Візантійська імперія є спадкоємицею іншої великої імперії – 

Римської. В 395 році,

після смерті римського імператора Феодосія І відбувся поділ Римської імперії на
Західну і Східну. Поділ відбувся між двома синами .старший син Флавій став
імператором Східної римської імперії, а молодший син Гонорій – Західної римської
імперії. Спершу поділ цей був чисто номінальним, і в очах мільйонів громадян
наддержави античності це була все та ж одна велика Римська імперія.
Але як ми знаємо поступово Римська імперія стала хилитися до своєї загибелі, чому в
чималому ступені сприяли як падіння моралі в самій імперії, так і хвилі войовничих
варварських племен, що то і діло нападали на межі імперії. І ось вже в (5)V столітті
Західна римська імперія остаточно занепала, вічне місто Рим було захоплене і
розграбоване варварами, епосі античності прийшов кінець, настало середньовіччя.
Але Східна римська імперія завдяки щасливому збігу обставин вціліла, центр її
культурного і політичного життя сконцентрувався навколо нової столиці імперії
Константинополя, який став в середні віки найбільшим містом в Європі. Хвилі
варварів пройшли стороною, хоча, зрозуміло, теж мали свій вплив, але наприклад,
від лютого гунського завойовника Аттіли правителі Східної римської імперії
розсудливо вважали за краще відкупитися золотом, ніж воювати. Та й руйнівний
порив варварів був спрямований саме на Рим і Західну римську імперію, що
врятувало Східну імперію, з якої після падіння Західної імперії в V столітті і
утворилася нова велика держава Візантія або Візантійська імперія.
Хоча населення Візантії і складалося переважно з греків, вони завжди відчували себе
спадкоємцями Римської імперії і називали відповідно – «ромеями», що по-грецьки
означає «римляни».
Вже з (4)VI століття за правління блискучого імператора Юстиніана і його не менш
блискучої дружини Феодори  Візантійська імперія починає потихеньку відвойовувати
території зайняті в свій час варварами. Так візантійцями у варварів лангобардів були
захоплені значні території сучасної Італії, що колись належали Західній римській
імперії, влада візантійського імператора простягається і в північну Африку, тамтешнє
місто Олександрія стає важливим економічним і культурним центром імперії в цьому
регіоні. Військові походи Візантії простягаються і на Схід, де протягом кількох століть
йдуть безперервні війни з персами.
Саме географічне положення Візантії, що розкинула свої володіння відразу на трьох
континентах (Європі, Азії, Африці) зробило з Візантійської імперії своєрідний місток
між Заходом і Сходом, країною, в якій змішалися культури різних народів. Все це
наклало свій відбиток на суспільне і політичне життя, релігійно-філософські ідеї і
звичайно ж мистецтво.
Умовно історію Візантійської імперії історики поділяють на п’ять періодів
:
 Перший період розквіту імперії, її територіальних експансій за імператорів
Юстиніана і Іраклія тривав з V по VIII(8) століття. У цей період відбувається
активний світанок візантійської економіки, культури, військової справи.
 Другий період почався з правління візантійського імператора Лева III Ісавра, він
тривав з 717 по 867 рік. У цей час імперія з одного боку досягає найбільшого
 розвитку своєї культури, але з іншого він супроводжується численними
заворушеннями, в тому числі релігійними (іконоборством),

 Третій період характеризується з одного боку закінченням  і переходу до
відносної стабільності, з іншого постійними війнами з зовнішніми ворогами, він
тривав з 867 по 1081 рік. Цікаво, що в цей період Візантія активно воює зі своїми
сусідами болгарами і нашими далекими предками, русичами. Так, саме на цей
період припадають походи наших Київських князів Олега (Віщого), Ігоря,
Святослава на Царгород (на Русі називали столицю Візантії Константинополь).
 Четвертий період почався з правління династії Комнінів, перший імператор
Олексій Комнін зійшов на візантійський престол у 1081 році. Також цей період
відомий як «Комнінське відродження», назва говорить сама за себе, в цей період
Візантія відроджує свою культурну і політичну велич, що дещо поблякла після
смут та постійних воєн. Комніни виявилися мудрими правителями, вміло
балансуючи в тих непростих умовах, в яких опинилася Візантія в той час: зі
Сходу кордони імперії все активніше тіснили турки-сельджуки, з Заходу дихала
католицька Європа, яка вважала православних візантійців відступниками та
єретиками, що не набагато краще за невірних мусульман.
 П’ятий період характеризується занепадом Візантії, який призвів, в результаті, до
її загибелі. Він тривав з 1261 року по 1453 рік. У цей період Візантія веде
відчайдушну і нерівну боротьбу за виживання. Османська імперія, нова, на цей
раз мусульманська наддержава середньовіччя, остаточно змела Візантію.

Падіння імперії
В першу чергу найважливішою причиною стало посилення Османської імперії, по суті,
Візантія стала однією з перших жертв, згодом османські яничари та сипахи чимало
нервів потріпають і багатьом іншим європейським народам, дійшовши навіть до Відня
у 1529 році (звідки їх виб’ють тільки об’єднаними зусиллями австрійські та польські
війська короля Яна Собеського).
Але крім турків Візантія мала і ряд внутрішніх проблем, постійні війни виснажили цю
країну, багато територій, якими вона володіла в минулому, виявилися втраченими.
Позначився і конфлікт з католицькою Європою, що вилився в четвертий хрестовий
похід, спрямований не проти невірних мусульман, а таки проти візантійців, цих
«неправильних православних християн-єретиків» (з точки зору католиків-
хрестоносців, звісно). Чи варто говорити, що четвертий хрестовий похід, результатом
якого стало тимчасове завоювання Константинополя хрестоносцями і утворення так
званої «Латинської республіки» був ще однією важливою причиною подальшого
занепаду і падіння Візантійської імперії.
Також падінню Візантії чимало сприяли й численні політичні смути, що
супроводжували заключний п’ятий етап історії Візантії. Так, наприклад, візантійський
імператор Іоанн Палеолог V, який правив з 1341 по 1391 роки, скидався з престолу
цілих три рази (цікаво, що спершу своїм свекром, потім сином, потім онуком). Турки ж
вміло використовували інтриги при дворі візантійських імператорів у своїх корисливих
цілях.
У 1347 році по території Візантії прокотилася найстрашніша епідемія чуми, чорної
смерті, як називали цю хворобу в середні віки, епідемія забрала приблизно третину
жителів Візантії, що стало ще однією причиною послаблення і падіння імперії.
Коли стало зрозуміло, що турки от-от зметуть Візантію, остання стала знову шукати
допомоги у Заходу, але з католицькими країнами, а також римським папою відносини
були більш ніж натягнуті, на допомогу прийшла тільки Венеція, чиї купці вигідно
торгували з Візантією, а в самому Константинополі був навіть цілий венеціанський
купецький квартал. В цей же час Генуя, що була торговим і політичним противником
Венеції, навпаки всіляко допомагала туркам і була зацікавлена в падінні Візантії (в
першу чергу з метою доставити проблем своїм торговим конкурентам венеціанцям).
Одним словом, замість того, щоб згуртується і допомогти Візантії встояти під ударом
турків-османів, європейці переслідували свої особисті інтереси, жменька
венеціанських солдатів і добровольців, все-таки відправлена на допомогу
осадженому турками Константинополю вже нічим зарадити не могла.
‘
Облога Константинополя турками.
29 травня 1453 року давня столиця Візантії, місто Константинополь впав (згодом був
перейменований турками в Стамбул), разом з ним впала і колись велика Візантія.