Презентацію підготувала учениця 31 групи Костюченко Наталія
Народився Євген 3 червня 1863 р. у містечку Буську на Львівщині в сім’ї священника греко- католицької церкви. Батько був знавцем історії й літератури, людиною широкого духовного світогляду, глибокої національної свідомості. Навчався у Львівській гімназії, потім на юридичному факультеті Львівського університету. Вже в студентські роки став одним із лідерів молодіжного руху, очолював “Академічне братство”. Отримав диплом юриста, поселився в м. Сокаль.Де виявив себе талановитим організатором громадсько-політичного та культурно-освітнього життя у віддаленому від галицької столиці повіті: був головою повітової « Просвіти», закладав мережу її осередків у регіоні, заснував повітову касу ощадності, бурсу для дітей «Шкільна поміч», очолював боротьбу проти москвофільства. За сприяння Євгена Петрушевича було збудовано«Народний дім» у Сокалі 1899 р. Євген Петрушевич вступив до Української національно- демократичної партії (УНДП), його однопартійцями стали М. Грушевський, К. Левицький, І. Франко, Ю. Романчук, В. Нагірний та інші відомі політики. Навиборах до парламенту у травні 1907 р. талановитого адвоката обрали послом від виборчої округи Сокаль– Радехів–Броди. Він став одним із лідерів Українського клубу. Діяльність в парламенті 1907-1918рр.
критика політики австрійського
уряду в національному питанні, захист української мови, бідноти, наполегливо вимагав впровадження реформ, насамперед щодо виборів до Галицького крайового сейму, очолював боротьбу за новий виборчий закон У цей час багато спілкувався з наддніпрянськими політемігрантами, членами Союзу визволення України (СВУ, заснований 4 серпня 1914 р.). Парламентську діяльність Є. Петрушевича високо оцінив К. Левицький, з яким неодноразово сперечався. “Євген Петрушевич виявляв велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань. Поміж послами належав до діячів гострішого тону”. Президент та уповноважений Диктатор ЗУНР 9 червня1919р Є. Петрушевичу були надані диктаторські права, які означали сумісництво обов’язків Президента й голови уряду. Це рішення було схвалено галицьким суспільством, але керівництво УНР розцінило його як недемократичне, вбачаючи у ньому сепаратистські тенденції. Тоді Є. Петрушевича усунуто із Директорії, а щоб утримувати вплив на регіон, при уряді УНР 4 липня утворено Міністерство для Галичини на чолі з соціалістом Семеном Вітиком. У результаті – взаємини Є. Петрушевича з С. Петлюрою загострилися. Генерал М. Капустянський, який брав участь у переговорах з диктатором, зауважив: “На всіх нас зробив великий сильне враження доктор Євген Петрушевич. Велика, поважна постать, замислене обличчя, добре розвинене підборіддя – ознака сильної волі – гордий погляд. До справи ставився він з незвичайною увагою. Почувалось, що ця людина добре знає, яка величезна на ньому одному лежить відповідальність”. 16–17 липня 1919 р.“ Еміграція. Діяльність у Відні(1919-1923 рр.)
Створення Уряду в екзилі
Боротьба за відновлення незалежності ЗУНР на міжнародній арені. Делегації на міжнародні переговори з Лігою Націй в Ригу та Женеву проект конституції Української Галицької Республіки, що була орієнтована на західні демократії й надавала широкі права й свободи усім національностям краю. акції бойкоту виборів до польського сейму та призову до війська У квітні 1922 р. Петрушевич особисто очолив галицьку делегацію на конференцію до Генуї рішення ради послів Антанти в Парижі від 1923 р., за яким Галичина відійшла до Польщі. Проголошені Варшавою закони залишилися на папері. у травні 1923 р. уряд ЗУНР в екзилі розпущений, ліквідовані дипломатичні представництва та місії за кордоном. Уряд ЗУНР у Відні Берлінський період 1923-1940 видавав газету «Український прапор», продовжив дипломатично-пропагандистські акції на захист поневоленого народу, поширював ноти протесту проти діяльності польських окупаційних властей, підпав під вплив ілюзій щодо зміни національної політики радянської влади в Україні в період «українізації». Політбюро ЦК КП(б)У 1925 р. прийняло постанову про Є. Петрушевича; було визнано доцільним тимчасово підтримати Петрушевича з тим, щоб він письмово звернувся до РНК УСРР з викладом своєї позиції щодо ставлення до радянської влади, Є. Петрушевич співпрацював з Українським Національним Об'єднанням (УНО), іншими емігрантськими організаціями. Був похований на берлінському цвинтарі катедри св. Ядвіги представниками УНО, які згодом встановили на могилі пам’ятник. 1 листопада 2002 року перепохований на Личаківському кладовищі у Львові.