Литовські статути

1529 , 1566 і 1588 років

Гравюрный портрет Сигизмунда III

 Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права
Великого князівства Литовського . Видавався у трьох основних редакціях
1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Статут Великого
князівства Литовського увібрав у себе положення державного, цивільного,
сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми
римського, руського , польського і німецького кодованого і звичаєвого права.
Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини ХІХ століття.
Переклади Литовського статуту
У 1614 р. з'явився 1-й переклад – Литовського статуту – польською
мовою у Вільно; 1811 р Литовський статут перекладено на російську мову. Він
був одним із джерел при укладанні кодексу московського царя Олексія
Михайловича (“Соборне Уложення”) в 1649 р.
Протягом кількох століть Литовський статут був основним збірником
права в Україні, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Був
головним джерелом українського права на Гетьманській Україні і становив
основне джерело кодексу “Права, по которым судится Малороссийский
народ”. На Правобережній Україні Л.С. діяли аж до скасування указом царя
Миколи І 25 червня 1840 р. Деякі законоположення Л.С. були внесені до
збірника законів Російської імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і
Полтавській губерніях аж до 1917 р.
Редакція 1529 року Литовського статуту
 Перший або Старий Литовський статут 1529 р. Мав назву «Закони,
дані державі великій княжеству Литовському, Руському, Жемайтському та
іншим ясним паном Сигизмундом Божею милістю королем Польським,
Великим Литовським, Руським, Пруським, Жемайтським, Мазовецьким
тощо».
Провідною думкою цього кодексу була оборона інтересів держави і,
зокрема, шляхти, а особливо магнатів.
Цей статут регулював відносини в усіх кінцях різномовної держави, до
нього увійшли деякі положення "Руської Правди" та норми звичаєвого права,
ряд пунктів з польских та німецьких судебників, а також з "Саксонського
Зерцала".
Складався з 243 артикулів (за Слуцьким списком – 272), об'єднаних в 13
розділах, в яких були зібрані норми судово-процесуального, кримінального,
цивільного та господарського права.
Зміст
Перший розділ трактував питання про верховну владу та ставлення до неї
населення.
Другий - про "земську оборону", себто про організацію військової
служби.
Третій - про шляхетські вільності та розширення Великого князівства
Литовського.
Четвертий – про спадкування жінками та видання дівчат заміж.
П’ятий – про опікунів.
Шостий – про суддів та адвокатів.
Сьомий – про земське насилля, про побої та вбивства шляхтичів.
Восьмий – про земські суди, про кордони та межі, про копи.
Дев’ятий – про лови, про пущі, про бортну деревину, про озера, про
боброві гони, про хмельники, про соколині гнізда.
Десятий – про маєтки, що обкладені боргами, про завдаток.
Одинадцятий – про головщину людей путніх, селян, челяді
Дванадцятий – про захвати і нав’язки (винагороди)
Тринадцятий – про крадіжки1
Статут був, безперечно, підсумком певної боротьби між панами-
магнатами та шляхтою й фіксував ту сукупність прав і привілеїв, які здобула
собі шляхетська верства.
Шляхті було гарантовано: неможливість покарання без судового
публічного процесу; відібрання землі без вини; відповідальність шляхтича за
злочин встановлювалася лише індивідуально. Шляхта також дістала право
апеляції на рішення суду воєводи або старости до самого великого князя, мала
свободу виїзду за кордон. Шляхетські піддані увільнялися від усяких податків
і повинностей. За убивство шляхтича шляхтич платив 100 коп. грошей
"головщини" родині вбитого і стільки ж "вини" - великому князю. За убивство
ж шляхтича холоп платив головою.

1
http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Litva/XVI/1520-1540/Statut1529/text1.phtml?id=2270
Редакція 1566 року Литовського статуту
 Другий Литовський статут з уваги на особливу роль волинської шляхти
при його укладанні званий Волинським, 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах),
здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а
також поширив привілеї рядової шляхти.
Зміст:
Реєстр розділу першого: про державних осіб.
Реєстр розділу другого: про земську оборону.
Реєстр розділу третього: про вільності шляхетські та розширення
Великого князівства Литовського.
Реєстр розділу четвертого: про суддів і суди в повітах.
Реєстр розділу п’ятого: про право посагу2.
Реєстр розділу шостого: про опіку.
Реєстр розділу сьомого: про записи та продажі.
Реєстр розділу восьмого: про тестаменти3
Реєстр розділу дев’ятого: про права земські.
Реєстр розділу десятого: про лови, про пущі, про бортну деревину
Реєстр розділу одинадцятого: по ґвалтування та про головщину
шляхецьку.
Реєстр розділу дванадцятого: про головицтво і нав’язки людей
посполитих.
Реєстр розділу тринадцятого: про захвати і нав’язки (винагороди)
Реєстр розділу чотирнадцятого: про злочини дудь-якого стану.
До сейму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада),
представники рядової шляхти – повітові посли.
Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і
дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т.зв. магдебурзьке право).
Статут 1566 р., в суті речей, на високому рівні кодифікаторської техніки
завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави,
підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту.
Відкриває цю низку актів королівський привілей 1563 р. про скасування
обмежень православних порівняно з католиками (це мало, як уже зазначалося,
радше моральне, ніж юридичне значення).
Наступний крок - це Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів,
і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком
земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи, Віленський
привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і
вальних сеймів із правом шляхти «на містцях гловнійших повітом...
зьєждчатися, радити, обмовляти й обмишляти».
Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення
адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й
зафіксоване у так званому «Списаньі повітов Великого князства Литовского й
врадников в них». Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах
майбутньої України встановлено такі адміністративні одиниці-воєводства:
Київське - з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома
несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами;
2
При́да́не, по́саг або ві́но — майновий та/або грошовий внесок родини нареченої в нову
сім'ю.
3
заповіт
 Волинське - з Луцьким, Володимирським і Крем'янецьким судовими
повітами;
Брацлавське - з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним
несудовим (Вінницьким), а також
Підляське та Берестейське (з Пінськом).
Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII ст.,
безпосередньо торкався і політичних прав шляхти, бо лише володіння
«осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для
участи в місцевих сеймиках і надавало право голосу в земських самоврядних
органах.
У такий спосіб Другий Литовський Статут 1566 р. радикально
зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши
ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних
політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут
продемонстрував високий рівень системної правничої думки. Це розуміла й
політична еліта Великого князівства Литовського, яка вважала, що її країна, за
висловом канцлера Миколая Радзивіла Чорного, є «republica bene ordinata»
[«добре впорядкована держава»].

Редакція 1588 року Литовського статуту

 Статут Великого князівства Литовського 1588 року, названий
Третім, був складений після Люблінської унії 1569 року, об'єднання Великого
князівства Литовського і Корони Польської. Статут містив 488 артикулів,
розбитих на 14 розділів.
Розділ 1. "О персоне нашой г[о]с[по]д[а]рьской".
Розділ 2. "О обороне земъской".
Розділ 3. "О волностяхъ шляхетъскихъ и о розмноженью великого
князства литовского".
Розділ 4. "О судьях и о судех".
Розділ 5. "О оправе посагу и о вене".
Розділ 6. "О опекахъ".
Розділ 7. "О записехъ и продажахъ".
Розділ 8. "О тестаменътохъ".
Розділ 9. "О подъкоморыхъ в поветехъ и о правахъ земленыхъ; о
границахъ и о межахъ".
Розділ 10. "О пущу, о ловы, о дерево бортное, о озера и сеножати".
Розділ 11. "О кгвалтехъ, о боехъ, о головщызнахъ шляхетскихъ".
Розділ 12. "О головъщинахъ и о навезъкахъ людей простыхъ, и о такихъ
людехъ и челяди, которая от пановъ своихъ отходить; также и о слугахъ
приказныхъ".
Розділ 13. "О грабежохъ и о навезъкахъ".
Розділ 14. "О злодействе всякого стану".
Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у
наново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному
праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в
повному закріпаченні селян.
Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській
губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Брацлавщині
(тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров'ї. Написаний
білоруською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом -
французькою, латинською та ін. мовами.
Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на
неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян
шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.
Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася
їх реєстрація в суді та присутність свідків. Найпоширенішими були договори
купівлі-продажу, позики, майнового найму. Для забезпечення зобов'язань
застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли
одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого.
За вмисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за
вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв.
головщина, також ін. видатки, пов'язані з нанесенням матеріальної шкоди.
При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але
зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був
враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання
неповнолітні особи (за Статутом 1568 - які не досягли 14 років, а починаючи з
1580-не досягли 16 років). Кримінальне законодавство знало просту і складну
співучасть.
 Статут 1588 встановив, що при простій співучасті всі винні повинні були
каратися однаково. При складній співучасті злочинці поділялися на
виконавців, пособників і підбурювачів. Приховання і недонесення по деяких
злочинах також підлягали карі. Наприклад, у випадку державної зради батька
повнолітні сини, які знали про підготовку зради, підлягали покаранню.
Велике місце займали злочини проти особи і майнових прав. Основним
покаранням за них був штраф у користь потерпілого і великого князя. Суворе
покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецидиві
передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався
легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку
нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За
подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався
грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав
смертній карі. Покарання розглядалося як відплата за злочин і засіб для
залякування злочинців.