Латина – велика мова.

У свій час саме латиною розмовляла кожна

освічена людина на континенті Євразії. Латиною писали вірші, її
використовували в наукових трактатах; дипломатія, філософія – ви б
не знайшли жодної згадки про ці науки, що не були написані латиною.
Ще й в 19 сторіччі письменники продовжували використовувати латину
для надання своїм творам величнішого характеру, взяти хоча б
Віктора Гюго та його «Собор Паризької Богоматері».
Більшість людей вважає, що це все вже відійшло в минуле. Нібито
мова, що не має жодного носія – не має ніякої користі. Багато з них
виказують непорозуміння від того, що вона й досі існує.
То чи можна назвати мову, що несе в своїй історії таку велич –
безкорисною у наш час? Звичайно, ні.
В першу чергу, латина це наша історія. «Викинути» цю мову із свого
життя повністю – те ж саме, що забути, що колись існували такі люди
як Цезар, чи Олександр Македонський. Історія була створена латиною,
та латина творила історію.
Ще й до нині не всі пам’ятки часів античності, чи наприклад,
Середньовіччя, знайдені. І якби на землі не залишилося жодної особи,
яка знайома з латиною, після знаходження цих пам’яток, вони б так і
залишилися кусками каменю, чи пожовклими листами бумаги.
Представниками ще однієї професії, які знайомі з латиною не з чуток, є
філологи. В першу чергу це звичайно класичні філологи, що
зберігають цілісність та красу так званої «мертвої» мови, а також
культуру тих віків, коли вона була на піці своєї популярності. Та й
філологи західноєвропейських країн так само не нехтують латиною.
Адже та, якщо можна так виразитись, є матір’ю усіх романських мов, та
не так вже й далека від германських. Знаючи коріння мови набагато
простіше вивчити її саму.
Захищаючи мову, я так досі і не назвала 2 галузі, що використовують
латину, як єдину та основну мову – медицина та релігія. Здавалось би,
такі далекі та ніяк не пов’язані між собою сфери життя. Але кожен
медик повинен знати латиною, усі медичні довідники, енциклопедії та
трактати – усі вони включають термінологію записану «мертвою»
мовою.
На жаль, я не так добре розбираюся в справах церкві, але навіть я
можу бути впевнена, що більшість церковних молитов – читаються
латиною, та й взагалі латинська мова – це основна мова католицької
церкви.
Якщо казати про термінологію, сюди так само можна було приписати
музику та усі її «presto» та «alegro», але, на жаль, у музичній сфері ця
тенденція вже відходить у минуле.
Але ця одна історія не робить все інше вище-сказане незначним. Та чи
можете ви зараз й надалі заперечувати користь, що несе латинська
мова?