Тема: Західно-Українська Народна Республіка: державне будівництво

В умовах наближення поразки Німеччини та Австро-Угорщини в Першій світовій

війні в західноукраїнських землях наростав рух за національне самовизначення та
формування української держави.
На початку жовтня політичні сили Галичини, прогнозуючи зміну влади, почали
підготовку до створення української адміністрації у краї. 18 жовтня 1918 р. у Львові
відбулися загальні збори політичних і громадських діячів Галичини й Буковини, на
яких обрано Українську Національну Раду.
Становлення західноукраїнської республіки відбувалось одночасно з відродженням
Польщі, що претендувала не тільки на свої етнічні землі, а й на українські,
зокрема на Східну Галичину. Тому Українська Національна Рада поставила перед
австрійським урядом питання про передачу їй влади в Галичині й Буковині. Але
австрійський намісник у краї відмовив українцям.

Територія Східної Галичини

У відповідь на це українські національно-патріотичні сили вирішили власноруч
взяти владу у Львові. У ніч на 1 листопада 1918 р. вояки Легіону Українських
Січових стрільців захопили у Львові урядові установи та стратегічні пункти.
Австрійський намісник, перелякавшись, передав усі адміністративні повноваження
заступникові, а той — Українській Національній Раді. Ці події дістали назву
листопадовий зрив. Одним із його головних організаторів і керівників був сотник
УСС Д. Вітовський.
Український офіцер під ратушею,
листопад 1918 року
13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада проголосила Західноукраїнську
Народну Республіку (ЗУНР). Територія республіки становила 70 тис. кв. км з
населенням 6 млн осіб. Було затверджено герб держави — золотий лев на синьому
тлі та блакитно-жовтий прапор. Президентом ЗУНР став голова Національної ради
Євген Петрушевич. Було утворено Державний секретаріат — виконавчий орган
влади республіки під керуванням К. Левицького.

Євген Петрушевич Ви вже його знаєте, він був очільником ГУР та ЗУР
 Відмінність між УНР та ЗУНР

Більшість депутатів ЗУНР (на відміну від діячів Української Центральної

Ради) не поділяла ідей соціалізму. Вони стояли на національно-
ліберальних позиціях і нада вали перевагу розбудові держави шляхом
реформ, а не революційної боротьби. На відміну від лідерів УНР,
політичні діячі ЗУНР не захоплювалися популізмом, а діяли професійно,
спираючись на закони, не оминали соціальних та економічних проблем.
Центральні органи ЗУНР встановили зв’язок з розгалуженою, добре
організованою системою місцевого управління, що мала в народі повагу
й авторитет.
Уряд ЗУНР поставився відповідально до формування власного війська,
усвідомлюючи, що відстояти ЗУНР можливо лише за наявності армії. Основою
Галицької армії стали частини Легіону УСС. Найбільшою проблемою для
Галицької армії стала нестача старших офіцерських кадрів, особливо штабних, які б
мали вищу військову освіту й досвід планування операцій. За сприяння С. Петлюри
УГА очолив наддніпрянський генерал Михайло Омелянович-Павленко.

Українська галицька армія, УГА —

це збройні сили Західноукраїнської
Народної Республіки. До 17
листопада 1919 року
називалась Галицькою армією
 Польсько-українська війна 1918–1919 рр.: причини, перебіг та результати.
Уже 21 листопада 1918 р. молода держава зазнала могутнього удару польських
військ. Галицькі вояки були змушені здати Львів, і уряд переїхав спочатку до
Тернополя, а наприкінці грудня – до Станіславова (суч. Івано-Франківськ).
У січні–лютому 1919 р. українські збройні формування почали бої за
визволення Львова від поляків, які утримували. Для цього було сплановано
Вовчухівську операцію, що тривала в лютому–березні 1919 р. За три дні
українські формування взяли Львів в облогу. Проте підтримка поляків
Антантою унеможливила подальший наступ Галицької армії. Крім того,
Антанта в ультимативній формі стала наполягати на розмежуванні
західноукраїнських земель так, щоб до Польщі відійшло 40 % території
Східної Галичини. Українська сторона відкинула такі пропозиції та відновила
наступ на фронті. Але поляки перегрупували свої війська та перейшли в
контрнаступ. Виснажені боями українські частини відступили. Звільнити
Львів вони не змогли.
Генеральний Штаб УГА, лютий 1919
У квітні 1919 р. до Польщі з Франції прибула добре озброєна армія генерала Ю.
Галлера (100 тис. вояків). Вона призначалася для боротьби з більшовиками, але була
використана проти Галицької армії.
15 травня Польща розпочала наступ по всьому фронту. Галицька армія поступалася
полякам і відступила на схід. 24 травня в тил україн ським воякам вдарили румунські
війська. Вони окупували Покуття разом з Коломиєю та Снятином. Галицька армія
опинилася затиснутою біля Чорткова на південному сході Галичини. У цей
критичний момент президенту Є. Петрушевичу були надані надзвичайні
права диктатора. Є. Петрушевич призначив нового керманича УГА –
наддніпрянського генерала Олександра Грекова.
 О. Греков – 9 червня 1919 року
призначений командувачем
Українською Галицькою армією, на
чолі якої 9-28 червня 1919 року
провів один із найбільших наступів
цієї армії, відомий як Чортківська
офензива.
Червневі тижні 1919-го стали періодом останнього відчайдушного наступу УГА,
відомого під назвою Чортківської офензиви (з пол. – наступ). У результаті було
відвойовано майже половину території, окупованої польськими військами з
середини травня. УГА невдовзі просунулася до Львова. Проте розвинути і зміцнити
успіх не вдалося, галицькі з’єднання просто не мали чим битися з поляками.
Контрнаступ останніх відкинув українців на попередні позиції.
Варто зауважити, що поряд з українцями в Чортківській офензиві приймали участь
також євреї. Єврейський полк був сформований у червні 1919 під час Чортківської
офензиви з жидівської міліції Тернополя. Його командиром став Соломон
Ляйнберг.
У середині липня 1919 р. галицькі вояки перейшли Збруч. Є. Петрушевич та уряд
опинилися на території УНР, а Галицька армія приєдналася до її військових частин.
Вони просили дозволу на розміщення в УНР в Петлюри. Зведені армії УНР і
ЗУНР мали близько 80 тис. бійців. Польські війська заволоділи всією Галичиною
і Західною Волинню. На Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля
Європи після Першої світової війни, Польща заручилася підтримкою Франції і
отримала право на тимчасову окупацію Східної Галичини.
 Український національний рух на Буковині й у Закарпатті
Після поразки Австро-Угорщини влада в Буковині перейшла до новоствореного
Українського крайового комітету. 3 листопада 1918 р. за його ініціативою відбулося
Народне віче, на якому депутати ухвалили приєднання краю до ЗУНР.
Президентом краю став Омелян Попович.

Буковина
Проте Румунія відразу відреа гувала на ці
події й увела свої війська в Північну
Буковину. Згодом командування
окупаційних військ ініціювало проведення
Генерального конгресу, що складався з
румунів. Конгрес проголосив
об’єднання Буковини з Румунією.
Остання узгодила з Антантою свою
позицію та заручилася її підтримкою. За
румунської окупації були скасовані
автономні права Буковини.
Після розвалу Австро-Угорщини більшість українців Закарпаття висловилася за
об’єднання з УНР. Таке рішення не було випадковим, оскільки багато українських
громадських діячів були тісно пов’язані з політичним життям не тільки ЗУНР, а й
Наддніпрянщини. У травні 1919 р. українська громадськість Закарпаття створила
Центральну Руську (Українську) Народну Раду. Але вона не змогла витримати
тиску представництва США, що вимагало об’єднати Закарпаття із Чехо-
Словацькою Республікою.
Як наслідок, західноукраїнські землі опинилися в складі трьох держав – Польщі, Румунії та
Чехословаччини