Походження та розселення

індоєвропейців. Індоєвропейські мови.

Солодовник Анна ст-21
 Відкриття індоєвропейців

• Високий рівень розвитку людства на початку третього тисячоліття

значною мірою зумовлений культурними досягненнями європейської
цивілізації, засновниками та творцями якої були передусім народи
індоєвропейської мовної сім'ї – індоєвропейці (далі-е). Крім того,
розселення і-е народів значною мірою зумовило сучасну етнополітичну
карту Європи та Західної Азії. Цим пояснюється надзвичайна наукова
значущість проблеми походження індоєвропейської сім'ї народів для
історії людства взагалі та для первісної історії України зокрема.
• Таємниця походження і-е вже більше двох століть хвилює вчених
багатьох країн. Головна складність у її вирішенні лежить, перш за все, у
комплексності та міждисциплінарності проблеми. Тобто для її вирішення
необхідне залучення даних та методик різних наукових дисциплін:
лінгвістики, археології, первісної історії, антропології, письмових джерел,
етнографії, міфології, палеогеографії, ботаніки, зоології та навіть
генетики та молекулярної біології. Жодна з них окремо, у тому числі й
останні сенсаційні побудови генетиків, не в змозі вирішити проблему
самостійно.
• Чорнобильська катастрофа 1986 р. співпала у часі з 200-річчям великого
відкриття члена Верховного суду Індії в Калькутті сера Вільяма Джонса,
яке Гегель порівняв із відкриттям Нового Світу Колумбом. Читаючи
книжку релігійних гімнів арійських завойовників Індії Ригведу, У.Джонс
дійшов висновку про спорідненості генетичних попередників і-е мов –
санскриту, латині, давньогрецької, німецьких, слов'янських. Справу
англійського юриста продовжили німецькі лінгвісти ХІХ ст., які розробили
принципи порівняльного аналізу мов та остаточно довели походження і-
е від одного спільного предка. З тих пір ретельно досліджені як сучасні,
так і мертві мови. Останні відомі за священними текстами Ригведи
середини ІІ тис. до н.е., пізніше записані санскритом, гімнам Авести
рубежу ІІ-І тис. до н.е. хетів Анатолії ІІ тис. до н.е., тохарськими
священними текстами Синдзяна Західного Китаю
Класифікація індоєвропейських мов та народів

У середині ХІХ ст. німецький лінгвіст А.Шлейхер

запропонував принцип реконструкції праіндоєвропейської
лексики методом порівняльної лінгвістичної палеонтології.
Застосування порівняльної лінгвістики дозволило розробити
схему генетичного дерева і мов. Наслідком столітніх зусиль
лінгвістів була класифікація мов, яка в основному
оформилася до кінця ХІХ ст. Однак і понині серед фахівців
немає єдиної думки про кількість не тільки мов, а й мовних
груп народів. До найбільш визнаних належить
класифікаційна схема, яка охоплює 13 етномовних груп і-е
народів: анатолійська, індійська, іранська, грецька,
італійська, кельтська, іллірійська, фригійська, вірменська,
тохарська, германська, бал. Кожна з цих груп складається з
багатьох близькоспоріднених сучасних і вже мертвих мов.
 Анатолійська

• група охоплює хетську, лувійську, палайську,

лідійську, лікійську, карійську, а також, так звані
«малі мови»: пісидійську, кілікійську, меонську.
Вони функціонували у Малій Азії (Анатолії) протягом
ІІ тис. до н.е. Три перші мови відомі з текстів 15000
глиняних клинописних табличок, здобутих
німецьким археологом Гуго Вінклером у 1906 р. У
процесі розкопок столиці Хетського царства міста
Хаттуса на схід від Анкари. Тексти були виконані
аккадським (ассиро-вавилонським) клинописом, але
невідомою мовою, яка була дешифрована в 1914 р.
чехом Б. Грозним і отримала назву хетського або
несійського. Серед маси ритуальних і ділових текстів
хетською мовою знайдено нечисленні записи
спорідненою хетською лувійською та палайською
мовами, а також неіндоєвропейською хаттською.
Автохтони Малої Азії хати були завойовані на
початку ІІІ тис. до н. хеттами, проте вплинули на
мову індоєвропейських завойовників.
• Раннеанатолійські хетські, лувійські, палалайські
мови функціонували в Малій Азії до VIII ст. до н.е. та
в античний час дали початок пізньоанатолійським
лідійській, карійській, кілікійській та ін. мовам, носії
яких були асимільовані греками в час еллінізму
близько ІІІ ст. до н.е.
Індійська

•  група: мітанійський, ведійський, санскрит, пракріти, урду,

хінді, біхалі, бенгалі, орія, маратхі, синдхі, панджабі,
раджастхані, гуджараті, бхілі, кхандеші, орачі, кафірські або
нурістанські .
• Мітанійською мовою розмовляла правляча верхівка держави
Міттані, яка у ХV–ХІІІ ст. до н.е. існувало у верхів'ях Тигра та
Євфрату. Індійська група мов походить від мови аріїв, які в
середині ІІ тис. до н. просунулися з півночі в долину Інду.
Найдавніша частина їхніх гімнів була записана у І тис. до н.е.
ведійською мовою, а у ІІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е. -
Літературною мовою санскритом. Класичним санскритом
написані священні ведійські книги брахмани, упанішади,
сутри, а також епічні поеми Махабхарата та Рамаяна.
Паралельно з літературним санскритом у
ранньосередньовічній Індії функціонували живі мови
пракріти. Від них походять сучасні мови Індії: хінді, урду,
бихали, бенгалі тощо. Тексти на хінді відомі з ХІІІ ст.
• Кафірські, або нурістанські мови поширені в Нуристані –
гірському районі Афганістану. У горах Північного Афганістану
та прилеглих гірських районах Пакистану та Індії поширені
близькі кафірські дардські мови.
 Іранська

•  група мов: авестійська, давньо-перська,

мідійська, согдійська, хорезмійська,
бактрійська, парфянська, пехлеві, сакська,
масагетська, скіфська, сарматська, аланська,
осетинська, ягнобська, аджська талишський,
курдський, белуджський, татський і т.д. Ірано-
арійська група споріднена з індо-арійською і
походить від мови аріїв, які у другій половині
ІІ тис. до н.е. заселили Іран або Айріян, що
означає «країна аріїв». Пізніше їхні гімни були
записані авестійською мовою у священній
книзі послідовників Заратустри Авесті.
Мідійська – мова племен, які населяли
Північний Іран у VIІІ–VI ст. до н.е. перед
появою Перського царства Ахеменідів.
Парфяни мешкали в Центральній Азії ІІІ ст. до
зв. е. – ІІІ ст. е., до того часу, поки їх царство не
завоювали в 224 р. Сасаніди. Пехлеві –
літературна мова Персії сасанідського часу
(ІІІ–VIІ ст. н.е.). На початку нашої ери в
Центральній Азії функціонувала також
согдійська, хорезмійська та бактрійська мови
іранської групи.
 Грецька

•  виділяють три головні епохи: давньогрецьку (ХV ст. до н.е. – ІV ст.

н.е.), візантійську (ІV–ХV ст. н.е.) та новогрецьку (з ХV ст.).
Давньогрецька епоха ділиться на чотири періоди: архаїчний
(мікенський чи ахейський), який датується ХV–VIІІ ст. е., класичний
(VIІІ–ІV ст. до н.е.), елліністичний (ІV–І ст. до н.е.), пізньогрецький
(І–ІV ст. н.е.). У класичний та елліністичний періоди у Східному
Середземномор'ї були поширені діалекти: іонійсько-аттичний,
ахейський, еолійський та дорійський. Грецькі колонії Північного
Причорномор'я (Тіра, Ольвія, Пантікапей, Танаїс, Фанагорія та ін.)
користувалися іонійським діалектом, оскільки були засновані
вихідцями зі столиці Іонії м. Мілета в Малій Азії
• Найдавніші пам'ятки грецької мови написані крито-мікенським
лінійним листом «В» у ХV–ХІІ ст. до н.е. Поеми Гомера «Іліада» та
«Одіссея», що описують події Троянської війни ХІІ ст. до н.е.
вперше були записані у VІІІ–VІ ст. до н.е. давньогрецьким
алфавітом, що поклало основу класичній грецькій мові.
Класичний період характеризується поширенням у грецькому світі
аттичного діалекту. Саме на ньому в період еллінізму
формувалося загальногрецьке койне, яке під час походів
Олександра Македонського поширилося по всьому Східному
Середземномор'ю, де панувало в римські і візантійські часи.
Літературна мова Візантії суворо відповідала нормам класичного
атичного діалекту V–IV ст. до н.е. Його використав двір
візантійського імператора аж до падіння Константинополя під
ударами турків 1453 р. Остаточно сучасна грецька мова
сформувалася лише у ХVІІІ–ХІХ ст.
 Італійська

• група мов включають оскську,

вольську, умбрійську, латинську та
походження від останнього романські
мови: італійську, іспанську,
португальську, каталонську,
сардинську, ретороманську,
провансальську, французьку,
румунську та ін. Написи
спорідненими оскським, вольським
з'явилися у Центральній Італії в
середині І тис. до н. У процесі
романізації провінцій у першій
половині І тис. до н. латинські
діалекти поширилися Римської
імперії. У ранньому середньовіччі цей
«кухонний латинський» став основою
формування романської групи мов.
Кельтську

• групу мов складають галльську, ірландську, бретонську,

кінську, валлійську, гелльську (шотландську), прислівник
о.Мен. Античні джерела вперше згадують кельтів у V ст. до
н.е. на територіях між Карпатами на сході та Атлантичним
узбережжям на заході. У ІV–ІІІ ст. до н.е. мала місце
потужна кельтська експансія на Британські острови, на
територію Франції, Піренейський, Апеннінський,
Балканський півострова, Малу Азію, в центральних
районах якої вони осіли під ім'ям галатів. З кельтами
пов'язують латенську археологічну культуру V-І ст. е., а
районом їх формування вважають північно-західні
передгір'я Альп. Внаслідок експансії спочатку Римської
імперії, і потім німецьких племен (перш за все англів,
саксів, ютів) кельти були витіснені крайній північний захід
Європи.
• Мова асимільованих римлянами галів території Франції
почала І тис. н.е. відомий дуже мало з нечисленних
включень до латинських текстів. Бретонська, корнська,
валлійська мови півостровів Бретонь у Франції, Корнуолл
та Уельс у Великій Британії походять від мови бриттів, які
розпорошилися під натиском англосаксів у V–VІІ ст.
Шотландська та мінська мови близькі з ірландською, яка
фіксується письмовими джерелами ІV, VІІ, ХІ ст.
 Іллірійська

• група мов охоплює балкано-іллірійську,

месапську, албанську мови. Іллірійці – група
індоєвропейських племен, яка, судячи з
античних джерел, принаймні з VІІ ст. до н.е.
мешкала в Карпатській улоговині, на
Середньому Дунаї, на північному заході
Балканського півострова (рис. 2). Її
археологічною відповідністю є так званий
східний гальштат VІІІ–V ст. до н.е. Іллірійські
племена були асимільовані римлянами, і потім
південними слов'янами. Албанська мова –
іллірійський релікт, який зазнав істотного
впливу латині, грецької, слов'янських та
фракійських діалектів. Албанські тексти відомі
із ХV ст. Месапський – відгалуження від
іллірійського мовного масиву північного
заходу Балканського півострова, який зберігся
у вигляді намогильних та побутових написів V–
I ст. до н.е. на сході Апеннінського півострова в
Калабрії.
  фригійська Вірменська Тохарський

До групи входять фракійські діалекти даків, гетів, мова – умовна назва і-е діалектів, які у
мова споріднена з фрігійською, а через неї
мезів, одрисів, трибалів, які в античні часи VІ–VІІ ст. н.е. функціонували у
пов'язана з фракійськими діалектами Балкан. За
мешкали в Трансільванії, на Нижньому Дунаї та на Китайському Туркестані (Уйгурії).
античними джерелами вірмени прийшли у
північному сході Балканського півострова. Вони Відомий із релігійних текстів Сіньцзяну.
Закавказзі з Фригії, а фригійці до Малої Азії з
були асимільовані римлянами у ІІ–ІV ст. та В. Н. Даниленко (1974, с. 234) вважав
Фракії, що підтверджується археологічними
слов'янами у ранньому середньовіччі. Їхніми предками тохар населення ямної
матеріалами. І. М. Дьяконов вважав вірмен
романізованими нащадками були середньовічні культури, яке у ІІІ тис. до н.е. досягло
нащадками фригійців, частина яких після падіння
волохи – прямі предки сучасних румунів, мова Центральної Азії, де трансформувалося
Фригії відійшла на схід у Закавказзі на землі
яких, однак, належить до романської групи. на афанасьєвську культуру. У пісках
хуритто-урартійців. Правірменська мова частково
Фригійці – народ, предки якого (мушки) у ХІІ ст. до Західного Китаю знайдено мумії
трансформувалася під впливом мови аборигенів.
н.е. прийшли з північного сходу Балканського світлолопігментованих північних
Найдавніші вірменські тексти датуються V ст.,
півострова до Малої Азії. І. М. Дьяконов вважав, європеоїдів І тис. до н.е., геном яких
коли єпископом Месропом Маштоцем створили
що вони брали участь у руйнуванні Трої та демонструє схожість із геномом кельтів
вірменський алфавіт. Мова того часу (грабар)
Хетського царства (Історія Стародавнього Сходу, та німців північного заходу Європи.
функціонувала до ХІХ ст. У ХІІ–ХVІ ст. почали
1988, т. 2, с. 194). Пізніше на півночі Анатолії Деякі дослідники пов'язують ці знахідки
формуватися два діалекти сучасного
виникла держава Фрігія зі столицею Гордіон, яку з тохарами, остаточно асимільованими у
вірменського: східний араратський та західний
зруйнували кіммерійці близько 675 р. до н. Х ст. тюрками-уйгурами.
константинопольський.
Фригійські написи датуються VІІ–ІІІ ст. до н.е.