20 .

Україна в роки Першої світової війни

Світова війна Глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням
засобів збройного насильства, що охоплює велику частину
країн світу.

Галицько- Тимчасова адміністративно-територіальна одиниця,

Буковинське створена царським урядом Російської імперії наприкінці
генерал- 1914 року на відвойованих російськими військами землях
губернаторство Галичини, Буковини і Посяння з центром у місті Чернівці.
На окупованих територіях було утворено Галицьке
генерал-губернаторство в складі чотирьох губерній:
Львівської, Перемишльської, Тернопільської та
Чернівецької. Микола ІІ призначив військовим
генерал-губернатором графа Георгія Бобринського.

Мобілізація Комплекс заходів, спрямованих на переведення державної

інфраструктури та військових сил країни у військовий
стан у зв'язку з надзвичайними умовами всередині країни
або ж за її межами. Мобілізація може бути загальною або
частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Евакуація Процес виведення населення і життєважливих ресурсів

першої необхідності з території можливої загрози від
катастрофи чи воєнного конфлікту.
Союз визволення України - політична організація,
утворена емігрантами з Наддніпрянщини Д. Донцовим, Д.
Дорошенком та ін. у серпні 1914 р. у Львові, яка ставила
за мету створення самостійної соборної Української
держави.

Головна українська рада - міжпартійна організація на

чолі з К. Левицьким, утворена представниками
політичних партій Галичини УНДП, УРП, УСДП у серпні
1914 р. у Львові, яка ставила за мету здобуття автономії
України у складі Австро-Угорщини.

Дати
серпень 1914 р. - утворення Головної української ради,
формування легіону Українських січових стрільців,
створення Союзу визволення України.
1914 р. - Галицька битва. Взяття Львова.
1915 р. - утворення Загальної української ради.
1916 р. - Брусиловський прорив.

Персони

26.Кость Левицький (1859—1941) - Юрист, громадсько-

політичний діяч Галичини. Перший голова Української
національної ради у Львові, уряду ЗУНР. Уповноважений
у закордонних справах в еміграційному уряді Євгена
Петрушевича.
Народився у Тисмениці (нині – Івано-Франківщина) в
родині священика. Закінчив Станіславівську
цісарськокоролівську гімназію, згодом Львівський і
Віденський університети. В 1884 році став доктором
права.
В 1884 році став доктором права. Співзасновник
товариства українських ремісників “Зоря” та “Народна
торгівля”, почесний учасник Наукового товариства імені
Тараса Шевченка, « Дністра», « Земельного
банку»,працював у Просвіті,депутат Палати послів
австрійського парламенту.
Один із засновників Української національно-
демократичної партії,а потім з 1907р-голова. депутат
австрійського парламенту та Галицького сейму
У 1907–1918 рр. – посол (депутат) Державної ради
Австро-Угорської імперії, 1908–1914 рр.
З 1910 р. – голова українського парламентського клубу
(фракції) цих інституцій. З початком Першої світової
війни очолив Головну українську раду, згодом – Загальну
українську раду у Львові.
З листопада 1918 р. — голова Державного
секретаріату(уряду) ЗУНР, потім — голова комісії з
виборчої реформи при уряді.
Із 1920 року на еміграції у Відні. Представник
закордонного уряду Західноукраїнської Народної
Республіки й голова Комітету політичної еміграції,
від 1921 року – уповноважений у закордонних справах в
уряді Євгена Петрушевича.
1923р-ввійшов до УНДО
У 1924 році повернувся до Львова, керував Союзом
українських адвокатів.
У 1939 році очолив Український комітет захисту, а також
делегацію галицької громадськості до нової влади. За це
був арештований НКВД та ув’язнений на два роки.
У 1941 році повернувся до Львова, став першим головою
Української національної ради. 1941р-очолив Раду
сеньйорів, яка захищала українців в умовах окупації.
Зять академіка ПАН Омеляна Огоновського.
Помер того ж року. Автор праць “Історія політичної думки
галицьких українців 1848–1914 рр.”, “Історія визвольних
змагань галицьких українців у часи світової війни 1914–
1918 рр.”.

27.Дмитро Донцов (1883–1973) - (1883–1973 ідеолог

українського націоналізму, голова Союзу визволення
України-4 серпня 1914, автор праць, у яких обґрунтував
необхідність політичної незалежності України. При
гетьмані Скоропадському очолив Українське телеграфне
агентство(Бюро преси при міністерстві внутрішніх справ).
Ідеолог інтегрального націоналізму (праця
«Націоналізм»), за основу цю ідеологію взяли ОУН. “
Московська отрута”, “Хрестом і мечем”.
Член РУП,УСДРП
Нащадок козацького полковника Федора Донця народився
у Мелітополі. Навчався у Петербурзькому, Віденському,
Львівському університетах. Доктор права.
1914–1918 роки – голова Союзу визволення України,
займався антиросійською пропагандою. У 1914–1916
роках керував інформаційним центром Українського
парламентського клубу в Берліні, потім – Бюро народів
Росії в Берні (Швейцарія) та видавав його прес-бюлетень.
1917 року повернувся до Києва. У травні 1918 року
очолив Українське телеграфне агентство (тепер – “
Укрінформ”).
У 1919–1921 роках - очільник Українського пресового
бюро в Берліні. Редагував журнали “Літературно-науковий
вістник”, “Заграва”, “Вістник”.
Разом із Липинським, Шеметом створив Партію
хліборобів-демократів.
У 1926 році написав головну свою працю “Націоналізм”,
де виклав доктрину інтегрального націоналізму.
Основні засади інтегрального націоналізму за
Донцовим
• Нація — абсолютна цінність.
• Політичніпартії, класи повинні поєднатися заради
Вищої мети.
• Вища мета — незалежність держави.

• Мета виправдовує всі засоби.

• Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з
необмеженою владою.
• Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за
все держава буде аграрною, з
розвинутою кооперацією і капіталістичною
промисловістю.
• Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії
Керуючись ідеями Ніцше, Дмитро Донцов прийшов до
генерального висновку: нація — не лише «мовна чи
національна збірнота», — нація — це «воля щось спільне
творити». Донцов намагався прищепити українській
суспільності волю до влади і волю до життя, фанатизм на
шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили,
і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної
нації. Націю може порятувати лише народження нової
психології переможців, а не рабів, «не вічний стогін
покараних рабів і сльози».
З 1939 року жив у Берліні та Бухаресті . Популярність
Дмитра Донцова в українських колах була настільки
високою, що він розглядався як можливий президент
України в уряді Ярослава Стецька після проголошення
незалежності України у Львові 30 червня 1941 року. В
1947 році емігрував до Канади. Викладав українську
літературу в Монреальському університеті, співпрацював
із україномовними виданнями, написав концептуальні
твори “Московська отрута” (1955), “Хрестом і мечем”
(1967). Помер 30 березня 1973 року в Канаді.

Андрій Жук (1880-1968) - громадський і політичний діяч,

публіцист, кооператор. У 1901—1911 — член РУП та
УСДРП. З початком Першої світової війни виступив
ініціатором створення СВУ, був членом його Президії,
членом ГУР, а згодом ЗУР у Відні (1915—1916) і
Центральної Управи УСС. За Центральної Ради — на
дипломатичній роботі при українському посольстві у
Відні і радник Міністерства закордонних справ УНР. У
1930 повернувся до Львова, займався кооперативною
діяльністю «Політик-інтелектуал і суспільний мислитель
А. Жук увійшов в історію української суспільно-
політичної думки як один із творців ідеї української
незалежності. Власна армія, освіта й засоби масової
інформації – вважав він, – стануть чинниками здобуття
незалежності. Саме на ці складники була спрямована
діяльність А. Жука в часи Союзу визволення України та в
міжвоєнний період» (сучасний український історик І.
Гирич). За Центральної Ради був дипломатом від України
у Відні і радником Міністерства закордонних справ.

Михайло Галущинський (1878-1931) - перший

командант легіону Українських січових стрільців,
згодом - військовий секретар УСС. 1909-1914 рр. -
директор Рогатинської приватної гімназії, один з
організаторів гімназійного руху в Галичині. У 1923—1931
рр. - очільник товариства «Просвіта».

Український педагог, військовик, публіцист, культурно-

освітній і громадсько-політичний діяч. Віце-
маршал сенату Польської Республіки. Член Наукового
товариства імені Шевченка. Сучасник М.
Галущинського Степан Шах писав: «Визначався він
кремезною будовою тіла, високою особистою культурою,
був скромний, ввічливий, ціле життя залишався
справжнім безсребреником, непохитним ідеалістом,
постійним оптимістом, полум’яним бесідником; ми, в “
Просвіті”, називали його українським Демостеном».

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький (Василь

Виш́иваний, « Червоний князь») (1895-1948)
- австрійський архикнязь, полковник Українських Січових
Стрільців, поет. Належав до династії Габсбургів, онук
австрійського імператора Франца Иосифа , племінник
Карла I – останнього імператора Австро-Угорщини. Із
молодих років проживав в українському середовищі
Галичини. Самостійно вивчив українську мову. Брав
участь у Першій світовій війні. У квітні 1918 р. був
призначений командиром УСС. У 1919—1920 рр.
співпрацював із С. Петлюрою. У 1921 р. повернувся до
Відня. Був тісно пов'язаний з українською еміграцією. У
1947 р. був заарештований радянськими спецслужбами.
Загинув у радянських таборах.
Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя
Вишиваного – таке ім’я йому дали українські вояки під
час Першої світової війни. «...Заявив відверто, що
почуваю себе українцем й інтереси України для мене на
першім місці, – зазначає у своїй автобіографії архікнязь. –
...Читати по-українськи навчився я взимі 1915 р. Вчив
мене жовнір1 з моєї сотні Примак з Тернопільщини на
національних піснях. Перша моя книжка українською
мовою, яку я прочитав з допомогою Примака, була “
Історія України” Грушевського». Полковник Легіону
Українських Січових Стрільців. Його вважали одним з
неофіційних претендентів на український трон у разі
утворення монархічного ладу. У 1919- 1920рр.
співпрацював з Петлюрою.Хоча він сам офіційно ніколи
не проголошував свої наміри бути українським монархом і
навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився
своїми військовими та дипломатичними здібностями,
поезією і любов'ю до України. В 1916 році Вільгельм
Габсбурґ став членом парламенту і налагодив там
контакти з українськими депутатами, зокрема з головою
Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном
Петрушевичем.
У лютому 1915 р. після завершення військової академії
його відправили лейтенантом до 13-го Галицького полку
уланів австро-угорської армії. У його складі було 55 %
західних українців, 42 % поляків. Мовами полку
вважалися українська й польська. Під командуванням
В. Габсбурга його сотня українізувалася — із її
складу були вилучені поляки та угорці. Усі солдати
мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. Сам
Вільгельм не лише опанував українську мову, а й
почав вважати себе також українцем. Він заохочував
підлеглих до національного самовизначення,
стверджуючи, що «коли я вважаю себе належним до
українського народу, то й вони можуть це сміливо
зробити». Один із солдатів подарував йому вишивану
сорочку, яку Вільгельм почав носити в полку та поза
ним. За це, а також за любов до України його прозвали
Василем Вишиваним. Пізніше він присвятив своїм
солдатам збірку віршів, підписавши її цим ім’ям .У1947р.
загинув у радянських таборах.
 1915р. Микола ІІ Перемишль

Галицька битва серпень-вересень 1914р. Наслідок

утв. Гал. Бук. Генерал_губернаторства з
Бобринським

Юнацька спілка : вимагала автономії України

Окремі організації закликали до терорестичної боротьби проти Росії
на користь Німеччини та Австро-Угорщини. Оскільки поразка Росії
надасть шанс здобути незалежність Укарїни

Галичина та Буковина окуповані Росією

Взяття Перемишля це останній успіх Російської армії в 1914-1915 р.р.

Наслідок: Росія втратила Пн. Бук. Австр. вступили в лютому 1915р. сх.
Галичину 1915 р. На кінець червня захопили всю Галичину і Буковину, до
жовтня захопили Підляшшя, Холмщмну Берестейщину і зх. Волинь

Найжорсткіший режим у таборі Талергоф у Штілії

16 грудня 1916 рік утворено Румунський

фронт- це заг. військове об‘єднання
російської імперії з розгромом Румунської
армії військами німецької коаліції восени
1916р.

Травень-червень 1916р., наступ

пд.-зх. фронту О. Брусилов

Взяли сх Галичину без Львова пн Буковину,

част зх Волині та відновлено Гал-бук
генерал-губернаторство на чолі з Треповим
1916-1917 р.р.

Воєнні дії на Чорному морі: вклеїти як шпору