1. Предмет і проблематика мовознавства.

Мовознавство, або лінгвістика (лат. Ііп£иа — мова), — наука про сутність, будову, функціонування і
розвиток мови.

Мовознавство досліджує людську мову загалом і всі існуючі конкретні мови як її різноманітні вияви,
індивідуальні втілення.

Предмет мовознавства. Предметом мовознавства є мова в усіх її виявах та аспектах.

Для мови характерні безперервний розвиток, тісний зв'язок з мовленням, здатність виразити будь-
яку інформацію. Мова має велике значення для людини, оскільки забезпечує її потреби в обміні
інформацією, спілкуванні, пізнанні світу. Усе пізнане набуває мовного вираження, закріплюється в
мові і завдяки цьому не забувається, залишаючись серед здобутків людства. Без мови суспільство не
могло б існувати.

Мова — система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби
людини у спілкуванні та пізнанні. Мовою послуговуються усі люди, але це не означає, що всі вони є
мовознавцями. Навіть практичне оволодіння кількома мовами ще не свідчить про те, що людини —
мовознавець. Щоб ним стати, необхідно опанувати мову науково, в її розвитку, зв'язках, пізнати її
закономірності — істотні й регулярні причинові зв'язки між явищами та властивостями мови. Існують
специфічні (притаманні окремим мовам), а також загальні (характерні для багатьох мов)
закономірності. Хоч мовознавство виникло дуже давно й досягло величезних успіхів у розвитку, ні в
українській, ні в будь-якій іншій моїй світу не встановлено всіх закономірностей її функціонування й
розвитку. Крім того, деякі мови вивчені побіжно або й зовсім не вивчені. За різними даними, у світі
існує 2996, 5651 або 6809 мов. Однак ці підрахунки відносні, тому що не завжди вдасться
розмежувати мови й діалекти. Так, тільки на острові Нова Гвінея, де спостерігається найвища
концентрація мов у світі, виокремлюють від 300 до 1000 мов. Найбільш прийнятною є думка, що на
земній кулі існує майже 6000 мов. Лінгвістиці відомо і багато зниклих, мертвих мов. Одні з них,
наприклад латинська, збереглись у великій кількості текстів і добре вивчені, від інших, зокрема
троянської, не залишилось ніяких слідів.

Усі мови мають свою специфіку, але кожна з них є засобом спілкування певного народу чи народів,
мовою людей, відображає реальний світ. Це можливе завдяки тому, що, крім відмінних ознак, мови
мають також спільні ознаки, мовні універсали, які характеризують людську мову взагалі. Ними є,
наприклад, звуковий характер мови, її членороздільність, існування в мові морфем, слів і речень,
власних і загальних назв, різних за своїм змістом і граматичними властивостями частин мови. Крім
того, існують спільні ознаки, притаманні багатьом, але не всім мовам: категорія числа (сад — сади),
категорія роду (зелений — зелена — зелене).

Мовні універсали (лат. — загальний) — спільні ознаки, притаманні всім або багатьом мовам.
Універсали, які властиві кожній мові світу, називають абсолютними, а ті, що наявні в багатьох, однак
не в усіх мовах, — статистичними. Більша частина (понад сто) встановлених мовних універсалій
стосується фонетичного рівня мови. Фонетичними універсаліями є такі закономірності: носовий
голосний завжди з'являється внаслідок зникнення носового приголосного; у кожній мові є склади зі
структурою приголосний + голосний. Існують також граматичні (наприклад, усі мови, які мають
двоїну, мають і множину), семантичні (зокрема, в усіх мовах слова можуть як звужувати, так і
розширювати своє значення) й міжрівневі універсалії (наприклад, кількість фонем у мовній системі і в
окремій морфемі є обернено пропорційною, тобто чим більше в мові фонем, тим коротші в ній
морфеми). Ця універсалія пов'язує фонологічний рівень з морфологічним. У мовознавстві
виокремився спеціальний напрям — лінгвістика універсарсалій, що вивчає спільні ознаки людської
мови.
Проблематика мовознавства. Сучасне мовознавство розв'язує такі важливі проблеми:
1. З'ясування сутності мови. Ця проблема хвилює мовознавців ще з часів античності. Відповідь на
запитання «Що таке мова?» слід шукати в іншому запитанні — «Навіщо мова потрібна людям?».
Оскільки мова є дуже складним явищем, то в поглядах учених на її сутність завжди існував та й досі
існує різнобій. Відомо майже сто визначень мови. Сутність її пізнана дуже глибоко, однак не до кінця.

2. З'ясування походження мови. Ця проблема породила багато гіпотез і суперечок. Донині триває
обговорення різних поглядів на походження мови. Цілком зрозуміло, що виникнення мови
зумовлене потребою в ній, потребою у спілкуванні. Однак досі не до кінця з’ясовано, з допомогою
яких конкретних механізмів задовольнялися ці потреби.

3. Дослідження особливостей і причин розвитку мови. Полягає вона в розгляді закономірностей і

рушійних сил розвитку мови, вивченні внутрішніх і зовнішніх факторів мовних змін.

4. Визначення структури мови. Мова є дуже складною системою, яка побудована з різнотипних
мовних одиниць. Мовознавство з'ясовує сутність цих одиниць, їх функціональне навантаження.

5. Вивчення особливостей організації мови. Воно передбачає розгляд взаємодії, взаємозв'язків

мовних одиниць, відношень між ними. Не можна вважати остаточно розв'язаною проблему кількості
мовних рівнів. Зв'язки між ними, а також між компонентами одного рівня можуть реалізуватися
інтралінгвально (в межах самої мови) або ж екстралінгвально (виходити за її межі).

6. З'ясування місця існування мови. У процесі розв'язання цієї проблеми виникали різні думки. Не
зовсім переконливим є твердження, що мова існує у словниках, граматиках, лінгвістичних працях,
оскільки там подані тільки її описи. Російський мовознавець Олександр Смирницький (1902—1954)
вважав, що мова реально існує в комунікації. Однак в актах спілкування мова лише використовується.
Мабуть, найбільш прийнятною є думка, що мова існує в свідомості людей, носіїв цієї мови, й
існуватиме доти, доки живуть ці носії. Кожна людина вносить у неї суб'єктивний компонент. Тобто
мова існує у вигляді сукупності ідіолектів (грец. ісііо.ч — свій, самобутній і сїіаіекіоз — розмова,
наріччя) — індивідуальних мов, кожна з яких притаманна лише одній людині. Але розбіжності
ідіолектів є мінімальними і не зачіпають основ мови, не порушують її єдності.

7. Встановлення джерела життєвої сили мови. У тому, що одні мови функціонують, розвиваються, а
інші зникають, вирішальну роль відіграють зовнішні обставини, історичні умови, наявність чи
відсутність державності. Так, кількість палеоазійських мов помітно зменшилася передусім унаслідок
русифікаторської політики царизму, а згодом радянської влади, що викреслили з історії чимало
народів Сибіру. Але багатовікове отуречення вірменської та грузинської мов, полонізація і русифікація
української мови не призвели до їх зникнення. На життєвість мови, її збагачення й повноцінний,
незалежний розвиток впливають кількість носіїв мови, сила етнічної самоідентифікації, любов до
своєї мови і Вітчизни.

8. Класифікування мов. У наш час найкраще розроблені і мають найбільше наукове значення
групування мов за спорідненістю (генеалогічна класифікація) та будовою (типологічна класифікація).

9. Визначення оптимальних методів дослідження мови. Так, вивчення історії мови здійснюють за
допомогою порівняльно-історичного методу та методу внутрішньої реконструкції, при дослідженні
певного етапу функціонування мови використовують описовий та експериментальний методи, для
обрахунків частотності, поширеності, продуктивності мовних явищ застосовують статистичний і
кількісний (квантитативний) методи.

10. Встановлення зв'язків мовознавства з іншими науками. Вони виявляються переважно у взаємодії,
оскільки дані з мовознавства використовують багато наук, а напрацювання цих наук істотно
прислужуються мовознавству. Наприклад, на сучасному етапі розвитку лінгвістика розв'язує
проблему механізмів співвідношення мовлення, говоріння — того, що виходить з мозку людини
назовні, озвучується (лингва вербалис), і пам'яті, ментального лексикону — того, що знаходиться в
мозку людини (лингва менталис). Для вирішення цього надскладного питання вже недостатньо
зв'язків із психологією та фізіологією. Тут потрібні нейронауки (нейрологія, нейрофізіологія,
нейропсихологія), тобто науки, що вивчають мозок і всю центральну нервову систему та її
функціонування. Так на стику мовознавства та нейронаук виник новий мовознавчий напрям —
нейролінгвістика. Співробітництво мовознавства з різними науками нерідко призводить до появи
подібних стикових наук. Зокрема, давно й успішно функціонує, особливо в діалектології,
лінгвогеографія, існують також психолінгвістика, соціолінгвістика, лінгвостатистика тощо.

11 . З'ясування практичної користі мовознавства. Проблему цю вирішує прикладне мовознавство.

Школа, бізнес, реклама, створення роботів і штучного інтелекту, інтернет, різні форми зв'язку, в тому
числі космічного, — в усіх цих сферах так чи так використовується мовознавство. Головні проблеми
мовознавства стосуються не тільки всебічного вивчення мови, а й виходять за її межі, охоплюють
пізнання людини, етносу, людства, всього гніту. Адже мова є перевіреним, надійним засобом
пізнання, і мовознавство має з'ясувати, як діє цей засіб. Мова являє собою також найвагомішу ознаку
етносу, нації, тому мовознавство причетне до розв'язання широкого кола актуальних у сучасній
Україні національних проблем.

2. Зв’язок мовознавства з іншими науками

Зв'язок мовознавства з народознавством — наукою про народ, його походження, світосприйняття —

зумовлений тим, що мова є основною ознакою народу. Дані з народознавства використовують для
розв'язання проблеми виникнення мови та з'ясування всіх етапів її розвитку. У мові, як зазначав
український мовознавець Юрій Шевельов (1908—2002), найглибше закодована народна
ментальність, що є вагомим фактором як для мовознавства, так і для народознавства.

Мовознавство тісно пов'язане з історією. Так, у лексичному складі мови відображені певні історичні
факти, наприклад записані в літописі назви східнослов'янських племен, з яких сформувалася
українська нація: поляни, сіверяни, деревляни, уличі, тиверці, дуліби, волиняни, бужани, білі хорвати.
Спільні для індоєвропейських мов назви свійських тварин (корова, вівця, свиня, кінь, собака, осел,
коза) та культурних рослин (горох, ріпа, морква, льон, жито) свідчать про рівень розвитку
господарства індоєвропейців до поділу їх на окремі етнічні групи. Давні запозичення слів вказують на
історичні контакти певного народу.

Археологія — наука, яка досліджує історію суспільства за виявленими під час розкопок пам'ятками
матеріальної культури, — сприяє вивченню історії мови. Лінгвісти розшифровують віднайдені
археологами писемні пам'ятки, а також написи, зроблені на стародавніх предметах.

Мовознавство пов'язане з етнографією, яка вивчає побут і культуру різних народів (етносів). Дані
етнографії допомагають у вивченні говірок, з'ясуванні значення та походження слів, які стосуються
побуту, культури (напр.: чурек, лаваш, коровай).

Зв'язок мовознавства із соціологією — наукою про закономірності розвитку і функціонування

суспільства, соціальних систем — зумовлений тим, що мово є суспільним явищем. У мові
відображена соціальна диференціація народу. Для сучасної України важливе значення мають
соціологічні дослідження, пов'язані з мовою спілкування етнічних меншин, ставленням до української
мови.

Взаємозв'язок мовознавства й психології — науки про психічну діяльність людини — полягає в тому,
що процеси мовлення, його сприйняття і розуміння мають психічну природу.

Оскільки мова є засобом мислення, то мовознавство тісно пов'язане з логікою — наукою про закони,
форми та прийоми мислення.
Найбільш помітний зв'язок мовознавства з літературознавством. Мова є будівельним матеріалом,
першоелементом літератури. Мовознавство настільки тісно переплітається з літературознавством, що
ці дві дисципліни об'єднані в комплексну науку про слово — філологію.

Мовознавство пов'язане також із природничими науками, зокрема фізіологією, анатомією,

медициною, фізикою, математикою, семіотикою, географією. Зв'язок мовознавства з фізіологією,
анатомією і медициною ґрунтується на тому, що ці науки вивчають будову та функціонування апарату
мовлення, мозку. Фізика, зокрема, її розділ акустика, вивчає звукові коливання, а отже, створює
теоретичні засади для дослідження звуків мовлення. Математика забезпечує наукове вивчення
кількісного аспекту мови і мовлення. Оскільки мова належить до знакових систем, то мовознавство
пов'язане із семіотикою, як а вивчає загальні властивості знакових систем. Відомості з географії
допомагають встановити територію поширення мови та окремих мовних явищ.

Отже , мовознавство характеризується тісними зв'язками із суспільними і природничими науками.

Дані з цих наук допомагають у дослідженні мовних явищ. Водночас відомості з мовознавства широко
використовуються к суспільні, так і природничі науки.

3. Методи проведення лінгвістичних досліджень

Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про
окреме роблять висновок про загальне.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження, згідно з яким на основі загальних
положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і

структурний.

ОПИСОВИЙ МЕТОД. Його мета — дати точний і повний опис мовних одиниць.

Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Так, наприклад, якщо
необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь мови, вчений повинен вичленити з мовлення всі
звуки, ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх
(виділити голосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні — на дзвінкі й глухі
тощо). Цей метод має велике практичне значення, оскільки пов'язує лінгвістику з суспільними
потребами. На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні,
орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД. Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного
предка.

Головне завдання цього методу — відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в
минулому. За його допомогою можна реконструювати (відтворити) давні не зафіксовані в пам'ятках
писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення. Наприклад, порівняння
східнослов'янської (української, російської, білоруської) форми слова город із польською grod (ogrdd),
болгарською град,литовською gardas, німецькою Garten, англійською garden дало можливість
реконструювати індоєвропейську форму цього слова *gordъ (при реконструкції цієї форми
враховували фонетичні закони, тобто закономірні зміни звуків, які мали місце в різних мовах після
розпаду індоєвропейської прамови). Якщо описовий метод застосовують до вивчення сучасного
стану мови, то порівняльно-історичний — до минулого, до того ж дуже далекого, яке не засвідчене
писемними документами. Саме на основі порівняльно-історичного методу вчені дійшли висновку, що
у далекому минулому існувала індоєвропейська мова-основа (прамова), відтак спільнослов'янська
(праслов'янська) мова, з якої розвинулися всі слов'янські мови. На основі порівняльно-історичного
методу створено історичні й порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники (словники,
які пояснюють походження слів).

ЗІСТАВНИЙ МЕТОД. Його об'єктом є вивчення різних мов — споріднених і неспоріднених.

Мета — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні)
риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. Так, наприклад, зіставлення
дієслова в українській і англійській мовах виявить наявність в українській мові категорії виду
(доконаного і недоконаного) і відсутність її в англійській мові, а зіставлення іменника — наявність в
англійській мові категорії означеності (виражається артиклем the) і неозначеності (виражається
артиклем а), якої немає в українській мові. Практичне застосування зіставний метод знайшов у теорії
та практиці перекладу і в методиці викладання іноземних мов. На його основі створюють зіставні
граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні й диференційні словники.

СТРУКТУРНИЙ МЕТОД. Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання
мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов'язані строгою системою
відношень і зв'язків. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного
дослідження — дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного
аналізу.

Дистрибутивний аналіз (від лат. distributio "розподіл"). Опирається на положення про те, що різні
мовні елементи мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення кожного елемента є
своєрідним, специфічним, неповторним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчити
досліджуваний мовний елемент. Почувши слово вудити, кожен легко вгадає його "партнера" рибу.
Перед англійським am завжди знаходиться тільки I, а перед німецьким bist — du. Маючи текст, ми
можемо вивчати дистрибутивні властивості мовної одиниці (звука, морфеми, слова), навіть не
знаючи, як вона вимовляється і що вона означає. У невідомому тексті на основі дистрибуції можна
визначити межі слова, відокремити основу від закінчення (закінчення в тексті буде частіше
траплятися, ніж основа), визначити суфікси, префікси, голосні та приголосні звуки. Дистрибутивний
аналіз є корисним для машинного перекладу (на основі оточення визначають значення
багатозначного слова) і для дешифрування невідомих текстів.

4. Природа і сутність мови

Про природу мови науковці розмірковували з ХІХ ст., тоді існували такі гіпотези (або теорії):

1. Мову розуміли як біологічне явище: Август Шлейхер, Макс Мюллер та інші. Вони вважали мову
особливою фізіологічною функцією людини, описували її як своєрідний живий організм, який
народжується, живе, розвивається, старіє і вмирає за біологічними законами будь-якого організму.
«Мови живуть як усі природні організми», - писав А. Шлейхер.

2. Мову трактували і як суто психічне явище (Гейман Штейнталь), тобто вважали, що мовна діяльність
людини визначається її індивідуальною психікою; що природа мови є проявом лише психічних
процесів, які відбуваються у свідомості людини.

3. На поч. ХХ ст. швейцарський мовознавець Ф. де Соссюр остаточно визначився, що природа мови

має суспільний характер, тому що мова існує завдяки суспільству, наявності носіїв мови, вона тісно
пов’язана із суспільством і є однією з істотних ознак суспільства: змінюється суспільство, змінюється і
мова (наприклад, професорка, членкиня, директорка, дипломатка тощо. Ці форми, які називаються
«фемінітиви», з’явилися в укр..мові недавно). Вплив суспільства на мову вивчає соціолінгвістика
(вплив мови на суспільство - прагматика). Актуальні поняття соціолінгвістики: мовна ситуація і мовна
політика в країні.

Зараз пишуть про теоантропокосмічне розуміння природи мови.

ВЕРБАЛЬНІ (від лат. verbum - слово) засоби спілкування: найважливішим є мова (усна і письмова
форми), азбука Морзе, азбука Брайля, азбука для глухонімих, морська сигналізація, різні види
стенографії, різноманітні форми тайнопису (розвідницькі шифри) тощо.

Невербальні засоби спілкування вивчає самостійний розділ мовознавства – паралінгвістика (від гр.
para – біля чогось). Традиційно тут виділяють 3 групи : 1. Міміка і жести (є спроби укладання
словників міміки іжестів); цей спосіб спілкування давніший за мову; 2. Різні сигнали абосистеми
сигналів технічної природи: гудок, сирена, дорожні, залізничнізнаки, наукова символіка, емблеми,
рекламні символи тощо; 3. Невербальними є певні види мистецтва: живопис, музика, балет,
архітектура тощо.

5. Мова і мислення. Мова і мовлення

Мова і мислення.
Деякі сучасні мовознавці вважають, що відношення мови і мислення можна визначити як відношення
форми і змісту, тобто що мова є формою мислення, а мислення — змістом мови. Проте більшість
мовознавців, філософів і психологів заперечують цю думку, запропонувавши тезу про діалектичну
єдність мови і мислення, її суть полягає у тому, що мова і мислення є різними, однак
взаємопов'язаними явищами. Мова є інструментом мислення, адже вона дає змогу передавати
результати мислення певного індивіда іншим людям, бере активну участь у формуванні думки.

Мовленнєві здібності людини пов’язані з певними зонами кори головного мозку (ліва півкуля). Мозок
– орган мислення, мова – система словесного вираження думок. Однією з найважливіших функцій
мови є мислетворча функція. Мова є засобом формування думки. Суто людське мислення – це
мислення понятійне, тобто оперування поняттями, які виражаються за допомогою слів. Мислити
означає оперувати словами.

Мислення відбувається у формах конкретної мови, здебільшого рідної. Процес мислення має
національну специфіку, яка обумовлена національним характером мови. Різні мови пов’язані з
різними картинами світу.

Мова впливає на мислення, проте вплив цей не шкодить правильному усвідомленню дійсності, не є
диктаторським. Доказів впливу мови на мислення існує багато. Наприклад, речення типу Студент
думає, Студент пише вірші є найхарактернішими синтаксичними структурами всіх мов номінативної
будови (з підметом у називному відмінку). Ці речення називають суб'єкт дії і виконувану ним
неперехідну чи перехідну дію, причому в другій структурі наявний об'єкт, на який переходить дія.
Обидва речення вказують на активного діяча, людину, що може щось робити, потім припинити цю
роботу й робити щось інше. Свідченням впливу мови на мислення є назви кольорів та їх відтінків у
різних мовах. Людське око розрізняє приблизно 2 млн. відтінків кольору. Але в поняття ці відтінки
об'єднують залежно від наявних у певній мові слів. Так, звичні для українця сім кольорів веселки для
німця чи англійця об'єднуються тільки в шість, бо нім. Ьіаи, англ. Ьіие означають і «синій», і
«голубий». У мові хопі одним словом позначають зелений і голубий кольори. Ймовірно, предки
українців передавали одним словом зелений і жовтий кольори, оскільки назви цих кольорів,
можливо, походять від одного кореня (зел-, жьл-). В усіх цих прикладах ідеться про фізично близькі,
сусідні у веселці кольори

Давні греки користувалися словом logos, яке означало і слово, і мовлення, і розум, і думки. Отже,
були часи, коли поняття мова і мислення не розмежовували. Протилежна точку зору: люди з такими
типами мислення, як технічне, чуттєво-образне, можуть обійтися без словесного вираження.

Мовне й немовні типи мислення тісно пов’язані між собою. Це – дві форми єдиного процесу
відображення дійсності. Домінуючим, панівним типом мислення у будь-якому суспільстві є словесне
мислення. Невербальне мислення існує на фоні вербального.

Розвиток мислення відбивається (закріплюється) й у вигляді мовних змін. Наприклад, у давнину в

мові було число двоїна, а коли мислення стало більш абстрактним, відбувся занепад двоїни.
Мова і мислення – це дві сторони однієї медалі. Їх не можна ототожнювати і не можна протиставляти.
Мова є матеріальним засобом існування мислення. Мова – провідник інтелекту між людьми в
горизонтальному і вертикальному напрямах. Схематично це можна представити так: слово – це
імпульс для думки й для запуску процесу мислення, що має національну специфіку й особливості, що,
в свою чергу, закріплюється у мові.

Мова і мовлення.

Мовлення (не мова!) існує в різних формах (яких?).

Усне мовлення первинне, його коріння сягає сивої давнини. Письмова форма вторинна, вона виникла
як спосіб фіксації усного мовлення. Мова існує й реалізується тільки у мовленні, проте ніколи ним не
вичерпується.

Мова – це сотні тисяч слів, а пересічна людина використовує у розмовно-побутовуму вжитку від 4-х
до 6-ти тисяч слів. Мова як система живить і збагачує мовлення. Ми лише умовно можемо відділяти
мову від мовлення.

Але незважаючи на тісний зв’язок мови і мовлення, є ціла низка відмінностей між ними:

1. Мова – поняття загальне, абстрактне, стале й статичне; мова –стабільна, тому що правила і норми
залишаються незмінними для певного історичного періоду; мовлення – змінне, має процесуальний і
динамічний характер.

2. Мова – це ієрархічна система; мовлення має лінійний характер: будь-який текст можна уявити у
вигляді дуже довгого рядка.

3. Мова – явище соціальне, зміни у мові залежать від суспільства. Окрема людина, як правило, нічого
не може змінити у мові. Мовлення індивідуальне й суб’єктивне: кожна людина творець і володар
свого мовлення.

4. Мовлення – сама діяльність; мова – продукт цієї діяльності.

5. Елемент мови – знак (мова – знакова система); елемент мовлення –звук.

6. Мова абстрактна й об’єктивна. Мовлення – конкретне, суб’єктивне, емоційно забарвлене.

7. Мовлення безконечне, система мови – конечна. Кількість мовних елементів (одиниць) велика, але
скінченна величина. Мовлення є безмежним і нескінченним.

Мова відноситься до мовлення як ідеальне до матеріального.

Психолінгвістика розглядає мову, мовлення і самого мовця. Предметом є мовленнєва діяльність.

Основний метод – асоціативний експеримент. У мовленні відображається психологічний стан мовця.
Психолінгвістика вивчає мовлення як діяльність. Вплив психічної діяльності (мислення) на мовлення і
мовлення на психічну діяльність (мислення). У кожного мовця свій ідіолект як індивідуальні
особливості мовної свідомості. Національна психологія як продовження та поглиблення
індивідуальної психології.

Синхронія і діахронія

Мову вивчають у статиці та динаміці. У зв’язку з цим розрізняють синхронічне мовознавство (описове,
дискрептивне) і діахронічне(історичне). Для розрізнення стану мови використовують терміни
синхронія і діахронія. Для носіїв мови актуальним є поняття «синхронія». Для науковців– як
синхронія, так і діахронія.

Синхронія (від гр. syn "разом" і chronos "час", тобто "одночасність") — 1) стан мови в певний момент її
розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). Діахронія
(від гр. dia "через" і chronos "час", тобто "різночасність") — 1) історичний розвиток мови; 2)
дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

1. Випишіть з підручників (словників) у зошит 2-3 визначення мови. Виберіть найбільш вдале, з вашої
точки зору. Обґрунтуйте свій вибір.

система знаків і правил, що дозволяє створювати та розуміти повідомлення між людьми

"Вступ до мовознавства" професора Володимира Нікітіна

Мова — система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби
людини у спілкуванні та пізнанні. Карпенко вступ до мовознавста

Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для
об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі
вираження думок. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К.
Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

2. Сучасна лінгвістика складається з багатьох шкіл і напрямків. Запишіть лінгвістичні дисципліни (5-6),
які виникли на стику з іншими науками.

Психолінгвістика (психологія);

Соціолінгвістика (соціологія);

Антрополінгвістика (антропологія);

Когнітивна лінгвістика (когнітивна психологія);

Нейролінгвістика (нейробіологія);

Етнолінгвістика (зв’язок мови з культурами народів).

3. Поділіть подані нижче засоби спілкування на вербальні / невербальні; а потім невербальні поділіть
на слухові та зорові:

Вербальні: телефон, відеотелефон, радіо, азбука Морзе, стенографія.

Невербальні зорові: паркінесика (міміка і жести), світлофор, живопис, графіка, дорожні знаки,
морська сигналізація, скульптура, архітектура, мова квітів.

Невербальні слухові: гудок заводу, сирена швидкої допомоги, мова барабана, тайнопис.

4. Наведіть приклади мовних знаків. Мова чи мовлення є явищем а) загальним / індивідуальним; б)

стабільним / динамічним; в) лінійним / нелінійним; г) немає помилок / можуть бути помилки.

1. Звуки: звук [б], [м], [р] та інші;

2. Букви: літери алфавіту, наприклад, буква "а", "б", "в" та інші;
3. Слова: найменування реальних та уявних предметів, явищ, процесів, які мають
своє значення та граматичні характеристики, наприклад, "дім", "ліс", "бігти",
"готувати" та інші;
4. Фрази та речення: група слів, що містять певну інформацію та виконують
синтаксичну функцію в мовленні, наприклад, "Якщо буде час, зайди до мене",
"Моя мрія - стати відомим художником" та інші.
 1. звуки (д е р е в о, в слові дерево)
2. літери (наприклад, "с", л", "о" н)
3. слова (подушка - Набитий пухом, пір'ям, сіном і т. ін. мішок, який використовується як
м'яка підстилка під голову, для сидіння та інших цілей)
4. знаки пунктуації (крапка, кома, знак питання)
5. жести (помахати рукою)
6. дорожній знак (передає інформацію, правила дійсні на певній ділянці
дороги)
7. логотип (мовний знак з графічних елементів, ідентифікує бренд)

Мова чи мовлення є явищем

а) загальним / індивідуальним;

б) стабільним / динамічним;

в) лінійним / нелінійним;

г) немає помилок / можуть бути помилки.

Мова є загальним явищем, оскільки вона використовується для спілкування між людьми, але в той
же час є індивідуальною, оскільки кожна людина має свій унікальний спосіб використання мови.

Мова є динамічним явищем, оскільки постійно змінюється і адаптується до нових ситуацій та потреб.

Мова є нелінійним явищем, оскільки ми можемо використовувати мовні знаки у будь-якому порядку,
не обов'язково по черзі. Мовлення ж – лінійне, воно розгортається у часі і просторі.

Мова може містити помилки, оскільки її використовують люди, які можуть допускати помилки при
вживанні мовних знаків, а також через можливі недоліки в системі передачі та сприйняття мовлення.