Німецька мова

Німецька мова (Deutsch, Deutsche Sprache) - це мова німців, австрійців і

частини швейцарців. Вона є офіційною мовою Німеччині, Австрії,
Ліхтенштейну, однією з офіційних мов Швейцарії, Люксембургу та Бельгії.
Німецька мова належить до індоєвропейської сім'ї мов (німецька гілка).
Писемність - на основі латинського алфавіту.

До початку XX ст. офіційно використовувався готичний шрифт (зокрема,

існував особливий готичний рукописний шрифт). Букви в загальноприйнятому
європейському зображенні використовуються спочатку неофіційно з XIX ст., а
після перемоги Листопадової революції 1918 р. вводяться офіційно. Спроби
нацистів повернути готичний шрифт в якості офіційного успіху не мали, і нині
він використовується лише в декоративних цілях.

Літературна німецька мова (Hochdeutsche Sprache, або Hochdeutsch)

розвинулася на основі верхньо(південно)німецьких і средньонімецьких
діалектів, в яких протягом доби Середньовіччя стався так званий другий
пересув приголосних. Поступово вона також впливала на діалекти, які не
піддалися другому пересуву приголосних, - нижньо(північно)німецьку мову
(Niederdeutsch).

Періоди історії німецької мови

 750-1050: стара літературна німецька (Althochdeutsch)
 1050-1350: середня літературна німецька (Mittelhochdeutsch)
 1350-1650: ранньо-нова літературна німецька (Frühneuhochdeutsch)
 з 1650: сучасна літературна німецька (Neuhochdeutsch)

Найдавніші пам'ятки німецької мови сягають середини VIII століття. Німецька

мова,як було зазначено, належить до германської гілки (західна група)
індоєвропейської сім'ї. Приблизно за 3000-2500 років до н.е. індоєвропейські
племена заселили північ Європи. Від їх змішування з місцевими племенами
іншої етнічної групи походять племена, що дали початок германцям. Їх
мова,яка відокремилася від інших індоєвропейських мов, стала германською
мовою-основою, з якої в процесі подальшого дроблення виникли нові племінні
мови германців. Згодом німецька мова, що не мала єдиної праоснови, склалася
в процесі зближення декількох західнонімецьких діалектів. Стародавні
германці рано вступили в військові зіткнення з Римом, велися і торгово-
економічні відносини. Контакти неминуче відбивалися на лексиці німецьких
діалектів у вигляді латинських запозичень.

Розвиток німецької мови з племінних діалектів до національної літературної

мови пов'язаний з численними міграціями його носіїв. Іствеони (франки)
поширилися на захід континенту, в романізовану північну Галлію, де в кінці V
ст. було утворено двомовну державу Меровінгів. Під владою франків в рамках
держави Меровінгів і Каролінгів (V-IX ст.) Відбулося об'єднання західно-
германських племен (франків, алеманнів, баюварів, тюрингів, хаттів), а також
саксів, що переселилися в 4-5 ст. з побережжя Північного моря в області Везера
і Рейну, що створило передумови для пізнішого формування
давньоверхньонімецької мови як мови німецької народності. Ермінони
(алеманни, баювари) з 1 ст. н. е. пересуваються з басейну Ельби на південь
Німеччини і стають надалі носіями південно-німецьких діалектів. В основу
нижньонімецьких діалектів лягла давньосаксонська мова, яка входила спочатку
в інгвеонську групу і випробувала сильний вплив франкських діалектів. Це
вплив пов'язаний з франкськими завоюваннями. Під час правління Карла
Великого (768 - 814) племена саксів,що жили в лісистій місцевості між нижнім
Рейном і Ельбою, в результаті ряду тривалих та кривавий війн були підкорені і
піддані насильницькій християнізації.

Християнізація германців сприяла поширенню у них латинського письма і

латинського алфавіту, словник збагачується латинської лексикою, пов'язаної з
християнським культом. Латинська ще довго - як і в інших європейських
державах - залишалася мовою науки, офіційно-діловою і книжною мовою.
Гігантська Франкська імперія розділилася пізніше на три частини, що і було
закріплено Верденським договором 843 р. Східнофранкська імперія, подібно до
інших великих імперій, створених завоюваннями, була багатоплемінною, і
усвідомлення її жителями своєї етнічної та мовної єдності прийшло лише в
кінці X - початку XI ст., тобто до кінця старонімецького і початку
середньонімецького періоду, що вперше відбилося в Annolied (між 1080 1085),
де слово diutisch послужило символом німецької мовної спільності. Варто
зазначити, що слово "teutsch" (Deutsch) є латинським новоутворенням на основі
німецького слова "народ" (thioda, thiodisk) - воно означало мову народу, який не
розмовляв латиною.
Основою мови німецької народності стала перш за все група діалектів
франкського союзу племен (саліїв і ріпуаріїв), в сферу впливу якої спершу
потрапили алеманнські і баварські діалекти, а потім, з 9 ст., і діалекти
саксонської мови (Altsächsisch), яка поступово отримала статус
нижньонімецького наріччя в складі німецької мови, в той час як франкські,
алеманнські і баварські діалекти стали протистояти йому як верхньонімецькі
наріччя, що об'єднує південнонімецькі і средньонімецькі говори.

Перша спроба об'єднання цих говорів була зроблена приблизно близько 1200
року в средньонімецькій поезії. Успіхи цієї спроби помітні, так як поети, які
бажали,щоб їх зрозуміли і за межами своїх регіонів, намагалися уникати
регіональних слів і виразів. У більшості європейських країн стандартна
літературна мова спирається на діалект столиці цієї країни. Німецька
стандартна мова (Hochdeutsch), на відміну від практики більшості європейських
країн - це щось середнє між середньонімецькими і верхньонімецькими
діалектами. Літературна німецька є споконвічним тільки в м.Ганновері.
Берлінський же діалект, навпаки, розуміється жителями інших регіонів важко.

У північній частині Німеччини стандартна німецька мова (Hochdeutsch)

поширилася як мова державного управління і шкільної освіти під час
Реформації. В епоху розквіту Ганзи по всій північній Німеччині панували
нижньонімецькі діалекти і нідерландська мова. Згодом літературна німецька в
північних регіонах Німеччини практично замінила місцеві діалекти. А так як
нижньонімецький діалект дуже відрізняється від літературної мови, утворення
будь-якої компромісної говірки було неможливе, і більшість сучасних жителів
північної Німеччини розмовляють тільки літературною німецькою та навіть
часто вже не володіють діалектом предків. У центрі і на півдні Німеччини, де
мова спочатку була більше схожою на літературну, населення зберегло свої
діалекти. Згодом літературна німецька в північних регіонах Німеччини
практично витіснила місцеві діалекти, що частково збереглися до сьогодні.

На відміну від своїх романських і слов'янських сусідів, в німецькому мовному

ареалі протягом усього Середньовіччя існували територіально роздроблені
політичні структури, що і призвело до утворення і розвитку великої кількості
різних діалектів. Регіональні особливості вживання мови ускладнювали процес
створення культурної цілісності і тому спонукали поетів поч. XIII в. уникати
діалектні форми з метою розширити коло потенційних читачів, що
розглядається першою спробою створення загальнонімецької мови. Але не
варто надавати цій спробі особливо великого значення, так як більшість
населення була неписьменною. Лише поширення грамотності в широких
верствах населення в періоди пізнього Середньовіччя послужило початком
розвитку нової письмової та усної літературної німецької мови. Тому вчені
вважають, що розвиток нового письмового та усного Hochdeutsch відбулося в
період пізнього Середньовіччя і в ранньому Новому часі (Frühe Neuzeit).
В середні віки на німецьку мову сильно впливає арабська, що було пов’язано з
хрестовими походами. Арабські запозичення в німецькій мові представлені
словами, пов'язаними з торгівлею (Magazin, Tarif, Tara), ботанікою (Orange,
Kaffee, Ingwer), медициною (Elixier, Balsam), математикою (Algebra,
Algorithmus, Ziffer), хімією (alkalisch, Alkohol) і астрономією (Almanach, Zenit,
Rigel).

У XIII-XIV ст. формування німецької мови призводить до того, що латинська

поступово втрачає свої позиції мови офіційно-ділової сфери. Поступово
змішані східнонімецькі говори, що утворилися в результаті колонізації
слов'янських земель на схід від р. Ельби, отримують провідну роль і,
збагатившись за рахунок взаємодії з південнонімецькою літературною
традицією, лягають в основу німецького національного літературної мови.

В 1521 році Мартін Лютер переклав Новий Завіт, а в 1534 - Старий Завіт на тоді
ще не усталений стандартній новонімецькій писемній мові (Neuhochdeutsch).
Мова, використана ним у перекладі, мала «східносередньонімецький» відтінок і
вплинув на мову цілих поколінь. Деякі вчені вважають, що значення мови
Біблії Лютера в формуванні новонімецької мови сильно завищена в порівнянні
з дійсністю. Вже з XIV століття поступово розвивався загальнорегіональна
писемна німецька мова, яку також називають ранньоновонімецькою мовою
(Frühneuhochdeutsch).

Велике значення для німецької мови мало інтенсивний розвиток в XVII-XIX ст.
художньої культури (літератури). Формування норм сучасної літературної мови
завершується в кін. XVIII ст., Коли нормалізується граматична система,
стабілізується орфографія, створюються нормативні словники, в кінці XIX ст.
на основі сценічної вимови виробляються орфоепічні норми. У XVI-XVIII ст.
формуються літературні норми поширюються на північ Німеччини. В цей час в
німецьку мову активно проникають слова з французької (Boulevard, Konfitüre,
Trottoir) і слов'янських мов (Grenze, Gurke, Pistole).

Складанням перших словників німецької мови займалися Йоганн Крістоф

Аделунг (1781) і брати Грімм (1852, закінчено повністю в 1961). Німецький
правопис формувався протягом всього XIX ст. Значний прорив у створенні
загального правопису був досягнутий завдяки Конраду Дудену, який у 1880
випустив "Орфографічний словник німецької мови". У процесі реформи
німецького правопису в 1901 цей словник був у злегка зміненій формі визнаний
основою німецького офіційного правопису. Відмінності між верхньо-і
нижньонімецькою літературними писемними мовами були частково усунені
"Правилами німецького правопису" 1956 р.
Величезний вплив на мову в XX - поч. XXI ст. надали англійські запозичення,
що може бути пов'язано, наприклад, з розвитком естрадного музичного
мистецтва в англомовних країнах. Чималу роль при цьому відіграють засоби
масової інформації.

Деякі особливості німецької мови

Німецька орфографія - історична, звідки походять численні невідповідності
між написанням і звучанням. Сучасна німецька мова має деякі нормативні
відмінності, переважно в лексиці і вимові. Зберігається відома територіальна
диференціація в усному спілкуванні, що знаходить відображення, як у
художній літературі, так і в її перекладі.

Правопис
Як уже було зазначено, німецький правопис формувався протягом XIX
століття. Значний прорив у створенні загального правопису досягнутий завдяки
Конраду Дудену, який випустив «Орфографічний словник німецької мови» в
1880 році. У процесі реформи німецького правопису в 1901 цей словник був у
злегка зміненій формі визнаний основою німецького офіційного правопису.
Його вклад у німецьку мову можемо порівняти з багаторічною працею
українських лексикографів, які зробили чималий вклад в українську мову
(Б.Грінченко та ін.).

Сучасна реформа правопису

В кінці XX століття керівники німецькомовних країн - ФРН, Австрії, Швейцарії
та Ліхтенштейну, а також представники держав з німецькими меншинами
компактного розселення (Італія, Румунія і Угорщина) прийняли рішення про
проведення реформи німецької орфографії, яку планувалося завершити в серпні
2005.

Однак за рік до цього терміну відразу кілька провідних газет і журналів ФРН (в
першу чергу ті, які входять в найбільший видавничий концерн Axel Springer
AG) заявили про повернення до традиційних правил.

Одна з найбільш консервативних і шанованих газет ФРН, "Frankfurter

Allgemeine Zeitung", в 1999, як і вся країна, перейшла на нову орфографію, але
вже через рік повернулася до звичного правопису. Також від нової орфографії
відмовився найважливіший суспільно-політичний журнал країни "Der Spiegel".

На думку журналістів, нові правила правопису тільки погіршили ситуацію з

німецькою мовою і привели до масової плутанини, оскільки, згідно з
опитуваннями, лише 38% населення ФРН знайомі з новими правилами. Самі
чиновники також порушують нові правила, навіть в офіційних документах.

Як стверджують, більшість письменників з самого початку відмовилися

прийняти нові орфографічні правила. З усіх досягнень федерального канцлера
ФРН Шредера це називають «найсумнівнішим». У більшості держав, в яких
відбулася реформа, в принципі людям надане право самим вирішувати, які
правила правопису їм застосовувати. У Німеччині ж це питання стало
предметом внутрішньопартійної боротьби і способом отримання дивідендів у
виборців.

Населення землі Шлезвіг-Гольштейн ще в 1998 провело референдум і

проголосувало за відмову від проведення реформи. Проте федеральний уряд, з
огляду на кошти, вже витрачені на навчання школярів за новими правилами, не
бажає йти назад в проведенні реформи правопису. В даний час реформа
правопису частково переробляється, тобто проводять "реформу реформи".