Культура доби романтизму і романтична теорія

1.Філософія, література і естетика передромантизму. Передромантизм як

художній напрямок кінця XVIII ст. Німецький передромантизм “Бурі й
натиску”.
2. Естетичні погляди преромантиків. Витоки і сутність романтизму. Основні
ідеї соціокультурного вчення романтизму. Естетика романтизму.
3.Романтизм як передумова класичної філософії та модернізму в мистецтві
другої половини ХІХ ст. Український передромантизм і романтизм:
філософія і світогляд.

1. Термін «романтизм» спочатку застосовувався в літературі, у романо-

германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це
дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок.
Фундаментальні фактори цілісності романтизму це — спільність
соціокультурної ситуації, спільність світосприйняття та світосвідомість.
Головна соціокультурна передумова цілісності романтизму складається в
тому, що була наслідком Великої Французької буржуазної революції.
Революція - корінний переворот в соціальному житті, романтизм - революція
в культурі. Він мав попередників в особі Руссо, який заговорив про
першочерговість чуттів, про своєрідність та неповторність кожної людини. В
якості найважливіших джерел є філософія Фіхте з її абсолютизацією творчої
свободи, й Шопенгауера з ідеєю сліпого, нерозумного бажання, що створює
світ за своєю сваволею. Розвиток романтизму — розпадається на три головні
етапи: передромантизм кінця XVIII ст., романтизм першої половини XIX ст. і
неоромантизм кінця XIX — початку XX ст. Головними представниками
передромантизму в Англії були поети Джеймс Макферсон (1736-1796), автор
відомої збірки поем «Твори Осіана, сина фінгала»; Томас Чаттертон (1752-
1770), автор циклу віршів про життя Брістоля 15 ст., та представники так
званого готичного романа — Горес Уолпол, Клара Рів, Уїльям Бекфорд,
Метью Льюїс, Анна Редкліф. В англійському неоромантизмі провідними
представниками були Роберт Стівенсон, Рейдер Хаггард, Джозеф Конрад і
Артур Конан-Дойл. Походження терміна «романтизм» досить складне і в
різні історичні епохи зміст змінювався. Сучасне розуміння його сутності іде
від трактування його в естетиці Гегеля. Виходячи з спільного прагнення до
вираження неприйняття довколишньої дійсності, реакційні романтики
фактично відривалися від дійсності, протиставляючи їй ідеалізовані
патріархальні відносини середньовіччя, тоді як прогресивні романтики,
навпаки, усі свої надії покладали на майбутнє. Передромантизм у цілому має
ряд визначальних рис та ознак:

- світова скорбота,
- романтичні «два світи»,

- підкреслений інтерес до внутрішнього світу людини,

- гротескно-сатиричне зображення дійсності,

- проникливе відтворення природи.

У ранніх поетичних спробах Бернса чітко помітні сліди знайомства з

творчістю Поупа, Джонсона та інших представників просвітницького
класицизму. Пізніше в поезії Бернса можна знайти переклик із багатьма
англійськими та шотландськими поетами. Він ніколи не наслідував традиції
повністю, він переосмислював їх і створював свою. Таке ж ставлення було у
Бернса і до фольклору - основи його поезії. Це виражається в глибинному
розумінні ним суті народної творчості і його сприйнятті передових ідей
століття. У народній пісні авторська особистість зникала, а Бернс змішував
голос народу з поетичним "я". Головними темами його поезії були любов та
дружба, людина й природа.

2. Преромантизм (фр. preromantisme — передромантизм) — сукупність

ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII
— початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали
появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та
Просвітництву. Найповніше П. проявився в Англії та Шотландії (творчість Т.
Чаттертона, Дж. Макферсона, Т. Уолпола та ін.), зумовивши так званий
"осіанізм", готичний роман тощо.

Висунувши ідею народного суверенітету, таких форм суспільного життя, які

б відповідали «духові народу», культ «природної людини» та художника як
«природного генія», виступивши проти позачасових «вічних» естетичних
норм і правил, традиційних форм і моделей об’єктивізувального мислення,
утвердивши на противагу просвітницькому раціоналізму цінність незайманої
цивілізацією природи й «природної» народної поезії, що проявилося в
літературі, фольклористиці й історіографії, преромантизм, однак, не став
цілісною ідейно-художньою системою. Він був не так першим етапом
романтизму, як його підготовчою стадією. У цілісне світобачення, яке
дістало художньо адекватне стильове обличчя, його течії інтегрував
романтизм.

Романтизм став новим типом ідеолога та художньої свідомості, що охопив

різні ділянки людської діяльності: історію, філософію, психологію, право,
політичну економію. Успадкувавши культурологічні ідеї Віко та Руссо,
руссоїстську антропологію з її культом природи, «дух народу» (Фіхте),
своєрідність, призначення й місце кожного народу в розвитку світової історії
(Гердер, Шеллінг, Гегель).Оскільки людина є частиною всеосяжної природи
й, таким чином, містить у собі космічні сили, вона постає індивідуально-
самоцінною та неповторною з автономним душевним світом. Свідомість її не
вичерпується сферою розуму, як це твердили просвітники; внутрішня
сутність людини виходить за сферу практичного мислення в царину почуття,
інтуїції, уяви, фантазії, за допомогою яких тільки й можна осягнути все
багатство буття, його найвищу гармонію. Звідси, на противагу
просвітницькому реалізму, в романтизмі – підпорядкування виражального
первня зображальному, логічної ідеї образові, домінантна роль художньої
фантазії. Звідси й апологія мистецтва (Шеллінг), яке поєднує в собі художнє
й філософське пізнання і є суттю та навищою цінністю світу.

+Висунувши тезу про багатоманітність і багатство різних культурних епох і

традицій, романтики заперечили будь-які раціоналістичні «правила»
(найбільший внесок в літературно-естетичну теорію зробили єнські
романтики) в художній творчості, зокрема класицистичний принцип
«наслідування природи». Головним критерієм цінності твору є його новизна
й оригінальність. Художник не наслідує природу чи якісь зразки й правила, а
силою своєї фантазії творить новий світ, виступаючи сам як частина
животворної природи (А. В. Шлегель). Гердерівське уявлення про те, що,
відображаючи всю суму особливостей життя й культури певного народу,
мистецтво виступає як органічне явище, що виростає безпосередньо з
історичного народно-національного грунту, одержало в романтиків дальший
розвиток. Оскільки спосіб життя, звичаї і внутрішній світ кожна нація має
свої, час і простір, що були для класицистів нейтральним фоном, місцем дії, у
романтиків наповнюються конкретним історичним, національно-
неповторним змістом.

3. Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й

мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у
філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності,
захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю,
шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного
минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в
ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику.
Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та
романтичного стилю і постання нових літературних жанрів —
балади, ліричної пісні,романсової лірики, історичних романів і
драм.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності

і ролі та значення національного у літературі і мистецькій
творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й
відродженні слов'янських народів, зокремаукраїнського. Першими
виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі
«Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського
і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных,
малороссийских песней» з висловленими в них думками про
глибоку своєрідність і самостійність української мови й української
народної поезії. До виявів українського передромантизму
зараховують також виданий у Москві 1827 збірник
«Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-
Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український
романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в
українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді
бурлескних ітравестійних традицій і розвинувся у великій мірі під
впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку,
та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема
чималий вплив на утвердження романтизму в українській
літературі мали українські школи в російській і польській
літературах. В російській літературі провідними представниками
української школи були не тільки захоплені українською
екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю)
росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні
українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є.
Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські
теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської
української школи"— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського
й С. Ґощинського.