1864 р. - «Положення про початкові народні училища». 1864 р. - новий статут про гімназії, які поділялись на повні (7- класні) і прогімназії (4-класні); Поширеними були приватні гімназії та прогімназії для дівчат і хлопчиків Освіта в Російській (Колегія Павла Галагана в Києві, 1871p.). імперії Відбулося становлення і розвиток середньої жіночої освіти: 1850р. - у Києві відкрито першу жіночу гімназію; 1860р. - жіноча гімназія виникла в Полтаві, 1870-х pp. - в усіх губернських та деяких повітових містах. 1865р. - на базі Рішельєвського ліцею відкрито Новоросійський університет; 1875 р. — Ніжинський юридичний ліцей перетворено на Історико- філологічний інститут; 1898р. - у Києві діє політехнічний інститут; Після революції 1905-1907pp. двері університетів відкрилися для «нижчих» станів Шкільна реформа 1869p.: обов’язкова освіта для дітей віком від 6 до 14 років всі школи замість церковного підпорядкування передавались під опіку держави; Освіта на за шкільним законом 1895р. діяли нижчі, сільські (1, 2, 3- класні, надавали елементарні знання) та вищі, міські школи західноукраїнських (4-6 класів, давали змогу продовжити навчання в середніх землях освітніх закладах). На відміну від Росій ської імперії, у школах Австро-Угорської імперії було дозволено викладання українською мовою, проте на практиці відбувалося скорочення кількості українських шкіл, насадження польської мови. На Закарпатті та Буковині початкова освіта стала засобом мадяризації та румунізації населення.
1894р. відкрита кафедра історії України (Львівський
університет) 1875р. засновано університет у Чернівцях; 1877р. Львівську технічну академію перетворено на політехнічний інститут; - професор Харківського університету О. Ляпунов працював над проблемами стій кості й дії руху механічних систем; Особливості розвитку - І. Пулюй (західноукраїнський вчений ) відкрив рентгенівське випромінювання; науки: - І. Мечников відкрив явище фагоцитозу, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних; - М. Гамалія створив разом з І. Мечниковим першу в Росії та другу у світі бактеріологічну станцію (1886 p.);
Література Протягом другої половини XIX ст.:
• Пануючим літературним стилем стає реалізм, який вирізнявся соціальною спрямованістю, етнографізмом, культом народу (ототожнювався із селянством); • Формуються своєрідні стилі в літературі: етнографічно-побутовий (Л. Глібов, М. Старицький , І. Нечуй -Левицький , С. Руданський ), аналітично-психологічний (Марко Вовчок, Панас Мирний , А. Свідницький ), соціально-філософський (І. Франко, М. Павлік, А. Грабовський ). • Напрям реалістичного зображення життя набуває поширення і у творчості західноукраїнських письменників: Ю. Федьковича; О. Кобилянської. • На позиціях критичного реалізму стояла драматургія (представники - М. Старицький , М. Кропивницький , І. Карпенко-Карий ). У другій половині XIX ст. створено ряд наукових товариств: - Харківське (1863), - Київське (1899), Товариства - Одеське товариства дослідників природи (1870); - Харківське математичне (1879), - Київське фізико-математичне товариства (1890); - Історичне товариство Нестора Літописця в Києві (1873) - Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (1892). 1) відбувається відхід від суто селянської тематики; 2) проходить подальший розвиток театрів, зростання Театральне професій ності акторських труп (най видатнішими діячами театрального мистецтва були брати Тобілевичі); мистецтво 3) засновуються стаціонарні професій ні театри (1906 р. - Микола Садовський створив у Полтаві перший український стаціонарний професій ний театр). Значний вплив на розвиток музичного мистецтва України справила творчість композитора Семена Гулака-Артемовського, який у 1862 р. створив першу національну оперу - «Запорожець за Дунаєм». Музичне мистецтво Най вищим злетом у розвитку української музики другої половини XIX ст. стала творчість Миколи Лисенка (1842-1912) — перші українські опери для дітей «Коза-дереза», «Пан Коцький », опери «Енеїда», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба» та ін.
Скульптура Протягом другої половини XIX ст. у скульптурі виділилося декілька
напрямків: 1) скульптура малих форм: най відоміший скульптор Л. Позен - відтворював різні соціальні типи людей , показував зубожіння українського селянства. 2) портретний жанр: П. Забіла (1830-1917) - бюсти М. Салтикова- Щедріна, М. Гоголя, Т. Шевченка
3) монументальна скульптура: М. Микешин (1835-1896) –
пам’ятник Богдану Хмельницькому (1888). Вагомий внесок у розвиток реалізму належить руху передвижників - гурт митців, що протиставляли себе пануючому академізму у живописі та ставили за мету поширити мистецтво в маси.
У живописі розвивалися наступні жанри:
Живопис 1) побутовий : Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський , М. Пимоненко, К. Костанді 2) пей зажний : М. Мурашко; 3) батальний : М. Самокиш («Повернення росій ської кавалерії після атаки під Аустерліцем»).
Відомими живописцями західноукраїнських земель були К.
Устиянович, Т. Копистинський , Т. Романчук, І. Труш Релігійне життя XIX - початку XX ст. Наддніпрянської України характеризувалося: Церковне життя в 1) домінуванням Росій ської православної церкви, яка забороняла Наддніпрянській будувати церкви в українському стилі, малювати ікони в українському стилі, прикрашати церкви статуями (у цьому Синод Україні вбачав католицькі впливи); 2) поширенням серед населення протестантизму; 3) намаганням української інтелігенції зробити і поширити україномовні переклади Святого Письма: П. Куліш спільно з І. Пулюєм почали переклад Біблії та Євангелія; 4) наверненням римо-католиків та уніатів у православ’я. Становище церкви на українських землях, підвладних Австро- Угорщині, було дещо іншим: 1) уніатське духовенство стояло на чолі українського руху; Церковне життя в 2) кирилицю визнано на рівні з латиною; Австро-Угорській 3) у 1862 р. в Римі поляки й українці підписали конкордат (угоду), який встановлював рівноправність римо-католиків та греко- Україні католиків; 4) протягом 70-80-х років XIX ст. розгортається боротьба між прихильниками латинізації греко-католицької церкви та прибічниками повернення до первісних, східних обрядів; скасовано «конкордію»; 5) великий вплив на національний рух Галичини справляв митрополит греко-католицької церкви Андрій Шептицький .