1

Західноукраїнські землі в міжвоєнний період

1. Українські землі  Входили до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини.

в міжвоєнний  Більша частина України під назвою УРСР була в складі
період. СРСР.

2. Включення  Східна Галичина – рішенням Паризької мирної

українських земель конференції 1919 р. була передана в тимчасове
до складу Польщі. володіння Польщі. Остаточно закріплена рішенням
Ради послів Антанти 14 березня 1923 р.

 Західна Волинь, Північно-західне Полісся і Закерзоння

(Холмщина, Підляшшя, Надсяння) відійшли за Ризьким
мирним договором 18. 03. 1921 р.

3. Включення  Північна Буковина – рішенням Паризької мирної

українських земель конференції за Сен-Жерменським мирним договором
до складу Румунії. (вересень 1919 р.).

 Північна (Хотинщина) і Південна (Ізмаїльщина і

Акерманщина) Бессарабія – були окуповані румунськими
військами у 1918 р. Юридично затверджені Бессарабським
протоколом 1920 р.

4. Входження  Закарпаття – єдині українські землі які ввійшли за

українських земель добровільною згодою населення до Чехословаччини.
до складу (В листопаді 1918 р між політичними емігрантами
Чехословаччини. Закарпаття і чехословацьким урядом в США була
підписана Скрентонська угода, за якою землі краю входили
до складу ЧСР на правах автономії. Остаточно
закріплене за Чехословаччиною – Тріанонським мирним
договором 1920 р. між країнами Антанти та їх
 2
союзниками з Угорщиною).

5. Українські землі 1) Територіально-адміністративний поділ.

в складі Польщі. (Східні креси, або Східна Малопольща).

 На території Східної Галичини були утворені:

 Львівське, Тернопільське і Станіславське воєводства.

 На території Волині:
 Поліське і Волинське воєводства.

 Закерзоння (Холмщина, Підляшшя, Надсяння) – до

Люблінського воєводства.

2) Засади польської політики.

 Асиміляція.
 Колонізація.
 Переселення осадників. (Осадники – поляки, яких влада
переселяла на українські землі. «Осадництво»
розглядалось як один із засобів асиміляції українського
населення. Такий захід тільки погіршив українсько-
польські стосунки).

 1924 р. – «Кресовий закон». Надавав переваги в освіті

польській мові – створювались так звані утраквістичні
(двомовні) школи.

 Закриті українські кафедри у Львівському університеті. Для

українців у вищих навчальних закладах відводилася лише
5% квота.
 3
3) Українські культурно-просвітні організації.
 Протягом 1921-1925 рр. у Львові діяв Український
таємний університет.
 Просвітянське товариство «Рідна школа».
 Наукове товариство ім. Т. Шевченка на чолі із Смаль-
Стоцьким.
4) Релігійне життя.

 Польська влада переслідувала православну церкву – на

Волині і Закерзонні було закрито близько 200 храмів.
 В Східній Галичині більшість українського населення були
греко-католиками, права яких захищалися конкордатом
(угодою) 1925 р. між Ватиканом і польським урядом. Але
ця угода не гарантувала від репресій священників.
У 1900 – 1944 рр. Українську Греко-Католицьку Церкву
очолював – Митрополит Андрей Шептицький.

5) Розвиток українського кооперативного руху.

 Не дивлячись, що польська влада штучно стримувала
розвиток українського кооперативного руху, чисельність
українських кооперативів в міжвоєнний період зросла до
4 тис. :
 «Центробанк» - кредитовий кооператив.
 «Маслосоюз» - експорт масла в Австрію,
Чехословаччину, Швецію та інші держави.
 «Народна торгівля» та інші.

6) Економічний розвиток.

Польща «А» Польща «Б»

(етнічні польські землі на яких
зосереджувалось 80% всієї
промисловості)
(Східні креси. Влада
стримувала промисловий
розвиток. Слугували
джерелом сировини і
ринком збуту).
 4

7) Українські політичні партії.

 Українське Національно-Демократичне Об’єднання

(УНДО). Рік утворення – 1925. Легальна партія
парламентського типу. Лідери: К. Левицький, Д.
Левицький, В. Мудрий. У 1930 р. на виборах до органів
місцевого самоврядування висунули гасло – «Проти
війтової диктатури». Василь Мудрий був обраний віце-
маршалком Сейму.
 Радикальна партія – у 1927 р. об’єдналася із
Соціалістичною партією Волині в Українську
Соціалістичну Радикальну Партію (УСРП). Лідер –Лев
Бачинський. Гасло незалежності поєднували з глибокими
соціалістичними реформами.
 Комуністична Партія Західної України (КПЗУ) – 1923 р.
Була складовою частиною Польської комуністичної партії.
Перебувала на нелегальному становищі. Мета –
об’єднання західноукраїнських земель з УРСР. У 1938 р.
під тиском СРСР – розпущена.

8) Український націоналістичний рух.

 1920 р. – в Празі, колишні Українські січові стрільці

створили Українську Військову Організацію (УВО).
Очолив Євген Коновалець.

 1929 р. – у Відні, в результаті об’єднання УВО та

молодіжних націоналістичних груп - проголошено
створення Організації Українських Націоналістів
(ОУН).
 Лідер – Євген Коновалець.
 Мета – самостійна, соборна Україна.
Безкомпромісна революційна (терористична)
боротьба з Польщею і СРСР, як головними
 5
ворогами української незалежності.
 В основу діяльності ОУН лягла ідеологія
«інтегрального націоналізму» Дмитра Донцова :
1) Нація – найвища цінність.
2) Радикальні, збройні методи боротьби.
3) Культ боротьби, здатності до
самопожертви за національні інтереси.
4) Непримиренність до політичних
опонентів.

 1934 р. – вбивство МВС Польщі Броніслава Перацького,

ряд інших терористичних актів.

 1935 і 1936 рр. – «Варшавський» і «Львівський» судові

процеси над членами ОУН – лідери Крайового проводу:
Бандера, Лебідь, Шухевич отримали довічне ув’язнення.
Відбували в концтаборі «Береза Картузька».

 1938 р. – в Роттердамі (Голландія) в результаті

терористичного акту вбито лідера ОУН – Євгена
Коновальця.

 Напередодні Другої світвої війни ОУН розкололася на

два крила :
1. ОУН (м) – закордонний провід ОУН на чолі з
Андрієм Мельником. «Мельниковці» всеціло
орієнтувалися на нацистську Німеччину, як
потенційного ворога Польщі і СРСР.
2. ОУН (б) – крайовий провід на чолі із Степаном
Бандерою. «Бандерівці» не відкидали союзу з
Німеччиною, але в боротьбі за українську
державність ставку робили на власні сили і
радикальні методи боротьби.

 Напередодні війни чисельність ОУН сягала 20 тис. чол.

 6

9) Ідеї Вячеслава Липинського, як альтернатива

інтегральному націоналізму Дмитра Донцова і ліберальному
націоналізму Грушевського.

 Вячеслав Липинський – лідер Українського союзу

хліборобів-державників (УСХД). Виступив з позицій
територіального патріотизму – всі громадяни України
незалежно від національності мусили об’єднатися
заради творення суверенної української держави.
Відстоював монархічну форму правління.
Свої погляди Липинський сформулював у праці «Листи
до братів-хліборобів».

10) Кампанія «пацифікації» («умиротворення»).

 У 1930 р. внаслідок економічної кризи відбуваються

напади українських селян Східної Галичини на польські
маєтки. (Це було зумовлене тим, що українці на відміну від
поляків ніякої державної допомоги в роки кризи не
отримували). У відповідь, польська влада розпочинає
справжню війну з українським селянством. В українські
села вводяться війська, здійснюються масові арешти. Такі
заходи тільки загострили польсько-українські стосунки і
породжували взаємну ненависть і ворожнечу.

11) Угода «нормалізації».

 Була укладена у 1935 р. між УНДО і польським урядом

з метою нормалізації польсько-українських стосунків:
1. Поляки створюють умови для українського
національно-культурного розвитку.
2. Українці відмовляються від терористичної боротьби.
Угода зазнала краху і не була реалізована.
 7
6. Українські землі 1. З 1918 по 1928 р. на українських землях – надзвичайний
в складі Румунії. стан – здійснюється політика жорсткої «румунізації». Були
зліквідовані українські початкові школи, всі гімназії і
училища. У Чернівецькому університеті закриті українські
кафедри.
2. Промисловість – фактично відсутня, переважно представлена
дрібним кустарним виробництвом. Матеріальний стан
українського населення – злиденний.

3. Хотинське повстання - 1919 р. (Територія Пн. Бессарабії).

4. Татарбунарське повстання – вересень 1924 р. (Територія

Пд. Бессарабії) У 1925 р. над учасниками Татарбунарського
повстання в Кишиневі відбувся судовий процес («Процес
500»), який привернув увагу світової громадськості. На
захист українських селян виступили Бернар Шоу, Теодор
Драйзер, Ромен Ролан та інші.

5. 1928-1938 рр. – відносно ліберальний період. У 1929 р –

закон, за яким у школах з українською більшістю вводилося 8
год. української мови в початкових класах і 6 год. в старших.

6. Українські політичні партії:

1) Прокомуністична організація «Визволення» (Не

користувалася широкою підтримкою населення і була
малочисельною).
2) Українська національна партія – ліберальна партія, яка
схилялася до компромісів з румунською владою. Очолював
В. Залозецький.
3) Радикальна націоналістична організація. (Програма
боротьби близька до ОУН).
Лідери : О. Забачинський.
І. Григорович.
Д. Квітковський.
 8
7. 1938 р. – введена військова диктатура. Всі партії та інші
організації були зліквідовані.

7. Закарпаття в 1) Чехословацький уряд так і не виконав своїх зобов’язань щодо

складі надання автономії Підкарпатській Русі. (Саме під такою назвою
Чехословаччини. Закарпаття ввійшло до ЧСР).

2) В 20-ті роки на території краю проведена земельна реформа за

якою українські селяни наділялись землями, що були
конфісковані в угорських поміщиків. Вкладалися кошти в
розвиток інфраструктури краю.

3) 1925 р. – Закон про освіту, за яким українська мова визнана

чужою – відбувається «чехізація» освіти.

4) В Закарпатті не існувало окремих українських політичних

партій. Українці вимушені були діяти в складі
загальнонаціональних партій.

 5) Суспільно-політичні течії:

 Москвофіли – не визнавали існування окремої

української нації, вважаючи її частиною великоруської.
Заснували «Общество им. Духновича».

 Русинство – течія, прихильники якої

стверджували, що карпатоукраїнці є окремою нацією.

 Українська течія – найбільш впливова на

території краю. Українські позиції відстоювала
Християнсько-народна партія під керівництвом Ю.
Волошина і братів Брайщаків, яка діяла в складі
Чехословацької людової партії. ХНП заснувала
культурно-просвітнє товариство – «Просвіта», яке
 9
витіснило «Общество им. Духновича».
6) Карпатська Україна.

 29-30 вересня 1938 р. – Мюнхенська конференція глав

держав на якій було прийнято рішення передати
Судетську область від Чехословаччини до Німеччини.

 Чеський уряд, бажаючи заручитися підтримкою

національних меншин, в жовтні 1938 р. надає автономію
Карпатській Україні.

 І-й автономний уряд краю очолив москвофіл – А. Бродій,

який скомпрометував себе як угорський агент. Через
тиждень Прага призначила главою автономії –
Августина Волошина.

 Листопад 1938 р. – І-й Віденський арбітраж. Рішення –

передача частини Закарпаття з містами Ужгород,
Мукачево і Берегове Угорщині.
Столицею автономної Карпатської України стає Хуст.

 В січні 1939 р. Волошин створює Українське

національне об’єднання, відбуваються вибори до
Сейму Карпатської України.

 В березні 1939 р. німецькі війська окуповують територію

Чехії.

 Фактично одночасно, 14 березня 1939 р. на територію

Карпатської України вдираються угорські війська .

 !!! 15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України

проголошує незалежність. Волошина обрано
президентом. Затверджено державні символи.
Внаслідок цих подій постала Українська незалежна
 10
держава, яка виступила за соборність України –
«Сонце свободи України сходить із заходу»
 Воєнізовані формування Карпатська Січ (близько 2 тис.
молоді) протягом тижня чинили запеклий опір 30 тис.
угорській армії. Допомогу Карпатській Україні надала
ОУН (б).

 Події в Карпатській Україні найшли широкий резонанс у

всьому світі, в тому числі і в СРСР. Сталін, виступаючи на
ХVІІІ з’їзді ВКП(б) висміяв Карпатську Україну в її
намаганні об’єднати навколо себе всі українські землі,
глузливо назвавши це, що кузька хоче приєднати до себе
слона.
Після того як Гітлер дозволив Угорщині завоювати
Карпатську Україну починається зближення ІІІ-го
Рейху і СРСР, що невдовзі приведе до Другої світової
війни.