Пантюхіна Таїсія ФМ-101

Коліївщина
250 років тому у травні 1768 року почалося знамените гайдамацьке повстання –
Коліївщина. Ця подія увійшла не лише в історію, але й, завдяки Тарасу Шевченку – в
українську літературу. На початку травня гайдамацькі загони збиралися в урочищі
Холодний Яр неподалік Чигирина, а у другій половині місяця вони вирушили у похід по
Правобережній Україні.

Гайдамак – це слово, яке з’являється в історичних документах на початку XVIII століття,

походить від османо-турецького слова «нападати, шарпати». Тут вже з'являється певний
контекст – те, чим займалися перші гайдамаки, про яких згадують османські, польські,
українські джерела. Це нападники, які живуть у степу. На думку найбільш авторитетного, з
моєї точки зору, фахівця історика Володимира Мільчева, перші висідки гайдамаків були у
нижній течії річок Інгул і Південний Буг. На початку XVIII століття це була така сіра зона, де
сходилися кордони одразу трьох держав: Російської імперії, Речі Посполитої та кочів’я
Ногайської Орди, яка була одним з васалів Османської імперії.

Безпосередньою причиною стала політична й соціальна нестабільність у Речі

Посполитій. Під час правління останнього польського короля Станіслава Августа
Понятовського ця країна доживала останні десятиліття своєї історії. Напередодні
повстання король видав едикт про віротерпимість, зрівнявши в правах вірних усіх
християнських конфесій. Це викликало категоричний спротив ортодоксальної католицької
шляхти, яка на Поділлі у місті Бар скликала конфедерацію – військовий союз шляхти, який
вимагав детронізації короля і присяги місцевого населення на вірність цьому союзу, який
вже мав обрати нового правильного монарха. Вчинені конфедератами насильства,
нестабільність, військові постої, грабунки, ґвалтування здетонували той ворох проблем,
який існував би і без гайдамаків.

Якби не внутрішня слабкість Речі Посполитої, якби не той громадянський конфлікт –

ніякої Коліївщини не було би. Її би придушили дуже швидко. А Росія якраз готувалася до
Першого поділу Речі Посполитої, який розпочнеться з придушення як Барської
конфедерації, так і Коліївщини. Російська монархія подасть руку допомоги своєму брату
королю Станіславу Августу, який не зміг впоратися із внутрішньою ситуацією, з цим
неконтрольованим вибухом, і введе війська.

Саме у цього повстання не було очільників, які б мислили політичними категоріями.

Єдине, на що вони спромоглися у тих місцевостях, які вони контролювали, змушували
місцевий люд присягати собі на вірність – як спільноті, як війську. Це було приблизно те
саме, що робили перші козацькі повстання в Речі Посполитій ще наприкінці XVI століття.

Події Коліївщини доносять до нас страшний урок історії: кров волає до нової крові,
жорстокість може породити тільки відповідну жорстокість. І, незалежно від того, чи
справедливо пролита кров чи ні - жорстокості немає виправдання.