ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ХАРЧУВАННЯ

Екологічний фактор (чинник) – це будь-яка зовнішня сила, що

впливаючи на живу систему організмового або надорганізмових рівнів,
спричинює відповідні її пристосування.
Існують різні види пристосування організмів до середовища, зокрема,
пристосування до хімічного складу середовища, пристосування до
температурного режиму середовища, а також до світлового режиму. Всі ці
фактори створюють комплекс умов, в яких існують організми.
Чинники забруднення довкілля:
 Абіотичні;
 Біотичні;
 Антропогенні.
До абіотичних факторів належать всі компоненти неживої природи,
включаючи їхні хімічні та фізичні властивості, зокрема, йдеться про
температуру, світло, вологість, хімічних склад ґрунту.
Біотичні створюються сукупністю живих організмів, що населяють
певне середовище (йдеться про мутуалізм, хижацтво, коменсалізм,
паразитизм, нейтралізм, антибіоз і конкуренцію).
До антропогенних факторів належать ті чинники, що зумовлюються
присутністю людини, її трудовою діяльністю, внаслідок якої змінюється
природне середовище і здійснюється вплив на живі організми, в тому числі і
на чисельність їхніх популяцій. Інтенсивність дії окремих екологічних
факторів може залишатися відносно сталою впродовж тривалих історичних
періодів розвитку живих систем (наприклад, сонячне випромінювання, склад
води, сила гравітації, склад атмосфери) . Інтенсивність більшості чинників,
зокрема температури і вологості є мінливою. Ступінь мінливості залежить
від багатьох причин, зокрема, температура може змінюватися у значних
межах, враховуючи пору року, добу, погоду. Зміни інтенсивності дії факторів
навколишнього середовища можуть бути періодичними (залежно від пори
року, часу доби), неперіодичними (внаслідок ураганів, землетрусів),
спрямованими впродовж тривалих проміжків часу ( зміни клімату).
Закономірності дії екологічних факторів на живі організми:
 Під впливом змін інтенсивності дії екологічних факторів
виникають адаптації, тобто пристосування організмів до умов середовища
їхнього існування.
 Адаптації виробляються на всіх рівнях організації живої матерії і
не є постійними.
 Згідно з правилом екологічної індивідуальності, не існує двох
близьких видів, подібних за своїми адаптаціями, проте, згідно з правилом
відносної незалежності адаптацій, добра пристосовність організмів до
певного фактора не означає такої ж адаптації до інших факторів.
 Біологічний оптимум передбачає, що кожен фактор позитивно
впливає на організм тільки в певних межах.
 Біологічний оптимум передбачає, що чим більше відхилятиметься в той
чи інший бік інтенсивність дії окремого екологічного фактора від
оптимальної, тим більш виражена його пригнічувальна дія на живий
організм. Значення інтенсивності дії певного екологічного фактора, за яким
існування організмів стає неможливим, є верхньою та нижньою межами
витривалості. Існує так звана «відстань» між межами витривалості, якою
визначається екологічна валентність (це діапазон інтенсивності дії
екологічного фактора, в якому можливе існування окремого виду стосовно
того чи іншого чинника). Оптимум і межі витривалості стосовно певного
фактора залежать від інтенсивності дії інших (це так зване явище взаємодії
екологічних факторів). Будь який фактор не може бути замінений іншим.
Нездатність переносити значні коливання фактора (вузька екологічна
валентність) характеризується приставкою «стено-» – стенотермні,
стенобатні, стеногалинні види тощо. Види, для існування яких необхідні
певні екологічні умови, називають стенобіонтними, а ті, які здатні
пристосовуватися до різної екологічної обстановки, еврибіонтними. Умови,
що наближаються до критичних точок, називають екстремальними(за Ю.
Одумом(1975)).
Забруднення за типом походження поділяють на:
 Фізичні забруднення – теплове, шумове, електромагнітне,
світлове, радіоактивне
– це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у
природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені
людиною.
 Механічні забруднення – сміття побутове, відходи побутові,
органічний і неорганічний пил, сажа, смолянисті речовини
– це різні тверді частки та предмети (викинуті, як непридатні,
спрацьовані, вилучені з вжитку).
 Хімічні забруднення – аерозолі, хімічні речовини: оксиди,
кислоти, важкі метали, пестициди, пластмаси, чадний газ, нафтопродукти,
СПАР (синтетичні поверхнево активні речовини)
– тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки
штучного походження, які надходять – у біосферу, порушуючи встановлені
природою процеси кругообігу речовин і енергії.
 Біологічні забруднення – біотичне (біогенне), мікробіологічне,
продукти генної інженерії
– різні організми, що з'явилися завдяки життєдіяльності людства -
бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів,
епідемій, інших хвороб, а також катастрофічне розмноження рослин чи
тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково.
Дефіцит води в Україні нині становить близько 4 млрд. м3. Практично
всі поверхневі, ґрунтові й частково підземні води забрудненні промисловими,
побутовими, сільськогосподарськими стоками й за якістю не відповідають
чинним санітарним нормам.
 Гострий дефіцит якісної води відчувається вже не тільки в містах
Криму, Донбасу, Львові, Харкові, а й у Києві, Житомирі, Вінниці, Херсоні,
Нікополі, Запоріжжі та інших містах. Якість питних підземних вод також
постійно знижується. Найбруднішими річками в Україні вважають Либідь,
що протікає через Київ, Полтву (Львівська область).
У Либіді, в басейні якої розташовано близько 300 підприємств (100 з
них складають неочищені стоки), концентрація забруднювальних речовин
перевищує всі допустимі рівні в 50-100 разів.
Серед великих річок України до найзабрудненіших належать
Сіверський Донець та Дністер, в які щороку скидається близько 200 млн.м 3
найбільш забруднених стоків. Більш як 800 сіл України втратили власні
джерела питної води, і тепер вода або завозиться, або подається здалеку
трубопроводами. Особливо нагальна ця проблема для Донбасу,
Дніпропетровщини, Півдня України, Криму.
Україна щороку втрачає близько 100 тис. га родючих ґрунтів.
Кількість гумусу в ґрунтах щорічно знижується на 18 млн. тонн. Ріллі в
Україні займають більш як 90% площі степів і лісостепів, але вони вже надто
виснажені, забруднені мінералами та пестицидами. Через надмірну
експлуатацію та забруднення виведено з обороту майже 60% наших
чорноземів.
Землеробству загрожує і ерозія ґрунтів: площинна і яружна. Сьогодні
ерозія значно посилюється через антропогенний фактор – повздовжня оранка
схилів, застосування важкої колісної техніки. Понад 4 млн.га орних земель
зазнає вітрової ерозії. Через перехімізацію сільського господарства, що
призвела до нагромадження в ґрунтах України, продуктах харчування й води
хімічних речовин, шкідливих для здоров'я людей і біоти, зменшується й
реакційні ресурси: зони відпочинку та курорти почали втрачати свої
оздоровчі властивості.
На 60% території України почали розвиватися процеси
карстоутворення, в тому числі в половині випадків проявився відкритий
карст (провалля, вирви), особливо в Криму, на Поділлі, де поблизу поверхні
залягають вапняки. На 5% освоєних площ схилів розвиваються зсуви (Крим,
Закарпаття, Прикарпаття, Одеська, Харківська області).
У зонах активної діяльності людини зафіксовано вже біля 14 тис.
ділянок зсувів і 3 тис. карстово-суфозійних об'єктів.
Карстово-суфозійні форми – печери і поди. Карст поширений в районах
залягання крейдових, гіпсових і вапнякових тріщинуватих порід, тобто в тих,
що розчиняються у воді
На Поліссі спостерігаються процеси підтоплення, а на Півдні України
на 10-11% площ сільськогосподарських угідь – засолювання внаслідок
неправильного зрошування.
Статтею 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»
передбачено, що для оцінки стану забруднення атмосферного повітря
встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та
нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря
забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних
факторів у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях
проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об’єктах
навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної
безпеки громадян і навколишнього природного середовища:
Кисень атмосфери має біогенне походження, він постійно надходить в
атмосферу завдяки фотосинтезу. Вільний кисень у процесі дихання
використовується аеробними організмами. У сполуці з Карбоном кисень
повертається у зовнішнє середовище. Коли до повітря надходять домішки,
які не характерні для його постійного складу, відбувається забруднення
атмосфери, що може призвести до істотних її змін.
За день у середньому людина вдихає більше 9 кг повітря, тому контакт
зі шкідливими речовинами через повітря відбувається пересічно частіше, ніж
через воду, рослини та інші компоненти природи.
Найпоширенішими домішками, які визначають забруднення повітря, є
пил, вуглекислий газ, сірчистий ангідрид, окиси азоту, тощо.
Основною причиною забруднення є господарська діяльність людини.
Головними джерелами забруднення повітря в Україні є підприємництва
електроенергетики, металургійні, хімічні, нафтопереробні підприємництва,
транспорт. При цьому в повітря виділяються продукти від спалювання
палива – сірчистий газ, окиси азоту, вуглекислий газ, зола та сажа.
Наявність цих речовин у повітрі у великій кількості є причинами
утворення кислотних дощів. Ці дощі вкрай шкідливі для довкілля:
Знижується врожайність більшості сільськогосподарських культур
через ушкодження листя кислотами; з ґрунту вимиваються кальцій, калій і
магній, що призводить до деградації рослинності і, як наслідок, – збіднення
тваринного світу; гинуть ліси (найчутливіші до кислотних дощів бук, тис
тощо), що може спричинювати в гірських районах (таких, як Крим, Карпати)
зсуви та селі; отруюється вода озер і ставків, в них гине риба, зникають
комахи; збільшується захворюваність людей (найчастіше хворобами очей,
органів дихання тощо).
Викиди від спалювання палива в автомобільних двигунах, по окремих
областях України (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Миколаївська,
Рівненська, Чернігівська, Чернівецька), складають понад 50% від загального
об'єму викидів шкідливих речовин в атмосферу. Вони складаються з
вуглеводів, вуглекислого газу, свинцю.
Встановлено, що у всьому світі підвищується споживання кисню,
водночас зменшується його природне відтворення. Великі втрати кисню
обумовлені розвитком автомобільного та повітряного транспорту.
Збільшення рівню вуглекислого газу призводить до дуже небезпечного
явища – парникового ефекту, в результаті якого земна поверхня сильніше
нагрівається.
Від промислових підприємств у повітря викидається понад 1000 видів
шкідливих речовин.
 Радіоактивність виникає вздовж усього ланцюжка виробництва та
використання уранового палива і завдає шкоди здоров'ю людини і довкіллю
на всіх етапах виробництва як ядерної зброї, так і атомної енергетики.
Радіація має природне походження, у тому числі з космічних променів,
радону, землі (земна радіація) і незначної кількості радіоактивних елементів
у їжі, таких як калій-40. Деяких видів природної радіації можна уникнути,
зменшуючи ризики для здоров'я. Крім того, існує штучно-підвищена
радіація, яка збільшила фонову в результаті вибухів атомних бомб і
різноманітних промислових процесів, які випромінюють радіацію таких як
видобування, збагачення і ділення урану, а також утилізація ядерних
відходів. Ці типи радіоактивності не є природними, але вони сьогодні є
частиною фонової радіації і створюють додаткові ризики для нашого
здоров'я, які з часом посилюються, оскільки не існує безпечної дози
радіоактивного опромінювання. Наприклад, цезій-137 не існує у природі, але
вивільняється під час вибухів атомних бомб, регламентних викидів атомних
електростанцій і аварій атомних реакторів, і його впливу тепер «неможливо
уникнути».
До основних джерел потенційної ядерної та радіаційної небезпеки на
території України належать атомні електростанції, дослідницькі реактори,
підприємства з вибудовування та з переробки урану, підприємства, які
використовують радіаційно небезпечні технології.
У 1986 р. сталася ядерна катастрофа на Чорнобильській АЕС.
Внаслідок вибуху на 4 блоці, в навколишнє природне середовище було
викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Сталося радіоактивне
забруднення – нагромадження і переміщення техногенних радіонуклідів – у
природному середовищі. Основну частину радіонуклідів викинуто
безпосередньо на території станції і вони пізніше були ізольовані під
саркофагом.
Забруднення України характеризується плямистістю, що зумовлене
різним механізмом виносу радіонуклідів з реактора, а також
метеорологічними умовами, рельєфом та ландшафтами.
Основними джерелами радіаційної небезпеки на території держави є
радіонукліди, які містяться в ґрунтах та водах Радіоактивне забруднення
призводить до накопичення в живих організмах радіоактивних металів:
Стронцію – 90 (замість Кальцію, до якого він близький) і Цезію-137 (замість
Калію).. Для зменшення негативного впливу радіації на організм людини,
підвищенню його опору, слід значну увагу приділяти раціональному
споживанню рослинних продуктів та вітамінів.
В основі оцінок радіаційного ураження і «допустимих» доз
опромінення лежить поняття «Стандартна людина» – це здоровий, білий
чоловік у розквіті сил. «Допустимі» дози опромінювання не означають, що
вони є безпечними, навіть за поточного фонового рівня радіації. Проте за
даними Національної академії наук жінки є на 37-50% більш уразливими, ніж
чоловіки, до шкідливих впливів іонізуючої радіації. Дані про жінок і дітей
піддаються «усередненню» з даними про стандартного чоловіка. Це означає,
що діючі «допустимі» дози опромінювання наражають жінок і дітей на
більший ризик захворювань, ніж чоловіків. Крім того, «допустимі» дози
опромінення переважно ігнорують впливи на вагітність – етап життя,
найбільш уразливий до впливу радіації. Тому замість «стандартної людини»
будь-які стандарти щодо дози опромінення повинні визначатися виходячи з
особливостей стану вагітності.
Шум є дуже специфічною проблемою, тому що сприймається вона
дуже суб'єктивно. Сильний шум не просто турбує людину, але й повільно
погіршує слух, впливає на нервову систему. Звук треба розглядати як
потенційний забруднювач довкілля. Інтенсивність шуму (звуку) вимірюється
в децибелах.
Головними джерелами шуму є рух транспорту (автомобільного,
залізничного, повітряного), промислові та господарські подразнювачі.
Дослідженнями доведено, що шум стає подразливим, починаючи з 65
децибел. Для порівняння:
- шелестіння листя – становить 10 децибел;
- у лісі рівень шуму ледь досягає 20 децибел;
- тиха розмова – 40 децибел;
- вуличний шум у місті – 70 децибел;
- відбійний молоток – 120 децибел;
- літак на старті – 130 децибел.
Внаслідок впливу шуму на організм людини спостерігається: зниження
слуху, захворювання нервової системи, уповільнюється реакція людини на
подразнення, знижує увагу тощо, що призводить до підвищення
травматизму.
Для зменшення негативного впливу шуму на здоров'я необхідно не на
повну потужність вмикати магнітофон, програвач, телевізор. Крім того,
перебуваючи у приміщенні, де є джерело шуму, треба користуватися
шумозахисними пристроями. Це можуть бути ватяні вкладиші у вуха,
спеціальні навушники.
Особливою небезпекою хімічного забруднення є явище міграції
хімічних сполук в екосистемі. На відміну від інших видів забруднення,
хімічні агенти піддаються перетворенням у довкіллі, внаслідок чого можуть
утворюватися більш токсичні агенти.
Для хімічних забруднювачів є характерними три основні шляхи
міграції у довкіллі:
– атмосферний
– водний
– біогенний
В залежності від фізичних та хімічних властивостей, у міграції того чи
іншого забруднювача певний шлях може переважати.
Всі хімічні елементи та їх сполуки можна поділити на:
1) водних мігрантів (найчастіше це добре розчинні сполуки);
2) атмосферних мігрантів (леткі та газоподібні сполуки);
3) біогенних мігрантів (доступні та засвоювані для живих організмів).
 Проте, у більшості випадків можливий перехід забруднювача з водної
фази, до атмосфери, або до тканин та органів живих організмів.
Найскладніший та найважливіший для екосистем тип міграції
забруднювачів – біогенний. У біогенній міграції елементів беруть участь
різні організми, в тому числі і людина. У науці визначають три типи міграції
біогенних елементів: міграція мікроорганізмів (найпотужніша), міграція
багатоклітинних організмів, міграція людини. При цьому, га відміну від
перших двох типів міграції, людина в процесі міграції оволоділа різними
формами енергії (механічною, електричною і атомною) сприяючи цим
значній зміні біогенної міграції елементів у навколишньому середовищі.
Грунт – це складний комплекс органічних і мінеральних сполук, що у
процесі розвитку набув основної своєї ознаки – родючості.
Важливим етапом у розвитку біосфери стало виникнення такої її
частини, як ґрунтовий покрив. З утворенням досить розвиненого ґрунтового
покриву, біосфера стає цілісною завершеною системою, всі частини якої
тісно взаємопов'язані і залежать один від одного.
Ґрунтовий покрив є найважливішим природним утворенням. Його роль
в житті суспільства визначається тим, що ґрунт являє собою основне джерело
продовольства, що забезпечує 95-97% продовольчих ресурсів для населення
планети. Площа земельних ресурсів світу становить 129 млн. км 2 або 86,5%
площі суші. Рілля і багаторічні насадження в складі сільськогосподарських
угідь займають близько 15 млн. км 2 (10% суші), сінокоси і пасовища –
37,4 млн. км2 (25% суші). Загальна придатність земель оцінюється різними
дослідниками по різному: від 25 до 32 млн. км2.
Під впливом живих організмів, що оселяються на породі, верхній шар її
збагачується на органічні речовини, які зазнають подальших змін і
перетворюються на доступні для рослин поживні речовини. Внаслідок
біологічного, хімічного і фізичного вивітрювання в породах накопичуються
зольні речовини, змінюється їх склад і властивості, вони поступово
перетворюються на нове природне тіло – ґрунт.
Також ґрунт складається з трьох фаз: твердої, рідкої і газоподібної. У
твердій фазі переважають мінеральні утворення й різні органічні речовини, в
тому числі гумус, або перегній, а також ґрунтові колоїди, що мають
органічне, мінеральне або органічно-мінеральне походження. Рідку фазу
ґрунту, або ґрунтовий розчин, становить вода з розчиненими в ній
органічними та мінеральними сполуками, а також газами. Газову фазу ґрунту
становить «ґрунтове повітря», що включає гази, що заповнюють вільні від
води пори.
Важливим компонентом ґрунту, що сприяє зміні його фізико-хімічних
властивостей, є його біомаса, що включає крім мікроорганізмів (бактерії,
водорості, гриби, одноклітинні) ще й хробаків і членистоногих.
Ґрунти – це повільно поновлюваний ресурс. Процеси ґрунтоутворення
протікають дуже повільно, зі швидкістю від 0,5 до 2 см за 100 років.
Потужність ґрунту невелика: від 30 см у тундрі до 160 см – у західних
чорноземах. Одна з особливостей ґрунту – природна родючість – формується
дуже тривалий час, а знищення родючості відбувається всього за 5-10 років.
Зі сказаного випливає, що ґрунт менш рухливий у порівнянні з іншими
абіотичними складовими біосфери.
Важливою складовою частиною біосфери є ґрунт, що являє собою
нестабільну і неінертну масу, де безперервно здійснюється біологічний
кругообіг – синтез і розпад органічних речовин – основа життя на планеті.
Поряд з біологічним кругообігом речовин між ґрунтом і живими організмами
в природі має місце і геологічний кругообіг речовин, з яким пов'язаний
процес розчинення і винесення поживних речовин з ґрунту в ріки, моря і
океани, де вони відкладаються у вигляді різного роду осадових порід. З цим
процесом зв’язане збіднення та зниження родючості ґрунту.
Ґрунт постійно взаємодіє з іншими елементами природи і має важливе
значення в загальному кругообігу речовин. Разом з рослинними, тваринними
організмами та мікроорганізмами ґрунти утворюють складні екологічні
системи (біогеоценози), які виконують у біосфері планети важливі функції,
забезпечуючи саме життя (безперервний процес біогенного накопичення,
трансформації і перерозподілу енергії, що надходить від Сонця на Землю;
підтримання на планеті загальносвітового кругообігу хімічних елементів -
кисню, водню, вуглецю, азоту, фосфору, сірки, кальцію, міді, цинку,
кобальту, йоду та ін.).
На ґрунті розвивається основна частина рослин Землі, які є головним
первинним джерелом харчового і біоенергетичного матеріалу для інших
мешканців нашої планети. Зелені рослини підтримують нормальний рівень
вмісту кисню в атмосфері. У ґрунті трансформується велика кількість
біомаси, яка відмирає і таким чином підтримується природний склад
атмосфери, а також родючість та відносна стабільність самого ґрунту.
Через ґрунт проходить взаємодія літосфери з атмосферою. Піднятий в
атмосферу ґрунтовий пил сприяє утворенню опадів, зменшує прозорість
повітря і знижує кількість променевої енергії, що досягає поверхні Землі.
Хімічні речовини, що потрапляють з атмосфери у ґрунт, взаємодіють з ним,
утворюють іноді нові сполуки з різною дією на ґрунт, рослинні й тваринні
організми. У процесі стоку з ґрунту у водойми надходить велика кількість
органічних речовин, які сприяють розвитку водних організмів. Також ґрунт є
середовищем проживання і субстратом для багатьох видів тварин.
Завдяки відзначеним взаємозвязкам ті чи інші зміни у ґрунті неминуче
викликають зміни в інших складових частинах природи.
Велика роль ґрунту в житті людини. З ґрунту вона одержує майже все
(за винятком ресурсів моря) необхідне для підтримання свого існування.
Ґрунт (і його родючість) – важливе й незамінне джерело харчових
ресурсів для людства. Потрібно завжди турбуватися про нього і робити все
можливе, щоб залишити його поліпшеним для наступних поколінь.
Крім того, ґрунт є середовищем мешкання численних найпростіших
тварин і мікроорганізмів, що хвороботворно впливають на людину.
Він є своєрідним інкубатором для багатьох гельмінтів (глистів), там
мешкають також кровосисні комахи, кліщі, гризуни, які є переносниками
деяких хвороб. У ґрунті можуть знаходитися збудники чуми, туберкульозу,
дизентерії, бруцельозу, червоного тифу. Зараження людини може
відбуватися при обробітку землі, збиранні урожаю, будівельних роботах
тощо. На стан здоров’я людини також може впливати (через рослини і
тварини) нестача (або надлишок) у ґрунті окремих хімічних елементів
(наприклад, досить поширене захворювання людини - ендемічний зоб,
пов’язаний з нестачею рухомих форм йоду в ґрунті, а надлишок нітратів
токсично впливає на людину безпосередньо через рослини). Отже,
використання і охорона ґрунтів мають базуватися на їх різноманітній ролі в
природі і житті людини.
Людина забруднює ґрунт різними речовинами. Головна причина
забруднення – безпосереднє застосування шкідливих речовин, або внаслідок
забруднення повітря та води, забруднювачі потрапляють в ґрунт. Головними
джерелами забруднення ґрунтів є:
- масове застосування добрив;
- використання пестицидів;
- промислові та побутові відходи;
- викиди в атмосферу та скиди у воду забруднювальних речовин,
радіаційне забруднення.
Забруднення ґрунтів може призвести до забруднення підземних вод, які
є важливим джерелом забезпечення питною водою людей у містах і селах.
Забруднення ґрунтів впливає на рослини, які ростуть на них.
А через рослини, які їсть людина – на її здоров'я.
Для того, щоб зменшити вміст забруднювальних речовин в рослинах,
необхідно правильно вибрати терміни проведення збирання врожаю – коли
культури досягли повної біологічної, а не товарної стиглості.
Ґрунт – особливе природне утворення, що володіє рядом особливостей,
властивих живій і неживій природі, що сформувалося в результаті тривалого
перетворення поверхневих шарів літосфери в результаті спільної взаємодії
гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів.
На відміну від води і атмосферного повітря, ґрунт є найбільш
об'єктивним і стабільним індикатором техногенного забруднення. Ґрунт чітко
відображає рівень забруднюючих речовин та їх розподіл. Ґрунт піддається
впливу забруднювачів, що надходять з атмосфери, з поверхневим стоком, з
підґрунтових порід і підземних вод.
За оцінкою науковців на сьогодні понад 9,0 млн. га
сільськогосподарських угідь зазнали радіоактивного забруднення внаслідок
катастрофи на ЧАЕС, значні площі ґрунтів щорічно забруднюються
пестицидами та близько 20% орних земель забруднено важкими металами.
Важкі метали – це кольорові метали, щільність яких більше, ніж
щільність заліза. До важких металів, коефіцієнт концентрації яких більше
100, відносяться олово (Sn), молібден (Mn), вольфрам (W), срібло (Ag), мідь
(Cu), ртуть (Hg), свинець (Pb), стронцій (Sr), цинк (Zn), барій (Ba), кобальт
(Со), нікель (Ni), залізо (Fe), марганець (Mn).
 Ці хімічні речовини найчастіше потрапляють у продукти харчування з
довкілля. Вони можуть надходити не тільки з їжею, але і з атмосферним
повітрям і питною водою, однак аліментарний (харчовий) шлях у більшості
випадків є основним.
Майже всі важкі метали в невеликих кількостях необхідні для рослин і
живих організмів. Проте перевищення допустимої їх кількості призводить до
серйозних захворювань.
Частина елементів належить до життєвонеобхідних – біомікро-
елементів. Для більшості з них визначена оптимальна фізіологічна потреба.
Так, для дорослої людини добова потреба становить: у міді – 2-2,5 мг, у
марганці – 5-6 мг, у кобальті – 0,1-0,2 мг, у цинку – 10-12 мг, у молібдені –
0,2-0,3 мг, у нікелі – 0,6-0,8 мг, у залізі –15-20 мг.
Особливістю важких металів є те, що в невеликих кількостях майже всі
вони необхідні для рослин і живих організмів. Проте перевищення
допустимої їх кількості призводить до серйозних захворювань.
Важкі метали потрапляють у харчову сировину і продукти переважно
такими шляхами:
 у районах родовища металевих або інших руд відповідними
елементами забруднюється ґрунт, а від нього – рослинність і води;
 забруднювачі містяться в атмосферних викидах та інших
відходах промислових підприємств, електростанцій, транспорту;
 ґрунт може забруднюватися цими хімічними речовинами
внаслідок потрапляння недостатньо очищених стічних вод, осаду з очисних
споруд.
Наявність згаданих хімічних речовин у харчових продуктах у
кількостях, що в 2-3 рази перевищують фонові, небажана, а перевищення
гранично допустимих концентрацій (ГДК) – недопустиме. Вісім із них
(ртуть, кадмій, миш’як, свинець, мідь, стронцій, цинк, залізо) Об’єднана
комісія ФАО і ВООЗ з харчового кодексу зарахувала до компонентів, вміст
яких контролюється під час здійснення міжнародної торгівлі продуктами
харчування.
В Україні, крім того, за наявності відповідних показань, підлягають
контролю ще сім хімічних елементів: сурма, нікель, хром, алюміній, фтор,
йод, селен.
Важкі метали викликають у людини серйозні захворювання крові і
кровотворних органів, ендокринної системи, нервової системи, органів
дихання та травлення, кістково-м’язової та сечостатевої систем, появу
злоякісних новоутворень та вроджених аномалій розвитку.
Важкі метали небезпечні тим, що вони мають здатність накопичуватися
в живих організмах, включатися в метаболічний цикл, утворювати
високотоксичні металоорганічні з'єднання (наприклад, метил – ртуть, алкіл
свинцю). Вони можуть змінювати форми знаходження в процесі переходу від
одного середовища в інше, не піддаючись біологічному розкладанню.
Найбільш гостро проблема негативного впливу важких металів на організм
людини постає на .Сході України.
 Особливою токсичністю вирізняються деякі важкі метали: ртуть (Hg),
кадмій (Cd), свинець (Pb).
Кадмій не належить до біомікроелементів. Він вважається одним із
найнебезпечніших металів, що забруднюють їжу. У геохімічних провінціях
вміст кадмію в рослинних продуктах варіюється від одиниць до десятків
мкг/кг, рідко сягаючи 100-180 мкг/кг.
В окремих продуктах, досліджених у деяких країнах, виявлено такі
концентрації кадмію: у зернових - 28-95 мкг/кг, у горосі - 15-19 мкг/кг, у
картоплі - 12-50 мкг/кг, у капусті - 2-26 мкг/кг, у фруктах - 9-42 мкг/кг, в
рослинній олії - 10-50 мкг/л, у цукрі - 5-31 мкг/кг. Найвищі концентрації
кадмію в грибах - 100-500 мкг/кг.
На думку багатьох вчених (К. Рейлі, 1985), концентрація кадмію в
рослинах має тенденцію до підвищення, що, очевидно пов’язано з
використанням добрив та пестицидів, що містять домішки кадмію. Показану
чітку залежність між вмістом кадмію в ґрунті і його концентрацією в
рослинних продуктах.
Кадмій належить до сильно отруйних речовин. Смертельна доза кадмію
становить 150 мг/кг маси тіла. Потрапляючи в організм, кадмій
накопичується в нирках, печінці і статевих органах, що призводить до
розвитку гіпертонії, до деформації скелета, зниження зросту. Кадмій інгібує
синтез ДНК, білків і нуклеїнових кислот знижує активність ферментів,
становить генетичну небезпеку, а також вражає підшлункову залозу і
печінку. Здатен викликати емфізему і рак легень, а також впливає на обмін
інших мікроелементів , зокрема заліза і цинку. Експерти ФАО запропонували
вважати допустимим для дорослих людей тижневе надходження кадмію в
кількості 500 мкг, а допустимою добовою дозою – 1 мкг/кг маси тіла.
Ртуть не належить до життєвонеобхідних мікроелементів. Ртуть та її
сполуки зараховують до найнебезпечніших, високотоксичних речовин у
довкіллі. Встановлено, що ртуть в ґрунт надходить з деякими пестицидами,
побутовими відходами та з вимірювальними приладами, що вийшли з ладу.
Наприклад, одна люмінесцентна лампа містить 80 мг ртуті. Сумарні
неконтрольовані викиди ртуті складають 4-5 тис. т/рік. Сполуки, що містять
ртуть, здатні проникати в рослини через листя й кореневу систему. В Україні
вміст ртуті в їстівних частинах сільськогосподарських культур часто
становить від 2 до 20 мкг/кг, рідко – до 50 мкг/кг і максимум до 200 мкг/кг. В
овочах у середньому він дорівнює 3-59 мкг/кг, у фруктах – 10-124 мкг/кг, у
зернових – 10-103 мкг/кг. Вища, ніж у рослинах, концентрація ртуті в грибах
та рибі (від 6 до 447 мкг/кг).
У разі постійного надходження ртуті в організм у малих кількостях
відбувається ураження центральної і вегетативної нервової систем, що
приводить до порушення роботи головного мозку і ослаблення пам'яті, а
також захворювань печінки, нирок, органів травлення, через зміни у будові
тканин організму, що збагачені ліпідами .Внаслідок надходження в організм
невеликих доз ртуті, розвивається хвороба, що має назву мікромеркуріалізм.
Її симптомами є головний біль, швидка стомлюваність, послаблення пам’яті,
почуття тривоги, апатія, погіршення апетиту, схуднення, зниження імунітету.
Вміст ртуті на думку, експертів ФАО, не має перевищувати 0,03 мг/кг, що
нижче або на рівні фону. У нашій країні ртуть нормується в продуктах
харчування за токсикологічною ознакою.
Свинець є дуже токсичним для живих організмів. З кожної тонни
видобутого свинцю до 25 кг його надходить в навколишнє середовище.
Величезна кількість свинцю виділяється в атмосферу разом з вихлопними
газами автомобілів. Забруднення ґрунту і рослин свинцем вздовж
автомобільних доріг поширюється на відстань до 200 метрів, а рівень
забрудненості сягає 100-1000 мг/кг. Рослини, що виросли на ґрунтах,
забруднених свинцем, поблизу підприємств та автострад, багатші на цей
елемент; овочі, злаки містять свинцю щонайменше 0,2 мг/кг, часто до 1 мг/кг
і більше. Значна кількість свинцю міститься в чаї – до 43 мг/кг.
Потрапляння свинцю в організм людини через сільськогосподарські
продукти може призвести до ураження кровотворної, нервової, травної
систем та нирок.
ФАО встановила як максимально допустиме надходження свинцю для
дорослої людини – 3 мг на тиждень.
В Україні свинець нормується за токсикологічною ознакою.
Забруднення ґрунту міддю і цинком щорічно складає 35 і 27 кг/км
відповідно.
Підвищення концентрацій цих металів у ґрунті призводить до
уповільнення росту рослин та зниження врожайності сільськогосподарських
культур.
Промислові підприємства України викидають в атмосферу велику
кількість шкідливих речовин, серед яких важливими негативними чинниками
є важкі метали (ВМ). Значна їх кількість потрапляє у ґрунт від вихлопних
газів автотранспорту та від застосування в сільському господарстві
мінеральних добрив і хімічних меліорантів.
Оскільки важка промисловість загалом зосереджена у великих містах,
то й асортимент токсикантів, що надходять у їх навколишнє середовище,
досить різноманітний, а рівень забруднення ґрунтів важкими металами
нерідко перевищує граничнодопустиму концентрацію (ГДК) у 5-10 і більше
разів. Встановлено, що з віддаленням від промислово-міських конгломерацій
рівень забруднення довкілля, зокрема ґрунтів, різко зменшується, і вже на
відстані 10-20 км вміст важких металів у ґрунті наближається до фонових
значень. Однак на розподіл токсикантів, зокрема важких металів, значно
впливає «роза вітрів». З космосу видно, що в окремих випадках шлейфи
великих промислових підприємств досягають відстані 100-150 км.
За даними національного центру інституту ґрунтознавства і агрохімії,
нині близько 20% території україни забруднено важкими металами (вм).
Зважаючи на значимість негативного впливу важких металів для
екологічного стану та родючості ґрунтів, якості сільськогосподарської
продукції, умов існування біоти і здоров’я людини, потрібно, з одного боку,
поліпшувати контроль за їх надходженням в екосистеми, а з іншого –
удосконалювати технології промислового виробництва з метою зменшення
викидів у навколишнє середовище небезпечних речовин, зокрема важких
металів.
За ступенем рухомості всі сполуки металів у ґрунті можна поділити на
нерухомі, потенційно рухомі та рухомі форми. Саме останні, тобто важкі
метали у рухомій формі, зумовлюють їх негативну дію стосовно біоти та
людини. Властивості ґрунтів істотно позначаються на рухомості важких
металів: у ґрунтах з низькою буферною здатністю їх кількість у рухомій
формі буде більшою, ніж у високобуферних ґрунтах навіть за однакових
інших умов - фонового вмісту, рівня антропогенного забруднення. Саме
буферна здатність буде зумовлювати захисні властивості ґрунтів. Тому для
визначення реальної небезпечності важких металів потрібно проводити
контроль саме за вмістом їх рухомих сполук. Показник валового вмісту ВМ
доцільно використовувати для загальної характеристики стану забруднення
ґрунтів і потенційної їх небезпечності.
Періодичність контролю забруднення ґрунту важкими металами
залежить від:
 ·цільового використання сільськогосподарських угідь, зокрема
виділення спеціальних сировинних зон для виробництва продуктів дитячого
та дієтичного харчування, вирощування овочевих культур, упровадження
органічних та альтернативних систем рільництва і земель оздоровчого
призначення;
 ·визначення рівня інтенсивності забруднення (біля об’єктів
промисловості, автошляхів, промислово-міських конгломерацій, звалищ,
полів очищення міських комунальних вод).
Обстежуючи території, які не належать до спеціальних сировинних зон
та зон локального забруднення, тобто на всіх інших землях
сільськогосподарського призначення, контроль за вмістом валових форм
важких металів у ґрунтах доцільно проводити з періодичністю один раз на 10
років, рухомих форм - один раз на 5 років. Під час обстеження сировинних
зон для виробництва продуктів дитячого та дієтичного харчування контроль
за вмістом рухомих форм проводять не рідше одного разу на 3 роки.
Вибір пріоритетних металів, вміст яких слід контролювати, базується
на таких факторах:
 рівень токсичності металу, яка характеризується величиною ГДК;
 фізико-хімічні властивості металу, які визначають його поведінку в
ґрунтах, міграцію у природні води та рослини;
 співвідношення між регіональними фоновим вмістом металу в ґрунті й
надходженням його в ґрунт за рахунок антропогенної діяльності.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я свинець,
ртуть і кадмій є найнебезпечнішими важкими металами, представляючи
«страшну трійцю» у природному середовищі. В останні роки виявилася
висока токсичність берилію, миш'яку, селену, сурми, талію, нікелю, олова,
ванадію, які відносяться до біологічно активних.
 Радіоактивні матеріали увійшли до складу Землі із самого її
виникнення. Навіть людина злегка радіоактивна, бо в будь – якій живій
тканині присутні сліди радіоактивних речовин. Людина зазнає опромінення
двома способами: радіоактивні речовини можуть знаходитись поза
організмом і опромінювати його ззовні, у цьому випадку йдеться про
зовнішнє опромінення. Або ж радіоактивні речовини можуть перебувати в
повітрі, яким дихає людина, в їжі чи у воді, і потрапити в організм. Перед
тим як потрапити в організм людини, радіоактивні речовини проходять
складний шлях у навколишньому середовищі.
Виникнення у біосфері продуктів поділу та включення їх у харчові
ланцюги, зумовило надходження радіонуклідів у живі організми і стало
причиною додаткового опромінення рослин, тварин та людини. Можна
виділити наступні шляхи потрапляння радіонуклідів в організм людини через
продукти харчування: рослина – людина; рослина – тварина – молоко –
людина; рослина – тварина – м’ясо – людина; атмосфера – опади – водойми –
риба – людина.
Розрізняють поверхневе та структурне забруднення харчових продуктів
радіонуклідами.
У разі поверхневого забрудненні радіоактивними речовинами – ті, що
переносяться повітряним шляхом, осідають на поверхні продуктів, частково
проникаючи всередину рослинної тканини. Більш ефективно радіоактивні
речовини утримуються на рослинах з ворсистим покривом, в складках листя,
суцвіть. При цьому, затримуються не тільки розчинні форми радіоактивних
з’єднань, а й нерозчинні. Однак, поверхневе забруднення легко видаляється
навіть через декілька тижнів.
Структурне забруднення обумовлене фізико-хімічними властивостями
радіоактивних речовин, складом ґрунту, фізіологічними особливостями
рослин. У разі надходження радіонуклідів з ґрунту через кореневу систему
рослин, внаслідок дії сорбційних сил ґрунтового поглинального комплексу,
відбувається сепарація радіонуклідів. Одні з них перебувають у ґрунті у
порівняно доступному для рослин стані і тому велика їх кількість надходить
у наземні частини рослин, а та частина, що міцно фіксується твердою фазою
ґрунту, мало доступна для рослин.
Одним із шляхів включення радіонуклідів у біологічні і харчові
ланцюги може бути заковтування тваринами разом з кормом часток ґрунту,
що містять радіонукліди при випасанні. Основними каналами виведення
радіонуклідів з організму ссавців є шлунково-кишковий тракт і нирки, а у
лактуючих тварин, крім того – молочні залози. Частина продуктів ділення,
яка надійшла в організм лактуючих тварин, виводиться разом з молоком. У
дослідах на лактуючих козах і коровах доведено, що концентрація
радіонуклідів у молоці завжди у 5 – 10 разів вища, ніж у плазмі крові.
Найбільш високі концентрації радіонуклідів у молоці корів спостерігаються у
зимові та весняні місяці, що пояснюється зменшенням потреби щитовидної
залози в йоді і підвищенням поглинання його молочною залозою.
 Зменшення надходження радіонуклідів в організм з їжею можна
досягти шляхом зменшення їх кількості в продуктах харчування за
допомогою різних технологічних та кулінарних обробок харчової сировини.
За рахунок обробки харчових продуктів – ретельного миття, чистки
продуктів, віддалення малоцінних частин – можливо видалити від 20 до 60%
радіонуклідів. Так, перед миттям деяких овочів необхідно видаляти верхні
більш забруднені листя (капуста, цибуля ріпчаста та інші). Картоплю та
коренеплоди обов’язково миють двічі: перед очисткою від шкурки та після.
Найбільш ефективним методом кулінарної обробки сировини в умовах
підвищеного забруднення радіонуклідними речовинами є варіння, при якому
значна частина радіонуклідів переходить у відвар. Використовувати такий
відвар в їжу нецілеспрямовано. Для отримання відвару необхідно варити
продукт у воді 10 хв. Потім воду злити і продовжувати варку у новій порції
води.
М’ясо перед приготуванням потрібно порізати на шматочки, замочити
на дві години в холодній воді, потім воду злити, залити другою водою і
варити на вогні 10 хв., потім слід воду злити і варити у новій порції води до
готовності. Під час смаження м’яса та риби на поверхні з’являється скоринка,
котра перешкоджає виведенню радіонуклідів та інших шкідливих речовин.
Тому при ймовірності забруднення харчових продуктів потрібно надавати
перевагу відварним м’ясним та рибним стравам, а також стравам, що
готуються на пару.
Зниження складу радіонуклідів у молочних продуктах можна досягти
шляхом отримання із молока жирових та білкових концентратів. При
переробці молока у вершки – залишається не більше 9% цезію і 5% стронцію;
в сирі молочнокислому – 21% цезію та 27% стронцію, в сирах – 10% цезію і
45% стронцію. У вершковому маслі залишається біля 2% цезію від його
складу в молоці.
Миття і тушкування квасолі (10 хв. при температурі 96°С) сприяє
зменшенню кількості стронцію на 56%. Під час очищення помідорів від
шкірки після занурення у гарячу воду (90°С на 3 хв.) вміст того ж
радіоізотопу зменшується на 39%. Стерилізація стручкової квасолі в
домашніх умовах зумовлює зниження стронцію на 50%. Миття зелені і
салатів 2%-ним розчином лимонної кислоти зменшує кількість цезію на 57%
і стронцію на 19%.
Фрукти і овочі, крім кулінарної обробки у домашніх умовах, у великій
кількості переробляють у промислових умовах.
Особливий інтерес становить вплив технологічного режиму
виробництва на плодові і овочеві консерви. У разі нормальної технологічної
переробки основних фруктів і овочів вміст стронцію у готовому продукті
зменшується майже у 6 разів порівняно із сировиною. Вміст радіоізотопу
зменшується при консервуванні у такому порядку: молодого гороху – у
3,5 разів, моркви – у 1,3 рази, помідорів – 1,5 і персиків – у 2 рази. У процесі
переробки у промислових умовах фруктів і овочів, забруднених
радіонуклідами лише ззовні, рекомендується такий режим попередньої
обробки:
 промивання протягом 1-2 хв. водяним струменем з метою
усунення основної частини механічно затриманих радіонуклідів;
 обробка протягом 10 хв. десорбуючим розчином соляної кислоти
(1%);
 повторне миття водним струменем протягом однієї хв. для
усунення решти розчину з поверхні фруктів та овочів.
Отже, щоб запобігти забрудненню продуктів харчування – необхідний
їх радіаційний контроль. Це процес досить складний, потребує певного
мінімуму параметрів. Значимість проблеми підсилюється також небезпекою,
яку створюють для здоров’я людини навіть мінімальні кількості
радіонуклідів у їжі.
Нітрати – це солі азотної кислоти, які є природними сполуками і добре
розчиняються у воді, а при нагріванні можуть переходити у нітрити з
виділенням кисню. Вони входять в склад мінеральних добрив, а також є
натуральним компонентом харчових продуктів рослинного походження. У
рослини нітрати надходять з ґрунту. Концентрація нітратів в продуктах
харчування залежить в основному від неконтрольованого використання
азотних добрив. Основним джерелом нітратів у сировині та продуктах
харчуванні крім азотовмісних з’єднань є нітратні харчові добавки, які
вводять у м’ясні вироби для покращення їх харчових показників і подавлення
деяких мікроорганізмів.
У природі немає абсолютно чистих продуктів харчування. Нітрати в
навколишньому середовищі були і будуть. Вся справа в тому, скільки
накопичується їх в продуктах. Необхідний такий рівень нітратів, який не
представляє небезпеки для здоров'я людини.
У країнах СНД для дорослої людини допустима добова доза нітратів
прийнята рівною 300-325 мг (середнє 312,5 мг).
В Україні майже шоста частина сільськогосподарської плодоовочевої
продукції містить нітрати у дозах, які перевищують максимально
допустимий рівень. У першу чергу надмірний вміст нітратів у харчових
продуктах сприяє розвитку онкологічних і алергічних захворювань. Надмір
нітратів у плодоовочевій продукції не лише наслідок неправильного
використання азотних добрив, а й результат сорбції окисів азоту
безпосередньо з атмосфери, які утворюються при спалюванні різних видів
палива. Основними причинами надміру нітратів у овочах із закритого ґрунту
(парники, теплиці та ін.) є недостатнє освітлення, загущення посівів.
Вміст нітратів у рослинах залежить і від видових і сортових
особливостей, часу збирання та ін. За однакових умов невелику кількість їх
накопичують баклажани, томати, цибуля; підвищену – салати, капуста,
ревінь, петрушка, редька, редиска. За звичайного вирощування нітрати не
накопичуються в яблуках, ягодах, вишні, сливі, смородині, аґрусі. Менше
нітратів містять дозрілі рослини. У харчових м’ясо-молочних продуктах
наявність нітратів залежить від їх рівня в організмі тварин, а в кормових
культурах – від видового складу, сорту, дози внесення азотних добрив,
ґрунтово-кліматичних умов вирощування та інших агротехнічних факторів.
Практично вся продукція, в тій чи іншій мірі, містить нітрати. І досить
часто понад допустимої норми. Про це необхідно пам’ятати і знати, як
зменшити її забруднення. Якщо продукція забруднена понад встановлені
норми, її використання недопустиме.
Велике значення для зниження нітратів має технологічна обробка
сільськогосподарських продуктів. Так, при митті кропу, салату, петрушки й
інших зелених культур кількість нітратів знижується на 20%, а після
двогодинного вимочування у воді на 30-60%. Відварювання до готовності
картоплі, буряків, моркви, брукви (після чистки і миття) дозволяє знизити
концентрацію цих речовин відповідно на 65 - 70%.
Гранична допустима доза нітратів для людини при надходженні в
організм з продуктами харчування і водою за добу становить 5 мг/кг.
Через загрозу забруднення нітратами продуктів повністю
забороняється застосування азотних мінеральних добрив при вирощуванні
картоплі і овочево-баштанних культур на сильно кислих ґрунтах, на ґрунтах з
високим вмістом мінерального азоту, на замерзлому або вкритому снігом
ґрунті, при внесенні під овочеві культури і картоплю вапна, у заплавних
ґрунтах з низьким вмістом калію та на території зони санітарної охорони
джерел господарсько-питного постачання. Забороняється також вносити під
картоплю та овочі селітру і безводний аміак.
Одним з видів забруднювачів харчових продуктів є грибкові
метаболіти. Пліснява вражає продукти як рослинного, так і тваринного
походження на будь-якому етапі їх отримання, транспортування та
зберігання, в виробничих та домашніх умовах. Несвоєчасний збір врожаю
або недостатня сушка його до зберігання, зберігання і транспортування
продуктів у разі недостатнього захисту від вологості приводять до
розмноження мікроміцетів і утворенню в продуктах харчування токсичних
речовин. Мікотоксини можуть потрапляти в організм людини з харчовими
продуктами – з м’ясом і молоком тварин, яких годували кормами
забрудненими грибками.
Розмножуючись у продуктах харчування більшість грибків не тільки
забруднюють їх токсинами, а й погіршують їх властивості, знижують їх
харчову цінність, призводять до псування, роблять їх непридатними для
технологічної обробки. Використання в тваринництві кормів, забруднених
пліснявою веде до гибелі чи захворювання скота та птиці. Щорічний збиток в
світі від розвитку пліснявих грибків на сільськогосподарських продуктах і
промисловій сировині складає 30 млрд. $.
Запобігання росту грибків на всіх стадіях заготівлі, переважно шляхом
висушування або використання антигрибкових препаратів (протонової
кислоти) є найкращим засобом обмежити забруднення харчових продуктів
афлатоксинами та мікотоксинами.
 ЛІТЕРАТУРА
1. Агроекологія: Навч. посібник / О.Ф. Смаглій, А.Т. Кардашов,
П.В. Литвак та ін. Київ : Вища освіта, 2006. 671 с.
2. Бурдіян Б.Г., ДеревянкоВ.О., Кривульченко А.І. Навколишнє
середовище та його екологія : Навч. посібник. Київ : Вища шк., 1993. 227 с.
3. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц.. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник. Вид. 3-тє, доповнене. Львів : Афіша, 2000. 256 с.
4. Димань Т.М., Мазур Т.Г. Безпека продовольчої сировини і
харчових продуктів. Київ : Академія, 2011. 520 с.
5. Екологічні проблеми землеробства. І.Д. Примак, Ю.П. Мань ко, Н.М.
Рідей, В.А. Мазур, В.І. Горщар, О.В. Конопльов, С.П. Паламарчук; О.І. Примак; За ред.
І. Д. Примака. Київ : Центр учбової літератури, 2010. 456 с.
6. Желібо Є.П„ Заверуха Н.М., Запарний В.В. Безпека
життєдіяльності : Навч. посіб. / За ред, Є.П. Желібо. 6-е вид. Київ : Каравела,
2008. 344 с.
7. Ісаєнко В.М., Чумак А.А, Кононко І.В. Екологія людини : Навч.
посіб. Київ : вид-во Національного авіаційного університету «НАУ-друк»,
2009. 184 с.
8. Клименко Л.П. Техноекологія : навч. посібник. Київ : ВД
Професіонал, 2000. 540 с.
9. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології : Навч. посібник.
Київ : МАУП, 1998. 228 с.
10. Кучерявий В.П. Екологія. Львів : Світ, 2001 500 с. : іл. Бібліогр. :
с. 480.
11. Ліпатов Н. Н. Екологія продуктів харчування, 1989. 417 с.
12. Мотузний В.О. Біологія. Навч. посіб. 2-ге видання, стереотипне,
Київ, «Світ успіху», 2011, 751 с.
13. Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у
надзвичайних ситуаціях : навч. посіб. для студентів мед. ВНЗ / І.В.Кочін,
Г.О.Черняков, П.І.Сидоренко та ін. Київ : Здоров'я, 2005. 430 с. 
14. Подпрятов Г.І., Рожко В.І., Скалецька Л.Ф. Технологія зберігання
та переробки продукції рослинництва: підручник. Київ : Аграрна освіта,
2014. 393 с.
15. Федоренко О.І., Бондар О.І., Кудін А.В. Основи екології :
Підручник. Київ : Знання, 2006. 543 с.
16. Донченко Л.В., Надыкта В.Д. Безопасность пищевой продукции.
Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : ДеЛи принт, 2007. 539 с.
17. Рибченко О.А., Чунарьов О.В., Яцюк М.В. Забруднення довкілля.
Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.:
І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ.
Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.
URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=17253