Практична робота

Тема: Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості

населення західноукраїнських земель.
Мета: створити умови для розуміння учнями особливостей розвитку греко-
католицької церкви та її вплив на піднесення національної свідомості населення
західноукраїнських земель, охарактеризувати діяльність митрополита А. Шептицького;
розвивати увагу, пам'ять, мислення, вміння аналізувати та робити висновки, зв’язне
мовлення; виховувати почуття поваги до видатних діячів історії.
Хід уроку
План
1. Участь священиків греко-католицької церкви у процесі національного відродження
західноукраїнських земель
2. Внесок діячів греко-католицької церкви в піднесення національної свідомості
українського населення
3. Учені про роль греко-католицької церкви в українському національному русі
4. Роль митрополита Андрея Шептицького в пожвавленні національного життя в
західноукраїнських землях.

Греко-католицька церква відігравала важливу роль у розгортанні національного руху

на західноукраїнських землях. Церква мала авторитет серед українців з кількох причин.
По-перше, священики сприяли поширенню освіти в народі, активно обстоювали вживання
української мови. По-друге, кращі умови життя в імперії Габсбургів, прихильність уряду
та можливість представників духівництва здобувати гарну освіту.
17 січня 1901 року церкву очолив Андрей Шептицький.

1. Участь священиків греко-католицької церкви у процесі національного

відродження західноукраїнських земель

Спираючись на інформацію попередніх параграфів та подані джерела,

схарактеризуйте участь священиків греко-католицької церкви на академічному
(фольклорному), культурницькому й політичному етапах національного відродження.
Свою відповідь оформіть у вигляді таблиці.

Етап національного
Діяльність представників церкви Учасники
відродження

Сучасний український історик церкви Василь Іванішин: «...ще в 1816 р.

митрополит Михайло Левицький утворив «Товариство галицьких греко-католицьких
священиків для поширення писемності, просвіти і культури серед вірних на основах
християнської релігії» — із завданням видавати книжки «мовою простою, уживаною по
селах». Ще в 1817 р., а потім у 1821 і 1836 рр. той же Левицький видає меморіали «в
обороні державного управління і самостійності української мови». Це він створює ще дві
україномовні організації: «Просвітне товариство священиків» та «Інститут для
образовання дякоучителів»».
 Сучасний український дослідник Володимир Бойцан: «...коли в 1818 році
вийшли в Австро-Угорщині так звані «шкільні закони»... в багатьох селах почали навіть
своїм коштом будувати шкільні будинки. В цей період стараннями духовенства було
створено значну кількість парафіяльних шкіл, засновано дяко-учительський інститут і
таким чином налагоджено підготовку українських вчителів... Авторами перших граматик
української мови були також, здебільшого, священики: Іван Могильницький, Йосип
Лозинський, Михайло Осадца, Йосип Левицький та ін.».

Історик української діаспори ХХ ст. Михайло Демкович-Добрянський: «У

греко-католицькій семінарії почала формуватись українська партія, або — як поляки її
злобно називали — «російська». Почалася пропаганда за українською мовою, праця над
українським словником, над вивченням історії свого краю — під керівництвом
професорів семінарії... З такого середовища вийшли перші «пробудителі» українського
життя в Галичині Маркіян Шашкевич і товариші... Маркіян Шашкевич «запалив вогонь...
спас народ від загибелі і отворив очі кожній людині, в котрої ще залишилось незіпсоване
руське серце, показав їй обов’язки задля народу і спосіб їх здійснити», — писав про
вплив «Русалки Дністрової» тогочасний свідок».

Історик української діаспори ХХ ст. Іван Лисяк-Рудницький: «Під час революції

1848 року в Австрії саме представники церкви стали ініціаторами політичної активізації
галицьких українців. Сьогодні, як ніколи, актуально звучить заява цих провідників: «Ми
належимо до великого українського народу... Наш народ був колись
самостiйний, рівнявся у славі з наймогутнішими народами в Європі... Встаньте, браття,
будьте тим, чим ми можемо бути, будьмо народом». На «Собор руських учених» у Львові
1848 році зібралося 118 представників української світської та духовної інтелігенції, які
заснували так звану «Галицько-Руську Матицю». 90 % учасників «Собору...» були
священики».

Сучасний український дослідник Володимир Бойцан: «На першому загальному

зборі товариства «Просвіта» відсоток священиків був незначний. Уже через 5 років
більшість пастирів включилися до просвітницької роботи...

Однією з поширених форм просвітньої роботи стали читальні, що розрослись по

Галичині. I перша така читальня з’явилася в Коломиї в 1848. Згодом постала сітка
читалень... Греко-католицькі священики очолили більшість читалень, перебрали на себе
керівництво філіями «Просвіти».

Користуючись авторитетом серед народу, чимало священиків були обрані до

австрійського парламенту і галицького сейму. Священики-депутати, поряд зі світськими
послами, обороняли права українського народу».

Сучасний український дослідник Андрій Кліш: «...розвитку українського

кооперативного руху активно сприяла греко-католицька церква, представники якої
пропагували кооперативну ідею, ініціювали створення кооперативних організацій у своїх
парохіях, керували ними... Греко-католицьке духовенство надавало українському
кооперативному рухові духовної глибини, широти замислу та творчого ставлення до
буденних господарських справ, перетворювало його на впливову економічну й політичну
силу, яка забезпечувала матеріальну підтримку процесові становлення національної
самосвідомості українців, їхній боротьбі за громадянські та політичні права, за
економічну самостійність і політичну незалежність».
 2. Внесок діячів греко-католицької церкви в піднесення національної
свідомості українського населення
Опрацюйте одну з поданих історичних біографій митрополитів УГКЦ ХІХ —
початку ХХ ст. Чи сприяв він розвитку українства. Чому?
З якими перешкодами він боровся? Чи був, на вашу думку,
важливим внесок цього діяча в українське національне
відродження?
Митрополит Григорій Яхимович (1792-1863) —
митрополит Галицький та архієпископ Львівський. Доктор
богослов’я, професор педагогіки та теології у Львівському
університеті, ректор Львівської духовної семінарії.
Виступав проти заміни кирилиці латинським алфавітом,
був членом Собору руських учених, відкрив багато
народних шкіл, домігся запровадження викладання
української мови у школах Галичини. Очолювана ним
Головна руська рада висунула австрійському урядові
вимогу автономії Східної Галичини.
Був послом до Галицького сейму та австрійського
парламенту. Крім церковної й суспільно-політичної
діяльності, захоплювався астрономією й технікою. Написав декілька досліджень,
сконструював машину для косіння трави, розробляв план пароплавного сполучення на
річці Сян.
Митрополит Спиридон Литвинович (1810-1869) —
митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ
Каменський, прелат Його Святості Папи. Доктор богослов’я.
Відстоював права українського населення краю. Був віце-
маршалком галицького сейму, членом Державної ради
Австрійської імперії, співголовою палати послів австрійського
парламенту.
Заслугою Спиридона Литвиновича було прийняття в 1863
р. «Конкордії» з римо-католицькою церквою — угоди, яка
стала перешкодою в полонізації Галичини.
Відстоював політичні права українського населення в
Галичині, підтримував проект її поділу на дві окремі
адміністративні одиниці — західну (польську) і східну
(українську). Автор патріотичних поезій.
Митрополит Йосиф Сембратович (1821-1900) — митрополит Галицький та
архієпископ Львівський, предстоятель Української греко-католицької церкви. Доктор
теології, професор.
Намагався відстояти право Української греко-
католицької церкви на лідерство в українському русі,
підтримував старорусинів.
Закликав усіх освічених українців, а насамперед
священство, до боротьби з пияцтвом. Заохочував створювати
при церквах братства тверезості. Заходи його проти пияцтва
не подобалися польським поміщикам, бо позбавляли їх
чималих прибутків.
Митрополит Сильвестр Сембратович (1836-1898) —
митрополит Галицький, архиєпископ Львівський та єпископ
Кам’янецький, предстоятель Української греко-католицької церкви. Доктор теології,
професор. Небіж митрополита Йосифа Сембратовича.
Заснував дівочий інститут Василіанок, збудував нову Духовну семінарію у Львові.
Заснував священиче Товариство Св. Апостола Павла, що видавало релігійні книги, та
Товариство Св. Апостола Петра, яке допомагало бідним парафіям. Очолив процес
оновлення Української греко-католицької церкви в Галичині, домігся офіційного
визнання нею засад української національної окремішності. У 1883-1897 рр. — віце-
маршалок галицького крайового сейму. Прихильник народовців та української мови.
Підтримував контакти із групою О. Барвінського, виступив одним із речників «нової
ери».
3. Учені про роль греко-католицької церкви в українському національному
русі
Порівняйте подані думки про роль УГКЦ в українському русі. Які з них ви
підтримуєте? Чому? Сформулюйте власну позицію щодо цієї ролі та викладіть її.
Сучасний український дослідник Іван Пільгук: «Українська греко-католицька
церква стала майже синонімом української національності, основою українського
національного відродження. «Хлоп і поп», як казали поляки, держалися разом і спільно
переживали всі лихоліття польських знущань. Греко-католицьке духовенство дало власне
людей, які стали в обороні українського народу на право здобувати освіту рідною мовою
й у рідній школі. Нечисленна українська інтелігенція складалася в той час зі священиків
або їхніх дітей, які здобували освіту й творили нові професійні кадри. Тому й не дивно,
що, на відміну від Східної України, оборонці й ідеологи національного українського
відродження, та навіть і його творці вийшли з греко-католицького духовенства».
Сучасний український дослідник Андрій Кліш: «Якщо в європейських країнах
носіями духовної та світської влади були різні соціальні прошарки, то для галицьких
українців священицька генерація упродовж середини ХІХ ст. охоплювала всю
інтелігенцію й уособлювала одночасно як релігійний, так і національно-релігійний
провід, творила основу впорядкованості світу».
Сучасний український дослідник Ярослав Грицак: «Порівняння національних
рухів так званих неісторичних народів Європи показує, що провідну роль на різних
етапах завжди відіграють ті класи, які, зберігши свою етнічну ідентичність, мали
найвищий статус у соціальній ієрархії даної етнічної групи й найкращі можливості для
впливу на найбільшу кількість місцевого населення даної етнічної групи.
Греко-католицьке духовенство ідеально підходило до цих критеріїв. З одного боку,
воно не засимілювалося і зберегло свою етнічну окремість, з другого — являло собою
єдину еліту руського суспільства. Його патріотизм мав релігійний характер.
Віросповідання слугувало надійним і простим способом самоідентичності руського
населення, оскільки інші етнічні групи — поляки, мадяри, німці — належали переважно
(у польському випадку виключно) до римо-католицької церкви... Приналежність до
східного обряду успадковувалась — греко-католики не могли хрестити свою дитину в
латинському обряді. Тому релігійна ідентичність зберігалася навіть при мовній і
культурній асиміляції».
4. Роль митрополита Андрея Шептицького в пожвавленні національного життя
в західноукраїнських землях.

Хронологічна задача.
Поштова марка України, присвячена митрополиту Шептицькому (2015 рік).
 У 2015 році в Україні було випущено поштову марку українському митрополиту А.
Шептицькому. Обчисліть якій річниці від дня його народження її було присвячено?

__________________________________

Перегляньте відеоролик «Зроблено в

Україні. Андрей Шептицький».
https://www.youtube.com/watch?v=lok-J-
ZKqfM

Опрацюйте історичні джерела (с. 266 – 268

підручника)

Уявіть себе журналістом телепрограми

«Подорож у часі». Підготуйте 3-5 запитань
для інтерв’ю з митрополитом Андреєм
Шептицьким про вплив греко-католицької
церкви на формування національної свідомості населення західноукраїнських землях.
Укладіть перелік фактів (щонайменше 7), про які варто згадати в цій програмі.

Висновки.