Non tam praeclarum est scire Latine,

quam turpe nescire.

Не так похвально знати латину, як

ганебно її не знати.
Цицерон
 Латинська мова (lingua Latīna) –
одна з найдавніших мов
індоєвропейської сім’ї, що
належить до латинсько-
фаліскської підгрупи італійських
мов.
 Це мова одного із стародавніх
племен, які населяли
Апеннінський півострів
приблизно три тисячі років тому.
 LATIUM → LATINI → LINGUA
LATINA
Головним населеним
пунктом латинів був Рим
(Roma), побудований у 753
році до нашої ери на семи
горбах (Septimontium).
Із невеликого поселення
переріс пізніше в столицю
Римської імперії. Пізніше
йому дали назву «Вічне
місто – Urbs aeterna».
Спочатку латинською мовою
говорило невелике плем’я
латинів, проте в результаті
військових, політичних та
економічних успіхів Риму
латинська мова поширюється
по всій Італії, а в II ст. до н. е.
виходить за її межі.
Латинська мова звучала в
Європі, Малій Азії та
Північній Африці.
Разом із іншими мовами тогочасної Італії, головними із яких були оскська та умбрська, латина
складає так звану італійську групу індоєвропейської сім’ї. На латинську мову сильний вплив
мала мова етрусків, народу з розвинутою культурою і писемністю. Такі слова, як persona, Roma
– етруського походження. Із етрусків походили легендарні римські царі. Скинувши царів,
римляни встановили республіканський лад і почали розширювати свої володіння, зокрема на
півдні Італії. Це призвело до безпосередніх контактів з греками-колоністами. Переможна війна з
грецькими колоніями (272 р. до н. е.) і завоювання у ІІ ст. до н. е. Великої Греції (південна
Італія) мали великий вплив на весь римський спосіб життя. Латинська мова збагатилася
грецькими словами, що належали до різних сфер матеріальної і духовної культури. Під впливом
грецьких зразків почалась нова епоха в становлення і розвитку мови та літератури.
 Латинська мова протягом віків зазнавала різних змін:
фонетичних, морфологічних, синтаксичних,
лексичних. Історію розвитку латинської мови умовно
поділяють на такі періоди:
 Архаїчний (перша половина ІІІ ст. до н. е. – перша
половина І ст. до н. е.)
 Класичний, або період «золотої латини» (81 р. до
н. е. – 14 р. н. е.)
 Післякласичний, або період «срібної латини» (14
р. н. е. – 117 р. н. е.)
 Пізній (ІІ ст. н. е. – V ст. н. е.)
Найдавнішими пам’ятками латинської мови є написи, фрагменти
обрядових пісень, законів VII-IV ст. до н.е.
Історія літературної мови починається 240 р. до н.е., коли
військовополонений грек Люцій Лівій Андронік приніс до Риму
трагедію і комедію латинською мовою як результат перекладу
грецьких творів, зокрема Гомерової “Одіссеї”.
Цей період в історії мови називають архаїчним (254-81 рр. до н.е.).
Видатним представником цього періоду є римський комедіограф
Плавт (254-184 рр. до н.е.), від якого до нас дійшли 20 комедій
повністю і одна у фрагментах. Іншим відомим представником
архаїчного періоду є Теренцій (190-159 рр. до н.е.), автор шести
комедій.
На І ст. до н. е.припадає розквіт римського мистецтва та
літератури. На зміну архаїчному періоду приходить доба
класичної («золотої») латини.
У цей період відбулося становлення літературної
латинської мови, яка характеризувалася багатим лексичним
фондом, досконалістю граматики та синтаксису, розмаїттям
жанрів та стилістичних засобів. Латинська літературна
мова сягає довершеності у творах видатних письменників,
поетів, ораторів та політичних діячів того часу: Лукреція,
Катулла, Вергілія, Горація, Овідія, Цицерона, Цезаря,
Катона та ін.
У І ст. н. е. розпочинається період
післякласичної («срібної») латини.
На цей час припадає творчість відомих
римських поетів-сатириків Марціала та
Ювенала, письменників Тита Лівія, Петронія,
Тацита. У цей період остаточно сформувалися
норми латинської фонетики й граматики,
усталилися правила орфографії
Латинську мову ІІ – V ст. н. е. називають пізньою латиною.
Для неї притаманні певні зміни в галузі фонетики (зміни в
системі вокалізму та консонантизму), акцентології (заміна
музикального, мелодійного наголосу на динамічний,
експіраторний). У синтаксисі складного речення
спостерігається відхід від принципу послідовності часів. У
кпізній період помітно посилився розрив між літературною
і розмовною мовою (sermo vulgaris). Розмовна латинська
мова поширювалася в підкорених областях
Середземноморського басейну і південно-західної частини
Європи (сучасні Італія, Іспанія, Португалія, Франція та
інші), де під впливом місцевих мов на базі латинської
виникли романські мови – італійська, іспанська,
португальська, французька та інші.
Після смерті Феодосія (395 р. н. е.) відбувся остаточний поділ
Римської імперії на Східну та Західну. На роз'єднаних землях
занепадала освіченість, мовні розбіжності між римськими
провінціями зростали, поступово втрачався латинський елемент.
Спроби римлян підкорити германські племена в І ст. до н. е. – І ст. н.
е. були марними, проте економічні зв'язки з германцями існували
тривалий час, вони здійснювалися переважно через римські військові
колонії, розміщені вздовж Рейну і Дунаю. Про це нагадують назви
німецьких міст: Köln (від латин. сolonia – «поселення»), Koblenz (з
латин. сonfluens – «той, що стікається»). Значення латинської мови
для формування нових західноєвропейських держав мов зберігається
і після падіння Західної Римської імперії (476 р. н. е.)
Латинська мова залишається мовою держави, науки і
школи у феодальному франкському королівстві (V–VI
ст. н.е.). Латинською мовою Григорій Турський (540–
594) написав «Історію франків», Айнеґард – «Життєпис
Карла Великого» (810). Карл Великий (742–814),
імператор Франкської держави, наприкінці VIІІ – на
початку IХ ст., виступив ініціатором реформи,
спрямованої на уніфікацію вимови писемної латини,
щоб наблизити її до втраченого класичного канону.
Саме ця «каролінгська» латина на багато сторіч
перетворилася на універсальний засіб міжнародного
спілкування, офіційно-ділового, наукового,
літературного і церковного обігу в Західній Європі.
Карл Великий запросив учених із різних країн Європи,
щоб відновити класичні заняття «правильної латини».
За його наказом учені збирали і переписували латинські
та грецькі рукописи. Створювалися спеціальні
приміщення scriptoria, де переписувачі одночасно
копіювали один і той самий рукопис. Завдяки невтомній
праці переписувачів до нас дійшла більшість творів
античних авторів. Поряд із Верґілієм, якого у середні
віки вважали взірцем для наслідування, читають Горація
і Овідія, звертаються до Цицерона. Твори Лівія і
Светонія, Лукана і Стація, Квінтіліана і Плінія, Ювенала
і Катона цінуються на рівні з творами християнських
авторів.
 Сферою застосування латинської мови в
епоху Середньовіччя були юриспруденція,
освіта, наука, церква, література, – усі сфери
суспільного і культурного життя. Закони
перших варварських держав у Західній
Європі називалися «правди» (leges) і були
написані латинською мовою. Міські статути,
якими користувалися в міських управах,
були також латиномовні.
 В епоху Середньовіччя латинська мова була
фактично єдиним інструментом спілкування
і висловлювання думок, зрозумілим для всіх
і вигідним для встановлення контактів. Вона
була невід’ємною частиною суспільного,
політичного, культурного і наукового життя
всієї Європи, зразком для нових романських
мов, які постійно зверталися до її багатої
лексичної скарбниці, шукаючи засобів для
позначення нових понять та ідей.
Латинська мова стала мовою культурного та
інтелектуального життя при монастирях і
катедральних соборах. Вона яскраво
представлена у творчості італійського
філософа й теолога Томи Аквінського (1227–
1274), який поєднав учення Арістотеля з
християнськими догмами.
На базі шкіл ХІІ ст. виникають нові центри
культури та освіти – університети. Ці заклади
з’являються у Болоньї (1119), Оксфорді (1163),
Падуї (1222), Неаполі (1224), Севільї (1254),
Парижі (1259), де латина була мовою освіти і
спілкування. Книги, які видавалися в
університетських скрипторіях, були написані
латинською мовою. В університетах вивчали
твори Лівія, Лукреція, Таціта, Катулла –
класиків римської літератури і культури.
Винятковою була роль класичної латинської мови в
епоху Відродження (XІV–XVI ст.), коли просвітники
виявили великий інтерес до античної культури,
наслідуючи античні зразки. В епоху Відродження
латинською мовою пишуть свої твори Еразм
Роттердамський (1466–1536) у Голландії, Томас Мор
(1478–1535) в Англії, Джордано Бруно (1548–1600),
Томазо Кампанелла (1568–1639) в Італії. Латинська
мова стає в цей період важливим засобом
міжнародного культурного і наукового спілкування.
У XVІІ–XVІІI ст. латинською мовою писали свої
твори філософи, історики, фізики і математики: Фр.
Бекон (1561–1626), С. - Ф. Кльонович (1545–1602), Р.
Декарт (1596–1650), П. Гассенді (1592–1655), Б.
Спіноза (1632–1677), І. Ньютон (1643–1727), Г.
Ляйбніц (1646–1716). Латинською мовою писали
твори українські вчені й письменники: Ю. Дрогобич
(бл.1450–1494), П. Русин із Коросна (1470–1517), С.
Оріховський (1513–1566), І. Домбровський (поч.
XVІI ст.), Т. Прокопович (1681–1736), Г. Сковорода
(1722–1794), М. Довгалевський (перша половина
ХVIII ст.).
Латинська мова залишалася державною мовою на
величезній території Римської імперії до занепаду
Західної Римської імперії (476 р н. е).
Поширення латинської мови обумовлено її
лексичним багатством, здатним охопити всі сфери
людського життя, граматичною будовою,
стислістю і точністю висловів.
Як міжнародна мова науки латина не втратила свого значення й
сьогодні. Вона залишається єдиною професійною мовою
філософів, філологів, медиків та юристів усього світу.
В інтернаціональному словниковому фонді багатьох мов світу
значне місце посідають латинізми. Найбільше їх, звичайно, в
мовах романських: у французькій – 80-90%, в італійській – 70-
80%. З германських мов найбільше латинізмів зустрічаємо в
англійській мові (75%).
Багато слів латинського походження є і в українській мові:
університет, факультет, ректор, декан, студент, лабораторія,
аудиторія та ін.
Сьогодні знання латинської граматики і лексики забезпечує
професійну термінологічну грамотність фахівців багатьох
галузей.
У мови багатьох народів світу увійшли також латинські
прислів’я, сентенції та афоризми. Це є переконливим доказом
засвоєння українською мовою надбань попередніх епох.
Частина висловів, що пов’язані з античною історією,
філософією, міфологією, культурологією, літературою, вже
давно стала загальнолюдським здобутком. Вони конденсують
величезний фонд думок, емоцій, людського досвіду,
виражаючи їх в афористичній, лаконічній, лапідарній,
високомайстерній формі. Їх дуже багато, усі знати й пам’ятати
неможливо, але не знати їх зовсім немислимо, тому що вони
стали невід’ємною частиною скарбниці людського духу,
прекрасною сторінкою загальнолюдської культури.
Латинські афоризми
Латинські написи на гербах навчальних закладів
Латинські написи на мурах міст
Латина є офіційною мовою сучасної Католицької церкви.
Сьогодні Католицька Церква використовує латину насамперед у
літургійному контексті, зокрема під час великих урочистостей чи
богослужінь, які мають підкреслити єдність у різноманітності:
фрагменти латинською мовою тоді вказують на єдність, а народними
мовами – на різноманіття. Донедавна вона також була мовою офіційних
документів Церкви, обов’язкових для всієї католицької спільноти. Тут,
зокрема, йдеться про практичну вигоду: простіше й дешевше
опублікувати одне взірцеве видання латиною, а переклади залишити
локальним Церквам.
Латинська мова досі важлива для канонічного права. Нею пишуть
вироки Римської роти, декрети Апостольської сигнатури, деякі декрети
нунціїв тощо. Тут знов-таки справа в уніфікації та збереженні
однотипності в термінології та практиці церковного судочинства, яка має
внутрішній характер і базується на багатовіковій традиції. Варто
пам’ятати, що канонічне право від початку пов’язане з латиною, адже
ґрунтується на праві римському. Крім того, латинську мову не можна
ідентифікувати з жодним сучасним народом, що додатково підкреслює
вселенськість Церкви.
Латинська мова вивчається у європейських країнах переважно в
гімназіях та загальноосвітніх школах. Зокрема, близько третини всіх
учнів старшої школи в Австрії та Німеччині сьогодні вивчають
латинську мову. У Швейцарії латинську мову можна вивчати як
предмет за вибором вже у середніх класах. Особливо в гімназіях з
поглибленим вивченням гуманітарних наук латинська мова
пропонується як перша іноземна мова. Таким чином, вже у школах та
гімназіях закладається основа для володіння латиною на належному
рівні, що буде потрібно майбутнім гуманітаріям, у тому числі й
перекладачам.
Цікавим є досвід підтримки вивчення латини студентами
європейських університетів. Так, окремі заходи заплановано
проводяться латинською мовою. Наприклад, з 1998 року в асоціації
AMV Waltharia Frankfurt кожного семестру проводиться так званий
«латинський паб», де латина є єдиною мовою, що допускається для
спілкування, і це не обмежується студентами, а також тільки
підготовленими усними виступами.
Заслуговує на увагу європейський досвід ввчення латинської
мови з використанням різних медіа- та інтернетресурсів.
Фінська радіостанція YLE (Yleisradio) регулярно оприлюднює
Nuntii Latini в письмовій та усній версії. Радіо F.R.E.I. з Ерфурта,
починаючи з липня 2015 року, транслює щотижневу латинську
програму під назвою Erfordia Latina. Численні латинські тексти
та відповідна в література доступні для студентів у Інтернеті. На
Інтернет-форумах (Grex Latine Loquentium, e-latein chat)
учасники чату, переважно студенти, з різних країн спілкуються
латиною, а в жовтні 2009 року було опубліковано навіть
латинську версію Facebook.
Як уже зазначалось, для підтримки та подальшого розвитку
латинської мови потрібно її «осучаснення». З цією метою Папа
Римський Павло VI заснував у 1976 році фундацію Latinitas, яка
прагне створити такий варіант латинської мови, що відповідав би
сучасному використанню мови. Крім журналу, вона публікує Lexicon
recentis Latinitatis (енциклопедію латини нового часу), остання
редакція якої з'явилася в 2004 році. Словник містить 15 000 нових
термінів. Наприклад, латинське слово для позначення комп'ютера –
instrumentum computatorium.
Існує багато періодичних видань, присвячених живій латині.
Журнал "Vox Latina" випускається в Німеччині ось уже 40 років. А
італійці вже 30 років випускають комікси на латині.
Чи знаєте ви, що є видані книги про Гаррі Потера латинською мовою,
які переклали Пітер Нідман і Ендрю Уілтон?
Зацікавленість латинською мовою не є випадковою. Мова, якою
розмовляло населення поблизу античного Риму, тривалий час була
засобом міжнародного спілкування більшості народів Західної
Європи.
Сьогодні не існує носіїв латинської мови, але мова і зараз живе у
прислів’ях, сентенціях, назвах певних закладів і брендів.
Латинська мова допомагає сучасній людині бути високоосвіченою,
набути ораторських здібностей та інтелігентності, уміння логічно
мислити.