1

Тема №20. Україна в роки Першої світової війни

1914-1918 рр.

Україна в геополітичних планах

країн Антанти і Центральних держав:

У світовій війні Україна була об'єктом політики великих держав: кожна з них
прагнула захопити українські землі, що перебували в складі ворожої держави.
Росія прагнула під гаслом « возз’єднання руського народу » захопити Буковину і Галичину та
ліквідувати «Український П’ємонт » - осередок «мазепинства»
Австро-Угорщина – прагнула приєднати Волинь і Поділля, а на решті території створити
«незалежну» (маріонеткову) Українську державу, як буфер проти послабленої
Росії.
Німеччина – для послаблення Росії мала намір від’єднати від неї Україну (з її промисловими і
сировинними ресурсами) та Фінляндію, Прибалтику, Польщу, Білорусію, Кубань,
Предкавказзя.
Туреччина – мріяла про відновлення своїх володінь в Криму і Причорномор’ї.
 2

Війна тривала з 1 серпня 1914 по 11.листопада 1918 р.

Учасники війни: держави Троїстого (Четвертного) Союзу – Німеччина,
Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія (з 1915 р.) та держави
Антанти – Росія, Франція, Велика Британія та Італія (з 1915 р.), Греція (з
1917 р.), США (з 1917 р.)
Привід до війни - вбивство сербським студентом Гаврилою Принципом наступника
австрійського престолу Франца Фердинанада.
Світова Війна розпочалася – нападом Австро-Угорщини на Сербію (28 липня), на
захист якою стала Росія. Австро-Угорщину підтримала Німеччина,
яка оголосила війну Росії (1 серпня) та почала бойові дії проти
Франції. Союзники вступили у війну відповідно до попередніх угод
(крім Італії)

Війна та українські політичні сили:

Головна українська рада
Союз визволення України
Загальна українська рада.

Жителі Західної України

беззастережно підтримали Австро-Угорщину у війні
 2 серпня 1914 р. у Львові було утворено ГУР (Головну українську раду), головою
якої став К.Левицький . До її складу увійшли представники радикальної, націонал-
демократичної та соціал-демократичної партій.
 ГУР звертається до українського народу з маніфестом, в якому закликає підтримати
Австро-Угорщину у війні проти Росії
« …ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний
ворог України не може спокійно дивити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь
український нарід стогне поневолений під його панованнєм, що існує часть української землі,
де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життєм.
Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському
національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави.
Побіда Росії мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме
ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в російській імперії.
Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде поражение Росії,
тим швидше виб’є година визволення України.
 3
До бою — за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з’єднує ціле українське
громадянство!
Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!»

 З ініціативи ГУР на початку серпня 1914 р. було утворено Легіон Українських

січових стрільців.

 В травні 1915 р у Відні шляхом приєднання до ГУР (25 членів) представників від
політичних партій Буковини (6 чол.) та 3-х представників від СВУ (який презентував
Наддніпрянську Україну) була утворена Загальна українська рада (ЗУР).
Своїм завданням ЗУР проголосила
 боротьбу за побудову самостійної української держави на землях,
що входили до Російської імперії і
 запровадження територіально-національної автономії на
українських землях Австро-Угорщини.

 У 1916 р. ЗУР оголосила про свій саморозпуск у відповідь на намір Австро-

Угорщини та Німеччини створити Польське королівство, яке б включало в себе і
частину українських етнічних земель..

 14 серпня 1914 р. у Львові частина емігрантів-соціалістів з Наддніпрянщини, яких

очолювали В.Дорошенко, О.Скоропис-Йолтуховський, Д.Донцов, А.Жук,
М.Меленевський утворила СВУ (Союз визволення України)
 Програмні документи СВУ – “Наша платформа”, “До українського народу”
 Мета СВУ – створення самостійної Української держави на території
Російської імперії після її поразки у війні.
 Для організації діяльності брали гроші в борг у німецького уряду
 займались пропагандистською діяльністю в Європі,
 домоглися утворення із полонених українців двох військових
формувань – Сірожупанної (в складі австрійської армії) та 2-х
Синьожупанних дивізій (в складі німецької армії)

Політичні лідери:

Кость Леви́цький
(1859 — 1941)
український державний діяч, один із найвизначніших
політичних діячів Галичини
кінця ХІХ — першої половини ХХ ст., доктор наук.
• 1899 р. - співзасновник УНДП.
• 1914 р. – голова ГУР, у 1915-1916 рр. – очолював ЗУР
• З листопада 1918 р. - голова Державного секретаріату ЗУНР.
• У міжвоєнний період входив до керівництва УНДО.

Дмитро Донцов
(1883 — 1973)
український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч,
головний ідеолог українського інтегрального націоналізму
• У 1913 р. не другому студентському з’їзді у Львові висунув ідею “політичного
сепаратизму” українців щодо Росії
• З 4 серпня 1914 р. – один із перших керівників Союзу Визволення України (СВУ),
• У 1918 р. разом з В.Липинським та В.Шеметом створив партію Хліборобів-
демократів, яка підтримувала гетьмана П.Скоропадського
• У міжвоєнний період проживав у Польщі, потім у Канаді
 4
Андрій Жук
(1880 — 1968)
український громадсько-політичний діяч, дипломат і публіцист.
• 1905-1907 рр. входив до керівництва УСДРП, брав участь у революційних подіях.
• у 1911 р. організував Український інформаційний комітет, який у 1914 р. був
реорганізований у СВУ - Союз Визволення України, у 1915-1916 рр. входив до
керівництва ЗУР.
• Співпрацював з українськими урядами у 1918-1919 рр.
• У 20-х рр. перебував на позиціях націонал-комунізму
• З 1930 р. відійшов від політичної діяльності.
• З 1939 р. проживав у Відні (Австрія)

У Наддніпрянщині:

 Лідер УСДРП С.Петлюра в статті “Війна і українці” опублікованій 30 липня 1914 р. в

журналі “Украинская жизнь” закликав підтримати Росію, надіючись на позитивне
вирішення українського питання після війни.
 Аналогічну відозву опублікувала київська газета “Рада”.
 Але незважаючи на прояви лояльності українська преса була заборонена: російська влада
в перші дні війни закрила газету “Рада”, місячники “Літературно-науковий вісник” та
“Українська хата”, тижневик “Село”
 31 липня 1914 р. уряд запровадив військову цензуру й одночасно
видав указ про заборону друку українською мовою.
 Указ став підставою для закриття української преси - газети "Рада",
часописів "Літературно-науковий вісник", "Українська хата", "Село".
 1915 р. припинили існування журнали: "Дзвін", "Рідний край", "Сяйво",
"Світло", "Записки Українського наукового товариства".

 Лідери ТУП – визнали війну несправедливою і оголосили про свій нейтралітет.

 В ході війни вони активно працювали у громадських комітетах (1915 р. – “Общество
помощи населению юга Росси, пострадавшему от военных действий”), надаючи
підтримку українським біженцям, критикували русифікаторську політику Росії в
Галичині.
У цей час деякі з визначних українських діячів вступили до «Комітету
південно-західного фронту Всеросійського союзу міст», а згодом увесь
Комітет опинився в їхніх руках.
 5
Цей орган, маючи значні суми державних грошей, надавав велику допомогу
галицьким біженцям.
С.Петлюра уникнув мобілізації, оскільки опинився на посаді заступника
Уповноваженого Всеросійського земського союзу при штабі 4-ї армії

В грудні 1916 р. Товариство українських поступовців виступило з декларацією "Наша

позиція", в якій висловило різкий протест проти гонінь на українців, російської діяльності та
війни, а також нагадало свої політичні постулати:
– "Ми, українські поступовці, стоїмо на основі автономного устрою тих держав,
з якими нас поєднала була історична доля; державу ми розуміємо, як цільну
спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні
гнобителів, ні гноблених. Отже, боролись ми і боротимемось за демократичну
автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів,
за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних
прав українського народу, за добрі способи йому самостійно розвиватися, а
єдиним простим шляхом до цього вважаємо націоналізування всіх форм
приватного і громадського життя: школи, суду, церкви, адміністративних і
громадських установ, органів самоврядування і т.і.

Йдучи до зазначеної мети, шукаємо спільників собі як серед суголосних

елементів поміж недержавних націй у Росії, так і серед тих, на жаль,
нечисленних заступників російського громадянства, що поділяють основне
наше домагання - автономно-федеративного устрою державної організації на
демократичних підставах".

 Галицькі москвофіли, яки емігрували напередодні війни до Росії, створили 29 липня

1914 р. в Києві “Карпато-русский освободительный комитет”
КРОК закликав галичан зустрічати російську армія як “визволителів від австрійського
ярма”, що несуть жителям православну віру і руську мову.
Для російської армії була створена брошура-інструкція “Современная Галичина”, яка
змальовувала український рух як австрійську інтригу і пояснювала як відрізняти
“мазепинців” від “русских”
Воєнні дії на території України у 1914-1918 рр.
 6

 19 серпня – 4 жовтня 1914 р. російськими військами була проведена вдала

Галиційська операція. Зайнято Галичину і Буковину. Австрія втратила 400
тис. осіб (в т.ч. 100 тис. полоненими) і 400 гармат.

 В лютому-березні 1915 р. бої на карпатських перевалах і капітулював

Перемишль (120 тис. полонених і 900 гармат)
 В травні 1915 р. Горлицький прорив німецько-австрійських військ. Відступ
росіян з Галичини і Буковини, втрата західної Волині.

 22 травня( 4 червня) 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту

здійснили т.зв. Брусилівський прорив. Австрія втратила понад 500 тис. осіб.
Зайнято частину Галичини і Буковини.
Олексій Олексійович Брусилов
(1858-1926)
 Брав участь у російсько-японській війні.
 У 1914 р. брав участь у Галицькій битві.
 В 1916 р. будучи командувачем Південно-західного фронту
організував успішний наступ (“Брусилівський прорив”).
 Підтримав Лютневу революцію. В травні-липні 1917 р. був
Верховним головнокомандувачем.

 В 1917 р. розвал російського фронту внаслідок Лютневої революції. В

червні 1917 р. невдалий наступ на Південно-Західному фронті. З осені
1917 р. перемир'я.
Українці в арміях воюючих держав.
Українські січові стрільці (УСС)
 7
 З ініціативи Головної Української Ради на початку серпня 1914 р. почалося
формування добровольчого національного військового формування – Легіону
Українських Січових стрільців (Основу становили вихованці “Соколу”, “Січі”,
“Пласту”)
 В Легіон було відібрано лише 2 500 осіб, хоча бажання виявило біля 30 000 вояків.
Вояків спорядили по залишковому принципу, видавши їм списані рушниці. 3 вересня в
м. Стрий присягу прийняло 2,5 тис. добровольців із 10 тис.
 Командантом Легіону на прохання “усусів” був призначений спочатку
Т.Рожанковський, а потім відставний військовий М.Галущинський
 Бойове хрещення Легіон отримав в Карпатах в боях за Ужоцький перевал 24 вересня
1914 р.
Супротивниками Січових стрільців були добірні кадрові російські
війська, які очолювали досвідчені командири, серед яких був
О.Брусилов.
 Після напружених боїв за гору Маківка 29 квітня - 2 травня 1915 р. Легіон було
реорганізовано в Полк січових стрільців, командиром якого був призначений Г.Коссак
 В 1915 р. “усуси” разом з австрійською армією перейшли в наступ. 28 червня 1915 р.
вони здобули м. Галич, де вивісили національний прапор.
Наступ було зупинено на р. Стрипа на Поділлі
 В 1916 р. “усуси” відзначилися в боях біля залізниці Підгайці-Бережани та на горі
Лисоня під час Брусилівського наступу. В цих боях вони зазнали великих втрат і були
відведені для переформування.
Січові стрільці використовувалися в якості інструкторів, що готували
українських новобранців
На Волині січовиками були створені українські школи, що сприяли
національному патріотичному вихованню місцевих жителів
Із добровольців створювались штурмові підрозділи

Командири УСС:
• У вересні 1914 р. Командиром був призначений отаман Т.Рожанковський,
згодом — поручник М.Галущинський.
• На вересень 1915 року легіон складався з 1-го полку УСС (командир
Г.Коссак, згодом — підполк. А.Варивода)
• Восени 1916 р. Командиром полку став отаман Ф.Кікаль;
• Після червня 1917 р. було сформовано новий курінь (командири —
поручник Д.Кренжаловський, згодом — отаман М.Тарнавський, сотник
О.Микитка).

Михайло Галущинський
(1878 -1931)
український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і
громадсько-політичний діяч. Член Наукового товариства імені Шевченка.
• у 1909-1914 рр. – директор Рогатинської гімназії. Був визначним організатором
гімназійної освіти в Галичині.
• 18 серпня 1914 – 21 січня 1915 р. – командант Легіону УСС. Потім представник
УСС при австійському командуванні.
• 1918-1919 рр. - брав участь у боротьбі за ЗУНР.
• У 1921-1924 р. був професором Таємного університету у Львові.
• У 1923-1931 рр. очолював товариство «Просвіта»
• У 1925-1931 рр. був одним із засновників і керівників УНДО.
 8

В народній пам'яті січові стрільці залишилися героями, борцями за долю України.

Багато в чому цьому сприяли т.зв. “січові пісні”, які відбивали дух цих мужніх синів
України.

Вільгельм Франц фон Га́бсбурґ-Лотари́нзький

(Васи́ль Виш́иваний)
( 1895 — 1948)
український військовий діяч, політик, дипломат, поет, ерцгерцог
династії Габсбурґів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців.
Його знали в Україні як Василя Вишиваного. Його вважали одним з
неофіційних претендентів на український трон у разі утворення
монархічного ладу
• У 1915-1918 рр. командував уланським полком сформованим переважно з українців.
Співпрацював з українськими політичними лідерами.
• У 1918 р. здійснював командування підрозділами легіону УСС. Співпрацював з
урядом Директорії.
• З 1921 р. перебував в еміграції в Австрії. Співпрацював з українською еміграцією.

 В 1917 р. із військовополонених “усусів” та інших галичан на території

Наддніпрянщини було сформовано Курінь січових стрільців, який очолив
Є.Коновалець.
 В 1918 р. при гетьмані П.Скоропадському входили до складу збройних сил
Української Держави.
 У 1919 р. були в складі збройних сил Директорії
 У 1920 р. у Відні колишні “усуси” створили підпільну Українську військову
організацію (УВО) -
Політика Російської імперії та Австро-Угорщини
 9
на українських землях у 1914-1917 рр.

 в серпні 1914 р. в Галичині було створено Галицько-Буковинське губернаторство.

Генерал-губернатором Галичини був призначений Георгій Олександрович
Бобринський, який проводив жорстку русифікаторську політику:
 Насадження російського православ'я
 Переслідування греко-католицького духовенства (арешт і заслання
митрополита А.Шептицького)
 заборона вживання “мазепинської” української мови і закриття українських
видань
Його дії (“Я буду учреждать здесь русский язык, закон и порядок”) викликали
обурення навіть в Росії: в Державній Думі лідер кадетів П.Мілюков трактував їх як
“європейський скандал”
 Поразки російської армії у травні—червні 1915 р. призвели до втрати більшої
частини території генерал-губернаторства (під російським контролем залишилося
тільки 8 повітів Тернопільської губернії) та до появи кількох сотень тисяч добровільних
(москвофіли) та примусових (чоловічого населення призовного віку) біженців.
• Генерал-губернатор та його канцелярія були евакуйовані зі Львова у Київ.
• 17 березня 1916 р. царським указом посаду генерал-губернатора було
скасовано.
 Повернення австро-угорських військ у 1915 р. супроводжувалось репресіями проти
українців, звинувачених у москвофільстві Було створене ряд концтаборів в т.ч.
Талергоф, Терезіен та ін., у які айстро-угорська влада відправляли українців,
запідозрених у «нелояльності» та співпраці з росіянами.
 Успіхи російської армії влітку 1916 р., коли під контролем Росії опинилися 33 повіти
Галичини та Буковини, зумовили відновлення в липні 1916 р. генерал-губернаторства
під новою офіційною назвою — "Генерал-губернаторство областей Австро-
Угорщини, зайнятих по праву війни" — з центром спочатку в Тернополі, а з 28 жовтня
1916 р. — у Чернівцях.
 Складалося воно з двох губерній: Тернопільської та Чернівецької. З 23
липня 1916 р. на посаді генерал-губернатора перебував колишній
київський генерал-губернатор Ф. Трепов.
 Його політика відзначалася поміркованістю й була спрямована в першу
чергу на задоволення потреб фронту та діючої армії. Дефакто поновили
свою роботу українські освітні заклади, припинилося переслідування
греко-католиків та "мазепинців".
 Після Лютневої революції Ф. Трепов 26 березня 1917 р. передав
управління генерал-губернаторством своєму помічникові генерал-
лейтенанту Усову.
 Рішенням Тимчасового уряду генерал-губернаторство було перетворено на "Обласний
комісаріат Галичини та Буковини" в складі Тернопільської та Чернівецької губерній із
центром у Чернівцях, а на посаду обласного комісара 5 травня 1917 р. було призначено
Д. Дорошенка, який отримав права генерал-губернатора і мав керуватися в своїй роботі
старим поміркованим "Положенням" від 16 липня 1916 р., основні пункти якого було
вирішено залишити в силі.
 Найбільш одіозні повітові начальники були замінені українськими діячами
(переважно петроградцями та киянами), посади губернських комісарів
отримали теж українці: чернівецького — О. Лотоцький, тернопільського —
І. Красковський.
 Відступ російських військ, який розпочався в липні 1917 р., призвів до втрати у серпні
Буковини та значної частини Тернопільської губернії і, як наслідок, до евакуації у Київ
органів управління комісаріату.
 10

Проблеми війни

Мобілізовано
в Російську армію біля 3,5 млн. українців, а
в Австро-угорську – біля 0,3 млн.(300 тис.)

Сільськогосподарський перепис 1917 р. показує, що в царську армію була мобілізована

половина працездатного чоловічого населення:
– у Волинській губернії - 49,9 відсотків,
– Київській - 51,8,
– Полтавській - 49,4,
– Харківській - 49,1,
– Чернігівській - 50,6 відсотків.
– Тільки у Катеринославській губернії відсоток мобілізованих був істотно
меншим - 34,2. Тут десятки тисяч робітників працювали на воєнних заводах і
не підлягали призову в армію.

Протягом основної і кількох додаткових мобілізацій австрійський уряд забрав до війська на

Буковині майже 200 тис. чоловік, тобто чверть наявного населення. У віці від 18 до 53 років
були мобілізовані майже всі.

• У сільському господарстві у зв'язку з мобілізацією половини працездатних чоловіків

основне навантаження по господарству лягло на плечі жінок і підлітків. Війна
викликала істотне збільшення прямих і посередніх податків, земських зборів,
натуральних повинностей. Реквізиції для потреб армії робочої худоби, особливо у
прифронтовій зоні, нерідко призводили до розорення селянських господарств.
• З майже 4 млн. селянських господарств України у 1917 р. 1,8 млн. не мали коней.

Гострою була проблема біженців (біля 4 млн. осіб)

В результаті війни:
• Загострилась соціально-економічна ситуація, що сприяла поширенню
радикальних настроїв.
• Велика кількість людей набула мілітарної підготовки та свідомості і
була готова до силових агресивних радикальних дій
• Відбулося послаблення імперської влади як в Росії так і в Австро-
Угорщині.
• У українських політичних сил сформувалось розуміння необхідності
рішучої боротьби за національні права (у формах національно-
територіальної автономії, федерації чи незалежності)

Вказані чинники стали передумовами української національної революції 1917-1918 рр.