КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ
Самостійна робота
Факультет: Східної та слов‘янської філології
учня групи сл(пол)06-21
Вишневського Вадима Анатолійовича

Тема:Середньовіччя в Польщі
План

· Поняття Середньовіччя
· Періоди Середньовіччя
· Підкатегорії Середньовіччя
· Література Середньовіччя

Середньовіччя - період європейської історії від V століття (падіння

Римської імперії та Велике переселення народів) до епохи
Відродження та Реформації, кінець XV століття - початок XVI
століття. За усталеним часовим розподілом, раннє середньовіччя
швидше відбулося в Західній Європі, ніж у Східній (близько IX-XI).
Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитку
країн Азії, Північної Африки, Америки є суперечливим питанням.
Нині панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним,
але цим словом часто послуговуються для опису подій, які
відбулися 500-1500 років тому, незалежно від регіону та
своєрідності.

Термін "середньовіччя" виник в Італії в X-XVI століттях у колі

істориків і літераторів, прогресивних людей свого часу. Вони
схилялися перед культурою Стародавньої Греції та Стародавнього
Риму, намагалися відродити її. "Середньовіччям" вони назвали час
між античністю і своєю епохою. У науці закріпився поділ історії на
давню, середньовічну та нову. Середньовіччя в сучасній
періодизації всесвітньої історії охоплює час від краху Західної
Римської імперії у V столітті до Епохи великих географічних
відкриттів, натомість повне панування саме середньовічного типу
культури в Європі пов'язують не з усім періодом, а з V-VIII ст.
Згодом в Італії зароджується перехідна культурна епоха -
Відродження, що охоплює кінець середньовіччя та початок Нового
часу.
Оцінка Середньовіччя в науці змінювалася. Гуманісти епохи
Відродження та просвітителі XVIII ст. називали його "темними
віками", писали про глибокий занепад культури. На противагу їм
романтики ХІХ ст. у наукових і, насамперед, у художніх творах
оздоблювали середньовіччя, були схильні бачити в ньому втілення
вищої моралі. Сучасні науковці переважно уникають крайнощів.
Визнається, що порівняно з античністю, було втрачено чимало
здобутків культури, але водночас до сфери культурного розвитку
було залучено нові народи, зародилися національні культури.
Утворення середньовічного типу культури на території колишньої
Римської імперії відбувалося різними шляхами. Візантійська
імперія зберегла свою державність і єдність. Візантія протягом
усього середньовіччя залишалася великою і впливовою державою, а
візантійська культура стала прямим продовженням античної. Але
1453 року, після завоювання турками-османами її історія
перервалася.
Соціально-економічний лад середньовіччя в Західній Європі
схематично можна змалювати так. На руїнах Західної Римської
імперії виникла низка часом дуже великих (як, наприклад,
Каролінгська імперія часів Карла), але неміцних ранніх феодальних
монархій. Основа економіки - сільське господарство і
домогосподарство. Спочатку всі землі належали королю і він
розподіляв їх між своїми васалами - феодалами (феод - назва
наділу), які служили в його війську. Феодали й собі наділяли
землею селян, які виконували різні повинності (панщина, оброк).
Встановлювалися складні взаємовідносини між кріпаками-
селянами і панами, і всередині класу феодалів (принцип "васал
мого васала - не мій васал"). Кожен феодал прагнув розширити
власні володіння, війни велися майже безперервно. У підсумку,
королівська влада втрачала свій вплив, що вело до роздробленості.
Селяни, яких пригноблювали, не припиняли боротьби в різні
способи - від втечі в міста, до великих селянських воєн і повстань.
Виникають самостійні міські комуни, вони стають опорою
королівської влади. З'являється новий клас - міська буржуазія
(власне саме слово "буржуа" утворено від німецького "бург" -
місто).

Періоди середньовіччя
· Раннє Середньовіччя (кінець V ст. - середина XI ст.);

· Високе Середньовіччя (XI-XIV ст.);

· Пізнє Середньовіччя (XIV-XVI ст.), коли почалася

централізація держав під королівською владою.

Раннє Середньовіччя - період європейської історії, що

почався після падіння Західної Римської імперії. Тривав
близько п'яти століть, приблизно між 500 і 1000 роками. В
епоху раннього Середньовіччя відбулося Велике
переселення народів, з'явилися вікінги, виникли королівства
остготів в Італії та вестготів в Аквітанії й на Піренейському
півострові та утворилася Франкська держава, яка в період
свого розквіту займала більшу частину Західної Європи.
Північна Африка та Іспанія увійшли до складу арабського
Халіфату, на Британських островах існували численні
невеликі держави англів, саксів і кельтів, з'явилися держави
в Скандинавії, а також у центральній і східній Європі:
Велика Моравія і Київська Русь.

Високе Середньовіччя - період європейської історії, що тривав

приблизно з 1050 по 1300 рік. Епоха Високого середньовіччя
змінила Раннє середньовіччя і передувала пізньому середньовіччю.
Основною характерною тенденцією цього періоду стало швидке
збільшення чисельності населення Європи, що призвело своєю
чергою до різких змін у соціальній, політичній та інших сферах
життя.
Пізньому Середньовіччю передувало Високе середньовіччя, а
наступний період називається Новий час. Кінець Середньовіччя
зазвичай пов'язують із початком або церковної реформації, або
Епохи великих географічних відкриттів. Пізнє Середньовіччя
називають також епохою Відродження.
Близько 1300 року період зростання і процвітання Європи
закінчився цілою серією лих, як-от Великий голод 1315-1317, що
трапився через незвично холодні та дощові роки, які вбили врожай.
За голодом і хворобами послідувала Чорна смерть, епідемія чуми,
яка знищила більше половини європейського населення.
Руйнування соціального ладу призвело до масових заворушень,
саме в цей час вирували відомі селянські війни в Англії та Франції,
такі як Жакерія. Депопуляція європейського населення була
довершена спустошеннями, створеними монголо-татарською
навалою та тривалою війною.
Для України пізнє Середньовіччя починається зі створення
Великого князівства Литовського.
Кінець Середньовіччя називають
Новий час XVI — XVIII/XIX ст., після-середньовіччя, або часи
абсолютної монархії та відмирання феодальних структур. Цей
період завершується Французькою революцією та глибинними
змінами всього суспільства що відбулися в XIX ст.
 Підкатегорії
· Польсько-литовські унії
· Середньовічні держави Польщі
· Середньовічні діячі Польщі
· Східна Пруссія
· Східнослов'янські племена

Польсько-литовська унія - угоди між Королівством Польським і

Великим Князівством Литовським про об'єднання в єдину державу.
Найважливішими з угод були Кревська унія 14 серпня 1385 року,
Городельська унія 2 жовтня 1413 року, Люблінська унія 1 липня
1569 року. Люблінська унія 1569 року завершила процес об'єднання
Польського королівства з Великим князівством Литовським у
федеративну польсько-литовську державу - Річ Посполиту.

Причини утворення
Наприкінці 14 століття міжнародні умови для Польського
королівства і Великого Князівства Литовського стали досить
несприятливими. У цих двох державах посилювалися інтеграційні
процеси, зумовлені:
наступом на польські та литовські землі Тевтонського ордена
політикою Московського князівства, правителі якого заявили про
"збирання" давніх руських земель. Захопивши майже всі
великоруські землі, великий князь московський Іван III висунув
претензії на білоруські та українські землі як на історичну
спадщину династії Рюриковичів.
необхідністю протистояння нападам татар

Східна Пруссія - провінція королівства Пруссія. Колишній член

Північнонімецького союзу, вважалася "житницею" Німецької
імперії.

За рішенням Потсдамської конференції Пруссію ліквідували як

державне утворення. Східну Пруссію розділили між Радянським
Союзом і Польською республікою. До складу Радянського Союзу
разом зі столицею Кенігсбергом (перейменований на Калінінград)
увійшло більше третини (17 757 км²) Східної Пруссії, на території
яких створили Калінінградську область РРФСР (15 100 км²), а
невелику частину - 2 657 км², яка містила частину Куршської коси і
місто Клайпеда з околицями - т.зв. Клайпедський край, передали
Литовській РСР. Більше половини Східної Пруссії відійшло
Польській республіці - близько 19 236,9 км², що приблизно
збігається з Вармінсько-Мазурським воєводством.
 Східнослов'янські племена
Східні слов'я́ни (бєл. Усхо́днія славя́не)- загальна назва
народів, що розмовляють східнослов'янськими мовами. До
східних слов'ян відносять білорусів, росіян і українців. Вони
є нащадками слов'яномовних племен, що мешкали на
Східноєвропейській рівнині в IX-XI століттях. До цих
племен відносять літописних полян, сіверян, древлян,
дулібів, білих хорватів, тиверців, уличів, дреговичів,
кривичів, в'ятичів, радимичів і словенів.
Сучасні східнослов'янські народи і етнографічні групи:
· Українці
Бойки
Гуцули
Литвини
Лемки
Підляшуки
Пінчуки
Подоляни
Поліщуки
Русини
Слобожани
Білоруси
Поліщуки
Росіяни

· Література Середньовіччя
Практично нічого не збереглося від польської літератури періоду до
християнізації Польщі 966 року. Язичницька літературна традиція
існувала винятково в усній формі і християнські автори не вважали
за потрібне зафіксувати її в письмовій формі.

Особливістю цього періоду є те, що практично всі твори, які

відносяться до Польщі, написані не поляками. Наприклад, автор
найдавнішої польської хроніки, праці якого збереглися до нашого
часу, був іноземцем, найімовірніше угорцем. У Польщі його
вважали французом, і звідси його прізвисько Галл Анонім. Літопис
його доведено до 1113 року. Його праця, написана латинською
мовою, є основоположником польської літературної традиції
латиною.
Вінцентій Кадлубек
Цю традицію в польській історіографії продовжив перший автор-
поляк - латинський єпископ Кракова Віцентій Кадлубек. За
дорученням короля Казимежа II Справедливого В.Кадлубек написав
історію Польщі (твір про період польської історії до початку XIII
століття).

Уперше польську мову було використано в Книзі Хенрикова -

літописі цистерціанського монастиря в Хенрикові, Сілезія,
написаному між 1269 і 1273 роками.

Велика частина ранніх польських текстів перебували під сильним

впливом латинської релігійної літератури. Наприклад, найдавніша
пам'ятка польської літератури - релігійний гімн і бойова пісня,
написана в X-XIII століттях, Богородиця. Крім цієї пісні збереглися
також уривки францисканських проповідей у записах, що належать
до XIV століття. Ці твори відомі під назвою Проповідей Святого
Хреста, - за місцевістю, де зберігалися ці проповіді (монастир на
Лисій горі, що пізніше була названа горою Святого Хреста). Вони
являють собою короткі конспекти, які ксьондзи використовували
для проповідей.

XIII століття - епоха масового "навернення" польських селянських

мас у християнство - було одночасно століттям полонізації
католицької церкви. У середовищі вищого духовенства з'являється
все більше поляків. У цей період відбуваються також глибокі
господарські зміни. На околицях замків починають розвиватися
міські поселення. Внаслідок економічних умов, припиняється
звичайний до того часу експорт невільників. Посилено заселяються
міста і землі. Прибульцями були переважно німці, які приносили із
собою вищу сільськогосподарську культуру, створювали ремесла й
торгівлю. Звичаї та феодальні установи також приходять із
Німеччини. Вплив німецької мови на польську був дуже великим. І
в XIV столітті в лицарських замках, монастирях і в містах
процвітала німецька мова. Писали значно більше, але виключно
латиною. Найзначнішим твором цього періоду є літопис Янка з
Чарнкова