Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківский політехнічний інститут»

Кафедра етики, естетики та історії культури

РЕФЕРАТ
з дисципліни «Історія украінської культури»

На тему «Культорологічна концепція Пантелеймона Куліша»

Виконала студентка групи 1.ХТ.201.8

Філатова А.О.

Перевірив проф. Ніколаєнко В.І.

Харків 2019
 2

ЗМІСТ

Вступ……………………..…………………………………………………………...3

Розділ 1. Формування поглідів Пантелеймона Куліша.

1.1 Формування ранніх поглядів. Вчителі та наставники…………..…………5

1.2 Формування політичних поглядів…………………………...………...…….6

Розділ 2. Основні складові культурологічної концепції П. Куліша……...……….8

Розділ 3. Інші важливі заслуги П. Куліша.

1.1 Автор першої української грамматики…………………………………….14

1.2 Перекладач Біблії………………………………………………………..…..14

Розділ 4. Відомі люди про творчість П. Куліша………………………………….16

Висновки…………………………………………………………..………………...18

Список використаної літератури…………………………………………...……...20

 3

Вступ

Актуальність дослідження обумовлена зростанням у сучасному

українському суспільстві інтересу до творців української науки і культури,
теоретичною і практичною потребою узагальнення інтелектуального й
духовного досвіду тих учених, імена яких незаслужено забуті або мало відомі.

Одним з таких діячів є Пантелеймон Куліш - письменник, історик,

етнограф, журналіст, перекладач, літературознавець, видавець, який був
найвизначнішим представником "нової української інтелігенції", яка стояла у
витоків культурного відродження. Навіть в умовах реального обмеження
інтелектуальної свободи російською імперією він доклав чимало особистих
зусиль для вивчення й популяризації української історії, мови, культури.

Попередні дослідження, присвячені П. Кулішу, охоплювали фольклорно-

етнографічний (М. Максимович, М. Костомаров); біографічний (В. Шенрок, Б.
Грінченко, В. Петров, В. Сарбей, П. Кононенко, Є. Кирилюк); мовознавчий (І.
Нечуй-Левицький); літературознавчий (І. Франко, М. Зеров, Є. Нахлік, М.
Жулинський) та негативно-критичний (С. Шеверьов, В. Бєлінський) напрями.
Незважаючи на те, що постать П. Куліша завжди викликала інтерес
дослідників, культурологічний аспект його історіософського світобачення не
став предметом комплексного дослідження.

Завдання всебічного вивчення життя й діяльності П. Куліша і донесення

до сучасників його досягнень у науковій і культурній сферах є одним з
найактуальніших у сучасній культурології, а теоретико-методологічне
розуміння культурної неповторності й самобутності українського народу,
національної ідеї в його інтерпретації дає наукове підґрунтя для усвідомлення
сучасних проблем національного відродження і вимагає наукового дослідження
основних засад їх формування і реалізації в історіософії П.О. Куліша.

Особливо актуальними сьогодні є науковий інтерес і пильна увага до

періоду національно-культурного відродження, формування історичної науки,
 4

становлення філософської думки ХІХ ст., на який саме і випала активна

діяльність П.О. Куліша.

У зв'язку з цим культурологічний аспект історіософського світобачення

цього видатного діяча являє собою інтерес для дослідження, оскільки адекватна
оцінка його внеску до національної культури не тільки уможливлює
реконструкцію цілісної картини українського національно-культурного життя
ХІХ ст., а й забезпечує включення української дослідницької думки в сучасний
науковий контекст.
 5

Формування поглядів П. Куліша

Формування ранніх поглядів. Наставники вчителі Куліша

Народився Пантелеймон Куліш 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського

повіту на Чернігівщині. Батько його походив з козацької старшини, належав до
дворянства, але, втративши права на нього, займався сільським господарством,
мав власний хутір.

На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок,

переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в
нього й «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська,
що навернула його до книжної мудрості й наполягла на навчанні в Новгород-
Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько
Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852), «Феклуша»
(1856) і «Яков Яковлевич» (1852).

З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті.

П. Куліш особисто познайомився і заприятелював з М. Максимовичем.
Професор заохочував здібного студента до літератури, до збирання та
дослідження фольклору. Мрія навчатися в університеті, що її плекав юнак із
1834 року, коли зробив першу невдалу спробу вступити до цього навчального
закладу, обірвалася 1841 року. Куліш не мав документального свідоцтва про
дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського
роду, а отже — й права навчатися в університеті. Кілька років слухання лекцій
на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними
для його подальшої долі.

Куліш написав у той час «малоросійські оповідання» російською мовою

— «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став» і «О том, что
случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе», а також повість із народних
переказів «Огненный змей».

Грамоти П. Куліш навився удома, від старшої сестри Лесі. Від неї, а
також від неписьменної матері перейняв багато пісень, приказок, прислів’їв.
 6

Важливою сторінкою в житті П. Куліша є його довголітнє знайомство та

дружба з Т. Шевченком. Їх єднала любов до України та її народу, її мови,
славного минулого, прагнення служити батьківщині. “Глибинне чуття своєї
народності була в обох їх однакою", – зазначав П. Куліш. – Але було багато
чого – й істотного! – що розділяло їх”. Письменник пізніше писав: "...це
зійшовся низовий курінник, січовик із городовим козаком-кармазинником. А
були справді вони представите лі двох половин козаччини... Один учивсь історії
просто від гайдамацьких ватажків, читав її з ураженого серця козацького...;
другий до розумувався української бувальщини від такого коліна, що з предку-
віку не знало панщини..." І треба сказати, П. Куліш досить точно визначив ті
відмінності, що й привели до розходжень ідейного характеру.

Політичні погляди П. Куліша

Політичні позиції Куліша формувалися в умовах деспотичної системи

Російського царизму, подавлешш ним усих демократичних ідеи і політичних
рухів, національного і культурного гніту України. Куліш приймав участь в
діяльністі Кирило-Мефодіївського братства і разом з М. Костомаровим очолив
помірковане, реформістське крило, яке орієнтувалося на політичні настрої
української ліберальної інтелігенції і середнього поміщицтва. Ідеалізуючи часи
Визвольної боротьби 1648-1654 р.р, ця інтелігенція шукала шляхів досягти
класового миру і національної згоді серед української громади. Пошук
"сімейного миру", укріплення внутрішньо консолідації серед українців -
стержньова лінія його політичної діяльності Він зазначав, що причиною
розбрату серед українців є втрата нимі свободолюбивого духу, який об'єднує
покоління, тому головною проблемою» своєї політичної діяльності він ставив
відродження забутих сторії української історії, звернувшись, перш за все, до
літератури і пісен козацької доби.

Після арешту в 1848 році за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві,

допиту і заслання, Куліш внутрішні переорієнтовується на консервативні
позиції в питаннях ролі козаччинни гайдамаччини в національно-визвольному
русі. П. Куліш розгортає активну громадську діяльність, багато пише,
 7

розпочинає ряд українських видань, для чого засновує власну друкарню. 1857
р. виходить друком роман "Чорна рада" та "Граматка". П Куліш друкує
“Сочинения и письма Н. Гоголя" в шести томах – чи не найповніше на той час
видання творів великого письменника. У його друкарні побачили світ і
"Народні оповідання" Марка Вовчка.

П. Куліш прагнув створити український щомісячний журнал "Хата",

проте дозволу на видання не дістав. З великими труднощами пощастило тільки
видати 1860 р. альманах під цією ж назвою, в якому були надруковані твори Т.
Шевченка, Марка Вовчка, Я. Гоголева, Ганни Барвінок, самого П. Куліша.
Пізніше (1861–1862) почав виходити український журнал "Основа", де П.
Куліш завідував відділом критики. "Основа" відіграла значну роль у розвитку
української літератури та культури, в утвердженні української літературної
мови”.

Він служить у Варшаї російським чиновником і пропонує царю

перекласти на українську мої Маніфест 1861р. Водночас продовжував
залишатися слов'янофіли? заснував гурток українофілів "Громада". Дав тим
поштовх для відроджені національних творчих кадрів. Куліш надавав значення
культурницьк роботі в "громадах", але при цьому обмежував її політичну
спрямованніст відмовлявся від активної політичної боротьби.
 8

Основні складові культурологічної концепції П. Куліша

У кожному конкретному випадку вивчення культурологічного аспекту

картини світу П. Куліша найважливішими визначено три моменти:

- наявність як в окремих творах П. Куліша, так і в усьому його доробку

елементів, які мають загальне значення при формуванні цілісної
картини світу;
- залежність цілісної картини світу вченого від процесів культури в
цілому;
- її статичні й динамічні елементи.

На ранньому етапі творчості П. Куліш прагнув узагальнити розрізнені

явища життя у гармонійну цілісність, зрозуміти світові закони, що керують
життям, виробити загальний цілісний погляд, який опанував би релігію й науку,
філософію, мистецтво, етику. Переживаючи найрізноманітніші філософські
захоплення, він залишався вірним собі й віддалявся від “марної зовнішності”,
наближаючись до “абсолютного” і “прекрасного”, замикаючись у світі мрій,
фантазій про любов і приязнь, радіючи, що “божественна ідея живе в людині”,
був свідомим того, що йому судилося бути носієм людяності, апостолом істини
і знання. Вище розуміння про людину - про той “сосуд Духа Божого” -
вимагало постійної роботи над собою, якнайшвидшого духовного очищення.
Шукання П. Куліша були викликані сумнівами в тому, що власне належить до
глибокого єства людини, а що лише поверхнею. Сумніви і були романтичними
стражданнями справжнього романтика і мрійника - П. Куліша, які криються в
деяких ліриках з першої збірки поета “Досвітки” (1862). Питання про Україну в
Російській імперії впродовж усього ХІХ ст. було перш за все питанням про
суверенність її духовності, про національну своєрідність і вільний розвиток її
культури. Ідея народності, високо піднята в європейських країнах романтиками,
в українських умовах стала джерелом національного самоствердження і
літературного відродження. З ентузіазмом і національною гордістю
записувалися українські народні пісні, історичні перекази, легенди й вірування
українського народу.
 9

Передусім попри всі зміни поглядів на релігію Куліш завжди був

людиною духовною, і ставлення до релігії у нього було типово романтичним.
Отже, погляди П. Куліша, його “українофільство” вже у роки формування
світогляду випливали з його релігійних переконань. Вихідним у світогляді П.
Куліша є визнання Бога як творця усього світу - органічного і неорганічного,
людини й суспільства. Історіософське світобачення П. Куліша формувалося під
впливом західноєвропейського романтизму, синтез ідей якого й народності в
єдності літературного, соціально-політичного та національно-визвольного
аспектів знайшов своє відображення в його громадсько-культурницькій
діяльності. Це особливо відчувається, коли соціальні та національні мотиви
переломлюються з плином часу, у процесі духовного відродження людини. Як
справжній романтик, П. Куліш виступав за свободу життя й творчості,
обстоював право кожного вірити у те, що він вірить, бути щасливими. Серед
чинників, під впливом яких формувалося світобачення П. Куліша, є знання
сучасної йому західноєвропейської культури, соціальних вчень. Він був
знайомий з творами Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Спінози, французьких
просвітників ХУІІІ ст. Знання наукових основ розвитку суспільства певним
чином визначили напрями еволюції його історіософського світобачення.

Аналізуючи картину світу П. Куліша, визначено, що її основою є мовна

картина світу. Саме вона і виконує функцію "ключа" до розуміння різних сфер
культури, оскільки національна ідентичність є символом національної мови, її
реальним використанням усіма членами спільноти, то аналіз національної
картини світу варто починати саме з мови народу.

Індивідуальна свідомість П. Куліша, його світобачення тісно пов'язані з

проблемою орієнтації у світі духовних цінностей, з визначенням свого місця у
окреслених культурою картинах світу, складених на той час. Тому світоглядні
питання індивідуальної свідомості у його зв'язках з просторово-часовими
уявленнями, неодмінно пов'язані з приналежністю мислителя до певної
національної культури.
 10

П. Куліш, проповідуючи українську національну і духовну свободу, вірив

у могутність української нації, спроможну чинити опір всілякому насильству,
відродитися після будь-якого занепаду. Це є рання стадія розвитку національної
ідеї, фаза національної самокритики, на якій “ідея” ще не перетворилася на
“ідеал”: адже протиставлення силі зовнішнього тиску сили суб'єктивної - було
головним завданням культурницької діяльності П .Куліша. Завдяки духовній
силі національної ідеї-ідеалу в його інтерпретації набуває для нових поколінь
психологічної привабливості.

Вчення Б. Спінози дозволило П. Кулішу пізнати чого варті правдивість

або фальшивість ідей. Пізнання, що вийшло з фальшивих ідей, веде за собою
афекти неприємності (пасивні), афекти приємності (активні) випливають з
правдивих ідей.

Найвища правдива ідея - то ідея всесвіту (космосу) - найвищої чистої

субстанції. Пізнати її - означає зрозуміти закон вільного, гармонійного
розвитку, еволюції за законом причини і наслідку. Чинити згідно з пізнанням
найвищої правдивої ідеї (істини) - значить чинити розумно і вільно, бути
щасливим. Лише такі вчинки дають людині щастя. Пізнання правди - це
найвище добро (щодо людських вчинків) - воно зветься розумом. Розумні ж
вчинки - це чеснота.

Осягнення найбільшого щастя є осягненням найбільшої чесноти. Звідси

випливає потреба приумножувати знання, збагачувати розум. Звідси, врешті-
решт, у відношенні до інших людей випливає постулат приязні, любові до
ближнього і гуманності, милосердя й толерантності, дбайливого ставлення до
добра суспільства. Більше того, П. Куліш вчить, що за ненависть і кривду
належить відплачувати любов'ю і добродійством, не хоче виключати
протистояння лиху - ані приватного, ані державного.

Аналізуючи духовну спадщину П. Куліша, його історичні, фольклорно-

етнографічні, художні і поетичні твори, доведено, що історіософія П. Куліша -
це не лише світобачення, а й його ставлення до світу.
 11

Заслугою української інтелігенції початку XIX ст. стала розробка

концепції української літературної мови, що грунтується на фольклорно-
етнографічному матеріалі, знайшла своє вираження та найбільш
викристалізувалась у працях відомих українських лінгвістів та письменників:
Л. Боровиковського, А. Метлинського, І. Срезневського, О. Шпигоцького, М.
Костомарова, П. Куліша, П. Житецького та М. Драгоманова. І така увага до
даної проблеми невипадкова, адже загальнолітературна мова утверджує в
народі глибоке почуття національної гідності та самоідентичність. Почуття ж
єдності надає йому духовної сили і снаги у національно-визвольних змаганнях,
стаючи показником розвитку національної культури.

Аналізуючи докладно соціокультурну ситуацію в Російській імперії щодо

стану української мови, доведено, що П. Куліш послідовно проводив лінію на
утвердження в свідомості сучасників переконання про історичну необхідність
формування української мови як літературної, наукової, без якої неможливе,
немислиме становлення національної наукової інтелігенції на засадах
української культури з орієнтацією на культурні здобутки інших народів.

З 1861 року у Петербурзі розпочалося видання двомовного (українсько-

російського) щомісячника "Основа". У ньому зустрілися два покоління
українців: старше - 40-х років, яке по смерті Т. Шевченка очолив П. Куліш,
дістало можливість ширити ідеї Кирило-Мефодіївського товариства своїми
літературними працями. Молоде - 60-х років було вихованим на тих самих
братських традиціях, але зазнало впливу нових часів і репрезентувало нову
демократичну літературу, яка свіжими силами прокинулась у Росії після
Кримської кампанії. До плеяди молодих митців увійшли В. Антонович, Т.
Рильський, П. Чубинський та ін.

Найбільше зусиль "Основа" спрямовувала на висвітлення таких питань,

як селянська реформа, народна освіта, процес самовизначення з національного
та міжнародного погляду, економіки тощо.

П. Куліш вже тоді мав величезний авторитет громадського діяча і з його

ім'ям пов'язано переклад українською мовою "Маніфесту 19 лютого 1861 року"
 12

та "Положення про селян". Місія, котра була покладена на П. Куліша, й

сьогодні має величезне історичне та культурологічне значення. Це було ще
одним підтвердженням його прагнення довести, що українці є самобутній
народ, а не частина якоїсь іншої нації.

Думка про переклад цих документів українською мовою, його виконання

та клопотання видання з дозволу Канцелярії державної ради належить
виключно одному П. Кулішу, який щиро радів за своїх співвітчизників, що
нарешті отримували "сподіваную волю".

Реформувавши літературну мову на основі народної і забезпечивши

встановлення спільного зв'язку самовираження усіх українців, П. Куліш зробив
можливим поширення ідеї національного відродження не лише у вузькому колі
інтелігенції, але й зробив її здобутком широкого загалу українського народу,
надавши потужний імпульс реальному постанню української ідеї.

І сьогодні наміри П.О. Куліша щодо популяризації української мови

лишаються актуальними. Адже крізь всі роки своєї діяльності на цій ниві, через
поневіряння, образи та приниження П.О. Куліш високо проніс знамено рідного
слова, яке мав зброєю боротьби за соціальну та національну свободи,
формування української мови в царині української культури.

В українській історії процеси виборення волі та існування мови дуже

тісно пов'язані між собою. Рідне слово в багатьох випадках існувало для
української нації як єдине джерело, що підтримувало дух народу, віру в
існування нації. Це джерело живилося постійним прагненням до свободи,
незалежності й державності.

Праця П. Куліша над перекладом українською мовою важливих урядових

документів підкреслила спроможність цієї мови бути державною. Ще раз
довела, що її слід розвивати на користь суспільства. Так само вважали і автори
"Основи", виступаючи на сторінках її публіцистичної частини, наприклад, у
відомій "Исповеди" В. Антоновича, у статтях М. Костомарова.
 13

Таким чином, є всі підстави вважати П.О. Куліша родоначальником

українського правопису, автором українського історичного роману,
фундатором справи перекладу українською мовою законодавчих актів,
романтичної поезії західноєвропейських класиків та Святого Письма.
 14

Автор першої української граматики

Пантелеймон Олександрович, крім усього іншого, є ще й розробником

сучасної української орфографії: створений ним буквар "Граматка"
перевидавався в Росії двічі - у 1857 та 1861 роках.

Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів

Кирило-Мефодіївського братства, зокрема М. Костомаров, В. Білозерський і Т.
Шевченко. Всі вони жадали громадської діяльності і, натхненні лібералізацією
перших років правління імператора Олександра ІІ, активно включилися в
роботу. Зокрема, тоді в Росії багато говорилося про необхідність реформування
системи народної освіти і навіть на урядовому рівні було піднято питання про
можливість відкриття українських шкіл. Саме для потреб українських
початкових шкіл Пантелеймон Куліш у 1857 році підготував і видав свою
знамениту "Граматику", більш відому як "кулішівка". Система Куліша являла
собою український фонетичний правопис, в якому не було
церковнослов'янських літер ѣ і ы, зате з'явилася буква ґ. Новий алфавіт був
вперше використаний в "Записках о Южной Руси" (1856 р.) І "Граматиці" (1857
р.), а потім активно використовувався в українському журналі "Основа" (1861-
1862 рр.), що видавався в російській столиці. У 1876 р. "кулішівку" заборонили
в Російській імперії, проте з 1890-х років її почали використовувати у
зміненому вигляді в українських школах Галичини.

Перекладач Біблії.

Свою авторську систему українського правопису, так звану "кулішівку",

Пантелеймон Олександрович використовував також і при перекладі Біблії.
Однак тут Куліш зіткнувся з деякими труднощами: мова, якою розмовляли
виключно селяни, залишалася переважно побутовою, і письменник змушений
був буквально вигадати неіснуючі слова або брати їх з польської мови
(наприклад, Господь - Пан, уповає - дуфає і т. д.). Цей переклад викликав
обурення українофілів і представників духовенства, як православного, так і
уніатського. Крім того, з підготовкою перекладу сталися проблеми чисто
містичного природи. У 1860 р. перший рукописний переклад Священного
 15

писання повністю згорів при пожежі, яка трапилася на дачі у Куліша. Другий
варіант перекладу, зроблений спільно з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-
Левицьким, вийшов у Росії тільки у 1904 році, через багато років після смерті
Пантелеймона Олександровича. У Львові українське видання вийшло набагато
раніше - у 1881 р. Пізніше Біблію у перекладі Куліша перевидавали у Відні
(1912), в Берліні (1921, 1930) в Нью-Йорку і Лондоні (1947). Дивно, але в
незалежній Україні перше видання даного перекладу вийшло тільки у 2000
році.
 16

Відомі люди про творчість П. Куліша

Колоритна особистість П. Куліша, його багата творча спадщина, широкі

громадські зв'язки привертали увагу багатьох дослідників. В усіх іпостасях, в
яких він виступав (історик, етнограф, фольклорист, краєзнавець, педагог,
письменник, літературознавець, мовознавець, перекладач, громадський діяч),
він висловлював цікаві і різноманітні погляди на життя і суспільство.

І. Франко називав Пантелеймона Куліша “перворядною звіздою в нашому

письменстві”. Говорив, що він, “наділений великим талантом, протягом свого
довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші
сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату
літературу, в якій обік цінного багато суперечностей”.

Такою ж суперечливою була рецепція творчості та діяльності П. Куліша.

Радянські літературознавці називали його “українським буржуазно-ліберальним
письменником, що поступово скотився на буржуазно-націоналістичні позиції”.
Та все ж погоджувалися, що вклад Куліша в українську літературу досить
вагомий. А ще зазначали, що саме він стоїть біля витоків української
журналістики.

М. Максимович, у листі до Г. Галагана (12 січня 1858 р.) позитивно

оцінив історичний роман П. Куліша «Чорна рада», відзначаючи важливість тих
етнографічних матеріалів, що були зібрані самим Кулішем і допомогли
правдиво змалювати побут і звичаї різних станів населення Малоросії.

Т. Шевченко теж захоплено ознайомився з «Чорною радою» - першим

українським романом, про що повідомив автора у листі від 5 грудня 1857 р.:
«Спасибі, тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і,
особливе, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і
третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти
зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській
беседі» і там вона добра, але по-нашому луче».
 17

Український вчений Є. Нахлік стверджує, що поезія М. Старицького, І.

Франка, А. Кримського, Лесі Українки виростала переважно з тих пагінців
ритмомелодики і строфічної будови, які прищепив українському віршуванню
П. Куліш. Як поет, що свідомо орієнтувався на художні зразки європейської
класики, він виступив провісником українських «неокласиків» М. Рильського,
М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмари.
 18

Висновки

На основі аналізу матеріалів, що характеризують творчі та особисті

взаємини П. Куліша з діячами культури і науки встановлено, що серед свого
оточення він викликав чимало неоднозначних оцінок, закидів щодо спроб
довести спроможність представників українського народу здобувати освіту
європейського рівня. Величезна праця П. Куліша довела оригінальність
української культури загалом і зокрема таких її складових як релігія, історія,
мова, література.

Зважаючи на складність науково-творчого доробку П. Куліша, розмаїття

багатющої епістолярної спадщини, наше дослідження слід розглядати як
черговий крок на шляху опрацювання та засвоєння культурологічної концепції
й історіософської методології цього діяча української культури. Пошуки нових
теоретичних шляхів, як правило, модифікували вже напрацьовані ідеї:
народництво, фольклоризм, міфологізацію, романтизм були визначені багато в
чому неповторністю, непересічністю української духовності. Визнання П.
Кулішем пріоритетів національної мови у національно-культурному поступі, її
ролі у підвищенні суспільного значення народної освіти, літератури лежить в
основі його історіософського світобачення. І нині наміри П. Куліша щодо
популяризації української мови лишаються актуальними. Адже крізь роки своєї
діяльності на цій ниві, через поневіряння, образи та приниження П. Куліш
високо проніс знамено рідного слова, яке мав зброєю боротьби за соціальну та
національну свободи, формування української мови в царині української
культури, української національної ідеї, що поєднує в собі державність,
суверенітет і соборність, виступає наразі важливою духовною детермінантою
подальшої консолідації сучасної української нації, розбудови демократичної
держави і творення громадянського суспільства в Україні.

Причетність П. Куліша до подій, що відбувалися в Україні, викликає

неабиякий інтерес до постаті митця, його активної позиції щодо вивчення
історії України, її культури та формування культурологічної концепції.
Предметом його мовних змагань були також освітня робота серед народних мас
 19

рідною мовою, що сприяло б, на його думку, кращому засвоєнню матеріалу. У

числі членів Кирило-Мефодіївського товариства П. Куліш гостро критикував
тих лжепатріотів, які плазували перед іноземщиною, не вірили в духовні сили
українського народу, недооцінювали його можливостей, гальмували розвиток
вітчизняної науки, освіти й літератури. П. Куліш неодноразово вказував, що
освіта українського народу не повинна відставати від загальноросійської та
європейської, здобутки яких необхідно вивчати. В листі від 27 червня 1846 р.
до М. Костомарова він писав: «Молоді люди, вдаючись у вивчення Малоросії,
ніскільки не позбавляють себе цим можливості засвоїти освіченість
європейську. Для чого брати крайності? Можна любити свій буколістичний
хутір і захоплюватись блиском столиці ще більше, ніж людина, яка ніколи на
хуторі не жила. Можна знати напам'ять всі наші пісні і засвоїти собі освіченість
європейську до вищого ступеня».

П. Куліш послідовно проводив лінію на утвердження в свідомості

сучасників переконання про історичну необхідність формування української
мови як літературної, наукової, без якої неможливе, немислиме становлення
національної наукової інтелігенції на засадах української культури з
орієнтацією на культурні здобутки інших народів. Художні твори, наукові
праці, листи та інші матеріали П. Куліша є не лише цінними історичними
джерелами, а й визначними пам'ятками визвольної, національно-культурної
боротьби українського народу за свою незалежність. Науковий пріоритет
належить П. Кулішу в оцінці ролі народу в історії України. Він схилявся до
думки, що народ може бути щасливим, якщо над ним не буде панів.
Кріпосницьку систему він розглядав як вищу форму несправедливості. То був
період формування демократичної ідеології, яка міцніла в гострих сутичках із
різними філософськими системами, посиленого розвитку боротьби народу з
гнобителями. Ось чому він пристав саме до ліберального крила Кирило-
Мефодіївського товариства.
 20

Список використаної літератури

1. Грінберг Л.Ф. Духовний внесок П.О. Куліша до української культури

//Питання культурології: Міжвідомчий збірник наукових статей. - Вип. 14. - К.:
КДІК, 1996.- С.281-285.

2. Грінберг Л.Ф. П.О. Куліш як впроваджувач української мови у державних

документах //Питання культурології: Міжвідомчий збірник наукових статей. -
Вип. 16.- К.: КНУКіМ, 2000.- С.57-60.

3. Грінберг Л.Ф. П. Куліш як культуролог: орієнтири, цінності, концепції

//Бібліотечна планета.- 2000.- № 4.- С.28-29.

4. Гончарук П. С. Історичні погляди П. О. Куліша під час перебування його в

Кирило-Мефодіївському товаристві / П. Гончарук // Укр. істор. журн. - 1971. -
№ 8. - С.79-85.

5. Соціально-політичні та філософські погляди П. Куліша - [Електронний

ресурс] - http://cheloveknauka.com/sotsialno-politicheskie-i-filosofskie-vzglyady-
panteleymona-kulisha

6. Куліш Пантелеймон Олександрович – [Електронний ресурс] -

http://heroes.profi-forex.org/ua/kulish-pantelejmon-oleksandrovich

7. Пантелеймон Куліш – літературний та громадський діяч – [Електронний

ресурс] - http://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/14444/