1.Класифікація радіологічних методів діагностики.

 Радиодиагностика
 Радиография
 Радиоизотопная диагностика
 in vivo
 позитронно-эмиссионная томография
 in vitro
 Ультразвуковая диагностика
 Магнито-резонанская диагностика (Магнитно-резонансная томография)
 Тепловизионная
 Интервенционная (сочетание диагностики и лечения)
 Рентгенодиагностика
 Ангиография
 Компьютерная томография
 Рентгеноскопия
 Рентгенография
 Флюорография
 Радиотерапия
 Нейтрон-захватная терапия
 Брахитерапия
 Рентгенотерапия

2. Назвіть джерела та властивості іонізаційного випромінювання. Їх використання в

практичній медицині.

Всі види іонізуючих випромінювань мають такі властивості:

1) велика енергія;
2) велика проникаюча здатність;
3) іонізуюча здатність — здатність утворювати багато пар іонів при взаємодії з атомами
середовища;
4) фотохімічна здатність активувати молекули броміду срібла або інших хімічних сполук;
5) люмінесцентна здатність викликати світіння деяких речовин;
6) теплова дія – здатність енергії іонізуючого випромінювання перетворюватись на тепло;
7) сильно виражена біологічна дія.

Природа та властивості іонізуючих випромінювань

Всі іонізуючі випромінювання поділяються на корпускулярні та фотонні.

До корпускулярних відносяться альфа-випромінювання (a) (ядра атомів гелію), бета-
випромінювання (електрони b- і позитрони b+), протони (р), нейтрони (n°) та інші (їх понад
200). ?льфа-частки мають дуже велику енергію (до 10 МеВ), за допомогою якої вперше у
1919 році опромінюючи ядра атомів, азоту отримали новий хімічний елемент - кисень та
позитрон.
До фотонного випромінювання належать: ?- та рентгенівські промені. ?-випромінювання –
це електромагнітні коливання (кванти) великої частоти, які утворюються при ядерних
перетвореннях (довжина хвилі 10-10-10-13 м), розповсюджуються порціями - квантами з
швидкістю світла. Вони були відкриті в 1900 році французом П.Вілардом.
Рентгенівське - теж електромагнітне квантове випромінювання, але спосіб його отримання –
позаядерний (у вакуумних рентгенівських трубках при гальмуванні електронів мішенню -
анодом).

3. Поняття про метод і методики рентгенологiчного дослiдження. Засоби одержання

рентгенівського зображення.
Рентгенологічний метод – це засіб вивчення будови та функції різноманітних органів і
систем, що базується на кількісному та якісному аналізі пучка рентгенівського
випромінювання, що пройшло крізь тіло людини.
Сучасна рентгенівська установка – складне технічне устаткування, що поєднує у собі
елементи телеавтоматики, електроніки, комп’ютерної техніки. Рентгендіагностичні апарати
розділяються на універсальні (загального призначення), які дозволяють проводити
дослідження всіх частин тіла, та апарати спеціального призначення (спеціалізовані). Останні
призначені для виконання рентгенологічних досліджень у неврології, стоматології, урології,
маммології, ангіології.

способи одержання рентгенiвського зображення: Аналоговіi—такі, якi несуть в собi

iнформацiю безперервного характеру, наприклад, рентгенограми, флюорограми,
електрорентгенограми або звичайна рентгеноскопiя.
Матричнi — числовi, одержуються за допомогою комп’ютера. до них вiдносяться дигiтальна
рентгенографiя та рентгеноскопiя, флюорографiя та вiдеозапис за допомогою електронно-
оптичного перетворювача. При проходженнi крiзь тiло людини пучок рентгенiвських фотонiв
послаблюється в результатi поглинання його тканинами. При рiвнiй товщинi шару тканини,
крiзь який вони проходять, сильнiше всього фотони поглинаються в кiстковiй тканинi. Вдвiчi
слабiше вони затримуються в паренхiматозних органах, мязах, рiзних середовищах
органiзму. Менше поглинаються рентгенiвськi променi в жировiй клiтковинi i дуже мало в
газах

4. Рентгеноскопія: визначення, фізико-технічні основи, показання та протипоказання,

переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного дослідження.
Рентгеноскопія – метод рентгенологічного дослідження, при якому зображення об’єкта, що
вивчається отримують на флуоресцентному екрані. Подальше удосконалення методу
привело до застосування рентгенотелевізійного просвітлювання. Його виконують за
допомогою підсилювача рентгенівського зображення, у склад якого входять рентгенівський
електронно-оптичний підсилювач та замкнена телевізійна система. Взагалі
рентгеноскопічним дослідженням властиві суттєві недоліки, що обмежують їх використання.
По-перше променеве навантаження на пацієнта при скопічних дослідженнях набагато
більше, ніж при застосуванні рентгенографії, по-друге спроможність виявляти дрібні деталі
при рентгеноскопічному дослідженні досить низька. Не дивлячись на це, рентгеноскопія
досить широко використовується при контрастних дослідженнях шлунково-кишкового тракту
та для уточнення деяких аспектів стану дихальної системи. Будь-який вид рентгеноскопії
виконується поліпозиційно та поліпроекційно.
На даний час рентгеноскопія вирішує наступні діагностичні проблеми:
1. контроль заповнення органів пацієнта контрастною речовиною, наприклад, при вивченні
шлунково-кишкового тракту;
2. контроль проведення інструментарію (катетери, голки тощо) при виконанні інвазивних
рентгенологічних процедур, наприклад, катетеризація судин, серця;
3. дослідження функціональної активності органів або дослідження функціональних
симптомів захворювання у хворих, яким з тих чи інших причин не може бути проведене
ультрасонографічне дослідження.

5. Флюорографія: визначення, фізико-технічні основи, показання та протипоказання,

переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного дослідження.
Флюорографія – метод рентгенологічного дослідження, що полягає у фотографуванні
зображення з флуоресцентного рентгенівського екрану, екрану електронно-оптичного
підсилювача або систем, що використовуються для подальшої оцифровки зображення, на
фотоплівку невеликого формату – зазвичай 110х110 мм, 100х100мм або 70х70 мм.
Низька вартість та значна пропускна здатність дозволили використовувати флюорографію як
скринінгову методику масового профілактичного дослідження населення в державній
програмі раннього виявлення туберкульозу і раку легень, що ефективно діяла за часів
Радянського Союзу. Проте низька розподільча здатність та відносно велике променеве
навантаження при традиційній плівковій флюорографії обумовили відмову від неї в країнах
Європейської спільноти.

6. Рентгенографія: визначення, фізико-технічні основи, показання та протипоказання,

переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного дослідження.
Рентгенографія – це спосіб рентгенологічного дослідження, при якому рентгенівське
зображення об’єкту отримується на твердому носії, у найбільшій кількості випадків на
рентгенівській плівці.
При використанні рентгенографії ділянку тіла, що досліджують, розміщують близько до
касети, щоб зменшити проекційне викривлення, котре пов’язане з характером пучка
рентгенівських променів. Крім того, таке розташування забезпечує необхідну точність
зображення. Випромінювач розташовують таким чином, щоб центральний пучок проходив
через центр частини тіла, що досліджується, та був перпендикулярний до плівки.
Рентгенографію можливо виконувати у вертикальному, горизонтальному, нахиленому
положенні хворого, а також у положенні на боці. Зйомка у різних положеннях тіла дозволяє
судити про рухомість органів, виявити деякі важливі діагностичні ознаки, наприклад
розтікання рідини у плевральній порожнині, або наявність рівнів рідини у черевній
порожнині.
Знімок частини тіла, або цілого органу називають оглядовим. Знімки з зображенням частки
органу, у проекції, що оптимальна для вивчення тієї чи іншої деталі називають прицільними.
Розрізняють одиночні та серійні знімки. Під серійною рентгенографією розуміють
виготовлення низки рентгенограм протягом одного дослідження за короткий проміжок часу.
Заслуговує уваги зйомка з прямим збільшенням зображення, якого звичайно досягають,
відсуваючи рентгенівську касету від об’єкта зйомки на 20-30 см. У результаті цього на
рентгенограмі отримують зображення дрібних деталей, що не візуалізуються на звичайних
рентгенівських знімках.
На рентгенограмах можливо отримати зображення будь-якої частини тіла. Деякі органи
добре візуалізуються на знімках, завдяки природній контрастності (кістки, серце, легені). Інші
органи достатньо чітко відображаються тільки після їх штучного контрастування (бронхи,
судини, жовчні протоки, порожнини серця, шлунок, кишківник). У будь-якому випадку
рентгенологічна картина формується зі світлих і темних ділянок. Почорніння рентгенівської
плівки виникає, як наслідок, відновлення металічного срібла у його експонованому
емульсійному шарі. Для цього плівку обробляють: проявляють, фіксують, промивають і
висушують. У сучасних рентгенівських кабінетах весь процес обробки плівки
автоматизований, завдяки наявності проявочних машин, і триває лічені хвилини.
Слід пам’ятати, що рентгенівський знімок є негативом по відношенню до зображення на
флуоресцентному екрані при просвічуванні, тому прозорі для рентгенівських променів
ділянки тіла на рентгенограмі виглядають темними, а більш щільні – світлими. Кожен
промінь при проходженні крізь тіло людини перетинає не одну точку, а велику кількість
точок, розташованих як на поверхні, так і в глибині тканин. Відповідно, кожній точці на знімку
відповідає множина дійсних точок об’єкту, які проектуються одна на іншу, і тому
рентгенівське зображення є сумаційним, пласким. Із цього витікає головне правило
рентгенологічних досліджень: рентгенограми будь-якої частини тіла повинні бути проведені,
щонайменше у двох взаємно перпендикулярних проекціях – прямій і боковій. Як додаток,
можуть знадобиться знімки у косих та аксіальних проекціях.
Рентгенографія набула широкого застосування. Вона може бути використана у всіх
лікувальних закладах, є простою, необтяжливою для пацієнтів. Дослідження можливо
проводити у стаціонарному рентгенівському кабінеті, палаті, операційній, реанімаційному
відділенні. При дотриманні технічних умов на знімку відображаються дрібні анатомічні
деталі. Рентгенограма є документом, який можливо зберігати тривалий час, використовувати
для динамічного спостереження та порівняння з повторними рентгенівськими знімками,
застосовувати для обговорення необмеженому колу спеціалістів.
Показання до рентгенографії досить широкі, але в кожному випадку повинні бути
обґрунтовані, бо рентгенологічні дослідження пов’язані з променевим навантаженням.
Відносними протипоказаннями вважають тяжкі стани хворих, що потребують екстреного
хірургічного втручання.
Широке використання комп’ютерної техніки привело до розробки цифрових засобів
отримання рентгенівського зображення. Для цих засобів характерно представлення
рентгенівського зображення у цифровому варіанті. Відповідно розрізняють наступні системи
цифрової рентгенографії: електронно-оптична цифрова рентгенографія, скануюча цифрова
рентгенографія, цифрова люмінісцентна рентгенографія та пряма цифрова рентгенографія.
До переваг цифрової рентгенографії відносять високу якість зображення, знижене
променеве навантаження та можливість зберігати зображення на магнітних носіях.

7. Електрорентгенографiя: визначення, фізико-технічні основи, показання та протипоказання,

переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного дослідження.

Электрорентгенография (синонім ксерорадиография) - метод рентгенографії, заснований на

сухому (чи фізичному) спосіб фотографування. У цьому методі приймачем рентгенівського
випромінювання служить не рентгенівська фотоплівка, а тонкий шар селену, нанесений на
алюмінієву або латунну пластинку, яка поміщена в касету. В такому стані селеновая платівка
нечутлива до рентгенівського випромінювання. Электрорентгенограмма характеризується
високою контрастністю і різкістю, що дає можливість краще, ніж на звичайній рентгенограмі,
виявляти структуру кісткових і навіть м'яких тканин (рис. ); вона може бути отримана за 2 хв.;
відпадає необхідність в затемненні; одна селеновая платівка може бути використано до 1000
разів.
В даний час электрорентгенография
застосовується не тільки для дослідження кісток
і м'яких тканин кінцівок, але і для дослідження
внутрішніх органів. Висока контрастність
зображення дозволяє при
электрорентгенографии великих кісток та
внутрішніх органів обійтися без відсікаючої
решітки. Витримка при цьому лише трохи
перевищує витримку при звичайній
рентгенографії.
До недоліків методу электрорентгенографии
відноситься порівняно швидке зниження
електростатичного потенціалу селенових
платівок після зарядки. Тому час між зарядкою Электрорентгенограмма (1)
пластинки та її експонуванням не повинно і рентгенограма (2)колінного суглоба.
перевищувати 15 хв., в іншому випадку якість
электрорентгенограммы значно знижується.

8. Лінійна томографія: визначення, фізико-технічні основи, показання та протипоказання,

переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного дослідження.
Лінійна томографія легень (от tomos- відрізок) - метод пошарового дослідження -
використовується в традиційній рентгенології у 10-15% пацієнтів для уточнення даних
оглядової рентгенографії о макроструктурі зони патологічних змін легеневої тканини, коренів
легень, середостіння. Показання для томографії легень достатньо широкі, особливо в
закладах, де немає КТ, вони визначаються рентгенологом, як правило, після виконання
оглядових рентгенограм, на основі яких встановлюють глибину визначаємого шару
(обов’язково маркірується на томограмі), його товщину та оптимальну проекцію зйомки.
Лінійну томографію частіше використовують для виявлення каверн, абсцесів на фоні
масивних інфільтративних чи плевральних нашарувань, вивчення стану крупних бронхів,
виявлення ділянок розпаду та відкладень вапна в легеневих інфільтратах та пухлинних
утвореннях, аналіз структури кореня легені, а особливо виявлення стану лімфатичних вузлів
кореня та середостіння.
Томографи мають вигляд спеціального пристрою або штативу до універсального
поворотного штативу. Товщина досліджуємого шару залежить від амплітуди руху цієї
системи: чим вона буде більше, тим тонше буде томографічний шар. Звичайний кут
встановлює 20-70°. Якщо використовують дуже малий кут переміщення 3-7°, отримують
зображення товстого шару, цілої зони.

9. Компютерна томографія (КТ): визначення, фізико-технічні основи, показання та

протипоказання, переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного
дослідження.
КТ дозволяс одержати пошарове поперечне рентгенiвське вiдображення рiзних частин тiла
людини.
В основi отримання такого вiдображення лежить процес сканування тiла тонким
рентгенiвським променем.
При проходженнi рентгенiвського променя крiзь тіло людини вiн частково поглинається,
тобто послаблюється. Послабленi рентгенiвськi променi реєструються сцинтиляцiйним або
газоразрядним лiчильним детектором, який перетворює енергiю рентгенiвського променя в
електростатичну. При роботi КТ центрована система “рентгентрубка детектор” обертаеться
кругом тiла людини, внаслiдок чого вiдбувається багатократне вимiрювання поступаючого в
детектор сигналу. Результати пiдлягають цифровому кодуванню i подальшiй математичнiй
обробцi в ЕОМ КТ.Таким чином, розрахунковим способом визначають долю поглинання
рентгенiвського випромiнювання в кожнiй точцi тiла по скануючiй площiнi i на основi цього
судять про щiльнiсть органiв.
Iнформацiя про щiльнiсть в рiзних дiлянках може бути представлена у виглядi цифр, графiкiв,
чи у виглядi крапок на площинi, в координацiйнiй системi в чорно-бiлому або кольоровому
варiантах на екранi дисплею. Окраска або рiзниця мiж чорною i бiлою дiлянками дадуть
залежнiсть вiд щiльностi тканини в данiй точцi, а всi разом вони складають площинне
зображення внутрiшньої структури дослiджуваної дiлянки в поперечнiй площинi, в тонкому
гпоперечному зрiзi. Якщо при звичайнiй томографiТ, рентгенографii на плiвцi
вiдображаються відносно грубi рiзниці в поглинаннI випромiнювання в різних тканинах
(10%), то детектори, внаслiдок їх високої чутливості, покажуть навiть незначну рiзницю мiж
поглинутим випромiнюванням в рiзних частинах тiла (1%). За нульовий рiвень поглинання
рентгенівських променiв прийнято поглинання випромiнювання у водi. Кісткова тканина
поглинає до +1500 умовних одиниць Хаунсфiлда, Повiтря - до -1500 Хаунсфiлда, решта
тканин мають коефiцiент поглинання (абсорбції), який знаходиться в iнтервалi мiж цими
цифрами (Мал.2.З).
Коефiцiент абсорбції_- це умовне значення щільності тканини у вiдповідності зi шкалою
щiльності тканин I органiв людини. В процесі дослiдження є можливість довiльно міняти
(пiдсилювати чи зменшувати) коефiцiєнти робочоi абсорбцii органiв, вводячи в судинне
русло або порожнину органiв контрастну речовину. Це дозволяє одержати додаткову
iнформацiю про органи, наприклад, дослiдитИ кровообіг або пiдсилити зображення
патологічної ділянки.
Знаходження значень щільності органу або патологічного осередку осередку в окремих
випадках може наближатись до морфологiчного дiагнозу. Наприклад, якщо щiльнiсть
додаткового утворення однорiдна, рiвна або наближаеться до щiльностi води, то дiагноз
кiсти не викликає сумнiвiв.
Сьогоднi в кращих моделях КТ одержання одного томографiчного зрiзу зведено до 2-
З секунд, тобто вiдповiдає синхронному з процесом сканування одержання зображення.
Товщина найтоншого томографiчного зрiзу складас 0,5 мм, що дозволяє одержати
рентгенiвське зображення високої якостi будь-якої частини тiла, вимiрювати щiльнiсть
органiв, на цiй основi виявляти патологiчнi осередки i їх взаємовідносини з сусiднiми
анатомiчними утвореннями.
В кабiнетi комп’ютерної томографiї лiкар-рентгенолог працює в незвичайних умовах.
Важливим елементом роботи є управлiння всiєю установкою З комп’ютерного пристрою,
Високий стугинь автоматизацiт КТ, сам комп’ютер потребують нових знань : вмiння
працювати з гпрограмним пристросм, навикiв роботи оператора-програмiста.
Показання до КТ:
1. Необхiднiсть виявлення або встановлення характеру патологiчних змiн в будь-якому органi
шляхом одержання пошарового його зображення.
2. Визначають : локалiзацiю патологiчного процесу, розмiри, форму, будову поверхнi,
щільність, зв'язок з сусідніми органами при локальних i дифузних змiнах.
3. На швидких сканерах досліджують функцiональнi змiни серця i судин (визначають об’ем
порожнин серця, швидкiсть i черговiсть просування контрастноi речовини в судинах i
камерах серця, виявляють тромби в судинах). Пiдготовка до дослiдження:
в абсолютнiй бiльшостi випадкiв не гiотрiбна. При пiдсиленнi зображення внутришньовенно
вводять розчини йодистих препаратiв, Перед цим визначають чутливiсть пацієнта до них.
При дослiдженнi органiв ШКТ дослiдження проводять до контрастування органiв сульфатом
барiю або пiсля ретельної очистки кишок вiд нього.
10. Магнітно-резонансна томографія (МРТ): визначення, фізико-технічні основи, показання та
протипоказання, переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного
дослідження.

Магнітно-резонансна томографія, МРТ (англ. Magnetic resonance tomography,

MRT або англ. Magnetic resonance imaging, MRI) — цетомографічний метод дослідження
внутрішніх органів і тканин з використанням фізичного явища ядерного магнітного
резонансу.[1] Метод ґрунтується на вимірюванні електромагнітного відклику атомних ядер,
найчастіше ядер атомів водню[2], а саме на їхньому збудженні за допомогою певної
комбінації електромагнітних хвиль у сталому магнітному полі високої напруженості.
Цей метод дозволяє одержати висококонтрастне зображення тканин тіла, і тому знаходить
широке застосування у візуалізації тканин мозку, серця, м'язів, а також новоутворень,
порівняно з іншими методами медичної візуалізації (такими, наприклад, як комп'ютерна
томографія чирентгенографія).
Метод ядерного магнітного резонансу базується на дослідженні насиченості тканин
організму воднем і їхніх магнітних властивостей, пов′язаних із перебуванням в оточенні
різних атомів і молекул. Ядро водню складається з одного протону, який має магнітний
момент (спін) і змінює свою просторову орієнтацію у потужному магнітному полі, а також за
впливу додаткових полів, що називаються градієнтними, і зовнішніх радіочастотних
імпульсів, що подаються на специфічній для протону при данному магнітному полі
резонансній частоті. На основі параметрів протону (спінів), котрі можуть перебувати тільки у
двох протилежних фазах, а також їхньої прив′язаності до магнітного момента протону,
можна встановити, в яких саме тканинах знаходиться той чи інший атом водню.
Якщо помістити протон у зовнішнє магнітне поле, то його магнітний момент буде або
співнапрямлений, або протилежно напрямлений із магнітним полем, причому у другому
випадку його енергія буде вищою. За впливу на досліджувану ділянку електромагнітним
випромінюванням певної частоти частина протонів змінять свій магнітний момент на
протилежний, а потім повернуться у вихідний стан. При цьому система збору даних
томографа зареєструє виділення енергії під часрелаксації попередньо збуджених протонів.
Перші томографи мали індукцію магнітного поля 0,005 Тл, однак якість одержаних на них
зображень була низькою. Сучасні томографи мають потужні джерела сильного магнітного
поля. Ці джерела можуть являти собою як електромагніти (зазвичай до 1—3 Тл, в деяких
випадках до 9,4 Тл), так і постійні магніти (до 0,7 Тл). Оскільки поле повинно бути достатньо
сильним, застосовують надпровідні магніти, що працюють в рідкому гелії, а з постійних
магнітів придатні лише дуже потужні, неодимові. Магнітно-резонансний відклик тканин у
МР-томографах на постійних магнітах більш слабкий, ніж в електромагнітних, тому вони
мають обмежену область застосування. Однак постійні магніти можуть мати так звану
«відкриту» конфігурацію, що дозволяє проводити дослідження у русі, у положенні стоячи, а
також здійснювати доступ лікарів до пацієнта під час дослідження і проведення
діагностичних чи лікувальних маніпуляцій під контролем МРТ (так звана інтервенційна МРТ).
Для визначення розташування сигналу у просторі, окрім магніту в МР-томографі,
застосовують градієнтні котушки, які до загального однорідного магнітного поля додають
градієнтне магнітне збурення. Це забезпечує локалізацію сигналу ядерного магнітного
резонансу і точне співвідношення досліджуваної ділянки й одержаних даних. Дія градієнту,
який дозволяє вибрати зріз, забезпечує селективне збурення протонів саме в потрібній
ділянці. Потужність і швидкість дії градієнтних підсилювачів належить до найважливіших
показників магнітно-резонансного томографа. Від них значною мірою залежить
швидкодія, роздільна здатність і співвідношення сигнал/шум.

11. Радіонуклідна діагностика: визначення, фізико-технічні основи, показання та

протипоказання, переваги і недоліки стосовно інших методик рентгенологічного
дослідження.

Основою радіонуклідної діагностики є вимірювання радіоактивності всього тіла, окремих

ділянок, тобто органів, тканин або біологічного матеріалу, який ми беремо у
пацієнта. При цьому вивчаються:

1. Розбавлення РФП. Частіше відбувається в рідких середовищах організму людини.

Наприклад, за допомогою принципу розбавлення вимірюється об'єм циркулюючої крові
(ОЦК). Внутрішньовенно вводиться альбумін сироватки крові, помічений 99mТс-
пертехнетатом , який циркулює з кров'ю і не виходить за межі судинного русла. Після
його перемішування (через 15-20 хвилин) береться кров і в колодязному лічильнику
вимірюється радіоактивність, яка порівнюється з радіоактивністю введеного РФП. Чим
більший об'єм циркулюючої крові, тим менша буде концентрація в ній РФП. ОЦК
розраховуємо по формулі розбавлення:

Для визначення об'єму води в організмі використовуємо радіоактивну воду (тритієву).

2. Швидкість переміщення. Наприклад, визначення швидкості венозного кровообігу

нижніх кінцівок. Для цього вводиться у вену ступні РФП, детектор встановлений в ділянці
пупартової зв'язки, включається самописець, який записує хронограму. Час появи
підйому активності на кривій і буде мірою швидкості кровообігу (сек).
3. Накопичення і виведення. Якщо ми вводимо тропний до органу препарат, то чим
кращий кровообіг в ньому, чим краще функціонує орган, тим швидше він захопить цей
препарат із крові. Радіоактивність препарату при цьому понизиться, і тим швидше він
виведеться із організму, якщо він екскретується, наприклад нирками. В інших випадках,
коли препарат не екскретується, наприклад мічений колоїд печінкою, то фаза екскреції
буде відсутньою. Тому на самописці підйом кривої буде високим і крутим. Якщо функція
органу знижена, то цей підйом буде низький і пологий, а доза виведення повільною,
більш повільно відповідно знижується і прекардіальна крива радіоактивності (крива
кліренсу крові). Отримані параметри можуть розраховуватись у відносних або
абсолютних величинах, що визначається за допомогою математичного моделювання
фізіологічних процесів і дає можливість вивчити функцію органу.

4. Розподілення РФП. Цей принцип дає можливість за допомогою органотропного

препарату отримати гамма-топограму (сканограму, статичну сцинтиграму, емісійну
томограму), вивчити топографію органу - місце розташування, розміри, форму, обриси,
виявити вогнищеві і дифузні патологічні зміни завдяки нерівномірному розподіленню
РФП в ньому.

5. Взаємодія. Принцип використовується частіше при in vitro діагностиці, який

базується на взаємодії (конкурентному сполученні) шуканих стабільних і аналогічних їм
мічених сполук (антигенів) із специфічною сприймаючою системою - з антитілом. Для
цього використовують комерційні набори, до складу яких входять: антиген
радіоактивний (аналог того, який ми будемо визначати), 5 пробірок зі стандартними
відомими концентраціями для одержання калібруючої кривої. Ці компоненти вносять в
пробірку, в яку додається сироватка крові хворого. Антитіл береться менше, ніж сумарно
антигенів, котрі конкурують за зв'язок з антитілами. В такому випадку перевага буде на
боці того антигену, якого більше. Після інкубації центрифугуємо і проводимо
радіометрію зв'язаних комплексів, що випали в осадок. Якщо у сироватці крові високий
вміст тироксину, то осадок буде менш радіоактивний. А якщо антигену у сироватці мало,
то з антитілами зв'яжеться більше радіоактивного тироксину і осад буде більш
радіоактивним. Для кількісного визначення тироксину, таке ж дослідження провадиться
зі стандартними концентраціями нерадіоактивного антигену, наприклад, 30, 60, 90, 120,
150 нмоль/л тироксину. За результатами радіометрії будуємо графік залежності
радіоактивності від концентрації, тобто отримується калібровочна крива. Від значення
радіоактивності на осі ординат проводимо горизонтальну лінію до перетину з
калібровочною кривою, опускаємо перпендикуляр на лінію абсцис і знімаємо показник
концентрації тироксину в крові хворого. При оснащенні багатоканального лічильника,
наприклад 12-канального Гамма-800, ЕОМ результати радіоімунологічного аналізу (РІА)
розраховуються і виводяться на принтер автоматично.

Області, в яких найбільш поширений РІА:

1. Ендокринологія (інсулін, Т3,Т4, ТТГ).
2. Онкологія ( раково-ембріональний антиген (PEA), альфа-фетопротеїн, хоріонічний
гонадотропін (ХГТ).
3. Кардіологія (міоглобін).
4. Педіатрія ( соматотропний гормон (СТГ), ТТГ).
5. Акушерство і гінекологія (лютеінізуючий гормон (ЛГ), фолікулостимулюючий гормон
(ФСГ).

1. Алергологія (Ig Е).

7. Токсикологія (лікарські препарати).

Рис. 3.5. Схема радіоімунного (радіоконкурентного) аналізу in vitro

Методи радіонуклідної діагностики

Існує дві групи методів радіонуклідної діагностики:

1. in vivo діагностика;
2. in vitro діагностика.

При in vivo діагностиці РФП вводиться різними шляхами до організму людини, а після
цього проводиться реєстрація випромінювання. При таких методиках діагностичного
дослідження людина опромінюється.
При in vitro діагностиці процес відбувається в пробірці, в якій знаходиться радіоактивний
препарат, а до нього додають певні компоненти біологічних речовин людини: частіше
сироватку крові, екстракти тканин, сеча та інші екскрети. На основі їх взаємодії з
радіоактивним препаратом отримується важлива діагностична інформація. При такій
методиці дослідження опромінення пацієнта відсутнє. Цей метод є різновидністю
сатураційного аналізу, що базується на "заміщенні" мічених і немічених лігандів
речовини, що підлягає визначенню.

До першої групи методів радіонуклідної діагностики відносяться:

а) радіометрія (кількість імпульсів за секунду, хвилину);
б) радіографія (хронографія) - отримується крива зміни радіоактивності в часі;
в) сканування( сканографія) – вивчається розподіл РФП;
г) сцинтиграфія: статична чи динамічна;
д) емісійна комп'ютерна одно - і двофотонна томографія.

Радіометрія - метод базується на підрахунку кількості випромінювань

радіонуклідів за одиницю часу з певної ділянки (або всього тіла людини). Для цього
використовують прилади - радіометри (ГТРМ-01ц, ДСУ-2-1, СВЛ).

Радіографія - суть методу полягає в тому, що реєстрація розпаду радіонуклідів із того

 чи іншого органу здійснюється не в цифровій, а у вигляді кривої зміни радіоактивності в
часі. Для цього використовують прилади – радіографи (КПРДІ-1, КПРДІ–2, КПРДІ-3, УР1-1
та ін.).

Сканування - метод площинного зображення на основі накопичення і розподілення в

органі РФП тропного до цього органу або до патологічного вогнища в ньому.
Сканограма, як і рентгенограма є юридичним документом. Для сканування
використовують сканери
(МВ-8100, MB - 8200).

Сцинтиграфія - метод отримання площинного зображення органу на основі

розподілення в органу РФП по реєстрації сцинтиляцій на екрані осцилографу або на
відіомоніторі ЕОМ. Для цього використовують гамма-камери (МВ-9100, МВ-9200, ГКС-
200, Фо- гамма). На відміну сканування, сцинтиграфія може виконуватися не тільки в
статичному, але і в динамічному режимах із записом інформації на комп'ютері.

12. Який із методів променевої діагностики спричиняє найбільше променеве навантаження

на хворого і персонал?
13. Фізична природа та властивості рентгенівського випромiнювання

Рентгенівське випромінювання виникає тоді, коли електрони, які утворюються на розжареній

спіралі катода рентгенівської трубки під дією високої напруги прискорюються до значної
швидкості (понад 2·105 м/с), переміщуються в напрямку анода і, зіштовхуючись з його
поверхнею, гальмуються в електричному полі ядер важких атомів. Ця зміна швидкості руху
електронів спричиняє виникнення електромагнітних імпульсів, які поширюються у вигляді
короткохвильового рентгенівського випромінювання. Кванти рентгенівського
випромінювання мають значну енергію і поширюються прямолінійно зі швидкістю світла.
Для них характерні: 1) велика проникна здатність; 2) поглинальна та розсіювальна здатність;
3) поляризація; 4) здатність викликати світіння деяких речовин (люмінофорів), що
використовуються для виготовлення рентгенівських знімків; 5) фотохімічна дія, що
виявляється у засвічуванні фотографічного матеріалу і використовується для виготовлення
рентгенівських знімків; 6) іонізуюча дія, яка полягає у тому, що під час проходження крізь
середовище випромінювання розщеплює його нейтральні атоми і молекули на позитивні та
негативні іони; 7) біологічна дія – здатність викликати зміни в живих організмах, що
використовують у променевій терапії.
14. Які складовi частини рентгенiвського аппарата? Якi типи рентгенiвських апаратiв?
Рентгеновский аппарат состоит из следующих основных узлов. 1. Высоковольтное
устройство, включающее трансформатор высокого напряжения (так называемый главный
трансформатор), трансформатор накала рентгеновской трубки, систему, выпрямляющую ток,
подаваемый на рентгеновскую трубку (в маломощных аппаратах выпрямительное
устройство может отсутствовать). 2. Генератор рентгеновых лучей — рентгеновская трубка. 3.
Распределительное устройство — пульт управления, регулирующий режимы работы
аппарата. 4. Штатив или группы штативов для крепления рентгеновской трубки, снабженные
приспособлениями для установки или укладки больных в процессе тех или иных видов
рентгенологического исследования и лечения, а также средствами противолучевой защиты.
. Подiляються на:
а-унiверсальнi, за допомогою яких можна проводити рентгеноскопiю, рентгенографiю та
лінійну томографію у рiзних положеннях хворого;
б-апарати спецiального призначення, що використовуються у неврологii, стоматології,
мамологiї, урологiї та ангiологiї;
в-пересувнi апарати - — палатнi та операцiйнi; г-для обстеження дiтей;
д-масових перевiряючих дослiджень- — флюорографії.

15. Будова рентгенівської трубки.

Рентгенiвськi променi виникають в рентгенiвськiй трубцi, яка являе собою скляний балон з
великим ступенем вакууму всерединi нього. В порожнинi трубки знаходяться два електроди:
катод та анод. На катодi виникають електрони, якi прискорюються в просторi мiж катодом та
анодом. Прискоренi електроди гальмуються на анодi ,в зв’язку з чим виникають
рентгенiвськi променi.
Рентгенiвська трубка е скяадовою частиною апарата, що мае штатив, на якому утримусться
рентгенiвська трубка, е мiсце для розмiщення хворого, е трансформатор, який постачас в
апарат струм високоi та низькот напруги, пульт керування, екранно-эйомний пристрiй.

16. Від чого залежить чіткість рентгенівського зображення? Принцип дії підсилювального
екрану.

Чіткість рентгенівського зображення залежить від розміру оптичного фокуса рентгенівської

трубки та віддаленості обєкта від плівки.

17. Рентгенівський електронно-оптичний перетворювач, його призначення.

Електроннооптичний перетворювач (ЕОП), вакуумний фотоелектронний прилад для

перетворення невидимого оком зображення об'єкту (у інфрачервоних, ультрафіолетових і
рентгенівських променях) у видиме або для збільшення (посилення) яскравості видимого
зображення. У основі дії ЕОП лежить перетворення оптичного або рентгенівського
зображення в електронне, здійснюване за допомогою фотокатода, і потім електронного
зображення в світлове (видиме), отримуване на катодолюмінесцептном екрані
(див. Катодолюмінесценція, Люмінофори ) . В ЕОП (див. мал. ) зображення об'єкту
проектується (за допомогою об'єктиву) на фотокатод (при використанні рентгенівських
променів тіньове зображення об'єкту проектується на фотокатод безпосередньо).
Випромінювання від об'єкту викликає фотоелектронну емісію з поверхні фотокатода,
причому величина емісії з різних ділянок останнього змінюється відповідно до розподілу
яскравості спроектованого на нього зображення. Фотоелектрони прискорюються
електричним полем на ділянці між фотокатодом і екраном, фокусуються за допомогою
електричного або (и) магнітного поля (створюючого електронну лінзу) і бомбардують екран,
викликаючи його люмінесценцію . Інтенсивність свічення окремих точок екрану залежить від
щільності потоку фотоелектронів, унаслідок чого на екрані виникає видиме зображення
об'єкту. Розрізняють ЕОП одно- і багатокамерні (каскадні); останні є такими послідовними
з'єднання два або більш однокамерних ЕОП, при якому світловий потік з екрану першого
ЕОП (каскаду) прямує на фотокатод другого і т. д.

18. Контрастніречовини: визначення, класифікація. Переваги і недоліки їх використання при

променевих методиках дослідження.
Контрастні речовини (синонім рентгеноконтрастні засоби) - різні хімічні речовини та сполуки,
що застосовуються для штучного контрастування таких органів, які при звичайному
рентгенологічному дослідженні не дають достатньої щільності тіні і тому погано
диференціюються від навколишніх органів і тканин.
Необхідною умовою рентгенологічного розпізнавання патологічних змін в органах і тканинах
є достатня ступінь контрастності як між окремими елементами досліджуваного об'єкта, так і
між самим об'єктом і навколишнім фоном, на якому цей об'єкт виділяється. Проходження
рентгенівського випромінювання через досліджуваний об'єкт супроводжується поглинанням
тієї чи іншої частини випромінювання в самому об'єкті, а рентгенівське зображення
створюється тією частиною енергії рентгенівського випромінювання, яка, пройшовши через
об'єкт, впливає на екран або плівку. Якщо ступінь поглинання рентгенівських променів
різними тканинами досліджуваного об'єкта буде однаковою, то зображення його також буде
однорідним, тобто бесструктурным. Необхідна ступінь структурності і контрастності може
бути досягнута тільки за умови різного ступеня поглинання енергії рентгенівського
випромінювання різними тканинами об'єкта.
При звичайній рентгеноскопії і рентгенографії чітко диференціюються кістки, легені,
звапнення і металеві сторонні тіла. Кістки завдяки вмісту фосфорнокислой вапна сильніше,
ніж м'які тканини, поглинають рентгенівське випромінювання і тому здаються більш
щільними (темними), ніж навколишні їх м'язи, зв'язки, судини і т. д. Легкі само, містять
повітря, навпаки, слабо поглинають рентгенівське випромінювання і тому здаються більш
світлими, ніж щільні тканини грудної клітини і тінь серця і судин.
Шлунково-кишковий тракт, кровоносні судини, м'язи та більшість внутрішніх органів
поглинають рентгенівське випромінювання майже в однаковій мірі і дають при
рентгенологічному дослідженні однорідні, неконтрастні зображення. Застосування
відповідних контрастних речовин змінює ступінь поглинання рентгенівського
випромінювання невидимими органами, тобто створює необхідні умови контрастності і
робить їх видимими і доступними рентгенологічному дослідженню.
Поглинання рентгенівського випромінювання різними речовинами зростає прямо
пропорційно четвертого ступеня їх атомного числа. На цій підставі (в залежності від ступеня
поглинання) всі контрастні речовини ділять на легкі і важкі (низкоатомные і высокоатомные)
або, інакше, на негативні, поглинають рентгенівське випромінювання в меншій мірі, ніж
тканини організму, і позитивні, характеризуються більш високою, ніж тканини організму,
поглинаючою здатністю.
До негативних контрастним речовинам відносяться гази (повітря, кисень, закис
азоту, вуглекислий газ), на тлі яких досліджувані органи представляються більш щільними.
До позитивних контрастним речовинам належать олійні і водорозчинні йодисті сполуки
(порядковий номер йоду 53), сірчанокислий барій та інші высокоатомные з'єднання, а також
зонди і катетери, сильно поглинають рентгенівське випромінювання.
Поряд з контрастними речовинами, які, будучи введені безпосередньо в ті чи інші Органи,
контрастують їх (наприклад, йодоліпол, застосовуваний при бронхографії або
при фістулографія), є і такі, застосування яких засноване на властивості ряду органів
накопичувати їх і виділяти. Такі контрастні речовини, застосовувані при дослідженні
сечовивідної системи (сергозін, трийотраст) або жовчного міхура і жовчних шляхів
(билитраст, билигност).
Основні вимоги до всіх контрастним речовинам:
1) нешкідливість, тобто мінімальна токсичність для організму (не повинно спостерігатися
виражених місцевих і загальних реакцій, побічних явищ та ускладнень в процесі введення,
так і в подальшому);
2) изотоничность по відношенню до рідких середовищ організму, з якими вони повинні
добре змішуватися, що особливо важливо при введенні тих чи інших контрастних речовин у
кров'яне русло; 3) легке і повне виведення з організму в незміненому вигляді; 4) здатність в
необхідних випадках вибірково (селективно) накопичуватися і виділятися певними органами
і системами (жовчний міхур, сечовидільна система); 5) відносна простота виготовлення,
зберігання і застосування.
19.Перерахуйте фактори і засоби захисту від впливу рентгенівського випромінювання.

Існують чотири методи захисту від іонізуючого випромінювання:

1)Захист часом. Чим менший термін контакту з джерелом іонізуючого випромінювання, тим
меншою є отримана доза опромінення.

2)Захист відстанню. Чим далі від джерела іонізуючого випромінювання, тим менше отримана
доза

3)Захист екранами. Їх виготовляють зі щільних високоатомних матеріалів (цегла, бетон,

баритобетон). Якщо потрібен компактний захист, використовується свинець або
високоатомний уран. Інколи використовують простіші матеріали.

4)Захист кількістю. Чим з меншою потужністю джерела або кількістю РФП працює персонал,
тим меншою буде доза опромінення.

Засоби захисту бувають:

1)колективні (стіни, вентиляція, ширми)

2)індивідуальні (окуляри, щиток для захисту обличчя, рукавички, фартух із посвинцьованої

гуми, пластикові бахіли, маски, скафандри)

20.У чому полягає принципова схема одержання зображення за допомогою

радіонуклідного методу .

Отримання зображення у радіонуклідній діагностиці грунтується на зовнішній реєстрації

радіоактивного випромінювання (у-випромінювання), що випромінюється радіоактивною
речовиною, уведеною організм пацієнта, та розподіленою в органах і тканинах залежно від
хімічної структури міченої сполуки й інтенсивності відповідних фізіологічних процесів.
Основний тип приладів, що застосовується у радіонуклідній діагностиці,- у-камери (одно-,
дво- і тридетекторні). Статична сцинтиграфія- зображення-проекція на площину
розподілення РФП в організмі. Динамічна сцинтиграфія застосовується коли необхідно
оцінити динаміку індикатора в тканині.

21.Принцип одержання інформації, переваги і недоліки та характеристика методів

радіонуклідної діагностики «in vivo»: радіометрії, радіографії, сканування,
сцинтиграфії, ОФЕКТ, ПЕТ

22.Від чого залежить якість радіонуклідного дослідження?

Від якості , кількості та накопичення РФП??????????????????

23.Коліматор та ФЕП в радіонуклідній апаратурі, їх призначення.

Коліматор призначен для селекції у напрямку г -квантів, падаючих на камеру. У коліматорі з

паралельними отворами (каналами) на сцинтилятор потрапляють лише ті пана кванти, які
рухаються перпендикулярно поверхні коліматора. Коліматор визначає також геометричне
полі зору камери і обумовлює просторовий дозвіл і чутливість всієї системи. Для побудови
розподілів радіонуклідів з різною енергією г -випромінювання і досягнення прийнятного
компромісу між просторовим дозволом і чутливістю застосовують набір з коллиматоров
декількох типів. Крім коллімоторов з паралельними отворами існують і коліматори з єдиним
отвором малого розміру, призначені для візуалізації малих, приповерхневих органів, а також
коліматори зі сходяться або розходяться отворами для отримання зображень всього тіла і
органів середніх розмірів.

Фотоелектронний помножувач (ФЕП) - пристрій, призначений для підсилення слабкого

світлового сигналу й перетворення його в електричний. Фотопомножувачі викорстовуються в
сцинтиляційних лічильниках.

Фотоелектронний помножувач складається із фотокатоду, з якого при поглинанні кванта

світла завдяки фотоефекту вибиваються електрони та кількох додаткових електродів, з яких
вибиті й прискорені електрони вибивають нові вторинні електрони завдяки вторинній
електронній емісії.

24.Радіонуклідний метод дослідження "in vitro"- його характеристика та значення.

Клінічна радіометрія «in vitro» (дослідження вмісту різних біохімічних і біологічних сполук у
рідинах організму за допомогою радіотест-систем). Широко використовуються
радіосцинтографія і радіоімунологічні дослідження) .

25.Які фактори шкідливості є в рентгенівському та радіологічному кабінетах?

При рентгенологічних процедурах на персонал, віднесений
до категорії А, можуть діяти такі небезпечні та шкідливі фактори:
рентген-випромінювання (робочий пучок і розсіяне
випромінювання);
пил свинцю у повітрі, на поверхні устаткування, підлозі,
стінах, вікнах тощо;
продукти іонізації повітря (озон, окисли азоту);
хімічно активні речовини (відновники типу метолу, гідрохінону
тощо);
небезпечний рівень напруги в електричних ланцюгах, замикання
яких може проходити через тіло людини;
підвищена температура елементів технічного оснащення;
фізичні зусилля при експлуатації рентгенівського
устаткування;
підвищений рівень шуму, що створюється технічним оснащенням;
повітряна й контактна передача інфекції

26.Які органи і тканини пацієнта мають потребу в першочерговому захисті від

іонізуючого випромінювання?

Всі органи, тканини по різному чутливі до дії випромінювань, що іонізують і утворюють три
критичних групи: 1) репродуктивні органи - у чоловіків сім'яники, у жінок - яєчник та червоний
кістковий мозок, 2) м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка,
легені, кришталик ока: 3) шкіра, кісткова тканина, руки, передплеччя, стегна, стопи ніг,
нервова система.

27.Які вимоги до рентгеноконтрасних речовин?

Основні вимоги до всіх контрастним речовинам:

1) нешкідливість, тобто мінімальна токсичність для організму (не повинно спостерігатися

виражених місцевих і загальних реакцій, побічних явищ та ускладнень в процесі введення,
так і в подальшому);

2) изотоничность по відношенню до рідких середовищ організму, з якими вони повинні добре

змішуватися, що особливо важливо при введенні тих чи інших контрастних речовин у
кров'яне русло; 3) легке і повне виведення з організму в незміненому вигляді; 4) здатність в
необхідних випадках вибірково (селективно) накопичуватися і виділятися певними органами і
системами (жовчний міхур, сечовидільна система); 5) відносна простота виготовлення,
зберігання і застосування.

28.Який вид випромінювання використовується при радіонуклідній діагностиці?

Іонізивне випромінювання

29.Які вимоги до РФП та методи синтезу?

Вимоги до РФП . Всі РФП проходять атестацію, подібну до інших ліків та фармацевтичних
препаратів. Вони повинні мати відповідну хімічну, радіохімічну, радіонуклідну чистоту і бути
стерильними та апірогенними.

Хімічна чистота РФП визначається наявністю в ньому інших не радіоактивних речовин,

особливо домішок важких металів.

Радіохімічна чистота РФП визначається часткою радіонукліда, яка знаходиться в РФП в

необхідній хімічній формі. Радіохімічні домішки можуть значно впливати на достовірність
отриманої інформації.

Радіонуклідна чистота РФП полягає у відсутності домішок радіонуклідів, які можуть

створювати небажано високі дози опромінення пацієнта, знизити точність і змінити
результати дослідження. Цей вид чистоти контролюється радіо-та спектрометрією.

Стерильність досягається стерилізацією одним із 4-х способів оброблення парою, сухим

теплом, фільтрацією, опроміненням (радіаційна стерилізація).

Апірогенність забезпечується використанням апірогенних реагентів, розчинів, посуду і

дотриманням відповідних вимог в процесі виробництва і приготування препаратів.

Найбільш важливо, щоб препарат давав корисну діагностичну інформацію, був не дорогим і
не шкідливим для пацієнтів.

Методи синтезу РФП

Перший метод – це коли радіонукліди як хімічні елементи отримуються з продуктів розпаду

урану в ядерних реакторах.

Другим методом одержання радіонуклідів є циклотронний.

Третій метод - коли РФП одержують в генераторних системах.

30.Кому проводяться масові профілактичні флюурографічні дослідження?

Флюорографічним профілактичним обстеженням підлягають

особи у віці від 15 років. Повторне обстеження молодь проходить
перед закінченням середньої школи при оформленні медичної довідки
для вступу до вищого навчального закладу.

Обстеження осіб призивного віку проводиться, як правило, на

обласному (міському) збірному пункті, якщо з часу попереднього
обстеження пройшло більше шести місяців.

Суцільне обстеження населення на туберкульоз проводиться

починаючи з 18 років один раз в 3 роки. Лише в місцевостях, де
захворюваність на всі форми туберкульозу перевищує 30 на 100000
населення, виявленість перебільшує 0,3 на 1000 досліджених, а
питома вага хворих на фіброзно-кавернозний туберкульоз серед
вперше виявлених хворих на туберкульоз органів дихання вище, ніж
0,5 відсотока суцільне флюорографічне обстеження проводиться 1 раз
в 2 роки.
31.Від чого залежить ослаблення пучка випромінювання при проходженні крізь різні
предмети?

При проходженні через досліджувану речовину пучок рентгенівського випромінювання

послаблюється внаслідок взаємодії його з електронами, атомами і ядрами речовини.
Основні процеси взаємодії рентгенівського випромінювання з речовиною при енергії квантів
електромагнітного поля (фотонів) - менше 106 еВ - це фотоелектричне поглинання і
розсіяння. Фізика явищ при цьому абсолютно адекватна фізики освіти рентгенівського
випромінювання.

Дуже важливо відзначити, що процес ослаблення випромінювання при проходженні через

речовину залежить не тільки від енергії фотонів і довжини хвилі випромінювання, але і від
атомного номера речовини, в якому відбувається фотоелектричне поглинання.

32.Що таке рентгенологічний синдром?

(Ребята, нашла только это)

Опишіть основні рентгенологічні синдроми просвітлінь при патології легень.

Широке npocee / пленме тотальне двостороннє, як правило, обумовлено хронічною

емфіземою легенів. Тотальне одностороннє просвітлення спостерігається при деяких вадах
розвитку легені (недорозвиненні гілки легеневої артерії), при клапанної закупорці головного
бронха, при наявності в легкому гігантської повітряної порожнини, у разі компенсаторного
розширення легкого при виключенні з дихання протилежної легені. Синдром масивного
просвітління може бути обумовлений і позалегеневий патологією - масивним
пневмотораксом.

Обмежене просвітлення - це підвищення прозорості частини легеневого поля. Субстратом

просвітління служить переважно здуття частини легені (частки, сегмента, частини сегмента).
Таке просвітлення зустрічається при ряді вад легкого, утворенні великих повітряних кіст, а
при внелегочной патології - обмеженому пневмотораксі.

Порожнини (або синдром порожнинних утворень) ь рентгенологічному зображенні

виглядають як кільцеподібна тінь, що обмежує округле просвітлення. Будь-яка порожнину в
легкому може зумовити подібну картину - і повітряна кіста, і каверна, і абсцес, і розпався
пухлинний вузол. Позалегеневі процеси: осумкований пневмоторакс, днафрагмаль-ная
грижа, що включає частину шлунка або кишківник.

33.На які ядра відкалібровані сучасні МР-томографи?

Сучасні Мр-Томографи настроєні на ядра, точніше на протони Н (ядра водню містять один
протон), тому Мр-Томографическое зображення представляє картину просторового
розподілу молекул води, що містять, як відомо, атоми Н. Протони перебувають у постійному
обертанні навколо своєї осі, внаслідок чегосоздается певне магнітне поле даного атома або
молекули, називане спином.

34. Що таке ультразвук? Фізична природа та параметри ультразвукових хвиль.

Ультразвук — акустичні коливання, частота яких більша ніж високочастотна межа чутного
звуку (понад 20 000 Гц). Верхня межа частот ультразвуку умовна.

Незважаючи на ідентичність фізичних властивостей звукових та ультразвукових хвиль,

останні мають ряд переваг: 1) високу спрямованість, 2) легку фокусованої, 3) застосовність
для дослідження невеликих структур в більш короткохвильовому діапазоні, 4) високу
отражаемості на кордоні між газом і рідиною, що робить їх гарним детектором фазових
структур. Остання перевага обумовлює явище розсіяння ультразвукових хвиль газовими
бульбашками. На відміну від ультразвуку високої інтенсивності, що застосовується для
прогріву тканин і в хірургії, у всіх гіпербаричних дослідженнях використовують ультразвук
низької інтенсивності.
Ультразвукові хвилі характеризуються частотою і довжиною. Основним типом хвиль в
рухомих середовищах є поздовжній. При цьому джерело коливань рухається в напрямку,
паралельному поширенню хвилі. Частинки середовища, утворюють хвилю, спрямовуються
також паралельно поширенню самої хвилі. Спостерігається картина безперервного
стиснення і розрядження. У твердих середовищах або середовищах з високою в'язкістю
мають місце також і поперечні, або зсувні хвилі. У цьому випадку напрямок поширення хвилі
перпендикулярно руху частинок. У біологічних системах поперечні хвилі були виявлені тільки
в кістковій тканині.

35.Який основний принцип отримання зображення в УЗ-апаратурі?

Усі ультразвукові установки, окрім тих, які засновані на ефекті Допплера, працюють в режимі
імпульсної ехолокації: випромінюється короткий імпульс і сприймається відбитий сигнал.
Джерело і приймач ультразвукових хвиль – п’єзокерамічна пластина (кристали), що
розміщені в ультразвуковому зонді. Відбиті хвилі сприймаються п’єзоелектричним датчиком,
котрий перетворює механічні коливання в електричні імпульси, які далі обробляються
процесором і трансформуються в ехограму чи ультразвукову томограму.

Безперервні моделі підсилення та приймання імпульсів використовують у допплеровських

системах.

36.Види ультразвукових датчиків, їх переваги та недоліки.

В залежності від задач дослідження і форми отриманого зображення використовують різні

типи датчиків: лінійні, секторні, конвексні

Ультразвукові датчики.

За формою скануючої поверхні – секторні, лінійні, конвексні.

За частотою УЗ-коливань – низькочастотні (до 2 МГц), середньочастотні (2-5 МГц),

високочастотні (більше 5 МГц).

Для транскутанних досліджень, для внутрішньопорожнинних досліджень,

інтраопераційні.

Для вивчення серця використовують датчики, які генерують ультразвукові хвилі з частотою
2,25-5мГц, органів черевної порожнини та малого тазу – 3,5-5мГц, ока – 10-15мГц та ін.
Розрізняють ультразвукові зонди для зовнішнього сканування і внутрішньопорожнинного
(ендоректальні, ендовагінальні, ендоеозофагіальні).

37. Выделяют следующие режимы:

• A-режим. Методика даёт информацию в виде одномерного изображения, где первая

координата, это амплитуда отраженного сигнала от границы сред с разным акустическим
сопротивлением, а вторая расстояние до этой границы. Зная скорость распространения
ультразвуковой волны в тканях тела человека, можно определить расстояние до этой зоны, разделив
пополам (так как ультразвуковой луч проходит этот путь дважды) произведение времени возврата
импульса на скорость ультразвука.

• B-режим. Методика даёт информацию в виде двухмерных серошкальных томографических

изображений анатомических структур в масштабе реального времени, что позволяет оценивать их
морфологическое состояние.

• M-режим. Методика даёт информацию в виде одномерного изображения, вторая координата

заменена временной. По вертикальной оси откладывается расстояние от датчика до лоцируемой
структуры, а по горизонтальной — время. Используется режим в основном для исследования сердца.
Дает информацию о виде кривых, отражающих амплитуду и скорость движения кардиальных
структур.
39. Місце ультразвукової діагностики серед інших методів отримання діагностичних зображень:

♦ неінвазивність (проводиться без порушення цілісності шкіряних покровів і введення токсичних

контрастних речовин

♦ висока інформативність та достовірність отримуваних результатів

♦ можливість виявлення захворювань на ранніх стадіях уточнення діагнозів для вибору ефективного
методу лікування

♦ доступність

♦ відносна простота процедури

♦ можна повторювати неодноразово, зважаючи на повну відсутність іонізуючої радіації

40.

ПІДГОТОВКА ПАЦІЄНТА ДО УЛЬТРАЗВУКОВОГО ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ.

Високоінфомативні ультразвукові методи діагностики, які ґрунтуються на здатності різних тканин і

середовищ організму по-різному відображувати ультразвукові хвилі, що проходять через них, дуже
широко використовуються для діагностики захворювань органів травлення.

За допомогою ультразвукової діагностики можна визначити форму, положення, розміри, структуру

різних органів черевної порожнини - жовчного міхура печінки, підшлункової залози. Дослідження
дозволяє виявити конкременти пухлини, кісти, абсцес та іншу патологію.

Метою підготовки пацієнта до ультразвукового дослідження є повне звільнен¬ня кишок від газів,
тому що вони утруднюють огляд внутрішніх органів.

І. Місце проведення:

стаціонар, домашні умови, кабінет ультразвукової діагностики.

ІІ. Оснащення робочого місця:

1. Медична карта стаціонарного пацієнта або амбулаторна карта пацієнта.

2. Карболен в таблетках.

3. Кухоль Есмарха.

4. 1-1,5 л перекип'яченої води кімнатної температури.

5. Стерильний вазелін у флаконі.

6. Стерильний одноразовий шпатель. .

7. Стерильні гумові рукавички.

8. Клейонка.

ІІІ. Попередня підготовка до виконання навику:

напередодні:

- медична сестра поліклініки повинна виписати пацієнту направлення в кабінет УЗД; проінформувати
його про правила підготовки до процедури. Дати заявку в кабінет УЗД;

- медична сестра стаціонару повинна зробити вибірку з листів призначень, кому із пацієнтів
призначене лікарем дане обстеження, попередити паці¬єнта про дату обстеження і проінформувати
його про правила підготов¬ки до процедури. Дати заявку в кабінет УЗД; ,.

в день дослідження:

- амбулаторному пацієнту з'явитися в кабінет УЗД на призначений день і годину з направленням і з

амбулаторною картою для запису результатів дослідження;

- стаціонарному пацієнту з'явитися в кабінет УЗД у супроводі медичної сестри відділення, яка
відносить медичну карту стаціонарного пацієнта сама.

IV. Основні етапи виконання навику:

1. За три доби до дослідження з харчового раціону пацієнта виключити продукти, які сприяють
утворенню газів у кишках (свіже молоко, чорний хліб, бобові, картоплю, капусту, солодощі тощо).
Пацієнт повинен прий¬мати їжу, яка легко засвоюється, дає найменшу кількість шлаків і не
подразнює слизову оболонку кишок.

2. Для зменшення метеоризму протягом трьох днів призначити пацієнту карболен (по 2 таблетки
тричі на день) або відвар ромашки (200-250 г протягом дня). Відвар ромашки готують так: 1 столову
ложку сухої ро¬машки заварити однією склянкою окропу, настояти протягом 30 хвилин і процідити.

3. Напередодні дослідження ввечері поставити очисну клізму (при закрепах).

4. Проінформувати пацієнта, що дослідження проводиться натще; уранці не можна приймати їжу,

лікарські препарати, пити, палити.

5. Попередити пацієнта, щоб на дослідження він взяв з собою рушник.

41.

Ультразвук. Характеристика и параметры ультразвука

Ультразвуковые колебания относятся к акустическим (звуковым) волнам. Частотные пороги

восприятия звука человеческим ухом ограничиваются областью от 20 до 20 000 Гц. Поэтому человек
не слышит ультразвуковые колебания. Среди животных наиболее известно использование в
процессе жизнедеятельности ультразвуковых волн летучими мышами и дельфинами. Их
символическое изображение можно видеть на товарных знаках фирм, производящих
ультразвуковую технику. Отсюда следует, что ультразвук не может распространяться в вакууме.
Ультразвуковые колебания могут распространяться в любой среде, состоящей из частиц, будь то
твердое тело, жидкость или газ. Поэтому ультразвук распространяется в любых средах человеческого
тела и используется для медицинской диагностики. Генератором ультразвуковых колебаний является
колебательный источник звука. В зависимости от характера источника волны могут распространяться
продольно или сферически. Сферические волны генерируются точечным источником звука и
напоминают волны, распространяющиеся на поверхности воды от брошенного в нее камня. В
медицинской диагностике используются продольные акустические волны. Источник этих волн может
быть представлен в виде колеблющейся плоской пластины. Колебания пластины вызывают
чередующиеся периоды сжатия и разряжения среды близ пластины, распространяющиеся в виде
волны от источника колебаний. Срез такой волны через участок, находящийся в одной фазе
колебаний, обозначается как фронт волны и является плоским. Моменту максимального сжатия
частиц среды соответствует максимальное давление в среде, а моменту максимального разряжения -
минимальное давление. Изменение давления в среде распространения гармонических
ультразвуковых волн имеет вид синусоиды. Важнейшей характеристикой УЗ колебаний является
длина волны (X). Длина волны соответствует расстоянию между двумя близлежащими точками
среды, находящимися в одной фазе колебаний. Если колебания давления в пространстве при
распространении ультразвуковых волн происходят по синусоиде, как показано на рисунке, то такие
УЗ волны, или колебания, называют гармоническими. Излучение ультразвука сканером
осуществляется, как правило, не непрерывно, а небольшими порциями - импульсами. Видно, что он
отличается от синусоиды непрерывного гармонического сигнала. Огибающая сигнала содержит
различные по частоте колебания. Вместе они составляют частотный спектр импульсного сигнала.
Спектр импульса может быть разложен на гармонические составляющие. Относительный уровень
отдельных гармонических колебаний (G(f)) разной частоты (f) в импульсном сигнале может быть
показан при помощи кривой распределения. Из этой кривой следует, что в полосе частот существует
некая центральная частота (f0), имеющая наибольший удельный вес в импульсном сигнале.

42.

Ехографія - це одномірне ультразвукове дослідження, в якому виділяють А та М-методи.

При А-методі (англ.amplitude) відбиті від окремих елементів об’єкта імпульси формують на прямій
лінії індикатора піки з великою амплітудою. Амплітуда відбитого сигналу характеризує величину
відбиття, (яке залежить від імпедансу). Імпеданс – ультразвуковий опір тканин. Чим вище
розходження в імпедансі, тим більше відбивається хвиль. Найбільше відбиття виникає при прямому
куті падіння хвиль. Повне відбиття хвиль, які формують “сліпі” зони, відзначається у наповнених
повітрям легенях, при метеоризмі; ділянках тканин, що розташовані за кістками.

В зв’язку з цим підготовка пацієнта до УЗД включає в себе заходи по усуненню газів в кишківнику
(очисні клізми, активоване вугілля, мезим-форте та ін.). Зовнішнє дослідження органів малого тазу
проводиться натщесерце та при наповненому сечовому міхурі, котрий утворює акустичне “вікно”.

А-метод дозволяє виміряти відстань між різними тканинами органу, глибину їх залягання, наявність
стороннього тіла, пухлини ока та головного мозку.

М-метод (motion-рух) використовується для дослідження рухомого органу – серця. При цьому методі
віддзеркалені від рухомої стінки серця імпульси записуються у вигляді кривої лінії. За формою та
розташуванням таких кривих складають уяву про характер скорочень серця. Даний метод
ультразвукової біолокації отримав також назву “ехокардіографія” і використовується в комплексі із
сонографією та допплерографією.

Орієнтація в зображенні на екрані повинна висвітлювати слідуючі поетапні задачі:

1. знайти і врахувати ехографічні ознаки.

2. аналізувати ці ознаки з точки зору нормальної фізіології, топографічної і патологічної анатомії.

3. зіставити знайдені ехографічні дані із результатами інших клінічних досліджень.

4. провести загальну диференціальну діагностику захворювання.

5.

6. надати формуліровку комплексного клініко-ехографічного заключення.

7. якщо ехографічне заключення викликає сумніви, то пропонуються рекомендації для

уточнення характеру захворювання.

43.

органів черевної порожнини та малого тазу – 3,5-5мГц

44.

Чем выше частота ультразвуковой волны, тем меньше глубина проникновения в ткань и лучше
разрешение близко расположенных объектов. Аналогично, низкие частоты позволяют повысить
глубину проникновения, однако при этом снижается разрешающая способность. Обычно
трансабдоминальное ультразвуковое сканирование почек проводят при частоте 3,5 МГц, тогда как
для трансректальных методик при исследовании предстательной железы применяют частоту 7,5
МГц.

45. Яка ехогенність незмінних яєчників?

СЕРЕДНЯ

46. Патогномонічна сцинтіграфічна ознака злоякісної пухлини нирки:

- Гіперваскулярний дефект накопичення нефротропного РФП

Діагностичнаспрямованість радіоізотопного дослідження визначається використовуваним

радіофармацевтичних препаратів (РФП). Радіофармацевтичний препарат - це хімічна сполука з
відомими фармакологічними і фармакокінетичними характеристиками. Від звичайних
фармацевтичних засобів він відрізняється не тільки радіоактивністю, а й ще однією важливою
особливістю - кількість основної речовини настільки мало, що при введенні в організм не викликає
побічних фармакологічних ефектів(Наприклад, алергічних). Специфічність РФП по відношенню до
певних морфофункціональних структурам визначає його органотропность. Розуміння механізмів
локалізації РФП служить основою для адекватної інтерпретації радіонуклідних досліджень. Введення
РФП пов'язано з невеликою дозою опромінення, нездатною викликати які-небудь несприятливі
специфічні ефекти. У цьому випадку прийнято говорити про небезпеку переопромінення, однак при
цьому не враховуються темпи розвитку сучасної радіофармацевтики.

47. який метод найбільш інформативний і безпечний в розпізнаванні пухлини ниркової миски?

Ретроградна пієлографія. Виконується лише за суворими показаннями, наприклад у разі потреби

диференціювати пухлину нирки з папілярною пухлиною миски і сечовода. На ретроградних
пієлограмах найчастіше виявляють деформацію мисок і чашечок, ампутацію чашечок, стиснення і
зміщення їх, збільшення кута між ними. Ці зміни варіюють і можуть поєднуватись.

48. який режим роботи використовується у двовимірних ультразвукових апаратах?

А-режим. При роботі в А-режимі відбиті сигнали зображаються у вигляді піків, при цьому можна
виміряти відстань між двома різними структурами. Сама структура в цьому режимі не зображається,
однак подібний принцип використовується і при отриманні двовимірного зображення.

В-режим. В цьому режимі усі тканини, через які проходить ультразвукова хвиля, одержують
зображення на екрані. Отримані двовимірні зображення називаються зображеннями у В-режимі або
зрізами у В-режимі .Швидке чередування В-зрізом дає відеомоніторне спостереження.

49. які абсолютні протипоказання для пункційної біопсії під контролем ультразвуку?

Геморагічний синдром (рівень протромбіну нижче 50%, тромбопенія – кількість тромбоцитів менше
100х109/л);

Синдром порушення згортання крові;

Піддіафрагмальна гіперваскулярна пухлина,

Важкі супутні захворювання.

50. Якi ультразвуковi ознаки кiсти нирки?

- Округлий однорiдної структури анехогенний утвiр у паренхiмi з чiткими контурами i дорзальним

підсиленням

51. Який режим використовується для обстеження серця в ультразвукових апаратах котрі
працюють у реальному часі?

М-режим є ще одним засобом відображення руху. В результаті одержується хвиляста лінія. Цей
режим звичайно використовується в кардіологі.

52. Який ехозонд доцільно використати для дослідження жіночих внутрішніх статевих органів?
 Ультразвуковий метод дослідження (ехографія) - найбільш простий та безпечний. Він базується на
здатності тканин різної щільності по різному відбивати чи поглинати ультразвукову енергію. За
допомогою ультразвуку можна отримати відображення утворів, недосяжних для рентгенологічного
дослідження через невелику щільність. Сучасна ультразвукова апаратура дозволяє досліджувати
органи малого таза за допомогою різних датчиків: абдомінальних, вагінальних, ректальних.
Ультразвук у гінекологічній практиці використовують для диференціації новоутворень матки та
яєчників, діагностики позаматкової вагітності. Перевага методу полягає в його високій
інформативності, правильному встановленні діагнозу, простоті дослідження і відсутності
протипоказань. Для кращої візуалізації внутрішніх статевих органів дослідження проводять з
наповненим сечовим міхурем після очисної клізми. З метою діагностики прохідності маткових труб
проводять ультразвукове дослідження із застосуванням 20 % розчину галактози (еховіст).

53.

В норме эхоструктура поджелудочной железы по интенсивности напоминает эхоструктуру печени.

Преобладают мелкие эхосигналы, которые равномерно распределяются по всей железе. С возрастом
в связи с фибротизацией и отложением жира эхоструктура поджелудочной железы усиливается.

При различных патологических процессах в железе ее эхоструктура существенно изменяется. Для

острого панкреатита характерно ее значительное снижение из-за отека железы, а при хроническом
панкреатите и раке - усиление и гетерогенность (за счет развития фиброза и рубцовых изменений).

В норме диаметр вирсунгова протока не превышает 1,5-2 мм. После внутривенного введения
секретина его диаметр увеличивается до 2,5-5 мм. При хроническом панкреатите нередко выявляют
расширение панкреатического протока (до 2,5-3,5 мм). После введения секретина диаметр его
просвета почти не изменяется, что является важным диагностическим критерием хронического
панкреатита.

54.

Для діагностики проводять ехокардіографію. Діагноз наявності рідини в перикарді або його
потовщення може бути підтверджено одним з методів:

1. Катетеризація серця. Катетер проводять в праве передсердя та повертають таким чином,

щоби його кінець війшов у контакт з латеральною стінкою правого шлуночка. При наявності випоту
або потовщення перикарду кінець катетеру відділений від рентгеноконтрастних легень непрозорою
смугою.

2. Ангіокардіографія. Контрастну речовину швидко вводять в праве передсердя, та в цьому

випадку латеральна стінка відділена від краю серцевого силуету.

73. З якого найменшого строку вагітності можна при УЗД визначити ембріон в плідному яйці.

Встановити наявність плідного яйця можна вже на 7-9 день затримки менструації.
Якщо плодове яйце в матці значить вагітність нормальна, маткова. Плодове яйце
овальне або кругле тіло діаметром у кілька міліметрів На 3-8 тижні
беременностіплодное яйце виглядає як освіта у вигляді кулі чи овалу. Уже в 5-6 тижнів
жовтковий мішок, який забезпечує живлення ембріона і виконує кровотворну функцію
на ранніх стадіях розвитку ембріона, схожий на пухирець усередині порожнини
плодового яйця. Розмір плодового яйця на цій стадії вагітності становить від 1,5 до 2,5
сантиметрів. Розглянути зародок у цей час вже можна. Він виглядає, як
п'ятиміліметровий смужка, розташована поряд з жовтковим мішком. І хоча визначити,
де у зародка яка структура і частина поки неможливо, серцебиття вже реєструється А от
з п'яти тижнів ембріон вже повинен визуализироваться. (Трансвагінальним доступом)

74 З якого найменшого строку вагітності можна при УЗД достовірно визначити стать
плоду?
До 8-й недели развития гениталии эмбриона не дифференцированы. Процесс их
формирования заканчивается к 10-12 неделям беременности. По мнению большинства
ученых, идентификация пола ребенка возможна только с 15-й недели беременности.
Определение мальчика заключается в обнаружении мошонки и полового члена; девочки — в
визуализации больших половых губ. Одной из ошибок при идентификации пола
ребенка бывает принятие петли пуповины или пальцев кисти плода за половой член.
Иногда у девочек внутриутробно наблюдается проходящий со временем отек половых губ,
которые ошибочно принимаются за мошонку. Бывают случаи, когда плод «прячет» мужское
достоинство за плотно сжатыми ножками и по причине своей излишней стыдливости
«обзывается» девочкой

75.Які ультразвукові ознаки є основними для конкременту жовчного міхура?

Камені зазвичай визначаються як ехогенності структури, Що залишають за собою акустичну тінь.

Акустична тінь - це артефакт, що виникає в результаті значної різниці в акустичній щільності між
каменем і навколишнього його жовчю. Значне відображення звуку від каменю призводить до того, що
звук за ним не поширюється, і це виглядає як тінь. Сонографічні критеріями калькулеза є: а)
ехогенності освіту і б) розташована позаду нього акустична тінь. Жовчні камені можуть переміщатися
в жовчному міхурі при зміні положення тіла пацієнта. Необхідно уникати плутанини між такими
явищами, як дорсальній посилення ультразвуку та акустична тінь. Дорсальне посилення виглядає як
яскрава область, що виникає при кістозних освіти. Навпаки, акустична тінь являє собою анехогенних
зону, і її утворення викликано наявністю каменів. Згадайте, що ваше тіло на сонце відкидає тінь. В
реальному світі тіні чорні; тінь від ультразвуку також є чорною.
Якщо пацієнт обстежується натщесерце, жовчний міхур визначається як анехогенних тонкостінна
структура овальної форми, звужується в напрямку шийки. Діаметр нормального жовчного міхура
становить 3-4 см, довжина може досягати 10 см
76.Який вид має сполучнотканинна капсула нирки?

Ехогенності - це термін ультразвукової діагностики, який використовують лікарі для опису структури
паренхіми будь-якого органу, в тому числі і нирок. Можна сказати, що ехогенність - це властивість
тканин, яке характеризує поширення звукової хвилі в них. Ультразвук відбивається від різних тканин
по- різному. Чим щільніше тканина, тим інтенсивніше від неї відбивається звукова хвиля, зображення
при цьому буде виглядати світліше, і навпаки, тканини з низькою щільністю виглядатимуть темніше.
Вважають, що рідина не має ехогенності. Так кісти нирок, які заповнені рідиною, описують як
анехогенние освіти і вони мають темний вигляд.

Здорова тканина нирок має своєї ехогенністю, яку вважають нормальною. Вона однорідна. Якщо
зображення від акустичного сигналу світліше, ніж зазвичай, то ехогенності паренхіми нирок
підвищена. Таке явища спостерігається при ущільненні ниркової тканини. Наприклад, склеротичні
процеси в нирках, гломерулонефрит та ін гіперехогенний може бути однорідною і неоднорідною
(чергування ділянок нормальної і гіперехогенной тканини).КАПСУЛА НИРКИ ЦЕ БІЛА СМУЖКА
ЗАВШИРШКИ1-1.5ММ
Причини підвищеної ехогенності нирок:
• діабетична нефропатія;
• ураження нирок при гіпертонічній хворобі;
• гломерулонефрит;
• хронічний пієлонефрит;

77 Датчики якої частоти доцільно використовувати при УЗД молочної залози?

Частота датчика 7.5-10МГц В режимі «В»або з використаннямм кольорового
допплерівського картування. Додаткова технічна інформація в нашій книзі ст
441.Анатомічні особливості ст448.

1. 78 Які основні УЗ-ознаки кишкової непрохідності?

2.
В процессе динамического исследования при механической тонкокишечной
непроходимости обращали внимание на следующие критерии:
1. Наличие или отсутствие патологического симптома «пораженного полого органа» с
анализом состояния выше и нижележащих отделов кишечника.
2. Внутреннее содержимое кишечника и его характер.
3. Диаметр кишки.
4. Толщина кишечной стенки.
5. Структура стенки кишки.
6. Характер складок слизистой (выражены, сглажены, отсутствуют).
7. Характер перистальтики.
8. Анатомические области, занятые расширенными кишечными петлями и локализация
выявленных изменений.
9. Подвижность кишечных петель.
10. Перепад диаметра кишечных петель.
 11. Уровень, где определяется сдавление расширенными и заполненными жидким
содержимым спавшихся петель кишечника.
12. Наличие висцеро-париетальных сращений.
13. Наличие жидкости в межпетлевом пространстве и брюшной полости.
14. Нарушение функции желудка.

Функциональная непроходимость кишечника во время УЗИ характеризовалась

значительным полиморфизмом. Отмечалось повышение пневматизации и
вздутие петель кишечника, значительное уменьшение вплоть до полного
исчезновения перистальтики кишечника, расширение и накопление небольшого
количества жидкости преимущественно в тонкой кишке, поперечной ободочной и
в правых отделах толстой кишки в зависимости от причины, вызвавшей парез
кишечника. Так, например, при остром панкреатите определялось ограниченное
скопление эхонегативной жидкости в поперечной ободочной кишке (7), при
остром аппендиците — в области купола слепой кишки (11). В отличие от
механической непроходимости, антиперистальтических движений, переливания
жидкости из одной петли кишки в другую не наблюдалось. Отмечалось лишь
маятникообразные движения кишки в пределах ограниченного сегмента,
содержащего жидкость.
http://nld.by/102/stat9.htm

79. Що собою представляє паренхіма нирки в ультразвуковому зображенні в нормі?Как

показывает УЗИ, норма толщины почечной паренхимы, то есть непосредственно самой ткани, может
быть 1,5-2,5 см. С возрастом она постепенно уменьшается и после 60 лет толщина паренхимы
снижается до 1,1 см и даже меньше.Кіркова та мозкова речовина нирки утворюють ділянку
завшишки 15мм Ехонегативна ділянка нирки піраміди кожна з них має5-9мм.Чашечко мис очковий
комплекс в центрі візуалізується як єхогенний комплекс

80. Укажіть ехоструктуру нормального яєчка

На данном изображении представлен срез яичка в поперечной плоскости. Яичко визуализируется как
гомогенное образование, окруженное гипоэхогенным кольцом фиброзной ткани. Это кольцо
является влагалищной оболочкой, содержащей между своими листками небольшое количество
жидкости. Яичко окружено влагалищной оболочкой, на УЗИ выглядящей как гипоэхогенное кольцо
вокруг яичка. Висцеральная пластинка влагалищной оболочки прилежит к яичку и отделена от
париетального листка тонким слоем серозной жидкости.
81. Методи променевого дослідження органів грудної порожнини – їх переваги та недоліки.
Показання та протипоказання до того чи іншого променевого методу дослідження органів грудної
порожнини

Рентгенологическое исследование

-флюорография лёгких -профилактический диагностический метод, применяют один раз в год у

всего населения , начиная с 15 лет, для выявления туберкулёза, ранних форм рака и других
заболеваний.

-Рентгеноскопия органов грудной полости даёт представление об их функциональном состоянии:

дыхательных движениях рёбер и диафрагмы;

смещениях и изменении формы патологической тени при дыхании;

пульсация тени при сосудистых образованиях;

изменении лёгочного рисунка при дыхании;

перемещении жидкости в патологических полостях и в полости плевры при перемене положения

тела;

сердечных сокращениях

Многоосевое полипозиционное исследование обеспечивает выбор оптимальной проекции для

рентгенографии , в том числе и для прицельных снимков. Рентгеноскопию используют в
интервенционной радиологии, то есть под её контролем проводят пункции различных образований
грудной полости, кардиоангиографию и др.

-Обзорная рентгенография органов грудной полости в прямой и боковых (правой и левой) проекциях
позволяет:

выявить патологические изменения;

установить их локализацию;

уточнить различные симптомы заболеваний лёгких , плевры и средостения.

-Томография-послойное продольное исследование , в двух проекциях(прямой и боковых), она

способствует:

получению более чёткого изображения патологических теней, так как избавляет их от наслоения
окружающих тканей;

установлению любого морфологического типа изменений органов грудной полости;

визуализации просвета бронхов

Эта методика обязательна и наиболее информативна при всех заболеваниях органов грудной
полости.Обычно её проводят после обзорной рентгенографии, при которой измеряют глубину
необходимых томографических срезов.

-Бронхография благодаря ведению высококонтрастных веществ в бронхи позволяет визуализировать

их и судить об их состоянии.Эту методику назначают после томографии, при которой не удалось
увидеть просвет интересующего бронха
-Ангиопульмонография заключается во ведении высококонтрастных веществ в сосуды под контролем
рентгеноскопии, затем проводят рентгенографию в двух проекциях и анализ полученной картины.
Техника исполнения: через артерию локтевого сгиба катетер проводят далее через правое
предсердие и правый желудочек сердца в лёгочный ствол, контрастируют сосуды лёгких и сердца,
определяют их состояние

КТ даёт поперечные срезы органов грудной полости (поперечная), при этом оценивают состояние:

альвеол;

сосудов;

бронхов;

лимфатических узлов корней;

анатомических структур средостения;

плевры;

плотность и другие параметры всех анатомических и патологических структур

Спиральная компьютерная томография-следующая ступень развития метода, использует три

проекции(поперечную, фронтальную,сагиттальную) и поэтому более иформативна в оценке
состояния вышеперичисленных объектов.

УЗИ лёгких в настоящее время практически не используют из-за того,что исследованию препятствует
воздух в альвеолах, поэтому УЗИ применяют в основном для исследования сердца.В некоторых
случаях позволяет установить невриному из межрёберных нервов, создающей вдавление по краю
ребра

82. Топографічна анатомія органів грудної порожнини людини відповідно до специфіки

методів променевої діагностики.

Зображення легень при рентгенологічному дослідженні в прямій проекції

отримується як сумарне зображення всіх органів та тканин, які розташовані по
ходу рентгенівського випромінювання: м’яких тканин, скелета грудної клітини,
діафрагми, органів середостіння та легень.
 Схема органів грудної порожнини в прямій передній проекції
1-зовнішня межа груднино-ключично-соскового м’язу;
2-внутрішній кут лопатки;
3- тінь від шкіряної складки;
4-трахея та головні бронхи (А та В-кути віходження правого та лівого
бронху від трахеї);
5- корінь правої легені (артерії замальовані);
6- контур правої молочної залози;
7-тіло ребра;
8-суглоб бугорка ребра;
9-передній кінець ребра;
10-контур лівої молочної залози.

Комп’ютерно-томографічна анатомія органів дихання.

Більш цінні дані о морфології органів дихання дозволяє отримати комп’ютерна
томографія. Орієнтиром є яремна вирізка – вона вважається позиційною точкою (0мм).
Використовують томографічний крок та товщину зрізу в 10 мм. Частіше при КТ органів
дихання роблять декілька зрізів (10-20), серед яких виділяють 6-8 типових анатомічних рівнів з
певними елементами органів грудної порожнини. В нормальних умовах щільність легеневої
тканини, за даними денситометрії, коливається від -650 до -850 HU. Це обумовлюється тим, що
92% легеневої паренхіми складає повітря і лише 8% - м’які тканини та кров в капілярах. На
комп’ютерних томограмах визначаються тіні легеневих артерій та вен, чітко
диференціюються головні, часткові та сегментарні бронхи, а також міжсегментарні та між
часткові перегородки. Фоном для медіастинальних органів є жирова клітковина середостіння. Її
щільність коливається від -70 до -120 HU. В ній можна іноді визначити лімфатичні вузли, які в
нормі мають округлу або трикутну форму. Якщо розмір вузла перевищує 1 см, то його вважають
патологічно зміненим.
6. Магнітно-резонансна анатомія органів дихання.
МРТ використовують менше із-за низького сигналу, котрий дає легенева тканина. Але
перевагами цього методу є перш за все те, що є можливість виділення шарів в
різних площинах. Крім того, МРТ дозволяє диференціювати тканини органів
грудної порожнини по часу релаксації (Т1, Т2), протонній щільності,
використовуючи широкий спектр контрастних речовин та різні техничні
можливості пульсових послідовностей (жиропригнічення, мієлографія,
динамічне сканування та інш.). В якості контрасту використовуються
зєднання гадолінія (для дослідження тканинних утворень та вивчення
перфузії легень), кисень та гіперполяризовані гази для вивчення вентиляційної
здатності легенів.
Ультразвукова анатомія органів дихання.
В нормі при скануванні датчиком 7,5МГц послідовно візуалізуються
наступні структури: гіпоехогенний шар підшкіряної жирової клітковини,
тонка ехогенна полоска зовнішнього листка власної фасції грудного мязу, гіпоехогенні
міжреберні мязи, мязи плечового поясу та черевної стінки з розділяючими їх листками фасцій.
Мязову тканину нескладно відрізнити від жирової клітковини, даже якщо полоска фасції чітко
не видна. Глибше візуалізується ехогенна полоска внутрішньої грудної фасції, тонкий
гіпоехогенний шар рихлої клітковини. Потім більш тонка ехогенна полоска, товщиною до 1 мм,
яка є суммою вібитого від парієтального, вісцерального листків плеври та межі мякі тканини /
повітряна контур плеври рівний, інколи можна побачити зубчастість, яка відповідає
міжчастковій щілині, а внутрішня поверхня ехогенної плевральної полоски не такаі чітка та
рівна, як зовнішня. Під нею реєструються окремі точкові ехосігнали. При диханні чітко видно
ковзання плевральних листків, разом з вісцеральним листком зміщуються і точкові ехосігнали.
Далі йдуть поступово затухаючі реверберації відбиття від поверхні повітряної легеневої
тканини. Якщо використовується датчик 3,5МГц можна віддиференціювати гіпоехогену
підшкіряну жирову клітковину та мязовий шар, потім візуалізується ехогенна полоска
плевральних листків та межі повітряної легеневої тканини. Її товщина декілька більше, ніж
при скануванні датчиком 7,5МГц і складає 1-1,5 мм, можливо із-за більш глибокого проникнення
ультразвукової хвилі в повітряну легеневую тканину.
8. Радіонуклідна анатомія органів дихання.
В нормі сцинтиграма (скенограма) легень, яку отримали при дослідженні пацієнта в
передній позиції, по формі і розмірам східна з передньо-задньою рентгенограмою легень. Права та
ліва легені чітко відокремлені одна від одної середостінням, де накопичення РФП немає. В
передній проекції визначається вгнутість внутрішніх меж лівої легені, що обумовлено
суперпозицією серця. Ширина зображень верхніх відділів легень менша, ніж нижніх, що
пояснюється неоднаковою масою органу в різних полях. Крім того, в передній проекції більш
повно визначаються верхні частки легень, а в задній – нижні. Загальне накопичення РФП в обох
легенях беруть за 100%. А на комп’ютері розраховують відносну радіоактивність кожного
відділу легеневого поля (в нормі в правому більше на 5-10%, а концентрація РФП збільшується
зверху донизу).
В задній проекції обидві легені виглядають практично однаково. Розмір їх більше, ніж в
передній проекції, за рахунок візуалізації легеневої тканини, яка знаходиться в задньому
діафрагмальному синусі.

83. Рентгенологічні та рентгенофункціональні методики дослідження органів

дихання.
Термін Визначення
1. Рентгенологічні А.Рентгеноскопія – це функціональне рентгенологічне дослідження, де
методи дослідження приймачем рентгенівського випромінювання є флюоресцируючий екран, на
органів грудної якому ми отримуємо зображення органів грудної порожнини.
порожнини.
Рентгеноскопія. Рентгенографія - приймачем рентгенівського випромінювання є рентгенівська
Рентгенографія. плівка, яка знаходиться в касеті. Рентгенографія органів дихання буває оглядова
Електрорентгенографія. та прицільна. Виконується у прямій та бокових проекціях.
Флюорографія.
Електрорентгенографія - в якості приймача рентгенівського випромінювання
Лінійна томографія. використовують селенову пластину, яка перед експонуванням заряджається на
спеціальних апаратах. Зображення з пластини переноситься на звичайний папір.
Комп’ютерна томографія
Флюорографія – метод рентгенологічного дослідження, який засновано на
фотографуванні зображення з флуоресцентного рентгенологічного екрану на
фотоплівку 110х110мм, 100х100мм чи 70х70мм.

Лінійна томографія (от tomos- відрізок) - метод пошарового дослідження

Комп’ютерна томографія – це пошарове дослідження, засноване на

комп’ютерній реконструкції зображення, яке отримується завдяки кругового
сканування об’єкту вузьким пучком рентгенівського випромінювання.

Бронхографія.
Ангіопульмонографія. Б. Бронхографія:
Плевмоперитонеографія. Метод дослідження морфологічних і функціональних властивостей бронхіального
дерева за допомогою контрастних речовин.
Фістулографія.
Ангіопульмонографія:
дослідження патології судин малого кола кровообігу (аномалії розвитку артерій і вен,
тромбоемболії відгалужень легеневої артерії та ін.) після введення в них
рентгеноконтрастної речовини. Розрізняють ангіопульмонографію загальну (коли
заповнюються судини всієї легені) та вибіркову-селективну (коли заповнюються судини
окремих долей та сегментів).
Плевмоперитонеографія: виконується для з’ясування топографічного розташування
патологічної тіні, яка випинається в грудну порожнину, але може відноситься до
діафрагми чи органів черевної порожнини. Для цього в черевну порожнину через прокол
стінки живота вводять 1000-2000см3 газу.
Фістулографія:Застосовується при плевроторакальних та бронхоплевроторакальних
свищах. Контрастну речовину (йодліпол, сергозин в розчині), підігріту до температури
тіла, вводять за допомогою шприца під контролем рентгенівського екрану.
Рентгенологічна В. Проба Вальсальви. - після глибокого вдиху досліджуваний закриває ніс та рот
методика з пробою і намагається зробити видих при замкнутій голосовій щілині (натужується). При
Вальсальви. цьому підвищується тиск повітря у верхніх шляхах і внутрішньогрудний тиск,
Рентгенологічна що зумовлює зменшення приливу крові до серця і частоти пульсу. Водночас
методика з пробою збільшується прозорість легеневих полів, яка стає більша, ніж при вдиху.
Мюллера. Проба Мюллера - полягає в намаганні досліджуваного зробити глибокий вдих
Рентгенокімографія. при закритій голосовій щілині та ніздрях. Це зменшує внутрішньогрудний тиск
внаслідок розширення грудної клітини й зміщення діафрагми донизу та
збільшення кровонаповнення легень. Повітря в легені не надходить, а це
викликає зниження прозорості легеневих полів, ніж під час видиху.
Рентгенокімографя - між тілом пацієнта та рентгенівською плівкою розміщують
пластинчаті грати з свинцю з вузькими щілинами між ними. Свинець сильно
затримує випромінювання, тому воно влучає на плівку лише через щілини між
пластинами.

2. Комп’ютерна томографія – це пошарове дослідження, засноване на

2. Комп’ютерна комп’ютерній реконструкції зображення, яке отримується завдяки кругового
томографія органів сканування об’єкту вузьким пучком рентгенівського випромінювання. Завдяки
грудної порожнини. більшій розрішуючій здатності, РКТ значно потіснила лінійну томографію.
3. Радіонуклідний метод 3. Це засіб дослідження функціонального та морфологічного стану органів
дослідження органів дихання за допомогою радіонуклідів та мічених ними індикаторів. Дозволяє
дихання. оцінити легечневу вентиляцію, стан зовнішнього дихання, бронхіальну
проходимість, анатомо-фізіологічні порушення в малому колі кровообігу.
1.
Радіофармацевтичний 2. Це дозволене для введення людині з діагностичною метою хімічне
препарат (РФП). з’єднання, в молекулі якого є радіонуклід. Він повинен володіти
спектром випромінювання визначеної енергії, обумовлювати
мінімальне променеве навантаження та відображати стан
Властивості досліджує мого органу.
133
радіонуклідів, які Xe: Т ½ = 5,3 діб, енергія γ-квантів=80 кєВ, доза, яка вводиться – 37 МБк/л,
використовуються для поглинута доза – 3 мЗв/МБк (з розрахунку продовження дихання 5 хв.).
81m
дослідження вентиляції Кr: Т ½ = 13 с, енергія γ-квантів=190 кєВ, доза, яка вводиться – 370 МБк/л,
легень: 133Xe,81mКr. поглинута доза – 0,09 мЗв/МБк.
Властивості
радіонуклідів, які 99m
Tc –МАА: Т ½ = 6 год., енергія γ-квантів=140 кєВ, доза, яка вводиться – 1
використовуються для МБк/кг, поглинута доза – 1,2 мЗв/МБк.
перфузійної
сцинтиграфії легень:
99m
Тс часток альбуміну
(макроагрегати-МАА),
81m
Кr.
А. Аерозольна А. Інша назва - бронхосцинтиграфія. Визначення локалізації, характеру та
сцинтиграфія легень розповсюдженості вентиляційних порушень легень і бронхіальної обструкції.
Б. Радіопульмонографія РФП вводяться інгаляційним засобом в вигляді аерозолю.
Б. Дозволяє вивчити вентиляційну функцію і капілярний кровообіг в легенях при
різній патології. Параметри базуються на визначенні кількості 133Хе, який
поступає в легені з спірографу та розрахунку рівня радіоактивності над легенями
В. Перфузійна при його в/в введені активністю 111-148 МБк.
сцинтиграфія легень В. Пульмоносцинтиграфія. Проводиться з метою дослідження капілярного
кровообігу легень шляхом в/в введення макро- та мікроагрегатів альбуміну
сироватки людини з розміром частиць більше 10 ма, помічених 131I, 113 In або
99м
Тс з активністю 7,4-9,2 МБк та наступною регістрацією зображення легень за
помощью сцинтилляционной g-камеры или сканнера. Исследование проводят
полипозиционно: в передне-задней и задне-передней проекциях. В качестве «зон
интереса» при обработке информации выбирают верхний, средний и нижний
4. Магнітно-резонансна отделы каждого легкого.
томографія органів
дихання. 4. МРТ роздивляється, як альтернатива РКТ при дослідженні бронхолегеневої
системи. Перевагами її є: можливість виділення шарів в різних площинах
(аксіальній, сагітальній, фронтальній), чітка диференціація судинних та
тканинних структур, виявлення рідини, можливість уточнення властивостей
пухлин в процесі контрастного посилення (частіше з’єднання гадолінія - Gd-
DTPA), наявність проростання їх в судини, сміжні органи, відсутність
променевого навантаження на пацієнта.
5. Ультразвукове
дослідження органів
5.УЗД легень має велике значення при дослідженні серця та крупних судин
дихання.
грудної порожнини, але дозволяє оцінити стан плеври та верхнього шару легені.

6. Часткова та
сегментарна будова
В правої легені 3 а в лівій 2 частки. Сегментарна будова легень: 1-верхівковий;
легень.
2-задній; 3-передній; 4-наружний (в правому) та верхній язиковий (в лівому); 5-
внутрішній (в правому) та нижній язиковий (в лівому); 6-верхній нижньої долі;
7-нижнєвнутрішній (серцевий); 8-нижньопередній; 9-нижньонаружний; 10-
нижньозадній.

84. Поділ легенів на поля та зони.

Легеневі поля
Обидві легені, які заповнені повітрям, на оглядовій прямій рентгенограмі дають
поля більшої прозорості порівняно з іншими органами і тканинами грудної
порожнини. У плода та мертвоновородженої дитини вони не відображаються.

Оглядова рентгенограмма мертвоновородженого плоду

(внутрішньоутробна смерть):
немає відображення легеневого рисунка
із-за відсутності повітря в легенях

Прозорість легеневих полів залежить від повітряності, кровонаповнення легенів

та кількості легеневої тканини на одиницю об’єму. Крім внутрішньолегеневих
факторів на прозорість легеневих полів впливає і стан грудної стінки. Так,
прозорість легеневих полів в нормальних умовах неоднакова із-за проекційного
нашарування на них мяких тканин грудної клітки. Тому у чоловіків більш
прозорі нижні відділи, потім - верхні і найменш прозорі середні; у жінок -
найменш прозорі нижні відділи із-за нашарування тіней молочних залоз,
найбільш прозорі верхні пояса. Прозорість легеневих полів як у чоловіків, так і
у жінок зменшується від середньої до латеральної і внутрішньої зон.

Поділ легенів на поля та зони: І

І, ІІ, ІІІ – поля, 1, 2, 3 - зони
ІІ

ІІІ

1 2 3 3 2 1
В легеневих полях виділяють: верхівки (ділянки легень вище ключиць), та
відділи (верхній, середній та нижній). Поділ легеневих полів на відділи
здійснюється горизонтальними лініями, які проводяться з кожного боку на рівні
нижніх країв передніх кінців ІІ-го та ІУ-го ребер. Верхній відділ розташован від
верхівки до ІІ-го ребра (І), середній між ІІ-м та ІУ-м ребрами (ІІ), нижній від
ІУ-го ребра до діафрагми (ІІІ). Вертикальними лініями, проведеними через
точки перетину ключиці з зовнішнім реберним краєм та середину відрізка
ключиці, що проектується на легеневе поле, ділять легеневі поля на зони:
латеральну (1), середню (2) та медіальну (3).
На боковому знімку зображення легеневих полів накладається одне на одне, але
структура найближчої до плівки легені виділяється краще, ніж протилежної.
Чітко видна верхівка легені, тінь груднини, контури обох лопаток, тіні грудних
хребців (ThІІІ-ThІХ) та ребер. В боковій проекції виділяють дві світлих ділянки:
ретростернальний простір (між грудниною та тінню серця з висхідною аортою)
та ретрокардіальний простір (між серцем та хребтом). Нормальна плевра видна
лише тоді, коли вона попадає по ходу рентгенівських променів.
Часткова та сегментарна будова легенів
Міжчастковими щілинами, які на знімках не видні, легені поділяються на
частки: ліва на верхню та нижню, права – на верхню, середню та нижню. В
прямій проекції частки легенів в значному ступені нашаровуються одна на
одну.
Умовні межі між частками Хід міжчасткових щілин Бокова рентгенограмма
легенів в бокових проекціях гарної якості з видімими
міжчастковими щілинами

Верхня межа нижньої частки проходить по задньому відділу ІУ-го ребра, а нижня - по
передньому відділу УІ-го ребра. Межа між верхньою та середньою частками правої
легені йде по передньому відділу тіла ІУ-го ребра. Краще визначати межі часток по
рентгенограмам в бічних проекціях. Для цього знаходять верхню точку діафрагми, від
неї до середини кореня легені проводять пряму лінію до перехрестя її з зображенням
хребта (межа між верхньою та нижньою частками в лівій легені та між верхньою та
середньою в правій). Горизонтальна лінія з середини кореня легені в напрямку
груднини є умовною межею між верхньою та середньою частками в правій легені.
Кожна частка легені складається з визначенного числа незалежних ділянок –
сегментів. Згідно Міжнародної схеми виділяють 10 головних легеневих сегментів
зправа: верхня частка: 3 сегменти (1 - верхівковий, 2 - задній, 3 - передній); середня
частка: 2 сегменти (4 - латеральний, 5 - медіальний); нижня частка: 5 сегментів (6 -
верхівковий, 7 - медіальний, 8 - передній базальний, 9 - латеральний базальний, 10 -
задній базальний) та 9 сегментів зліва. Верхня частка: 5 сегментів (1,2 - верхівково-
задній, 3 - передній, 4 - верхній язичковий, 5 - нижній язичковий); нижня частка: 5
сегментів (6 - верхівковий, 7 - медіальний, 8 - передній базальний, 9 - латеральний
базальний, 10 - задній базальний). Верхівковий сегмент (1) верхньої частки правої
легені розташований в куполі легеневого поля. Позаду до нього прилежить задній
сегмент (2), зпереду та зовнішньо - передній сегмент (3). В середній частці
латеральний сегмент (4) розташований в куту між горизонтальною та нижньою
частиною міжчасткової щілини. Зпереду від нього медіальний сегмент (5). Верхівку
нижньої частки займає 6-й сегмент. Останні 4 сегменти розташовані в основі нижньої
частки: латеральний знаходиться між 8 та 10 і частково перекриває задній. Зверху
заднього (10) сегмента знаходиться 6 сегмент.
Зліва 1 та 2 сегменти частіше зєднують в один верхівково-задній із-за загального
вентилюючого їх бронху. Середньої частки зліва немає. Її гомолог - язичковий
сегмент поділяється на 4 верхній та 5 нижній язичкові, на боковій рентгенограммі 4
сегмент розташовується над 5. Крім того, зліва відсутній 7 сегмент.
Будова бронхіальної системи людини. Цифрами визначені
сегментарні бронхі: 1-верхівковий; 2-задній; 3-передній; 4-
наружний (в правому) та верхній язиковий (в лівому); 5-
внутрішній (в правому) та нижній язиковий (в лівому); 6- Передня, задня та
верхній нижньої долі; 7-нижнєвнутрішній (серцевий); 8- бокові проекції сегментів
нижньопередній; 9-нижньонаружний; 10-нижньозадній.

Сегменти часток правої легені

Верхньої частки Середньої частки
Верхівковий -1 Задній -2 Передній - 3 Латеральний -4 Медіальний -5

Нижньої частки
Верхівковий -6 Медіальний -7 Латеральний -8 Передній -9 Задній -10
 Сегменти часток лівої легені
Верхньої частки
Верхівково-задній Передній (3) Верхній язичковий (4) Нижній язичковий (5)
(1,2)

Нижньої частки
Верхівковий (6) Передній (8) Латеральний (9) Задній (10)

Анатомічні утвори легенів (судини та оточуюча їх сполучна тканина) дають тіні

різної інтенсивності, які разом формують визначену структуру – легеневий
рисунок. В нормі судини чітко просліжуються, поступово звужуючись до
периферії. В крайовій кайомці легеневих полів шириною 1-1,5 см легеневий
рисунок не повинен бути видний. По вертикалі закономірності утворення
легеневого рисунка тіж самі, що і в зональному напрямку. Найбільш густий
легеневий рисунок відмичається в нижніх поясах, де проецирується велика
кількість кінцевих розгалужень легеневих артерій та вен. В верхніх відділах
легеневий рисунок поступово становиться більш бідним, а в області верхівок
зовсім не просліжується.
Виділяють наступні типи легеневого рисунка: магістральний, розсипний,
змішаний. Поряд з тяжеподібними тінями в легеневих полях відмічаються
округлі та овальні великої щільності тіньові утворення (поперечні січення
судин), поруч з якими є кільцеподібні затемнення з внутрішніми
просвітленнями (просвіти бронхів).
85. Ступені закупорювання бронхів. Причини, рентгенологічна картина.
Единственное что я смог найти!(
86. Дуги, які утворюють праву та ліву границі середостіння.Патологічні конфігурації серця

Серце та великі судини разом іншими органами середостіння утворюють серединну тінь легенева
тканина утворює її край-дуги.На правому контурі контурі сердцево судинної тіні в прямій проекції
розрізняють дві дуги Верхня ,за рахунок висхідної аорти і верхньої порожнистої вени нижня за
рахунок правого передсердя.
87. Особливості гемодінамики при різних вадах серця.

88. Який з методів променевої діагностики використовується для вивчення структури тіні
легенів?

На обзорных рентгенограммах получается суммационное изображение всей толши тканей и органов

грудной клетки - тень одних деталей частично или полностью наслаивается на тень других. Для более
углубленного изучения структуры легких применяют рентгеновскую томографию. Рентгенографія

оглядова та прицільна. Оглядова рентгенографія виконується у прямій передній і задній проекціях,

правій та лівій бокових та скісних проекціях під кутом 45-60о. Знімки частіше роблять у
вертикальному положенні пацієнта при дорзовентральному ході рентгенівського випромінювання.
Фокусна відстань 1,5-2м (телерентгенографія) гарантує відображення майже натуральних розмірів
органів. Використовують плівку 30Х40см. Трубку центрують на ділянці УІ грудного хребця,
знімають на висоті глибокого вдиху. На оглядових рентгенограмах отримується сумарне зображення
всій товщі тканин та грудної клітини – тінь одних деталей частково або повністю накладається на
тінь інших.

89. Який з методів променевої діагностики використовується для вивчення крупних

бронхів? Бронхографія - метод дослідження морфологічного і функціонального
стану всього трахеобронхіального дерева з попереднім контрастуванням їх
олійними або водними контрастними речовинами (йодліпол, желіодон,
кардіотраст).

Показання до застосування поділяють на дві групи:

Діагностика, уточнення обєму ураження та контроль за проведенним
лікуванням.
Диференційна діагностика захворювань органів дихання:
• аномалій розвитку трахеобронхіального дерева;
• бронхоектатичної хвороби;
• хронічних пневмоній;
• пухлинного ураження;
• бронхіальних нориць;
• стороннього тіла.

Оптимально поєднувати бронхоскопію з бронхографією, що дозволяє не

тільки оглянути слизову оболонку трахеобронхіального дерева та виявити її
зміни, взяти біопсійний або бактеріологічний матеріал для дослідження, але й
контрастувати його через цей же катетер при потребі.
Бронхографія буває ненаправленою (оглядовою) та направленою. При
ненаправленій бронхографії контрастують все трахеобронхіальне дерево, що
дозволяє виявити розміри, форму, положення, контури, стан внутрішніх стінок
всіх бронхів, а також утворень, які дренуються цими бронхами (порожнини
абсцесів, кист, каверн, раку та інш.). Оглядову бронхографію рекомендується
виконувати на латероскопі, по наступним причинам:
бронхи верхньої частки контрастуються краще;
майже відсутнє попадання контрасту в протилежну легеню;
краща анестезія слизової оболонки трахеобронхіального дерева.
У тяжкохворих оглядову бронхографію бажано виконувати на трохоскопі, а для
дослідження нижніх часток легенів у вертикальному положенні пацієнта.
В складних випадках для проведення диференційної діагностики слід
використовувати направлену бронхографію з контрастуванням окремих гілок
бронхіального дерева (сегментарних чи субсегментарних). Це дозволяє виявити
ряд симптомів, які не встановлюються при оглядовій бронхографії.
Протипоказання до бронхографії:
Декомпенсація при пороках серця.
Виражена недостатність зовнішнього дихання.
Тяжкий стан досліджуємого.
Гостре запалення верхніх дихальних шляхів.
Гостра фаза туберкульозного процессу органів дихання.
Легенева кровотеча.
Аневрізми великих судин грудної порожнини.
Тіреотоксикоз ІІІ-ІУ ступеня.
Фебрільна температура.
Реакція на анестетики.
Тяжкі захворювання нирок та печінки.
Психічнізахворювання.

90. Який з методів променевої діагностики використовується для вивчення структури

коренів легень?

Рентгенограмма- Рентгеноскопія органів дихання – це дослідження, при якому

виявляється локалізація патологічного процесу, оцінюється функціональний
стан легенів, рухомість куполів діафрагми, наявність зміщення органів
середостіння, рідини в плевральній порожнині. Дослідження пацієнта
проводять у вертикальному положенні при дорзовентральному ході
рентгенівського випромінювання. В тяжкому стані хворого, при виконанні
піднаркозної бронхографії, трансбронхіальної пункції рентгеноскопія
виконується в положенні хворого лежачи при вертикальному напрямку
рентгенівського випромінювання (трохоскопія), для виявлення рідини в
плевральній порожнині, а також для зясування стану легеневої тканини, що
перекривається рідиною - в положенні на боці при горизонтальному напрямку
(латероскопія), або положенні Тренделенбурга (при опущеному головному
кінці трохоскопу).

91. які контрасні речовини використовують для бронхографії?

Контрастні методики рентгенологічного дослідження органів дихання.

Бронхографія - метод дослідження морфологічного і функціонального стану всього

трахеобронхіального дерева з попереднім контрастуванням їх олійними або водними
контрастними речовинами (йодліпол, желіодон, кардіотраст).

92. який з методів променевої діагностики використовують для виявлення

аномалій розвитку бронхіального дерева?

Бронхографія - метод дослідження морфологічного і функціонального стану всього

трахеобронхіального дерева з попереднім контрастуванням їх олійними або водними
контрастними речовинами (йодліпол, желіодон, кардіотраст).
93. які загальні рентгенологічні симптоми захворювань легень?
1. синдром тотального затемнення легеневого поля

2. синдром обмеженого затемненння легеневого поля

3. синдром круглої тіні в легеневому полі

4. синдром кільцеподібної тіні в легеневому полі

5. синдром вогнищ та обмеженої дисемінації

6. синдром патологічних змін коренів легень

7. синдром патологічних змін легеневого малюнка

8. підсилення легеневого малюнка

9. збліднення легеневого малюнка

10. синдром загального просвітлення

94. які РФП використовуються для інгаляційної сцинтографії?

Застосовуються два методи дослідження з 133Xe – разового вдиху та вдихання до настання

рівноваги. Першим методом глибоко вдихається 133Xe (активністю 148-185 МБк) з
наступною затримкою дихання на 15 с. Збір інформації починають зразу ж на магнітний
носій памяті з частотою 1 кадр/5 с не менше 25 кадрів. Пацієнт видихає у відвідну трубку,
яка зєднана з витяжною шафою. Зображення легенів простежується 2-3 хв.

При другому методі пацієнт підключається до закритої системи спірограф-пацієнт з

введеною індикаторною активністю і вдихає 3-5 хв 133Xe або 99mTc в аерозолі активністю 148-
185 МБк. На гамма-камеру записують сцинтиграфічне зображення легень протягом 15 хв з
частотою 1 кадр/хв. Сцинтиграма легенів відповідає їх рентгенологічному зображенню та
простежується до 10-ї хв.

96. які РФП використовують для перфузійної інгаляції легень?

Метод ґрунтується на мікроемболізації капілярів легенів міченими 99mТс часточками
макроагрегатів альбуміну – МАА. Завдяки розміру 20-30 мкм мікросфери не проходять крізь
капілярне русло і майже 100% їх застряє в капілярах. З кровообігу вилучається лише
незначна частина капілярів (враховуючи, що у людини їх приблизно 280 млрд, а для
 дослідження вводиться лише 100-150 тисяч часточок білка, то блокується лише один капіляр
на 10 тисяч), а білкові частиці через декілька годин повністю порушуються ензимами крові.
Гамма-кванти реєструються детектором гамма-камери. Використовують 4 проекції: передню,
задню, праву та ліву бічні. У передній проекції краще видні верхні частки легенів, у задній –
нижні.

97. які з методів променевої діагностики слід використовувати при дослідженні

серцево-судинної системи?

При вивченні морфофункціонального стану органів кровообігу використовують загальні та

спеціальні методи рентгенологічного дослідження. До загальних належать рентгеноскопія
та рентгенографія.До спеціальних – безконтрастні і контрастні.

Рентгеноскопію та рентгенографію здійснюють в стандартних проекціях (прямій, передній,

правій та лівій скісних, лівій бічній). Для уточнення стану лівого передсердя та аорти
контрастують стравохід сульфатом барію. За ступенем зміщення стравоходу визначають
ступінь зміни розмірів відділів серця та аорти.

Спеціальні безконтрастні методи основані на використанні додаткових технічних засобів

і модифікацій рентгенівських апаратів.

Рентгенокімографію застосовують для об*єктивного вивчення пульсаційних рухів серця та

судин.

98. Які радіонукліди краще використовувати в якості мітки для мітки

радіоагрегатів адьбуміну сироватки людини МАА для перфузійної
сцинтографії?

Перфузійна сцинтиграфія.

Методика проведення. Метод ґрунтується на мікроемболізації капілярів легенів міченими 99mТс

часточками макроагрегатів альбуміну – МАА. Завдяки розміру 20-30 мкм мікросфери не проходять
крізь капілярне русло і майже 100% їх застряє в капілярах. З кровообігу вилучається лише незначна
частина капілярів (враховуючи, що у людини їх приблизно 280 млрд, а для дослідження вводиться
лише 100-150 тисяч часточок білка, то блокується лише один капіляр на 10 тисяч), а білкові частиці
через декілька годин повністю порушуються ензимами крові. Гамма-кванти реєструються детектором
гамма-камери. Використовують 4 проекції: передню, задню, праву та ліву бічні. У передній проекції
краще видні верхні частки легенів, у задній – нижні.
Перфузійна сцинтиграфія легень на однофотонному 2-х детекторному емісійному
комп’ютерному томографі (ОФЕКТ)

99.Який з методів променевої діагностики використовують при підозрі на

тромбоемболію легеневої артерії.

Під час рентгеноскопії вивчають положення, форму, розміри серця, пульсацію усіх його
відділів, аорти, легеневих артерій.

Спеціальні безконтрастні методи основані на використанні додаткових технічних засобів

і модифікацій рентгенівських апаратів.

Рентгенокімографію застосовують для об*єктивного вивчення пульсаційних рухів серця та

судин. Основою рентгенокімографа є металева решітка з паралельно розміщеними на
відстані в 1 мм свинцевими пластинками. Під час дослідження решітка рухається і за одну
експозицію проходить відстань, яка дорівнює ширині пластини. В цей час реєструється
пульсація всього органу записується 3-4 цикли діяльності серця у вигляді зубців. Серед них
розрізняють 3 типи: передсерні, шлуночкові, судинні. Коротке коліно зубця відповідає
систолі, довге – діастолі. Амплітуда шлуночкових зубців досягає 4-6 мм, передсердних – 1-2
мм, судинних – 1,5-2,5 мм.

Рентгенокімографія дає можливість вивчати порушення функціональної діяльності серця.

Електрокімографія – рентгенологічний метод дослідження пульсаційних рухів контурів

серця і великих судин за допомогою реєстрації коливань оптичної щільності цих утворів на
рентгенівському флуоресціючому екрані. Метод набуває особливої цінності у випадку
одночасного запису електрокардіограми.

Лінійна томографія застосовується для уточнення стану відділів серця (ососбливо лівого
передсердя), як правило після аналізу звичайних рентгенограм.

Рентгенокінематографія і відеомагнітний запис – реєстація рентгенівського зображення

серця та великих судин на кіноплівку або відеомагнітну стрічку.

Контрастні методи рентгенологічного дослідження серця та великих судин основані

на введенні в кровоносне русло водорозчинних органічних сполук йоду (60-75% розчиннів
тріомбрасту, верографіну, урографіну, йодаміду тощо). Показаннями до цих методів –
діагностика і вивчення гемодинамічних порушень при вроджених і набутих вадах серця та
великих судин.

Катетеризація серця і судин дозволяє вивчити газовий склад і хвилинний об*єм крові,
внутрішньосерцевий і внутрішньосудинний тиск, виконувати електро- і фонокардіографію з
відділів серця: правих – катетеризація кубітальної, підключичної вен, лівих – стегнової
артерії з наступним введенням зонда через аорту в лівий шлуночок).

Ангіокардіографія (загальна та селективна) – метод вивчення форми та розмірів відділів

серця і великих судин, швидкості кровотоку, а також вивявлення патологічних сполучень
між ними. При загальній контраст вводять в оголену вену автоматичним шприцем з
великою швидкістю – 40 мл/с з розрахунку 1 мл на 1 кг маси хворого. На серійних
ангіокардіограмах послідовно одержують зображення верхньої порожистої вени, правого
передсердя і шлуночка, аорти. Її використовують для вивчення гемодинаміки.

100. Що є з основних абсолютних показань для РКТ органів грудної

порожнини?

Абсолютними показаннями для РКТ органів грудної порожнини є:

• спонтанні пневмоторакси неясної етіології;

• пухлини плеври, плевральні нашарування;
• уточнення природи і розповсюдженості вогнищевої патології легень;
• вивчення стану лімфатичних вузлів в середостінні, коренях легень;
• об’ємні утворення в середостінні;
• відсутність патологічних змін легень, середостіння при звичайній
рентгенографії, при наявності клініко-лабораторних даних за таку;
• вивчення тонкої макроструктури легень при хронічних процесах.

101.Які з методів променевої діагностки використовують для оцінки часток

та перічасткової тканини легень?
102. Які критерії якості знімків органів грудної порожнини.

Критерієм чіткості рентгенограми є одноконтурною зображення передніх відрізків

видимих на рентгенограмі ребер, оскільки вони є найбільш рухливими органами. Їх
зміщення можливі навіть при поверхневому диханні пацієнта, що призводить до
нечіткості рентгенівського знімка. Контраст рентгенограми визначається
її кольоровою гамою - від білого до чорного, тобто при вивченніконтрастності
знімку слід порівняти зображення органів, які дають максимальну щільність, з
органами, майже не затримують рентгенівське випромінювання. Найбільш щільні
тіні дають органи середостіння і печінка - їх приймають за абсолютне затемнення.
Ділянки легеневих полів, проектуються в міжреберні проміжки представлені на
рентгенограмах просвітленнями, так як рентгенівське випромінювання вони майже
не затримують. Різниця в колірному зображенні затемнень іпросвітління дає
уявлення про контрастність знімка.

Жорсткість рентгенограми залежить від жорсткості рентгенівського

випромінювання, тобто від його проникаючої здатності чи від довжини
хвилі. Відомо, що рентгенівське випромінювання має меншою чи більшою
проникаючою здатністю в залежності від довжини хвиль. В залежності від
конституції пацієнта умови зйомки повинні бути підібранітак, щоб вийшов знімок
середньої жорсткості.
102. Які критерії якості знімків органів грудної порожнини.

103.які загальні рентгонологічні симптоми захворення легень?

Рентгенологічні прояви захворювань легень :

1) тотальне затемнення легеневого поля; 2) обмежене затемнення легеневого

поля; 3) кругла тінь в легеневому полі; 4) кільцева тінь в легеневому полі; 5)
вогнища та обмежена дисемінація; 6) дифузна дисемінація; 7) патологічні
зміни кореня легень; 8) патологічні зміни легеневого малюнка; 9) загальне
просвітлення.
Перша це затемнення, яке виникає тоді, коли повітряна тканина легені
заміщується іншим патологічним субстратом: а) при закупорках бронхів та
спаданні легені (ателектаз); б) при накопиченні в альвеолах рідини (набряк)
чи запального ексудату (пневмонії); в) при заміщенні альвеол казеозним
розпадом (туберкулема) чи пухлинними масами (пухлина).

104.Які протипокази до МРТ огранів грудної порожнини?

- Сторонні металеві елементи в тілі (уламки, кулі тощо);

-Остеометалосинтез;
-Штучний водій серцевого ритму

–кардіостимулятор;
-Нейростимулятор, стимулятор кісток;
-Кліпси судин головного мозку;
-Інсулінові помпи;
- Вагітність першого триместру.

105. який з методів променевої діагностики використовуються для визначення об`емних

утворень у середостінні?

Компютерна томографія

106.Що є абсолютними показниками для проведення рентгеноскопії органів дихання?

Абсолютне показання для рентгеноскопії - вивчення вентиляції легенів при підозрі на

малу пухлину бронха за даними оглядової рентгенографії. Рентгеноскопія для
визначення рідини витісняється ультразвуковим скануванням, для вивчення тонкої
структури - РКТ.
107.Вкажіть можливі шляхи введення контрастної речовини в органи травного
каналу.
1.Пероральний
2.Перректальний
3.У вільну черевну порожнину
108. Які крнтрасні речовини використовують для дослідження органів травного
каналу?
1. суспензія барій сульфату
2. газ
3. повітря

109.
-Рельєф слизової оболонки вивчається при малому наповненні.
-Вивчення товщини та еластичності стінки певного відділу травного каналу з введенням
рентгенонегативних контрастних речовин, зокрема газу, всередину органа при малому заповненні
суспензією барію сульфату (подвійне контрастуванняабопарієтографія, а такожпотрійне
контрастування).- Это можете писать по желанию.

-Для рельєфу внутрішньої поверхні шлунку характерна наявність трьох видів утворень - поздовжніх шлункових
складок, шлункових полів та шлункових ямок.
-Методики з подвійним контрастуванням стравоходу застосовують для виявлення товщини його
стінок.
110.
Променеві методи дослідження дозволяють одержувати об’єктивну інформацію щодо морфологічного
та функціонального стану органів травлення, характерний розвиток у них патологічних процесів.

Загальні принципи рентгенологічного дослідження травного каналу.

Головним серед них є штучне контрастування, частіше застосовуване при обстеженнях

стравоходу, шлунка, кишок. З цією метою натщесерце хворий приймає водну суспензію
барію сульфату, нерозчинного у воді, який затримує рентгенівські промені. При
поліпозиційному рентгенологічному дослідженні (рентгеноскопії, серії прицільних знімків)
вивчають фази ковтання, функціональні й морфологічні зміни стравоходу, шлунка,
дванадцятипалої кишки. Метод використовують для діагностики захворювань стравоходу, шлунка,
тонкої кишки, а також визначення функціональних порушень товстої кишки. З метою виявлення
морфологічних змін останньої проводять іригоскопію або ретроградне заповне.

Другим принципом дослідження травного каналу є двоетапність.ння суспензією барію сульфату за

допомогою апарата Боброва. Визначення положення, форми, розмірів, контурів, рухомості та функції
органа, рельэф слизової оболонки

Третім принципом є поліпозиційнеабобагатоосьове дослідженнятравного каналу, при якому для

визначення стану всіх стінок органа, що вивчається, взаємовідношення його з прилеглими тканинами,
змінюється положення хворого. Обстежуваного повертають у вертикальному та горизонтальному
положеннях, лежачи на спині та животі у положенні Тренделенбурга з припіднятим на 10-15° тазовим
кінцем, а також лежачи на боці.

Методи дослідження( рентгенологічне дослідження)

Для діагностики новоутворень травного каналу все частіше застосовують ультразвукову томографію.
Але одержані відомості необхідно порівнювати з висновками клінічного, ендоскопічного та
рентгенологічного обстежень.

У відділенні виконуються рентгенологічні дослідження :

• Комп’ютерна томографія анатомічних структур, органів та систем (нативні
дослідження та з внутрішньовенним контрастним підсиленням);
• Рентгенографія хребта, кісток і суглобів, черепа і турецького сідла
• Рентгеноскопія, рентгенографія і флюорографія органів грудної клітки
• Рентгенологічні дослідження стравоходу, шлунку, дванадцятипалої і товстої
кишок (іригоскопія).
• Рентгенологічні дослідження урологічного та гінекологічного профілю (в/в
урографія, цистографія, гістеросальпінгографія);
• Рентгенологічні дослідження молочної залози (мамографія);
• Панорамний знімок зубів (ортопантомограма).

111. Підготовка для дослідження органів травного

каналу.
Дослідження проводять з наповненим сечовим міхурем після очисної клізми.

Перед рентгенологічним дослідженням пацієнт протягом 12 годин не повинен

приймати їжу, а також сильних проносних засобів, які, викликають
подразнення слизової оболонки шлунка, змінюють її рельєф.

Перед рентгенологічнимдослідженням слід провести клініко-лабораторне

обстеження хворого і вивчити стан секреторної функції шлунка. Як
рентгеноконтрастнуречовину, зазвичай, використовують барієву суспензію.
Для її приготування береться 100 г сульфату барію на 80 мл
води. Сірчанокислий барій просівають через сито і короткочасно кип'ятять у
воді. У ряді випадків вдаються до подвійного контрастування, при якому, поряд
з барієвою суспензією, в шлунок вводять повітря, кисень або вуглекислоту.

112.Методика дослідження тонкої кишки.

Методику дослідження тонкої кишки зі сніданком, яка дозволяє оцінити
гастроілеальний рефлекс. Рефлекторний зв'язок пілоруса з ілеоцекальним клапаном,
який вивчали І.І. Греков, І.М. Джаксон, зумовлює функціональний зв'язок пілоричного
сфінктера та баугінієвої заслінки.

Рентгенографічне дослідження продовжується до заповнення сліпої кишки, після

чого хворий з'їдає сніданок. Через ЗО хв. роблять рентгенограму.

Четверту групу складають методики з контрастуванням тонкої кишки через зонд в

умовах штучної гіпотонії, рідко використовувані через складність виконання.

Энтерография - дослідження тонкої кишки з допомогою контрастного сніданку чи шляхом

введення контрастного речовини черездуоденальний зонд.
Свідчення: наполегливі запори, проноси, кишкове кровотеча, хронічна непрохідність кишечника
та інших.
Протипоказання: масивне кишкове кровотеча, перфорація стінки кишки, важке лихоманкове
стан.
Контрастне речовина: водна завись сірчанокислого барію.

Методика. При пероральномуконтрастировании виробляють повторні рентгенограми тонкої кишки

через кожні 15-30 хв по закінченні рентгенологічного дослідження стравоходу, шлунка та
дванадцятипалої кишки.
Нарентгенограммах вивчають становище, величину, форму, обриси,смещаемость і моторику
кишкових петель. Дослідження виробляють при вертикальному і горизонтальному положеннях
хворого.
Для вивченнясмещаемости петель кишечника і діагностики зрощень рекомендується виконувати
знімки налатероскопе при становищі хворого на спині, праве й ліве боці.
Можна цілеспрямовано вводити контрастне речовина в тонку кишку через попередньо
поставленийдуоденальний зонд, кілька скорочує тривалість дослідження.
Недоліком цього є велика тривалість дослідження - від 2 до запланованих 4 годин, що з досить
великий променевим навантаженням.
>Энтерография з подвійнимконтрастированием - додатково через зонд в тонку кишку вводиться
газоподібне контрастне речовина (повітря чи закис азоту).
>Рентгенологическая картина дозволяє чіткіше оцінювати форму, розміри і становище відділів
тонкої кишки, визначати характер рельєфу слизової оболонки, зміни стінок і просвітку кишки,
ознак функціонального і механічного застою, аномалії розвитку та ін.
Дослідження з охолодженою контрастної суспензією. Для прискорення просуваннябариевой
суспензії по кишечнику і, отже, з метою прискорення процесу дослідження, запропонована
наступна методика:
300 мл охолодженою (до +4 З) контрастної суспензії хворий приймає удвічі прийому (по 150 мл) з
інтервалом за 30 я хв. Низька температура контрастної суспензії призводить до посиленню
перистальтики і прискоренню просування контрастного речовини, заповнення всіх відділів тонкої
кишки та скорочення термінів дослідження до 1-1,5 годину.
Потім виробляють знімки.
>Мезентериальная артеріографія (>катетеризационное контрастування верхньоїбрижеечной
артерії чи її гілок).

113.Етапи дослідження товстої кишки

Вивчення кожного відділу має проводитись при "тугому" заповненні контрастною речовиною для
визначення положення, форми, розмірів, контурів, рухомості та функції органа. Рельєф слизової
оболонки вивчається при малому наповненні. Послідовність цих двох фаз неоднакова для різних
відділів. Якщо при дослідженні шлунка спочатку вивчають рельєф слизової оболонки, а потім
створюють "туге" наповнення, то при дослідженні товстої кишки ці етапи міняються місцями.

Обов'язкову умову успішності дослідження складає пальпація та компресія органа за допомогою

спеціальних тубусів. Всі відділи травного каналу, крім стравоходу та прямої кишки, вивчають з
використанням дозованої компресії при різному ступені наповнення органа контрастною речовиною.

Ще одним етапом дослідження може стати вивчення товщини та еластичності стінки певного відділу
травного каналу з введенням рентгенонегативних контрастних речовин, зокрема газу, всередину
органа при малому заповненні суспензією барію сульфату (подвійне
контрастуванняабопарієтографія, а такожпотрійне контрастування).

етап іригоскопії - метод подвійного контрастування. Після природного випорожнення

товстої кишки від барієвої зависі вивчають рельєф слизової оболонки. Потім під контролем
рентгенівського екрана в просвіт кишки через задній прохід вводять повітря або кисень до
повного розправлення кишки. Це дає можливість диференціювати різні патології
внутрішньої поверхні стінки товстої кишки: ерозії і виразки; поліпи й інші доброякісні
пухлини; екзо-, ендофітні злоякісні новоутворення; дивертикули; стриктури і т. ін.
114.Променеві методи дослідження стравоходу.
Променеві методи дослідження стравоходу

Зважаючи на анатомічну важкоприступність стравоходу, розташованого у

порожнині грудної клітки, а також часто стерті клінічні прояви захворювань, їх
діагностика є досить складною. В наш час, коли рентгенологічний та
ендоскопічний методи обстеження є провідними, першому, простому,
безболісному, необтяжливому водночас властива й більша інформативність.

При рентгенодіагностиці захворювань стравоходу застосовують основні та

додаткові методики.

Рентгеноскопія та рентгенографія – дві основні методики, за допомогою яких

починається вивчення цієї анатомічної ділянки.

Для виключення первинних змін в інших органах спочатку проводять оглядову

рентгеноскопію органів грудної і черевної порожнини. Потім приступають до
рентгеноконтрастного обстеження стравоходу за допомогою суспензії барію різної
консистенції. Оскільки при захворюваннях стравоходу однією з найпоширеніших
скарг хворих є порушення його прохідності, дослідження починають з
використанням суспензії барію рідкої консистенції, щоб уникнути її затримки в
різко звуженій ділянці. Можна застосовувати також невелику кількість
водорозчинних йодутримуючих контрастних речовин (кардіотраст, білігност,
верографін), розведених водою у співвідношенні 1:2. В процесі обстеження
концентрацію суспензії барію сульфату збільшують, доводячи її до пастоподібної.

Дослідження починають при вертикальному положенні хворого і дотримуються

принципу багатопозиційності. Для кожної ділянки існують свої оптимальні
проекції: для шийного відділу стравоходу – пряма передня та бокова, для грудного
– обидві скісні, черевного – скісна та права лопаткова. Рентгенологічне
дослідження не може бути повноцінним, якщо не вивчено стан всіх стінок органа,
або якщо воно не є складовою багатопозиційного дослідження. Для уповільнення
руху контрастної речовини хворому надають горизонтальне положення чи
положення Тренделенбурга. При просуванні контрастної маси стравоходом
звертають увагу на його прохідність, положення, стан контурів та перистальтику.

Для дослідження стравоходу оптимальною вважається права скісна проекція,

виконувана у горизонтальному положенні хворого.

116. Як вивчається рельєф слизової шлунка за допомогою

рентгенологічного методу
Першим етапом рентгенологічного дослідження шлунка є вивчення рельєфу слизової
оболонки за допомогою дозованої компресії та пальпації, другим - вивчення органа
при тугому заповненні його контрастною речовиною. Ретельне вивчення рельєфу
слизової оболонки допомагає виявити ранні осередки захворювань.
Для виявлення ступеня еластичності стінок застосовують методику роздування
шлунка газом. Після проведення першого етапу контрастного дослідження з
суспензією барію сульфату, через зонд вводять газ або пропонують хворому випити
"шиплячу" суміш (порошок питної соди, змішаним з лимонною кислотою).
Утворюваний при цьому газ роздуває шлунок, що дає можливість отримати різке
контрастне зображення рельєфу слизової оболонки (подвійне контрастування).

Для виявлення товщини стінки та зв'язку шлунка з сусідніми органами проводять КТ,
пневмоперитонеум,тобто вводять газ у черевну порожнину. Часто виникає
необхідність одночасного контрастування сусідніх органів (шлунка та жовчного
міхура, шлунка і поперечної ободової кишки та інших). Потім проводять багато-
проекційне дослідження - у положеннях хворого:

- вертикальному (ортоскопія),

- горизонтальному - на спині та животі при вертикальному напрямку проміння

(трохоскопія),

- положенні Тренделенбурга, лежачи на боці при горизонтальному ході проміння

(латероскопія),

- на животі.

Виконані прицільні знімки дають змогу зробити висновок про стан всіх відділів та
стінок шлунка.

117. Яким променевим методом досліджують перистальтичну

діяльність стравоходу .
методик рентгенологічного дослідження відносять групу методик, що допомагають
об'єктивно оцінити рухомість стравоходу, його тонус, характер перистальтичних хвиль, а
також такі, що уточнюють локалізацію, поширеність патологічного процесу. До методик
першої групи відносятьрентгенокімографію,респіраторну поліграфію, до другої -
томографію,пневмомедіастинографію, парієтографію.

о додаткових методик рентгенологічного дослідження відносять групу методик, що

допомагають об’єктивно оцінити рухомість стравоходу, його тонус, характер
перистальтичних хвиль, а також такі, що уточнюють локалізацію, поширеність
патологічного процесу. До перших відносять рентгенокімографію, респіраторну поліграфію,
до других – томографію, пневмомедіастинографію, парієтографію, КТ, МРТ..

118.Яку патологію у стравоході допомогає вивчити методика

Іванової-Подобєд.
Ивановой-Подобед метод

.В. Иванова-Подобед, советский рентгенолог) — рентгенологический метод обнаружения неконтрастных

инородных тел в пищеводе, основанный на явлении задержки бариевой взвеси на уровне локализации
инородного тела.

119.Для чого використовується подвійне контрастування.

подвійним контрастуванням стравоходу застосовують для виявлення товщини його стінок.

Подвійне контрастування дозволяє виявити невеликі пухлин ивсередині просвіту кишки

(особливо поліпи), зміни слизової оболонки на ранніх стадіях запальних захворювань,
навіть незначні кишкові кровотечі з пошкоджених поліпів або поверхневі виразки при
запальних процесах.

120. Для чого використовується парієтографія шлунка.

Париетография
I Париетогра и (лат. paries, pariet[is] стенка + греч. graphōписать, изображать)
метод рентгенологического исследования полого органа с помощью введения газа в поло
сть органа и вокружающую его среду, в результате чего газ окаймляет как внутреннюю, та
к и наружную поверхность егостенок. Практическое применение П. получила главным обр
азом при исследовании желудочно-
кишечноготракта с мочевого пузыря. Принципиальное отличие П. от обычного рентгеноло
гического исследования,которое она, как правило, дополняет, заключается в возможности
оценить состояние стенок полых органов,особенно пищевода, желудка и кишечника, а не
только их внутренней поверхности. В связи с этим П.приобретает особенно важное значе
ние при распознавании патологических процессов, вызывающихутолщение стенки органа
без экзофитных образований, в частности при инфильтративных формахзлокачественных
опухолей (рис.), воспалительной инфильтрации. П. противопоказана при таких острыхво
спалительных процессах, как медиастинит, перитонит, парапроктит, а также при нарушен
иях сердечнойдеятельности с признаками декомпенсации.
Париетографию пищевода приводят в условиях пневмомедиастинума (см. Средостение).
П. желудка,толстой кишки и мочевого пузыря —
в условиях Пневмоперитонеума: для исследования прямой кишки газвводят в параректа
льное пространство путем пункции промежности. Внутрь полого органа газ вдувают спом
ощью зонда, соединенного с баллоном; необходимое для исследования количество газа
в желудке(около 300 мл) можно также получить благодаря приему внутрь газообразующе
й смеси (1 г лимоннойкислоты и 2 г гидрокарбоната натрия, растворенные в 100 мл воды)
. Рентгенограммы производят в боковыхи косых проекциях, глубина томографических сре
зов зависит от того, какой отдел исследуется.
В связи с появлением более информативных неинвазивных методов исследования приме
нение П.ограничено.

121. Сегментарна будова нирок , частки сечоводів.

Нормальна нирка на сонограмі відображається як овальне утворення з
неоднорідною ехогеністю. Біля нирки розташовується відносно світла зона
невисокої ехогеності, яка відповідає жировій клітковині. Сама нирка вкрита
сполученотканинною капсулою, яка візуалізується як світла полоска шириною 1-
1,5 мм. Коркова та мозгова речовина обумовлюють темну ділянку шириною біля
15 мм. Ехонегативні ділянки – ниркові пірамідки. Кожна пірамідка має діаметр 5-9
мм. В центральній частині нирки візуалізується чашково-мисковий комплекс у
вигляді згрупованих ехопозитивних утворень, серед яких виділяються чашки, які
заповнені ридіною. Миска добре структурується при поперечному скануванні у
вигляді двох ехопозитивних полосок або овального утворення.

122. Основні променеві методи дослідження органів сечовидільної

системи.
Променеві методи дослідження сечовидільної системи засновані на візуалізації
нирок, визначення їх топографії, форми, геометричних розмірів, кількості
функціонуючої паренхіми та особливостей її функціонування. Ці методи
дозволяють візуалізувати сечоводи, їх прохідність, наявність міхурово-
сечовивідних рефлюксів, вад розвитку. Особливе значення ці методи мають у
визначенні особливостей уражень сечового міхура, дозволяючи уникнути більш
травматичних методів дослідження, заснованих на катетерізації міхура. Променеві
методи дозволяють отримати інформацію про кровопостачання нирок та
особливості порушень кровотоку при різних захворювань нирок.

Ультразвукове дослідження є основним при дослідженні органів сечовидільної

системи. Променеве дослідження при захворюваннях нирок або при підозрі на
таке захворювання обов?язково призначається УЗД. При цьому використовують
трансабдомінальні датчики з частотою 3,5 МГц. УЗД проводять в сагітальній,
фронтальній, косій та поперечній проекціях

хворому призначається радіонуклідна діагностика, що дозволяє оцінити морфо-

функціональний стан нирок та сечовидільних шляхів. Для цього використовуються
радіофармпрепарати, які фільтруються або секретуються нирками і виводяться по
сечовивідним шляхам. За механізмом елімінації радіофармпрепарати (РФП)
підрозділяють на РФП швидкої елімінації (канальцеві, клубочкові) та тривалої
елімінації (РФП коркової фіксації).

РНТГЕНІВСЬКА КОМПЮТЕРНА ТОМОГРАФІЯ

На КТ-грамах нормальна нирка має форму неправильного овалу з ровними і чіткими конткрами. В
передньомедіальному відділі цього овалу на рівнях L1-L2 візуалізується нирковий сінус. На тому же рівні видні
ниркові артерії та вени. Для поліпшення візуалізації ниркової паренхіми та диференційної діагностики вогнищевих
утворень проводять КТ з контрастним підсиленням.
МАГНІТНО-РЕЗОНАНСНА ТОМОГРАФІЯ.
Даний метод на відміну від КТ дозволяє отримати пошарові зображення нирок в сагітальній, фронтальній та
аксіальній проекціях. Зображення нирок на МРТ аналогічно КТ, однак краще візуалізується межа між корковим та
мозковим шарами органу. Чашки та миски, які містять сечу, виділяються на МРТ-грамі як утворення малої
щільності. При введенні контрастного засобу інтенсивність зображення паренхіми покращується, що поліпшує
діагностику пухлинних уражень. При МРТ чітко візуалізується сечовий міхур, особливо дно та верхня стінка, які
погано видні при КТ.

123. Ультразвукова анатомія нирок. Методи ультразвукового

дослідження нирок.
Ультразвукове дослідження (УЗД) є одним з найбільш поширених, інформативних і
безпечних методів обстеження хворих із захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів.
Важливим достоїнством методу є відсутність протипоказань до його застосування і
можливість проведення багаторазових досліджень. Метод УЗД нирок дозволяє вирішувати
наступні діагностичні завдання: 1. визначати розміри і локалізацію нирок щодо
загальноприйнятих анатомічних орієнтирів; 2. визначати положення, розміри і структуру
ниркової балії, 3. визначати структуру ниркової паренхіми; 4. виявляти конкременти, кісти,
пухлини нирок; 5. визначати стан сечоводів і сечового міхура. [7]
УЗД нирок у більшості випадків не вимагає спеціальної підготовки, за винятком заходів,
спрямованих на зменшення газоутворення в кишечнику та звільнення його від калових мас.
Дослідження доцільно проводити після водного навантаження, при неопорожненном
сечовому міхурі: так краще візуалізуються чашечно-лоханочная система і сечоводи.
Ультразвукове дослідження кожної нирки рекомендується проводити з трьох позицій: у
положенні хворого лежачи на спині, на боці з заведеної за голову рукою і на животі.
Найбільш частими причинами гідронефрозу є:
1. камінь у сечоводі, балії або мисково-сечоводо сегменті;
2. кров'яний згусток у сечоводі або балії;
3. стриктура сечоводу;
4. здавлення сечоводу ззовні;
5. перегини сечоводу (наприклад, при вираженому нефроптозе);
6. хронічна затримка сечі (наприклад, при аденомі або раку передміхурової залози) і інші
причини.

Методи:
1)Эхография одномірна
Свого часу терміном "ехографія" позначали будь-яке ультразвукове дослідження, але останні
роки їм називають переважно спосіб одномірного дослідження. Розрізняють два його варіанта:А-
метод іМ-метод.
2)Ультразвуковое сканування (сонографія)
>Ультразвуковое сканування дає змогу отримувати двомірне зображення органів. Цей метод
відомий ж під назвоюВ-метод (від анг.bright -яскравість). Сутність методу залежить від
переміщенні ультразвукового пучка поверхнею тіла під час дослідження. Цим забезпечується
реєстрація сигналів одночасно чи послідовно багатьох точок об'єкта. Одержуваний серія сигналів
служить на формування зображення. Воно виникає на екрані індикатора і то, можливо
зафіксовано наполяроидной папері чи плівці. Це зображення можна вивчати оком, а можна
піддати математичної обробці, визначаючи розміри: площа, периметр, поверхню й обсяг
досліджуваного органу.
3)Допплерография
>Допплерография - один із найбільш образотворчих інструментальних методик. Вона полягає в
принципіДопплера. Він говорить: частотаехосигнала, відображеного від рушійної об'єкта,
відрізняється від частотиизлученного сигналу. Джерелом ультразвукових хвиль, як у будь-якій
ультразвукової установці, служить ультразвукової перетворювач. Він нерухомий і формує вузький
пучок хвиль, спрямовуваний на досліджуваний орган.

124. Пошарова КТ та МРТ анатомія нирок. Основні зрізи досліджень

Комп’ютерна томографія (КТ) нирок та сечовивідних шляхів.

КТ-анатомія нирок і сечовивідних шляхів.

КТ нирок проводять без спеціальної підготовки пацієнта та вікових обмежень.

Дослідження, як правило, проводиться у горизонтальному положенні пацієнта на
спині. Дослідження пацієнта починають з топограми черевної порожнини, після
чого виконують серію комп’ютерних томограм, починаючи зрізи з рівня ХІ-ХІІ
грудних хребців до рівня ІІІ поперекового хребця.

В нормі при КТ-дослідженні виділяють три рівні нирок: верхній полюс, рівень
воріт та нижній полюс. Хоча положення нирок є варіабельним, верхній полюс їх
найчастіше розміщується на рівні нижнього краю тіла ХІІ грудного хребця, при
цьому верхній полюс лівої нирки розміщений на 1-1,5 см вище, ніж правої.

На томограмах полюси нирок представлені овальними утворами з чіткими рівними

контурами. Щільність ниркової паренхіми рівномірна і становить 30-35 Од.Н.

Нирки оточені жировою клітковиною, яка має щільність (-100 Од.Н.), а тому вони
добре візуалізуються на її фоні. При наявності т.з. "горбатої" нирки з латерального
краю видно незначний виступ в паренхімі з чітким контуром. в центрі верхнього
полюса, частіше лівої нирки, може бути видно верхню чашку у вигляді округлого
утвору розміром 0,5 см, з щільністю 5-15 Н, який після введення контрастної
речовини заповнюється нею.

Ворота нирок розміщені на рівні нижнього краю І поперекового – верхнього краю

ІІ поперекового хребців, нирки – у вигляді букви С. Всередині кожної нирки
розміщений нирковий синус, який відкривається наперед і медіально.

Ця ділянка називається воротами нирки, через які входять ниркова артерія і нерви,
а виходять ниркова вена і сечовід. Щільність жирової клітковини синуса від – 80
Од.Н. до – 100 Од.Н. Корковий шар від мозкового без контрастування не
диференціюється.

Ззовні нирки вкриті фіброзною капсулою, яку в нормі не видно. До медіальної

поверхні нирок на цьому рівні прилягають поперекові м’язи спини, розміщені по
обидві сторони від тіл хребців. Спереду від поперекових м’язів розміщені ніжки
діафрагми, які охоплюють по боках черевну частину аорти. Спереду від лівої
нирки розміщені петлі тонкої кишки, латерально нижній полюс селезінки.

Спереду від правої і латерально розміщені печінка, дванадцятипала кишка, яка

охоплює головну підшлункової залози. На цьому ж рівні починають
диференціюватись судинні ніжки нирок – артерії та вени у вигляді лінійних
структур. Краще видно вени, артерії, як правило цілком у зріз не попадають.
Щільність ниркових вен – 32-36 Од.Н. ширина 0,5-1 см. Сечоводи добре видно
тільки після їх контрастування.
Нижні полюси нирок розміщені на рівні ІІІ поперекового хребця і мають овальну
форму, чіткі, рівні контури. В зрізі на цьому рівні права нирка дещо більша від
лівої.

При застосуванні методики "підсилення" після введення 20-40 мл

рентгеноконтрастної речовини денситометричні показники різко змінюються.
Щільність паренхіми нирок зростає 70-100 Од.Н., а лоханок до 150-250 Од.Н. При
цьому спочатку контрастуються коркова речовина, а через 90 сек – мозкова, а тоді
уже чашково-лоханковий комплекс.

Чітке зображення ниркових артерій і вен отримують при болюсному введенні

малого об’єму рентгеноконтрастної речовини, після чого протягом хвилини
виконують 3-6 комп’ютерних томогарм. Ця методика має назву динамічної
комп’ютерної томграфії.

Для КТ-дослідження сечового міхура необхідна підготовка пацієнта.

Перед КТ роблять очисну клізму.

Після чого пацієнт мусить випити дві склянки води для наповнення сечового
міхура.

При підозрі на пухлину сечового міхура проводять його катетеризацію,

спорожнення і вводять 200 см3 кисню. Томографію проводять при положенні
пацієнта на спині і на животі.

В нормі наповнений рідиною чи газом сечовий міхур добре візуалізуються на

томограмах.

Ядерно-магнітно-резонансний метод при захворюваннях нирок та

сечовивідних шляхів

Суть цього методу можна уявити таким чином: якщо об’єкт, який містить протони
помістити в постійне магнітне поле і опромінювати змінним електромагнітним
полем відповідної частоти, то буде спостерігатися поглинання протонами енергії
змінного поля, тобто поглинання носить різко резонансний характер. Поглинання
квантів енергії забезпечує перехід протонів на верхній енергетичний рівень із
зміною орієнтації їх магнітних моментів на антипаралельну. Надлишок енергії
швидко втрачається ними в формі електромагнітного випромінювання тої ж
частоти і протони знову переходять на нижній енергетичний рівень. За час дії
такого змінного радіочастотного поля проходить процес поглинання –
випромінювання його енергії протонами. Це і є явище ядерно-магнітного
резонансу.

Електромагнітне випромінювання, яке випускають протони, є основою для

одержання ЯМР-томограм. Тканини організму – жирова, м’язева, кісткова, кров і
т.д. дуже відрізняється одна від одної по хімічному складу, біохімічних
властивостях і вмісту протонів – протонній густині, що дає змогу отримувати
якісне зображення.

На ЯМР-томограмах візуалізуються не тільки самі нирки, але й роздільно

корковий та мозковий їх шари, а також артерії та вени. ЯМР-томографія показана
при розширеннях чашечно-лоханочної системи, обструктивному гідронефрозі і
особливо при парацервікальних кістах, які легко відрізнити від ліпоматозу в
області ниркової ніжки. При цьому типі кіст діагностичні можливості ЯМР-
томографії та УЗД приблизно однакові. При хронічному гломерулонефриті та
хронічному бактеріальному нефриті при застосуванні ЯМР виявляються зморщені
нирки з відсутністю диференціації коркового та мозкового шарів і збільшенням
вмісту жирової клітковини в воротах нирки. При полікістозі чітко видно збільшену
нирку та множинні кісти.

До недоліків методу можна віднести неможливість виявлення кальцинатів і

наявність лінійних крайових артефактів в зоні переходу паренхіми нирки в
паранефральну клітковину.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) нирок і сечовивідних шляхів.

Метод дає можливість отримати пошарове зображення нирок у фронтальній,

сагітальній та аксіальній проекціях. На відміну від КТ, на МР-томограмах чітко
відрізняються корковий і мозковий шари нирок. Чашки і лоханки, які містять сечу,
виділяються, як утворення малої щільності. Ребра та скупчення газу в кишечнику
не заважають дослідженню, як це має місце при сонографії чи КТ.
Внутрішньовенне введення парамагнітної речовини, наприклад магневіста,
суттєво збільшує інтенсивність зображення паренхіми, та виявлення в ній
патологічних новоутворів.

Досить чітко видно на МРТ сечовий міхур, в тому числі і такі його відділи, як дно
і верхню стінку, які погано видно на КТ.

125. Рентгенологічні методики дослідження сечовидільної

системи.

Рентгенологічні методи дослідження

 Для діагностики урологічних захворювань застосовуються всі існуючі
методи рентгенологічного дослідження.

Основною умовою підготовки хворого до проведення діагностичних

процедур є повне звільнення кишківника від калових мас і газів. При плануванні
дослідження з внутривенним введенням йодвміщуючих контрастних речовин
(екскреторна урографія, ангіографія) проводять пробу на чутливість до йоду
(внутривенне введення 1-2 мл контрастної речовини).

Оглядова урографія

Оглядовий рентгенівський знімок сечовидільних шляхів виконується, як

правило, в горизонтальному положенні хворого при вентро-дорзальному напрямі
променів. Рентгенограма повинна охоплювати ділянку від верхніх полюсів нирок
до верхнього краю лобкового зрощення. Вивчення оглядової урограми починають
з оцінки симетричності та чіткості тіней великих поперекових м’язів. Тіні
нормальних нирок розташовані зліва на рівні тіла ХІІ грудного – ІІ поперекового
хребців, справа – на рівні нижнього краю ХІІ грудного, або верхнього краю і
поперекового до тіла ІІІ поперекового хребця. Детальному вивченню підлягають
форма, розміри, контури та однорідність щільності тіней.

На оглядових знімках можна виявити додаткові тіні в проекції

сечовидільних шляхів: сторонні тіла, ретнгенопозитивні конкременти,
туберкульозні каверни, тощо.

Уротомографія

При пошаровому рентгенологічному дослідженні можна вибірково отримати на

плівці тіні тих органів, які находяться на певній глибині. Орієнтація томограм, в
залежності від конституції пацієнта становить 5-9 см від остистого відростка.
Уротомографія підвищує діагностичну цінність всіх рентгенологічних методик і
може застосовуватись, як у поєднанні з оглядовим знімком, так і при дослідженнях
в умовах штучного контрастування.

Екскреторна урографія

В основі методу – здатність нирок шляхом гломерулярної фільтрації виділяти

контрастну речовину з крові в порожнисту систему. Окрім визначення
функціональної здатності нирок, лоханки, сечоводів і сечового міхура,
екскреторна урографія надає досить повну інформацію про анатомо-топографічні
особливості різних відділів сечовидільної системи.

Контрастні речовини (тріомбраст, верографін) вводять внутрішньовенно в

горизонтальному положенні пацієнта в об’ємі 20-40 мл. Перший знімок виконують
через 1-3 хв після введення контрастної речовини для вивчення структури тіні
ниркової паренхіми (фаза нефрографії). Послідуючі знімки роблять на 5-7, 12-
15,20-30 хв. В указані інтервали часу контрастна речовина послідовно
накопичується в порожнистій системі нирок, сечоводах і сечовому міхурі. При
повільному контрастуванні рентгенограми слід виконувати і через 1-2 години.

Під час інтерпретації урограм звертають увагу на такі деталі: інтенсивність тіней
паренхіми нирок, анатомічну будову порожнистих систем, сечоводів і сечового
міхура, швидкість та синхронність контрастування окремих відділів сечовидільної
системи, стан нервово-м’язевого тонусу сечових шляхів, час поступлення
контрастної речовини до сечового міхура і характер його заповнення.

Варто пам’ятати, що відсутність контрастування нирки – "німа нирка" – може бути

наслідком як відсутності функціонуючої паренхіми (агенезія, вторинно-зморщена
нирка, злоякісна пухлина), так і тимчасових порушень функціональної здатності
(гостра оклюзія сечовидільних шляхів).

Головна перевага екскреторної урографії полягає в можливості комплексної

оцінки функціональних, структурних та анатомотопографічних особливостей
різних відділів сечовидільної системи. Однак, невелика інтенсивність зображення,
його відсутність при значному порушенні функції, неможливість тугого
контрастування сечоводів та порожнистих систем не дозволяють виявити невеликі
деструктивні зміни.

Інфузійна урографія

По суті, метод інфузійної урографії являє собою модифікацію екскреторної

методики. Завдяки крапельному введенню збільшеної дози контрастної речовини
(60-80 мл препарату на 150-200 мл 5 % розчину глюкози) збільшується
інтенсивність контрастування нирок та їх порожнистих систем, підвищується
імовірність отримати зображення сечоводів на всьому протязі.

Висхідна ретроградна орографія

Рентгенопозитивна (кардіотраст, тріомбраст, верографін), або рентгеннегативна
(кисень, повітря, вуглекислий газ) контрастна речовина ретроградно вводиться в
порожнисту систему після катетеризації сечовода. За допомогою висхідної
урографії, за винятком оклюзії сечовидільних шляхів, можна отримати якісне,
чітке зображення сечоводу і порожнистої системи, визначити наявність аномалій
розвитку, деформацій, пухлин, рентгенвід’ємних конкрементів порожнистої
системи.

Недоліками методики слід вважати можливість лише однобічного дослідження та

високу імовірність висхідного інфікування нирки.

Ангеградна пієлографія

Контрастну речовину вводять безпосередньо в лоханку під час її пункції. Після

премедикації пункцію здійснюють під місцевою анестезією на 10-12 см зовні
остистого відростка під ХІІ ребром.

В лоханку вводять контрастну речовину в дещо меншому об’ємі, ніж кількість

аспірованої сечі. Знімки виконують зразу ж після ін’єкції. Після закінчення
процедури вводять антибіотики, на місце пункції накладають пов’язку.
Антеградна пієлографія показана в тих випадках, коли інші методи урологічного
обстеження не дозволяють установити діагноз.

Це стосується тих захворювань, при яких на екскреторній урограмі невидно

виділення контрастної речовини внаслідок порушення функції нирки, а
ретроградну пієлоуретерографію виконати неможливо в умовах непрохідності
сечоводу.
 Ангіографія

В залежності від способу введення в аорту контрастної речовини

розрізняють транслюмбальну і ретроградну (трансфеморальну) аортографію.

Найбільше розповсюдженою являється методика трансфеморальної аортографії.

Вона здійснюється шляхом проведення катетера через стегнову артерію і
здухвинні судини в черевну аорту до рівня І-ІІ поперекових хребців
(місце відгалуження ниркової артерії).

Контрастну речовину в кількості 50-60 мл вводять із швидкістю 25-30 мл/с.

Серійну зйомку здійснюють на протязі 15 с. І отримують послідовно зображення
ниркових артерій (артеріограму), ниркової паренхіми у вигляді щільної тіні
(нефрограму), ниркових вен (венограму) і, накінець, екскреторну урограму.
Вивчення всіх стадій циркуляції контрастної рідини має велике діагностичне
значення.

Якщо під час абдомінальної аортографії отримані невизначені дані про стан судин
нирки, виконують селективну ангіографію шляхом катетеризації ниркової артерії.

Ниркова ангіографія показана в випадках гематурії невизначеної етіології,

гіпертонії ниркового походження, складних аномаліях розвитку нирок, пухлинах,
локалізованих в кортикальному шарі нирок і в наднирниках, для вивчення
ангіоархітектоніки та особливостей кровопостачання нирок перед хірургічним
втручанням.

Контрастування артерій сечового міхура можна здійснювати при загальній тазовій

артеріографії (катетер через стегнову артерію встановлюється на 1-2 см вище
біфуркації черевної аорти), або при селективній ангіографії внутрішніх
здухвинних артерій.

Наряду з артеріографією для визначення ступеню розповсюдження пухлини

сечового міхура застосовується рентгеноконтрастне дослідження тазових вен
(тазова флебографія).
В клінічній практиці використовують методи прямого і непрямого контрастування
вен тазу.

Пряме контрастування полягає в безпосередньому введенні контрастної речовини

в венозне русло через глибоку дорзальну вену статевого члена.

Методика непрямої флебографії основана на здатності кісткового мозку

акумулювати контрастну речовину з послідуючим траннспортом в венозну
систему малого тазу. В умовах місцевого знеболення пунктують тазові кісти і на
протязі 4-5 с вводять 30-40 мл контрастної речовини. Знімки виконують в момент
введення половини дози, всієї дози та через 2-3 с після ін’єкції.

Рентгенокінематографія

Фіксація перерозподілу контрастної речовини в судинах, паренхімі нирок та в

сечовидільних шляхах на кіноплівці сприяє більш детальному вивченню
особливостей кровопостачання та уродинаміки. Метод показаний в поєднанні з
екскреторною урографією, нирковою ангіографією, цистографією.

Цистографія

Цистографія – метод дослідження сечового міхура шляхом попереднього

наповнення його газоподібною або рідкою контрастною речовиною з
послідуючою рентгенографією. Цистографія може бути низхідною (екскреторною)
та висхідною (ретроградною). Низхідна проводиться через 0,5-1 годину після
екскреторної урографії. Більш чітке зображення сечового міхура можна отримати
за допомогою ретроградного введення газу або рідкої йодвміщуючої контрастної
речовини.

Під час вивчення рентгенограм оцінюють форму, розміри, положення органу,

наявність конкрементів та дефектів наповнення в порожнині, контури та
еластичність стінок.

Доповнити інформацію про еластичність стінок, моторну функцію сечового

міхура, виявити наявність рефлюксів можна за допомогою цистографії під час
сечопуску та поліцистографії (виконання серії експозиції на одній плівці при
різній степені наповнення органу: 30,80,130,180,230 мл).

Уретерографія
Виділяють ретроградну, або висхідну та нисхідну уретерографію. Під час
ретроградного контрастування уретри контрастну речовину вводять в просвіт
повільно під невеликим тиском, щоб запобігти уретеровенозного рефлюксу. При
такій методиці на рентгенограмах отримують зображення розтягнутої передньої
уретри. Задня уретра візуалізується у виглляді тонкої смуги внаслідок того, що
контрастна речовина, потрапляючи за внутрішній сфінкрет, швидко проходить в
сечовий міхур. отримати чітке зображення задньої уретри дозволяє нисхідна
уретерографія – зйомка під час сечопуску.

Пневморен, пресакральний пневморетроперітонеум, пневмоперіцистографія.

При необхідності детального вивчення зовнішніх контурів нирок, наднирників,

сечового міхура, простати здійснюють різні методи інсуфляції газу в
заочеревинний простір, навколониркову клітковину, навколоміхуровий простір з
послідуючою рентгенографіє. Найбільше розповсюдження отримали пневморен,
пресакральний пневмотероперітонеум і пневмоперіцистографія.

Пункція навколониркової клітковини здійснюється в положенні хворого на боку

під нижнім краєм ХІІ ребра по паравертебральній лінії. Перед введенням газу слід
ін’єкувати 40-50 мм 0,25 % розчину новокаїну. Після цього в клітковину вводиться
приблизно 500 см3 кисню або закису азоту. Рентгенограми виконують через 10-15
хв.

Для пневморетроперітонеуму 1200-1800 см3 кисню вводять в пресакральну

клітковину, яка має зв’язок з різними шарами заочеревинного простору. Пункцію
здійснюють під місцевою анестезією на рівні крижово-куприкового зрощення на
відстані 1-2 см від бокового краю крижів, або через промежину в центрі лінії між
верхівкою куприка і анусом. Для рівномірного розповсюдження повітря хворому
слід знаходитись в колінно-ліктьовому положенні. Знімки виконують через 40-60
хвилин.

Дослідження в умовах ретропневмоперітонеуму та пневморену доцільно

поєднувати з контрастними методами – екскреторною, ретроградною урографією,
ангіографією. Додаткову інформацію про деталі структури нирок і наднирників
можна отримати при томографії.

Періцистографія здійснюється після позалобкового введення 500-600 см3 кисню.

Найчіткіше зображення стінок сечового міхура досягається при поєднанні
перицистографії з кисневою цистографією і томографією.
126. Класифікація основних нефротропних
радіофармпрепаратів.
131 123 131 123
Гіпуран- J ( J) - натрієва сіль ортойодгіпурової кислоти, в якій атом J ( J) знаходиться в ортоположенні
по відношенню до першого замісника в бензольному кільці. 60% РФП після внутрівенного введення зв¢язується
з білками плазми крові. В подальшому 80% препарату елімінується тубулярною секрецією, а 20% - клубочковою
фільтрацією. Ренальний кліренс гіпурану дорівнює 600 мл/хв. Він має більш високу ниркову екстракційну
здатність, ніж клубочкові РФП, забезпечуючи кращу візуалізацію нирок, особливо при порушенні їх функції.
Недоліком препарату є опромінення щитовидної залози (можливо запобігти прийомом перхлорату калію або
розчином Люголя) і елімінація 3-5% РФП через гепатобіліарну систему.

99m
Tc-MAG3- (S-бензоілмеркапто-ацетилтригліцин) – органічне похідне сірководню (H2S), яке містить
99m
вуглеводневий радикал, пов¢язанний з сульфгідрильною групою – SH. Ренальний кліренс Tc–MAG3 складає
340-400 мл/хв (56% від ниркового кліренсу гіпурану). Після внутрівенного введення MAG3 швидко залишає
кровоносне русло, екскретуючись звитими канальцями нирок і виводиться з організму. 98% РФП елімінується
99m
канальцевою секрецією і тільки 2% препарату фільтрується. В кровоносному руслі Tc–MAG3 на 80%
зв¢язується з білками плазми крові. Максимальне його накопичення в нирках у хворих досягається через 3-4
хвилини після ин¢єкції і в середньому складає 25% від введеної кількості. Період напіввиведення у пацієнтів без
патології нирок складає 6-8 хвилин. Через 2 години 94% від введеної кількості препарату накопичується в
99m
сечовому міхурі. Якість зображень з Tc–MAG3 переважає такі з гіпураном та ДТПО, особливо при порушенні
функції нирок. Недолік MAG3: 6% РФП в перші хвилини після введення накопичується в печінці та жовчному
міхурі і потім надходить в кишки.

99m 99m
Tc-ЕС – (етилендіцистеїн) похідне етилену (СН2=СН2) та тіолоамінокислоти – цистеїну. Tc–ЕС
99m
канальцевий РФП і його екскреторна характеристика краща, ніж у Tc–MAG3. 100% РФП елімінується
канальцевою секрецією. Т1/2мах з нирок в нормі складає 5-7 хвилин. ЕС на відміну від MAG3 не накопичується
в печінці та жовчному міхурі. На протязі всього дослідження добре візуалізуються сечоводи, що робить ЕС
препаратом обтурацій і міхурово-сечовивідних рефлюксів. Кліренс крові з ЕС дорівнює 580 мл/хв.

99m
Tc – ДТПО - комплекс технецію з пентацином. ДТПО після внутрівенного введення виводиться з крові за
рахунок клубочкової фільтрації та виходу в екстрацелюлярний простір. РФП має троьхекспонентний характер
виведення: Т1 – до 12-й хвилини (розведення комплексу у неклітинному просторі), Т2 – до 90-й хвилини
(гломерулярна фільтрація) і Т3 – до 15-ої години (звільнення комплексу сполученого з плазматичними білками).

99m
Tc-фосфати – (пірофосфат, метилендіфосфонат).Пірофосфат є природним метаболітом організму, а
метилендіфосфонат – похідне метану СН4 та фосфінової кислоти. Це остеотропні РФП, але після введення
екскретуються нирками. Транспорт фосфатів через нирки обумовлений клубочковою фільтрацією.
Максимальна екскреція препарату відбувається в перші 30 хвилин після ин¢єкції. Тому, динамічні дослідження в
ці хвилини надають можливість отримати зображення нирок і оцінити їх фільтраційно-евакуаторну функцію. За
2 години сечовою системою екскретується біля 30% РФП.

99m
Tc – ДМСО – похідне тіолів-тіоспиртів (меркаптанів). ДМСО використовується для відображення коркового
шару нирок. Кров повільно очищається від РФП, в результаті значного зв¢язування з білками плазми (91%). Від
40 до 50% введеної активності фіксується в нирках через 2 години. Від 4 до 8% РФП на протязі першої години
елімінується клубочками нирок.

99m
Tc-глюкогептонат - складний ефір глюкози і спирту гептанолу СН3-(СН2)5-СН2ОН. Елімінація глюкогептонату
складається з двох етапів: гломерулярна фільтрація (80-90%) та коркова фіксація (10-20%). Оптимальний час
візуалізації ниркової паренхіми 1-2 години після ін¢єкції.

Активність РФП на дослідження.

Для сцинтиграфічних досліджень нирок активність РФП розраховується на масу тіла пацієнта і в середньому
131 99m 99m 99m
становить: для J-гіпурана – 0,11МБк/кг; Tc-ДТПА – 2МБк/кг; Tc-фосфатів – 1,5-2 МБк/кг; Tc –
99m 99m 99m
MAG3; Tc – ЕС; Tc-ДМСА та Tc-глюкогептоната – 3МБк/кг.

127. методи розрахунку клубочкової фільтрації, нормальні значення ШКФ

залежно від віку та статі
Швидкість клубочкової фільтрації — основний показник функції нирок у здорових і хворих людей. Її
визначення використовують для оцінки ефективності терапії, спрямованої на профілактику
прогресування хронічних дифузних захворювань нирок.
Методика заснована на розрахунку кліренсу нефротропних РФП на основі визначення загального
кліренсу без отримання проб крові та сечі і базується на математичній обробці серцевої кривої.
Зменшення радіоактивності нефротропного РФП з часом описується експонентою і формула
розрахунку кліренсу препарату має вид:

С=V x K, де

С – загальний кліренс (мл/хв); V – (мл);

К – константа швидкості елімінації (хв-1) – це відношення натурального логарифму 2 (0,693) к часу

напівочищення крові (Т1/2) на вільній експоненті (після 9-ої хвилини). Для РФП с клубочковим
риймається за 7,5% маси тіла, для
тубулярних РФП – за 17%. Величину кліренсу нормують на стандартну поверхню тіла -1,73 м2.

Кінцева формула розрахунку ЕНП (ефективний нирковий кровотік) і ШКФ має такий вигляд:

ЕНП = только сдесь * 0,2 мл/хв ШКФ = М*0,09/Т1/2* S мл/хв, де

М – маса тіла пацієнта (в грамах);

Т1/2 – період напівочищення крові за вільною експонентою (хв);

S – поверхня тіла пацієнта (м2).

Отримані дані значень ЕНП і ШКФ порівнюють з їх відповідними величинами. Для цього
використовують відповідні рівняння:

ЕНП = 840,0 – 6,44 х вік

ШКФ = 153,2 - 0,96 х вік

ШКФ і ЕНП розраховують окремо на кожну нирку по відношенню радіоактивності нирки на третій
хвилині з відраховуванням фона тіла для клубочкових РФП і на 2-й хвилині для тубулярних РФП по
динамічній сцинтиграмі. Зменшення ШКФ до 70 мл/хв свідчить про зменшення функціонуючої маси
нефронів на 30-35%.

У нормі швидкість клубочкової фільтрації для чоловіків становить 97-137 мл/хв, для жінок — 88-128
мл/хв.

У фізіологічних умовах швидкість клубочкової фільтрації зростає в період вагітності і при вживанні їжі
з високим вмістом білка і знижується в міру старіння організму. Так, після 40 років темп зниження
ШКФ становить 1% в рік, або 6,5 мл/хв за десятиліття. У віці 60-80 років ШКФ знижується вдвічі.

128. Основні сегменти ренограми, їх фізіологічне значення

Ренограма має три сегменти: судинний, секреторний і видільний, які характеризують функції
різних анатомічних відділів нирки.

Судинний сегмент демонструє характер проходження радіонукліда в системі ниркової

артерії. Він має крутий підйом протягом 15-20 с і відображує стан кровопостачання нирки і
оточуючих її тканин.
 Секреторний сегмент відображує секрецію препарату епітелієм канальців нефронів. Для
нього характерний поступовий підйом. За його висотою і швидкістю досягнення судять про
функціональну здатність канальців нефронів.

Видільний сегмент характеризує процес виведення радіонукліда з чашечково-мискової

системи в сечовий міхур. Цей сегмент має вигляд низхідної кривої і дозволяє оцінити стан
уродинаміки.

129. Який РФП відноситься до гломерулярних (визначення ШКФ)

Швидкість клубочкової фільтрації — основний показник функції нирок у

здорових і хворих людей. Її визначення використовують для оцінки
ефективності терапії, спрямованої на профілактику прогресування хронічних
дифузних захворювань нирок.
99mTc – ДТПО - комплекс технецію з пентацином. ДТПО після внутрівенного введення
виводиться з крові за рахунок клубочкової фільтрації та виходу в екстрацелюлярний простір.
РФП має троьхекспонентний характер виведення: Т1 – до 12-й хвилини (розведення
комплексу у неклітинному просторі), Т2 – до 90-й хвилини (гломерулярна фільтрація) і Т3 –
до 15-ої години (звільнення комплексу сполученого з плазматичними білками).

99mTc-глюкогептонат - складний ефір глюкози і спирту гептанолу СН3-(СН2)5-СН2ОН.

Елімінація глюкогептонату складається з двох етапів: гломерулярна фільтрація (80-90%) та
коркова фіксація (10-20%). Оптимальний час візуалізації ниркової паренхіми 1-2 години після
ін?єкції.

130. Яке нормальне значення швидкості клубочкової фільтрації

У нормі швидкість клубочкової фільтрації для чоловіків становить 97-137 мл/хв,

для жінок — 88-128 мл/хв.

131. Яка форма миски при рентгеноконтрасному дослідженні

Миска добре структурується при поперечному скануванні у вигляді двох ехопозитивних
полосок або овального утворення.

132. Який РФП відноситься до тубулярних (визначення ЕНП)

Гіпуран-131J (123J) - натрієва сіль ортойодгіпурової кислоти, в якій атом 131J (123J)
знаходиться в ортоположенні по відношенню до першого замісника в бензольному кільці.

80% препарату елімінується тубулярною секрецією, а 20% - клубочковою фільтрацією.

Ренальний кліренс гіпурану дорівнює 600 мл/хв. Він має більш високу ниркову екстракційну
здатність, ніж клубочкові РФП, забезпечуючи кращу візуалізацію нирок, особливо при
порушенні їх функції. Недоліком препарату є опромінення щитовидної залози (можливо
запобігти прийомом перхлорату калію або розчином Люголя) і елімінація 3-5% РФП через
гепатобіліарну систему.
ЕНП (ефективний нирковий кровотік). Нирковий кровотік — це об’єм крові, що проходить
через нирки в одиницю часу (1 хв). У фізіологічних умовах нирки отримують 20 — 25% об’єму
циркулюючої крові, тобто величина ниркового кровотоку у здорової людини становить 1100-
1300 мл/хв. Для розрахунку величини ефективного ниркового кровотоку (ЕПК) необхідно
враховувати співвідношення між еритроцитами і плазмою крові — гематокрит

133. Яким методом можна отримати інформацію про функціональні і

топографічно-анатомічні особливості нирок
УЗД можна отримати інформацію про функціональні і топографічно-анатомічні особливості
нирок і їх розмірів.

134. Яка тривалість радіонуклідного динамічного дослідження у дорослих

30 хв, а у дітей 20 хв

135. Який РФП відноситься до препаратів тривалої фіксації в нирках

99mTc – ДМСО – похідне тіолів-тіоспиртів (меркаптанів). ДМСО використовується для відображення
коркового шару нирок. Кров повільно очищається від РФП, в результаті знач
білками плазми (91%). Від 40 до 50% введеної активності фіксується в нирках через 2 години. Від 4 до
8% РФП на протязі першої години елімінується клубочками нирок.

136. Який показник найбільш точно відображає кількість функціонуючої

ниркової паренхіми
- ЕПП

- КФ

- Показник секреції

- Показник Вінтера

- Час напівочищення крові

137.Чому складає асиметрія включення РФП в нирки при радіонуклідному

дослідженні в нормі

138. Яка основна задача ультразвукового доплерівського дослідження нирок

При ультразвуковому дослідженні з доплером (доплер УЗД) використовуються відбиті
звукові хвилі для оцінки кровотоку через кровоносні судини. Доплерографія дозволяє
оцінити величину швидкості крововиливу, відношення цієї швидкості до фаз серцевого
циклу. Основним диференційно діагностичними критеріями узд є індекс резистентності і
різниця мінімальних швидкостей кровотоку у здоровому і ураженому органах. Кольорове
доплерівське картування дозволяє оцінити кровотік у малих судинах паренхіми нирок і
визначити наявність ділянок його зниження і підвищення.
139. Яка методика променевого дослідження є основною в діагностиці
міхурового-сечовідного рефлюксу
Мікційна цистографія. Рентгеноконтрасну речовину вводять у сечовий міхур через катетер.
Після заповнення сечового міхура хворий випускає сечу і в цей момент виконують
рентгенівський знімок.

140. Який РФП доцільно використовувати в педіатричній практиці в оцінці

функції нирок
99mTc-ЕДТО, 99mTc-ДТПО, 99mTc-MAG3, 99mTc-EC

141. Кількість фізіологічних звужень сечоводу

- перший звуження знаходиться в ділянці переходу балії в сечовід;

- другий розташовується на кордоні між черевної та тазової частиною;

- третій звуження може перебувати в будь-якій ділянці тазової частини;

- четверте звуження розташовується поблизу стінки сечового міхура.

142. Яка основна задача рентгенологічного дослідження нирок (ангіографія)

Метод ангіографії застосовується для виявлення патології кровоносних судин (артерій, вен,
лімфатичних шляхів), що включає звуження судин (стеноз) або їх закупорку (оклюзію).

Задачі для дослідж. Нирки:

гематурія невизначеної етіології
підозри на пухлину нирки, переважно в корковому шарі
диференційної діагностики пухлини і кісти нирки
гідронефрозу з метою визначення етіології
складний аномалій нирок
пухлини надниркових залоз та інших позаочеревинних пухлини
143. Яка радіонуклідна методика більш інформативна в оцінці наявності
ділянок склерозу ниркової паренхіми
При наявності двох і більше ділянок склерозу або при сумнівних результатах СРСГ з 99mTc-
ДМСО призначається ОФЕКТ (однофотонна емісійна кт) дослідження, яке дозволяє оцінити
фіксацію РФП по зрізам в сагітальній, фронтальній та аксіальній площинах. ОФЕКТ методика
більш інформативна у визначенні площі і поширеності ділянок склерозу ниркової тканини
але супроводжується значнішим променевим навантаженням.

144. Якої частоти використовують ультразвукові датчики при

ультразвуковому дослідженні нирок.
Використовують трансабдомінальні датчики з частотою 3,5 МГц. УЗД проводять в сагітальній,
фронтальній, косій та поперечній проекціях.
145.Скільки рентгенівських змімків виконується при екскреторній урографії?

Методика екскреторної урографії

В ліктьову вену вводять 20-40 мл рентгеноконтрастної речовини. "Пишним"
пацієнтам рекомендується введення "подвійної дози" 40-60 мл, те ж саме
рекомендується робити при слабому контрастуванні нирок.
Знімки роблять: І - на 5-7, ІІ – на 10-15; Ш - на 20-25 хвилинах. Якщо немає тіні
нирок, то роблять відстрочені – на 40-60 хв, та через 2 години. Для кращого
контрастування застосовують сечогінні препарати, інфузійну урографію,
компресійну урографію.
Рекомендації міжнародного співтовариства радіологів щодо проведення
екскреторної урографії:
Контраст – 1 мл на кг ваги пацієнта (вміст йоду 300 мг/мл).
Серія знімків: протягом перших 60 секунд виконуються три знімки
(нефрографічна фаза) краще з застосуванням уротомографії. Наступний знімок
робиться через 5 хв, далі застосовується компресія при відсутності протипоказів
(наприклад, гідронефроз, аневризма аорти, післяопераційний період, масивна
пухлина) і через 5 хв додаткові знімки в т.ч. і у косій проекції. Далі компресія
припиняється і робиться знімок всієї черевної порожнини і при достатньому
наповненні сечового міхура робиться його прицільний знімок.

146. Яка методика променевого дослідження більш інформативна в оцінці обємних уражень
нирок?

Екскреторна урографія.

Методика, яка дає уявлення про стан нирок, особливо їх порожнистої системи.
Зображення нирок отримують після їх попереднього контрастування
рентгеноконтрастними засобами.
Методика має широкий спектр показань до застосування. Протипоказаннями є
виражена недостатність серцево-судинної системи, печінки, нирок,
непереносимість йодистих препаратів.
Підготовка пацієнта до урографії:
1) Опитування про дослідження, що проводились раніше, чи не було
ускладнень, алергічних реакцій.
2) Дослідження функціонального стану нирок (клубочкової фільтрації та
концентраційної здатності).
3) Очищення кишечника від калу і газів.
4) Не пізніше, як за добу потрібно провести пробу на переносимість
контрасту.
5) При необхідності проведення процедури і позитивній пробі треба провести
премедикацію антигістамінними препаратами і стероїдними гормонами.
6) В аптечці треба мати тіосульфат натрію, кардіотонічні та антигістамінні
препарати, глюкокортикоїди для внутрішньовенного введення.
За статистикою 3,8 млн урографічних досліджень – 19 з 1 млн хворих помирають
від ускладнень.
Якість урограм залежить від функціонального стану нирок, що визначає швидкість
виведення рентгеноконтрастні речовини. Отже, при зниженні функціональної
здатності слід подумати відносно доцільності проведення урографії через малу
інформативність знімків.
Якість урограм залежить від ретельності очищення кишечника від калових мас і
газів. Як правило, достатньо однієї клізми напередодні обстеження. Повторні
клізми не бажані, так як приводять до накопичення газів в кишечнику. За 2-3 до
дослідження пацієнтам схильним до метеоризму виключаються продукти багаті
вуглеводами, що викликають бродіння в кишечнику. Призначають карболен,
настій ромашки. Оскільки немалу частину газу в кишечнику складає проковтнуте
повітря, а пасаж газу з шлунка в сліпу кишку проходить за 6-15 хв, в день
дослідження хворим рекомендується уникати горизонтального положення,
особливо на лівому боку, коли створюються особливо благоприємні умови для
попадання газу в кишечник. Дітям з метою зменшення заковтування повітря дають
седативні, щоб не кричали. Для попередження утворення т.з. "голодних газів"
хворим дозволяють за 1-2 години до дослідження легкий сніданок. Ступінь
очищення кишечника оцінюють на оглядовій рентгенограмі перед введенням
контрасту.

147. Який РФП використовують для ОФЕКТ та ПЕТ досліджень?

ОФЕКТ-дослідження – це методика візуалізації нирок сцинтиграфічним

методом на однофотонному емісійному томографі з метою визначення
особливостей пошарового розподілу нефротропних РФП тривалого механізму
елімінації.(99mТс-ДМСО).
ПЕТ-дослідження – це методика візуалізації нирок сцинтиграфічним методом
на позитронно-емісійному томографі з метою визначення метаболічних
особливостей пошарового розподілу РФП з ультракоротким терміном життя
(гіпуран-131J; 99mTc-MAG3; 99mTc-HAG3).

148. Яке нормальне значення ефективного ниркового плазмотоку?

500-600 мл/хв

149. Яка основна задача динамічної реносцинтиграфії?

Це методика візуалізації нирок і сечовивідних шляхів сцинтиграфічним

методом на гамма-камери з метою визначення параметрів накопичення і
виведення нефротропних РФП тубулярного та клубочкового механізмів
елімінації.

150. В який проекції при УЗД добре візуалізується і структурується ниркова миска?

151. Чому складає Тмах при дослідженнях з тубулярними РФП?

Тмах – час максимального накопичення РФП у нирках (хв). Відображає

секреторну ємність нирок у разі дослідження з канальцевими РФП і час
максимальної ШКФ у разі використання гломерулярних РФП.
Тмах при тубулярних РФП = 7-8 хв.

152. Яка основна задача рентгенологічного дослідження нирок (екскреторна урографія)?

При екскреторноїурографії використовується здатність нирок фільтрувати

плазму крові, утворюючи сечу. Виведення з організму продуктів метаболізму та
інших речовин називається екскрецією. Щоб цей процес був видний при
рентгенівському дослідженні, пацієнтові вводять контрастну речовину.
Найчастіше робиться внутрішньовенна ін'єкція.
Тому цей метод діагностики має 2 назви - екскреторна і внутрішньовенна
урографія.

153. Яка рентгеноконтрасна речовина використовується для екскреторної урографії?

В якості контрастних речовин використовують сполуки йоду. Наприклад,

Урографін, кардіотраст, Трійомбін, Візіпак та інші. Це стерильні розчини, які
можна вводити внутрішньовенно, внутрішньом'язово або підшкірно. Вони
відрізняються один від одного структурою основної речовини (іонні та неіонні
види) і осмолярностью.

154. Яка основна задача статичної реносцинтиграфії з 99mTc-ДМСО?

Статична реносцинтиграфія(СРСГ) – це методика візуалізаії нирок

сцинтиграфічним методом на гамма-камері з метою визначення функціональної
активності і кількості паренхіми, що функціонує, у разі використання
нефротропних РФП тривалого механізму елімінації.
99m
Тс-ДМСО вводять внутрішньовенно активністю 2 МБк/кг. Дослідження
починають через 3 год і винують у чотирьох проекціях (передній, задній, та
двох бічних). СРСГ дозволяє отримати зображення паренхіми, що функціонує,
та оцінити анатомо-топографічний стан, розміри нирок, їх контури, форму.

155. Яка рентгеноконтрасна речовина використовується для КТ нирок?

156. З яким РФП можливо одночасне обстеження нирок i скелету?

99mTc-ДМСА:
ДМСА (2,3-дімеркаптосукцинатацетат) – похідне тіолів-тіоспиртів або
меркаптонів. ДМСА після внутрішньовенного введення виводиться з крові за
двома експонентами: перша – 8 хвилин (клубочкова фільтрація) і друга
протягом 9 годин (накопичення в клітинах проксимальних канальців нефрону).
4-8% РФП впродовж першої години елімінуєтся клубочками нирок. До 91%
99mТc-ДМСА знаходиться у зв'язаному з білками плазми стані, внаслідок чого
кров повільно очищується від РФП. Від 40 до 50% введеної активності
фіксується в нирках через 2 години. Тому, оптимальним інтервалом отримання
зображень є 2 – 4 година після ін'єкції. 99mТc-ДМСА за цей час фіксується
також в печінці (5%), селезінці (2%) і кісткових метафізах росту (1,4%).

157. Що дозволяє оцінити показник Вінтера при дослідженнях з

тубулотропними РФП?

ПВ – показник Вінтера (%). Дозволяє оцінити швидкість очищення крові при

дослідженнях з канальцевими РФП.

158. Яка радіонуклідна методика більш інформативна в оцінці ШКФ?

Динамічна реносцинтиграфія (ДРСГ).

159. Яка основна задача багатоцільового сцинтиграфічного дослідження з

99mTc-пірофосфатом?

Пірофосфат є природним метаболітом організму, а метилендіфосфонат –

похідне метану СН4 та фосфінової кислоти. Це остеотропні РФП, але після
введення екскретуються нирками. Транспорт фосфатів через нирки
обумовлений клубочковою фільтрацією. Максимальна екскреція препарату
відбувається в перші 30 хвилин після инєкції. Тому, динамічні дослідження в
ці хвилини надають можливість отримати зображення нирок і оцінити їх
фільтраційно-евакуаторну функцію. За 2 години сечовою системою
екскретується біля 30% РФП.

160. При якій методиці дослідження нирок променеве навантаження на

пацієнта максимальне?
Напевно УРОГРАФІЯ?

161. Речовини, якi видiляються нирками тiльки шляхом фiльтрацiї:

Ендогенний креатинин
Інулін
ДТПА

162. Що дозволяє оцінити Т1/2мах при дослідженнях з тубулотропними РФП?

Т1/2мах – час напіввиведення РФП із нирок (хв). Параметр відображає
екскреторну здатність нирок.
163. Що дозволяє оцінити Тmax при дослідженнях з тубулотпропними РФП?

- 67Gа-цитрат.
- 99mТс-МІВІ.
- 99mТс-тетрофосмін.
- 99mТс-(V)DМSА.

164. При якій кількості функціонуючих нефронів розивається уремія ?

До 30-10 %.

165. Яка основна задача ультразвукового дослідження нирок ?

Проводити УЗД сечового міхура слід при хворобливих відчуттях в паху або в нижній частині
живота і спини, при знаходженні крові в сечі, при частому сечовипусканні і тому подібних речах.

Діагностувати захворювання , ниркові аномалії, функціональність нирок.

Уродинаміку. Нирковий кровотік.

166. Яка радіонуклідна методика більш інформативна при нефроптозі з ротацією

нирки ?

УЗД.

167.Які рентгеноконтрасні препарати відносяться до іонних та неіонних ?

онні: мономерні: похідні бензойної кислоти (діатризоат, йокситаламат, йоталамат, метризоат, йодамід,
триомбраст, урографін); димерні: похідні ариламіноацетиламінйодбензойної кислоти (йоксаглат), поліметиленові
димери трийодбензойної кислоти (йодипамід, йодоксамат, йотроксат). Неіонні: мономерні (йопамідол, йопромід,
йогексол, ультравіст, сканлюкс, омніпак); димерні (йотролан, йодиксанол).

168.Які методики для рентгенологічного дослідження застосовують для вивчення кістково-суглобового

апарату ?

Цифрова рентгенографія.

169.Основна різниця між рентгенологічним зображенням довгих та пласких кісток ?

Прямі і бокові прекції.

170.Вкажіть роль рентгенологічного методу в розпізнанні уражень кістяка ?

Рентгеновское исследование позволяет более точно установить вид перелома и положение

отломков. Рентгенография — стандартный метод диагностики при подтверждении перелома.
Именно наличие рентгеновского снимка повреждённого участка служит объективным
подтверждением факта перелома. На снимке должны быть изображены два сустава,
расположенные дистальней и проксимальнейместа поражения, кость должна быть изображена в
двух проекциях, прямой и боковой. При соблюдении этих условий рентгеновское исследование
будет адекватным и полноценным, а возможность ошибочной диагностики минимальна.

171. особливості кістяка у дітей та у людей похилого віку?

У дітей є епіфізарний хрящ. Эпифизарная пластинка (хрящевая пластинка роста) —
пластинка гиалинового хряща междуэпифизом и метафизом трубчатых костей. Эпифизарная
пластинка отмечается у детей и подростков; у взрослых, после окончания роста, она замещается
эпифизарной линией.

з старінням, кістки поступово втрачають кальцій. В результаті вони стають крихкішими і частіше
ламаються, навіть при незначних ударах. Лікуванняпереломів також уповільнюється в старості.
Проте, сучасні хірургічні методи лікування та протезування у багатьох випадках допомагають
зберігати можливість руху літніх людей.

У старості стає поширеним остеопороз, хвороба, що характеризується втратою кальцію і

мінералів у кістках. Ця хвороба поширеніша серед літніх жінок, особливо в спинній колонці.
Хворобу, проте, можна затримати за рахунок збільшення споживання кальцію та
введення анаболічних гормонів.

Крім того, у старому віці спостерігається зношування суглобів, що проте, більше залежить від
рівня фізичної активності, ніж від віку. Артрит, дегенеративне запалювання суглобів, — загальна
умова старого віку, що приймає дві найзагальніші форми: остеопороз (стирання хряща суглобу)
та ревматичний артрит(хвороба сполучної тканини).

172.Чи можливо застосувати фістулогрфію для встановлення джерела гною кістяка.

Так.

173.Чи можливо застосувати томографію для вивчення патології м’яких тканин гомілки ?

Так.

174.В яких випадках застосовують УЗД кістяка ?

У педіатрії.

175.Рентгенологічна анатомія суглоба ?

Кістки скелета сполучаються різними шляхами. Є дві основні групи

сполучень: синартрози (synarthrosis) і діартрози (diarthrosis). Діартрози – це рухомі порожнинні
сполучення кісток, які називаються ще суглобами. У суглобі відрізняють основні і обов'язкові для
цього частини: суглобову сумку або капсулу(capsula articularis), поверхні кісток (facie
articularis), які зчленовуються і порожнину (cavum articulare).

Суглобова сумка прикріпляється по краю суглобових поверхонь, які оточуються нею з усіх боків.
У неї 2 шари:

 зовнішній – щільний, фіброзний

 внутрішній – м’який, синовіальний, багатий на кровоносні судини.

На вн. оболонці капсули є оболонка, яка виділяє клейку рідину – синовію, яка служить для
змазування зчленівних поверхонь кісток, внаслідок чого знижується тертя суглобових поверхонь.
Суглобова сумка обмежує з усіх боків замкнуту суглобову порожнину (carum articul). Поверхні
кісток, які зчленовуються вкриті тонкою пластиною гіалінового хряща, який має значну міцність і
щільність.
Суглобові поверхні, сумка і порожнина є кардинальними ознаками всякого справжнього суглоба.
Крім цих обов’язкових елементів у суглобах іноді зустрічаються деякі допоміжні
апарати: допоміжні зв’язки, суглобові губи, диски, меніски та ін.

Допоміжні зв’язки суглобів можуть мати різні призначення:

 укріпні зв’язки

 пікріпні зв’язки

 внутрішньосуглобові зв’язки

 гальмуючі зв’язки

 захисні зв’язки

 передавальні зв’язки

Суглобові губи є для деяких суглобів (плечового, кульшового) додатковими утвореннями, які
розміщені по краю суглобової поверхні і збільшують її. Збудовані вони з волокнистого хряща і
здебільшого мають кільцеподібну форму.

Суглобові диски і меніски являють собою утвори з сполучнотканинного волокнистого хряща і

містяться всередині суглобової порожнини.
176.Назвати додаткові методи дослідження кістяка.

Томографія.

Рентгеноскопія.

Остеосцинтиграфія.

Дослідження кісток та суглобів радіонуклідним методом із використанням РФП.

УЗД.

177.У дітей під час остелосцинтигрфії накопичення препарату в зонах росту є ознакою
патології.

Остемієліт.

178.Наявність ядер скостеніння в скелеті новонародженого – це ознака недоношеності

плоду ?

Так.

179. Чи є особливістю, яка відрізняє рентгенограми у дітей , висока суглобова щілина ?

Так, Остеоартроз.

дистрофічне захворювання суглобів, викликане дегенерацією суглобового хряща..

180.Визначення дисплазії тазобедреного суглоба УЗД?

Під дисплазією кульшового суглоба розуміють порушення формування, які захоплюють всі
складові елементи суглоба: кістково-хрящову основу, зв'язково-капсульний апарат і
м'язовий компонент.
Це визначення досить широке і включає в себе фізіологічну незрілість тазостегнового
суглоба, підвивихі вивих стегна.
182. Метод діагностики при пухлині кістки:

Високоефективним є рентгенівське дослідження з застосуванням контрастних методів дослідження.

Частіше контрастом є кисень, повітря чи закис азоту, що вводяться в черевну порожнину
(пневмоперітонеум), в позаочеревинний простір (ретропневмоперітонеум), за грудину
(пневмомедіастинум), в навколониркову клітковину (пневморен) для діагностики пухлин та їх
метастазів в середостінні, черевній порожнині, нирках і т.д. Для контрастування застосовуються, крім
газів і барію, також йодисті препарати (йодоліпол, йодинин, що розчиняються в маслі), солі та окиси
важких металів (двуокис торію, неорганічні сполуки танталу і олова, колоїдне золото і т.д.),
водорозчинні органічні сполуки йоду (йодорон, уроселектан, кардіотраст, урографін, уротраст та ін.),
а також емульговані галогенні масла.

183. Діагностика дисплазії тазобедренного суглоба у дитини 3 місяців: Для подтверждения диагноза
проводятся дополнительные методы обследования – ультразвуковое исследование и
рентгенография тазобедренных суставов.

Ультразвуковое исследование тазобедренного сустава является основным методом диагностики

дисплазии до 3-х месяцев. Наибольшую информативность метод имеет в возрасте от 4 до 6 недель.
УЗИ является безопасным методом обследования в связи с чем может назначаться в качестве
скрининга при малейшем подозрении на дисплазию.

С 4 до 6 месячного возраста, когда появляются ядра окостенения в головке бедренной кости,

рентгенограммы становятся более надежным способом выявления дисплазии.

184. Візуалізація тканин і сухожилля навколо кісток: В даний час найбільш інформативним сучасним
методом обстеження суглобів і навколосуглобових поверхонь є ультразвуковий . Ультразвук
допомагає добре дослідити сухожилля , зв'язки і м'язи , оцінити стан хрящової і кісткової тканини ,
чого не можна зробити , наприклад , при рентгенівському дослідженні . Крім того , оскільки УЗД -
повністю безпечна процедура , що не завдає шкоди організму , її можна проводити з певною
частотою - наприклад , щоб дослідити динаміку і прогрес лікування , а також оцінити структуру , як у
спокої , так і при русі.

185. Що найкраще візуалізується на МРТ: На МРТ-снимках хорошо видны кости, еще лучше – хрящи,
мышцы, связки, костный мозг и т.п. Преимуществом этого метода исследования является то, что МРТ,
выявляя физико-химические изменения в тканях, может локализовать даже самые небольшие
опухоли околокостной ткани, а также метастазы в костной системе, куда наиболее часто
распространяются злокачественные новообразования других органов.

186. Метод діагностики при підозрі на метастази в кістках: В даний час існує багато досліджень, які
дозволяють виявити кісткові метастази при появі у пацієнтів відповідних скарг. У деяких випадках
вдається діагностувати метастатичне ураження до появи симптомів. Лікарі застосовують
рентгенологічні дослідження, сканування кісток (остеосцінтіграфія) та магнітно-резонансну
томографію для діагностики цього типу поширення пухлини. Проведення звичайного
рентгенологічного дослідження найбільш корисне і інформативне при наявності переважно
литического типу поразки