ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра іноземних мов

Лекція № 1. «Коротка історія латинської мови.

Внесок латинської і грецької мов у розвиток медичної
та фармацевтичної термінологій»

Курс І Факультет фармацевтичний (заочна форма навчання)

Лекцію обговорено на засіданні

кафедри « 27 »___08____2021 р.
Протокол № _1_

Зав. каф. ________доц. Єрьомкіна Г.Г.

Одеса – 2021 р.
 Лекція № 1. «Коротка історія латинської мови.
Внесок латинської і грецької мов у розвиток медичної
та фармацевтичної термінологій» (2 год.)

1. Актуальність теми
У наші дні грецька і латинська мови є своєрідним будівельним матеріалом, з
якого створюються нові терміни. Нові лікарські препарати і наукові відкриття
отримують назви з невичерпного джерела міжнародної грецько-латинської
скарбниці терміноелементів. У виданій міжнародній фармакопеї «Pharmacopoea
Internationalis» кожний термін має міжнародну латинську назву. Тому вивчення
латинської мови для майбутніх фармацевтів має особливу цінність.
Актуальність даної теми полягає у збагаченні студентів знаннями про
виникнення та розвиток латинської мови, її значення як мови школи, науки і
літератури, мови церкви, законодавства та дипломатії; у розкритті ролі латинської
і грецької мов у розвитку медичної та фармацевтичної мов.

2. Цілі лекції:
2.1.Навчальні цілі:
- ознайомити студентів з історією латинської мови як мови, що є матеріалом для
утворення наукової термінології, її загальнокультурною функцією;
- закласти передумови вивчення основ фармацевтичної термінології;

2.1.Виховні цілі:
- виховання у студентів сучасного професійного мислення,
- засвоєння студентами навичок деонтології та лікарської етики;
- виховання дотримання громадянських прав та обов’язків;
- підвищення загальноосвітнього культурного рівня.
 2. План та організаційна структура лекції.

№ Основні етапи лекції та Тип лекції. Розподіл часу

п/п їх зміст Обладнання лекції
1 2 3 4
Тип лекції -
інформаційна
I. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП 10 хв.

1. Визначення навчальної
мети.
2. Забезпечення позитивної
мотивації.

II ОСНОВНИЙ ЕТАП. 65 хв.

3. Викладення лекційного
матеріалу за планом:
1. Історія виникнення і дошка
розвитку латинської мови. медіапроектор
2. Латинська мова – мова таблиці
міжнародної наукової ілюстрації
термінології.
3.Роль латинської мови у
збагаченні української.
4. Внесок латинської і
грецької мов у розвиток
медичної та
фармацевтичної
термінологій

III. ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП 15 хв.

4. Резюме лекції. Список літератури,

5. Зальні висновки. запитання,
Відповідь на можливі завдання.
запитання.
6. Завдання для
самопідготовки.
4. Зміст лекційного матеріалу:
1. Структура лекції:
а) вступна частина:
- виникнення та розвиток латинської мови;
б) основна частина викладення матеріалу:
- періоди розвитку латинської мови, їхня характеристика;
- вплив грецької мови на розвиток латинської, збагачення лексики;
- внесок латинської і грецької мов у розвиток медичної та фармацевтичної
термінологій;
в) висновки:
- латинська мова – мова науки;
- роль латинської мови у збагаченні української мови.

3. Текст лекції (Додаток № 1).

5. Матеріали щодо активізації студентів під час проведення лекції :

5.1.Дайте відповіді на запитання:
1. Чи вважаєте ви латинську мову «мертвою»?
2. До якої групи мов належить латинська?
3. Які періоди розвитку латинської мови вам відомі? Охарактеризуйте їх.
4. Що вам відомо про давньогрецьку культуру (міфологію, літературу),
освіту, науку та їхній вплив на давньоримську культуру, освіту і науку?
5.2. Назвати якнайбільше слів латинського походження, що є в нашому
щоденному вжитку.

6. Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:

- навчальне приміщення – лекційна аудиторія;
- обладнання – дошка, медіапроектор;
- ілюстративні матеріали – ілюстрації, таблиці, слайди;
- методична розробка лекції.
7. Матеріали для самопідготовки студентів:
а) література з теми викладеної лекції:
1. Латинська мова та основи фармацевтичної термінології: підручник / Л.Ю.
Смольська, В.Г. Синиця, Дз.Коваль-Гнатів та ін.; за ред. Л.Ю.Смольської. — К.:
ВСВ “Медицина”, 2016. – 352 с.
2. Світлична Є.І., Толок І.О. Studemus Latinam: Навч. посіб. для самост.
роботи студ. – Х.: НФАУ, 2001. – 177 с.
3. Латинська мова і основи медичної термінології / За ред. Л.Ю.Смольської.-
Київ: Медицина, 2012. - 360 с.
4. Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови
В. П. Черних; Нац. фармац. ун-т України. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – Київ :
МОРІОН, 2010. – 1632 с., 16 арк. іл.

б) тестові завдання:
I. Виберіть одну правильну відповідь із 5 запропонованих
1. Кого називали «батьком» європейської медицини:
а) Гіппократа
б) Пирогова
в) Авіценну
г) Коперника
д) Гарвея
2. Визначте, де був розташований стародавній Лаціум
а) Азія
б) Балканський півострів
в) Піренейський півострів
г) Апенінський півострів
д) Африка
3. Вкажіть прізвище вченого, який написав «Клятву» лікаря
а) Сократ
б) Спіноза
 в) Гіппократ
г) Герофіл
д) Вольтер
4. Вкажіть, якими двома мовами мав володіти лікар античної епохи
а) арабською і латинською
б) латинською і хінді
в) грецькою і італійською
г) англійською і арабською
д) грецькою і латинською

в) питання:
1. Що вам відомо про виникнення і розвиток латинської мови?
2. У зв’язку з якими подіями в латинську мову проникає велика кількість
грецьких слів?
3. З чим пов’язане підвищення ролі латини як загальноєвропейської мови
освіти та науки?
4. Назвіть відомих вам давньогрецьких учених, письменників, філософів.
5. Хто такий Гіппократ? Чому його називали «батьком» наукової
європейської медицини?
6. Чому медична термінологія називається «двомовною»? Наведіть
приклади.
7. Чи вважаєте ви латинську мову «мертвою» мовою? Переконайте у
правильності вашої думки.

8. Література, використана лектором для підготовки лекції:

1. Смольська Л. Ю., Кісельова О. Г. Латинська мова і основи медичної
термінології: Підручник / За ред. Л. Ю. Смольської. – 2-ге вид., стереотип. – К.:
ВСВ « Медицина», 2012. – 360с.
2. Перцев І.М. Термінологія – визначальний чинник фармацевтичної діяльності //
В кн.: Фармація України. Погляд у майбутнє. Матеріали VІІ Національного з’їзду
фармацевтів України, 2010. – Т. 2. – С. 367.
3. Світлична Є.І., Толок І.О. Studemus Latinam: Навч. посіб. для самост.
роботи студ. – Х.: НФАУ, 2001. – 177 с.

Лекцію склала доц. Копіца Євгенія Петрівна

 Додаток 1.
Текст лекції на тему:
«Коротка історія латинської мови.
Внесок латинської і грецької мов у розвиток медичної
та фармацевтичної термінологій»

«Nomina si nescis periit et cognitio rerum»

(Якщо не будеш знати імен, помре і пізнання речей)

Карл Лінней

Латинська мова відноситься до так званих літературно-історичних мов. Її

називають «мертвою», як і деякі інші мови, бо зараз немає народу, який би
спілкувався нею. Але знання основ латинської мови завжди вважалось ознакою
високої культури людини, її освіченості. І до нашого часу актуальні слова
римського оратора, філософа та письменника Цицерона: «Non tam praeclare est
scire Latine, quam turpe nescire» — He так похвально знати латинську мову, як
ганебно не знати її.
Існує багата літературна та наукова спадщина латинською мовою. Це твори
римських поетів: Вергілія, Горація, Овідія, Катулла; праці знаменитих вчених,
філософів, ораторів: Цицерона, Цезаря, Лукреція, Сенеки, Плінія Старшого та
багатьох інших. Вони відіграли значну роль у формуванні європейської науки,
культури та мистецтва.
Із глибин століть дійшли до нас блискучі афоризми латинських авторів. Ми
використовуємо їх у повсякденному спілкуванні, зустрічаємо в художній та
науковій літературі, в юридичній та дипломатичній практиці. Деякі з цих
афоризмів стали гаслами держав, спілок, товариств, учених, політичних діячів:
Noli nocere! — Не нашкодь! (гасло медиків та фармацевтів);
Citius, altius, fortius! — Швидше, вище, сильніше! (гасло Олімпійських ігор);
Gens una sumus. — Ми — єдине плем'я (гасло шахистів);
 Similia similibus curantur. — Подібне лікується подібним (кредо гомеопатів)
та інші.
Багато латинських слів, які відносяться до різних сфер людської діяльності,
стали інтернаціональними: консенсус, спонсор, конверсія, студент, провізор,
стипендія, реакція, експеримент, факультет, ректор, декан, аспірант, лаборант,
аудиторія, інститут та інші.
 Felix, qui potuit rerum cognoscere causas

Щасливий, хто зумів розпізнати причини речей

Ці слова римського поета І ст. до н. е. Вергілія, адресовані Лукрецієві,

авторові поеми «Про природу речей», стали крилатими. Під щастям поет,
очевидно, розуміє невтомну працю, яка допомагає людині пояснити те чи інше
природне явище, виводить її з вузьких тенет незнання й скеровує до світла і
простору. Важко не погодитися із словами, які утвердилися уже впродовж епох,
однак розмаїття і мелодійність сучасних мов можуть наштовхнути на думку:
навіщо вивчати мову, яка перестала бути засобом активного спілкування майже
дві тисячі років тому і вважається сьогодні «мертвою мовою»?

Відповідь на запитання: «Чи латина - мертва мова?» читаємо в Юліана

Тувіма: «Яка ж це мертва мова, яка, не в'янучи, пережила тисячоліття?!» Але як, у
якій формі «пережила»? Передусім у текстах, у творах, які дійшли до наших днів
як невичерпна скарбниця мудрості та нетлінних істин, що слугували освіченим
людям багатьох віків, в історичних пам'ятках і документах середньовіччя, у
творіннях епохи Відродження, у романських, германських і слов'янських мовах, у
нових наукових медичних, біологічних, юридичних, лінгвістичних та технічних
термінах. Упродовж сторіч латина була обов'язковою дисципліною у навчальних
закладах, її значення надзвичайно вагоме, адже вона стала класичним підґрунтям
терміносистем багатьох мов світу.

Сьогодні латинською мовою майже не розмовляють. Історичні обставини

склалися так, що вона втратила свою комунікативну функцію, але не втратила
свого великого освітньо-історичного значення, ставши важливим джерелом
загальнолюдської культури та сполучною ланкою між античністю і сучасністю.
 Коротка історія латинської мови та її значення

у міжнародній науковій термінології

Латинська мова (lingua Latina) - одна з найдавніших мов індоєвропейської

сім'ї, що належить до групи італійських мов. Це мова одного із стародавніх
племен, які заселяли Апеннінський півострів приблизно три тисячі років тому.
Назва цього племені - латини (Latini), область поширення - Лацій (Latium) у
нижній течії ріки Тибру. Столицею цієї області у 754-753 pp. до н. е. стало місто
Рим (Roma), побудоване на семи горбах (Septi montium). Пізніше йому дали
назву «Вічне місто» - Urbs aeterna. Спочатку латинською мовою говорило
невелике плем'я латинів, проте в результаті військових, політичних та
економічних успіхів Стародавнього Риму латинська мова поширюється по всій
Італії, а починаючи з IIст. до н. е. виходить за її межі. У І ст. н. е. Рим став
столицею наймогутнішої держави стародавнього світу - Римської імперії, до
складу якої входили сучасні Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, деякі
частини Німеччини, Південної Англії, Югославії, Хорватії, Болгарії, Румунії,
Угорщини, Чехії, Словаччини, Греції, Туреччини, Лівану, Сирії, Лівії, Тунісу,
Алжиру та ін.

Латинська мова звучала майже в усіх країнах Західної Європи, Північної

Африки і Західної Азії. У період існування Римської імперії латинська мова була
офіційною державною мовою, мовою управління, війська, юриспруденції,
торгівлі, школи, науки, літератури.

В історії розвитку латинської мови виокремлюють декілька періодів.

Найдавнішими пам'ятками латинської мови є написи, фрагменти обрядових
пісень, законів VII—IV ст. до н. е. Історія літературної мови починається 240 р. до
н. е., коли військовополонений грек Люцій Лівій Андронік приніс до Риму
трагедію і комедію латинською мовою як результат перекладу грецьких творів,
зокрема Гомерової «Одіссеї».
 Цей період в історії мови називають архаїчним (240-81 pp. до н. е.).
Видатним представником цього періоду є римський комедіограф Плавт (254-184
pp. до н. е.), від якого до нас дійшло 20 комедій повністю і одна - у фрагментах.
Іншим представником архаїчного періоду є Теренцій (190-159 pp. до н. е.), автор
шести комедій.

Другий період латинської мови відомий як класичний (81 р. до н. е. -120 р.

н. е.). На класичний період, період найвищого розвитку латинської мови, який у
науці прийнято ділити на два віки - «золотий» і «срібний», припадає діяльність
видатних поетів і прозаїків, які створили латинську літературну мову.
Найвизначнішими представниками «золотого» віку (81 р. до н. е. - 14 р. н. е.) є
Цицерон (106-43 pp. до н. е.), Цезар (100-44 pp. до н. е.), Вергілій (70-19 pp. до н.
е.), Горацій (65-8 pp. до н. е.), Овідій (43 р. до н. е. -18 р. н. е.) та ін. Вони
створили загальноприйнятий канон прозової і поетичної мови. «Срібний» вік, або
післякласичний період, (14—120 pp. н. е.) представляє творчість Сенеки (4 р. до н.
е. -65 р. н. е.), Марціала (43-104 pp. н. е.), Тацита (55-120 pp. н. е.) та ін.

Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний із

перетворенням Риму в наймогутнішу державу Середземномор'я, до складу якої
ввійшли обширні території на заході та південному сході Європи, у Північній
Африці і Малій Азії. До кінця IIст. до н. е. латинська мова панує не тільки на
території Італії, а й як офіційна державна мова поширюється на Піренейському
півострові і в Південній Франції. Через римських воїнів і купців латинська мова у
своїй розмовній формі доходить до місцевого населення і стає засобом романізації
завойованих територій.

Третій період у розвитку латинської мови має назву пізній (пізня латина)
(III-VIIст. н. е.). Це епоха пізньої імперії і виникнення після її падіння варварських
держав. Античні традиції у літературній творчості поступово згасають. Як
історичне джерело, зберегли своє значення твори Амміана Марцелліна (330-400
pp. н. е.), св. Ієроніма (348-420 pp. н. е.), св. Августина (354-430 pp. н. е.).
Після смерті імператора Феодосія 395 р. н. е. відбувся остаточний поділ Римської
імперії на Східну та Західну. На роз'єднаних землях занепадала освіченість, мовні
розбіжності між римськими провінціями зростали, поступово втрачався
латинський елемент. «Вульгарна (народна) латина» стала мовою-основою для
нових національних мов (романських). До романських мов належать: італійська,
яка виникла на території Апеннінського півострова, французька і провансальська
- у Галлії, іспанська і португальська - на Піренейському півострові, ретороманська
- на території Швейцарії і Північної Італії, румунська - у Дакії (сучасна Румунія),
молдавська - у Молдові та ін. Ці мови розвинулися із народної латини і зберігають
у своєму словниковому складі, морфології і синтаксисі латинські ознаки.

У стародавні часи розмовна різновидність латинської мови, так звана

вульгарна латина, впливаючи на місцеві діалекти, дала початок групі романських
мов, до якої належать сучасна італійська, іспанська, португальська, французька,
румунська, молдавська та деякі інші.
У свою чергу латина постійно відчувала на собі вплив давньогрецької мови,
особливо після підкорення Греції Римом у 146 р. до н. е. У цей період грецька
мова була другою мовою імперії, а двомовність — характерним явищем
римського життя. Саме тоді латинська мова запозичує багато грецької лексики,
зокрема наукових понять з різних областей знань, у тому числі й з медицини.
Сучасна медична термінологія – результат багатовікового розвитку
світового лікарського вчення і медичної науки. Незалежно від того, якою
національною мовою подана термінологія, вона включає значну долю загальних
за мовним походженням лексичних і словотвірних одиниць, а також загальних
структурних моделей. Це пояснюється тим всеохоплюючим стійким впливом,
який чинили на термінологію протягом багатьох століть і продовжують чинити і
сьогодні дві класичні мови античного світу: старогрецька й латинська. Хоч
знання лікарів Стародавнього Сходу і, перш за все, Ассирії, Вавилону і
Стародавнього Єгипту лягли в основу медицини Стародавньої Греції, дійшовши
до нас у творах грецьких лікарів, неможливо знайти майже ніяких мовних доказів,
які б свідчили про спадкоємні зв’язки з медичною лексикою народів Месопотамії,
Індії, Єгипту.
Тому літочислення європейської медичної термінології прийнято починати
з праць Гіппократа (460-377 pp. до н.е.), і названого його іменем –
“Збірника Гіппократа” (“Corpus Hippocraticum”), звідки наукова медицина
успадкувала багато назв, наприклад, ambliopia, kachexia, carcinoma, coma, polipus,
thiphus, epidemia та багато інших. Етичні норми для лікарів були розроблені
Гіппократом і дійшли до нашого часу у вигляді «Клятви Гіппократа».
Значний внесок у медико-біологічну лексику вніс грецький філософ і
вчений Аристотель (384-322 рр. до н. е.). З його творів беруть початок, наприклад,
такі назви, як алопеція, аорта, глаукома, діафрагма, canthus, colon, condylus,
меконій, лейкома, ністагм, pancreas, трахея, фаланга (фаланги), екзофтальм.
Аристотель уточнив спеціальні значення деяких уже існуючих в медичному
лексиконі слів, наприклад зміст слова mēninx, mēningos (оболонка) звузив до
значення «мозкова оболонка».
Наступний етап в історії медичної термінології зв’язаний з діяльністю двох
видатних лікарів александрійської медичної школи епохи еллінізму – Герофіла й
Еразистрата. Вони значно поповнили медичний словник за рахунок лексики
анатомічного та фізіологічного змісту. Медицина Стародавнього Риму стала
подальшим розвитком медицини еллінізму.
Те ж відноситься і до медичних термінів латинською мовою, що дійшли до
нас із нечисельних медичних видань римлян, найбільш значним із них був збірник
“Про медицину” Авла Корнелія Цельса.
Послідовником термінологічних традицій еллістичних шкіл є Клавдій Гален
(131— 201 pp. н. е.) — грек, який писав грецькою мовою, але жив і працював у
Римі. Він уточнив значення старих, відродив майже забуті або незрозумілі для
сучасників гіппократівські назви, ввів немало нових (наприклад, thalamus).
Завдяки активності Галена в медичній термінології використовувались
виключно грецькі слова. Гален склав словник і коментарі до праць Гіппократа,
увів чимало нових грецьких назв, намагаючись при цьому досягти однозначності
застосування і тлумачення слова. Можна сказати, що саме Гален започаткував ті
основні вимоги, які пізніше, в науці Нового часу, утвердилися як такі, що
відповідають принципам утворення наукових термінів.
Клавдій Гален поклав початок фармакології. Сьогодні «галеновими
препаратами» називають настоянки та мазі, приготовані певними способами.
Лікування за Галеном – правильна дієта і лікарські засоби. На противагу
Гіппократу Гален стверджував, що в ліках рослинного і тваринного походження є
корисні і баластні речовини, тобто вперше ввів поняття про діючі речовини. Гален
лікував витяжками з рослин, широко використовував сиропи, вина, суміш оцту і
меду та ін. У творах Гален згадував 304 рослини, 80 тварин і 60 мінералів.
Велику увагу питанням медицини приділено у енциклопедичній праці
«Природнича історія» відомого римського вченого Плінія Старшого (23—79 pp.)
та у «Природничих проблемах» Луція Аннея Сенеки (І ст. н. е.).
У XII ст. латиною був перекладений знаменитий «Канон лікарської науки»
Ібн-Сіни чи Авіцени (980—1037 pp.), який до кінця XVI ст. був основним
навчальним посібником з медицини в Європі. Багато відомостей щодо
використання лікарських рослин вміщує і відомий «Салернський кодекс здоров'я»
Арнольда із Віланови (приблизно 1235— 1311 pp.).
Значна кількість грецьких термінів збереглася для наступних поколінь
лікарів завдяки творам грецькою мовою видатних лікарів візантійського періоду -
Орибазія, Немезія, Асція, Павла Єгинського та інших.
У VIII – IX ст. термінотворчість грецькою мовою тимчасово пішла на спад.
З IX – X ст. на арабську мову було перекладено майже всі твори Гіппократа і
К.Галена. Саме на ґрунті цих перекладів проходило становлення арабської
медичної літератури.
Вплив латинської мови на європейську культуру не обмежується періодом
розквіту та могутності Римської імперії. І після падіння Риму (476 р. н. е.) вона
залишається мовою церкви та юриспруденції, науки, літератури та дипломатії.
Включно по XVIII ст. латина — мова науки. Найвидатніші вчені, філософи, поети
епохи Відродження та Нового часу писали латиною свої твори: Спіноза, Т. Моор,
Галілей, Е. Ротердамський, Ф. Бекон, Кампанелла, Ньютон, Лейбніц, Н. Копернік,
Дайте, Петрарка, Боккаччо та інші. Окремо хотілося б відзначити роль Карла
Ліннея, який у 1735 році опублікував свою основну працю під назвою «Система
природи» («Systema Naturae»), що уславила його ім'я. У своїй «Системі природи»
Карл Лінней вперше запропонував наукову класифікацію відомих тоді рослин та
тварин. Свого часу славетний учений Стародавньої Греції Аристотель описав 454
види тварин. Відтоді минуло два тисячоліття. Вчені виявили та вивчили велику
кількість нових видів тварин. Карл Лінней описав 4200 видів тварин та розділив їх
на шість класів: ссавці, птахи, амфібії, риби, черви та комахи. Рослини він
розділив на 24 класи. Саме завдяки дослідженням та систематизації рослин К.
Ліннеєм ми маємо сьогодні ботанічну номенклатуру, яка використовується у
фармацевтичній термінології.
До речі, сьогодні Карл Лінней — єдиний автор, послатись на якого можна
лише одним ініціалом («L.»). У ботанічній номенклатурі ця буква після видової
назви рослини означає, що вона вперше описана Карлом Ліннеєм; наприклад,
ботанічна назва кокосової пальми — це Cocos nucifera L.

Серед російських вчених та лікарів у XVII—XIX ст. латинською мовою

написані праці М.В. Ломоносова (1711—1765 pp.), М.І. Пирогова (1810—1881
pp.), відомого фармаколога І.Є. Дядьківського (1784—1841 pp.). Наукові
дисертації в Росії до XX ст. повинні були захищатися латинською мовою.
Латиною заповнювалися історії хвороб. Латиною видані п'ять перших російських
фармакопей (до 1866 p.).
В Україні латинську мову використовували у своїх творах Ю. Дрогобич
(приблизно 1450—1494 pp.), С. Оріховський (1513—1566 pp.), І. Домбровський
(початок XVII ст.), Григорій Сковорода (1722— 1794 pp.) та багато інших. У 1589
р. у Києві була заснована Києво- Могилянська академія, де всі науки, крім
слов'янської граматики та православ'я, викладалися латинською мовою.
Вихованці спілкувалися латиною як в академії, так і вдома.
У Києво-Могилянському колегіумі латинська мова посідала перше місце в
навчальній програмі: "...розумеется, значеніе латинскаго язьїка вь означенной
школе за расматриваемое время бьло только тенью вь сопоставленіи сь темь
значеніемь, какое онь пріобретаеть здесь вь сле- дующій (могилянский періодь), -
и Сильвестрь Коссовь бь ль вполне правь, заявляя, что они (т. е. профессора
коллегіи могилянской) лучше насаждали вь русскіе умьі латинскій язьїкь, чемь
бьівшіе до нихь наставники". Про місце латині в реорганізованому колегіумі
писав і М. Булгаков: "Із мов найголовнішою почиталась латинська, яка через це й
була у найбільш квітучому стані з перших років училища. Цією мовою
викладалися усі науки, крім слов'янської граматики й православного ка-
техізису; ...нею писалися майже всі твори учнівські". Збереглося чимало шкільних
курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва досліджуваного періоду,
написаних латинською мовою і прочитаних не лише у Києво-Могилянській, а й у
Московській слов'яно-греко-латинській академіях та в інших навчальних закладах
України і Росії. До найвідоміших належать твори А.Старновецького і М.
Котозварського "Liber artis poeticae" (1637), Я. Понтана "Commendatio brevis
poeticae" (1646), "Poetica practica" (1648), "Subsidium Rhetoricum" (1670),
"Poeticarum institutionum breve compendium" (1671), И. Кроковського "Penuarium
Tullianae Eloquentiae" (1683), "Fons Castalius" (1685), "Cunae Bethlumicae" (1686-
1687), І. Волянського "Rhetor Roxolanus" (1689), "Promptuarium artis eloquentiae"
(1691), "Cytheron bivertex" (1694-1695), "Lyra" (1696), "Rosa inter spinas" (1696-
1697), С.Яворського "Concha" (1698).
Вплив античної культури на українську у XVI - XVII ст. йшов
опосередковано через Європу, особливо через посередництво німецької та чеської
культур; та найпомітнішу роль у цьому процесі відіграла Польща, що було
зумовлено тогочасними суспільно-політичними та економічними умовами
розвитку Речі Посполитої, до складу якої входила частина українських земель.
Латинська мова (література, культура) через посередництво польської
культури у XVI - XVII ст. проникає на східнослов'янські терени й посідає помітне
місце у науковому, духовному, адміністративному та культурному житті України.
Інтенсивне вивчення латинської мови, переклади латинських художніх творів,
використання латинської лексики для наукової термінології впливало на
"книжковий" характер запозичень. Процес запозичення латинізмів тривав і в
наступні століття, але інтенсивність його була значно меншою. Не всі з давніх
латинізмів збереглися в сучасній українській літературній мові, однак серед
запозичень з інших мов латинізми посідають чи не одне з найпочесніших місць.
Утративши значення мови міжнародного спілкування, латина сьогодні
залишається джерелом творення міжнародних номенклатур, нової наукової
лексики. Маючи строго фіксоване значення, греко-латинські словотвірні елементи
дозволяють дати точне визначення нового поняття або назви, вказати на
характерну особливість, відмінну ознаку тієї або іншої речовини, явища тощо. Так
утворюються назви нових невідомих захворювань, симптомів, вірусів,
мікроорганізмів, а також назви нових лікарських препаратів.
Розвиток фармацевтичної термінології нерозривно пов’язаний з
особливостями розвитку медичної термінології.
Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) видається Міжнародна
фармакопея («Pharmacopoea Internationalis») — де кожному препарату
надаються латинські назви. Латинською мовою в багатьох країнах прописуються
рецепти.
Слова «фармація», «фармацевт», «фармацевтичний» походять від грецького
слова pharmacon — ліки, яке в свою чергу було запозичено грецькою з
давньоєгипетської мови і вперше зустрічається під зображенням
давньоєгипетського бога мистецтва лікування Тота.
Слово «термін» — латинського походження (від terminus — границя, край,
межа. Термін — ім'я римського бога кордонів та меж). Основне призначення
терміна — точно та однозначно визначати та називати певне наукове поняття.
Терміном може бути як одне слово (таблетка, екстракт), так і словосполучення
(активна речовина). Сукупність термінів певної галузі знань називається
термінологією. Необхідно відрізняти саме терміни — назви загальних понять, та
номенклатурні найменування — назви, які означають одинарні поняття.
Сукупність номенклатурних найменувань у межах певної класифікаційної
системи утворює відповідну номенклатуру. Існують ботанічна, анатомічна,
хімічна, зоологічна, гістологічна, мікробіологічна латинські міжнародні
номенклатури.
Фармацевтична термінологія — сукупність термінів, пов’язаних з
відповідною системою понять. Нею користуються всі спеціалісти фармацевтичної
галузі. Формування фармацевтичної термінології. зумовлено науково-технічним
розвитком суспільства, а її рівень відповідає рівню сучасного розвитку галузі.
Отже, термінологія історично змінюється й може збагачуватися з різних джерел.
Основна функція терміна — бути спеціальним, обмежувальним позначенням
характерного для фармацевтичної галузі предмета, явища, його властивостей.
Хоча терміни використовуються в межах певної термінологічної системи, їм
притаманний інтернаціоналізм, тому вони можуть використовуватися в інших
термінологічних системах, а також у загальновживаній лексиці. Проте терміну
притаманна однозначність (моносемія), тоді як літературним словам властива
багатозначність (полісемія). Разом з тим, у термінології існують синоніми (напр.
активна речовина, субстанція). Проте тенденція до однозначності позначення того
чи іншого поняття є найбільш характерною властивістю терміна. Час від часу
відбувається перегляд, часткове видалення синонімів або уніфікація термінів.

Нині проблемою уніфікації фармацевтичної термінології займаються

номенклатурні комісії ДП «Державний експертний центр МОЗ України» та ФЦ
МОЗ України. У процесі упорядкування та уніфікації фармацевтичної
термінології окремі терміни офіційно оформляються у вигляді державних
стандартів (стандартизація термінів). Ці ж функції можуть виконувати й інші
організації, уповноважені МОЗ або міжнародних організацій, напр., ЮНЕСКО —
Infoterm.

Сучасна фармацевтична термінологія це результат багатовікового розвитку

теоретичної та практичної фармації, багатьох спеціальних дисциплін, які
вивчають дослідження, виробництво та застосування лікарських засобів. Вона
складається з термінологічних підсистем цілого ряду областей знань. У курсі
фармацевтичної латини вивчаються:
 1) фармакологічна номенклатура, яка включає в себе назви груп лікарських
засобів (cardiaca — серцеві, sedativa — заспокійливі та ін.), номенклатурні
найменування окремих лікарських препаратів (Aethazolum, Aspirinum,
Octoestrolum та ін.) та стандартні рецептурні формулювання й вирази;
2) міжнародна латинська ботанічна номенклатура разом з
фармакогностичною термінологією, що складається з найменувань
фармакогностичних об'єктів (органів рослин, продуктів рослинного та тваринного
походження);
3) термінологія фармацевтичної хімії (тривіальні назви синтетичних
лікарських засобів та міжнародна номенклатура деяких хімічних сполук —
кислот, оксидів та солей);
4) технологічна термінологія (назви форм ліків та галенових препаратів,
виробничих та аптечних процесів і операцій;
5) медико-біологічна термінологія.
Оволодіння основами латинської граматики, знання означеного лексичного
мінімуму, греко-латинських словотвірних елементів та структури спеціальних
термінів забезпечують професійну термінологічну грамотність майбутнього
спеціаліста-фармацевта.

Доречними тут будуть слова:

Invia est in medicina via sine lingua Latina. — Немає шляху в медицині без
латинської мови.