Люблінська унія: позитивні і негативні наслідки

1 липня 1569 року на генеральному сеймі в Любліні було підписано остаточний акт
Люблінської унії — угоди про об’єднання Королівства Польського й Великого Князівства
Литовського в союзну державу — Річ Посполиту. А 4 липня угода ратифікована королем
польським і великим князем литовським Сигізмундом II Августом. Об’єднання мало на меті
протистояти московській агресії, адже Московське князівство на час підписання унії
загарбало майже третину території Великого Князівства Литовського. На підписання унії
вплинули різні внутрішні та зовнішні фактори.
Основними внутрішніми фактами стали:
- економічні: розвиток торгівлі між Великим князівством Литовським (ВКЛ) та Королівством
Польським стимулював потребу в уніфікації податкової та митної систем, а також спільне
освоєння нових земель.
- політичні: Смерть Сигізмунда II Августа, останнього короля з династії Ягеллонів, без
спадкоємців, створила політичну нестабільність. Загроза з боку Московського царства та
прагнення шляхти обох країн до посилення своїх політичних позицій підштовхнули до
пошуку об'єднання.
- соціальні: Зростання впливу шляхти в обох країнах та її прагнення до більших політичних
прав та економічних свобод.
До головних зовнішніх факторів можна віднести:
- агресію Московського царства: Лівонська війна (1558-1583), захоплення Полоцька (1563) та
зростання загрози з боку Московського царства змусили ВКЛ та Королівство Польське
шукати союз для протистояння.
- зростання впливу Османської імперії: Захоплення Південної України та Молдови
Османською імперією також
Угода була ініційована двома сторонами - королівством Польським, представленим королем
Сигізмунд II Августом, сенатом та шляхтою та Великим князівством Литовським на чолі з
князем Сигізмундом II Августом, Радою ВКЛ та литовською шляхтою.
Переговори про унію тривали протягом 1569 року на Люблінському сеймі.
Впродовж сейму були розглянуті наступні положення:
- створення Речі Посполитої, яка являла собою федеративну держава, що об'єднувала
Королівство Польське та Велике князівство Литовське.
- Річ Посполита мала єдиного монарха, якого спільно обирали на елекційному сеймі. Він
коронувався одночасно як польський король і литовський великий князь.
- найвищими законодавчими органами ставали спільний вальний сейм і спільний сенат. До
вального сейму, який збирався у Варшаві, обиралося 120 коронних послів (депутатів) і 48
литовських. До сенату входило 113 коронних сенаторів та 27 литовських.
- Польща та Литва повинні були проводити єдину для обох суб’єктів Речі Посполитої
зовнішню та внутрішню політику. Шляхта Польщі та Литви одержала право володіти
маєтками в обох частинах Речі Посполитої. ВКЛ зберігало своє судочинство, окремі
адміністрацію, армію, скарб, урядову (руську) мову. Митні кордони між двома частинами РП
були скасовані, запроваджено єдину монетну систему, але спільна валюта карбувалася і в
Польщі, і в Литві. Але при цьому було збереження автономії Великого князівства
Литовського, включно з їхнім власний урядом, судом, військом та скарбницею.
- під вплив унії попали такі українські землі: Волинь, Поділля і Київщина. Вони внесли до
Люблінських привілеїв ті пункти, які вважали принципово важливими для існування своєї
спільноти. Це – непорушність кордонів і надання королем урядів лише місцевій шляхті.
Збереження ІІ Литовського статуту як правового кодексу та можливість вносити до статуту
зміни лише з ініціативи місцевої шляхти. Не забули вони подбати й про мову, забезпечивши
їй достойний статус – мови суду й адміністрації. Водночас подбали про гарантії
недоторканності майна шляхти й духовенства та рівність католиків і православних.
Загалом, вплив унії на український народ вважається неоднозначним. Серед позитивних
сторін виділяють такі моменти, як створення потужної держави, яке характеризувалось
збільшенням території та населення, зростанням військової могутності та підвищенням
авторитету на міжнародній арені.
Іншим важливим моментом було економічне зростання, розвиток торгівлі завдяки уніфікації
ринку, ремесел через стимулювання виробництва, міст через збільшення торгівлі та ремесел.
Відбувся значний культурний обмін, поширення ідей Відродження та Реформації (яке було
сприйнято неоднозначно через насадження релігії та применшення вартості української
культури), розвиток освіти та науки через доступ до нових знань і технологій.
Серед негативних сторін унії розглядаються наступні аспекти:
- втрата частини суверенітету ВКЛ: підпорядкування польському королю та домінування
польської шляхти в політичному житті вводило певні обмеження для української шляхти,
незважаючи на їх автономію.
- полонізація українського населення внаслідок насадження польської мови та культури,
утисків православної віри через дискримінацію та примусове навернення.
- загострення соціальних проблем, пов’язаних зі зростання феодальної експлуатації селян
через збільшення податків і повинностей, посилення кріпацтва через обмеження прав селян.
Становище українського народу після прийняття унії було неоднозначним, з одного боку
виділялись такі позитивні наслідки як зрівняння української шляхти в правах з польською,
що дало доступ до нових політичних та економічних можливостей. Економічне зростання,
яке стимулювало торгівлю та ремесла в українських землях. Але в той же час були й
негативні наслідки: полонізація, що призвела до асиміляції частини української шляхти та
втрати культурної ідентичності, загострення соціальних проблем, яке викликало
невдоволення селян та спричинило повстання та утиски православної віри, які посилили
національну та релігійну напруженість.
Через це, реакція українського народу на унію була змішаною. З одного боку, частина
української шляхти, яка очікувала на нові політичні та економічні можливості, а також на
посилення своїх позицій в державному управлінні висловлювала активну підтримку унії. З
іншого - козацтво та селянство, які вбачали в унії загрозу своїй національній ідентичності,
православній вірі та соціальному становищу виступали проти неї. В зв’язку з такою
полярністю цих верств населення виникли передумови для майбутніх повстань і
національно-визвольної боротьби.
Довготривалі наслідки Люблінської унії можна охарактеризувати так:
- формування Речі Посполитої: унія сприяла виникненню потужної держави, яка протягом
XVII століття стала однією з наймогутніших держав Європи. Проте, ця могутність виявилася
недовговічною через внутрішні суперечності, зокрема й ті, що виникли через укладення унії.
- розвиток української національної самосвідомості в наслідок протистояння культурному
гніту: український народ, який опинився під владою двох різних держав, почав
усвідомлювати свою єдність та прагнути до самостійності. Ці прагнення знайшли своє
відображення у козацьких повстаннях та національно-визвольній боротьбі.
- загострення соціальних протиріч: посилення феодального гніту, збільшення повинностей та
обмеження прав селян призвели до численних селянських повстань, які дестабілізували
ситуацію в державі.
Люблінська унія 1569 року стала переломною подією в історії України, приносячи як
позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, унія сприяла економічному зростанню та
політичному впливу української шляхти. З іншого боку, вона призвела до втрати
суверенітету, полонізації та загострення соціальних проблем. Ці наслідки були відчутними
упродовж наступних століть і суттєво вплинули на формування української національної
самосвідомості та національно-визвольну боротьбу.