Німецька мова - Deutsche Sprache або Deutsch
- офіційна мова німецької та австрійської
нації, а також на ньому говорять на території
Швейцарії, Ліхтенштейну, Австрії. Він також
є одним їх офіційних мов Люксембургу,
Бельгії та Швейцарії. Німецька мова входить
у німецьку гілку індоєвропейських мов.
Основу писемності мови становить
латинський алфавіт. У період до початку ХХ
століття офіційним шрифтом німецької мови
був готичний шрифт. У загальноприйнятому
нинішньому накресленні шрифт з'явився,
хоча і неофіційно, з XIX століття, то ввели
його у використання тільки в 1918 році, поле
того, як сталася перемога Листопадової
революції. Під час Другої Світової війни
нацисти робили спроби знову ввести в обіг
готичний шрифт, але у них нічого не вийшло.
Зараз теж використовується готичний шрифт,
але вже як елемент декору.
Літературна німецька мова була
сформований з верхньо-південно-німецьких і
верхньо-средненемецкіх діалектів. За часів
Середньовіччя стався другий пересування
приголосних. Пізніше літературна німецька
мова вплинула на нижню-північно-німецькі
діалекти, яких зміна зімкнено згодних не
торкнулося.
Приблизно в 1200 році в средненемецкой
поезії була прийнята спроба об'єднання
діалектів німецької мови. Вона була досить
успішною і полягала в тому, що поети у своїх
творіннях намагалися не використовувати
слова і вирази, які ставилися до різних
діалектичним групам і були незрозумілі
людям різних регіонів. Однак це
нововведення було доступно тільки
грамотним людям, яких у країні в той час
було мало. І саме тому формування нового
німецької мови (як усного, так і письмового)
відносять до періоду закінчення пізнього
Середньовіччя та початку Нового Часу.
Основою офіційного німецького літературної
мови в німецькомовних країнах є діалект
столиці Німеччини. На сьогоднішній день
стандартний німецька мова - це симбіоз
верхньонімецької і средненемецкіх діалектів,
і тільки в місті Ганновері німецька
літературна мова залишився незмінним
протягом багатьох століть.
Das Deutsche - Deutsche Sprache oder Deutsch - die
offizielle Sprache der deutschen und österreichischen
Nation, sowie darauf sagen auf dem Territorium der
Schweiz, Liechtensteins, Österreichs. Er ist ein ihrer
offiziellen Sprachen Luxemburgs, Belgiens und der
Schweiz auch. Das Deutsche geht in den deutschen
Zweig der indoeuropäischen Sprachen ein.
Die Grundlage der Schriftsprache der Sprache bildet
das lateinische Alphabet. Bis den Anfang des XX.
Jahrhunderts eine offizielle Schrift des Deutschen war
die gotische Schrift. Im allgemeingültigen jetzigem
Aufzeichnen ist die Schrift, obwohl inoffiziell
erschienen, vom XIX. Jahrhundert, haben es in die
Nutzung nur in 1918, das Feld eingeführt, wie der Sieg
der Novemberrevolution geschehen ist. Während des
Zweiten Weltkriegs versuchten die Nazis wieder, in
die Wendung die gotische Schrift einzuführen, aber bei
ihnen nichts es sich ergab. Jetzt wird die gotische
Schrift, aber schon wie das Element des Dekors auch
verwendet.
Das literarische Deutsche war aus werchne-südlich-
deutsch und werchne-srednenemezkich der Dialekte
gebildet. Unter dem Mittelalter ist die zweite
Fortbewegung der Konsonanten geschehen. Später hat
das literarische Deutsche die unteren-norddeutschen
Dialekte beeinflusst, die die Veränderung смычно der
Konsonanten nicht betroffen hat.
Etwa war in 1200 in средненемецкой der Poesie der
Versuch der Vereinigung der Dialekte des Deutschen
übernommen. Sie war ziemlich erfolgreich und
bestand darin, dass sich die Dichter in den Werken
bemühten, das Wort und den Ausdruck nicht zu
verwenden, die sich zu verschiedenen dialektischen
Gruppen verhielten und waren den Menschen
verschiedener Regionen unverständlich. Jedoch war
diese Neuerung nur den sachkundigen Menschen
verfügbar, die es im Land damals wenig war. Und
gerade deshalb die Bildung des neuen Deutschen (wie
mündlich, als auch schriftlich) bringen auf die Periode
des Abschlusses des späten Mittelalters und dem
Anfang der Neuen Zeit.
Eine Grundlage der offiziellen deutschen literarischen
Sprache in den deutschsprachigen Ländern ist der
Dialekt der Hauptstadt Deutschlands. Für heute ist das
Standarddeutsche eine Symbiose верхненемецкого
und средненемецких der Dialekte, und nur blieb in
der Stadt Hannover die deutsche literarische Sprache
unveränderlich während vieler Jahrhunderte.
За часів Реформації в північній частині
країни стандартний німецьку мову був
прийнятий в якості мови, на якому
проходило навчання в школах, їм
користувалися в галузі державного
управління. За часів процвітання Ганзи,
діалекти нижньонімецький групи разом з
нідерландським мовою були поширені на
всій території
Північній Німеччині. Минув час, поки
місцеві діалекти на цій території були майже
повністю замінені літературним німецькою
мовою.
Літературна німецька дуже сильно
відрізнявся від нижньонімецький діалекту та
з-за цього застосовувати їх разом не
представлялося можливим. Зараз жителі
Північної Німеччини майже не вживають
нижньонімецький діалект, а говорять
німецькою літературній мові. А ось у
центральній та південній частині країни
збереглися місцеві діалекти, так як вони були
схожі на літературна німецька мова.
З XVI століття в Німеччині розвивається
письмовий німецька мова
(общерегіональний), який ще називається
ранньо-новонімецький мову. Завершено її
формування було тільки до XVII століття.
Історію німецької мови поділяють на чотири
періоди. Перший період - старий літературна
німецька мова - тривав з 750 по 1050. Другий
- середній літературна німецька мова - з 1050
по 1350 рік. Третій період - ранній новий
літературна мова - тривав з 1350 по 1650. А з
1650 року почався четвертий період -
сучасний літературний німецька мова, яка
триває по теперішній час.
Німецька мова розвивався на основі
племінних діалектів, носії яких постійно
переселялися з місця на місце. У той час,
коли в північній частині Галлії були
поширені діалекти і мови романської групи, в
цю область оселилися франки (іствеони) і до
кінця V століття утворилася держава
Меровінгів, жителі якого говорили на двох
мовах. У період, який тривав протягом V-IX
століть, коли при владі були франки,
західнонімецькі племена (такі як хатти,
алемани, шурінгі, франки і баювари) і сакси
об'єдналися на території 2-х держав -
держави Каролінгів і Меровінгів.
Unter der Reformation im Nordteil des Landes war das
Standarddeutsche als die Sprache übernommen, auf
der die Schule in den Schulen durchlief, ihn benutzten
auf dem Gebiet der staatlichen Verwaltung. Unter dem
Blühen der Hanse, die Dialekte нижненемецкий
waren die Gruppen zusammen mit dem
Niederländischen auf dem ganzen Territorium
verbreitet
Norddeutschlands. Es ist die Zeit gegangen, bis die
lokalen Dialekte auf diesem Territorium mit dem
literarischen Deutschen fast vollständig ersetzt waren.
Literarisch deutsch unterschied sich von
нижненемецкий des Dialektes sehr stark und wegen
seiner, sie zusammen zu verwenden es möglich nicht
schien. Jetzt wenden die Bewohner Norddeutschlands
нижненемецкий den Dialekt fast nicht an, und sagen
auf der deutschen literarischen Sprache. Und im
zentralen und Südteil des Landes sind die lokalen
Dialekte erhalten geblieben, da sie dem literarischen
Deutschen ähnlich waren.
Vom XVI. Jahrhundert entwickelt sich in Deutschland
das schriftliche Deutsche (общерегиональных), der
heißt ranne-nowonemezkoj die Sprache. Es war ihre
Bildungen nur bis zum XVII. Jahrhundert beendet.
Die Geschichte des Deutschen teilen auf vier Perioden.
Die erste Periode - das alte literarische Deutsche -
dauerte mit 750 nach 1050. Zweiter - das mittlere
literarische Deutsche - mit 1050 bis 1350. Die dritte
Periode - die frühe neue literarische Sprache - dauerte
mit 1350 nach 1650 Und ab 1650 hat die vierte
Periode - das moderne literarische Deutsche
angefangen, das auf der Gegenwart dauert.
Das Deutsche entwickelte sich aufgrund der
Stammdialekte, deren Träger von der Stelle auf die
Stelle ständig umgesiedelt wurden. Während im
Nordteil Galliens die Dialekte und die Sprachen
романской die Gruppen verbreitet waren, wurden in
dieses Gebiet die Franc (иствеоны) angesiedelt und
hat sich bis zum Ende des V. Jahrhunderts der Staat
Merowingow gebildet, dessen Bewohner in zwei
Sprachen sagten. In der Periode, die V-IX der
Jahrhunderte, wenn die Macht Franc hat, die
westdeutschen Stämme (solche wie хатты, алеманны,
Schuringa, die Franc und баювары dauerte) und
wurden die Saxophone auf dem Territorium 2 Staaten -
die Staaten Karolingow und Merowingow vereinigt.
 Сакси переселилися в ці області приблизно в
IV-V століттях. Вони прийшли з узбережжя
Північного моря і зайняли області Рейну і
Везера. Таке об'єднання було початком
формування стародавнього верхньонімецької
мову, яка, у свою чергу, з часом стала мовою
німецької нації. Носіями південно-німецької
групи діалектів стали баювари і алемани
(ерміони), які прийшли з області басейну
річки Ельби в південну частину Німеччини в
I столітті. А древнесаксонскій мова є
основою нижньонімецький діалектів. На
початковому етапі древнесаксонскій мова
входив до складу інгвеонской групи, з часом
на його розвиток зробила величезний вплив
група франкських діалектів, що відбулося
внаслідок завоювань півдня Німеччини
франками.
За часів правління Карла Великого (з 7768 по
814 роки) сакси, що займають територію між
Ельбою та Рейном, були підкорені і насильно
звернені у християнську віру. Такий поворот
подій вплинув на розповсюдження серед
германців латині, на якій грунтувалася
християнська релігія. Так у побут увійшли
латинський алфавіт, латинське письмо і
латинська лексика. І протягом тривалого часу
латинь застосовувалася а науці, в офіційному
та діловому спілкуванні.
Пізніше, величезна Франкської імперії була
розділена на три частини і в 843 році. Це
поділ було затверджено і закріплено
Верденська договором. Восточнофранкская
імперія, колишня частина Франкської імперії,
була, як і інші частини, багатоплемінному і
лише до кінця X і початку XI століть жителі
цієї області прийшли до мовного і етнічного
єдності. Вперше про цю подію було згадано в
Annolied в період між 1080-м і 1085-м
роками. Тут слово «diutish» стало символом
об'єднання німецьких діалектних груп.
Племена Салін і ріпуаріев утворили
Франкської Союз племен і група діалектів, на
яких вони говорили, лягла в основу мови
німецької народності. А з IX століття
формування національного німецького мови
вплинули саксонські діалекти, які через
якийсь час стали нижньонімецький
Die Saxophone wurden in diese Gebiete etwa in IV-V
die Jahrhunderte umgesiedelt. Sie sind von der Küste
der Nordsee gekommen und haben die Gebiete des
Rheins und des Wesers eingenommen. Solche
Vereinigung war ein Anfang der Bildung altertümlich
верхненемецкого die Sprache, die, seinerseits eine
Sprache der deutschen Nation mit der Zeit wurde. Von
den Träger der süd-deutschen Gruppe der Dialekte des
Stahls баювары und алеманны (Ermiona), die aus
dem Gebiet des Schwimmbads des Flusses der Elbe
zum Südteil Deutschlands im I. Jahrhundert
gekommen sind. Und древнесаксонский ist die
Sprache Grundlage нижненемецкий der Dialekte. In
der Anfängerstufe древнесаксонский die Rede bildete
ингвеонской die Gruppe, mit der Zeit hat auf seine
Entwicklung den riesigen Einfluss die Gruppe
франкских der Dialekte, die Vorgänge infolge der
Eroberungen des Südens Deutschlands von den Franc
geleistet.
Unter der Regierung Karls des Großen (mit 7768 bis
814 Jahre) waren die Saxophone, die das Territorium
zwischen der Elbe und mit dem Rhein einnehmen, in
den christlichen Glauben unterworfen und gewaltsam
gewandt. Solche Wendung der Ereignisse hat den
Vertrieb unter den Germanen des Lateins beeinflusst,
auf dem die christliche Religion gegründet wurde. So
zum Gebrauch das lateinische Alphabet, gehört der
lateinische Brief und die lateinische Lexik. Und auf die
Dauer wurde das Latein und der Wissenschaft, im
offiziellen und geschäftlichen Verkehr verwendet.
Später, riesig des Frankski Imperiums war in drei Teile
und in 843 Jahr geteilt. Diese Teilung war Werdenski
vom Vertrag behauptet und gefestigt. Das Ostfrankski
Imperium, der ehemalige Teil des Frankski Imperiums,
war, wie auch andere Teile, mehrstamm- und nur zu
Ende X und der Anfang der XI. Jahrhunderte die
Bewohner dieses Gebietes sind zur sprachlichen und
ethnischen Einheit gekommen. Zum ersten Mal war es
über dieses Ereignis in Annolied in der Periode
zwischen den 1080 und 1085 Jahren erwähnt. Hier
wurde das Wort «diutish» ein Symbol der Vereinigung
der deutschen dialektalen Gruppen.
Die Stämme Salin und рипуариев haben Frankski das
Bündnis der Stämme und die Gruppe der Dialekte
gebildet, auf die sie sagten, hat der Sprache der
deutschen Völkerschaft zugrunde gelegen. Und vom
IX. Jahrhundert der Bildung des nationalen Deutschen
haben die sächsischen Dialekte beeinflusst, die nach
einer Weile des Stahls нижненемецкий vom Dialekt,
діалектом, а верхньонімецької діалект und верхненемецкого den Dialekt франкские,
утворили франкські, баварські і алеманнскіе bayerisch und алеманнские die Dialekte gebildet
діалекти, які об'єднували средненемецкіе і haben, die средненемецкие und die jugo-deutschen
південно-німецькі прислівники. Adverbien vereinigten.

У XIII-XIV століттях латинь поступово In XIII-XIV die Jahrhunderte wird das Latein von der
відтісняється з місця офіційно-ділового мови Stelle der offiziell-geschäftlichen Sprache allmählich
і замінюється що формується німецькою abgedrängt und wird sich entwickelnd den Deutsche
мовою ersetzt