Тема. Українські землі в роки І світової війни.

1. Початок І світової війни і Україна.

2. Реакція західних українців на початок І світової війни.
3. Створення Легіону Українських січових стрільців (УСС).
4. Політика урядів Росії та Австро-Угорщини, щодо українських земель під
час І світової війни.

Початок І світової війни і Україна

1 серпня 1914 року розпочалася І світова війна. Війну розпочали військово-
політичні блоки Антанта (Велика Британія, Франція, Росія) та Троїстий сою
(Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина)
І світова війна була з боку кожної сторони загарбницькою і несправедливою.
Як країни Антанти так і Троїстого союзу прагнули захопити території інших країн,
чужі природні ресурси, покращити своє становище за рахунок інших держав.
Будь-яка війна є злом, тому що війна несе людські та матеріальні втрати.
Для українців І світова війна була більшим злом ніж для інших народів через
те, що українці не мали власної держави. Території України були розділені між
Російською та Австро-Угорською імперіями які воювали між собою. Таким чином
українці були втягнуті у війну в складі ворогуючих держав.
- Українці були змушені воювати за чужі інтереси (Росії та Австро-Угорщини);
- Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і
найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті, її населення зазнавало
страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а
також брутальністю як російського, так і австрійського командування.
- Величезна кількість українців служили в арміях поневолювачів (у російській
армії налічувалося 3,5 млн. українських солдатів і 250 тис. служили в
австрійському війську). Українців — як учасників боїв з обох сторін —
змушували вбивати один одного.
Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі
імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для своїх пригноблених
підданих.
В загарбницьких планах Росії та Австро-Угорщини фігурували і українські
землі. Росія планувала захопити Східну Галичину та Західну Волинь, які належали
Австро-Угорщині. В свою чергу, Австро-Угорщина сподівалася захопити
Правобережну Україну, що була під контролем Росії.
Не дивлячись на початок війни, 1 серпня 1914 року бойові дії на російсько-
німецькому та російсько-австрійському фронті проходили повільно. Німеччина
розпочала активні бойові дії проти Франції і не могла проводити операції на сході.
Австро-Угорщина без допомоги Німеччини не наважувалася на активність. Росія із
запізненням розпочала мобілізацію і не була готова до наступальних дій.
6 серпня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Росії. До 17 серпня 1914
року бої носили місцевий характер, австро-угорські війська пробували наступати,
але всі їхні спроби були зупинені росіянами. 18 серпня 1914 року Росія розпочала
наступ проти Австро-Угорщини.
Армія Австро-Угорщини складалася з поневолених народів і вони не хотіли
воювати за своїх гнобителів. Солдати не виконували накази командирів, а при
першій небезпеці здавалися в полон. Тому армія Австро-Угорщини була мало
боєздатна. Так біля міста Перемишль 60 тис. російський підрозділ оточив 250 тис.
австро-угорську армію. Більшість солдатів здалася росіянам в полон. 23 серпня
1914 року російська армія, захопивши більшу частину Східної Галичини (21 серпня
росіяни захопили Львів), вийшла на карпатські перевали.
До середини жовтня 1914 року російська армія захопила Східну Галичину та
Західну Волинь. Росіяни загрожували проривом безпосередньо на австрійські
території. Не маючи можливість зупинити росіян уряд Австро-Угорщини звернувся
по допомогу до Німеччини. Не бажаючи втратити союзника Німеччина відправляє
на допомогу Австро-Угорщині війська. На карпатських перевалах німці зупинили
російські війська і врятували від розгрому Австро-Угорщину.
Таким чином в 1914 р. Росія захопила Східну Галичину та Західну Волинь.

Реакція західних українців на початок І світової війни.

З початком І світової війни у західних українців виникло запитання: «Яку
позицію зайняти що до війни?». Відповідь на запитання залежало від того як себе
відчували Українці в складі Австро-Угорщини і яке майбутнє їх могло очікувати.
Українці не мали власної держави, українські землі були поділені між
Російською та Австро-Угорською імперії, таким чином в українців з’явився гіркий
вибір: підтримати російських або австро-угорських гнобителів.
До уваги українці брали політичні та економічні фактори.
Політичний фактор. В Російській імперії існувала абсолютна монархія.
Фактично були відсутні демократичні права та свободи (слова, друку, створення
політичних партій та організацій, обирати та бути обраним тощо…). В Росії
панувала цензура, заборонялася критика влади, створення політичних партій,
українців не допускали до структур влади, переслідувалася українська мова,
українською заборонено друкувати .
В Австро-Угорщині була конституційна монархія. Діяли демократичні права та
свободи. Легально працювали політичні партії, досить обмеженою була цензура,
дозволялося критикувати владу, створювати політичні партії, через виборчу
систему українці, навіть, потрапляли до регіональних та імперських сеймів, була
можливість українською мовою друкувати літературу.
Якщо Західну Україну завоює Росія то на західноукраїнські землі поширяться
російські порядки і політичне становище західних українців погіршиться.
В політичному плані українцям в складі Австро-Угорщини жилося краще.
Економічний фактор. Українці в Російській імперії були більш заможними ніж
в Австро-Угорської. Але цей факт українці вважали другорядним і не ставили в
заслугу російському урядові. В Східній Україні ґрунти були більш родючими ніж в
Західній Україні, східним українцям буле легше придбати земельні ділянки. Через
наявність корисних копалин в Східній Україні швидко розвивалася промисловість,
робітники мали досить високу зарплату, і за бажанням українці могли піти
працювати на заводи. Кращий добробут українців залежав не від діяльності
російського уряду а від набагато кращих природних факторів. І якщо Західна
Україна опиниться в складі Російської імперії добробут західних українців не
покращиться.
Зважаючи на такі політичні та економічні реалії, західні українці справедливо
вважали, що їм краще бути під владою Австро-Угорщини ніж Росії.
 Також українці розуміли, що від українських земель добровільно не відмовиться
ні Росія ні Австро-Угорщина, а українці мають невеликі шанси здолати чи то Росію
чи то Австро-Угорщину і проголосити українську державу. Росія та Австро-
Угорщина для українців є зло, тому між двох зол потрібно обирати мельне зло.
Українці вважали, що Австро-Угорщина менше зло. Тому серед українців виникла
ідея, що для українців було би непогано щоб у війні перемогла Австро-Угорщина,
завоювала у Росії всі українські землі і розповсюдила на них свої політичні
порядки. Тому у війні Росії та Австро-Угорщини українці мають бажати перемоги
для Австро-Угорщини.
Українці вважали, якщо Австро-Угорщина завоює всі українські землі то в
складі імперії опиняться величезні території населені українцями і тоді українці
зможуть претендувати на надання Віденським урядом автономії (самоврядування)
для України в складі Австро-Угорщини. Але надання автономії буде великою
поступкою українцям з боку Віденського уряду і таку поступку потрібно
заслужити. Найкращий спосіб під час війни заслужити прихильність Відня це
підтримати у війні Австро-Угорщину.
Щоб краще організувати діяльність українців, вже у серпні 1914 року вони
починають створювати свої організації.
Головна українська рада (ГУР). 1 серпня 1914 року у Львові Українська
національно-демократична партія, Українська радикальна партія, Українська
соціал-демократична партія створили організацію – Головна українська рада (ГУР).
Головою ГУР стає Кость Левицький.
В програмі ГУР говорилося:
- Об’єднати та організувати діяльність українців Австро-Угорщини;
- Боротися за об’єднання всіх українських земель;
- Підтримка у війні проти Антанти Австро-Угорщини;
- Здобуття автономії в складі Австро-Угорщини а у майбутньому створення
незалежної української держави;
- Створення українського війська в складі армії Австро-Угорщини.
Союз визволення України (СВУ). 4 серпня 1914 року у Львові був створений
Союз визволення України (СВУ). СВУ очолив Дмитро Донцов. СВУ створили
емігранти зі Східної України. Інтелігенція Східної України страждала від
русифікації, переслідувань української мови. Знаючі про більш вільне становище
інтелігенції а Австро-Угорщині вони на початку ХХ ст. емігрують з Російської
імперії і здебільшого осідають у Львові та Кракові.
СВУ мала фактично таку саму програму як і ГУР:
- Об’єднати та організувати діяльність українців Австро-Угорщини;
- Боротися за об’єднання всіх українських земель;
- Підтримка у війні проти Антанти Австро-Угорщини;
- Здобуття автономії в складі Австро-Угорщини а у майбутньому створення
незалежної української держави;
- Створення українського війська в складі армії Австро-Угорщини для перемоги
над Росією.
Якщо ГУР та СВУ мали майже однакові програми виникає питання чому вони
не об’єдналися в одну державу. Східноукраїнська інтелігенція навмисно не
об’єдналися з ГУВ і створила окрему організацію, щоб привертати до себе більшу
увагу світової громадськості і демонструвати всім, що східноукраїнська
інтелігенція теж не підтримує Росію і протестує проти порядків які встановила
Російська імперія для українців.
Через наступ росіян в Галичині вже у вересні 1914 року ГУР та СВУ переїхали
до Відня.

Створення Легіону Українських січових стрільців (УСС).

В армії Австро-Угорщини служили десятки тисяч українців (всього за час І
світової війни до австро-угорської армії вступило понад 250 тис. українців), але
вони розчинилися серед мільйонів солдатів інших національностей і їх діяльність
фактично була непомітна. Тому ГУР та СВУ в серпні 1914 року виступили з
пропозицією до Сейму Австро-Угорщини створити чисто український підрозділ в
складі австро-угорської армії – Легіон Українських січових стрільців (УСС).
Сподіваючись заслужити у Віденського уряду можливість здобути автономію
для України в складі Австро-Угорщини ГУР та СВУ вважають, що доблесно
воюючі проти Росії на боці Австро-Угорщини українці зможуть продемонструвати
свою відданість австрійській короні. Армія Австро-Угорщини складалася із
солдатів поневолених народів які не хотіли воювати за Австрію і тому австро-
угорська армія не вирізнялася дисципліною та мужністю. Українці, на відміну від
солдатів інших народів, були дисциплінованими, і мали бажання показати свою
винятковість. Але в підрозділах австро-угорської армії українці, становлячи
мізерний відсоток, продемонструвати свої якості не могли. Показати свою
відданість Відню українці могли лише у винятково українських військових
частинах. Також у майбутньому українські підрозділи австро-угорської армії могли
стати основою для української армії і зможуть захищати українську державу.
Проти створення Легіону УСС відразу виступили поляки.
Поляки сподівалися, що Німеччина, Росія та Австро-Угорщина, які поділили
між собою польські землі, під час війни виснажать одне одного і поляки здобудуть
можливість відродити свою державність. Поляки з ХІV ст. володіли Східною
Галичиною та Волинню, тому вони ці території вважали польськими. Відроджуючи
польську державу вони сподівалися включити до її складу і західноукраїнські
землі.
Поляки також розуміли, що у випадку виснаження Росії та Австро-Угорщини
українці теж спробують відродити свою державу і будуть прагнути включити
західноукраїнські землі до складу української держави. Таким чином між поляками
та українцями почнеться боротьба за Західну Україну і Легіон УСС стане тою
силою яка зможе перешкодити полякам заволодіти Західною Україною.
Польські депутати подають Сейму Австро-Угорщини листа в якому заявляють,
що краще за інших знають українців. Нібито, українцям не властива дисципліна,
вони пияки і потребують над собою пильного контролю. А в українських
підрозділах за порядком будуть слідкувати недисципліновані українські командири
і за боєздатність таких підрозділів ніхто не зможе поручитися. Тому поляки рішуче
протестують проти створення УСС.
Віденський уряд не бажав загострювати відносини ні з поляками ні з
українцями, тому не відкидав рекомендації польських депутатів і не забороняв
створення УСС. Тим більше, що почувши про створення УСС майже 87 тис.
галичан висловили бажання вступити до українського Легіону.
 14 вересня 1914 року Віденський уряд видає постанову про формування УСС,
але його чисельність не має перевищувати 2500 чоловік.
Ставлення австро-угорського уряду до УСС змінилося у 1915 році.
В квітні 1915 року росіяни планували прорватися до карпатських перевалів і
підготувати прохід для російських частин на австрійську територію. Ключовою
точкою для здійснення російських планів стала гора Маківка яку обороняло 700
бійців УСС. Головні частини австро-угорських військ не встигали зосередитися
перед наступаючими російськими підрозділами, тому головний удар прийняли
січові стрільці. З 29 квітня до 4 травня 700 українців з 1-го та 2-го куренів УСС
стримували сили 78 російської піхотної дивізії які в десять разів переважали сили
українців.
Австрійці були вражені мужністю та стійкістю українців. УСС здобула право
збільшити чисельність своїх формувань. У 1916 році вже було сформовано дві
дивізії УСС чисельністю 32 тис. бійців.

Політика урядів Росії та Австро-Угорщини, щодо українських земель під

час І світової війни.
З початком І світової війни політика російського уряду стала ще більш
нетерпимою до всього українського. Українська агітація, захист української мови
тепер розцінювався як прагнення розколоти російське суспільство, як пропаганда
на користь Німеччини та Австро-Угорщини з метою відірвати російські території
від Росії і сприяти передачі їх ворогу. Тепер українських патріотів звинувачували у
шпигунстві і за законами воєнного часу їх ув’язнювали або засилали на Сибір. Так
28 листопада 1914 року заарештували в Києві за звинуваченням у австрофільстві,
шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців
видатного українського історика академіка Михайла Грушевського.
Захопивши значну частину Західної України росіяни створили там Тимчасове
воєнне генерал-губернаторство яке поділялося на Львівську, Тернопільську та
Чернівецьку губернії. На чолі губерній та у всіх структурах виконавчої влади були
призначені російські чиновники, запроваджені російські закони. На прохання
українофілів (українофіл – той, що любить Україну, вони переконані, що українці
це самостійний народ Європи, прихильники розвитку української мови та
культури) надати автономію Західній Україні в складі Російської імперії одержали
відповідь: «Західна Україна це споконвічні російські землі які з’єдналися з
«матінкою Росією». Ні якої України не існує, а існує Малоросія. Української мови
не існує, українська мова це діалект російської мови, який з’явився через вплив на
мову місцевого населення культур польських, угорських та румунських
загарбників».
На окупованих росіянами західноукраїнських землях був взятий курс на швидке
їх включення до складу Російської імперії, почався процес русифікації. У вересні
1914 року вийшла постанова, що викладання в університетах має відбуватися
виключно російською мовою. Через те, що немає російськомовних викладачів
заклади вищої школи закрили на «невизначений час». В середніх та початкових
школах тимчасово залишили викладання на польській та українській мовах але
обов’язковим предметом зробили вивчення російської мови. Також було зазначено,
що з вересня 1916 року всі школи мають перейти на російську мову інакше вони
будуть закриті. Заборонено друкувати літературу та пресу українською мовою.
Заборонили діяльність українських культурно-просвітніх організацій втому числі
«Просвіти». Відкрили курси вивчення вчителями російської мови, курси для всіх
бажаючих ознайомитися з російським правописом, російською літературою,
історією та географією Росії.
Росія почала тиск на УГКЦ. Росія вимагала, щоб УГКЦ відмовилася від
духовного керівництва папи римського і підкорилася московському патріарху. На
вакантні парафії замість священиків УГКЦ призначають православних попів.
Почали засновувати православні церковні парафіяльні школи. У вересні 1914 року
Митрополита Андрея Шептицького, за небажання визнати зверхність московського
патріархату над УГКЦ, заарештували і вивезли в Росію, до суздальської
монастирської в’язниці, де він перебував до Лютневої революції в Росії 1917 року.
В квітні 1915 року Німеччина та Австро-Угорщина розпочали наступ на
російському фронті і до жовтня 1915 року Австро-Угорщина повернула сові більшу
частину Західної України.
Антиукраїнською виявилася у 1914-1915 роках і політика Австро-Угорщина.
Віденський уряд мав пояснити свої поразки у 1914 році. Австрійці не могли
назвати справжні причини поразок: австро-угорська армія була небоєздатною через
небажання солдатів поневолених народів воювати за Австрію, через погану фахову
підготовку солдатів та офіцерів. У своїх поразках Австро-Угорщина звинувачує
українських русофілів.
Русофіл – той, що любить Росію. Русофіли не визнавали існування українського
народу проголошували українців малоросами. Стверджували, що українська мова
це зіпсований діалект російської мови. Нібито «західноукраїнські малороси» мають
вивчати російську мову як історичну мову своїх пращурів. Русофіли виступали за
приєднання Західної України до Росії.
Виправдовуючи свої поразки у 1914 році Віденський уряд заявляє, русофіли
нібито здійснювали проти австро-угорської армії диверсії: підривали склади,
руйнували мости та залізничні колії, були провідниками в Карпатах для підрозділів
російської армії.
Захопивши в 1915 році Західну Україну, австро-угорці почали ув’язнювати
русофілів, звинувачуючи їх у співпраці із росіянами. У той же час Віденський уряд
ліквідував русифікаторські нововведення та припинив гоніння на УГКЦ.
22 травня 1916 року проти Австро-Угорщини в наступ перейшла Росія, почався,
так званий, Брусиловський прорив, який тривав до 7 вересня 1916 року. За це час
росіяни повернули собі більшу частину західноукраїнських земель захоплених у
1914 році.
У 1916 році Росія вже була значно послаблена війною, в середині країни
наростало незадоволення війною. Повернувшись в Західну Україну, не бажаючи ще
більше налаштовувати проти себе українців, Росія проводила більш обережну
політику.
На окупованих західноукраїнських землях створили Генерал-губернаторство
областей Австро-Угорщини, зайнятих під час воєнних дій. Щоб не загострювати
ситуацію більше не наголошується на включенні Західної України до складу Росії.
Дозволили навчання в українських школах. Навіть, організували допомогу
українському населенню, що постраждало від бойових дій: постачання
продовольства та посівного матеріалу. Припинили переслідування УГКЦ, але
продовжували пропаганду православ’я і підтримку поширення православної
церкви в Західній Україні. Зобов’язали західних українців забезпечувати
продовольством російські війська на своїх територіях.
В 1917 році в Росії відбулися дві революції: Лютнева буржуазно-демократична
та Жовтнева соціалістична. Війна та революції остаточно виснажили Росію,
російська армія за 1917 рік розвалилася. Виснажена війною Австро-Угорщина не
поспішала проводити активні бойові дії в Україні і повертали собі території по мірі
розвалу російської армії. З березня 1918 року Росія капітулювала. Австро-
Угорщина повернула собі Західну Україну. Послаблена Австро-Угорщина не могла
більше контролювати український політичний рух, через це формується і зростає
національно-визвольний рух, поширюються вимоги створення незалежної держави
в Західній Україні
Одночасно жорстока економічна криза і голод в містах Австро-Угорщини
штовхнув Віденський уряд на злочин в Західній Україні. За наказом уряду в
західноукраїнських селян, які завжди відчували нестачу продовольства, почали,
інколи до останньої зернини, забирати збіжжя. Конфіскація продовольства
загрожувала західноукраїнським селянам голодною смертю. Така ситуація
штовхнула українських селян чинити спротив пограбуванням. Армія придушувала
спротив, ватажків розстрілювали, понад 200 тис. селян відправили на швидку руку
створені концентраційні табори. Серед українців почався голодомор, загинуло
понад 100 тис. чоловік. Через такі події Міжнародний Червоний хрест звинуватив
Віденський уряд у геноциді проти українців.