52
52 |  СПАДОК | ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
Як зустрілися дві Русі
Яке значення для руських земель мала Люблінська унія
Віталій Михайловський
Два пагони одного стовбура. Річ Посполита дала змогу зібрати практично всі українські землі під єдиною владою. Картина Яна Матейка, 1869
Держави як живі організми ма-
ють свій час народження та час
смерті. Створена в Любліні 1 лип­
­н я 1569-го Річ Посполита обох на-
родів ішла до цього майже 200
років. Звісно, що погляд на про-
цес об’єднання чи приєднання за-
лежатиме від думки, у якої часто-
густо мало спільного з реальними
подіями, але для української візії
історичної минувшини Люблін
став тим місцем, де зустрілися та
об’єдналися дві Русі.
Сучасному пересічному чита-
чеві можуть здаватися дивними
або навіть наївними складні де-
бати та демарші, що відбувалися
під час люблінського сейму. Тоді
литовська делегація на знак про-
тесту (кажучи сучасною мовою)
УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ | № 33 (561) 17 – 23.08.2018
виїхала з міста, а для інкорпора-
ції Волині та Підляшшя, як було
занотовано на сторінках щоден-
ника, ловили поодиноких послів
від цих земель. Але значення цих
подій для української історії важ-
ко переоцінити. Уперше після по-
дій середини XIV століття укра-
їнські землі опинилися в межах
одного державного утворення  —
Польського королівства  — та під
владою одного володаря  — ко-
роля. Поділ земель, що відбувся
внаслідок утворення Речі Поспо-
литої та передачі Волині, Київ-
щини й Брацлавщини (Східного
Поділля) від великого литовсько-
го князя Сиґізмунда II Авґуста до
польського короля, якого за див-
ним збігом обставин теж звали
Сиґізмунд II Авґуст, сформував
образ Русі, яка ще тривалий час
пізнавала себе в нових межах.
ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО ЛЮБЛІНА
Якщо подивитися на історичні
карти XVI століття й землі, що їх
сучасні історики маркують як
українські, то виникає дивна асо-
ціація. Хто ж до кого приєдну-
вався? Територія українських зе-
мель, як новоприєднаних, так
і  «старих коронних», як-от Руське,
Подільське та Белзьке воєводства,
значно переважала власне ко-
ронні землі Польського королів-
ства. Утім, цим територіям браку-
вало свого центру, об’єднавшись
довкола якого, вони могли б пре-
тендувати на окремий статус

у  Речі Посполитій уже трьох, а не
двох народів, і власне ідеї, дов­кола
якої вони мали б об’єдна­т ися в
щось, що сучасні історики назвали
б, приміром, Руссю-Україною. До
цього дійдуть руки за 100 років,
але реалії та голови людей уже в
сере­д ині XVII століття будуть за-
биті геть іншими проектами та
візіями світу. А  щодо центру
об’єд­н ання, то цим містом теоре-
тично міг би бути Львів  — най-
більший і найбагатший у корон­­
ній Русі. Але в XVI столітті він
залишався містом, у якому домі-
нували та вирішували всі важ-
ливі справи не русини.
Дозволю собі ще кілька слів
про довгий шлях до Любліна.
Останнє державне утворення, що
традиційно вважається україн-
ським, припинило своє існування
в 40-х роках XIV століття. Отру-
єння в 1340-му Юрія-Болеслава
Тройденовича спровокувало три-
валу боротьбу за спадщину Га-
лицько-Волинського князівства
або, як воно себе йменувало в до-
кументах, Руського королівства
(Regnum Russiae). Родичі, як-от
польський король Казимир  III,
і сусіди  — представники розло-
гого клану Ґедиміновичів, що
правили Великим князівством
Литовським,  — спробували ско-
ристатися новим статус-кво. Дов­
га суперечка за спадщину, яку
можна назвати «столітньою вій­
ною» за руські землі, призвела до
їх поділу між двома державами.
Цей поділ, де умовну північ ко-
лишньої держави контролювало
Велике князівство Литовське, а
південь  — Польське королівство,
тривав до смерті Казимира III во-
сени 1370 року. Не варто забувати,
що сучасний українсько-білорусь-
кий кордон певною мірою є спад-
щиною 1569-го.
Старі домовленості про успад-
кування між Казимиром III та
угорським королем Людовіком  I,
у яких одним із положень про
спадок були власне руські землі,
підключали й Угорське королів-
ство до поширення своєї влади
на цій території. З угорської пер-
спективи бачення, це було від-
новленням «справедливості» ще
з першої половини XIII століття,
коли в Галичі з перервами сиділи
на престолі представники панів-
ної династії Арпадів.
Кризи династій, а саме брак
чоловіків у панівних родах у Цен-
трально-Східній Європі, торкну­
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ | СПАДОК  53
лися не лише Ґедиміновичів. мали у своїх мурах чималі грома-
Польське та Угорське королівства ди русинів, але влада в яких була
змушені були вдаватися до нети- змонополізована вихідцями з ні-
пових як на тогочасні реалії меха- мецьких і польських земель.
нізмів, що гарантували б цілісність Об’єднання влади у Великому
держав після смерті своїх королів. князівстві Литовському та Поль-
Таким механізмом виявилися зго- ському королівстві під зверхніс-
ди місцевих еліт визнати доньку тю молодшого сина Яґайла — Ка-
Людовіка Ядвіґу польським ко- зимира, замирення Свидриґайла
ролем, а її одруження з великим та відродження на певний час
князем литовським Яґайлом на Київського князівства заспокої­
400 років об’єднало спільною до- ло місцеві еліти. Українські зем-
лею землі та народи, що населяли лі від середини XV століття й
простір від Карпатських гір на пів- до унії в Любліні були в дивний
дні до Балтійського узбережжя на спосіб поділені між двома дер-
півночі та від Варти на заході аж за жавами, але під владою однією
Дніпро на сході. династії Яґеллонів. Цей трива-
Упорядкування справ для Яґай­­ла лий поділ проходив між велики-
на руських землях після 1386‑го три- ми етнографічними регіонами
вало кілька десятиліть, пов’язаних Волинь та Галицька Русь і ділив
зі змінами лояльності місцевих самі регіони між двома держава-
князів, як у випадку з Коріато- ми. Така доля спіткала Поділля,
вичами на Поділлі; знайденням яке після середини 1430-х років
чи то винайденням відповідного було поділене на Західне, або По-
місця в ієрархічній системі для дільське, воєводство, і на Східне,
Вітовта, що дало змогу йому з мов- або Брацлавщину.
чазної згоди короля
об’єднати під своєю ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ, ЯК НОВОПРИЄДНАНИХ, ТАК
владою величезну те-
риторію в  Централь- І «СТАРИХ КОРОННИХ», ЗНАЧНО ПЕРЕВАЖАЛА ВЛАСНЕ КОРОННІ
но-Східній Європі; ЗЕМЛІ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА. УТІМ, ЦИМ ТЕРИТОРІЯМ
або складними сто- БРАКУВАЛО СВОГО ЦЕНТРУ, ОБ’ЄДНАВШИСЬ ДОВКОЛА ЯКОГО,
сунками з рідним бра- ВОНИ МОГЛИ Б ПРЕТЕНДУВАТИ НА ОКРЕМИЙ СТАТУС
том Свидриґайлом.
Не одразу укра-
їнські землі в Польському коро- Відмінність правових норм і
лівстві дістали повні права, при- соціальної структури населен-
таманні власне коронним землям. ня від часів поділу й до часів
Шлях до визнання як для еліт, так і об’єднання в 1569-му витворили
для міст був тривалим. Лише після цілком різні регіональні спіль-
поширення норм Єдельнінського ноти, які мали спільну мову та
привілею в 1434 році на новоство- спільну православну церкву, але
рені Руське воєводство з центром поза цим між ними була стіна не-
у Львові та Подільське в Кам’янці порозуміння, що вилилася в на-
було зрівняно в правах місцеву, зивання одне одного «ляхами або
здебільшого вже лояльну до Кра- поляками», а у відповідь «литви-
кова шляхту й залучено її до за- нами». Чи ці регіональні уперед-
гальнодержавних справ  — участі в ження та відторгнення існували
коронних з’їздах і вальних сеймах. й далі по унії? Скидається на те,
Громадянська війна всередині Ве- що так. Певним ефіром, який по-
ликого князівства Литовського за єднував їх між собою, була влас-
владу в 1430-х спровокувала поси- не Річ Посполита, на сеймах якої
лення відцентрових проектів для вони мали можливість зустрі-
окремих частин українських зе- чатися та пізнавати одне одного,
мель на кшталт Київського князів- і військові підрозділи, де вони
ства під владою князів Олелькови- несли служби та отримували
чів і Волинської землі під владою свій перший досвід соціалізації
князя Свидриґайла. й усвідомлення чогось більшого,
Міста, які від середини XIV сто- ніж регіональна солідарність.
ліття користувалися магдебурзь-
ким правом, мали інший клопіт. СКЛАДНА ІЄРАРХІЯ
Ще довгий час руські (українські) Зустріч двох пагонів одного стов-
громади в них не могли корис- бура в Любліні в межах Корони
туватися самоврядними інстру- Польської дала змогу огорнути
ментами. Зокрема, у важливих під владою короля практично всі
Львові, Перемишлі, Кам’янці, що українські землі. Поза кордонами
 54 СПАДОК | ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Польського королівства залиши- та впливові тієї або тієї родини в монастиря, де руські князі знахо-
лися тільки землі на північному межах уявного для тогочасних лю- дили свій останній спочинок.
сході довкола Чернігова та Новго- дей життєвого простору. Останній Значення Києва почне докорін­­
род-Сіверська, які лише після міг не збігатися з адміністратив- но змінюватися вже в першій по-
1618 року ввійдуть до складу Речі но-територіальними одиницями, ловині XVII століття. Відновлен-
Посполитої. які також були доволі умовними. ня православної ієрархії в 1620
Кожен з українських регіо- Та й утворювалися вони в князів- році та поява київського право-
нів у Речі Посполитій мав свою стві непослідовно й нерівномір- славного митрополита стали
унікальну історію, що впливала но. Так, Київське воєводство було логічним завершенням пошуку
на його місце в ієрархії престиж- засноване ще в 1471 році з метою свого сакрального й ідейного
ності. Сформований у Любліні усунення місцевої династії Олель- центру для руської людності Речі
порядок розташування сенатор- ковичів (які були Ґедиміновича- Посполитої після уній у Любліні
ських місць дуже добре ілюструє ми, як і Казимир IV). та Бресті. Нереалізованість русь-
їхню вагомість у цій системі як Своєю чергою, постать князя кого проекту в 1569-му (який ще
на загальнодержавному, так і на Костянтина Василя Острозького тоді не визрів) і включення части-
власне українському рівні. Могло об’єднувала на момент унії в Лю- ни православних до орбіти Риму
б видаватися, що старі українські бліні два воєводства. Як київський підштовхнули руську еліту до
воєводства, такі як Руське, По- воєвода він був першим урядни- опрацювання свого об’єднавчого
дільське та Белзьке, передувати- ком у Києві (за відсутності уряду проекту.
муть новоприєднаним Волинсько- київського старости воєвода очо- Парадоксально, але видимим
му, Київському та Брацлавському, лював гродський суд) та маршал- рушієм його стали не так еліти,
але еліти цих нових елементів Ко- ком Волинської землі, уряду, що як козацтво, яке після Хотинської
рони зажадали кращого місця під був головним на Волині від запро- кампанії 1621 року перетворилося
сонцем, чи пак біля короля. вадження його в 1450-х. Таке по- на дієвий інструмент у формуван-
єднання урядів разом із ні цього проекту. І  тут Києву від-
маєтком і потужним клі- водилася ключова об’єднавча роль.
ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ В 1620 РОЦІ єнтарним угрупованням Якщо ми перенесемо свою
ТА ПОЯВА КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО МИТРОПОЛИТА робило Острозького пер- увагу на іншу Русь, ту, яка ще від
СТАЛИ ЛОГІЧНИМ ЗАВЕРШЕННЯМ ПОШУКУ СВОГО шою людиною Русі. середини XIV століття потрапила
САКРАЛЬНОГО Й ІДЕЙНОГО ЦЕНТРУ ДЛЯ РУСЬКОЇ ЛЮДНОСТІ Загалом Волинське воє­­ до орбіти Польського королівства,
водство завдяки включен- то труднощів ми не побачимо
РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПІСЛЯ УНІЙ У ЛЮБЛІНІ ТА БРЕСТІ ню до Корони відкрилося хіба що з Белзькою землею, яка
світові. До 1569 року ми від кінця XIV століття була під
Сталося так, що першим се- мало що знаємо про життя всере- зверхністю мазовецьких П’ястів,
наторським урядом у внутріш- дині цієї території, адже внаслідок а лише в 1462-му стала повноцін-
ньоукраїнській ієрархії став уряд громадянської війни у Великому ним воєводством Корони. Ймо-
київського воєводи (на момент князівстві Литовському в 1430-х вірно, якби не така історія цієї те-
укладання цього порядку ним Волинь певний час була уділом риторії, то вона однозначно стала
був князь Костянтин Василь Ост- Свидриґайла та надовго «випала» б шостим елементом великого
розький (1526–1608), після нього із загальнодержавних подій. Така Руського воєводства. Прикмет-
йшов воєвода руський, за ним  — герметичність, поєднана зі специ- ною ознакою Белзького воєвод-
одразу воєвода волинський (ним фічною структурою, коли на чолі ства, як показали сучасні дослід-
був князь Олександр Чорторий- соціальної піраміди стояли князі ники, був домінуючий відсоток
ський (1517–1571) та воєвода по- (а в князівському прошарку були прийшлої шляхти, передусім із
дільський. На кілька сходинок ще й «княжата головні»), зробила Мазовії. Малі його розміри та ве-
нижче розташувався воєвода Волинське воєводство своєрідним лика частка родів, прибулих на ці
белзький та майже наприкінці винятком серед усіх українських території, призвели до того, що
воєводського списку  — воєвода регіонів, де місце князя чи то з місцева шляхта, не маючи силь-
брацлавський (ним був князь Ро- роду Рюриковичів, чи то Ґедимі- ного лідера, змушена була орієн-
ман Санґушко (1537–1571). Утво- новичів було освячене тривалістю туватися спочатку на коронного
рення в 1635-му Чернігівського традиції, а їхня першість не під- канцлера Яна Замойського, а піс-
воєводства помістило його воєво- лягала сумніву. ля його смерті  — на інших мож-
ду на самий кінець списку. новладців Речі Посполитої.
Таке перемішування старих ЗНОВУ РАЗОМ Руське було найбільшим серед
і нових воєводств стало наслід- Чи відігравав Київ якусь роль у усіх українських воєводств. Воно
ком компромісу, який полягав у житті українського поспільства складалося з п’яти земель, столи-
задоволенні претензій як нових до унії в Любліні? Радше ні. Він ця кожної з яких мала свою слав-
воєводств, так і князів, що були був столицею Київського воєвод- ну й давню історію ще з княжих
воєводами. Сучасні дослідження ства та номінальною столицею часів. У переліку Львів, Галич,
вкрай мало знають про ієрархію Київської митрополії, хоча сам Перемишль, Холм, Сянок, хіба
українських земель у складі Ве- митрополит доволі рідко бував у що останнє місто не було поміт-
ликого князівства Литовського своїй митрополичій столиці, від- не в княжі часи як центр уділь-
перед унією в Любліні. Видаєть- даючи перевагу Новогрудку та ного князівства на кшталт Пере-
ся, що більшого значення місце- Вільну. Статус Києва підкріплю- мишля, вже не кажучи про три
ва людність, як шляхетська, так вався насамперед сакральними столичні міста. Але Сянок ще в
і міщанська, надавала престижу місцями на кшталт Печерського 1339 році дістав привілей на маг-

УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ | № 33 (561) 17 – 23.08.2018

 ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ | СПАДОК  55

дебурзьке право від останнього

володаря Руського королівства
Юрія-Болеслава Тройденовича.
Не вдаючись тут в історію цих
міст, зазначимо, що, починаючи
із середини XIV століття, Львів
стає головним містом руських
земель. Тим, яке повною мірою
реалізувало себе як централь-
не у воєводстві на повному маг-
дебурзькому праві, як столиця
католицької архидієцезії (пра-
вославна єпархія у Львові буде
відновлена лише в 1539-му) та
перший торговий центр Русі.
Як писав у 1704 році Ян Томаш
Юзефович у «Діаріуші взятого
Львова...»: «...Leopolis, Princeps
Russiae...» [Львів, голова Русі...].
Загалом конструкція Руського
воєводства віддзеркалювала здо-
бутки Польського королівства в
боротьбі за спадщину Галицько-
Волинської держави в другій поло-
вині XIV століття. Певною мірою
Холмська земля, яка містилася на
півночі й практично була відді-
лена від решти земель воєводства,
почувалася автономною. Місцева
шляхта навіть не їхала на гене-
ральний сеймик до Вишні, щоб
узгодити спільні позиції перед
сеймом, як це робила шляхта Га-
лицької землі, збираючись за тиж-
день перед Вишенським з’їздом.
І насамкінець про Поділля. Іс-
торія цього краю розпочинається
з часу появи тут князів Коріатови-
чів, які з допомогою свого дядька
Ольґерда опанували величезні
простори лісостепу. Обравши по-
тім західний вектор власної полі- Відправна точка. Після Люблінської унії окремі українські землі почали шукати
тики, вони послідовно були васа- можливість об'єднання
лами Казимира III та Людовіка I
Угорського. Сприяючи коронації
свого родича Яґайла, вони не зра- бігам татарських загонів і напа- втрату самого Чернігова та земель
дили присязі угорській короні, й у дам із сусіднього Молдавського довкола, чернігівський воєвода
1394-му останні з них  — Федір та князівства. Але водночас вона та каштелян засідали в сенаті до
Василь  — змушені були шукати стала місцем зустрічі для шляхти самого кінця Речі Посполитої, а
прихистку на Закарпатті. з усієї Речі Посполитої, яка несла шляхта збиралася на свій сеймик
Упродовж першої третини XV сто- військову службу в ротах поточної у Володимирі на Волині.
ліття Поділля та його частини пе- оборони. Строкатість і розлогість укра-
реходили від одного володаря до Чернігівське воєводство було їнських регіонів від Сяноку до
іншого. Аж доки на сере­д ину 30-х утворене в 1635 році внаслідок Чернігова та від Холма до Брац-
років XV століття воно не було по- переможних кампаній із Мос- лава в Речі Посполитій була
ділене між Короною та Великим ковським князівством упродовж об’єднана спільним походжен-
князівством Литовським. Захід- першої третини XVII століття. Це ням із часів Галицько-Волинської
на частина з центром у Кам’янці стало останнім розширенням Речі держави, про яку не пам’ятали,
стала Подільським воєводством, Посполитої на сході. Повстання спільною православною церквою
а східна зі столицею в Брацлаві — під проводом Богдана Хмель- Київської митрополії та владою
Брацлавщиною, Східним Поді- ницького швидко припинили іс- короля. Власне, після Любліна ці
ллям (воєводством аж із 1566-го). нування самого воєводства де- землі почали шукати свого спіль-
Ця прикордонна земля була три- факто. Невдала спроба короля ного знаменника, довкола якого
валий час предметом розбрату Яна Казимира відновити свою могла б утворитися третя скла-
між польськими та литовськими владу на цій території закінчи- дова одиниця Речі Посполитої  —
панами, піддавалася сталим на- лася невдачею. Але навіть попри Русь-Україна.