• Микола

Костомаров
 2

Біографія
i
В 1817 році народився Микола Костомаров,
визначний український історик, громадський
і політичний діяч, археограф і
архівознавець, фольклорист і етнограф,
письменник і публіцист.
Походження хлопчика визначало деяку
подвійність його долі. Він з'явився на світ до
взяття шлюбу місцевого поміщика  Івана
Петровича Костомарова з кріпачкою, і за
законами Російської імперії став кріпаком  свого
власного батька. 
 3

Раптова смерть батька поставила його родину в скрутне юридичне

становище. Народжений поза шлюбом, Микола Костомаров як кріпак
батька у спадок переходив тепер його найближчим родичам —
Ровнєвим, які були не проти відвести душу, знущаючись з панича.
Коли Ровнєви запропонували Тетяні Петрівні за 14 тисяч десятин
родючої землі вдовину частку — 50 000 карбованців асигнаціями а
також волю синові, вона погодилася без зволікань
 4

Освіта
Батьки М. І. Костомарова намагалися прищепити сину вільнолюбні
ідеї і дати добру освіту. Тому вже з 10 років М. Костомарова
відправили навчатися до Московського пансіону, а згодом до
Воронезької гімназії, яку той закінчив 1833 р.
1833 р. М. І. Костомаров вступає на історико-філологічний
факультет Харківського університету. Вже у цьому навчальному
закладі він проявив непересічні здібності до навчання.
В університеті Микола Костомаров вивчав стародавні й новімови ,
цікавився античної історією , німецькою філософією і новою
французькою літературою , учився грати на фотепіано , пробував
писати вірші . Зближення з гуртком українських романтиків
Харківського університету незабаром визначило його захоплення
переважно фольклором і козацьким минулим України .
 5

Діяльність
Його твори та лекції користувалися надзвичайною
популярністю в сучасників далеко за межами України.
Був ідеологом Кирило-Мефодіївського братства й
автором його найголовнішого програмного документа
"Книга буття українського народу». Відстоював право на
самостійний і вільний розвиток української мови та
літератури. Здійснив глибокий науковий огляд майже
всього комплексу вітчизняних літописів. Одним із
перших висунув вимогу до історіографів вивчати
народну діяльність в усіх сферах життєвого процесу
суспільств і обґрунтував необхідність з'ясування
взаємодії народності й державності. Досліджував
українське козацтво, зокрема його склад, рухи, причини
їх виникнення та поразки.
 6

Вважав, що козацтво не є негативним чинником для розвитку

державності, й підкреслював, що притаманні козацтву традиції
народної "вольниці" та демократизму справляли позитивний вплив
на тогочасне суспільство. Першим увів до наукового обігу
визначення Запорозької Січі як християнської козацької республіки.
У різні роки написав кілька серій історичних творів, найвідоміші з
них: з української історії – "Богдан Хмельницкий" (1859), "Руина"
(1879–1880), "Мазепа" (1882), "Мазепинцы" (1884); з рос. історії –
"Бунт Стеньки Разина" (1858), "Севернорусские народоправства во
времена удельно-вечевого уклада. Новгород–Псков–Вятка" (1863),
"Смутное время Московского государства в начале 17 столетия"
(1863); з польської історії – "Последние годы Речи Посполитой"
(1869); із всесвітньої історії – "Патриарх Фотий и первое разделение
церквей" (1868).
 7

Особисте життя
У 1847  році за участь в українофільському братстві Костомарова
арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів
решту свого життя
1875 року Костомаров перехворів на тиф , що сильно підірвало
його здоров'я (тоді ж від запалення легень померла його мати). У
тому ж році він одружився з Аліною Леонтіївною Кисіль,
уродженою Крагельською, яка була його нареченою ще до арешту
його в 1847 році, але після його заслання вийшла заміж за іншого
 8

Дякую за
увагу
Виконала
» Стаднiк Дар’я