Історія латинської мови поділяється на кілька періодів, включаючи архаїчний,

класичний і пізній періоди. Кожен з цих періодів має свої особливості в розвитку
латинської мови.

1. Архаїчний період (VIII століття до н.е. - I століття до н.е.):

 Цей період охоплює ранні етапи розвитку латинської мови, коли вона ще не
була стандартизованою.
 Здебільшого, мова цього періоду відома нам завдяки написам на кам'яних
табличках, називаних "латинськими написами".
 Граматика і лексика були менш розвиненими порівняно з подальшими
періодами.

Цей період в історії мови називають архаїчним (240-81 pp. до н. е.). Видатним
представником цього періоду є римський комедіограф Плавт (254-184 pp. до н. е.), від
якого до нас дійшло 20 комедій повністю і одна - у фрагментах. Іншим представником
архаїчного періоду є Теренцій (190-159 pp. до н. е.), автор шести комедій.

2. Класичний період (I століття до н.е. - V століття н.е.):

 Класичний період латинської мови був часом розквіту і розвитку.
 Основною формою класичного латинського була літературна мова, яка
використовувалася в літературних творах і в громадських справах.
 Важливі автори, такі як Цицерон, Вергілій, Лівій, Цезар, створили свої твори в
цей період.

Другий період латинської мови відомий як класичний (81 р. до н. е. -120 р. н. е.). На

класичний період, період найвищого розвитку латинської мови, який у науці
прийнято ділити на два віки - «золотий» і «срібний», припадає діяльність видатних
поетів і прозаїків, які створили латинську літературну мову. Найвизначнішими
представниками «золотого» віку (81 р. до н. е. - 14 р. н. е.) є Цицерон (106-43 pp. до
н. е.), Цезар (100-44 pp. до н. е.), Вергілій (70-19 pp. до н. е.), Горацій (65-8 pp. до н.
е.), Овідій (43 р. до н. е. -18 р. н. е.) та ін. Вони створили загальноприйнятий канон
прозової і поетичної мови. «Срібний» вік, або післякласичний період, (14—120 pp.
н. е.) представляє творчість Сенеки (4 р. до н. е. -65 р. н. е.), Марціала (43-104 pp. н.
е.), Тацита (55-120 pp. н. е.) та ін.
Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний із
перетворенням Риму в наймогутнішу державу Середземномор'я, до складу якої
ввійшли обширні території на заході та південному сході Європи, у Північній Африці
і Малій Азії. До кінця IIст. до н. е. латинська мова панує не тільки на території Італії,
 а й як офіційна державна мова поширюється на Піренейському півострові і в
Південній Франції. Через римських воїнів і купців латинська мова у своїй розмовній
формі доходить до місцевого населення і стає засобом романізації завойованих
територій.


3. Пізній період (V століття н.е. і пізніше):
 Пізній період латинської мови охоплює час падіння Римської імперії і
подальший розвиток мови в середньовіччі і ранньому новому часі.
 З цього часу латинська мова розділилася на різні гілки, які розвивалися
незалежно, такі як церковнослов'янська латина, латинська мова для
наукових і медичних термінів тощо.
 Латинська мова все ще використовувалася в церковних і наукових текстах, і
вона існує до сьогоднішнього дня у вигляді церковно-латинської мови та
мови для медичних і наукових термінів.

Третій період у розвитку латинської мови має назву пізній (пізня латина) (III-VIIст. н. е.). Це
епоха пізньої імперії і виникнення після її падіння варварських держав. Античні традиції у
літературній творчості поступово згасають. Як історичне джерело, зберегли своє значення
твори Амміана Марцелліна (330-400 pp. н. е.), св. Ієроніма (348-420 pp. н. е.), св. Августина
(354-430 pp. н. е.).

Після смерті імператора Феодосія 395 р. н. е. відбувся остаточний поділ Римської імперії на
Східну та Західну. На роз'єднаних землях занепадала освіченість, мовні розбіжності між
римськими провінціями зростали, поступово втрачався латинський елемент. «Вульгарна
(народна) латина» стала мовою-основою для нових національних мов (романських). До
романських мов належать: італійська, яка виникла на території Апеннінського півострова,
французька і провансальська - у Галлії, іспанська і португальська - на Піренейському півострові,
ретороманська - на території Швейцарії і Північної Італії, румунська - у Дакії (сучасна Румунія),
молдавська - у Молдові та ін. Ці мови розвинулися із народної латини і зберігають у своєму
словниковому складі, морфології і синтаксисі латинські ознаки.

2. Середньові́чна лати́ на (лат. Latinitas medii aevi, лат. Media Latinitas; італ. Latino medievale)
— латинська мова часів середньовіччя. Офіційна писемна мова більшості європейських країн
IV—XIV століть. Використовувалася у Католицькій церкві та при дворах європейських монархів
як універсальна мова науки, юриспруденції, літератури тощо. Наступниця класичної
латини і пізньої латини. Стала основою для сучасних романських мов. Незважаючи на ряд
суттєвих відмінностей від класичної латини, люди середньовіччя не сприймали її як окрему
мову. Також — церко́ вна лати́ на (лат. Lingua Latina Ecclesiastica). Сфери застосування
латині в середньовіччі – майже всі сфери суспільного та культурного життя. В 12ст
поновилось читання латинських авторів: Вергілій , Сенека, Цицерон, Овідій. На поч. 16 ст.
 виникає пародійна «макаронічна поезія». Перші словники романських мов складаються на
базі лат. мови. Вчені епохи Відродження намагались відродити латинь. До 18 ст.
продовжує викор. В дипломатії та в якості міжнародної мови. До наших днів латинь викор.
в якості міжнародної в медицині, є джерелом навчальної та технічної термінології. В усі
періоди розмовна та письмова латинь існували паралельно.

Латина в епоху середньовіччя відігравала надзвичайно важливу роль у різних

аспектах життя та культури. Вона була мовою освіти, науки, релігії та державних
справ. Ось деякі ключові аспекти розвитку латинської мови в середньовіччі:

1. Освіта та університети: Латина була мовою навчання в середньовічних

університетах. Студенти та викладачі вивчали, викладали та публікували свої
роботи латиною. Ідеї та знання передавалися через латинські тексти, такі як твори
Августина Блаженного та Томаса Аквінського.
2. Релігія та церковна латина: Латина була офіційною мовою Римської католицької
церкви. Богослужіння, священича література та папські булині були написані
латиною. Теологи, які розвивали християнські доктрини, також використовували
латину для своїх праць.
3. Наука та філософія: Латина використовувалася в наукових працях, філософських
трактатах та медичних текстах. Середньовічні вчені, такі як Роджер Бекон, Альберт
Великий і Томас Аквінський, писали свої твори на латині.
4. Латина в державних справах: Латина використовувалася в офіційних документах,
дипломатичних листах і юридичних текстах. Це була мова ділового спілкування між
європейськими королівствами та імперіями.
5. Збереження класичної спадщини: Латина допомогла зберегти інтелектуальну
спадщину давнього Риму та Греції, оскільки багато класичних текстів було
перекладено на латину.

Хоча латина втратила свою практичну роль в міжособистому спілкуванні на

користь національних мов, вона залишилася мовою освіти, культури та духовності.
Латина продовжує існувати як церковна мова, а також як важливий компонент
інтелектуального спадку Європи.

3 Термін "народна латина" (або "вульгарна латина") відноситься до фази розвитку

латинської мови, яка склалася під впливом мовних змін та еволюції в римських
провінціях, особливо серед простого населення. Народна латина виникла
приблизно в 3-4 століттях нашої ери і поступово перетворювалася у різні романські
мови, такі як французька, іспанська, італійська, португальська, румунська,
каталонська та інші.

Основні риси і характеристики народної латини включають:

1. Фонетичні зміни: Фонетика народної латини в пізній період характ. зміною

музичного наголосу на динамічний. Голосні перестали розрізнятись по довготі та
короткості, зберігаючи лише темброві відмінності. Зникли дифтонги. Значні зміни
 відбул. в консонантизмі народної латини пізнього періоду. Найважливіший з них –
палаталізація [k] перед [e] ,[i], перехід глухих в дзвінкі, дзвінких в фрикативні та
пов’язане з цим зворотнє явище, бетацизм(перехід v в b),відпадання кінцевих
приголосних,випадіння n перед s.
2. Морфологічні зміни: відбувається зміна деяких синтетичних форм аналітичними.
У системі дієслова – це широке використання перифраз. У системі іменника
відбувається спрощення системи відмінювання. У прикметника спостерігаємо
розвиток описових форм для вираження ступенів порівняння. Регулярним стає
використання особових займенників.
3. Лексичні інновації: Під впливом різних мовних груп та національних груп
народної латини з'являлися нові слова і вирази. З часом ці інновації сприяли
розвитку романських мов.
4. Поступове диференціювання: Поступово народна латина розподілялася на різні
гілки, які в кінцевому підсумку розвинулися в окремі мови. Наприклад, латинська
мова в Іспанії відіграла важливу роль у становленні іспанської мови, в Італії -
італійської тощо.

Обсяг народної латини важко точно визначити, оскільки вона існувала в різних
частинах Римської імперії і підлягала впливу різних мовних і культурних факторів.
Проте вона включала в себе всі аспекти мовного спілкування простого населення,
включаючи повсякденну мову, діалекти та різноманітні форми спеціалізованої
комунікації.

Народна латина є важливим аспектом історії латинської мови і романських мов

загалом, оскільки вона є передумовою для формування та розвитку романських
мов, які стали сучасними мовами таких країн, як Франція, Іспанія, Італія та інші.
Першими від загального народно-латинського ареалу Римської імперії відкололися
носії так званої балканської латини, які продовжували населяти Римську
Дакію (нині Трансильванія), яку римська адміністрація офіційно залишила
в 271 році. Так почався процес становлення
сучасних румунської та молдовської мов.
Деякі слова класичної латини були замінені лексикою з народної латини.
Наприклад, класичне Equus (кінь) замінене на caballus (шкапа). Часто слова
класичної латини, запозичені народною латиною за пізніших часів, поряд з більш
просунутими формами передаються у спадок. Очікувані фонетичні зміни (або їхня
відсутність) є свідчення того, що одна з форм була запозичена.
Наприклад, fungus (гриб), знахідний відмінок fungum в народній латині
став fongus. Пізніше це слово перетворилося на італійський fungo, каталонський fong,
португальський fongo та іспанський hongo. Крім того, народна латина Західної
Римської імперії всотала чималий пласт слів з германських мов, які замінили слова
класичної латини. Наприклад:
TURBAS → fulcos (ватага);
CEMENTARIIS → mationibus (мулярі);
NON PERPERCIT → non sparniavit (не зберігати);
GALEA → helme (шолом);
Albus -> blancus (білий, від германського blank — світлий, сяючий);
 Bellum -> guerra (війна, від германського werra — зброя);
Flavus -> blundus(жовтий, від германського blund — жовтавий);
Hortus -> gardinus (сад, від германського gardo).
Silva -> buscus (ліс, від германського busk)

Деякі слова класичної латини в «народному» варіанті змінили своє первісне

значення:

IN ORE → in bucca (bucca(щока) класичної латини перетворилася на рот (Os));

ROSTRUM → beccus (beccus (законопроєкт) класичної латини перетворився
на трибуну (rostrum));
ISSET → ambulasset (isset(пройшло, минуло) класичної латини перетворилося
на шлях (ambulasset));
MILITES → servientes (milites, «воїни, солдати» класичної латини перетворилися
на службовців (servientes));
LIBEROS → infantes (infantes(немовлята) в народній латині стали діти (liberos)).
Хронологія народної латини, також відомої як вульгарна латина, може бути
проблематичною через обмеженість лінгвістичних свідчень та недостатню кількість
письмових джерел з того часу. Це призводить до деяких проблем у визначенні
точних дат і фаз розвитку цієї мови. Ось деякі основні проблеми хронології
народної латини:

1. Відсутність письмових джерел: Зазвичай народна латина була мовою простого

населення, яке не відзначалося високим рівнем грамотності. Це призвело до того,
що знайдені письмові тексти на народній латині є рідкісними. Збереглі тексти
зазвичай включають легенди, народні оповідання, листи, надписи та інші
неформальні матеріали.
2. Лінгвістичні регіональні варіації: Народна латина розвивалася в різних частинах
Римської імперії, і тому виникли регіональні варіації. Це ускладнює визначення
єдиного хронологічного розвитку для всіх регіонів.
3. Зміна способу письма: Наприкінці Римської імперії змінювалася практика письма,
і стандартний алфавіт зазнав деяких змін. Це також може вплинути на
ідентифікацію письмових текстів на народній латині.
4. Перехід до романських мов: Народна латина поступово еволюціонувала у
романські мови, і цей процес був плавним і тривалим. Тому визначити точний
момент переходу може бути складним завданням.
5. Лексичні і граматичні інновації: Народна латина могла використовувати слова та
форми, які не були характерними для класичної латини. Визначення, коли саме ці
інновації стали загальнопоширеними, також може бути непростим завданням.

Усі ці проблеми роблять складним встановлення точної хронології народної

латини. Багато дослідників роблять це на основі дослідження археологічних
знахідок, письмових джерел і порівняльного аналізу мовних структур, але точні
дати та фази розвитку залишаються предметом дискусій серед лінгвістів і істориків.
 4 Найповнішим видання латинських надписів вважається Corpus inscriptionum
latinarum, яке було створено спеціалістами Берлінської академії наук під
керівництвом науковця Теодора Моммзена. В основу класифікації надписів був
покладений територіальний принцип. Але через те, що видання містить сто тисяч
надписів, воно є не дуже зручним у щоденній роботі. Тому була видана інша збірка
надписів Германа Дессау, яка містить близько десяти тисяч надписів. Це видання
за основу мало хронологічний та змістовий принципи. Багатий матеріал дають
тексти початкового етапу римської літератури, III – II ст. до н.е., коли ще остаточно
не склалася норма літературної латини, - драматургічна спадщина Плавта і
Теренція. Комедії Плавта написані на розмовній мові освічених римлян того часу.
Але, йдучи на зустріч своєму простуватому глядачу, Плавт наповнює п’єси
прислів’ями, примовками і навіть лайкою, тобто арсеналом лексикону римських
вулиць. Мова його персонажів являє собою чудовий зразок розмовної ЛМ і
дозволяє судити про характер для цього часу мовленнєвих явищ.

У Плавта зустрічаються і характерні для розмовної мови прийменникові конструкції

замість непрямих відмінків, описові ступені порівняння і інші явища розмовного
мовлення.

В прологах до своїх комедій Теренцій часто звертається до широкої публіки. Тому,

хоча мова п’єс Теренція більш оброблена, очевидно, що і цей драматург
орієнтував мовлення своїх персонажів на смаки численних глядачів, звідти і
просторічні звороти, розмовна побудова фрази, згодом небажані в літературній
нормі.

Цікавий матеріал дає епістолярна спадщина – особливо листи Цицерона.

Найбільший інтерес представляє переписка оратора з його другом Аттіком. Листи
часто написані поспіхом, вони яскраво передають настрій автора і, завдяки
необробленості стилю, являються достовірним свідченням повсякденної
розмовної мови автора.

Дуже великий матеріал дає перший римський роман «Сатирикон» Петронія. Він
представляє собою зразок розмовного мовлення того часу, свідомо відтвореного
автором. В лексиці персонажів багато слів розмовного стилю, що не зустрічаються
в літературній мові. Мова героїв відображає характерні для розмовного мовлення
цього часу фонетичні відступи від літературної норми. Зафіксовані відхилення в
граматичній системі: перехід іменників середнього роду в групу чоловічого,
розвиток прийменникових конструкцій і т.д. Багато прислів’їв та чисто розмовних
виразів.

1. Історичні твори: Деякі історичні твори, такі як "Готська війна" Йордана (Jordanes) і
"Римська історія" Амміана Марцеліна (Ammianus Marcellinus), містять описи подій і
явищ, що стосуються народної латини.
2. Юридичні документи: Юридичні тексти, такі як закони, угоди та документи, були
також написані на народній латині. Ці документи важливі для розуміння юридичної
мови цього періоду.
3. Література релігійного змісту: Латина була мовою багатьох релігійних текстів,
включаючи біблійні переклади, тексти церковних отців та інші релігійні записи.
4. Граматики і словники періоду пізньої Імперії та раннього середньовіччя: Деякі
лінгвісти та філологи збирали граматичні правила і словникові дані про народну
латину, що допомагають реконструювати мову того часу.
5. Глоси та схолії: Глоси та схолії - це коментарі та пояснення, які додавалися до
класичних латинських текстів, і вони часто містять приклади народної латини.

5 Народна латина під час свого розвитку проявляла діалектне членування, тобто
вона розглядалася як сукупність різних говорів або діалектів, що існували в різних
регіонах Римської імперії. Це діалектне розмаїття виникло внаслідок впливу різних
мовних, етнічних та культурних факторів на народну латину в різних частинах
імперії. Діалектична різноманітність народної латини включала наступні аспекти:

1. Регіональні діалекти: У різних провінціях Римської імперії сформувалися різні

діалекти народної латини, які мали свої особливості фонетики, лексики та
граматики. Найбільш відомими діалектами були іберійський (в Іспанії), галльський
(в Галлії), германський (в північних провінціях) та італійський (в Італії).
2. Соціальні різниці: Відмінності в уживанні мови також відзначалися серед різних
соціальних груп. Високоосвічена еліта і простий народ можуть використовувати
різні лексичні та граматичні форми.
3. Релігійні впливи: Церковна латина, яка використовувалася в церковних текстах,
також могла відрізнятися від народної латини і мати свої специфічні особливості.
4. Вплив інших мов: Внаслідок контакту з іншими мовами, такими як грецька,
кельтська і германська, в народну латину можлили ввійти певні запозичення і
впливи.
5. Часові зміни: Розвиток народної латини з часом призводив до змін у діалектах. Під
впливом різних факторів деякі діалекти розвивалися в інших романських мовах.

Це діалектне розмаїття народної латини було важливим етапом у формуванні

романських мов, таких як іспанська, французька, італійська, португальська,
румунська та інші. Кожен з цих діалектів розвивався відповідно до своїх
специфічних умов і став підґрунтям для становлення окремої романської мови.

Головним центром контактів РМ з германськими мовами під час романізації була

долина долина р.Рейна. На пізньому етапі історії Римської імперії, з початком
навали германських племен жителі Романії в різних її частинах зіштовхувалися з
різними германськими мовами. Тому для італійської мови характерні запозичення
з мови остготів і лангобардів, для французької – франків, для провансальської –
бургундів для іспанської – вестготів та вандалів. Правда, враховуючи, що відміни
германських мов одна від одної були не дуже значними, могло виявитися, що одне
й теж слово було запозичене з різних германських мов, в різний час і в різних
місцевостях, але встановити точні умови його запозичення не виявляється
можливим: герм.suppa – фр.soupe, пров. кат., ісп., порт., sopa, іт.zuppa «суп»

Сліди остготського перебування залишилися в основному в топоніміці Північної

Італії. Лангобардські елементи в італійській лексиці, більш численні, складають
 більше 300 слів, які поширилися в різних областях і які частково проникли і
літературну мову. Balk, palk дали balco, balcone, palco. Франкського походження
деякі : baro «вільна людина» - фр. baron, ісп. varón, іт. barone. Вплив франкської
проявляється також у фонетиці та словотворі. Германська аспірата “h”, суфіксація
–ard, -art, -aud…

Іспанська та португальська виділяються з усіх західнороманських мов найменшою

кількістю германізмів. Серед популярних іспанських імен – запозичені Fernando,
Ramiro, Alfonso, Elvira.

Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з

мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої
мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.
Субстрат (термін Дж. Асколі) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в
мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці
чужинців; сліди витісненої місцевої мови. Наприклад, кельтський (галльський)
субстрат для французької мови, фракійський субстрат для румунської мови,
іберійський субстрат для іспанської мови та ін.
Суперстрат (термін В. Вартбурга) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися
в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців у мові-переможниці
корінних жителів. Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом для мов
Західної Європи, німецька для чеської, мова норманських завойовників для
англійської, германська мова франків для французької, та ін. Близьким до
перелічених є термін адстрат.
Адстрат (термін М. Вартолі) — сукупність рис мовної системи, які з'явилися
внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів
сусідніх народів. На відміну від субстрату і суперстрату цей тип мовної взаємодії є
нейтральним: при ньому не відбувається асиміляції етносу і розчинення однієї
мови в іншій; це своєрідний прошарок між двома мовами. Як приклад можна
навести білорусько-литовський, словенсько-італійський та інші адстрати.

Теорія стратів (або мовних страт) - це концепція в лінгвістиці, яка досліджує

взаємодію різних мовних шарів або страт у мовному контексті. Ця концепція стала
важливою частиною сучасного вивчення мовної історії і мовної зміни. Щоб краще
зрозуміти теорію стратів, розглянемо її історію та основні поняття:

Історія питання:

1. Виникнення теорії стратів: Концепція страт в лінгвістиці була розвинена в середні

віки і має свої корені у дослідженнях мовного розвитку в межах окремих
культурних і географічних спільнот. Вона була вперше формалізована в
середньовічних граматичних дослідженнях, де вивчалася взаємодія латинської та
германської мов.
2. Розробка теорії: Пізніше ця концепція була розвинута і розширена лінгвістами та
філологами, такими як Якоб Грімм (Jacob Grimm), Іоганн Шлейхер (Johann
Schleicher) та іншими, які вивчали розвиток різних європейських мов. Вони
 використовували теорію страт для пояснення, як одні мови вплинули на інші під
час мовного контакту.
3. Сучасне використання: Сучасні лінгвісти використовують теорію стратів для
аналізу мовних контактів, мовної зміни та еволюції мовних систем. Вона допомагає
розкрити, як різні мовні шари або страти вплинули на лексику, фонетику, граматику
і структуру мови внаслідок контакту з іншими мовами.

Основні поняття теорії страт:

1. Мовна страта: Це мовний шар або елемент, який був введений в мову в результаті
контакту з іншою мовою. Це може бути лексика, граматичні конструкції, фонетичні
особливості або будь-який інший аспект мови.
2. Підстрата: Це оригінальна мова або мовний шар, який був змінений або
вплинутий на іншу мову в результаті контакту. Наприклад, латина в ролі підстрати
вплинула на формування романських мов.
3. Надстрата: Надстрата - це мова, яка витіснила або домінує над іншою мовою в
результаті мовного контакту. Наприклад, церковна латина була надстратою в
релігійних текстах і вплинула на розвиток романських мов.

Теорія стратів допомагає лінгвістам розуміти, як виникають і розвиваються мови

під час взаємодії з іншими мовами та культурами. Вона є важливим інструментом
для аналізу мовного розвитку і виникнення нових мовних систем.

6 Французька мова - офіційна мова Французької Республіки, Королівства Бельгії (як і

нідерландська мова), Швейцарської Конфедерації (як і німецька, італійська та
ретороманська), Канади (як і англійська), Республіки Гаїті, Монако, Великого
Герцогства Люксембург (як і німецька), Андорри (як й іспанська та каталонська), а
також у багатьох країнах Африки (Гвінеї, Заїрі, Конго, Малі, Нігері, Сенегалі, Чаді,
Бурунді, Руанді та ін.). Кількість носіїв - 72 млн. Одна з міжнародних мов, офіційна і
робоча мова ООН. Літературна мова утворилася в XVI ст. на основі діалекту Ільде-
Франс із центром у Парижі. Перші писемні пам'ятки належать до VIII ст. -
"Рейхенауські глоси". Писемність - на основі латинської графіки.

Провансальська (окситанська) мова поширена на півдні Франції та в Альпійській

Італії. Розмовляють нею майже 10 млн. осіб. Літературна мова існує з XI ст. (лірика
трубадурів). Після приєднання Провансу до Франції в XIII ст. функціонування
провансальської мови різко обмежилося: в основному використовується в усно-
побутовому спілкуванні.

Каталонська мова поширена в Іспанії (Каталонія, Валенсія, Балеарські острови),

Франції (Руссильйон, Східні Піренеї), в Андоррі та на острові Сардинія. Чисельність
мовців наближається до 8 млн. Літературна мова бере свій початок із ХІП ст. Перші
писемні пам'ятки датуються XI ст. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Італо-романська підгрупа.

До неї входять італійська, сардинська і ретороманська мови.

Італійська мова - офіційна мова Італійської Республіки, Ватикану (як і латинська),
Республіки Сан-Марино і Швейцарської Конфедерації (як і німецька, французька і
ретороманська). Поширена також у США, ФРН, Аргентині, Франції, Бельгії, Ефіопії,
Сомалі, Лівії та на Мальті). Загальна кількість мовців становить 37 млн. Літературна
мова виникла на основі тосканських говірок. Помітну роль у формуванні та
нормуванні літературної мови відіграла творчість Аліг'єрі Данте, Дж. Бокаччо, Ф.
Петрарки. Писемність - на основі латинського алфавіту. Перші писемні пам'ятки
сягають X ст. Італійська мова стала першою національною мовою в Європі.

Сардинська (сардська) мова локалізована на острові Сардинія й прилеглих до нього

островах. Користуються нею майже 1,5 млн. осіб. Функціонує переважно як розмовно-
побутова мова. Вважається найархаїчнішою романською мовою. Писемність - на
латинській графіці.

Ретороманська мова - з 1938 р. одна з офіційних мов Швейцарської Конфедерації.

Розмовляють нею понад 770 тис. осіб в Італії та 50 тис. у Швейцарії (дані 1987 р.).
Дехто вважає, що існує три різні ретороманські мови: швейцарська ретороманська,
тірольська ретороманська і фриульська. Писемність - на основі латинського алфавіту.

Іберо-романська підгрупа.

До неї належать іспанська і португальська мови.

Іспанська мова - офіційна мова Іспанії та 19 країн Латинської Америки. Поширена

також на Філіппінах, в Африці та США. Загальна кількість мовців становить 332 млн.
Одна з шести міжнародних мов, офіційна й робоча мова ООН. Має велику кількість
діалектів. Літературна мова утворилася на основі кастильського діалекту. Писемність
-на латинській графіці. Найдавніша писемна пам'ятка - "Пісня про мого Сіда" (1140
р.).

Португальська мова поширена в Португалії, Бразилії, в деяких країнах Африки та

Азії. Загальна кількість її носіїв перевищує 170 млн. Є офіційною мовою
Португальської Республіки, Федеративної Республіки Бразилії, Республіки Анголи,
Народної Республіки Мозамбік, Республіки Гвінеї-Бісау, Республіки Кабо-Верде та ін.
Утворилася в XII-XIV ст. внаслідок змішування говорів півночі та півдня. Нині
виділяють два варіанти португальської мови - португальський і бразильський. Перші
літературні пам'ятки - пісні трубадурів (кінець XII ст.). Писемність - на основі
латинської графіки.

Балкано- (дако-) романська підгрупа.

До неї належать румунська та молдавська мови.

Румунська мова - офіційна мова Румунії, якою розмовляють майже 26 млн. осіб.
Утворилася на основі народної латини і мов корінного населення римської провінції
Дакії. Перші пам'ятки писемності належать до початку XVI ст. Графікою спочатку
служила кирилиця, а з 1860 р. - латиниця.

Молдавська мова локалізована в Молдові та деяких суміжних державах. Кількість її

носіїв перевищує 2,5 млн. Дуже близька до румунської, тому багато хто вважає її
варіантом (діалектом) румунської. Літературна мова повністю сформувалася в другій
половині XIX ст. Писемність на основі кирилиці в 1989 р. замінена латиницею.

Мертвою романською мовою є латинська, якою користувалися до VI ст. Була

державною мовою Давнього Риму. Багата на літературні твори (епос, лірика, драма,
історична проза, юридичні документи, ораторське мистецтво - з VI ст. до н.е.). Після
утворення на її основі різних романських мов служила літературною мовою в Західній
Європі в середні віки. Мовою католицької церкви залишилася до наших днів. Була і є
джерелом міжнародної наукової термінології. Офіційна мова (як і італійська) держави
Ватикан.