1.

Романські мови є однією з основних груп мов у світі і виникли з латинської мови,
яка була розмовною мовою у Римській імперії. Основні риси романських мов
включають такі характеристики:

Походження від латинської: Романські мови походять від латинської мови, але з
часом еволюціонували і втратили багато латинських рис, стали більш
різноманітними і складними в порівнянні з латинською.

Граматика: Романські мови мають схожу граматичну структуру, таку як схожі

частки мови, правила словоутворення та способи вираження різних граматичних
категорій.

Лексика: Багато слів у романських мовах походять від латинських коренів, але
також містять запозичення з інших мов, особливо з германських, кельтських та
арабських мов.

Поділ на підгрупи: Романські мови поділяються на кілька підгруп в залежності від

географічного розповсюдження та історичного розвитку. Основні підгрупи
включають Італійські мови (італійська, швейцарська німецька, ретороманська),
Іберійські мови (іспанська, португальська, галісійська, каталонська), Французькі
мови (французька, бретонська, окситанська) та Ретороманські мови.

Розповсюдження: Романські мови вживаються в багатьох країнах світу,

основними з них є Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Румунія, Швейцарія,
Латинська Америка та інші регіони, де були колонізовані європейськими країнами.

Щодо кількості романських мов у сучасному світі, це може бути предметом

дискусії, оскільки визначення мови порівнювалось багатьма чинниками, такими як
лінгвістичні відмінності, політичні та культурні чинники. Зазвичай виділяють
близько двадцяти основних романських мов, але включені в цей список можуть
відрізнятися залежно від методу класифікації.

2. Романські мови мають важливий соціолінгвістичний контекст у сучасному світі.

Основні аспекти, які варто враховувати, це ареал їх розповсюдження та
соціолінгвістичні особливості:

Ареал розповсюдження: Романські мови використовуються у численних країнах

світу, особливо в Європі та Латинській Америці. Найбільшими ареалами
розповсюдження романських мов є Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Румунія та
Швейцарія. Ці мови є офіційними відомостями у своїх країнах та мають важливу
роль у культурному житті, освіті та масовій комунікації.

Диглосія: У багатьох романських країнах існує ситуація диглосії, коли існують дві
версії однієї мови: високий стандарт (наприклад, літературна мова) та низький
стандарт (повсякденний діалект або говірка). Це може призводити до різних рівнів
грамотності та комунікативної компетентності серед громадян.
Мовний регіоналізм: Романські мови часто мають регіональні варіації та діалекти.
Наприклад, італійська має такі діалекти, як тосканський, сицилійський, венето та
інші. Ці регіональні особливості можуть бути важливими з точки зору ідентичності
та культурної спільноти.

Вплив інших мов: У романських мовах є велика кількість запозичень із інших

мовних груп, таких як англійська, німецька, арабська та інші. Це свідчить про
вплив інших культур на романські мови і надає їм мовний багатогранник.

Мовна політика: У багатьох романських країнах існують закони та політика,

спрямовані на захист і сприяння використанню романських мов. Наприклад, в
Іспанії та Франції існують закони, що регулюють використання офіційних мов
країни.

Глобалізація і мовна зміна: З розвитком глобалізації романські мови також

зазнають впливу і змінюються, включаючи вживання іноземних слів та англійських
виразів в повсякденному спілкуванні.

Загалом, романські мови мають багатий соціолінгвістичний контекст і грають

важливу роль в культурному і соціальному житті країн, де вони вживаються.

Креольські мови - це група мов, що виникла в результаті змішання мовних

елементів з різних мовних груп під час контакту між різними мовними
спільнотами. Ці мови виникають як результат мовного взаємодії між
колонізаторами, рабами, місцевими народами та іншими групами, що співіснують
на певній території. Основні риси креольських мов включають:

Змішаність мовних елементів: Креольські мови виникають в результаті

змішування елементів різних мовних груп. Наприклад, вони можуть включати
лексику, граматичні конструкції та фонетичні особливості з більшої мовної
системи (наприклад, європейської мови) та елементи мови місцевих народів.

Спрощена граматика: Креольські мови зазвичай мають просту граматичну

структуру, що робить їх відмінними від їх родових мов. Вони можуть мати менше
граматичних відмінювань, родів та складних часових форм.

Соціокультурний контекст: Креольські мови відображають соціокультурний

контекст, в якому вони виникли. Вони часто використовуються у спілкуванні серед
певних груп населення, таких як раби, робітники на плантаціях, місцеві жителі
тощо.

Варіації: В креольських мовах можуть існувати регіональні варіації та діалекти,

оскільки вони часто розвиваються в різних частинах світу під впливом різних
мовних спільнот.
 Креольські мови, які виникли на основі романських мов (мов, що виникли з
латинської), представляють собою підгрупу креольських мов. Креольські
мови загалом є результатом мовного контакту між представниками різних
культур і мовних груп. У випадку креольських мов, які базуються на
романських мовах, цей контакт відбувався з латинською та іншими мовами
під час колонізації та работоргівлі.

Деякі приклади креольських мов, що базуються на романських мовах:

Креольська мова Гаїті (Креольська айська мова): Ця мова виникла на Гаїті

внаслідок змішування французької мови, яка була мовою колонізаторів, з
африканськими мовами рабів під час работоргівлі і колонізації.

Португальська Креольська мова: Ця мова виникла в колоніях, таких як Кейп-

Верде, Сан-Томе і Принсіпе, та включає елементи португальської та африканських
мов.

Креольська мова Гвінеї-Бісау: Ця мова виникла в контексті работоргівлі і

включає елементи португальської мови та мов місцевих етнічних груп.

Креольська мова Сейшельських островів: Сейшельська креольська мова

базується на французькій мові, але має велику кількість запозичень з інших мов,
таких як африканські та азійські мови.

Кожна з цих креольських мов має свою унікальну історію та характеристики, і вони
часто використовуються в спільнотах, які говорять ними, як основні мови
спілкування.

3. Історія становлення романського мовознавства відображає процес вивчення та

дослідження романських мов, які виникли з латинської мови після розпаду
Римської імперії. Ось кілька ключових моментів у цій історії:

Середньовіччя та Ренесанс: У середньовіччі та Ренесансі латинська мова була

домінуючою мовою для навчання, наукових досліджень та літератури в Європі.
Проте вже в середньовіччі почали вивчати та досліджувати мови, які походять від
латинської, такі як італійська, французька та іспанська.

Пионери романського мовознавства: Один з ранніх пионерів романського

мовознавства був італійський граматик Данте Аліг'єрі (Данте), автор "Божественної
комедії". У своїх творах він вже аналізував італійську мову і розмірковував про її
розвиток.

Лінгвістичні дослідження: У 17-18 століттях почали з'являтися лінгвістичні

дослідження, спрямовані на аналіз романських мов. Французький лінгвіст Жорж
Дюмезіль був одним з перших, хто звернув увагу на схожість між різними
романськими мовами та їхнім спільним походженням від латинської.
Формування романської філології: В 19 столітті була сформована романська
філологія як галузь лінгвістики. Французький філолог Агуст Шер та інші вчені
розпочали систематичне дослідження романських мов, вивчали їхню граматику,
лексику та історію.

Дослідження діалектів і розвиток компаративного методу: У 19 столітті також

активно досліджувалися діалекти романських мов. Дослідники, такі як Грозер
Фрейзер, використовували компаративний метод для порівняння різних
романських мов і виявлення спільних рис та розвитку.

20 століття та сучасність: У 20 столітті романське мовознавство стало ще більш

розвиненим та інтердисциплінарним. Воно включає в себе дослідження мовної
історії, лінгвістики, філології, літературознавства та інших галузей. Сучасні
дослідження романських мов також враховують вплив суспільних та культурних
факторів на мовний розвиток.

Сьогодні романське мовознавство є важливою галуззю лінгвістики, яка досліджує

розвиток, вивчення та збереження романських мов у всьому світі. Воно допомагає
розуміти мовний розвиток та культурну спадщину романських народів.

Рух на захист рідної мови у країнах романського мовлення має багато вікову
історію. В стародавні часи цей рух був обумовлений різними історичними та
культурними обставинами, але існував невід'ємною частиною формування і
розвитку романських мов та національних ідентичностей. Ось деякі ключові
моменти:

Релігійна діяльність: У середньовіччі християнська церква грало важливу роль у

збереженні та розвитку латинської мови та латинського писемності в римських
провінціях, де виникли романські мови. Монастирі та церковні установи зберігали і
відтворювали латинські тексти, вчили читати та писати на латині, що сприяло
збереженню мови та літературної спадщини.

Розвиток літератури: У середньовіччі почалася письмова літературна традиція на

романських мовах, що сприяло їхньому розвитку та популяризації. Зародилися такі
літературні шедеври, як "Піснь про Роланда" на французькій мові або "Дівіна
комедія" Данте на італійській мові.

Народні рухи та національна ідентичність: В різних країнах романського мовлення

виникали національні рухи, спрямовані на захист рідної мови та культурної
спадщини. Ці рухи відіграли важливу роль у формуванні національних
ідентичностей.
 Розвиток літературних академій та освіти: У ранньому новому часі почали
з'являтися літературні академії та університети, які сприяли навчанню та вивченню
рідних мов. Це сприяло розвитку літератури та лінгвістики.

Революційні рухи: Під час революційних рухів, таких як Французька революція,

рідна мова ставала символом національної свободи та незалежності. У таких
моментах зростала популярність та важливість мови.

Збереження мови в гербітах та господарствах: В багатьох країнах романського

мовлення існують організації, що спрямовані на збереження та розвиток рідних
мов, підтримку мовної освіти та пропаганду важливості мови для національного
спадкування.

Ці фактори сприяли збереженню та розвитку романських мов у стародавні часи і є

важливими і донині. Рухи на захист рідної мови продовжують існувати та діяти в
сучасних країнах романського мовлення для збереження мовної та культурної
ідентичності.

Серед видатних вчених-романістів багато талановитих дослідників, які внесли

значний внесок у розвиток різних галузей гуманітарних наук, включаючи
філологію, літературознавство, історію та культурологію. Ось декілька з них:

1. Фердинанд Саоссюр (1857-1913): Швейцарський лінгвіст Фердинанд Саоссюр

вважається батьком сучасної лінгвістики. Він розробив структурний підхід до
вивчення мови та вплинув на розвиток семіотики, літературознавства та
культурології.
2. Роланд Барт (1915-1980): Французький літературний теоретик Роланд Барт
відомий своєю роботою у галузі структуралізму і постструктуралізму. Він
досліджував природу тексту, взаємозв'язок між текстом і суспільством, а також
роль читача в літературному процесі.
3. Юрій М. Лотман (1922-1993): Естонський культуролог та літературний критик Юрій
Лотман був видатним представником структуралізму і семіотики. Він досліджував
культурну символіку, текстологію та вплив мови на культурні явища.
4. Жорж Дюмезіль (1904-1986): Французький антрополог і філолог Жорж Дюмезіль
спеціалізувався на дослідженні мови, міфології та релігії. Він вніс важливий внесок у
вивчення індоєвропейських мов та культур.
5. Юлія Крістева (народилася 1941): Французька філософка і психоаналітик Юлія
Крістева вивчала структури тексту, символізм і психоаналіз. Вона була важливим
представником постструктуралізму і фемінізму в гуманітарних науках.
6. Юмберто Еко (1932-2016): Італійський філолог і письменник Юмберто Еко був
експертом з семіотики і семіології. Він написав багато впливових книг, включаючи
"Ім'я тріумфу" і "Розклади покою".
 Серед видатних вчених-романістів стародавнього світу можна виділити кількох
вчених, які внесли вагомий внесок у вивчення романських мов та літератур, а
також сприяли розвитку лінгвістики та гуманітарних наук:

1. Марк Теренцій Варрон (Marcus Terentius Varro, 116-27 до н.е.): Римський

граматик і філолог, відомий своєю роботою "De Lingua Latina" (Про латинську
мову), де він вивчав граматику і лінгвістичну структуру латинської мови. Його
роботи стали основою для подальших лінгвістичних досліджень.
2. Авґустин Аврелій (Aurelius Augustinus, 354-430 років н.е.): Святий Августин,
більш відомий як Августин з Гіппони, був впливовим ранньохристиянським
теологом і філософом. У своїх творах, зокрема в "De doctrina Christiana" (Про
християнську доктрину), він розглядав проблеми перекладу та інтерпретації
біблійних текстів, що мало значення для розвитку латинської мови та літератури.
3. Цицерон (Marcus Tullius Cicero, 106-43 роки до н.е.): Римський оратор, політик і
філософ, Цицерон був відомий своєю майстерністю у використанні латинської
мови. Він написав багато робіт, включаючи "De Oratore" (Про оратора), де
обговорював артистичний стиль і риторику в латинській мові.
4. Мартін Сецій Торкват Фелікс (Martin Sestius Torquatus Felix, 2-3 століття н.е.):
Римський граматик і філолог, автор твору "De Orthographia" (Про орфографію), в
якому він вивчав правила написання і вимови латинських слів.

Ці видатні римські вчені грали важливу роль у розвитку латинської мови та

літератури, а також в дослідженні граматичних, структурних та лінгвістичних
аспектів цієї мови, що мала великий вплив на романські мови, що розвинулися
пізніше.
Створення академій було важливою подією в розвитку романського мовознавства
та літературознавства. Ці академії зазвичай були спеціалізованими науковими
установами, спрямованими на дослідження, вивчення та популяризацію
романських мов і літератури. Ось декілька важливих академій та основні напрямки
їх діяльності у галузі романського мовознавства:

1. Французька академія (Académie française): Заснована в 1635 році в Парижі,

Французька академія відіграє важливу роль у стандартизації та регулюванні
французької мови. Вона займається створенням офіційного словника французької
мови (Le Dictionnaire de l'Académie française) та встановленням правил написання та
граматики.
2. Іспанська королівська академія (Real Academia Española): Заснована в 1713 році
в Мадриді, Іспанська королівська академія працює над стандартизацією іспанської
мови та розробкою правил написання і граматики. Вона також видає офіційний
словник іспанської мови (Diccionario de la lengua española).
3. Португальська національна академія наук (Academia das Ciências de Lisboa):
Заснована в 1779 році в Лісабоні, академія діє в різних наукових галузях,
включаючи філологію та лінгвістику. Вона вивчає та публікує дослідження з питань
португальської мови і літератури.
4. Академія італійської мови (Accademia della Crusca): Заснована в 1583 році во
Флоренції, академія італійської мови вивчає та захищає італійську мову. Вона
випускає видання "Лексікон італійської мови" (Vocabolario della lingua italiana) і
здійснює наукові дослідження у сфері лінгвістики.
5. Академія румунської мови (Academia Română): Заснована в 1866 році в
Бухаресті, академія румунської мови працює над розвитком та стандартизацією
румунської мови, а також проводить дослідження в галузі румунської літератури і
лінгвістики.
6. Каталонська академія (Institut d'Estudis Catalans): Заснована в 1907 році в
Барселоні, ця академія присвячена вивченню та підтримці каталонської мови та
культури.
7. Румунська академія (Academia Română): Заснована в 1866 році в Бухаресті,
академія румунської мови працює над розвитком та стандартизацією румунської
мови, а також проводить дослідження в галузі румунської літератури і лінгвістики.

Основні напрямки діяльності цих академій включають створення стандартів мови,

видання словників, граматик та літературних творів, дослідження літературних та
лінгвістичних аспектів мов

Літературні романські мови - це група мов, які виникли на основі латинської мови
та її діалектів і розвинулися в окремі самостійні мови з власною лексикою,
граматикою та літературною традицією. Ці мови оточують латинську мову і спільно
відомі як романські мови через їхнє походження від Римської імперії. Основні
літературні романські мови включають:

1. Французька мова: Французька мова виникла в результаті розвитку латинських

діалектів, які були поширені в романських провінціях Галлії. Вона стала однією з
найважливіших мов світу і є офіційною мовою Франції та численних інших країн.
2. Іспанська мова: Іспанська мова виникла з латинських діалектів, які були
розповсюджені на Піренейському півострові. Вона є офіційною мовою Іспанії,
Латинської Америки та інших країн.
3. Італійська мова: Італійська мова розвинулася з латинських діалектів, які були
поширені на італійському півострові. Вона є офіційною мовою Італії та
використовується в італійських громадах у всьому світі.
4. Португальська мова: Португальська мова виникла з галіцького-португальського
діалекту, який розвивався на Піренейському півострові. Вона є офіційною мовою
Португалії та Бразилії.
5. Румунська мова: Румунська мова розвинулася на території колишньої Дакії і має
вплив слов'янських, турецьких та інших мов. Вона є офіційною мовою Румунії та
Молдови.
6. Каталонська мова: Каталонська мова виникла на території Каталонії та інших
іспанських регіонів. Вона є офіційною мовою Каталонії та Андорри.
7. Галіційська мова: Галіційська мова використовується в галіцьких регіонах Іспанії,
таких як Галісія, і має спільне походження з португальською мовою.
 Ці літературні романські мови мають різницю в лексиці, фонетиці, граматиці та
стилістиці, але вони всі спадкоємиці латинської мови і мають спільне походження.
Кожна з цих мов має свою багату літературну та культурну спадщину, яка вплинула
на світову літературу і культуру.

В умовах романського мовлення історично та сучасно спостерігаються діалекти,

тобто регіональні варіації романських мов. Ці діалекти виникають внаслідок
історичного розвитку, географічних особливостей, соціокультурних факторів і
контактів з іншими мовами. Розглянемо історичний та сучасний аспекти діалектів в
романському мовленні:

Історичний аспект:

1. Розкладання латинської мови: Після падіння Римської імперії, латинська мова

розкладалася на різні діалекти в окремих регіонах, що згодом стали сучасними
романськими мовами.
2. Вплив на мову завойовників: В деяких регіонах романських земель існували
впливи завойовників, такі як готи, візантійці, вандали, що також вплинули на
формування діалектів.
3. Розвиток внутрішніх різниць: Соціальні, економічні та політичні різниці в різних
регіонах призводили до розвитку мовних відмінностей.

Сучасний аспект:

1. Регіональні діалекти: Сучасні романські мови мають регіональні діалекти, які

можуть значно відрізнятися за лексикою, вимовою і граматикою. Наприклад,
французька має діалекти, такі як паризький, провінційний, нормандський і т. д.
2. Інтерференція з іншими мовами: У деяких регіонах романського мовлення
спостерігається вплив інших мов, таких як англійська, німецька, арабська, що може
призводити до появи лексичних та граматичних особливостей.
3. Соціокультурні різниці: Соціокультурні різниці, такі як традиції, звичаї та культурні
особливості, можуть впливати на формування регіональних діалектів.
4. Мовний острівці: У деяких гірських або віддалених регіонах можуть зберігатися
стародавні форми мови, що відрізняються від стандарту.
5. Стандартизація мови: У деяких країнах стандартизована мова намагається
зменшити варіації діалектів та зберегти єдність мови.

Діалекти в романських мовах є важливою частиною мовної та культурної

різноманітності регіонів, а їх вивчення допомагає розуміти історію та сучасність цих
мов.

Загальнороманські лінгвістичні проблеми становлять важливий аспект вивчення

романських мов і включають проблему класифікації романських мов і проблеми
 романської структурної спільності. Давайте розглянемо ці проблеми більш
детально:

Проблема класифікації романських мов:

Класифікація романських мов є складною завданням через багатство лінгвістичних

відмінностей між ними і їх історичний розвиток. Основні підходи до класифікації
романських мов включають:

1. Географічна класифікація: Мови групуються за географічною локалізацією.

Наприклад, італійська, іспанська і португальська класифікуються як південні
романські мови, тоді як французька і румунська вважаються західними
романськими мовами.
2. Етнічна класифікація: Мови групуються за етнічними критеріями, де національні
групи мов кореляціонуються з різними романськими мовами. Наприклад,
італійська мова асоціюється з італійцями, іспанська - з іспанцями і так далі.
3. Історична класифікація: Враховує історичний розвиток романських мов і їхніх
спільних рис. Виокремлюються давні романські мови (наприклад, латинська,
візіготська латина) та більш пізні романські мови (французька, італійська, іспанська
тощо).
4. Філіогенетична класифікація: Основана на генетичних спорідненостях між
романськими мовами. Вона використовує методи дослідження генофонду мов,
щоб визначити їхнє спільне походження.

Проблеми романської структурної спільності:

Проблеми структурної спільності романських мов включають:

1. Інтерференція з іншими мовами: Внаслідок контактів з іншими мовами

(наприклад, германськими, арабськими, слов'янськими), романські мови могли
позичати лексику і граматичні риси, що призводили до структурних змін.
2. Стандартизація мови: Різні країни мали свої унікальні стандартизовані форми
романських мов, що викликає питання про спільні структурні риси.
3. Мовні варіації: Різні діалекти та соціодіалектні варіації внутрішньороманських мов
можуть мати різні лексичні та граматичні особливості.
4. Спільні риси: Незважаючи на всі різниці, романські мови мають численні спільні
риси, такі як спільні походження від латинської мови, схожі граматичні категорії та
фразові структури.

Лінгвісти вивчають ці проблеми, щоб краще розуміти еволюцію та взаємозв'язок

романських мов, а також для розвитку більш точних теорій щодо класифікації та
структурних особливостей цих мов.