6.

Простежте роль і значення діяльності гуртка автономістів у кінці ХVІІІ – на

початку ХІХ ст.
Однією з найважливіших соціокультурних передумов виникнення Новгород-
Сіверського гуртка стало створення Новгород-Сіверського намісництва з
центром у м. Новгород-Сіверський, що перетворило колишнє сотенне містечко
на важливий осередок українського громадського та культурного життя кінця 18
ст., зокрема, зумовило концентрацію в одному місці багатьох патріотів-
автономістів, які служили там на різних посадах у місцевих установах або
мешкали. Крім того, учасники Новгород-Сіверського гуртка були пов'язані між
собою родинними, службовими та особистими зв'язками. Багатьох з них
об'єднувало навчання в Києво-Могилянській академії (Варлаам Шишацький,
Мельхіседек Значко-Яворський, Павло Коропчевський, Опанас Лобисевич,
Григорій Полетика та ін.). Припускають, що до Новгород-Сіверського гуртка
належали чи були пов'язані з ним Варлаам Шишацький, Андрій Гудович,
Григорій Долинський, Мельхіседек Значко-Яворський, Тимофій Калинський,
Василь Капніст, Павло Коропчевський, Опанас Лобисевич, Михайло
Миклашевський, Григорій Полетика (Политика), Андрій Рачинський, Федір
Туманський, Іван Халанський, Архип Худорба, С. Ширай та ін. Кілька учасників
Новгород-Сіверського гуртка (В. Капніст, О. Лобисевич, Г. Полетика, Ф.
Туманський та ін.) певний час мешкали чи служили в Санкт-Петербурзі, а також
мали розгалужені зв'язки з петербурзькими українцями, які перебували на
російській імперській службі.

Григорій Полетика

Інтелектуальна основа поглядів учасників Новгород-Сіверського гуртка

спиралася на апологію традицій старої Гетьманщини. У політичній площині
представники Новгород-Сіверського гуртка обстоювали ідеї широкої автономії
України в Російській імперії, переважно в культурницькому, церковному та
адміністративно-територіальному плані, але не виключали й виходу українських
земель з її складу, спираючись на іноземну підтримку (Берлінська місія В.
Капніста 1791 — вірогідно за дорученням новгород-сіверських автономістів,
зносини з революційною Францією та ін.). Вони також боролися за визнання
дворянських прав за козацько-старшинськими та шляхетськими родами в
імперській становій ієрархії, зокрема, пропагували тезу про споконвічність
української шляхетської верстви, що вища за російське дворянство, та ін.

В ідеологічному сенсі політична концепція Новгород-Сіверського гуртка

зорієнтована ретроспективно на традиції та інститути Гетьманщини, зокрема,
простежується схильність до ідеалізації національної історії: акцентування
уваги на славетному й героїчному козацькому минулому, військовій доблесті та
звитязі, підкреслюються переваги, які здобула Москва з приєднанням
українських земель, тощо. Учасники Новгород-Сіверського гуртка
дотримувалися думки, що гетьман є голова держави і суверен, козацька
старшина прирівнюється як мінімум до російського офіцерства, а іноді — й до
боярства (Т. Калинський). У середовищі Новгород-Сіверського гуртка
поширювалися ідеї про рівноправність міждержавних союзів з Польщею та
Росією, прагнення продемонструвати порушення Москвою козацьких прав і
свобод тощо. Певний вплив на погляди учасників Новгород-Сіверського гуртка
справили ідеї американської та французької революцій кінця 18 ст., хоча в
цілому вони шукали політичного компромісу з російськими урядом у культурно-
освітній площині.

Проаналізуйте передумови
впровадження та суть інвентарної реформи на Правобережній Україні.
Боячись зростаючого селянського руху і прагнучи створити на Правобережній Україні в
особі селян опору для боротьби проти польського національно-визвольного руху,
царський уряд приступив у 1847-1848 рр. до проведення інвентарної реформи.

На Україні і в Польщі ще з XVI ст. існували інвентарі, тобто періодичні описи маєтків,
які складали поміщики для обліку своїх кріпаків, їх інвентаря і встановлення загальної
кількості землі, її поділу на поміщицьку і селянську, з переліком селянських дворів,
розміру панщини та інших повинностей. Ці інвентарі були приватною справою
поміщиків і не мали ніякої обовязкової сили. При першій-ліпшій нагоді володільці
зменшували селянські наділи, збільшували панщину та натуральні і грошові побори.
Розміри панщини та інших селянських повинностей, які встановлювались інвентарями,
нічим не були обмежені і цілком залежали від розсуду поміщиків. Уряд вирішив зробити
складання інвентарів обовязковим для правобережних поміщиків. Верига В.Г. Нариси з
історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів: «Світ», 1996. - С. 146.

26 травня (7 червня) 1847 р. царський уряд опублікував «Правила для управления

имениями по утвержденных для оных інвентарям в Киевском генерал-
губернаторстве». В основу цих «Правил» були покладені норми, які виробив Київський
інвентарний комітет з окремими незначними доповненнями генерал-губернатора
Бібікова і Петербурзького комітету.

Суть інвентарних правил сходила до такого:

1) вся земля, що була під час заведення інвентарів у руках селян, закріплялась за
ними і поміщик не мав права збільшувати свою ріллю коштом селянських наділів;

2) за землі, відведені поміщиками селянам, останні мусили відбувати панщину залежно

від розміру одержаного наділу.

Для визначення розміру панщини селяни поділялись на три розряди - тяглових,

напівтяглових і нетяг, або городників, що не мали робочої худоби. Тяглові повинні були
відбувати з своєю худобою і реманентом три чоловічих дні і один жіночий день
панщини на тиждень, а напівтяглові - два дні чоловічих і один жіночий день. Нетяги
мусили виконувати різні не польові роботи на поміщика;

3) заборонялись усякі додаткові натуральні побори і податки на користь поміщика.

Інвентарі встановлювали досить тяжку норму, яку повинен був виконати селянин за
день панщини. Крім панщини селяни повинні були відробити по 12 літніх «згінних днів»
і 8 «будівельних» з платою згідно такси, затвердженої генерал-губернатором. Селяни
були зобовязані також нести від кожного робітника раз на місяць нічну варту.
«Городники», крім будівельних і вартових днів, платили поміщикові оброк і відбували
24 дні панщини на рік
Охарактеризуйте українську буржуазію та робітних людей. Визначте особливості
процесу формування, правове та економічне становище у першій половині ХІХ ст.
Простежте особливості формування та розвитку трьох економічних районів
Наддніпрянщини у першій половині ХІХ ст.
Простежте причини появи та ідеї Південного товариства, роль його лідерів.
Створена в березні 1821 року членами Тульчинської управи колишнього Союзу
благоденства (П. Пестель, Юшневський Олексій Петрович, Барятинський Олександр
Петрович та ін.), які ввійшли до т. зв. Корінної думи товариства.
Південне товариство Півде нне товари ство таємна революційна організація
декабристів в Україні Створено в березні 1821 р
Південне товариство
Півде́ нне товари́ ство — таємна революційна організація декабристів в Україні.
Створено в березні 1821 року на базі Тульчинської управи Союзу благоденства.
Очолювала товариство Директорія у складі Павла Пестеля, Олексія Юшневського та
Сергія Муравйова-Апостола.

Створена в березні 1821 року членами Тульчинської управи колишнього Союзу

благоденства (П. Пестель, Юшневський Олексій Петрович, Барятинський Олександр
Петрович та ін.), які ввійшли до т. зв. Корінної думи товариства. П. Пестель,
Юшневський Олексій Петрович від Південного товариства становили так звану
Директорію. Незабаром членами цього товариства стали брати Муравйов-Апостол
Сергій Іванович і Муравйов-Апостол Матвій Іванович, Бестужев-Рюмін Михайло
Павлович, Поджіо Олександр Вікторович, Вольф Фердинанд Богданович та офіцери 1-ї
та 2-ї армій, розквартированих в Україні.

З'їзд 1822 року остаточно затвердив створення товариства. На з'їзді 1823 року було
схвалено поділ товариства на 3 управи (філії): Тульчинську на чолі з Пестелем (пізніше
Барятинським), Кам'янську на чолі з Давидовим і Волконським та Васильківську на чолі
з С.Муравйовим-Апостолом і М.Бестужевим-Рюміним. Учасники з'їзду 1824 року
обговорили і схвалили програму товариства — Руську правду, написану Пестелем. На
з'їзді в 1825 році обговорювались питання про можливість організації повстання в армії
проти царизму. Керівники Південного товариства прагнули об'єднатися з Північним
товариством. Навесні 1824 Пестель вів переговори в Петербурзі з керівництвом
Північного товариства, але йому не вдалося схилити до об'єднання на основі Руської
правди, хоч Північне товариство готові були прийняти республіканський принцип, а
Пестель — ідею Установчих зборів замість диктатури Тимчасового верховного
правління. Було досягнуто домовленості про спільність дій в разі початку повстання та
про скликання в 1826 об'єднавчого з'їзду. В 1823-25 велись переговори Південного і
Польського патріотичного товариства про можливість спільного виступу проти царизму.
У вересні 1825 до Південного товариства увійшло Товариство об'єднаних слов'ян, яке
склало в ньому Слов'янську управу.

Виступ намічений на літо 1826, був прискорений смертю Олександра І. Період

«міжцарів'я» та загроза викриття змусили керівників Південного товариства перенести
повстання на 1(13).1.1826. Після арешту 13(25).12.1825 Пестеля, а пізніше і
Юшневського, поразки повстання 14(26). 12.1825 у Петербурзі та придушення
повстання Чернігівського полку. 3(15).1.1826 Південне товариство було розгромлене.

Руська Правда Редагувати

«Руська правда» — програмний документ Південного товариства, створений Павлом
Пестелем. Конституційний проєкт Пестеля був результатом тривалої та наполегливої
праці. Робота над проєктом тривала впродовж десяти років. Пестель зібрав велику
бібліотеку політичної літератури, його проєкт свідчить, що він був обізнаний щодо
розвитку світової політичної думки другої половини XVIII — початку XIX сторіч.

Пестель вважав кріпацтво ганебною справою, противною людству.

«Руська правда» проголошувала рішуче та повне знищення кріпацтва. Пестель високо
цінував особисту свободи людини. Визволення селян без землі, тобто надання їм
тільки особистої свободи, вважав уявним визволенням. Пропонував визволення селян
з землею.
Самодержавство за проєктом ліквідовувалося і фізично знищувався весь царський рід.
«Руська правда» проголошувала республіку.
Всі стани в державі знищувалися, ліквідовувалися всі соціальні привілеї.
Проголошувалась рівність всіх перед законом. Визнавалось право кожного
громадянина на участь в державних справах. Гільдії, цехові об'єднання знищувалися.
Пестель виступав проти федеративного устрою держави, прибічник єдиної республіки
з сильною централізованою владою.
Право відділення від Росії інших національностей не визнавалося. Усі народи, які
населяли Російську державу повинні були злитися в єдиний руський народ і втратити
свої національні особливості, а населення України вважав за істинних росіян.
З’ясуйте суть діяльності Товариства об’єднаних слов’ян. Проаналізуйте його програмні
вимоги.
ТОВАРИСТВО З’ЄДНАНИХ СЛОВ’ЯН, Товариство об’єднаних слов’ян, Слов’янський союз
— антиурядова конспіративна організація, створена в Новограді-Волинському 1823
А.Борисовим, П.Борисовим і Ю.Люблінським. Статут т-ва був схвалений зборами членів
навесні 1825 в м-ку Черняхів (нині с-ще міськ. ти-пу Житомир. обл.). Тимчасовим президентом
т-ва став П.Борисов, тимчасовим секретарем — інтендантський чиновник І.Іванов. До таємної
співпраці залучилися кілька десятків офіцерів (здебільшого — молодших), дрібних
службовців, місц. шляхтичів: І.І.Горбачевський, В.Бечаснов, А.Веденяпін, О.Веденяпін,
П.Вигодовський, П.Громницький, А.Кузьмин, М.Лісовський, Я.Андрієвич, Я.Драгоманов,
О.Берстель та ін.

Гол. метою Т.з.с. ставило визволення всього слов’янства з-під тиранії панівних тоді властей.
Для подолання проявів міжнац. ворожнечі передбачалося точне окреслення кордонів кожної д-
ви із впровадженням демократії та в кінцевому результаті — влаштування респ.
Федеративного союзу слов’ян. колін. Програмні положення декларували змогу досягнення
соціальної рівності завдяки розвиткові пром-сті як засобу проти бідності, обстоювали потребу
організації справедливого громадянського суспільства, вказували на необхідність укорінення
реліг. толерантності, моральності, освіти. Власним прикладом особистих чеснот учасники
прагнули поборювати людське зло, йти шляхом самовдосконалення. Серед осн. правил
поведінки проголошували етичні норми: "Не бажай мати раба, коли сам рабом бути не хочеш",
"Шануй науки, мистецтво, ремесла. Піднеси залюбленість ними навіть до ентузіазму й
матимеш істинну пова-гу друзів своїх" тощо. Погляди на подальші зміни позначені
революційним радикалізмом. Це засвідчила стрижнева фраза програми, висловлена П.Борисо-
вим: "Народ повинен домовлятися з крадіями влади не інакше ніж зі зброєю в руках, купити
свободу кров’ю й кров’ю ствердити її".

Улітку 1825 т-во провело переговори із С.Муравйовим-Апостолом, котрий за участі

М.Бестужева-Рюміна сприяв тому, що "слов’яни" влилися до Васильківської управи. Вони
потрапили в таке підпорядкування: спочатку стали округом (під кер-вом обраного
"посередником" майора М.Спиридова), а невдовзі були структурно поділені надвоє з
розмежуванням на відгалуження піхотинців і артилеристів (першою ланкою завідував
М.Спиридов, другою — І.Горбачевський).
Низка військовиків відіграли помітну роль у повстанні Чернігівського полку.
Виявіть особливості розвитку української суспільної думки в Галичині у першій чверті
ХІХ ст. та діяльність «Товариства руських священиків»
Перемишль початку ХІХ століття був найвпливовішим центром західноукраїнського
просвітництва. Львів у цей час був настільки сполонізований, що українське національне
життя тільки жевріло під тиском польської адміністрації. У Перемишлі знаходилася греко-
католицька семінарія, багаті бібліотеки, українська друкарня. Місто було центром греко-
католицької єпархії, яку очолював єпископ УГКЦ, професор богослов'я Львівського
університету Михайло Левицький .

Засновники та рік створення

ред.
У 1816 р. помічник єпископа у шкільних справах Іван Могильницький у Перемишлі заснував
перше просвітницьке «Товариство греко-католицьких священиків». Члени товариства
енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу
української мови.

На початку ХІХ століття австрійський уряд вирішив провести реформу шкільництва Галичини
і Володимирії. На той момент у Перемиській дієцезії було тільки 227 парохіяльних школи.
Група місцевих кліриків вирішила заснувати спеціальне товариство, котре б сприяло розвитку
освіти рідною мовою та її поступового вдосконалення. Статут Товариства був підписаний
тодішнім Перемиським єпископом Михайлом Левицьким 20 січня 1819 року, згодом - 5 липня,
того ж року, він був підписаний також цісарем Францом.[1][2] В Статуті зазначалось, що
Товариство буде працювати над видавництвом книг народною мовою та одночасно над її
вдосконаленням. Основним спрямуванням планованої літератури були: плекання
християнських чеснот, благодійництво, ведення господарства, гігієна, юриспруденція, а також
наукова література з історії церкви для освіти духовенства.

Діяльність
ред.
Відповідно до Статуту, Товариство мало складатись із священиків, запропонованих головою,
яких номінував єпископ. Крім голови - Івана Могильницького, до складу Товариства входили
Петро Назаркевич, Данило Качановський, Василь Созанський, Іван Турчминович, Іван
Трильовський, Гнат Давидович, Іван Снігурський.[1] Відомий у той час український вчений-
філолог, отець Іван Могильницький написав «доступною» для українців мовою підручник
«Граматики», «Катехізис малий» і «Буквар славено-руського язика». Товариство домоглося
впровадження навчання українських дітей у Галичині рідною мовою. Використавши церковні
зв'язки (вони активно співпрацювали в організаційній сфері з центральним греко-католицьким
собором Святої Великомучениці Варвари у Відні) домоглися від австрійської адміністрації
дозволу на відкриття «Дяково-вчительського інституту» в Перемишлі та початкових шкіл, яких
на 1832 рік уже було відкрито 383.

Члени товариства були першими у Галичині, які започаткували ідеологію єдності західних і
східних українців. Вони наполягали на тому, що «русини» Галичини є представниками того ж
слов'янського народу, що живе по обидва боки Дніпра у Російській імперії. Існування
Товариства греко-католицьких священників було, напевно, тою першою спробою через
просвітництво підняти українців на боротьбу за власну державність.І. Могильницький є
автором підручників для українських народних шкіл - «Буквар славено-руського язика»,
«Наука християнська», «Ка- техизм малий», «Правила школьнії», «Логіческія наставленія». Всі
ці підручники були вперше написані української мовою.