в) Віленська унія 1401 р

Віленсько-Радомська унія (1401 р.) – угода між правлячими елітами Великого

князівства Литовського (ВКЛ) і Корони Польської (КП), що відновила
державно-політичний союз між цими країнами, фактично розірваний
Салінською угодою 1398 р. Віленсько-Радомська унія стала
продовженням Кревської унії 1385 р. і Острівської угоди 1392 р. Вона була
укладена в обстановці різкого послаблення ВКЛ внаслідок поразки війська
Великого князівства Литовського Вітовта у битві з ординцями на р. Ворсклі( 12
серпня 1399 року) і зміцнення політичних позицій Золотої Орди та Великого
князівства Московського у Східній Європі. Тим часом правлячі кола Корони
Польської не полишали наміру відновити польсько-литовську унію після
невдалої спроби реалізації Кревської унії 1385 р. Зацікавлений у підтвердженні
своїх верховних прав на Литву й залежні від неї землі Русі був і Владислав II
Ягайло, королівський статус якого на той час захитався у Польщі в зв’язку зі
смертю його дружини, королеви Ядвіги, а також невдоволенням місцевої знаті
ходом реалізації умов Кревської унії 1385 р., зокрема тієї її умови, що
передбачала повернення до складу Корони Польської раніше відторгнених від
неї земель. Через ці обставини Віленсько-Радомська унія стала своєрідним
компромісом між крайніми намірами адептів Кревської унії та прихильників
політічної самостійності ВКЛ. Більшість документів Віленсько-Радомської унії
збереглася до нашого часу в оригіналах чи копіях.
Основу Віленсько-Радомської унії склала угода, досягнута у Городні (нині
Гродно, Білорусь) між 25 і 31 грудня 1400 р. польським королем, верховним
князем литовським та дідичем Русі Владиславом II Ягайлом та Вітовтом,
фактичним правителем ВКЛ. Оформлена кількома актами, зокрема виданими у
м. Вільно (нині Вільнюс) 18 січ. 1401 р. від імені:
1) Владислава II Ягайла, який допустив литовського князя Вітовта пожиттєво
до участі в управлінні ВКЛ;
2) Олександра (правосл. хресне ім’я Вітовта), який зобов’язувався бути вірним
королеві й Короні Польській, обіцяючи, що після його смерті ВКЛ буде
повернене королю, його нащадкам і КП, за винятком земель, наданих
пожиттєво його дружині Анні та його братові Сигізмунду;
3) прелатів, князів, панів, шляхти й «обивателів» литовських та руських земель
ВКЛ, які обіцяли свою вірність королю, Короні й «обивателям» КП, надання їм
в разі потреби військової допомоги й дотримання умов угоди між королем
Владиславом II Ягайлом і князем Вітовтом;
4) грамотою, виданою у м. Радом (Польща) 11 берез. 1401 р. від імені коронної
ради КП, якою остання обіцяла: дотримуватися умов угоди між Короною та
королем Владиславом II Ягайлом і князем Вітовтом і надавати необхідну
військову допомогу. Крім того, особисті присяжні записи видали:
стародубський князь Олександр Патрикійович (31 груд. 1400, біля оз. Круди,
між Городнею і Меречем, нині Мяркине, Литва); друцький кн. Семен
Дмитрович (26 січ. 1401, Бірштани, нині Бірштонас, Литва); київ. намісник кн.
Іван Ольгимунович Гольшанський (12 лют. 1401, Мереч); литов. кн. Юрій
Довговд (24 лют. 1401, Троки, нині Тракай, Литва). Цими грамотами вони
зобов’язувалися не шукати після смерті Вітовта іншого господаря, окрім
польського короля Владислава II Ягайла.

Наслідки Віленської унії 1401 року були значними і визначальними для історії
Польщі та Литви. Деякі з найважливіших наслідків включають:

Утворення Речі Посполитої: Угода забезпечила основу для подальшого

об'єднання Литви та Польщі у Реч Посполиту, що сталося пізніше у 1569 році.
Це стало ключовою подією в історії обох країн і призвело до створення великої
та впливової держави, яка існувала протягом більше ніж триста років.

Культурний обмін: Віленська унія також стимулювала культурний обмін між

Польщею та Литвою. Польська культура та мова почали здобувати
популярність серед литовців, а також впливала на розвиток литовської мови.
Крім того, це сприяло розвитку науки, літератури та мистецтва в обох країнах.

Зміна геополітичного становища: Завдяки Віленській унії Литва стала

важливим партнером для Польщі в регіоні та отримала значні політичні,
економічні та військові переваги. Це дозволило Литві підтримувати своє
становище як впливової держави в Східній Європі.

Релігійні наслідки: Віленська унія стала важливим кроком на шляху об'єднання

християнських церков. Угода передбачала зближення православної та
католицької церков, що відбулось у майбутньому.
Отже, Віленська унія мала значний вплив на історію Польщі та Литви,
відкривши нові можливості для політичного, культурного та релігійного
розвитку обох країн, сприяючи об'єднанню їхніх потужностей та впливу, і
змінюючи геополітичну картину Східної Європи на багато століть вперед.
Таким чином, формально Віленсько-Радомська унія не означала інкорпорацію
ВКЛ до складу Польської держави, проте визначала його васальну залежність
від КП й польського короля. Утвердження Вітовта пожиттєвим правителем з
титулом великого князя литовського передбачало збереження за ВКЛ певної
самостійності. Водночас васальний характер зв’язку литовсько-руської еліти з
польською і задекларована Віленсько-Радомська унія, необхідність здійснення
спільного курсу в зовнішній політиці та спільних військових операціях
створювали передумови для повного підкорення ВКЛ Польській державі.
д) Віленська унія 1499 р
Віленська унія 1499 року була угодою між Великим князівством Литовським та
Королівством Польським, яка закріплювала їхні землі та владу. Деякі з
головних положень цієї угоди були наступними:
Розділ королівства на дві частини: За угодою, Королівство Польське було
розділене на дві частини, одну для кожної держави - Польщі та Литви. Це було
зроблено з метою збереження незалежності кожної держави.
Збереження місцевих управлінь: За угодою було передбачено збереження
місцевих управлінь та законів у кожній з частин королівства. Це дозволило
зберегти різноманітність місцевих традицій та культур.
Взаємна допомога: Угода передбачала взаємну допомогу між Литвою та
Польщею у разі війни з будь-якою іншою державою.
Обмін в'язнями: Угода також передбачала обмін в'язнями між Литвою та
Польщею. Це було зроблено для забезпечення мирних відносин між державами
та покращення співпраці.
Основним наслідком Віленської унії 1499 року було зміцнення союзу між
Великим князівством Литовським та Королівством Польським. Ця угода
закріпила спільні землі та владу, забезпечивши мирне і співпрацююче
існування двох держав. Наслідком цього було:
Зміцнення влади: Віленська унія 1499 року дозволила зміцнити владу Великого
князівства Литовського та Королівства Польського. Об'єднання цих двох
держав дозволило їм забезпечити свою територіальну цілісність та стабільність
внутрішньої ситуації.
Культурний обмін: Унія сприяла культурному обміну між двома народами, що
знаходилися під владою цих держав. Вона дозволила спільно розвивати науку,
мистецтво та літературу, створюючи національну ідентичність обох держав.
Захист від зовнішніх загроз: Союз між Литвою та Польщею дозволив їм
захистити себе від зовнішніх загроз. Об'єднання їхніх потужностей забезпечило
міцний штаб для боротьби з будь-якими ворогами.
Розвиток торгівлі: Віленська унія 1499 року дозволила розвивати торгівлю між
Литвою та Польщею. Об'єднання їхніх економік дало можливість забезпечити
більш ефективну торгівлю та сприяти економічному розвитку.
Таким чином, Віленська унія 1499 року була важливою подією для історії
Східної Європи.