Становище суспільних верств

До феодального стану належала переважно шляхта. Шляхтичі мешкали на землях Великого князя й
магнатів, які надавались їм за військову службу (як і російському дворянству). Вони були переважно
держателями, а не власниками землі. Шляхта становила більшість постійного війська, за що діставала
різні привілеї (звільнення від податків, непідлеглість місцевій адміністрації та ін.). Вона мала
привілейоване право обіймати державні посади. Однак цей стан не був замкненою кастою. Титул
шляхтича могли отримати від Великого князя й представники інших верств — міщан,
духовенства, навіть заможні селяни. Шляхта мала право стягати з підлеглого населення податки,
вимагати виконання повинностей. Українська шляхта сформувалася лише в першій половині ХV ст.
Привілеями короля Казимира IV на українських дрібних феодалів було поширено права та вольності
шляхтичів. Великокнязівський уряд надав шляхті права торгівлі, експорту сільськогосподарських
продуктів, лісу, а також ввозу імпортних товарів без сплати мита.

До вищих верств населення в Литовсько-Руській державі належала верхівка духовенства. Литовсько-

Руська держава підтримувала діяльність церкви. Князі та магнати надавали їй земельні пожалування,
гроші, влаштовували при церквах школи, притулки для сиріт, шпиталі. У 1458 р. всупереч
зростаючому впливові московського митрополита великим литовським князем булла відновлена
митрополія в Києві, яка підпорядковувалася безпосередньо константинопольському патріархові.

Міщани користувалися самоврядуванням на основі магдебурзького права. Але повну правоздатність

мали тільки міщани-католики. Міщани виконували як загальнодержавні повинності (серебщина,
подимний збір та ін.), так і встановлені міською владою. Боротьба українського міщанства за рівні
права з католиками призводила до збройних виступів, наприклад, у Черкасах, Каневі, Винниці.
Справами у містах керував міський патриціат, до якого входила міська знать й багатії, а в
національному відношенні — німці та поляки. Своєрідною українською общиною в містах були
братства, які захищали православне міщанство, здійснювали просвітницьку діяльність. Рівень
міського розвитку залежав від його статуту, тобто було воно великокнязівське, приватновласницьке
чи самоврядне.

Міські жителі були зорганізовані за німецьким зразком у корпорації, серед яких привілейоване
становище мало купецтво. Основні категорії міського населення об’єднувалися в цехи: будівельників,
шевців, лікарів, зброярів, золотарів тощо. На вершині цехової ієрархії перебували цехмайстри, які
стежили за якістю й кількістю продукції, розподіляли повинності й податки.

Селянство становило майже 80 відсотків населення Литовсько-Руської держави. Основою

господарства українських сіл було “дворище”, воно об’єднувало кілька хат. Декілька дворищ
утворювали сільську громаду (село), яка володіла колективною земельною власністю. Громада
(“копа”) мала адміністрацію, обирала старосту, здійснювала судово-поліцейські функції, стежила за
сплатою податків, утримувала церкву. Села об’єднувались у волості. На волосному віче громадою
(копою) обиралися волосні отамани або старшини.

Існувало три категорії селянства: 1) вільні селяни — смерди; 2) напіввільні —

закупи; 3) невільники — холопи, челядь.

Державний устрій ВКЛ

На чолі держави стояв Великий князь. Взаємини між Великим князем і князями місцевими мали
васальний характер. Місцеві мали широку автономію у внутрішніх справах, але на вимогу Великого
князя повинні були брати участь у воєнних походах зі своїм військом і платити данину (підданщину).
За привілеєм 1492 р. найважливіші державні справи князь вирішував спільно з панами-радниками.
Це стосувалося питань зовнішньої політики, видання й відміни законів, призначення та звільнення
вищих урядовців, здійснення видатків з державної скарбниці, судових рішень. За прикладом Польщі
з’явився новий колегіальний, більш представницький орган — Вальний (загальний) сейм. Спочатку
так називали з’їзди феодалів, а також литовської, української та білоруської шляхти.

Центральне управління здійснювали вищі урядовці. Спочатку Великий князь призначав їх особисто,
потім — за погодженням із панами-радою та сеймом. Найважливішими з них були маршалки:
маршалок земський (відав князівським двором і головував за відсутності князя на зборах панів-ради),
маршалок двірський (відав князівським двором), маршалок із судових справ, маршалок дипломатії.
Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер. Фінансами завідував
підскарбій земський, а його заступником був підскарбій двірський. Військом командував гетьман
земський, а його заступником був гетьман польний. Були й інші урядовці (стольник, ловчий,
кухмістер, чашник, кравчий тощо), які окрім придвірських функцій виконували державні доручення —
адміністративні, судові, дипломатичні.

Місцеве управління після ліквідації удільних князівств у землях і волостях здійснювали намісники,
а пізніше — старости й воєводи, яких призначав Великий князь. Вони збирали податки, чинили суд,
організовували оборону територій, стежили за порядком. Апарат місцевого управління становили
службовці зі староруськими назвами (тіуни, дітські). Пізніше з’явилися возні, які були помічниками
старост і виконували судові рішення, хорунжі, городничі, мостівничі.

Джерела права
 Руська Правда
 звичаєве право
 Литовська метрика (архів державної канцелярії)  ХІV – ХVІІІ ст (магдебурзьке право
законодавчі акти, судові вироки, декрети князів та панів-радних)
 міжнародні договори
 привілеї (приватні закони) литовських князів
 збірники законів (кодекси) : Судебник Казимира IV Ягеллончика 1468 р. (місцеве звичаєве
право та судова практика з кримінальних справ)
 Литовські статути

Основні галузі права

Українські землі в складі Великого князівства Литовського мали власну систему права,
яка складалася з декількох галузей.

1. Цивільне право - ця галузь права регулювала відносини між особами, що

ґрунтувалися на приватному праві. Вона містила правила щодо власності,
договорів, спадщини, шлюбу та інших цивільних питань.
2. Кримінальне право - це була галузь права, яка регулювала питання, пов'язані зі
злочинами та покараннями. Вона містила правила про кримінальну
відповідальність, провадження у кримінальних справах, види покарань та інші
питання, пов'язані з кримінальними правопорушеннями.
3. Адміністративне право - це була галузь права, яка регулювала відносини між
державою та громадянами. Вона містила правила про адміністративні
процедури, правила про оподаткування, контроль за дотриманням законів та
інші питання, пов'язані зі здійсненням державної влади.
4. Церковне право - це була галузь права, яка регулювала відносини між
церквою та державою, а також внутрішні відносини в церковних організаціях.
Вона містила правила про релігійну свободу, відносини між різними
церковними організаціями, правила про священнослужителів та інші питання,
пов'язані з церковним життям.