SPecialiST RePack

Неологізми як
джерело розвитку
української мови
Підготував учень ……

Вінниця
31.03.2023
Розторгуєв Макар Сергійович, учень ? класу

Науковий керівник: -- тут свій викладач!! – приклад Петренко Наталія

Володимирівна, учитель української літератури КЗ «Подільський науково-
технічний ліцей для обдарованої молоді»

Тема: «Неологізми як джерело розвитку української мови»

Дослідницьку роботу присвячено аналізу розвитку неологізмів в

українській мові. Розкрито основні сучасні неологічні дослідження та здійснено
аналіз існуючих у мовознавчій науці критеріїв ідентифікації нових слів.
Досліджено мовні нововведення, у яких вказано неологічні зміни в усіх
ступенях мови та граматичну відмінну рису. Проаналізовано вплив
інноваційних процесів на появу нової галузі – неології.
Розглянуто новітні неологізми, які з’явилися з початком повномасштабної
війни росії проти України, що значно збагатило українську мову військовою
субстандартною лексикою.
Дана робота обґрунтовує необхідність практичного використання нових
лексичних одиниць, а також вивчення їх в середніх та вищих закладах освіти.

Ключові слова: неологізми, українська мова, традиції, мовознавство, слово.

1
 Мотиваційний лист
Тема мого дослідницького проєкту: “Неологізми як джерело розвитку
української мови”. Протягом останнього десятиліття в нашій мові з’явилося
багато нових слів, адже через стрімкий розвиток науки і техніки в сучасному
суспільстві виникла потреба називати винаходи, програми, пристрої, деталі,
яких раніше просто не існувало. Неологізми, на мою думку, утворюються
швидше, ніж ми, люди, засвоюємо їх тлумачення. Відповідно з часом у
багатьох із нас виникає потреба в перевірці правильного вживання конкретної
лексеми. Щоб сумнівів виникало менше, маємо активніше використовувати у
своєму вжитку не завжди зрозумілі та незвичні для пересічних мовців
неологізми.
Близько двох років тому я зацікавився механізмом утворення нових слів.
Досліджуючи неологізми, дізнався, що нова лексика утворюється, головним
чином, з власного матеріалу шляхом словотвірних операцій та
переосмисленням уже існуючих одиниць. Якийсь час мене цікавили
найпродуктивніші способи утворення морфологічних неологізмів. Коли ж
розпочалася повномасштабна війна росії проти України, захопився військовою
субстандартною лексикою. Окрім того, що ці слова найменують нові реалії й
поняття, вони підкреслюють особливу характеристику нас, українців. Я
дивувався, як автори, образно переосмислюючи дійсність та з великим
почуттям гумору, створюють нові метафори та метонімії, звужують чи
розширюють попередні значення слів. Вражали слова «термуха», «цифра» на
позначення військового одягу, «прихід» та «есемеска» у значенні бойових дій і
найпопулярніше у вжитку слово «чорнобаїти».
Працюючи над цим проєктом, переконався, що новоутворені слова є
невід’ємною об’єктивною частиною мовної культури, а їх правильний переклад
на інші мови є важливим завданням. Проведена робота допомогла мені
детально розглянути цей засіб поповнення словникового складу, але
залишилося ще багато актуальних питань, які вимагають подальшого вивчення.
У майбутньому маю на меті займатися науковою роботою, тому
українська мова стала для мене об’єктом вивчення і, сподіваюся, допоможе
реалізувати мої творчі задуми.

З повагою Макар Розторгуєв

31.03.23

2
3
 Зміст
Вступ...................................................................................................................2

Розділ І. Характеристика неологізмів............................................................3

1.1. Поняття "неологізм"..............................................................................3

1.2. Загальна лінгвістична характеристика неологізмів..............................7

1.3. Механізм утворення нових слів..............................................................10

Розділ ІІ. Неологізми української мови.......................................................12

2.1. Українська неологічна традиція.............................................................12

2.2. Новітні сленгізми-неологізми – мовне віддзеркалення війни.............18

Висновок..........................................................................................................23

Список використаної літератури...................................................................25

4
 Вступ

Найважливішою умовою існування мови є її безперервний розвиток, який

виражається в появі нових слів. Процес пізнання світу, поява нових понять,
зміни в суспільному житті, прогрес у науці і техніці відбуваються безперервно,
що вимагає від мови забезпечити мовців необхідною кількістю нових
лексичних одиниць. Велика кількість нових слів, щорічно з‘являється в
англійській мові, це вимагає від дослідників не тільки фіксувати, а й
аналізувати їх.

У зв’язку з розширенням суспільних функцій української літературної

мови та її активним впровадженням в усі сфери суспільного життя збагачується
та оновлюється лексичний фонд мови. Виникає значна кількість неологізмів,
які на тлі загальновживаних слів виділяються своєю свіжістю
та новизною. Більшість цих слів є незрозумілими й незвичними для пересічних
мовців, тому швидко виходять з ужитку, однак є й такі, що вдало вбудовуються
у структуру мови і стають її надбанням. Функціонування неологізмів в
українській мові неодноразово ставало предметом аналізу в наукових працях
мовознавців. Цю проблему досліджували І. Огієнко, Г. Бусман, А. Радченко, М.
Гладкий, В. Заботкіна. Стилістичні функції неологізмів вивчали О. Пономарів,
П. Горецький, Л. Кравець, А. Коваль. В останні десятиліття неологізми
української мови розглядали переважно крізь призму загальних словотвірних,
лексико-семантичних та стилістичних тенденцій розвитку.

5
 Розділ І. Характеристика неологізмів
1.1. Поняття "неологізм"
Попри упереджене ставлення лінгвістів XVIII ст. до такого явища, як
неологізація мови (вважалося, що неологізми «псують» народну мову),
поповнення лексики – історично неминучий процес, необхідний для того, щоб
на кожному етапі свого розвитку мова могла відповідати потребам суспільства
як у спілкуванні, так і в закріпленні результатів пізнання дійсності, в розвитку
та збагаченні культури народу.

У лінгвістичній науці поняття «неологізм» має давню традицію, проте

його аналіз, залишається досить суперечливим. Термін «неологізм» в
англійській мові був вперше офіційно зафіксований в 1772 році. Але
англійський варіант цього терміна не був новий, тому що у Франції, Італії та
Німеччині вже були свої відповідники.

Дослідженню неологізмів присвячені численні праці вітчизняних і

зарубіжніх лінгвістів ( Е.І. Ханпіра, Н. І. Фельдман, О.Г. Ликов, В.В. Лопатін,
Ю.А. Зацний, М.О. Бакіна, О.А. Габінська, О.А. Земська, А.О. Брагіна, А.В.
Березовенко, І.Г. Дегтяр, А.Г. Ликов, Algeo J., McKean E., Sheidlower J.,Sornig
K.,Fischer R. та ін.)

На початку ХХІ століття з‘явилася низка цікавих досліджень, у яких

висвітлюються різні аспекти неології як нового та перспективного напряму
сучасних досліджень, а саме: дериваційний, стилістичний, прагматичний,
дискурсивний, когнітивний, лексико-граматичний, соціолінгвістичний,
культурологічний і психолінгвістичний. Перспективними є також дослідження
авторських новотворів, оказіоналізмів, виокремлення семантичних і
синтаксичних новотворів.

Проблема визначення терміна «неологізм» є суперечливою і недостатньо

обгрунтованою. Якщо період народження і зникнення слова фіксується більш -

6
менш об‘єктивно, то тривалість перебування слів в «статусі новоутворень» є
суб‘єктивною.

Сучасні неологічні дослідження, зводяться до «з‘ясування типології

нових слів у мові і мовленні». Однак систематизація неологічного матеріалу
вимагає передусім конкретизації, уточнення самого поняття «неологізм», що в
переважній більшості випадків ототожнюється з новим словом, інновацією та
новотвором. Передусім, загальновживаним і поширеним є перший з термінів –
неологізм. Слово «неологізм» вперше з‘явилося в 1735 р. у французькій мові
(«néologisme»), звідки було запозичене англійською мовою в значенні
«використання або звичка використання нових слів, інновацій у мові, а також
нове слово або вираз», саме з того часу в лінгвістичній літературі поняття
«неологізм» вживається стосовно нових слів у різних мовах. Від традиційних
канонічних слів неологізми відрізняються особливими зв‘язками з соціумом,
структурними девіаціями, які фіксуються колективною свідомістю.

Поняття неологізмa, згідно з внутрішньою формою і етимологією

охоплює і нове значення, що також є лексичним новотвором; або семантичним
неологізмом. Закономірним є й залучення до складу неологізмів нових
нерозкладних стійких сполучень слів (ідіом), оскільки, по-перше, в ідіомі слова
модифіковані в своїх значеннях до нуля, і, по-друге, дво-, трикомпонентна
одиниця виступає у функції слова. Є.В. Розен трактує неологізми як нові
словникові одиниці, які використовуються інтенсивно в реально виголошених
або записаних текстах протягом досить тривалого часу. Ці одиниці не
утворюються кожного разу для задоволення комунікативної потреби, а
відтворюються, «витягуються» у вже сформованому вигляді з мовної пам‘яті.

Словник-довідник лінгвістичних термінів під редакцією Д.Е. Розенталя і

М.А. Теленкової визначає неологізм, як «слово або мовний зворот, створений
для позначення нового предмета чи нового поняття».

7
 К.Ф. Заболотний дотримується думки, що «неологізм – це нове слово
(стійке поєднання слів), яке відповідає вимогам спілкування, нове за значенням
і за формою (або за формою, або за значенням), утворене за словотвірними
законами мови або ж запозичене з іншої, яке сприймається мовцями мови як
нове протягом деякого періоду часу». Н.І. Фельдман вживає термін «неологізм»
в широкому сенсі і називає так «нове слово для певної епохи в розвитку мови».
А.Г. Ликов відносить до неологізмів (у лексикології та словотворенні ) нові
слова мови, слова на початковій стадії свого історичного мовного життя.

Заслуговує на увагу, на наш погляд, думка Є.Я. Городeцької, яка

пропонує в якості першого і основного визначника конкретизацію за
параметром «час». Тобто, неологізми – це слова, які існують у мові «пізніше
якогось періоду, прийнятого за вихідний». Поняття неологізму мінливе в часі, в
просторі і відносне: неологізмом слово залишається до тих пір, поки в ньому
відчувається новизна. Ставши загальновживаним, неологізм зберігає тимчасову
конотацію новизни, яка продовжує відчуватися протягом відносно тривалого
періоду часу. Що частіше слово використовується, то швидше воно втрачає
конотацію новизни.

Таким чином, можна виділити кілька основних критеріїв визначення

неологізма:
1. слово, що позначає нову реалію;

2. неологізм як стилістична категорія: головним критерієм якого є – відчуття

смислової новизни;

3. неологізм як утворений синонім до вже існуючого слова, який володіє

конотативним відтінком;

4. характеризація неологізму як слова, незазначеного/зазначеного в словниках;

5. неологізм як слово, що існує в певний момент часу в тому чи іншому

мовному просторі.

8
 Однією з важливих властивостей неологізмів є те, що вони є проявом
еволюційних процесів у мові. Поштовхом до еволюції є зміна номінації, тобто
співвідношення між означальним і означуваним. На думку В.Г. Гака, можливі
чотири зміни між означуваним і означальним:

1) використання знака для позначення нового об'єкта;

2) введення нового знака для позначення об'єкта, що має вже назву в мові;

3) введення нового знака для позначення нового об'єкта;

4) невикористання знака у зв'язку з дезактуалізацією означуваного.

Аналіз існуючих в мовознавстві науці критеріїв ідентифікації нових слів,

дозволяє нам запропонувати ознаки, на основі яких можливо легше виокремити
неологізми й повніше розкрити їхню мовну сутність, а саме: 1) часовий
критерій – обмежений період (10-25 років) виникнення неологізмa відносно
даного періоду мови; 2) наявність часткової незвичності на фоні мовних норм;
3) критерій лексикалізації – вживання неологізмa більшістю мовців, але за яким
ще відчувається ознака новизни; 4) лексикографічний критерій – фіксація нових
слів у відповідних словниках нових слів.

Опираючись на вищевикладені критерії визначення неологізмів,

сформулюємо своє бачення сутності цього класу слів. Отже, на наш погляд,
нeoлогізмaми слід вважати новe слoвo абo стійкe cловoсполучeння, нові абo за
формoю або зa змістoм, або зa фoрмoю і за змістoм, що володiють сeмoю
новизни прoтягoм пeвногo періоду часy. Цe одиниці, якi yвійшли в лексико-
сeмaнтичнy системy мoви, мовнy сферy тa не iснувaли в пoперeдній пeріод в тій
жe мoві, пiдмoві, мoвній cфepі, yтворeні зa слoвотвіpними зaкoнами вiдповіднoї
мoви, підмови або запозичені з іншої мови у звязку з потребою у спілкуванні,
або які пeрeйшли з пaсивнoгo cкладy мoви. Вoни вoлодіють cфoрмовaними
ceмантичними, пpагматичними i стилістичними влaстивoстями (oзнакaми) тa
cприймaються нoсіями, coціумом як нoві i зафіксовані в слoвникy новиx слів.

9
1.2. Загальна лінгвістична характеристика неологізмів

Словниковий склад – найбільш мінлива і рухома сторона мови, яка

безпосередньо реагує на те, що відбувається в світі реалій, в ній безпосередньо
відображаються наші уявлення про різні явища позамовної діяльності.
Характерною особливістю словника є його здатність нескінченно розростатися
за рахунок нових слів і нових значень, які утворюються різними шляхами.
Необхідність назвати нові предмети або явища, які є результатом розвитку
суспільства, сприяє появі нових термінів. Як відомо, запозичення є одним із
джерел поповнення лексичного складу і утворення нових термінів. Їх вивчення
дозволяє простежити складність мовних процесів, переплетіння внутрішніх та
зовнішніх явищ, вплив останніх на різні ланки мовної структури.

С. І. Алаторцева зазначає, що новими в літературній мові N-го періоду

часу можуть бути визнані слова, значення і поєднання, що представляють
собою як новоутворення даного періоду, так і зовнішні і внутрішні запозичення
в ньому, а також слова і поєднання, знову стали актуальними в зазначений
період.

Як пише О. С. Ахманова, неологізм – це слово або зворот, створений

(який виникає) для позначення нового предмета (раніше невідомого) або для
вираження нового поняття; нове слово або вираз, яке не отримало прав
громадянства в загальнонародній мові і тому сприймається як належне до
особливого, нерідко зниженого стилю висловлювання.

Найбільш ґрунтовно, на нашу думку, термін "неологізм" сформулював

І. Р. Гальперін. Під неологізмами розуміються будь-які нові словникові та
фразеологічні одиниці, що з'явилися в мові на цьому етапі розвитку і або, які
позначають нові поняття, що виникли в результаті розвитку науки і техніки,
нових умов життя, соціально-політичних змін і т. д., або які виражаються

10
новими словами, створеними з емоційно-стилістичною метою, вже існуючі
поняття.

Словниковий склад тієї чи іншої мови є найбільш рухомою його

частиною, що найбільш швидко розвивається. Саме лексика мови особливо
чутлива до всіх змін в історії народу – носія цієї мови.

Наразі час розвивається спеціальний розділ мовознавства – неологія. До

завдань неології входить, як пише І. М. Кабанова: а) виявлення шляхів пізнання
нових слів і значень; б) аналіз факторів їх появи в співвідношенні з
прагматичними потребами суспільства; в) вивчення моделей створення
неологізмів і обмежень на їх вживання; г) творення словників неологізмів із
зазначенням прагматичних обмежень на вживання в різних ситуаціях
спілкування з урахуванням соціальної диференціації мови.

У процесі вирішення цих проблем лінгвісти намагаються відповісти на

питання про те, з яких прагматичних потреб створюється нове слово, які
фрагменти досвіду і чому саме вони вимагають лексичної фіксації, що в
діяльнісному досвіді людини повинно змінитися, щоб з'явилася необхідність
створення нового слова, хто створює нове слово, як і в яких умовах воно
створюється, які лінгвістичні механізми створення нового слова, який вихідний
морфемний, модельний, лексичний фонд, як змінюється номінативна
активність окремих механізмів, як включається слово в лексичну систему, який
механізм адаптації нового слова.

Створення нового слова або нового значення зазвичай відбувається в

порівняно короткий період, як пише І. М. Кабанова. У деяких випадках можна
навіть вказати автора, який ввів слово в оборот. Неологізми можуть жити довго,
але можуть мати і коротке життя.

Людина, яка створює нове слово, прагне до індивідуальності і

оригінальності. Потім це слово проходить кілька етапів соціалізації і
лексикалізації. Слово сприймається посередниками, які поширюють його серед
11
людей. Це, як правило, викладачі університетів, шкільні вчителі, репортери,
працівники засобів масової інформації. Слово фіксується в періодичній пресі.
Наступна стадія соціалізації – прийняття слова широкими масами носіїв мови.
Далі йде процес лексикалізації, а потім – придбання навичок адекватного
вживання нового слова, тобто придбання комунікативно-прагматичної
компетенції носіями мови.

Життя неологізмів залежить від того, наскільки вони апробовані

суспільною практикою, наскільки сильна потреба в цьому слові для позначення
відповідних понять, і яка кількість "суперників" – синонімічних засобів має
дане слово в словниковому складі мови.

Багато неологізмів повністю зникають з мови; деякі письменницькі

неологізми фіксуються англійськими словниками із зазначенням автора. Ті ж
слова, які народилися в гущавині народних мас, часто взагалі не фіксуються і
зникають безслідно.

Отже, можна сказати, що неологізм – це в першу чергу новітній термін,

мовне нововведення, у який введено всі неологічні зміни у всіх ступенях мови
та граматичну відмінну рису. Неологізми можуть з’являтися кожного дня, але
більшість з них просто зникає. Вони живуть недовго. Також, як тільки
неологізм стане сталим і загальновживаним, то він перестає бути неологізмом,
тому вони недовговічні.

12
 1.3. Механізм утворення нових слів

Дослідження неологізмів доводять, що нова

лексика утворюється, головним чином, з власного матеріалу шляхом
словотвірних операцій та переосмисленням вже існуючих одиниць. Процес
словотворення відбувається постійно, відбиваючи зміни в навколишньому світі.

Афіксація, абревіація, словоскладання та конверсія залишаються

основними способами утворення морфологічних неологізмів. Поява
семантичних неологізмів регулюється дією закону економії засобів, що
зменшує кількісний приріст лексичних одиниць і спрямовує номінативну
діяльність на вторинну номінацію.

Інновації можуть бути створені на базі будь-якого слова, яке

сприймається як структурно-похідне і морфологічну будову якого може бути
осмисленo, хоча і не завжди правильно з етимологічної точки зору.

Не всі способи мають однакову частотність використання. Дослідники

відзначають, що найпродуктивнішими виявляються такі способи, як
словоскладання і афіксація, інші ж, наприклад, конверсія, лексико-семантичний
спосіб, утворюють нові слова в меншій кількості, треті, такі як чергування
звуків і перенесення наголосу в слові – малопродуктивні і в даний час майже не
використовуються.

Поява нових слів є однією з основних характеристик найрізноманітніших

мовних одиниць. Особливе значення дане поняття набуває для характеристики
словотвірної моделі, яка є центральним механізмом в утворенні нових слів.
Оскільки в словотворенні поняття продуктивності, крім моделей, поширюється
і на афікси, і на основи, тобто словотворні елементи, а також на способи
словотворення, семантика самого слова «продуктивність» дуже широка.

Термін «продуктивність» має в теорії словотворення синонімічний термін

– «словотвірна активність», під якою мається на увазі «здатність того чи іншого
13
утворення, наприклад словотвірного елемента, утворювати нові слова». Афікс,
основа, модель можуть бути активні в утворенні нових лексичних одиниць і,
навпаки, пасивні, тобто не утворювати слова взагалі або утворювати їх в
незначній кількості. Крім того, з плином часу характеристики окремих
словотвірних моделей можуть змінюватися, «сплячі», пасивні моделі можуть
«пробуджуватися» і переходити з периферії словотвірної системи в її ядро, а
деякі, раніше продуктивні – «загасати» і ставати периферійними. П.В. Царьов
згадує про ще одну особливість англійського словотворення, якою є його
переважно іменний характер. Лінгвіст зазначає, що на цю особливість
звертають увагу як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. С. Поттер (S. Potter),
відзначає перевагу використання та утворення в англійській мові іменників. Він
називає це явище noun disease – «захворювання іменниками». Інший
лінгвіст – А.Н. Іванов, опираючись на результати власних досліджень,
стверджує, що 92% новоутворень припадає на іменне словотворення, а решта
8% розподіляються між дієсловом (7%) і іншими частинами мови (1%).

В цілому морфологічні неологізми відрізняються від фонологічних і

запозичень. Це мотивується їх більшою розчленованістю. Можна
сказати, що в англійській мові стає помітним збільшення композиційних
семантичних структур, оскільки 40% усіх новоутворень за останні 25 років
складають розчленовані номінативні одиниці. Збільшення кількості
багатокомпонентних одиниць, як це не парадоксально, відповідає тенденції до
реалізації та економії.

14
 Розділ ІІ. Неологізми української мови

2.1. Українська неологічна традиція

Синхронний вплив зовнішніх та внутрішніх причин зумовив бурхливий

інноваційних процес у багатьох мовах світу і привів до появи нової галузі
лексикології – неології. У багатьох країнах (Великобританія, Росія, США,
Франція, Японія), починаючи з 50-х років ХХ століття, сформувалися центри
неології, які досліджують питання культури мови, стандартизації,
організовують інформаційно-довідкову службу, укладають словники.

Об’єктивно процес неологізації охопив і українську мову. Поповнення

українського лексикону новими словами особливо активізувалося в кінці ХХ та
на початку ХХІ ст. Але процеси оновлення української лексики вже віддавна
привертали увагу тих, для кого українська мова була і об’єктом вивчення, й
інструментом реалізації творчих чи наукових задумів, однак системності та
регулярності в дослідженнях інновацій не було. Парадоксальним насамперед
був той факт, що непросту дилему між новим та звичним постійно
супроводжувала ще й постійна потреба відстоювати сам факт існування
українського слова.

Незважаючи на непрості суспільно-політичні умови функціонування

української мови, уже з середини ХІХ століття, коли виникла потреба укладати
словники, насамперед, двомовні, щоб “пояснювати архаїчні, діалектні і взагалі
незрозумілі слова, що траплялись у творах, писаних українською мовою”
[Москаленко 1961: 45], українська лексична система потрапила під могутній
вплив неологізації. Опосередковано про це свідчить інформація з першого
номера журналу “Основа”, де редакція просила дописувачів – авторів нових
слів пояснювати, якими міркуваннями вони керувалися, “створюючи нові слова
для передавання нових понять і для назви предметів...” [Основа 1861: 2-3]. Це
перша чітко сформульована в україністиці позиція щодо можливості введення і

15
тлумачення нових слів, в якій обумовлено причину створення нових слів;
вказано на переваги добору матеріалу із народної мови і на необхідність
переконливої аргументації на підтримку новотвору. Правда, у процесі
кодифікації української лексики виважений підхід до новотворів чи запозичень
побутував нечасто. Думки науковців, письменників, критиків часто різко
контрастували: від цілковитого заперечення доцільності нових слів до
прагнення збагатити мову швидко й водночас, створюючи нові слова сотнями
лише для одного словника.

Відповідно до призначення перекладних словників (а саме такими були

чи не всі словники ХІХ ст.) автори творили багато нових слів, якщо в народній
мові не знаходили відповідника до якогось слова. Укладачі вважали не тільки
правом, а й обов’язком створити нове із наявного українського лексичного
матеріалу. Ураховуючи наявність чи відсутність у словниках нових (створених
або запозичених) слів, усі словники можна умовно розподілити на дві групи.
Перша – це ті, автори яких дуже обережно ставилися до поповнення
української лексики, а тому засвідчували в словниках лише наявні в народному
мовленні слова. До другої групи належать ті словники, до реєстру яких
укладачі сміливо вводили слова іншомовні та спеціально “штучно” витворені.

І. Верхратський, започатковуючи в 1864 р. “Знадоби до словаря южно-

руского”, дотримувався принципу: “Подавати якнайменше або й зовсім не
подавати нових слів, бо вони рідко коли поширюються” [Верхратський 1877].
Він же активно критикував “Hімецько-руський словар” О. Партицького (Львів,
1867 р.) за вживання в українській частині неіснуючих, “найчудніше
уклепаних” слів і висловів. Однак, у 1872 році І. Верхратський у “Початках до
уложення номенклатури і терминології природописньої, народньої” написав,
якщо в народній мові не було відповідника латинському термінові, то він
“утворював усюди назви нові” [Верхратський 1872]. Ця його спроба, а також
лексикографічна праця К. Левицького “Німецько-руський словар висловів
правничих і адміністраційних” згодом стали об’єктом критики Б. Грінченка,
16
який серед недоліків вказаних словників назвав те, що “багато слів поскладали
самі автори словарів...” [Грінченко 1905: 11]. Друге й доповнене видання
лексикографічної праці Ф. Піскунова під назвою “Словник живої народньої,
письменної і актової мови руських югівщан Російської і Австрійсько-
Венґерської цесарії” вийшло друком 1882 року і містило понад 15 тисяч слів.

Цей словник докладно прорецензував К. В. Шейковський [Шейковский

1884]. Він нарахував у реєстрі “Словника...” 330 створених автором слів і
зазначив, що жодне з них не вживається в українській народній мові.
Принагідно зазначимо, що деякі з цих “сфабрикованих”, за словами К.
Шейковського, слів увійшли в активний український лексикон (наприклад,
вітальня, водограй, водойма, дієвий, жіночний, існування, лікарня, небосхил,
обіг, одноманітний, пароплавство, споруда, сторіччя, сяйво та ін.), а отже, не
всі новотвори тих часів були недолугими й зайвими. К.Шейковський не був,
однак, абсолютним пуританином у мові, він вважав, що чужомовні слова можна
уводити у словник, але “тільки тоді, коли вони засвоєні мовою і коли нема в
мові свого слова, яке б уповні змогло замінити чуже” [Шейковский 1884: 19].

Одночасно з консервативними поглядами щодо можливостей і способів

оновлення та збагачення українського лексикону в середовищі українських
науковців та літераторів побутувала ідея виваженого авторського словотвору та
позичання. Життя вимагало нових слів, нових термінів, тому процес творення
(т.зв. “кування”) слів був цілком природний. Але робити це потрібно відповідно
до існуючих у мові моделей, бо тільки тоді ця творчість відповідатиме духові
мови.

Одна з перших прихильних настанов щодо творення нових слів

стосувалася, і це закономірно, наукової та суспільно-політичної термінології. Її
сформулював М. Левченко, зазначивши, правда, що новотвори повинні бути
загальнозрозумілі, а іншомовні слова слід приймати лише “легковимовні”, а
“терміни наукові треба творити в дусі народної мови” [Левченко 1861: 184].

17
 Не обмежуватися в літературній мові тільки тим лексичним багатством,
що взяте з народних творів, а розширювати український лексикон насамперед
засобами словотвору на основі використання “первісних слів” пропонувала
Олена Пчілка [Пчілка 1881: 20]. І. Франко доповнював концепцію збагачення
лексичного складу української мови можливістю доречних запозичень з інших
мов. Він опонував Б. Грінченкові, заявляючи, що усувати з української мови
певні слова тільки тому, що вони є і в російській, і в польській, і в чеській чи в
інших слов’янських мовах, бо це “значило би добровільно обскубувати свою
мову” [Франко 1980. Т.28: 173, 175]. Михайло Драгоманов пропонував
залишати іншомовні терміни, “коли вони вже вжились скрізь, ...прийняли
народну фонетику і дали од себе похідні” [Українець 1884: 162].

У середині 30-х років минулого століття в лексикографічному

опрацюванні української мови, а отже, й у ставленні до інновацій у лексиці,
запанували ідеологічні пріоритети. Задекларовані розвиток і збагачення всіх
стилів і жанрів української літературної мови насправді звелися до добору і
культивування нових слів, спільних в українській та російській мовах;
виявилися в запровадженні в широкий обіг слів-радянізмів – новотворів (як
правило, на основі російської лексики), які б відбивали соціалістичну
казуїстику. Спроби патріотично налаштованих науковців сформувати
національну різногалузеву наукову термінологію закінчилися цькуванням,
заборонами й репресіями. Таким чином, офіційно дозволеним шляхом
“розвитку” [лапки наші – Д.М.] української мови було визнано лише добір
лексики з російської мови або через її посередництво (якщо не брати до уваги
поодинокі вкраплення слів-етнографізмів з мов інших республік СРСР).

Видані до 90-х років ХХ ст. термінні (і не тільки) російсько-українські

словники аж надто хибують на використання кальок із російської мови чи
просто по-українськи написаними російськими словами. У словникових статтях
не подані або навмисне усунуті на другий план українські слова (новотвори),
які вже набули в українській літературній мові постійного статусу, скорочено
18
синонімні ряди. Так утілювався в життя принцип “мінімальних розходжень
щодо вживання термінології: з двох або кількох можливих нових
термінологічних варіантів перевага, як правило, віддається тому, що
поширений і в інших національних мовах.., зокрема в російській” [Русанівський
1982: 8-9].

У цілому за радянського часу в українській мові переважала тенденція до

калькування, тобто до створення нових слів власними засобами на основі
запозичених з російської мови (або через її посередництво) моделей [Їжакевич
1982: 22]. Тому “зміни, яких зазнала українська мова протягом радянського
періоду, не можна вважати наслідком її розвитку” [Масенко 2004: 91].

Після виходу в світ Словника української мови динаміку лексики

активного вживання засвідчували переважно академічні орфографічні
словники. Їхня специфіка дозволяє подавати якнайбільше новотворів та нових
запозичень з мінімальною граматичною характеристикою. Так, Орфографічний
словник української мови за редакцією С. І. Головащука та В. М. Русанівського
(1977 р.) містив близько 114 тисяч слів, аналогічний словник 1994 року –
близько 120 тисяч, видання 1999 року – 125 тисяч слів, а Великий зведений
орфографічний словник сучасної української лексики (Ірпінь, 2003) містить 252
тисячі слів. Кількісний приріст очевидний.

Отже, об’єктивно новотвори (і новозапозичення) з більшою чи меншою

інтенсивністю регулярно поповнюють активний український лексикон. В
українській лексикографічній практиці виробилися власні традиції щодо
реєстрування нових слів, оцінки їхнього статусу (приналежності до сфери мови
чи мовлення) і, виходячи з цього, внесення їх у загальномовний чи спеціальні
словники. На сьогодні лексичні неологізми різних типів або включають до
реєстру чергового видання тлумачного словника літературної мови [Великий
тлумачний словник... 2003], або планують видання окремого тому як
доповнення до такого словника [див.: Тараненко 1996]. За такого підходу до
словника потрапляють лише ті нові слова і значення, які пройшли
19
випробування часом і мовною практикою, а отже, закріпилися в літературній
мові.

Новим для української лексикографії способом опрацювання неологізмів

є об’єднання їх у спеціальних словниках нових слів. Основною функцією
словників нових слів є довідкова. Вони своєрідно відображають розвиток (і
приріст) лексичного складу мови за визначений проміжок часу. Тому всі
словники нових слів обов’язково мають часові межі добору матеріалу і
загальний уніфікований список джерел (як правило, це періодика й нові
художні твори та науково-популярні праці). Якщо часові рамки є
обов’язковими для словників нових слів усіх типів, то добір джерельної бази
якраз визначається типом словника. Словники нових слів, за умови їхнього
регулярного укладання, є своєрідним індикатором змін, які відбуваються в
лексичному складі мови. Тому робота над ними є важливою та необхідною й
повинна якнайменше відставати від мовленнєвої (мовної) дійсності.

У процесі мовної практики відпаде все штучне і зайве, а вдалі новотвори

та доцільні запозичення вживляться й знаціоналізуються в мові, сприяючи її
розвитку.

20
 2.2. Новітні сленгізми-неологізми – мовне віддзеркалення війни  

Повномасштабна війна росії проти України демонструє усьому світу

гідність і доблесть нашого народу

Водночас нам випало не тільки вплинути на хід новітньої історії

сучасного світу, але й збагатити українську мову - духовну скарбничку нації -
військовою субстандартною лексикою.

Неологізми характеризуються абсолютною новизною як щодо форми, так

і змісту. Вони найменують нові реалії й поняття, людей та їх чесноти. Кожне
слово відображає те, що знайоме всім українцям. Крім того, вони підкреслюють
особливу характеристику їх авторів: образність мислення, здатність
переосмислення дійсності та велике почуття гумору, з якими безперервно
виникають нові метафори чи метонімії, звужуються чи розширюються
попередні значення слів тощо.

Охарактеризуємо неологізми в Україні з початку окупації в 2014 році.

Пригадаймо такі слова, як “сєпари” і “ватники”, які, по суті, позначали перших
колаборантів з часів Революції Гідності. Це ті, хто ініціював та проводив
псевдореферендуми, брав участь у незаконних виборах та обирав ватажків
терористичних республік - тимчасово окупованих територій Донецької та
Луганської областей. Віднедавна закон карає таких жорстко і рішучо.

Ми пишаємося нашими героями - “кіборгами” - українськими

військовими, які безстрашно захищали Донецький аеропорт. Так називають
кожного оборонця за їх стійкість, жертовність і незламність, а саме поняття
увійшло до літератури та світової історії, яке пов’язують виключно з народом
України. Аналогічно до цього утвердилося слово “азовці” на позначення тих,
хто героїчно тримає оборону Маріуполя та “Азовсталі”, зупинивши подальше
просування окупаційних військ углиб країни. Честь і шана!

21
 Наші ЗСУ і добровольці - взірець для всього світу. Вони - боги війни,
справжні нащадки козаків-характерників. Їх не лякають ні “нулі” - лінія
зіткнення з ворогом, ні “передок” - перша лінія оборони війська, ні “зеленка” -
лісосмуга чи будь-яка інша лісиста місцевість, де розташувались військові
підрозділи. Вони - захисники рідної держави, тому відчайдушно б’ються як на
землі, на воді, так і в повітрі. Чого тільки варті “привид Києва” чи доблесні
“Нептуни” - сучасні протикорабельні ракети, якими відправлено на дно
морський крейсер “москва”.

Наші звитяжці одягають “мультик”, “мультикам”, “цифру”, “піксель”,

“термуху” - сучасний військовий одяг; “педалі” означає військове взуття. З
поширеної зброї в наших героїв - “калашмат”, “покемон”, “шайтан-труба” чи
“весло”, зі спецобладнання - “птічки”, “очі” й “ночніки” - дрони й прилад
нічного бачення. Традиційно в армії харчуються “балабасами”, а також
“ніштяками”, “мамалигою” чи “тушняком”. 

Відомо, що власне бойові дії досить несподівано назвали “дискотекою”,

“дзеркальною тишею”, “приходом” чи “есемескою”. Маючи успіхи на полях
битви, російські злочинці, запланувавши нереальні до здійснення плани -
“затридні” — зазнають великих втрат, які в народі називають по-різному. Серед
найпопулярніших у вжитку - “чорнобаїти”. Регулярно відправляючи до дідька
велику кількість ворожої техніки та живої сили, ми згадуємо численні влучні
обстріли українськими військами аеродрому в Чорнобаївці поблизу Херсона, де
продовжують концентруватися та вдало знищуватися ворожі сили. Проте як
тільки в повітрі авіація окупанта, наші ЗСУ - майстри з “літакопаду” —
безперебійного збивання російських літаків військами протиповітряної оборони
України.

Окупанта прийнято називати по-всякому. “Орки” (“русня”,

“свинособака”, “ванька”, “пушкініст”, “путлер”, “путлерюгенд”, “няш-мяш”,
“консерва”) — злочинні російські окупаційні війська, що вдерлися в Україну;
первісно — фантастичні істоти, злі варвари зі звіриними рисами. А ще є “русо-
22
нацисто” — російські нацисти; “рашисти” — сповідувачі ідеології рашизму;
“тікток – війська” — війська кадировців, які викладали в соцмережах чимало
“переможних” відео та світлин, але в реальний бій іти боялися; “z-окупанти” —
російські злочинці (“фольклорне “воріженьки” не зустрічається). А поруч є “Z-
трофеї” — т. зв. трофеї російської окупаційної армії, яким стали вкрадені
пральні машинки, телевізори, коштовні речі та нутелла. Дикуни є дикуни.

Відповідно у Вікіпедії виклали термін “рашизм”, який позначає ідеологію

та практику войовничого російського шовінізму, що прагне до ліквідації
української державності та знищення українців як нації; сучасний різновид
нацизму. Поруч є неологізм “терраша” — російська федерація як держава-
терорист. Власне, рф, росія почали масово писати з маленької.

Ненависть, злість і жадоба помсти ніколи не зникне, допоки ми

пам’ятатимемо жахіття Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Бородянки, Ворзеля, Харкова,
Чернігова, Маріуполя, Миколаєва, інших міст і містечок, які зазнали великих
втрат цивільного населення від окупантів.

На позначення ліквідації окупантів вживають оригінальні неологізми.

“Забайрактарити” - спалити ворожу техніку з використанням відомих літальних
апаратів. Принагідно варті уваги слова “заенлоїти”, “застінгерити”,
“заджавелінити”, котрі, аналогічно відповідаючи наслідкам знищення окупантів
з відомих керованих ракет, зенітно-ракетних комплексів чи протитанкових
ракетних комплексів, могли би бути використаними також.

Завдяки міжнародній підтримці та появі програми ленд-лізу рівень поваги

й довіри до народів світу - надійних партнерів України - зростає. Чого тільки
варті нові власні імена та прізвиська. Так, на Закарпатті Джавелінами,
Чорнобаївками та Байрактарами почали називати козенят, а Джевеліном та
Джавеліною - дітей з Поділля та Київщини.

Поширена практика в сучасній субстандартній лексиці всіляко

характеризувати бойові втрати злочинців. “Задвухсотити”, “затрьохсотити”,
23
“присвітити” - завдати втрат ворогові: поранити чи ліквідувати. Як розумієте,
звідси й інший неологізм “Е-могила”. Нею називають українську державну
програму зі знищення рашистських загарбників. Дякуючи ЗСУ, кількість
підключень до неї зростає щодня.

До речі, російська пропаганда не визнає втрат свого війська. Ось чому

популярними стали такі неологізми, як “потєрьнєт” (за зразком іхтамнєт) —
пропагандистське твердження про буцімто відсутність бойових втрат у лавах
російських окупаційних військ. А “путлєрнет” — “автономний” російський
інтернет, що прийшов на заміну цивілізаційним можливостям. Цей “ресурс”
породив “тристаграм” — автономну російську соцмережу, що прийшла на
заміну соцмережі Інстаграм. Санкції роблять своє: варвари повертаються в
минуле.

Страх в окупантів викликають наші “бандеромобілі” - бойові автомобілі

ЗСУ, що мають підвищену прохідність, вони оснащені великокаліберним
стрілецьким озброєнням і мінометами. І не тільки вони. Так, вороже
навіювання породило образ українських гусей, які розносять віруси по світу. А
ще вони вигадали “циганів - привидів” — українських циган, які роззброюють
окупантів. Але і це не все. Є у нас IT- армія (кіберкозаки, кіберпартизани) —
спільнота українських IT-спеціалістів, що працюють для нейтралізації ворога в
кіберпросторі під час російського вторгнення в Україну. На жаль, не зникли й
наші “диванні війська” - домашні експерти з усіх на світі питань. Цур останнім.

Принагідно зазначу, що визвольна війна в Україні впливає не лише на

нашу лексику. Скажімо, і в англійському сленгу з’явилось нове дієслово
Ukrained - “зукраїнити”. Воно описує суть становища, в якому опинилася росія
після нападу на Україну. Автори онлайн-словника англомовного сленгу Urban
Dictionary так описують суть нового слова: коли росія вдерлася до країни, а у
відповідь отримала приниження на глобальному рівні. Приклад вживання:
“росія була зукраїнена”.

24
 Користувачі онлайн-словника, доступного для користувачів більшості
країн світу, запропонували й інші визначення: “коли друга за величиною
клептократія у світі, яку очолює розумово відсталий і некомпетентний апарат,
вирішує вторгнутися на територію мирного сусіда й унаслідок отримує таку
відсіч, що її економіка повертається до кам’яного віку”; “коли якийсь жахливий
смердючий хлопець намагається залякати вас, і врешті-решт йому стає
настільки важко, що його онуки передадуть ганьбу своїм онукам”. Що тут
скажеш: народ скаже - як зав’яже!

Звісно, неможливо війну назвати навіть нейтральними обставинами, що

приводять в ужиток нові слова. Однак, воєнні неологізми свідчать як про
багатство української мови, так й інтелектуальну дотепність нашого народу,
вміння тримати стрій, настрій, дух і волю. А ще – про здатність гостро бачити
деталі, справно оцінювати ситуації, характеризувати вчинки людей. Водночас,
мовні реакції на нові воєнні обставини є дуже ціннісним етапом подальшого
розвитку української мови та країни в цілому. 

Кожне новонароджене слово віддзеркалює звитягу, смак перемоги в

битвах, гумор та іронію дотепних і відважних сучасників з надзвичайною
волею до перемоги.

Слово - зброя! Борімося - переможемо!

25
 Висновок

В результаті даного лінгвістичного дослідження можна зробити висновок,

що лексика будь-якої мови постійно поповнюється, збагачується,
відновлюється. Деякі слова зникають, інші, навпаки, з’являються, а носії мови
активно їх використовують. Отже, новоутворені слова, мають сприйматися, як
звичайне мовне явище - вони є невід’ємною об’єктивною частиною мовної
культури, а їх правильний переклад на інші мови є важливою задачею. Завдяки
науково-технічному прогресу існує всесвітня мережа Інтернет, яка може
статися в пригоді кожному студенту чи науковцю.

Словниковий склад української мови є одним цілим і постійно

змінюється – поповнюється новими мовними одиницями. Запозичення, як
процес поповнення словникового складу мови, є одним з продуктивних
способів. Розглянуто загальну класифікацію неологізмів сучасної української
мови і місця, що займають в поповненні словникового складу. Дослідження
запозичень-неологізмів і місця, яке вони посідають серед нових лексичних
одиниць, обґрунтовує необхідність їх практичного використання, вивчення в
середніх та вищих навчальних закладів.

В цілому характеризуючи запозичені неологізми можна відмітити, що

українська мова приймає дуже багато слів з інших мов. В сучасній українській
мові намічається тенденція до збільшення словникового складу. Кількість
запозичень-неологізмів швидко зростає, різні сфери і галузі людської діяльності
постійно збагачуються ними, і необхідно, в міру можливостей, прослідкувати
цей процес. Проведена робота допомогла детально розглянути цей засіб
поповнення словникового складу, але залишилося ще багато актуальних
питань, які вимагають подальшого вивчення.

Неологізми з'являються в мові, по-перше, як власне новотворення —

шляхом словотворення на основі наявних у даній мові морфем (це основний
26
шлях: роздержавлення, доленосний), переосмислення слова та лексикалізації
словосполучення, по-друге, як відносні новотворення — внаслідок запозичення
мовних одиниць з інших мов (шоу, спонсор, аеробіка, ламбада, в тому числі
словотворного та семантичного калькування: євробачення, команда президента,
зоряні війни, п'ятдесят на п'ятдесят) та переходу їх до загальнонародної мови з
вужчих стильових сфер або територіальних різновидів (мутант, радіаційне
забруднення; назви видів риб у міру їх промислового освоєння: нототенія,
простипома та інші), а також актуалізації застарілих слів (наприклад,
соборність, акт злуки — про возз'єднання східних і західних земель України
1919; щоправда, ці слова вживалися в мові української діаспори).

27
 Список використаної літератури

1. Грицай І.С. Сучасні підходи до вивчення неологізмів [Електронний

ресурс] /І.С. Грицай. – Режим доступу : http://www.kamts1.kpi.ua/
node/1010
2. Українська мова : енциклопедія / В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. –
К. : Просвіта, 2000.
3. Пономарів О. Д. Сучасна українська мова : підручник / О. Д. Пономарів,
В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. ; за ред.
О. Д. Пономарева. – 4-те видання. – К. : Либідь, 2008. – 488 с
4. Кремінь Т. Новітні сленгізми-неологізми – мовне відображення війни. –
Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3490258-novitni-
slengizmineologizmi-movne-viddzerkalenna-vijni.html

28
29
30