владою. 1930 р. була
укладена угода з правлячою партією, внаслідок якої українцям
було надано кілька місць у парламенті. Після встановлення
монархічної диктатури УНП була розпущена, всі легальні укр..
організації та товариства розігнані.
2. Товариства «Залізняк», «Мазепа» - націоналістичні організації на
кшталт ОУН.
3. Комуністична партія Буковини ( 1918 р. ), в 1926 р. – входження до
складу компартії Румунії.
16. 1940 р. – входження Північної Буковини і Бессарабії до складу
СРСР.

Українські землі в складі Чехословачинни:

1. Відсутність обіцяної автономії ( Закарпаття опинилося в складі
Чехословаччини за Тріанонським договором). «Підкарпатська Русь». Свої
зволікання з наданням автономії уряд пояснював непідготовленістю
населення краю до самостійного життя в силу низького рівня освіти і
 відсутності підготовлених кадрів. Але за Конституцією 1920 р. ЧСР стала
унітарною державою.
2. Збереження статусу краю як аграрно – сировинного придатку.
3. Поєднання елементів колоніалізму з економічною підтримкою Закарпаття.
4. Відставання промислового розвитку.
5. У другій пол..20 –х - 30 – х рр.. уряд ЧСР провів серію реформ, покликаних
забезпечити запровадження системи освіти, системи освіти, проведення
земельної реформи.Українцям дозволено обіймати державні посади.
6. Відсутні суто українські політичні партії.
7. Зросла чисельність українських шкіл, гімназій.
8. Діяли українські вузи та науково – дослідні заклади: Український
вільний університет ( 1921 р. ), Високий педагогічний інститут ім..
Драгоманова в Празі ( 1923 – 1933 рр. ), Українська господарська
академія в Подєбрадах ( 1922 – 1935 рр. )
9. Вільно працювали українські громадські та спортивні організації -
«Просвіти», «Пласт».
10.М’яка чехізація: відкриття чеських шкіл паралельно з українськими та
угорськими.
11.Українські політичні течії на Закарпаття:
- Українофільство ( народовство) – русини частина єдиного укр.. народу,
возз’єднання укр.. земель у єдиній незалежній державі;
- Русинство - русини - окремий народ, автономія, у майбутньому -
незалежність Закарпаття;
- Русофільство - русини – частина російського народу, Закарпаття має
здобути автономію;
- Мадярофільство – русини – окремий народ, Закарпаття має приєднатися
до Угорщини;
- Комуністи - мета – автономія Закарпаття, у перспективі - приєднання до
Радянської України;

Карпатська Україна
30 вересня 1938 р. – Мюнхенська змова ( Німеччина, Італія, Велика Британія і
Франція ), Чехословаччина мала передати Німеччині Судетську область.
11 жовтня 1938 р. – уряд Чехословаччини надав Підкарпатській Русі автономію,
уряд очолив А.Волошин.
У листопаді 1938 р. – рішенням Віденського арбітражу Німеччина та Італія
передали Угорщині частину Закарпаття ( Ужгород, Мукачеве, Берегове). Угорську
окупацію краю було призупинено на вимогу Гітлера і Муссоліні.
Закарпатський уряд переїхав до Хуста. Почалося формування армії - Карпатської
Січі, назву Підкарпатська Русь замінили на Карпатську Україну. УНО –
Українське Національне Об’єднання – партія.
15 березня 1939 р. – проголошення незалежності Карпатської України,
державний герб – ведмідь на червоному полі, гімн «Ще не вмерла Україна…».
Президент – Августин Волошин.
Розгорнулися воєнні дії між Карпатською Січчю та угорською армією. 17 березня
1939 р. – повна окупація Закарпаття угорськими військами. Вирішальна битва
між угорськими військами і загонами Карпатської України на Красному полі.
 Україна в роки Другої світової війни ( 1939 – 1945 рр. )

23 серпня 1939 р. – Договір про ненапад між Німеччиною та СРСР ( Пакт

Молотова – Ріббентропа) та таємний протокол до нього.
1. Договір про ненапад на 10 років.
2. Гарантія взаємного нейтралітету в разі війни однієї з країн – учасниць.
3. Розмежування сфер інтересів Німеччини та СРСР у Сх. Європі по лінії
річок Нарев, Вісла, Сян.
4. У сфері впливу Німеччини – Зах. Європа, Зах. та Центральна Польща, Литва.
5. У сфері впливу СРСР – Латвія, Естонія, Фінляндія, Сх. Польща ( Західна
Україна та Західна Білорусь), частина Румунії ( Бессарабія ).
6. СРСР уводить свої війська в Польщу після Німеччини.
28 вересня 1939 р. – «Договір про дружбу та державний кордон» між
Німеччиною та СРСР.
1. Уточнення кордону між Німеччиною та СРСР по «лінії Керзона».
2. До СРСР відійшли Сх. Галичина й Зах. Волинь.
3. До Німеччини відійшли українські Лемківщина, Посяння, Холмщина,
Підляшшя ( «Закерзоння»).
4. СРСР постачає до Німеччини сировину й продовольство.

Договори з Німеччиною:
1. Суперечили принципам міжнародного права.
2. Ігнорували загальновизнані норми міжнародних відносин між державами,
бо ґрунтувалися на насильстві стосовно до третьої країни.
3. Сприяли міжнародній ізоляції СРСР.
4. Підірвали міжнародний авторитете СРСР як співучасника поділу
Польщі.
5. Відповідальність за розв’язання Другої світової війни лежить і на
сталінському керівництві.

1 вересня 1939 р. – Німеччина напала на Польщу, розпочалася Друга світова

війна ( план «Вайс»).
17 вересня 1939 р. – «визвольний похід» Червоної армії на Західну Україну із
метою приєднати ці землі до УРСР. Офіційний привід - захист українців від
фашистської агресії, фронти: Український ( командуючий С. Тимошенко) та
Білоруський ( командуючий М. Ковальов). Втрати Червоної армії: 795 убитими, 59
зниклими безвісти, 2019 пораненими. Опір польської армії.
22 вересня 1939 р. – окупація Львова Червоною армією. 125 тис. польських
офіцерів опинились у полоні.
1940 р. – Катинська трагедія ( під Смоленськом). м.Старобільск ( під Харковом)
– понад 22 тис. офіцерів було розстріляно. У полон до Червоної армії потрапило
452 500 польських солдатів та офіцерів. Більша їх частина була відпущена, а
125,4 тис. опинились у таборах ( в основному офіцери). У результаті поділу
Польщі до СРСР відійшло 51,4% її території з 37,1% населення ( 12 млн.чол.).
22 жовтня 1939 р. – проведено вибори до Народних зборів під ретельним
контролем нових властей за безальтернативним списком кандидатів для
узаконення радянського режиму в Зах. Україні. Народні збори прийняли
Декларацію про возз’єднання Зах. України з радянською Україною у складі
СРСР.
У листопаді 1939 р. – відбулися сесії Верховної Ради СРСР та УРСР, які
ухвалили закони про возз’єднання Зах. України з УРСР у складі СРСР. На
території зах. України було створено 6 областей: Львівську, Станіславську,
Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.
1940 р. - анексія Північної Буковини( та Бессарабії). Не маючи підтримки від
Німеччини, уряд Румунії віддав наказ своїм військам залишити ці території.
Передання Румунією Хотинського, Акерманського, Ізмаїльського повітів
Бессарабії та Пів. Буковини СРСР. Законодавче закріплення нових територій у
складі СРСР відбулося через створення нової союзної республіки - Молдавської
РСР та розподілу території Бессарабії між Молдавською та Українською РСР. У
складі УРСР (Буковина) було створено дві області - Чернівецьку та Ізмаїльську.

Радянізація західних земель України. Радянізація - це насадження в усіх

сферах західноукраїнських земель нових, радянських порядків, радянського
способу життя, що супроводжувалися масовими репресіями, депортаціями.
1. Було ліквідовано стару систему управління, впроваджувалася нова
радянська.
2. Уніфікація адміністративно – територіального устрою.
3. Поляків – чиновників звільняли. На їх місце ставили працівників, яких було
привезено з Сходу України. ( 86 тис. партійних, радянських комсомольських
функціонерів).
4. Націоналізація, розпочато індустріалізацію.
5. Примусова колективізація.
6. 8 годинний робочий день.
7. Ліквідовано поміщицьке та церковне землеволодіння.
8. Заборонялася діяльність усіх українських партій. Закривалися громадські,
культурні, наукові та кооперативні товариства.
9. Утисків зазнала греко – католицька церква.
10.Арешти та репресії, депортації. 10 % населення - було ув’язнено, вислано
до Сибіру - 1 млн.200 тис. чол..
11.« культурна революція».
12.Розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів, заснування бібліотек,
клубів.
13.Українізація системи освіти, преси, державних установ, судочинства. Укр..
мова стала офіційною у Львівському університеті, в 1940 р. університету
присвоєно ім’я І. Франка.
14.Безкоштовне навчання та медичне обслуговування.
15.Ліквідація безробіття.
16.Командно – адміністративні методи впровадження радянської політики.
17.Дозволена діяльність лише КП(б)У, комсомолу.
Радянсько – німецька війна 1941 - 1945 рр.
22 червня 1941 р. - початок війни. План «Барбаросса» - воєнна операція проти
СРСР. В її основу покладено ідею «блискавичної війни» (за 6 місяців окупувати
СРСР). На початку війни радянські війська було об’єднано у два фронти -
Південно – Західний і Південний під командуванням М.Корпоноса та І.Тюленєва.
Напрямки наступу нацистських військ і союзників:
1. Група армій «Північ» ( головнокомандувач фон Леєб) - на Прибалтику і
Ленінград.
2. Група армій «Центр» ( головнокомандувач фон Бок) - на Мінськ, Москву.
3. Група армій «Південь» ( головнокомандувач фон Рундштедт) - на
Україну, Київ.

Воєнні дії 1941 р. на території України:

22 червня 1941 р. - бомбардування німецькою авіацією укр. міст, запеклі бої на
кордонах.
23 – 29 червня 1941 р. – найбільша танкова битва на початковому етапі війни в
районі Луцьк – Рівне - Броди. На тиждень зупинили просування німців.

30 червня - 11 липня 1941 р. – відступ Червоної Армії на обох фронтах.

11 липня - 22 вересня 1941 р. - Київська оборонна операція: Ставка Верховного
головнокомандування не дозволила вчасно відвести війська з київського виступу
й зайняти більш вдалу позицію для оборони. 19 вересня 1941 р. - гітлерівці
зайняли Київ. В оточенні опинилися понад 660 тис. осіб, під час виходу з
оточення біля с. Лохвиця на Полтавщині, загинув командуючий Південно –
Західним фронтом М.Кирпонос.
16 вересня 1941 р. - видано таємний наказ № 270: командири і солдати, які
потрапили в полон, є дезертири.
5 серпня - 16 жовтня 1941 р. – оборона Одеси, тривала близько 72 днів.
30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р. – оборона Севастополя, що тривала 250 днів.
22 липня 1942 р. - остаточна окупація України після захоплення м.
Свердловська ( нині Луганської обл.. ) План бліцкригу зірваний.
28 липня 1942 р. Державний комітет оборони видав наказ № 227 ( «Ані кроку
назад!»)
Причини поразок Червоної армії на початковому етапі війни:
1. Масові репресії напередодні війни.
2. Молоді командири не мали необхідних знань і досвіду ведення війни. Лише
7% з них мали вищу військову освіту.
3. У військах панувала система жорсткої централізації управління і суворого
підпорядкування, що сковувало ініціативу командирів.
4. Більше половини запасів зброї, боєприпасів, техніки, пального було
складовано поблизу кордонів, а тому захоплено або знищено противником у
перші дні війни.
5. Й.Сталін не вірив фактам, які свідчили про готування Німеччини до
вторгнення. Під приводом небезпеки спровокувати війну він заборонив
привести прикордонні округи у стан бойової готовності.
6. Неправильне твердження. Що радянські війська вестимуть воєнні дії «на
ворожій території» та «малою кров’ю».
7. Переваги першого удару.
8. Розпорошеність сил Червоної армії на кордонах проти Німеччини,
Туреччини та Японії. 40 дивізій СРСР був змушений тримати на східному
кордоні, де стояла мільйонна Квантунська армія Японії.

Мобілізаційні заходи в Україні

Мобілізація – переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та
інших галузей економіки на воєнний стан.
Основні мобілізаційні заходи:
1. Й.Сталін очолив Державний Комітет Оборони та Ставку Верховного
Головнокомандування.
2. У більшості областей введено воєнний стан.
3. Знищення політичних в’язнів.
4. До Червоної армії з Україні мобілізовано понад 2 млн. осіб.
5. Організовано державну позику.
Евакуація - вивезення у тил з місцевості, що перебували під загрозою нападу
ворога, населення , матеріальних ресурсів.
1. 26 червня 1941 р. - в Україні створено спеціальну комісію з евакуації на
чолі з Д.Жилою.
2. Першочергово евакуйовані партійні та державні керівники, підприємства
оборонної промисловості та їх працівники.
3. Усього з Україні евакуйовано понад 550 великих підприємств.
4. Усе, що не встигали вивезти, підлягало знищенню. Тактика «спаленої
землі».

Воєнні дій 1942 року

Внаслідок розгрому німців під Москвою в грудні 1941 р., коли був зірваний
план блискавичної війни, створені умови для контрнаступу радянських військ.
Грудень 1941 – січень 1942 рр. - Керченсько - Феодосійська наступальна
операція, у полон потрапило близько 180 тис. осіб.
Травень 1942 р. - Барвінківська наступальна операція , в оточення потрапили
три радянські армії загальною чисельністю 240 тис. осіб. (поблизу Харкова)
Поразки радянських військ дали можливість ворогові розпочати великий наступ
на південь, що призвело до повної окупації України 22 липня 1942 р.
німецько – фашистськими військами.
 Окупаційний режим в Україні

1. Румунська провінція «Трансністрія» ( Чернівецька, Ізмаїльська обл..

УРСР, землі між Бугом і Дністром). Центр - Одеса
2. Дистрикт «Галичина» у складі Польського генерал – губернаторства (
Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська обл.. УРСР). Центр -
Львів
3. Рейхскомісаріат «Україна» ( більша частина укр.. земель, окрім
прифронтових. Крим, Орловська обл.. Росії, деякі райони Білорусії.
Керівник - Е.Кох. Центр - Рівне
4. Прифронтові райони, підпорядковані військовому командуванню.
( Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська обл..).

Нацистський «новий порядок»

Управлінням окупованих українських територій займався А. Розенберг

План «Ост», затверджений нацистами у травні 1940 р. передбачав перетворення
України на колоніальну країну, аграрно – сировинний придаток рейху, «життєвий
простір» для колонізації представниками «вищої раси», фізичне знищення
частини слов’янського населення та перетворення решти на слуг панівної раси.
«Новий порядок» - режим, установлений нацистами на окупованій
території України, інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими
розстрілами і депортацією місцевого населення.
1. Уведено німецьке кримінальне право і суди, комендантську годину.
2. Спалення населених пунктів разом з мешканцями. В Україні спалено 381
село, вбито понад 40 тис. їх мешканців.
3. Створено системи концтаборів для радянських військо полонених і мирного
населення ( 180 великих таборів). Широко практикувались страти заручників
як відплата за теракти.
4. Голокост - знищення євреїв в роки Другої світової війни. В Україні
знищено близько 2,4 млн. євреїв і 220 тис. циган. Після захоплення Києва у
Бабиному Яру лише за дві дні ( 29 і 30 вересня 1941 р. ) було
розстріляно 33,7 тис. євреїв. Всього в Україні нараховують близько 250
місць масових розстрілів. Тим, хто в роки Другої Світової війни рятував
євреїв, у сучасному Ізраїлі надають почесне звання «Праведник народів
світу» ( перша українка, що отримала це звання Олена Вітер ( 1904 – 1988
рр. ) – настоятелька греко –католицького монастиря у Львові.
5. На захист євреїв відкрито виступив митрополит греко – католицької церкви
А.Шептицький, який особисто врятував 150 дітей.
6. 550 українців Ізраїль визнав праведниками світу за укриття євреїв від
переслідування і страти.
7. Трудова повинність від 18 до 45, згодом - від 14 до 65 років.
 8. Примусове вивезення до Німеччини робочої сили - остарбайтерів ( 2,5 млн.
осіб).
9. Економічний визиск України: вивезення хліба, продовольства, устаткування
заводів і фабрик, культурних цінностей, навіть чорнозему до Німеччини.
10.Збережено колгоспну систему під новою назвою «громадські господарства»
( за винятком західноукраїнських земель).
11.Уведено гроші - окупаційні марки.
12.Колабораціонізм - співпраця населення з окупаційною владою. Помста
радянській владі. Один із прикладів СС «Галичина», спецпідрозділ українців у
німецькій армії.
13.На окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: видавалося
українською мовою 120 газет, діяло 16 радіостанцій, які викривали
більшовицький режим і пропагували «новий порядок» в Україні.

Рух Опору в Україні

Рух Опору - антифашистський патріотичний рух народних мас, що розгорнувся
на території України під час її окупації.
Течії Руху Опору:
1. Радянська - за відновлення радянської влади ( радянські партизани і
підпільники).
2. Національна - за створення незалежної України ( ОУН, УПА ).
3. Польська - за відновлення Польщі ( Армія Крайова ).

Радянська течія Руху Опору

Територія поширення: Сумщина, Чернігівщина, Полісся.
Мета: 1. Сприяли діям Червоної армії у визволенні України, узгоджуючи
військові операції.
2. Представляти радянську владу на окупованій території.
3. нейтралізувати вплив ОУН на Правобережній Україні.
Диверсії на залізницях та воєнних об’єктах Гітлера, розвідка, саботаж поставок.
- 1942 р. - створено Український штаб партизанського руху під
керівництвом Т.Строкача.
- підпільні групи створювалися дуже швидко, тому втрати серед підпільників
були великими.
- партизанські загони складалися переважно з партійного, комсомольського,
радянського активу, співробітників міліції та органів держбезпеки.
- найбільшими з’єднаннями, що налічували по 2 – 4 тис. бійців, командували
С.Ковпак БАТЬКО ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ, О.Федоров,
М.Наумов, О.Сабуров.
 Липень – серпень 1943 р. – операція «Рейкова війна» (під час Курської битви).
Знищення комунікацій.
Вересень 1943 р. - операція «Концерт» ( під час битви за Дніпро).
- 1942 р. – рейд на Правобережну Україну парт. з’єднань С.Ковпака та
О.Сабурова.
- червень - жовтень 1943 р. - Карпатський рейд С.Ковпака, з метою виведення
з ладу нафтопромислів.
- Січень – квітень 1944 р. – Львівсько – Варшавський рейд П.Вершигори.

Національна течія Руху Опору

1929р. – ОУН, у 1940 р. – розкол на ОУН – М ( мельниківці ) - керівник
А.Мельник
та ОУН – Б ( бандерівці ) - керівник С.Бандера.
Ще до нападу на СРСР ОУН у німецькій армій створила українське
збройне з’єднання «Легіон українських націоналістів», який складався з двох
підрозділів - «Нахтігаль» і «Роланд», після того, як фашисти утвердилися на
окупованій території, ці частини було розформовано.

ОУН - М ОУН - Б
Провідна Незалежність України буде Українська держава буде
ідея поступово здобута за встановлена внаслідок
допомогою Німеччини національної революції, тому
орієнтація винятково на зовнішню
підтримку є хибною.
діяльність 1. Утворювалися похідні 1. Утворювалися похідні
групи. групи.
2. Відмежувалися від 2. 1941 р. створено український
проголошення легіон ( 600 осіб) як основу
незалежності України 30 майбутньої української армії
червня 1941 р., що складався з батальйонів
вважаючи що цей крок «Роланд» та «Нахтігаль».
загострив відносини з 3. 30 червня 1941 р. у Львові
німецькою окупаційною проголошено Акт
владою. відновлення Української
3. У жовтні 1941 р. в держави, очолюваної
Києві створено урядом на чолі з
Українську національну Я.Стецьком. Новостворений
раду на чолі з уряд був розігнаний
професором німцями, С.Бандера та
М.Величковським, яку Я.Стецько були
розглядали як заарештовані . С.Бандера
передпарламент перебував у концтаборі
майбутньої Української Заксенхаузені до грудня
 держави. За місяць її
діяльність була 4. 1942 р. ОУН - Б взяла участь
заборонена гітлерівцями.
4. 1943 р. створено дивізію 5. У серпні 1943 р. III
СС «Галичина», яка мала
воювати лише на
Східному фронті й
ніколи - проти західних
союзників. Дивізія брала
участь у боротьбі з
радянськими
партизанами, а в липні
1944 р. була розгромлена
Червоною армією під
Бродами
5. Від 1943 р. ОУН – М
створює партизанські
загони для боротьби з
нацистами.
Результати 1. У листопаді – грудні 1. У вересні 1941 р.
діяльності 1941 р. почалися
репресії проти ОУН –
М.
2. У Києві було
заарештовано 300
осіб, багатьох
страчено у Бабиному
Яру ( серед них Олена
Теліга, поетеса,
альманах
«Литаври»).
1944 р.
у створені УПА.
Надзвичайний великий збір
ОУН - Б проголосив курс
на боротьбу проти
«московсько -
більшовицького та
німецького ярма» та
прийняв програму, яка
передбачала розбудову
демократичної держави і
рівність громадян України
незалежно від
національності.
розпочалися репресії
окупаційної німецької
влади проти ОУН – Б,
яка змушена була піти в
підпілля.

Українська Повстанська армія ( УПА ) - військово – політичне формування, що

діяло в Україні в 1942 - 1950 – х рр.. Мета: здобуття незалежності України.
Територія: переважно західноукраїнські землі.
Етапи формування:
1. У серпні 1941 р. Т.Бульба – Боровець оголосив себе головним отаманом
України, організував нерегулярне формування української міліції -
«Поліську Січ», що діяла на території Полісся і Волині.
2. 14 жовтня 1942 р. - створення УПА ( 25 – 30 тис. осіб).
3. 1943 р. до УПА приєднано майже всі загони «Поліської Січі» та
мельниківців, загони Української Народної Самооборони на чолі з
О.Луцьким діяли під безпосереднім контролем УПА. Командири:
Д.Клячківський ( Клим Савур ), з 1943 р. - Р.Шухевич.
Протистояння:
 1. Перша сутичка з німецькими військами відбулася у січні 1943 р. на
Рівненщині.
2. Визволили значну територію Полісся, Волині, Галичини, де створили укр..
адміністрацію (
« українські республіки»).
3. Здійснювали диверсії на німецьких комунікаціях та теракти проти
гітлерівського командування.
4. Воєнні дії проти радянських партизан розпочались з січня 1943 р. з метою
здобуття зброї та боєприпасів.
5. Активна фаза протистояння почалась у 1944 р., з приходом фронту на
територію Правобережжя і Західної України.
6. Взимку 1944 – 1945 рр. НКВС організував «Велику блокаду» лісових
масивів Західної України.
Керівні органи: обрані в липні 1944 р. в умовах наступу Червоної армії:
- Українська головна визвольна рада ( УГВР) - вищий керівний орган
національно – визвольної боротьби укр.. народу, створений для обєднання
і координації українців на всій території країни та представлення
українських інтересів на міжнародній арені ( президент Кирило Осьмак (
1890 – 1960 рр. ), в 1948 р. засуджений до 25 років ув’язнення, помер у
в’язниці).
- Генеральний секретаріат, який очолив Р.Шухевич.
Противники УПА:
- Німецькі окупаційні війська та їх союзники;
- Польська Армія Крайова;
- Радянські партизанські загони;
- Підрозділи Червоної армії;
На відміну від Руху Опору в Європі, УПА не отримувала жодної зовнішньої
підтримки, тому змушена зберігати зміцнювати власні сили, поширювати
свій контроль на якомога більшу частину укр.. земель, вичікуючи моменту
для вирішального удару.
 Визволення України від німецької окупації
Кінець грудня 1942 р. - початок вигнання гітлерівців із території України, після
Сталінградської битви ( початок корінного перелому в ході війни).
18 грудня 1942р. - село Півнівка Ворошиловградської обл.. ( тепер Луганська
обл..) - перший населений пункт, визволений військами Південно – Західного
фронту ( командувач М.Ватутін). У січні - лютому 1943 р. звільнені Донбас і
Харків ( 16 лютого 1943 р. ) . У лютому - березні 1943 р. внаслідок контрнаступу
німецьких військ Червона Армія втратила Харків, Бєлгород, Північно – Східний
Донбас.
5 липня - 23 серпня 1943 р. - Курська битва ( завершення докорінного
перелому в ході війни). Початок визволення Лівобережної України та Донбасу.
23 серпня 1943 р. остаточне звільнення Харків наслідок Бєлгородсько –
Харківської операції. 13 серпня - 22 вересня 1943 р. - Донбаська операція -
завершення звільнення Донбасу.
Початок звільнення України - після Сталінградської битви.
Широкомасштабне звільнення України - після Курської битви.
11 серпня 1943 р. - наказ гітлерівського командування про будівництво «східного
валу» ( ліній укріплень), що мав проходити по річках Дніпро та Молочна.
20 жовтня 1943 р. - Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно –
Західний, та Південний фронти на 1 –й, 2 – й, 3 – й, 4 – й Українські фронти.
Перший Український фронт - М.Ватунін, Другий Український фронт -
І.Конєв, Третій Український фронт - Р.Малиновський, Четвертий
Український фронт - Ф.Толбухін.

Вересень - листопад 1943 р. - Битва за Дніпро. Звільнення Києва

відбувалось з Лютізького плацдарму. 6 листопада 1943 р. – звільнення Києва (
за різними оцінками, втрати становили від 417 тис. до 2 млн. чол..) З осені 1943
до осені 1944 р. до Червоної армії з України було мобілізовано понад 4 млн.
осіб. Польові військ формували з молоді маршові роти, які кидали в бій, часто
навіть у цивільному одязі та з однією рушницею на 5 – 10 осіб ( так звані
«чорно свитники», або «трофейні солдати»). Нагороджено 11626 бійців. «Східний
Вал» - укріплення вздовж правого берега Дніпра. «25 тисяч входять у воду, а
виходить на тому березі 3 тис.». Завершено КОРІННИЙ ПЕРЕЛОМ.

Наступальні операції Червоної Армії 1944 р. Визволення України

Дата Подія Результати

Січень 1944 Житомирсько – Війська 1 – го Українського фронту
р. Бердичівська, визволили Житомирщину, частину
Кіровоградська операції Київської, Рівненської та
Вінницької обл..
Січень – Корсунь – В оточенні опинились близько 10
лютий 1944 Шевченківська ворожих дивізій чисельністю 80 тис.
р. операція («Сталінград осіб. Сприятливі умови для
на Дніпрі» звільнення Правобережжя.
 Січень – Нікопольсько – Створенні умови для наступу на
лютий 1944 Криворізька, Рівненсько Правобережну Україну.
р. - Луцька операція
Березень – Проскурово – 20 березня 1944 р. – звільнено
середина Чернівецька, Умансько – Вінницю, звільнено Південну та
квітня 1944 Ботошанська, Правобережну Україну. Війська 2-
р. Березнегувато – го Укр. фронту форсували спершу
Снігурівська, Одеська Південний Буг, а потім Дністер і
операції вийшли на кордон із Румунією ( 26
березня 1944 р.) 1- й Укр. фронт 8
квітня 1944 р. вийшов на кордон із
Чехо – Словаччиною.
8 квітня – Кримська наступальна Визволення Криму. 18 травня 1944
121 травня операція р. – депортація кримських татар (
1944 р. до Казахстану й Середньої Азії за
звинуваченнями у співпраці з
німцями). Також було виселено
болгар, вірмен, іранців. Кримську
АРСР було перетворено на
область, а її населення скоротилося
з 1 млн. 196 тис. до 351 тис. чол..
Липень – Львівсько – Червона армія зайняла західні
серпень 1944 Сандомирська операція області України (27 липня 1944 р. –
р. звільнено Львів) і вступила на
територію Польщі.
20 – 29 Яссько – Кишинівська Війська 2- го та 3 – го Українських
серпня 1944 наступальна операція. фронтів звільнили Ізмаїльську обл..
р. та Молдавію. З війни виведено
союзника Німеччини - Румунію.
8 вересня – Карпатсько- 8 жовтня 1944 р. – визволено
28 жовтня Ужгородська операція останній окупований нацистами
1944 р. населений пункт УРСР – с. Лавочне
Дрогобицької обл. військами 4 – го
Укр. фронту.
28 жовтня 1944 р. – повне
визволення Закарпаття та України.

9 травня 1945 р. – День перемоги над нацизмом у ІІ Світовій війні. 2 вересня 1945
р. – завершилася ІІ Світова війна.

Волинська трагедія
Волинською трагедією називають взаємне винищення мирного населення
поляками та українцями в 1943 – 1944 рр. на Волині. Причини:
1. Давні історичні стереотипи, що виникли за часів Речі Посполитої та
поглибились в роки українсько – польської війни 1918 – 1919 рр. та
подальшої польської окупації західноукраїнських земель.
 2. Відмова польського емігрантського уряду підтримати ідею незалежності
соборної України.
3. Провокації з боку окупаційної нацистської влади, зокрема масове
виселення поляків для створення німецької колонії «Гіммерштадт» і
переселення на їх місце укр.. селян.
Основні події:
1. Восени 1941 р. почалися масові вбивства українців, здійснювані Армією
Крайовою на Холмщині, у 1942 – 1944 рр. - на Галичині й Волині.
2. У липні 1943 р. відбулася акція деполонізації Волині, організована
керівництвом ОУН – Б: масове винищення близько 40 тис. мирних
поляків.
3. У жовтні 1943 р. ОУН – Б заборонила антипольські дії.
4. У січні 1944 р. Армія Крайова відвоювала в УПА значну територію
Волині, вигнавши звідти укр.. населення.
Результати етнічних чисток: загибель десятків тисяч польського та
українського мирного населення, розкол антигітлерівських сил, посилення
україно – польського протистояння.

Культура України в роки війни

В окупації В евакуації та після

Освіта Спрямована на онімечення
укр.. населення
Дозволено тільки початкову
та професійну освіту;
Уведено обов’язкове
вивчення нім. мови;
Освітні програми розроблено
нім. чиновниками;
Значну частину навч. закладів або
їхню матеріальну базу знищено в роки
окупації;
Налагоджено роботу понад 70 вишів
України в евакуації.
Після звільнення України школи
відновили роботу, 113 вишів.

література У Києві група Рад. письменники пішли на фронт, де

письменників – членів ОУН
організували Союз
українських письменників,
який видавав часопис
«Литаври» ( головний
редактор – О.Теліга)
працювали війс. кореспондентами.
1943 р. – кіноповість О.Довженка
«Україна в огні».
1944 р. – Сталін виступив з промовою «
Про антиленінські помилки і
націоналістичні збочення в кіноповісті
О.Довженка «Україна в огні».

мистецтво Працювали Львівський і Евакуйовано майже 50 театрів, з їхнього

Київський оперні театри, складу створено фронтові бригади, які
Театр музики і драми, давали концерти.
 Харківський драматичний Укр..оператори зняли близько 300
театр та інш. документальних фільмів.
Фільми О.Довженка «Битва за нашу
Радянську Україну» (1943 ), «Перемога
на Правобережній Україні» (1945 ).
Київська та Одеська кіностудії
працювали в Середній Азії.
наука Налагоджено роботу Наукові заклади України, у тому числі
наукових установ: Академія Наук УРСР, евакуйовані.
Української Академії Наук, Утворено Науково – технічний комітет
Головного історичного сприяння обороні на чолі з
архіву ім. В.Антоновича, О.Богомольцем.
Українського національного Робота укр.. вчених у різних галузях:
музею. - Розробка технології виплавки
броньованих сталей
(М.Доброхотов).
- Метод автоматичного дугового
зварювання танків Т-34 під флюсом
(Є.Патон).
- Сироватка для лікування ран
(колектив Інституту клінічної
фізіології на чолі з О.Богомольцем).
- Препарат для прискорення згортання
крові ( Інститут біохімії АН УРСР
під кер. О.Палладіна).
- Радіолокатор, автоматичні системи
пеленгації для знешкодження
підводних мін ( Фізико – технічний
інститут АН УРСР).
- Вивчення раневої інфекції ( Укр. інс.
клінічної медицини на чолі з
М.Стражеско).
- Операції на рогівці ока хірурга –
офтальмолога В.Філатова.

Кузьма Дерев’янко ( 1904 – 1954 рр.) - українець, що поставив крапку у війні.

Генерал – майор, який 2 вересня 1945 р. - на «Міссурі» підписав Акт про
капітуляцію Японії, 2007 р. - йому посмертно присвоєно звання Герой України.
Сидір Ковпак ( 1887 – 1967 рр.) –у 1941 р. створив і очолив Путивльський
партизанський загін, в жовтні 1941 р. - Сумське партизанське об’єднання, в 1943
р. очолив Карпатський рейд ( понад 10 тис. км.), двічі Герой Радянського Союзу.
Іван Кожедуб ( 1920 – 1991 рр. ) – льотчик – ас, тричі Герой Радянського Союзу.
Жодного разу не був збитий. Збив 64 літаки противників, брав участь в
Корейській війні ( 215 літаків сил ООН).
Ахмет – Хан Султан ( 1920 – 1971 рр. ) – льотчик – ас, двічі Герой Радянського
Союзу, збив 30 літаків противників.
Олена Теліга ( 1907 – 1942 рр.) – українська поетеса, редагувала альманах
«Литаври» в Києві, вступила в ОУН, розстріляна в Бабиному Яру. Рух Опору
Степан Бандера ( 1909 – 1959 рр.) – голова Проводу ОУН –Б, ініціатор
проголошення Акту відновлення Української Держави, до 1944 р. перебував у
концтаборі Заксенхаузені, загинув в Мюнхені від рук агента КДБ.
Роман Шухевич ( 1907 – 1950 рр.) – головнокомандувач УПА.
Тарас Боровець ( 1908 – 1981 рр.) – в 1941 р. створив націоналістичні збройні
формування «Поліська Січ».
Кирило Осьмак ( 1890 – 1960 рр.) – Президент УГВР. Рух Опору
Іван Багряний ( 1906 – 1963 рр.) – письменник, член ОУН, автор роману «Сад
Гетсиманський», емігрував до Німеччини.
Василь Порик ( 1920 – 1944 рр.)- герой французького Руху Опору
Олександр Берест – встановлював з Єгоровим і Кантарією, Прапор Перемоги на даху
німецького Рейхстагу 30 квітня 1945 р.

БАБИН ЯР – МІСЦЕ ЗАХОРОНЕНЬ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ

СОЛОВЕЦЬКИЙ МОНАСТИР – РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
БИКІВНЯНСЬКИЙ ЛІС – ВЕЛИКИЙ ТЕРОР
М. БАЗАР – 1921 Р. ІІ ЗИМОВИЙ ПОХІД – ПОРАЗКА ВИЗВОЛЬНИХ
ЗМАГАНЬ.