2. Підготуйте повідомлення на контрольне питання №2.

Підстилі наукового стилю та їхні жанрові різновиди.

Науковий стиль сучасної української літературної мови використовується в

науковій діяльності, освіті. Для такого стилю характерна точність,
лаконічність, аргументація, логічна послідовність викладення думок,
використання термінів із різних галузей науки.

Виділяють три різновиди наукового стилю:

1) власне науковий
2) науково-навчальний
3) науково-популярний

Власне науковий підстиль використовують вчені та спеціалісти для

наукових робіт.
Мета: поширити наукову інформацію та довести її актуальність.
Особливості: вживання великої кількості термінів, іншомовних та складних
слів, сувора, академічна манера викладу.
Жанри в межах власне наукового підстилю : монографія, дисертація,
доповідь та інші.

Науково-навчальний стиль
Мета: навчити й активізувати логічне мислення читача.
Особливості: спрощена система аргументації, менша строгість викладу,
наявність невеликої кількості художніх елементів, ілюстрацій.
Жанри: лекція, семінарська доповідь, реферат, реферативна повідомлення,
навчальний посібник.

Науково-популярний стиль
Мета: привернути увагу широких мас до наукової інформації.
Особливості: емоційність наукового тексту, вживання фразеологізмів,
загальнонаукової термінології, інформація, яка буде зрозуміла звичайному
читачеві.
Жанри: нарис, книга, популярна стаття.

Можна виділити ще науково-публіцистичний стиль, за допомогою якого

пишуть критичні статті й огляди та вдаються до залучення публіцистичних
засобів.

3. Випишіть із словників усі значення слова „план” (обов’язково

вкажіть вихідні дані кожного словника). Складіть плани різних видів
(простий, складний, номінативний (називний) до однієї теми, обраної
самостійно (тема має бути професійного спрямування).
План – креслення, що відображає на площині в умовних знаках і певному
масштабі місцевість, предмет, споруду і т. ін.; аркуш паперу, шматок тканини
тощо з таким кресленням. // Будова, розташування частин чого-небудь. 2.
Задум, проект, що передбачають перебіг, розвиток чого-небудь; текст,
документ із викладом такого задуму, проекту. // Заздалегідь накреслена
програма господарських, культурних, оборонних і т. ін. заходів, що
передбачає порядок і термін здійснення їх; текст, документ із викладом такої
програми заходів. 3. Порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його
композиція. 4. Положення предмета в перспективі з погляду віддаленості
його від глядача. 5. Кін. Масштаб зображення на екрані того, що знято. 6.
Сфера виявлення чого-небудь або спосіб розгляду чогось, кут зору.
(Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) /
Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.)

План
Модель майбутнього стану економічної системи в цілому, господарства
країни, галузей, регіонів, окремих підприємств, фірм, компаній. У її.
подається розвиток показників і їх досягнення у кінці планового періоду,
визначаються способи і шляхи досягнення кінцевих результатів. 2. Порядок,
послідовність виконання певних робіт, викладання будь-якого матеріалу
(доповіді, інформації).

(Економічна енциклопедія / С. Злупко / Вісн. НАН України.,Київ: Видавничий

центр "Академія" //Вісн. НАН України. — 2003.)

План
1. відійти́ (відступи́ти, відсу́нутися і т. ін.) / відхо́дити (відступа́ти,
відсува́тися і т. ін.) на за́дній (дру́гий) план. Стати другорядним,
неістотним, менш важливим, незначущим.
2. ста́вити на пе́рше мі́сце (на пе́рший план) що. Надавати чому-небудь
особливо важливого значення, вважати щось основним.

(Словник фразеологізмів української мови./ Укладачі В.М.Білоноженко,

І.С.Гнатюк,В.В.Дятчук, Н.М.Неровня, Т.О.Федоренко. – Київ: Наукова
думка, 2003.)

План
(від лат. Planum – площина) – у складних словах відповідає поняттям
“крило”, “літальний апарат”, напр.: моноплан, ракетоплан.
(Словник іншомовних слів / Уклад. С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. - Київ:
Наукова думка, 2000. - 680 с.)

План
ЗАДУМ (те, що задумане — перев. заздалегідь), ЗА́МИСЕЛ, ПО́МИСЕЛ,
ПО́МИСЛ книжн., ЗАТІ́Я розм., ПО́ДУМ рідко; ПРОГРА́МА, ПЛАН (добре
обдуманий, конкретний); ПЕРСПЕКТИ́ВА, ВИ́ГЛЯД (на майбутнє);
ПЕРЕДБА́ЧЕННЯ, ПЕРЕДНАКРЕ́ СЛЕННЯ, НАКРЕ́ СЛЕННЯ, ПРОЕ́ КТ
(приблизний, уявний); ПРОЖЕ́ КТ ірон. (який не має точного обґрунтування).

(Практичний словник синонімів української мови/ Святослав Караванський. –

Львів: БаК, 2012. – 523 c.)

Історія китайської писемності

Простий план:

1. Основні відомості про китайську мову.

2. Як виникла китайська писемність?
3. Піктограми та ідеограми.
4. Традиційні та спрощені ієрогліфи.
5. Діалектні форми ієрогліфів.
6. Сучасний стан китайської ієрогліфічної писемності.

Складний план:

1. Основні відомості про китайську мову.

1.1. Принцип упорядкованості китайських ієрогліфів
1.2. Загальна кількість ієрогліфів
1.3. Спеціальна латиниця китайської мови
2. Як виникла китайська писемність?
2.1. Поява китайської ієрогліфіки - 6 тисячоліття до н. е.
2.2. Цан Цзє – винайшов ієрогліфи.
2.3. Найдавніші на черепахових панцирах.
2.4. Правління династії Шан.
3. Піктограми та ідеограми.
3.1. Вказівні знаки.
3.2. Образотворчі знаки.
4. Традиційні та спрощені ієрогліфи.
4.1. Два варіанта ієрогліфів.
4.2. Причини спрощення ієрогліфів.
 4.3.
Райони Китаю, де продовжують використовувати традиційні
ієрогліфи.
5. Діалектні форми ієрогліфів.
5.1. Кількість сучасних китайських діалектів та їх відмінності.
6. Сучасний стан китайської ієрогліфічної писемності.
6.1. Елементів сучасного ієрогліфічного письма.
6.2. Сучасний лінгвістичний стан ієрогліфів.

Номінативний план:

1. Основні відомості про китайську мову.

2. Історія виникнення китайської писемності.
3. Піктограми та ідеограми – складові ієрогліфів.
4. Традиційне і спрощене накреслення ієрогліфів.
5. Діалекти Китаю та різниця написання ієрогліфів.
6. Сучасний стан китайської ієрогліфічної писемності.

4. За поданим нижче питальним планом напишіть тезовий план.

Питальний план
1. Де виникла риторика?
2. Які основні закони риторики?
3. У чому цінність красномовства Демосфена?
4. Хто такі софісти і як вони розуміли роль слова?
5. Хто написав книгу „Виховання оратора”?
6. Що означає поняття „дорадча промова”?

1. Риторика виникла в поселенні Сиракузи, а її засновник – демагог

Коракс.
2. Основні закони риторики: концепутальний, моделювання аудиторії,
стратегічний, тактичний, мовленнєвий, ефективної комунікації та
системно-аналітичний закон.
3. Демосфен казав: "Цінність становить не сам по собі виступ оратора і не
звучність його голосу, а те, наскільки він поділяє точку зору народу,
наскільки ненавидить і любить як людей, так і вітчизну"
4. Софісти – давньогрецькі «вчителі мудрості» та їх принцип релятивізму,
майстерність обґрунтування думки.
5. Квінтиліан – автор «Виховання оратора».
6. «Дорадчі промови» - поради іншим людям, пропозиції, оцінки; мета -
схилити до своїх думок, спонукати до певних дій, вчинків.
 5. Оформіть письмово довідкову й рекомендаційну анотації на два
наукові видання за спеціальністю, що вийшли друком протягом останніх
п’яти років.

Довідкова анотація

«Актуальні питання іноземної філології» 2016 р.

Журнал «Актуальні питання іноземної філології» присвячений дослідженню

іноземної мови й літератури. У статтях висвітлюються такі важливі питання
філології, як : дискурсознавство, лексична семантика, лінгвокультурні
концепти, літературознавство, термінознавство, лінгвістика тексту,
лексикологія, когнітивна, комунікативна та прикладна лінгвістика, їх об’єкти
дослідження, особливості професійної підготовки майбутніх фахівців,
проблеми перекладу текстів.
Завдання, які ставлять перед собою автори статей, - якомога глибше
зануритися в дослідження з філології.
Видання призначене для науковців, викладачів, аспірантів і студентів
факультетів іноземних мов вищих навчальних закладів й академічних
установ.
Журнал допомагає поширити свої знання й спонукає долучитися до більш
детального вивчення іноземної філології.

Рекомендаційна анотація

Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. «Іноземна філологія. Методика

викладання іноземних мов» 2019 р.

Вісник висвітлює важливі питання з іноземної філології, а також методики

викладання іноземних мов та перекладу. Його тематика охоплює важливі для
науки питання когнітивістики, дискурсології, семантики і прагматики
художнього і медіа дискурсу, лексикографії.

Видання буде цікавим для лінгвістів, студентів, аспірантів і викладачів.

Для студентів це чудова можливість заглибитися в більш детальне вивчення
іноземних мов. Особливу цінність являють матеріали для викладачів, які
можна використовувати при підготовці занять.
Вісник зацікавить також всіх бажаючих розширити свої знання з іноземної
філології.

6. Відредагуйте сполучення слів і запишіть правильний варіант.

Автор наголосив на необхідності; без жодних підстав; незаперечна істина;
понад триста; скажу згодом (далі); бути перед очима; важлива сфера
діяльності; провідний спеціаліст; виголошуючий промову; відділ
міжнародних зв’язків; доводити власну точку зору; закон набрав чинності/
став чинним; остаточне рішення; особисте враження; незважаючи на
розбіжності; щодо цього; працюємо за наступним графіком.

Контрольні питання

1. Становлення й розвиток наукового стилю української мови.

Науковий стиль української мови почав розвиватися із середини ХІХ ст. Перша серйозна
спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані
належить П.Житецькому. Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь
у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії
української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не
було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Львівське Наукове

товариство імені Т.Г. Шевченка (1893), метою якого було творити науку українською
мовою, що передбачало формування національної наукової термінології.
З організацією у 1921 році Інституту української наукової мови при Академії наук
України почався новий період у становленні української науково-технічної термінології.
Основним завданням Інституту було вироблення термінології з різних галузей знань і
впровадження української мови в усі сфери суспільного життя.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових
різновидах припадає на ХХ ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати
найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. ства.

Після прийняття Закону “Про мови в УРСР”, за яким визнано за українською мовою
визнано державний статус в Україні, зі здобуттям Україною незалежності почався процес
оздоровлення наукової термінології. На сьогодні в Україні проблемами термінології
цікавляться і лінгвісти, і галузеві фахівці, про що свідчить вихід великої кількості
термінологічних словників із різних галузей. На сучасному етапі основними проблемами є
впорядкування та унормування наявних терміносистем, чим і займаються українські
термінологи.

2. Підстилі наукового стилю та їхні жанрові різновиди.

Виділяють три різновида наукового стилю:

1) власне науковий
2) науково-навчальний
3) науково-популярний

3. Культура читання наукового тексту.

Виділяють кілька різновидів читання: читання переглядове, ознайомлювальне, поглиблене,
творче.
Переглядове  читання спрямовується на попереднє ознайомлення із книгою і виділення
ключових слів, зокрема, в анотації, змісті, передмові /вступі, окремих частинах тексту .
Ознайомлювальне читання передбачає загальне ознайомлення із змістом тексту та вияв
його основної ідеї.
Поглиблене читання - це детальне опрацювання наукового тексту, його аналіз та оцінка:
виписування понять з їх поясненням; неодноразове перечитування окремих частин у
тексті.
Аналітико-критичне, творче читання спрямовується на постановку різного типу питань
до тексту, сортування наукового матеріалу під певним кутом зору, коментарі до
фрагментів наукового тексту, його рецензування.

Сприймання наукового тексту - це психічний процес відображення людиною змісту

тексту при безпосередньому впливі на органи чуття.

Фахівці пропонують й інтегральний алгоритм читання. Цей алгоритм має такий

абревіатурний вигляд: НАВДОТФКН.
Н - це назва тексту. Її варто записати уважно, без скорочень.
А - автор (автори). Варто без скорочень записати наведені відомості про авторів, вказати,
якщо це можливо, заклад, установу, в якій працює автор.
ВД - вихідні дані. Назва книги, журналу, видавництва, місця і рік видання, номер, якщо
журнал, сторінки: кількість, якщо книга, номери сторінок, коли стаття.
ОТ - основна тема (це може бути назва статті, книги; важливо відобразити основну
тенденцію або основну ідею автора/ів).
Ф - факти (фактологічний матеріал: чому він важливий для читача і як його
конспектувати: детально чи оглядово).
К - критика (висловлення власної думки з цього питання).
Н - новизна (коли написаний текст, що нового порівняно з іншим текстом такого ж
напряму).

Розуміння наукового тексту-розкриття сутності предметів та явищ, описаних у

науковому тексті, усвідомлення зв'язків, стосунків та залежностей між ними.
Помітка - позначення у вигляді певних знаків, символів важливих для читача
(користувача) слів, словосполучень, рядків, речень у тексті.
Застосовують помітки під час поглибленого читання.

Загальноприйнятими помітками в науковому тексті є такі:

! - повна згода з тим, про що йде мова в тексті;
? - незгода з автором, сумнів;
?! - здивування;
NB - вельми важливо;
V - важливо;
~~ - цікаво, може згодитися;
*- речення, які можна використати в якості цитат;
Т- термін, визначення терміна в тексті;
Л - назви праць, які слід знайти і прочитати.

Уміння робити виписки - це вміння вибирати потрібні теоретичні положення, статистичні

дані тощо, не забуваючи при цьому здійснювати посилання на наукове джерело.
Складання плану - один із видів роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння
прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.
 4. Правила оформлення результатів наукової діяльності: план, тези, конспект.
План– це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають
з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його
викладу в письмовій та усній формі.
Види планів:
 питальний– поставте питання до інформативного центру абзацу (у більшості
випадків таким центром може бути перше речення) та запишіть його;
 називний – перетворіть це речення у називне (у такому реченні немає присудка);
 цитатний – запишіть це речення без змін;
 тезовий – переформулюйте речення або сформулюйте головну думку всього
абзацу.
Тезовий план і тези – поняття синонімічні, тому що тези – це стисло сформульовані
основні положення тексту (статті, доповіді, лекції чи повідомлення), що вбирають суть
висловленого. План допомагає представити структуру тексту, назвати основні його теми, а
тези – розкривають суть усієї текстової інформації.
Вимоги до складання тез
 o формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням
самобутності форми;
 o викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів,
записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове
слово;
 o якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки
джерела.

Конспект – це стислий письмовий виклад змісту чого-небудь (книги, статті, лекції,

промови тощо).
Основна мета процесу нотування інформації – переробити та записати необхідну
інформацію, щоб відновити її у пам’яті через певний час. Розрізняють
конспекти прочитанного і конспекти почутого.
Існує три види конспектів:
- текстуальний– основний зміст передається словами й реченнями з тексту;
- вільний – основний зміст передається своїми словами;
- комбінований – комбінують вищезазначені види.
Рекомендації щодо ведення конспекту:
1. Конспект слід вести в окремому зошиті.
2. У конспекті прочитаного із самого початку слід записати паспортні дані книги, над
якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги).
3. Бажано скласти план конспекту.
4. Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва
сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень,
уточнень, які можуть з’явитися пізніше.
5. Для стислого запису думок (особливо це стосується лекції) варто користуватися
скороченнями окремих слів, умовними позначеннями, символами.
6. Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано.
7. Система конспектування має відповідати одній з найголовніших вимог – бути
стислою, зрозумілою.

5. Анотація(з лат. аппоШіо - зауваження, примітка) - стислий виклад

книжки, статті, рукопису й т. ін. Такий спосіб викладу матеріалу
 дозволяє читачеві (науковцю) наскрізно ознайомитися з джерелом,
визначити доцільність його опрацювання.

Ключове слово- це слово або уніфіковане словосполучення з наукового

дослідження, що характеризується частотністю вживання в тексті та має ва-
гоме смислове навантаження у праці.

Довідкова анотація має найбільше поширення в науково-інформаційній діяльності й

особливо при анотуванні публікацій, виданих іноземною мовою. Довідкова анотація
призначена для швидкого й поверхового перегляду, тому стислі анотації переважніше
докладних. Для довідкових анотацій характерне сполучення конкретності й достатньої
повноти з певним лаконізмом викладу. Текст довідкової анотації звичайно включає
наступні відомості:
- тему анотуємого документа, характеристику його проблематики й основного змісту,
основні висновки автора;
- вид анотуємого документа (книга, дисертація, довідник, стаття й т.п.);
- призначення анотуємого документа;
- завдання, поставлені автором анотуємого документа;
- метод, який використовується автором (при анотуванні наукових і
технічних публікацій);
- відомості про автора (авторах);
- характеристику допоміжних і ілюстративних матеріалів,
включаючи бібліографію;
- характеристику новизни, оригінальності проблем, розглянутих в анотуємому документі,
а також теоретичної й практичної цінності анотуємої роботи й ін.

Рекомендаційні анотації мають на меті не тільки дати попереднє уявлення про документ,
але також і зацікавити читача й показати місце даної публікації серед інших публікацій на
аналогічну тематику. Основне призначення рекомендаційної анотації - оцінка документа.
Вимога стислості й лаконічності, що пропонується до довідкової анотації, не має для
рекомендаційної анотації особливого значення. У рекомендаційній анотації повинні
органічно об’єднуватися характеристика змісту анотуємого твору з характеристикою
автора, роз'ясненням значення й сутності трактуємих питань, їхньої актуальності й
інтересу.