Вплив радіації на організм

людини

Виконав:
Ст удент а гроб іотехн ол огічного фак ультете.
1 група; 2 к урс
Кос тючен ко В ’ я чеслав
 Вступ
 Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до
появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих
випромінювань на організм людини був виявлений лише
наприкінці XIX ст. з відкриттям французь­кого вченого
А.Беккереля, а потім дослідженнями П'єраі Марії Кюрі явища
радіоактивності.
 Організм людини, рослинний і тваринний світ постійно
зазнають дії іонізуючого випромінювання, яке складається з
природної (космічне випромінювання, випромінювання
радіоактивних газів з верхніх шарів земної кори) і штучної
(рентгенівські апарати, телевізійні прилади, радіоізотопи,
атомоходи, атомні електростанції, ядерні випробування)
радіоактивності.
 Радіоактивність рослин і тварин, а також харчових продуктів,
зумовлена всіма ізотопами, які потрапляють у них із
зазначених джерел.
Новий значок радіації МАГАТЕ
Ізотопи поділяють на дві групи. До першої групи належать
радіонукліди, які містяться у суміші зі стабільними елементами, що
беруть участь в обміні речовин, рослин і тварин (КД С4, Н3), до другої -
всі інші.
Усі джерела радіоактивного випромінювання становлять
так званий природний радіаційний фон, під яким
розуміють дозу іонізуючого випромінювання, що
складається з космічного випромінювання,
випромінювання природних радіонуклідів, які
знаходяться у верхніх шарах Землі, приземній атмосфері,
продуктах харчування, воді та організмі людини.
Радіоактивні речовини потрапляють у повітря, грунти,
ріки, озера, моря, океани, а звідти поглинаються
рослинами, рибами, тваринами і молюсками. Через листя
і коріння радіоактивні речовини потрапляють у рослини,
а потім в організм тварин і з продуктами рослинного та
тваринного походження, з водою - в організм людини.
 Їжа, що несе радіаційну небезпеку
Основним джерелом опромінювання людини є радіоактивні речовини,
які потрапляють з їжею. Ступінь небезпеки забруднення радіонуклідами
залежить від частоти вживання забруднених радіоактивними речовинами
продуктів, а також від швидкості виведення їх з організму. Якщо
радіонукліди, які потрапили в організм, однотипні з елементами, що
споживає людина з їжею (натрій, калій, хлор, кальцій, залізо, марганець,
йод та ін.), то вони швидко виводяться з організму разом з ними.
Окремі радіоактивні речовини концентруються в різних внутрішніх
органах. Елементи, які акумулюються в м'яких тканинах організму, легко
виділяються. Джерела а-випромінювання (радій, уран, плутоній), (3-
випромінювання (стронцій, іпітрій) і у-випромінювання (цирконій)
відкладаються в кістках у вигляді хімічно зв'язаних сполук з кістковою
тканиною, тому важко виводяться з організму.
Деякі речовини харчових продуктів (пектинові, барвники) утворюють
нерозчинні сполуки зі стронцієм, кобальтом, свинцем, кальцієм та
інщими важкими металами, які не перетравлюються і виводяться з
організму. Отже, ці речовини виконують радіозахисну функцію. Тому
пектин, а також пектиномісткі продукти (чорна смородина, аґрус,
полуниці та ін.), використовують у спеціальному харчуванні для
виведення радіоактивних елементів з організму.
Радіація
потрапляє у
продукти
харчування
Продукти, що виконують радіозахисну
функцію
 При вивченні дії випромінювання на організм людини
встановлено такі особливості:
 навіть незначна кількість поглиненої енергії випромінювання
спричинює глибокі біологічні зміни в організмі;
 наявність прихованого (інкубаційного) періоду дії іонізуючого
випромінювання;
 випромінювання має генетичний ефект;
 органи живого організму мають різну чутливість до
випромінювання;
 окремі організми неоднаково реагують на опромінювання;
 опромінювання залежить від частоти, одноразове опромінювання
у великій дозі спричинює більш глибокі зміни.
 Радіоактивні речовини потрапляють в організм людини при
вдиханні зараженого повітря, із зараженою їжею чи водою, крізь
шкіру, відкриті рани. Проникненню радіоактивних забруднень
крізь шкіру і рани можна запобігти, дотримуючись певних заходів
захисту.
Радіаційні
опіки
Іонізуюче випромінювання
 Первинним процесом дії радіоактивних речовин в організмі людини є іонізація.
Збуджена при цьому енергія іонізуючого опромінювання передається на різні
речовини організму людини. У разі дії на прості речовини (гази, метали та ін.)
будь-яких змін фізико-хімічної природи у них не спостерігається. При дії на
складні речовини, молекули яких складаються з багатьох різних атомів, вони
розпадаються (дисоціація). Це так звана пряма дія на прості або складні речовини
організму людини. Більш суттєву роль відіграє механізм непрямої дії іонізуючого
випромінювання, під яким треба розуміти радіаційно-хімічні зміни у певній
розчинній речовині, зумовлені продуктами радіолізу (розпаду) води.
 В організмі людини знаходиться 60-70% води. В результаті іонізації молекули води
під впливом радіоактивних речовин утворюються вільні радикали гідроперекису
(Н02) і перекису (Н202) водню, які як сильні окислювачі мають високу хімічну
активність і вступають у реакції з білком, ферментами та іншими структурними
елементами біологічної тканини, що призводить до зміни біологічних процесів в
організмі. Внаслідок цього порушуються процеси обміну, пригнічується
активність ферментних систем, затримується ріст тканин, виникають нові хімічні
сполуки - токсини - сильні отрути. Все це призводить до порушення
життєдіяльності окремих систем та організму в цілому. Патологічні процеси в
організмі, у тому числі загибель клітин, ріст пухлин, пов'язують з хромосомними
ураженнями соматичних клітин, причому рівень аутогенних ушкоджень хромосом
зростає з віком людини.
Травмування
ДНК
радіаційним
випромінюван
ням
 Іонізуюча проникність
Випромінювання характеризуються за своєю
іонізуючою і проникаючою спро­м ожностями.
Іонізуюча спроможність випромінювання
визначається питомою іонізацією, тобто числом
пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці
об'єму, маси середовища або на одиниці довжини
шляху. Різноманітні види випромінювань мають
різноманітну іонізуючу спроможність.
Проникаюча спроможність випромінювань
визначається розміром пробігу, тобто шляхом,
пройденим часткою в речовині до її повного
зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань
поділяються на при­р одні та штучні (антропогенні).
 Природні іонізуючі випромінювання
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від
природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути
опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі
різні види випромінювання попадають на поверхню Землі з Космосу і
надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.
* Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше
половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від
природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до
нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці
під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні
Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повтор ­н е
випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіо ­н уклідів.
Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі,
проте одні з них одержують більші дози, інші — менші.
Це залежить, зокрема, від того, де. вони живуть. Рівень радіації в дея ­к их
місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від
середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромі ­н ення
залежить також і від способу життя людей.
Штучні джерела іонізуючих випромінювань
* Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки
для виробництва енергії, ядерні реактори, при ­с корювачі заряджених частинок,
рентгенівські апарати, припади апаратури засобів зв'язку високої напруги тощо.
За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і
навчилося використовувати енергію, атома як у військових цілях — для виробництва
зброї масового ураження, так і в мирних — для виробництва енергії, у медицині,
пошу­к у корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до
збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом.
Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих
випромінювань, сильно відрізня­ю ться. У більшості випадків ці дози незначні, але
іноді опромінення за рахунок техно ­г енних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші
ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними
джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення,
пов'язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як
і опромінення, зумовлені космічними і наземни ­м и природними джерелами.
Опромінення населення України за останні роки за рахунок штуч ­н их джерел радіації,
в основному пов'язане з наслідками аварії на Чор ­н обильській АЕС, а також
експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і
докладно написано в літературі.
Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогод ­н і людина найбільш
опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням
радіоактивності, джерел радіації.
 Одиниці вимірювання радіоактивних
випромінювань
Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже за ­з началося вище, надзвичайно важливими
при вивченні питання небез ­п еки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в
результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.
Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам'ятати; що радіоак ­т ивні випромінювання, незважаючи на
їхнє величезне значення, є од ­н им з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють ви ­
промінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом
напіврозпаду (від секунд до млн років), ак ­т ивністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю
часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в
беккерелях (Бк), а позасистемною одини ­ц ею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випро ­
мінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою
іонізуючого випромінювання. Останнє ви ­з начається для повітря, речовини і біологічної тканини.
Відповідно роз­р ізняють * експозиційну, * поглинену та * еквівалентну дози іонізую ­ч ого випромінювання.
Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромі ­н ювання в повітрі, вимірюється в
кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистем ­н а одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг — 3,88 х 103Р. За експозиційною
дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромі ­н ювання.
Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси
опроміненої речовини. Вона вимі ­р юється в. греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна
одиниця рад (1 рад — 0,01Гр= 0,01 Дж/кг).
Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості
впливу. Проте поглинута доза іонізуючо ­г о випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний
об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб вра ­х увати цей ефекту введено
поняття еквівалентної дози.
Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто
індивідуальним критерієм небезпеки, зумов ­л еним іонізуючим випромінюванням. За одиницю
вимірювання еквіва ­л ентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для
рентгенівського та а, b випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент
рада). 1 бер = 0,01 Зв.
 Променева хвороба
Це захворювання, яке розвивається в результаті дії іонізуючого випромінювання в
дозах, які перевищують допустиме. В залежності від характеру розрізняють гостру і
хронічну форми променевої хвороби, різної системи важкості з місцевими або
загальними змінами. Променева хвороба – це завершальний етап в ланцюгу процесів,
які розвиваються в результаті дії іонізуючого випромінювання на тканини, клітини і
рідкі середовища організму. Зміни на молекулярному рівні і утворення хімічно –
активних сполук в тканинах і рідких середовищах приводить до появи крові
продуктів патологічного обміну, що при облученнях високими дозами являється
променевої токсимії.
Променéва хворóба, захворювання, що виникає в результаті одержання підвищеної
дози радіації, включаючи опромінення рентгенівськими променями, гамма-
променями, нейтронами й іншими видами ядерного випромінювання у вигляді
опадів чи вибуху атомної бомби. Подібне випромінювання іонізує атоми тіла,
виникає слабість, нудота й інші симптоми. Клітини тіла можуть постраждати навіть
при невеликих дозах, що приводить до лейкемії. Може викликати порушення в генах,
що, у свою чергу, веде до народження хворих дітей чи дітей з генними мутаціями.
Розрізняють гостру і хронічну форми променевої хвороби. До заходів невідкладної
медичної допомоги відносять наступні: механічне усунення радіоактивних речовин із
організму людини шляхом промивання шлунка теплою водою, вживання проносних і
сечогінних засобів, промивання рота і очей, застосовування відхаркувальних
препаратів при попаданні радіоактивних речовин в дихальні шляхи.
 Гостра променева хвороба.
Для цієї форми морфологічні зміни, які проявляються в початковому періоді і стають вираженим розпалу захворювання. при
мікроскопії визначаються ознаки генорологічного діагнозу. Значні крововиливив шлунок і кишечник, в легені, наднирники, із їх
порушенням, великі крововиливи в міокард, захоплюють провідникову систему серця. Кістковий мозок втрачає звичайну
конснетецію і робиться рідким, лімфатичні вузли збільшуються. При цій хворобі розвиваються типічні зміни статевих залоз,
особливо чоловічих. В нирках порушується кровообіг, проникливість судин. В легенях виявляються зміни пов’язані з порушенням
кровообігу й інфекційними захворювання. В клінічному перебігу розрізняють чотири періоди: початковий, латетнийабо скритий,
клінічного видужання, розгару, період встановлення. Початковий період продовжується від декількох годин до 1 -2 днів,
характеризується порушенням діяльності анапіраторних систем, прямим порушенням кісткового мозку і лімфатичних вузлів,
зменшується кількість лімфатів , гинуть молоді клітинні системи. Характерні симптоми: нудота, блювота, головна біль,
підвищення температури тіла, загальна слабість, еритема , підвищується сонливість, заторможеність, ейфорійна збудливість. При
тяжкій формі виникають менінгіальні симптоми з наростаючим затьмаренням свідомості. Латетний період продовжується в
залежності від дози опромінення. Характеризується поступовим наростання патологічних змін в найбільш поражених органах.
Перехід в період клінічного видужання наступає в різні терміни захворювання. Ведучимипатогенетичними механізмами являються
глибоке порушення систем крові і тканин кишечника, пригнічення імунітету, розвиток інфекційних ускладнень і геморагічних
проявів проявів, інтоксикація. Стан хворих покращується, знижується температура до нормальних цифр, зникають геморагічні
прояви, відбувається відторгнення нехротичних тканин і заживлення неглибоких ерозій на шкірі і слизових оболонках,
нормалізується функція потових і сальних залоз, відновлюється ріст волосся. Повне завершення процесів встановлення в
залежності від тяжкості променевої хвороби може затягнутися на 1 -3 роки.
Хронічна променева хвороба.
В морфологічній картині при хронічній променеві хворобі спочатку відмічається порушення в кровоносній системі. В віддалені
строки після радіаційного впливу розрізняють вікові зміни і органічну патологію. Серйозні порушення проявляються в залозах
внутрішньої секреції, в центральній периферичній нервовій системі. В інших органах виявляються ознаки атрофії. Вікові зміни під
впливом іонізуючого випромінювання наступають і проявляються в більш ранні терміни. Характерною особливістю дії
випромінювання являється висока онкогенна ефективність, яка зумовлена зниження організму. Хронічна променева хвороба – це
захворювання з множинними клітинними синдромами і розвивається при тривалій дії іонізуючого випромінювання в відносно
малих дозах. Характерними ознаками являється ураження різних органів і систем. При цьому пошкоджується робота ШКТ,
знижується секреторна функція шлунка. При дії радіоактивних нуклеїнів, які накопичуються в органах виділення, зміни залежать
від рівня доз і анатомо – функціональних особливостей тканин органів. При високих рівнях доз рано виникають дистрофічні зміни
і при малих дозах і різні терміни спостерігається розвиток пухлин і лейкозів. Для хронічної променевої хвороби характерна
астенія. Розвиток астенії залежить від кількості доз іонізуючого випромінювання. Наростає відсутня втома, порушення сну,
підвищена активність до оточуючого середовища, головний біль. Отже, променева хвороба грізне захворювання, яке поражає весь
організм людини, тому необхідно уникати дії іонізуючого випромінювання.
Прояви променевої хвороби
 Висновок
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел
випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо.
Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання попадають на
поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у
земній корі.
За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна
еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує зарік від земних
джерел природної радіації, становить приблизно 350мкЗв, тобто тро ­х и більше середньої
дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється кос ­м ічними променями.
Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на
організм людини:
* органи чуття не реагують на випромінювання;
* малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичува ­т ися в організмі
(кумулятивний ефект);
* випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його, спадкоємців
(генетичний ефект);
* різні організми мають різну чутливість до випромінювання.
Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза,
легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При
одній і тій самій дозі випро­м інювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих,
тому у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.
 Література
1. Гусев Н. Г., Климанов В. А., Машкович В. П., Суворов А. П. Защита от
ионизирующих излучений. В 2-х томах. M., Энергоатомиздат, 1989
2. Ионизирующие излучения и их измерения. Термины и понятия. М.:
Стандартинформ, 2006.
3. Моисеев А. А., Иванов В. И. Справочник по дозиметрии и радиационной
гигиене. 2-е изд., перераб. и доп. М., Атомиздат, 1974
4. Нормы радиационной безопасности (НРБ-99/2009) Минздрав России, 2009
5. Российский государственный педагогический университет имени А. И. Герцена,
«Обеспечение жизнедеятельности людей в чрезвычайных ситуациях. Выпуск 1:
Чрезвычайные ситуации и их поражающие факторы». С.-Петербург, изд.
«Образование», 1992.
6. Зигбан К., ред. Альфа-, бета- и гамма-спектроскопия. Пер. с англ. М.,
Атомиздат, 1969.
7. Волков Н. Г., Христофоров В. А., Ушакова Н. П. Методы ядерной спектрометрии.
М. Энергоатомиздат, 1990.
8. Абрамов А. И., Казанский Ю. А., Матусевич Е. С. Основы экспериментальных
методов ядерной физики. 3-е изд., перераб. и доп. М., Энергоатомиздат, 1985
9. http://www.nuclearno.ru/text.asp?6544
10. http://nuclphys.sinp.msu.ru/radiation/index.html