ЛЕКЦІЯ № 2

Естетична концепція і художній стиль Стендаля

План

1. Ранній період творчості. Естетичні пошуки в руслі романтизму ("Історія живопису в Італії",
"Рим, Неаполь і Флоренція", "Про любов").

2. Значення Стендаля в становленні французького реалізму. Трактат "Расін і Шекспір" як

теоретичний маніфест реалізму.

3. Новітні естетичні тенденції в романах Стендаля («Арманс», «Червоне і чорне», "Пармський

монастир").

Стендаль
(Анрі Марі Бейль)
1783 – 1842

«Спостерігач людського серця»

Місто Гренобль – батьківщина Анрі Бейля (Стендаля)

Міланський період життя і творчості Анрі Бейля 1814 – 1821

«Історія живопису в Італії» - початок формування естетичної концепції письменника

• Думка про історичну обумовленість уявлень людей про красу.

Критерії краси пов'язані, насамперед, з духовною сферою в людині, тому в мистецтві нового
часу має значення відтворення внутрішнього світу особистості

«Рим, Неаполь і Флоренція» (1817)

• Псевдонім Стендаль

Від назви німецького міста Штендаль

Тут письменник проходив службу в Наполеонівській армії в 1807 - 1808 роках.

Штендаль – батьківщина Йогана Вінкельмана.

Трактат «Про любов» - перехід до психологічного аналітизму

• Сучасному мистецтву варто звернутися до внутрішнього світу людини, досліджувати

його.

Почуття кохання має стати об'єктом спостереження, аналізу і логічних висновків.

• Сім ступенів розвитку почуття: 1. захоплення, 2. уявлення про насолоду, якої може дати
кохання, 3. надія, 4. народження любові, 5. перша кристалізація, 6. сумнів, 7. друга
кристалізація

• Трактат «Расін і Шекспір»: позиція Стендаля в полеміці прихильників романтизму із

класицистичною традицією в драматургії.

• «Романтизм - це мистецтво давати народам такі літературні твори, які за сучасного

стану їхніх звичаїв і вірувань, можуть дати їм найбільшу насолоду».
 • Расін був романтиком для свого часу, а Шекспір - для свого. Стендаль стверджує
принцип історизму, що пояснює закономірність і художні методи минулого, і нових
естетичних віянь.

Роман «Арманс» (1827) у підзаголовку «Сцени з життя одного салону 1827 року»: вихід за межі
романтизму.

Новаторський метод психологічного аналізу, що включав елементи фізіології, а також вихід у

сферу підсвідомого.

Простежуючи процес «кристалізації» любові Октава і Арманс, Стендаль особливо уважний до

мимовільних проявів почуття, які залишаються неусвідомленими самими героями.

«Червоне і чорне, хроніка XIX століття» (1830, опубл. у 1831 р.).

• В «Червоному і чорному» виявилася характерна риса реалізму - прагнення до

об'єктивного бачення світу. Письменник – подорожній, що іде дорогою із дзеркалом,
прив'язаним до спини. Він не керує відображеними картинами. Процес художньої
об’єктивізації.

• Основним є «зображати душі», проникати в глибини людського серця, змальовувати

пристрасті людей, їхню психологію. Це створило індивідуальний стиль і характерну
реалістичну манеру письма.

Люсьєн Левен («Червоне і біле») 1834-1835

• Продовження теми сучасного суспільства

• Тема молодої людини у суспільстві

Логічний (математичний) реалізм – назва творчого методу Стендаля

• особлива манера оповіді – позбавлений розлогих описів, авторських емоцій, сухий

виклад подій.

• поетиці Стендаля властиве аналітико-психологічне зображення світу крізь призму

сприйняття дійсності головними героями.

• Він широко використовує внутрішні монологи, порушує традиційні форми оповідного

ритму.

«Пармський монастир» (1839)

Поєдналися магістральні теми творчості Стендаля: доля молодої людини в сучасному

суспільстві, дослідження глибин людської психології і проблема італійського національного
характеру. У їхньому комплексі стрижнева роль належить проблемі конфліктних відносин
особистості і суспільства.

• Аналітичний підхід до зображення суспільства і відтворення внутрішнього світу

людини, багатоаспектне мотивування її психології, систематична увага до проблем
сучасного життя, до фактів поточної дійсності і використання реальних подій як основи
романів – все це говорить про реалізм Стендаля, що став підсумком його творчої
еволюції, що почалася в руслі романтизму.
Німецький романтизм.
Художня практика романтиків Ієнського та Гейдельберзького гуртків

• Загальна характеристика та періодизація німецького романтизму.

• Філософсько-естетичний досвід ієнського «універсального романтизму».

• Теоретико-літературні здобутки гейдельберзької школи романтизму.

Французька революція послужила важливим стимулом для німецької духовної революції, яка
розгорнулася наприкінці XVIII - на початку XIX ст.; активним її учасником була тогочасна німецька
література.

Періодизація німецького романтизму

Перший період

(1795-1806)

Діяльність романтиків Ієнського гуртка і творчість Ф.Гельдерліна. Розвивалася в найтіснішому

зв'язку з філософією.

Другий етап (1806-1815)

Визвольний рух проти наполеонівської окупації.

Активізація національної свідомості німців

Повернення до джерел національної культури і літератури, розвиток фольклорного романтизму.

Найвизначніше явище - Гейдельберзький гурток романтиків. Творчість Г. фон Клейста, драматурга і

прозаїка.

Третій етап (1815 – 1830)

• Період Реставрації в Німеччині і всій Європі. Найхарактернішим явищем є гротескно-

фантастичний романтизм Е.Т.А. Гофмана.

• Початок творчості Г.Гейне.

• Центром німецького романтичного руху стає Берлін (А. фон Арнім і К.Брентано, Гофман,
Шаміссо, Г.Гейне).

• Четвертий етап 1830-1848

• Позначений великою кількістю груп і тенденцій різного спрямування, а також розвитком

течій, що шукали інші шляхи творчості.

• Бідермаєр вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Фактично є

уособленням німецької міщанської культури.

• Найхарактернішою рисою є відхід від середньовічно-фольклорних захоплень і звернення

до сучасності, її громадсько-політична активізація (Г.Гейне).

Значення Ієнського романтизму

Романтизм Ієнського періоду є першоосновою романтизму. Він створив систему романтичних
цінностей і є ідеальною нормою для наступних поколінь романтиків.

Імпліцитно містить провідні тенденції усього романтичного руху.

Ранній романтизм – складна багатовимірна єдність.

Дві різноспрямовані тенденції: тенденція до універсальності, космізму, масштабності – і

прагнення до конкретного, історичного, індивідуального.

Ієнська школа: виникнення

То був чудовий час, — згадував Шеллінг. — Людський дух був розкутий, вважав за можливе
протиставляти всьому існуючому свою дійсну свободу і запитувати не про те, що є, а про те, що
можливо".

Так само згадує про цей час Гегель, називаючи його "сходом сонця".

Ієнська школа: зародження романтичних ідей

Будинок Августа Шлегеля в Ієні став місцем романтичних зібрань.

Брати А. та Ф. Шлегелі, поети і письменники Новаліс (псевдонім Ф. фон Гарденберга), Людвіг

Тік, літературознавець В.Ваккенродер, видатні філософи Й.Г.Фіхте і Ф.Шеллінг, теолог і мораліст
Ф.Д.Шлейєрмахер, географ К.Ріттер.

Енциклопедичний склад Ієнської школи

Фізики і геологи дружили з поетами, музикантами і живописцями, біологами, істориками,

медиками.

Романтизм складався як цілісна культура. Він з'явився як єдиний стиль, єдина «школа» в усіх
мистецтвах і в аспектах культури.

Музи ієнських романтиків

Доротея Фейт-Шлегель (дружина Ф. Шлегеля)

Кароліна Шлегель (Шеллінг) дружина А. Шлегеля

Подвійний характер діяльності

Поєднання літературно-художнього і філософсько-естетичного напрямів, при певній перевазі

другого, теоретичного.

Розробка теоретичних положень романтичного мистецтва

Величезна роль належить братам Августу і Фрідріху Шлегелям, без яких «...Європа ніколи б не
збагнула, що таке німецький романтизм, та і сам романтизм не був би в силах зрозуміти сам
себе».

Філософська спадщина ієнської школи

У 1797 р. Фрідріх Шлегель публікує «Фраґменти», в яких висловлює думки про сучасний
розвиток мистецтва і його перспективи. «Фраґменти» з'являються в журналі «Атенеум».

Значення «Фраґментів» Ф. Шлегеля

«Фраґменти» Ф. Шлегеля прокладають шлях для мистецтва, пов'язаного з ідеєю естетичного
перетворення світу, ідеалом нової універсальної культури, в якій зливаються художня
діяльність, філософія, наука і релігія

Ідеї ієнського романтизму

Ідеалом романтизму стає творча активність художника з його правом на перетворення

реального світу на особливий, прекрасніший і істинніший, а тому реальніший, оскільки саме
мистецтво являє собою сокровенну сутність, і найвищу цінність світу, а отже — і вищу
реальність.

Теорія «романтичної іронії»

Талант є наданим об’єктивним духом, який керує творчістю недосконалої людини. Художник
повинен долати суб’єктивне світосприйняття, і надавати волю об’єктивному духу, розуміти, що
геніальні твори мистецтва створює не лише він, а і Природа, Всесвіт.

Тобто художник повинен іронізувати не лише над недосконалим людським суспільством, а і

над собою, тому що він теж є частиною цього суспільства.

Людвіг Тік
(1773 – 1853)

• Творець жанру літературної казки Людвіг Тік став систематизатором і хранителем

спадщини єнської школи. Він почав літературну діяльність з роману «Історія герра
Вільяма Ловеля» (1795 – 1796), що зображає долю непоправного ловеласа, егоїста і
безсоромного негідника.

• Тік одним з перших почав цікавитися казкою як естетичним орієнтиром і в 1797р.

з'явилися, під заголовком «Народні казки», і отримали величезну популярність казки
Тіка, що чудово передають народний дух.

Фрідріх фон Гарденберг (Новаліс) 1772 – 1801

«Бувають особливі діти - тихі, із великими, натхненними очима, погляд яких нелегко
витримати. Такою дитиною був Новаліс», - сказав Герман Гессе в ХХ ст.

Роман Новаліса «Генріх фон Офтердінген»

В романі створено центральний символічний образ, який стане надалі символом німецького
романтизму. Це загадкова Блакитна Квітка. Вона сниться Генріху, і в мерехтінні її пелюсток йому
бачиться образ прекрасної дівчини.

Генріх прагне квітки, як мислитель - істини. Його пошук – не любовна пригода. Це пошук
правди і сенсу життя, який полягає у Вічній Жіночості природи, що творить все живе на землі.

Гейдельберзький гурток романтиків

В 1805-1806 рр., заявляє про себе гейдельберзький гурток романти

Кардинальна зміна настроїв та мотивів німецького романтизму. Завершується романтизм

просвітлений, сповнений ентузіазму, починається «страшний» романтизм.

Учасники гейдельберзького гуртка

Очолив школу А. фон Арнім, прозаїк, поет, драматург. Велику роль зіграв його друг та
однодумець К. Брентано – один з кращих німецьких поетів. Так само входив поет Ейхендорф,
брати Я. та В. Грімм.
Характер діяльності

Ієнські романтики були філософами або ж людьми, що тяжіли до філософії, гейдельберзькі

романтики — передусім філологи, знавці національної давнини, міфології, фольклору, народної
мови.

Значення фольклорної традиції

• Провідною в німецькій літературі стає течія народно-фольклорного романтизму, яка

давала найбільш адекватну відповідь на поклик нової історичної доби. Німеччина підпала
під владу наполеонівської Франції, піднімалася хвиля патріотичного і визвольного руху,
особливої цінності в літературі набуває національна, народно-фольклорна традиція.

• Фольклор стає істинно національною традицією поетичного мислення і мовлення, в яку

вони прагнуть вдихнути нове життя.

«Чарівний ріг хлопчика»

Гейдельберзький романтизм заявив про себе публікацією збірки німецьких народних пісень
"Чарівний ріг хлопчика" (1805), здійсненою А.фон Арнімом і К.Брентано.

Збірка стала значною подією не лише фольклористики, а і літератури, і викликала у Німеччині

широкий резонанс.

Брати Я. і В. Грімм - філологи і фольклористи

Я.Грімм - творець філологічної науки в її сучасному вигляді. Створив першу наукову історію
німецької мови. Написав «Німецьку граматику». Займався фольклором, міфом - праці з німецької
міфології. Був істориком стародавнього права.

Казки братів Грімм

Збірка "Дитячих і сімейних казок" (1812-1814). Казки братів Грімм мали велике значення для
збирання, публікації казок у всіх країнах Європи. Вони були зразком для збирання казок у всіх
країнах світу. Це справжні казки, зроблені по справжніх записах.

Не допускали вільного поводження із фольклорними пам'ятками і публікували науково вивірені

тексти, прагнучи зберегти своєрідність народної фантазії і мови.

Ранньоромантичній всеосяжності, відкритості назустріч усьому світу гейдельберзький романтизм

протиставляв «повернення додому», до першоджерел і конкретики, поезії «рідного кута».

Проте було б невірним говорити про руйнування романтичного універсалізму.

У системі романтичного світобачення відбувається перестановка акцентів, етична і естетична

переорієнтація, у зв'язку з якою романтична поезія ставала простішою, більш національною,
душевнішою, робилася доступною для широкого загалу.
ЛЕКЦІЯ № 3
Творчість О. де Бальзака: своєрідність світогляду та естетики

1. Особистість і творчість О. де Бальзака як етико-психологічний феномен.

2. Шляхи формування естетичної програми і творчого методу. Становлення «аналітичного

реалізму».

3. «Людська комедія»: задум, історія створення, структура. Значення передмови. Своєрідність

використання «техніки перехідних персонажів».

Оноре де Бальзак (1799-1850) – батько «класичного реалізму»

Евеліна Ганська (1801 – 1882) – дружина О. де Бальзака

Вандомський коледж

«Фізіологія шлюбу»

Фізіології (нариси) - замальовки сучасного життя, міського побуту, портрети людей різних
соціальних станів і професій.

«Фізіологія шлюбу» - книга про шлюб як соціальне явище.

Жива реакція публіки на «Фізіологію шлюбу» вплинула на подальший вибір Бальзаком об'єкта
зображення: таким об'єктом відтепер буде сучасне життя, суспільні і особисті звичаї, характери і
долі сучасників.

Збірка оповідань «Сцени приватного життя» 1830

Бальзак залишається на рівні опису звичаїв і моралізування. У творах відбився перший етап
становлення творчого методу письменника. Його аналітичний реалізм, що припускає глибоке,
систематичне вивчення сучасного життя і його осмислення на рівні загальних закономірностей
людської природи, історичного часу й соціального буття, ще попереду.

Жанр філософського роману - наступний крок О. де Бальзака в освоєнні теми сучасного

суспільства.

Бальзак прагне виразити своє уявлення про закономірності, яким підпорядковане сучасне життя.

При цьому він іде від загального - до часткового, від заданої ідеї - до образа, ідея виростає не
з художнього аналізу конкретних явищ і людських характерів, а формується умоглядно і потім
ілюструється за допомогою сюжету і образної системи твору.

«Батько Горіо» 1834

Істотний крок в освоєнні теми сучасного суспільства: підхід до зображення навколишнього життя
стає більш аналітичним, тому що ґрунтується, насамперед, на дослідженні засобами мистецтва
явищ реального життя, і авторські висновки щодо суспільства в цілому випливають із цього
аналізу.

Формування задуму майбутнього циклу «Людська комедія».

Окрім «Сцен приватного життя» і «Філософських етюдів», романи «Тридцятирічна жінка» (1831-
1834), «Полковник Шабер» (1832), «Турський священик» (1832), «Євгенія Гранде» (1833), «Історія
тринадцяти» (1834), «Сільський лікар» (1833) та ін. Доповнивши вже написане новими творами,
має намір назвати це «Соціальними етюдами», або «Етюдами звичаїв XIX століття».
Аналітичний реалізм О. де Бальзака

У період написання роману «Батько Горіо» естетичні погляди Бальзака цілком сформувалися, а
основою творчого методу стало аналітичне дослідження явищ реальності і вираження свого
бачення життя через типові образи.

Цим методом письменник користується у всіх своїх творах 1830-1840-х років.

Передмова до «Людської комедії» 1842

Посилаючись на прийом систематизації в галузі природничих знань, Бальзак обґрунтовує

художню типізацію в літературному творі, а себе як дослідника законів сучасного життя називає
«секретарем суспільства», «істориком» і «доктором соціальних наук».

Основні положення «Передмови...»

Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом.

Прагнення віднайти в суспільстві єдиний механізм, оскільки воно, на його думку, схоже на
Природу.

Виділяє три форми буття людини: «чоловіки, жінки і речі».

Головна ідея задуму — дати величезну панораму суспільства на засадах закону егоїзму.

Принцип зв’язку творів у циклі «Людська комедія». Структура циклу відрізняється аналітичністю
і передбачає сприйняття його як єдності, взаємозалежної у своїх численних і різноманітних
«сценах» і «етюдах». «Людську комедію» письменник будує за принципом циклічності: більшість
персонажів переходять з одного твору до іншого, виступаючи головними дійовими особами в
одних та епізодичними – в інших.

Техніка перехідних персонажів

Наполеон злочинного світу Вотрен (він же абат Еррера), світські денді Максим де Трай і Ежен
Растиньяк, лихвар Гобсек, поет Люсьєн Шардон, дочка «макаронника» і світська левиця Анастазі
де Ресто, віконтеса де Босеан, банкіри Нусінген і Тайфер, талановитий лікар Бьяншон переходять з
одного твору до іншого, створюючи ефект панорамного відображення Франції часів первинного
накопичення капіталу. Перехідні персонажі, з'являючись щораз на новому «витку» своєї долі і
особистісної еволюції, допомагають відтворенню дійсності як процесу.
Романтизм як тип художнього мислення І
естетична система

1. Соціально-історичні, філософські та естетичні передумови романтизму

2. Особливості романтичного світобачення та естетики

3. Жанрова система романтизму

РОМАНТИЗМ

Напрям у літературі, науці і мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у
літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст.

Новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію,
філософію, право, психологію, мистецтво),

Романтизм пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей. 

       Історико-культурні передумови романтизму

Велика Французька буржуазна революція (1789 - 1799) вважається головним переломним

моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від віку абсолютизму і аристократії, до
віку демократії і участі широких верств населення в житті країни

Абсолютизм гальмУЄ розвитОК торгівлі і промисловості, сільського господарства: королівська

влада, дворянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам.

Ідейне підґрунтя - французьке Просвітництво. В середині XVIII ст. велика кількість творів,
спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро,
обстоювали свободу і громадянську рівність.

Ранній РОМАНТИЗМ

Має світлий, оптимістичний характер, вільний від трагізму і розчарування.

Для раннього романтизму не притаманне зіткнення ідеалу і реальної дійсності, сама дійсність

сприймається як ідеал (В.Вакенродер, В.Блейк).

Зрілий романтизм

Глибоке розчарування, відчай, втеча від реальності (Е.Т.А. Гофман, Г. Гейне)

Помітні скорботні і тривожні ноти, ноти глибокого сумніву в гармонійності світу і безумовності
романтичних цінностей.

досягнення людської цивілізації

Винахід парового двигуна і залізниці

науковІ досягненНЯ кінця XVIII — поч. XIX СТ.

Відкриття законів хімічного атомізму англійським ученим-фізиком і хіміком Дж. Дальтоном (1766-
1844);
праці французького зоолога Ж. Кювье (1769-1832), одного з реформаторів порівняльної анатомії,
палеонтології і систематики тварин;

вчення французького природодослідника Ж.Б. Ламарка (1744-1829) про еволюцію живої природи

сумнів в прогресі:

пріоритет матеріальних цінностей, меркантилізм, жага збагачення, колізії боротьби за владу

сприймалися як несумісні з моральністю і такі, що свідчать про деградацію суспільного устрою.

Філософською основою романтичної естетики стали ідеї німецької класичної філософії.

І. Кант (1724 -1804) — основоположник німецької класичної філософії і естетики.

Ставить питання про своєрідність процесу художньої творчості, про специфіку художньої
культури як однієї з галузей людської діяльності.

Йоган Фіхте (1762-1814)

Розглядаючи увесь світ як породження мислячого «я», тобто індивідуальної свідомості, Фіхте
визнає сферою прекрасного лише внутрішній світ людини.

Цими постулатами готується висновок про самоцінність і повну свободу творчої особи.

Фрідріх вільгельм Шеллінг (1775-1854)

Концепція природи у Шеллінга носить пантеїстичний характер: всі феномени матеріального світу
він вважає нескінченними в своєму різноманітті формами втілення «абсолютного духу», який є
першопричиною світу.

Ідея духовного початку, присутнього в природі, стала однією з головних опор романтичної
концепції єдності людини і природи.

Г.В.Ф. Гегель (1770 - 1831)

Вчення про прекрасне в його співвідношенні з істинним, про піднесене і потворне, про трагічне і
комічне, історичне трактування категорії ідеалу, обґрунтовується перехід до романтизму у всіх
видах мистецтва.

Естетичні передумови романтизму

комплекс естетичних тенденцій, що передбачають романтизм одержали назву «предромантизм»

(або «преромантизм»).

Передромантичні теНДЕНЦІЇ в літературі:

• культ природи і «природної» людини в їх протиставленні суспільству;

• апологія відчуття;

• звернення до ірраціонального, фантастичного;

• формування естетики жахливого;

• поява інтересу до історичного минулого, до Середньовіччя,

• до фольклорних традицій національного мистецтва.

Маніфести романтизму
«Критичні фрагменти» Ф. Шлегеля,

передмова до «Ліричних балад» С. Колріджа і У. Вордсворта,

трактати Ж. де Сталь «Про літературу» і «Про Німеччину»,

«Геній християнства» Ф.Р. Шатобріана,

трактат Стендаля «Расін і Шекспір»,

передмова В. Гюго до драми «Кромвель».

світобачення і естетичні ідеали романтизму

Загальна картина світу в романтичній свідомості будується на основі постулату про двоєдину
реальність, яка є втіленням абсолютної ідеї в незліченних і різноманітних матеріальних формах.

Основоположна категорія — універсум. Універсум — це весь світ, невичерпний і внутрішньо

суперечливий, до нього входять і оточуюча людину дійсність, і її свідомість.

Універсум включає дві сфери, дві реальності буття, які протистоять одна одній.

У першій панують повсякденні матеріальні інтереси і низькі відчуття. Це фізичне існування. До

іншої реальності причетні лише поетичні, творчі душі, люди мистецтва, «романтичні ентузіасти»
або «аристократи духу».

Мешканці двох взаємовідчужених світів існують в різних «вимірах»; художник в світі

обивателів приречений на страждання і самоту.

Романтична концепція особистості

Людина — це єдність душі і тіла, двох начал — духовного і фізичного, ідеального і матеріального.

Подвійною, суперечливою уявляється романтикам і сама духовна сфера: людиною рухають і

почуття, і розум, і добрі спонуки, і злі.

Ця суперечність, властива людській свідомості, призводить до внутрішніх колізій і духовної

кризи. Пізнати людину можна тільки в єдності її неоднозначних устремлінь.

• Романтики створили своєрідний збірний образ романтичної особистості, який варіюється в

кі«романтичний ентузіаст» — творча особистість;

• «людина долі» втілює романтичне уявлення про героя;

• індивідуаліст, що протистоїть «натовпу», — найбільш загальна персоніфікація ідеї

дисгармонії конфліктних відносин особистості і суспільства

лькох різновидах:

«Хвороба століття»

Для романтизму характерним є акцентування ідеї конфліктних, повних драматизму відносин

особистості і суспільства, що породжує глибоке незадоволення і переконання в невідворотності
трагічного розладу людини і світу.

РОМАНТИЧНА ІРОНІЯ

Виражає позицію художника відносно явищ реального світу, недосконалість якого виявляється
в зіставленні з належним, ідеальним, тобто з Ідеєю.
 Право творчої особистості — піднестися «над всім обумовленим», тобто над традиціями,
законами людського буття у всіх сферах — від повсякденності, соціальних конфліктів, політики,
моралі до застарілих принципів творчості.
РОМАНТИЗМ У

ФРАНЦУЗЬКІЙ

ЛІТЕРАТУРІ

1. Своєрідність і періодизація французького романтизму.

2. Утвердження романтичного світобачення в творчості ранніх романтиків (Ж.де Сталь, Ф.Р.

де Шатобріан).

3. Художні відкриття романтизму

«тридцятого року» (В.Гюго, Жорж Санд).

Романтизм у Франції: специфіка розвитку

• Пізній розвиток порівняно із Німеччиною та Англією. Апогей романтизму – кінець 1820-х

– 1830-ті роки.

• Протистояння традиціям класицизму

• Триваліший період існування (до кінця ХІХ ст.). В. Гюго (1802 – 1885).

Періодизація французького романтизму

• Ранній романтизм (1804 -1814)

Жермена де Сталь, Франсуа Рене де

Шатобріан, Бенжамен Констан, Етьєн Сенанкур, Жан П`єр Беранже

• Зв’язок із традиціями Просвітництва

• Формування поняття «романтичний герой»

Жермена де Сталь (Мадам де Сталь)

(1766—1817)

• Послідовниця просвітителів XVIIІ ст. Монтеск’є, Вольтера, Руссо («Листи про твори і
особистість Жан-Жака Руссо» (1788).

• Пропаганда інших літератур (трактат «Про літературу, що розглядається у зв'язку з

суспільними настановами» (1801).

• Пропаганда літератур європейського Ренесансу

• Пропаганда німецької культури (трактат «Про Німеччину»)

Романи Ж. де Сталь:
«Дельфіна», «Корінна, або Італія»

• вважає важливою моралізаторську функцію мистецтва: література повинна сприяти їх

поліпшенню.

• героїні багатьма своїми рисами провіщають тип романтичного героя.

• конфлікт романтична особистість і суспільство.

Ф. Р. де Шатобріан (1768-1848) – есеїст, публіцист, політик

- Провідний жанр – есеїстика на політичні теми («Геній християнства»,

«Мученики»)

- Тематика американських індіанців (повість «Атала»), уславлення католицького

віровчення, романтичний тип відтворення дійсності.

- Повість «Рене» – відкриття типу скорботного героя (байронічного).

Віктор Гюґо – романіст, драматург, поет, критик, публіцист, теоретик літератури

Перший період ( 1820 – 1850 ) – реформа французької поезії, створення національної теорії
романтизму, ствердження романтичного театру, ствердження французького історичного
роману;

Романи: «Ган Ісландець», «Бюг Жаргаль», поетичні збірки «Оди і балади», «Орієнталії», "Осіннє
листя" (1831), "Пісні сутінків" (1835), "Промені і тіні" (1840); драма у віршах

"Король бавиться" (1832) і драми в прозі -

«Кромвель», «Ернані», «Маріон Делорм», "Лукреція Борджіа" (1833). Після деякої перерви -
нова драма у віршах "Рюї Блаз" (1838). Роман «Собор Паризької Богоматері».

Другий період (1851 – 1870)

створення соціально-психологічного роману,

граничне загострення політичних мотивів у ліриці; романи «Знедолені», «Трудівники моря»,

«Людина, що сміється». Збірка поезій «Грізний рік» (1872).

Третій період ( 1870 – 1885 ) – осмислення революційного шляху Франції, загострення трагічного
забарвлення творчості.

Роман «Дев`яносто третій рік» (1874), збірки і поеми «Мистецтво бути дідусем», сатиричні
поеми «Папа», «Осел», драма «Торквемада» (1882).

Передмова В. Гюго до драми «Кромвель» - маніфест романтичного мистецтва

• вимагав абсолютної свободи творчості, перш за все – драматичної.

• наполягав на тому, що елементи різних стилів можуть об’єднуватися в одному творі.

Адже в житті все це змішано.

• вимагав, щоб дія на сцені була пов’язана із певною епохою і місцевістю.

• відкидав одну з найважливіших вимог классицистів: відмова від письменницької
індивідуальності.

• Через історію утверджував зв’язок з дійсністю.

ЖоржСанд (Аврора Дюпен) – засновниця соціально-

психологічного роману

• Романи: «Індіана» (1832), «Валентина» (1832), «Лелія» (1833) – присвячені жіночим

долям і проблемам нещасливого шлюбу

• Розвінчання індивідуалістичного способу життя романи «Жак» (1834) і «Орас» (1841 –

1842), правам селянства – «Жанна» (1844) і «Маленька Фадетта» (1848). Праця, мистецтво і
кохання - теми роману «Консуело» (1842 – 1843).

• У другій половині 40-х р. "сільські повісті"

("Жанна", "Чортова калюжа", "Франсуа-найда»)

Реалістичні принципи творчості В.М. Теккерея

1.Естетичні погляди В.М. Теккерея.

2.Формування реалістичних принципів у ранній творчості.

3."Книга снобів" В.М. Теккерея – віддзеркалення вікторіанської моралі.

4.Сатирична панорама англійського суспільства у романі "Ярмарок марнославства».

5.Майстерність В.М. Теккерея-реаліста і сатирика у романах 1850-1860-х рр. ("Історія

Пенденніса", "Ньюкоми", "Історія Генрі Есмонда", "Вірджинці").

Вільям Мейкпіс Теккерей (1811 - 1863)

“Правда не завжди є приємною, але краще за правду немає нічого”.

В.М. Теккерей – письменник-сатирик, спадкоємець художніх традицій англійських просвітників

ХУІІІ ст.

Основні характеристики творчості:

- раціоналізм - правдивість

- наслідування традиції

- гостра сатира - критицизм

- пошук ідеалу
- аналітизм

- історизм

Ч.Діккенс і В.М. Теккерей

"Мистецтво роману в тому і полягає, щоб зображувати Природу, передавати з найбільшою

силою і вірністю відчуття реальності ... Я не

думаю, що Діккенс належним чином зображує природу. На мій смак, його герой не людина, а
ходяче перебільшення … і саме тому я протестую ".

В. Теккерей

Дитинство і виховання В.М. Теккерея

1830-ті роки формування особистості В.М.Теккерея

Рання творчість В.М. Теккерея - боротьба проти естетично помилкових жанрів сучасної
літератури.

Ранні твори Теккерея розмаїті за жанром: анекдоти, замальовки, нотатки, щоденники, тексти до
малюнків. Головне для письменника — зображення побуту і характерів.

Теккерей прагне викрити снобізм, спрагу накопичення, аморалізм і безпринципність як явища

типові. Із цією метою він навмисно загострює і перебільшує зображуване. Одним із провідних
прийомів стає гіпербола, образи нерідко виявляють виразне тяжіння до гротеску, герої
наділяються «значущими» прізвищами.

Історичний роман «Нотатки Баррі Ліндона» (1843 -1844) - крок в освоєнні реалістичного роману.
Виявляється новаторське для реалістичного роману того часу вміння бачити розвиток
соціального організму в комплексі визначальних причин.

Збірка сатиричних нарисів «Книга снобів» (1847)

Сноб - той, хто плазує перед вищим і з презирством ставиться до нижчого.

Таке поняття сноба дало Теккерею можливість показати і осміяти все те, що він відкидає у
суспільстві: феодальні привілеї знаті, низькопоклонство перед титулами, лицемірство, чванство,
корупцію, розбещеність.

Він жорстко висміює соціальні інститути Англії: армію, університет, клуби, шлюб, сім'ю, церкву,
представників політичних партій.
«Ярмарок марнославства» (1847

- 1848)

Немає сюжету в загальноприйнятому сенсі слова, дія розгортається відповідно до ходу самого
життя - як буденна хроніка. Паралельно в ньому розгортається дві дії, в одній персонажі -
поміщики-землевласники (Кроулі) і столичні аристократи (Стайн), в другій - банкіри і
комерсанти, біржовики і ділки Ситі (Осборн і Седлі). Розгортаючи паралельно дві хроніки,
Теккерей не протиставляв, а скоріше зіставляв, добиваючись відчуття внутрішнього зв'язку
єдність сил, що керують усіма людьми незалежно від їх приналежності до того або іншого
суспільного середовища.

Ребекка Шарп - узагальнення усього, що зображено у романі в багатьох аспектах влади грошей,
цинічної відвертості в полюванні за різними формами успіху і збагачення.

Вона сприймається як реалістичний символ всього зображеного.

«Історія Пенденніса» (1850)

Роман про звичаї. Але головна тема доля молодої людини в суспільстві, де володарюють гроші і
розрахунок.

В дослідженні теми «втрачених ілюзій» акцентуються (на відміну від Бальзака) скоріше
психологічні, аніж соціальні мотиви.

"Історія Генрі Есмонда« (1852) другий історичний роман Теккерея.

"Генрі Есмонд" - історія однієї людини, людини, якій рідко посміхався успіх, охопленої
складними особистими проблемами і змученої нерозв'язними завданнями. Хоча в книзі багато
сказано про характери минулого, але вона так і залишається не історією століття, а історією
Есмонда.

«Щасливий кінець", до якого привчила вікторіанців сучасна белетристика, в "Генрі Есмонді"

більш ніж проблематичний, а "мораль" книги більш ніж сумнівна. Втім, хоча картина
суспільного життя бурхливої епохи дійсно обмежена, все ж таки значення "Історії Генрі
Есмонда" об'єктивно виходить далеко за межі сімейної хроніки.

«Ньюкоми. Історія вельми поважної родини» (1855)

Продовження роману «Історія Пенденіса». Теккерей показує, як люди, схильні обдурювати

інших, самі стають жертвами обману.

Увесь роман – суцільна сатира на сімейне життя, на жінок, які схиляються перед багатством і
родовитістю.

У романі галерея життєвих, яскравих, з гумором зображених типажів.

«Вірджинці. Повість із життя минулого століття (1859)

Перед читачем знову постають картини суспільних характерів. Автор малює поміщиків "Нової
Англії" і різні кола англійської аристократії. Він підкреслює провінційну обмеженість
американських поміщиків, користолюбство, святенництво, снобізм англійців.

Критицизм втрачає колишню гостроту, а насмішка - свою викривальну силу. Типовість

характерів і обставин поверхнева і слабше окреслена.

ЛЕКЦІЯ № 1 Реалізм як естетична категорія і художня система у сучасному літературознавстві

План

1. Дискусійні аспекти вивчення реалізму.

2. Історичні передумови реалізму. Характер становлення реалістичної естетики.

3. Принципи зображення дійсності в літературі реалізму.

Проблема тлумачення реалізму

Типологічна концепція

Реалізм як «тип творчості», що притаманний мистецтву протягом всієї його історії.

Виявляється у прагненні до правдивого відтворення дійсності.

Античний реалізм, ренесансний реалізм, просвітницький реалізм

Конкретноісторична концепція

Реалізм - категорія історична, що означає художню систему або напрям. Виникає на певній
стадії еволюції мистецтва і має більш менш чіткі хронологічні межі.

Проблема визначення хронологічних меж реалізму

 Традиційна точка зору – 1830 – 1860-ті роки.

 Хронологічні межі в різних країнах не співпадають. Наприкінці 1820-1830-х рр.

формується у Франції (Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, П. Меріме) та Англії

(Ч. Діккенс, В.М. Теккерей, сестри Бронте, Дж. Еліот, Е. Гаскелл, Е. Троллоп), пізніше в інших
європейських країнах (Італії, Іспанії, Польщі, Німеччині, Україні).

Проблема термінологічного позначення

Термін «критичний реалізм»

(М. Горький)
Виділяє критичний пафос в оцінці дійсності як найважливішу родову ознаку реалізму. АЛЕ
критичне сприйняття реальності притаманне не лише реалістам.

Критична позиція не виключає позитивного начала в реалізмі, який не є явищем

"чистої критики".

Термін «класичний реалізм»

має на увазі певну найвищу якість реалізму ХІХ ст. у порівнянні з іншими "реалізмами".

Термін «реалізм ХІХ ст.» має історично конкретний і одночасно досить широкий зміст, означає
складне явище, яке протягом століття розвивалося в умовах кожної конкретної національної
літератури.

Соціально-історичні передумови реалізму

 утвердження в Європі нового суспільного ладу, революційні катаклізми, конфлікти, що

породжувалися новим суспільством;

 Технічний прогрес;

 Наукові відкриття;

 Філософія позитивізму;

 Накопичення капіталу (фетишизація матеріальних цінностей);

!!! На відміну від романтиків з ідеєю "двоєсвіту", і прагненням вийти в сферу глобальних
проблем "універсуму", реалістів приваблює оточуюча реальність, сучасне суспільство.

Ґенезис літературного реалізму

Стендаль (1783-1842). Автор першого О. де Бальзак (1799-1850). Автор в європейській літературі

циклу реалістичних романів реалістичного роману «Червоне і «Людська комедія» (1829 – 1846)
чорне» (1830)

Обґрунтування реалізму

Гюстав Курбе (Gustave Courbet; 1819–1877) — французький живописець, скульптор, графік.

Картина «Поховання в Орнані» (1850).

Г. Курбе «Післяобідній відпочинок в Орнані»

Обґрунтування теорії реалізму

Шанфлері (Жюль Франсуа Луїс Еміль Дюранті 1833 -1880 Юссон, 1821 - 1889

Художні принципи реалізму

 Принцип детермінізму – взаємоприналежності, взаємозумовленості людини і
середовища.

 Еволюції принцип – один з основоположних принципів реалістичної естетики. Полягає у

визнанні і розумінні безперестанної зміни, розвитку життя.

 Історизму принцип – принцип зображення дійсності як перемінного явища, яке

розвивається згідно з об’єктивними законами. Реалісти показують взаємодію людини і часу
через буденні події і звичайні долі. У якості об'єкту обирають не історичне минуле, а оточуюче
повсякденне життя,сучасність

Всеохопності принцип

(універсальності). Полягає у прагненні до тотального охоплення і впорядкування явищ за

допомогою класифікації, систематики, таксономії.

Об`єктивізму принцип – провідна ознака реалістичної естетики, що полягає у визнанні

істинного знання незалежним від знань, уявлень і вірувань окремого суб’єкта пізнання. За
Стендалем письменник – подорожній, що іде дорогою із дзеркалом, прив'язаним до спини. Він
не керує відображеними картинами.

Характеристики реалістичного художнього

методу

 Типізація (від гр. typos – відбиток) прийом зображення, характерний для літератури
реалізму, в ході реалізації якого створюються характерні для історично-конкретного суспільства
характери і долі.

 Аналітизм психологічний – характерний для реалістичної літератури прийом зображення

складних внутрішніх процесів, що

 відбуваються у людській психології. Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці

реалізму, на відміну від емоційного, особистісного, на яке орієнтувалися романтики.

Аналітизм соціальний – характерний для реалістичної літератури погляд на суспільство як на

об’єкт наукового дослідження. Характери персонажів, образи матеріального світу створюються
на основі аналізу, співставлення і осмислення реальних історичних фактів, документів, свідчень.

Художня деталізація. Культ речей як носіїв характерних особливостей своїх власників.

Типологічні риси реалізму

- тяжіння до достовірності, об'єктивності;

- втілення діалектичного зв'язку між закономірно-загальним та

індивідуальноособистісним;

- звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;

- відмова від розмежування явищ на «естетичні» та «неестетичні»;

- пізнавальне спрямування (зв'язки з природознавством, історією, соціологією,

психологією);
- аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

- увага до проблем взаємодії людини і середовища;

- зображення типових характерів за типових обставин;

- перенесення центру уваги на соціальну сферу;

- переважання епічного начала;

- романізація жанрів та драматизація роману;

- поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та романтичні

елементи;

- психологізація всієї атмосфери твору, його предметно-емоційного світу (портрет,

інтер'єр, пейзаж тощо)

АНГЛІЙСЬКИЙ РЕАЛІЗМ

ЖАНРОВА ПАЛІТРА ВІКТОРІАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Ч.ДІККЕНС ЯК ТВОРЕЦЬ ВІКТОРІАНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ

1. Передумови формування англійського реалізму. 2. Вікторіанство як феномен культури.

Поняття «вікторіанського роману».

3. Естетична і світоглядна природа творчості Ч.Діккенса.

В Англії класичний реалізм ХІХ ст. формувався у безпосередній спадкоємності від реалізму
епохи Просвітництва.

У Франції реалізм заявив про себе як про самостійний літературний напрям після епохи
романтизму.

В Англії паралельно з романтизмом і зберігаючи спадкоємність стосовно просвітницького

реалізму, почав складатися новий тип реалізму.

Вікторіанство(від англ. Victorian – те, що відноситься до Вікторії) – англійська духовна і

матеріальна культура часів правління королеви Вікторії (1837-1901).

Королева Вікторія
Вікторіанський стиль в архітектурі

Вікторіанський стиль в інтер’єрі

Вікторіанський стиль одягу

Весільні портрети королеви Вікторії і принца Альберта

Вікторіанські цінності

•Порядність і респектабельність

•Пунктуальність і акуратність

•Поміркованість і утилітаризм

•Віра в прогрес

•Євангелізм і протестантська етика

•Почуття обов’язку

•Недоторканність приватного життя («мій дім – моя фортеця»)

•Сім’я

Епоха вікторіанства – століття прогесу

• Науково-технічна революція

• Колоніальна експансія

• Глобалізація

• Індустріалізація

• Загальна початкова освіта

Вікторіанство – один з кульмінаційних моментів глибоких змін в національному характері, коли

англійці перестали бути одним з найагресивніших, грубих, буйних, прямих, розгульних,
жорстоких і кровожерних народів в світі і перетворилися на одну з найбільш стриманих,
ввічливих, охайних, чутливих, понад міру педантичних і лицемірних націй».

Perkin H. The Origin of Modern English Society, 1780–1880. London, – 1976. – Р. 280.

Вікторіанськийроман

Умовна назва різножанрових романних форм, що утверджувалися письменниками в роки

правління королеви Вікторії (1837 – 1901).

Творцями є Б. Дізраелі, Т. Карлейль, Ч.

Кінгслі, А.Теннісон, Р. Браунінг, Ч. Діккенс, У.М. Теккерей, сестри Бронте, Е. Гаскелл, Д.

Еліот, Е. Троллоп, Ч. Рід, У. Коллінз, Л. Керолл, А. Конан Дойл

Вікторіанська література:

періодизація

Вікторіанський роман: жанрові різновиди

Вікторіанський роман: теми і мотиви

Вікторіанський роман: жанровий канон

• Серіалізація;

• Безперервність оповіді;

• Всезнаючий автор;

• Широка соціальна панорама;

• Впорядкований і центрований художній простір;

• Індивідуалізація і характеризація через мову і портрет;

• Конвенціональний герой і лиходій (умовний, загальноприйнятий, той, що відповідає

традиції);

• Конвенціональний фінал;

• Протиставлення сучасних цінностей загальнолюдській моралі

Чарлз Діккенс (1812-1870)

•1833 – 1838 – гумористичний період: “Нариси Боза”, “Посмертні нотатки піквікського клубу”;

•1838 – 1848 – оптимістичний період: «Олівер

Твіст», «Ніколас Нікльбі», «Різдвяні повісті», «Мартін Чезлвіт»

•1848 – 1861 – кризовий: «Домбі і Син», «Девід

Копперфілд», «Холодний дім», «Крихітка Дорріт»

•1861 – 1870 – песимістичний: «Великі сподівання»,

«Наш спільний друг», «Таємниця Едвіна Друда»

Поетика діккенсівського роману

• Панорамність художнього бачення

• Три емоційні стихії: сатира, гумор і патетика

• В центрі композиції - доля окремої людини або сім’ї;

• Три групи характерів: ідеальний герой, «соціальний» лиходій, дивак

• «Новий фольклор»: казки про дивовижні події в умовах великого міста; одухотвореність
середовища і природи

• Принцип наочності

• Промовисті імена

Англійський романтизм.

Утвердження романтичного світобачення в естетиці поетівлейкістів. 1. Поняття про два

покоління англійських романтиків 2. «Озерна школа» - феномен раннього етапу англійського
романтизму. 3. Художні відкриття поезії В.Вордсворта. Значення збірки «Ліричні балади».

4. Тематичне розмаїття поезії С.Т.Колріджа.

5. Еволюція творчості Р. Сауті.

Вільям Блейк (1757 – 1827) – піонер англійського романтизму

• Перша значна поетична збірка —

«Пісні невинності» (1789).

• Найкращі твори: лірична збірка «Пісні зрілості», 1794; поеми «Весілля неба і пекла»,
1790; «Французька революція», 1791; «Європа», 1794.

• Звертається до романтичної

фантастики, міфології, використовує образи з Біблії.

Вільям Вордсворт

Реформа поетичної мови і формування філософськоестетичних принципів нової поезії.

В.Вордсворт і С.Т. Колрідж

Збірка «Ліричні балади та інші вірші», опублікована анонімно у 1798 р.

Стала провісником нового напряму в англійській літературі.

Передмова до «Ліричних балад» В.Вордсворта

• Один з перших маніфестів англійського романтизму, де обгрунтовуються принципи

нової поезії.

• вибір випадків і ситуацій з повсякденного життя як предмет опису;

• використання просторічної мови відповідно до предмета опису або переказу;

• активізація уяви для розкриття незвичайної зовнішності звичних речей;

• виявлення основоположних законів природи і їх правдивий і нехитрий показ, який має

викликати читацький інтерес.

Особливості поетичної манери В.Вордсворта

• Головна властивість поезії — здатність хвилювати, несподівано зв'язуючи воєдино різні
поняття.

• Віддає перевагу сценам з простого сільського життя, оскільки вважав близькість до

природи джерелом найсильніших відчуттів.

• «Рядки, написані на відстані кількох миль від Тінтернського абатства» програмний вірш

Рядки, написані за декілька миль від Тінтернського абатства, коли я вдруге подорожував до
берегів ріки Уай 13 липня 1789

року

Пройшли роки; п'ять швидкоплинних літ

Між довгих зим. І ось я знову чую

Грайливий шум води гірських джерел,

Що злився з тихим пошептом долини,

Я споглядаю велич скель стрімких, -

Вони, самотні й дикі, викликають

Чуття самотності і з'єднують в одне Життя землі та вічний спокій неба...

Сьогодні я відпочиваю знов

Під тінню сикомору і дивлюся

На клаптики полів і на дерева,

Які іще з нестиглими плодами,

В однаково зеленому вбранні

Ховаються в чагарниковій хащі.

Я знову бачу плетиво гілок

Густого лісу. Пасторальні ферми

Зелений вир по двері поглина І кучерявий дим пливе понад дерева. Уява легко намалює тут

Нетяг, що вийшли із безлюдних нетрів,

Чи в келії святій біля вогню

Самітника, що молиться. Ніколи

Час не зітре краси. Вона не стане Лиш згадкою сліпця, що втратив зір.

(переклав Ю. Швайдак)

Семюел Тейлор Колрідж

Мета - створити і обгрунтувативсеосяжну систему, що об’єднала б поезію і філософію, науку і
релігію, мораль і політику.

Творчий шлях поділяється на три періоди:

• поетичний (до 1802)

• теоретичний (1802-1817)

• теологічний (1818-1834)

Провідні теми

У творах, що увійшли до «Ліричних балад», Колрідж розробляв теми:

формування етичної природи людини («Оповідь про Старого Мореплавця»), загрози її

трансформації («Крістабель»),

злиття божественної і земної природи людини-творця («Кубла-Хан»).

Роберт Сауті

Періоди творчості:

перший — 1794 - 1813 pp., для якого характерне домінування поезії та драматичних творів;
другий — після 1813 до 1843 p., коли створені здебільшого прозові твори.

Жанр балади у творчості Р. Сауті

У ряді творів («Дружина солдата», «Скарги злидарів», «Погреб жебрака») виступає проти
безправності та гноблення народу.

У баладах використовує зазвичай середньовічні сюжети, від народної балади перейнявши

тільки форму. Такими є «Суд Божий над єпископом» (1799), «Талабаруйнівник» (1801),
«Прокляття

Кехами» (1810), «Родерік, останній гот» (1814).

Як і Колрідж, акцентує увагу на дивовижному, потойбічному «Варвік», «Про те, як старенька

їхала на чорному коні вдвох і хто сидів попереду»

Другий період творчості Р.Сауті

Послаблення зацікавленості поезією. прозові твори

(«Життя Нельсона», 1813; «Смерть Артура», 1817; «Життя Веслі», 1818 та ін.). Звернення до
значних постатей, які суттєво вплинули на англійську історію (Нельсон, король Артур, Веслі),
спричинене не лише його становищем поета-лауреата, а й зацікавленістю історичною
проблематикою.

Поділяючи естетичні погляди Колріджа і Вордсворта та звернувшись до народної творчості,

Сауті продовжив реформу англійського вірша, зробивши його гнучкішим і простішим, принісши
зміни у літературний стиль своєї доби.