1)Мовознавство як наука про мову.

(Кочерган М. П. “Загальне мовознавство”)

Мова — один із найвизначніших божественно-людських витворів, універсальне
надбання людства й універсальна реальність суспільного існування;
cистема фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і
забезпечує потреби людини у спілкуванні та пізнанні.
Мовознавство, або лінгвістика — наука про природну людську мову загалом і про всі
мови світу як її індивідуальних представників.
( Дорошенко С.І. “Загальне мовознавство”)
Однак мовознавство - не тільки наука про конкретні мови світу, що їх певний колектив
людей (плем 'я, народність, нація) використовує для спілкування. Мовознавство - це також
наука про мову як універсальну невід’ємну належність людини, як загальнолюдське явище,
що служить засобом спілкування людей, знаряддям оформлення і вираження думок. Це
означає, що мовознавство як наука вивчає: 1) існуючі на Землі конкретні мови і 2) мову
взагалі як властивість людей досягати порозуміння. Відповідно до цього в мовознавстві
виділяються дві галузі: часткове(конкретне) і загальне мовознавство.
2) Об’єкт і предмет мовознавства. Загальне і конкретне мовознавство, теоретичне і
прикладне мовознавство.
( Дорошенко С.І. “Загальне мовознавство”)
Об’єкт мовознавства, тобто те, що воно вивчає, є природна, інакше кажучи людська мова.
Об’єктом часткового мовознавства є окремі мови, а також групи мов. Всебічне їх
вивчення, а саме: звукового складу, слів, їх форм і конструкцій, - формується у відповідні
напрямки дослідження, наприклад, а) україністика, русистика, англістика. японістика,
присвячених дослідженню окремих мов.
Вивчення конкретних (як і груп) мов може здійснюватися під різним кутом зору: в
синхронії (сучасному стані) і діахронії (історичному плані).
Синхронія-
1) Стан мови в певний момент розвитку, невеликий проміжок часу 1р-10р
2) Вивчення мов у цьому стані
Діахронія-
1) Історичне дослідження мови
2) Великий проміжок часу
Дослідженню піддаються обидві частини кожної національної мови: літературна
мова (тобто унормована у вимові, словниковому складі граматичній будові і прийнята для
загального користування) і діалекти - різновиди певної мови, якими як засобами спілкування
користуються мовці, пов'язані територіальною, соціальною, професійною чи віковою
спільністю. Розрізняють територіальні і соціальні діалекти. Вивчення територіальних
діалектів має теоретичне і практичне значення. їх досліджує окрема мовознавча наука -
діалектологія.
Часткове мовознавство вивчає живі і мертві мови.
До завдань часткового мовознавства входить не тільки аналіз звукової і словникової
систем, морфологічної та синтаксичної будови, а й розгляд стилістичного функціонування
елементів кожної конкретної мови. Вивченням стилів і стилістичних засобів окремих мов
займається стилістика.
Так на здобутому фактичному матеріалі часткового мовознавства виникла друга
галузь мовознавства - загальне мовознавство, яке становить теорію науки про мову, тому й
визначається як теоретичне, або наукове, мовознавство.
Об'єкт загального (теоретичного) мовознавства становлять загальні закони будови
мов світу в їх давньому і сучасному стані для з’ясування властивостей мовного розвитку, що
змушує торкатися й розгляду природи, функцій і походження людської мови взагалі. Цим і
пояснюється, що наукова проблематика загального мовознавства досить широка. Вона
включає:
1) проблему предмета мовознавства, тобто сутності мови як засобу спілкування,
співвідношення мови і мислення, походження мови, зв’язку історії мови з історією
суспільства:
2) проблему місця мовознавства в системі наук і його значення як самостійної науки: .
3) проблему методів дослідження складових елементів мови (звуків, слів, речень);
4) проблему встановлення й наукового пояснення структурних одиниць - звукових,
словесних, граматичних - і виділення мовознавчих наук, присвячених їх аналізові;
5) проблему класифікації існуючих на Землі мов;
6) проблему виникнення й розвитку письма.
Успішне розв’язання перелічених проблем немислиме без знання фактів конкретних
мов. Загальне мовознавство одержує необхідні йому дані від часткового мовознавства:
успіхи в дослідженні окремих мов сприяють теоретичному осмисленню мовознавчих
проблем. У цьому виявляються взаємозумовленість галузей мовознавства - загального
(теоретичного, наукового) і часткового(конкретного).
Серед основних питань, які ставить і розв’язує мовознавство, тобто предметом
мовознавства є — питання про природу і сутність мови, її структуру, функціонування та
розвиток, її зв’язок з позамовними явищами, а також про методи дослідження мови та межі
їх найдоцільнішого і найефективнішого застосування.
(Кочерган М. П. “Загальне мовознавство”)
Прикладна лінгвістика — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи
розв'язання практичних завдань, пов'язаних із використанням мови, і зорієнтований на
задоволення суспільних потреб.
До традиційних проблем прикладної лінгвістики належать укладання словників,
розробка алфавітів і систем письма, транскрипції усного мовлення та транслітерації
іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування викладання рідної та іноземних мов, переклад
з однієї мови на іншу, стандартизація й уніфікація науково-технічної термінології, укладання
спеціальних лінгвістичних довідників, створення штучних мов, удосконалення орфографії і
пунктуації, мовна культура тощо. До нових проблем прикладної лінгвістики належать
автоматичний (машинний) переклад, створення інформаційних мов, автоматичне анотування
та індексування документів, лінгвістичне забезпечення роботи інформаційних систем,
автоматична переробка текстової інформації, лінгвістичне забезпечення автоматичних
систем управління (АСУ), автоматичний аналіз (розпізнавання) й автоматичний синтез
тексту та ін.
 Найважливіші проблеми прикладного мовознавства — машинний переклад та
інформаційна служба.
Проблемі машинного перекладу вже майже 50 років. Пояснюється це багатьма
труднощами, які на сучасному етапі важко подолати. Головні з них пов’язані з тим, що
машина зовсім по-іншому, ніж мозок людини, сприймає мову і не може так, як людина,
здійснювати аналіз і синтез тексту. Це зумовлено, по-перше, асиметрією мовних знаків і
мовлення загалом. По-друге, машина поки що не вміє визначати зв’язки слів, особливо у разі
вільного порядку слів, і синтагматично членувати фрази, які поза ширшим контекстом
допускають варіативність.
Нині машинний переклад залишається проблемою, хоча створено чимало програм
перекладу нескладних текстів у США, Великій Британії, Франції, Чехії, Росії, Україні та
інших країнах. Створені також синтезатори мовлення, але й вони не досконалі. Існує думка,
що з часом машини зможуть перекладати ділові й наукові тексти. Що ж стосується художніх,
особливо поетичних, текстів, то і в далекому майбутньому їх переклад буде непідвладний
машині.
Однією з актуальних проблем прикладної лінгвістики є проблема інформаційної
служби, точніше проблема лінгвістичного забезпечення інформаційно-пошукових систем
машинного типу, метою яких є зберігання, пошук і видача інформації. З проблемою пошуку
інформації пов’язані питання компресії тексту й автоматичного реферування. Тут велике
значення має статистика. «Читаючи» текст, машина відбирає найчастотніші слова і,
комбінуючи їх за певними правилами, складає анотацію.
Незважаючи на нерозв’язані питання і недосконалість сучасних програм, машина і
нині полегшує працю лінгвіста. Вона зберігає в пам’яті текстові ілюстрації значень слів,
може розташувати слова за алфавітом, дати оточення кожного слова, підрахувати частоту
вживання слова тощо.
3) Основні завдання і проблеми курсу “Вступ до мовознавства”
( Дорошенко С.І. “Загальне мовознавство”)
З усвідомлення зв'язку теоретичного і часткового мовознавства стає зрозумілим
необхідність засвоєння майбутнім викладачем будь-якої мови теоретичних засад
мовознавства (тобто проблем загального мовознавства), що становлять наукові підвалини
вивчення кожної мови.
Вивченню ж мовознавчих дисциплін з першого курсу має передувати ознайомлення
першокурсників з основами теорії науки про мову. З цією метою вводиться початковий курс
загального мовознавства (традиційно він іменується як "Вступ до мовознавства”), програмні
завдання якого зводяться до викладання в стислій формі основних понять мовознавчої науки,
тлумаченні існуючої наукової термінології, поясненні наявних у мовах світу звукових,
словесних і граматичних процесів.
У ньому не дається широке висвітлення всіх проблем загального мовознавства в
повному обсязі. Його завдання - розглянути найважливіші питання: розкрити зміст поняття
“мова”, з ’ясувати походження людської мови, її функціонування і розвиток, дати пояснення
головних мовних одиниць, їх взаємостосунків , ви тлумачити значення, місце, методи
лінгвістичних досліджень і принципів класифікацій мов, дати уявлення про етап и розвитку
письма.
На засвоєнні мають базуватися всі наступні знання з лінгвістики. Термін “засвоєння”
розуміється і як продукт і як процес пізнавальної (навчальної) діяльності. Це означає, що
освоєння курсу буде процесом пізнання, яке має дати результат цього пізнання, тобто знання
з мовознавчої науки.
4)Взаємозв’язок мовознавства з суспільними і природничими науками. Місце
мовознавства у системі наук.
(Кочерган М. П. “Загальне мовознавство”)
Усі науки поділяють на природничі, предметом вивчення яких є природа (фізика,
хімія, географія, геологія, біологія, астрономія тощо), і соціальні (гуманітарні), предметом
вивчення яких є людина в усіх її багатоманітних виявах (історія, літературознавство,
мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманітарних.
Оскільки мова — єдиний універсальний засіб спілкування, то зв’язки мовознавства з
іншими науками є надзвичайно різноманітними і глибокими. Важко назвати наукову галузь,
яка б не була пов’язана з мовознавством.
Мовознавство, особливо загальне, найбільш органічно пов’язане з філософією.
Філософія — це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв’язання
основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, співвідношення мовної
форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення
людським мисленням довкілля та про відношення мислення до мови. І це цілком
закономірно, бо мислення здійснюється переважно за допомогою мови і дослідити характер
мислення можна тільки через мову.
Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його
зв’язки з гуманітарними науками: історією, логікою, соціологією, етнографією, археологією,
літературознавством.
Зв’язок мовознавства з історією, як і з іншими науками, є обопільним. З одного боку,
мовознавство допомагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти, з іншого —
використовує свідчення історії для пояснення суто мовних явищ.
Зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення —
понять, суджень, умовиводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тільки
через мову і, навпаки, змістом мови є думка, мисль людини. Логіки через мову прагнуть
розкрити закони мислення, його форми, будову, рух. Мовознавці вивчають структуру,
функціонування і закони розвитку мови, а закони мислення їх цікавлять тією мірою, якою
вони впливають на структуру мови. Фактично мовознавець і логік вивчають те саме явище
— мову людини, але концентрують свою увагу на різних її аспектах, бо в них різна мета
Тісний зв’язок має мовознавство із соціологією — наукою про закономірності й
рушійні сили розвитку та функціонування соціальних систем — суспільства загалом і його
соціальних груп. Цей зв’язок детермінований тим, що мова є явищем суспільним, виникає і
розвивається тільки в суспільстві, впливає на суспільство і водночас стан мови великою
мірою залежить від суспільства.
Оскільки мова — важлива етнічна ознака, то неможливим є її повноцінне вивчення
без етнографії — науки про побут і культуру народів. Без даних етнографії лінгвіст не може
правильно пояснити значення окремих слів та виразів, які стосуються побуту, матеріальної
та духовної культур, і правильно розкрити їх етимологію. Так, назву місяця січень дехто
пов’язував зі снігом чи морозом (січе сніг, січе мороз), а назву червня з червоним кольором
(цвітуть червоні квіти).
Суто практичний характер має зв’язок мовознавства з археологією — наукою, що
вивчає історичне минуле суспільства за виявленими під час розкопок пам’ятками
матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці
розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906— 1907 рр. у Туреччині під час
розкопок археологи виявили писемні пам’ятки. Мовознавці їх дешифрували, і так було
відкрито першу в історії індоєвропейську мову з писемною фіксацією — хетську, якою
розмовляли в центральній і північній частинах стародавньої Анатолії в II—І тис. до н. е.
Прозорим є зв’язок мовознавства з літературознавством. Мова є першоелементом
літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настільки тісно переплетене з
літературознавством, що вони об’єднані в одну комплексну науку — філологію. З
мовознавством і літературознавством (філологією) тісно пов’язана герменевтика —
мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.
Із природничих наук мовознавство пов’язане з біологією, анатомією, фізіологією,
психологією, медициною, географією, семіотикою, фізикою, математикою, кібернетикою,
інформатикою.
5) Мова як система. Структурні елементи системи мови. Розділи мовознавства
( Дорошенко С.І. “Загальне мовознавство”)
Система мови- сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів.
Мовна система- це елементи мови, пов'язані відносинами, що утворюють єдність і
цілісність.
Структура мови- це склад і внутрішня організація єдиного цілого.
 Фонологічний рівень (фонема)
 Морфологічний рівень (морфема)
 Лексико-семантичний рівень (лексема)
 Синтаксичний рівень (речення)
Розділи мовознавства
Фонетика- вивчає звуки як одиницю мови, а також звуковий склад мови.
Лексикологія- вивчає слово як одиницю мови і словниковий склад мови як систему.
Фразеологія- вивчає фразеологізми як одиниці мови.
Морфемика (будова слова)- вивчає значущі частини слова (морфеми), а також їх значення і
місце у слові.
Словотвір- вивчає способи творення слів.
Морфологія- вивчає слова як частини мови.
Синтаксис- вивчає будову і значення словосполучень і речень, а також види зв'язків, за
допомогою яких слова поєднуються у словосполучення і речення.
Граматика- вивчає поєднання слів у словосполученнях і реченнях.
Орфоепія- сукупність норм української літературної вимови.
Графіка- вивчає сукупність всіх умовних знаків, за допомогою яких звуки передаються на
письмі.
Орфографія- система правил, що визначає способи написання слів.
Пунктуація- система правил, що визначають способи вживання розділових знаків.
Лексикографія- розробляє теорію і практику укладання словників.

Культура мовлення- розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання

виразових засобів мови в мовленні