МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Харківська державна академія культури

Кафедра сучасної та бальної хореографії

Курсова робота
З дисципліни « Історія світової художньої культури »
На тему: «Романтизм у живописі: теми та сюжети Е. Делакруа »

Здобувача вищої освіти

3 курс групи 5-с
денної форми навчання
Світлана Ткаченко

Керівник:
доцент, кандидат педагогічних
наук
Тетяна Босенко

Харків 2022
 2

ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ I. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕПОХИ РОМАНТИЗМУ .................. 5
1.1. Особливості розвитку епохи Романтизму ................................................ 5
1.2. Романтизм у живописі................................................................................ 8
Висновки до Розділу I. ....................................................................................... 10
РОЗДІЛ II. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ЕЖЕНА ДЕЛАКРУА.............. 12
2.1. Загальні відомості про життєвий шлях Е. Делакруа ............................... 12
2.2. Теми і сюжети в творчості Е. Делакруа .................................................... 15
Висновок до Розділу II. ..................................................................................... 20
ВИСНОВОК ........................................................................................................... 21
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...................................................... 22
ДОДАТКИ .............................................................................................................. 24
 3

ВСТУП

Кожна людина розвивається в різних напрямках і одним із них є

мистецтво. Мистецтво розділяється на багато галузей, таких як архітектура,
живопис, скульптура, музика, театр, танці та інші. Кожен день людина
проходячи по вулиці бачить різні споруди, скульптури, пейзажі та не
замислюється коли були створенні будинки і якою епохою прикрашені
фасади. Тому вивчаючи мистецтво та розділи культури, внаслідок
відвідування музеїв, виставок, галерей, історичних місць, людина стає більш
досвідченою. Мною вибрана тема «Романтизм у живописі, теми та сюжети
Е.Делакруа». Багатьма істориками, культурологами, мистецтвознавцями
досліджувалися творіння різних епох, виявлялися та характеризувалися їх
спільні риси до кожної епохи. Вивчаючи культуру може скластися враження
що вже все досліджено. Але з кожним роком розвиваються технології
пошуку, знаходяться нові методи, фактори та проводяться багато розкопок та
досліджень. Тому це питання можливо розглядати багато разів і знайдуться
нові факти.
Актуальність даної теми полягає в тому, що романтизм це такий рух, в
якому людина відчуває себе охопленою ідеями; це стан мрійників, фанатиків,
яких з плином часу стає все більше. Люди прагнуть відходити від буденних
проблем і переживань, уявляють щось грандіозне, можливо навіть
недосяжне, але сама ідея, єдина думка заставляє їх мріяти. І за такими
романтиками слідують мільйони, з’являються послідовники та навіть
противники. Зараз як і в попередні часи романтиками являються філософи,
пророки, аскети, суспільно-політичні діячі, науковці, митці.
Метою дослідження є аналіз особливостей епохи романтизму в
живописі на прикладі творінь відомого та славетного романтика Ежена
Делакруа.
Завданням дослідження є точне усвідомлення основних рис
романтизму; прояву романтизму в живописі; характеристика творчої
 4

спадщини Делакруа; виявлення основних тенденцій митця і його місця та

значення в художньому мистецтві.
Об’єкт дослідження: живопис епохи романтизму.
Предмет дослідження: теми та сюжети Ежена Делакруа.
Огляд наукової літератури: вивчаючи багатогранну літературу, наукові
праці, журнали, дослідження, велику кількість електронного матеріалу я
виявила що даним питанням було зацікавлено багато науковців, істориків,
дослідників. В їх трудах було розглянуто дослідження особливостей,
характерних рис, ідей, поглядів епохи.
Основним методом дослідження під час виконання цієї роботи був
аналіз всієї знайденої мною інформації стосовно епохи романтизму і митця-
романтика Делакруа, при зборі та аналізу, я змогла виявити власну думку
щодо обраної теми.
Моя робота складається зі вступу, основної частини у вигляді двох
розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
 5

РОЗДІЛ I. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕПОХИ РОМАНТИЗМУ

1.1. Особливості розвитку епохи Романтизму

Романтизм — ідейний і художній напрям в європейській і

американській культурі кінця XVIII століття - першої половини XIX століття,
характеризується утвердженням самоцінності духовно-творчого життя
особистості, зображенням сильних пристрастей і характерів, одухотвореною і
цілющої природи. [14]
«Романтизм» – назва слова говорить про зв’язок із Середньовіччям,
коли в літературі був популярний жанр лицарської фантастики. Це слово
походить від французького слова «romantisme» - означає щось таємне, дивне
та нереальне.
Вперше це слово згадується в 1650 році. Іспанською мовою це слово
спочатку означало ліричну та героїчну романтичну пісню. У 1654 році слово
«романтичний» означало «мальовничий», «оригінальний». Його
використовував француз Балданепарж. На початку XVIIIст. цей термін
вживала багато письменників і поетів, у тому числі класицисти. Наприкінці
XVIIIст. німецькі романтики брати Шлегелі висунули опозицію поняттю
класичний - романтичний. Дане заперечення було прийнято і широко відоме
у всій Європі. Таким чином, поняття «романтизм» стало використовуватися
як термін у теорії мистецтва. Цю опозицію підхопили і зробили відомою по
всій Європі.
Романтизм змінює епоху Просвітництва і збігається з промисловою
революцією. Якщо Просвітництво характеризується культом розуму і
заснованої на його засадах цивілізації, то романтизм стверджує культ
природи, почуттів і природного в людині. [14]
Спираючись на уяву й інтуїцію істориків, романтизм продовжував
контрастні, а часом несподівані й суперечливі тлумачення. Таким чином,
романтизм викликав різноманітні почуття та роздуми вчених, які
зосереджувалися на інтуїтивному й ірраціональному мисленні. Не дивно, що
 6

навіть визначення романтизму пов’язане з рядом відомих вчених і афоризми

мислителів.
Романтизм сформувався на тлі суспільної кризи, як прояв незгоди з
тенденціями кінця XVIII ст. І все ж таки у французькому мистецтві почався
процес прото-романтизму. Незважаючи на монополію шляхти, на політику і
культуру, люди з низу суспільства піднялися до рівня учасників історичного
процесу. В Європі буржуазія ставала самостійною суспільно-політичною
силою, що призвело до змін у суспільній структурі, підриваючи традиції
спадковості. Відбулися деякі буржуазні революції, які призвели до утворення
конституційної монархії або відновлення республіканського правління.
Негативність революційних змін призводить до бажання втекти від
реальності, тому що вплинути на неї не можливо. Головною особою епохи,
що значно вплинула як на політичні, так і на мистецькі події того часу,
став Наполеон Бонапарт, що особистим прикладом продемонстрував
важливість особистої ініціативи та ефективності.
У зв'язку з наполеонівськими війнами та визріванням національної
самосвідомості для цього періоду характерне піднесення національно-
визвольного руху. Революції промислові, політичні революції змінювали
образ Європи. "Буржуазія менш ніж за сто років свого класового панування
створила більш численні та грандіозні продуктивні сили, ніж усі попередні
покоління разом узяті" - писали німецькі вчені Маркс та Енгельс у 1848 р.
[1.с.28]
Романтизм як напрям у художній культурі є складним і суперечливим
явищем. У кожній країні він мав яскравий національний вираз. Риси, що
об’єднують Шатобріана та Делакруа, Міцкевича та Шопена, Лермонтова та
Кіпренського, важко знайти в літературі, музиці, живописі та театрі.
Розчарування в сучасності викликало у романтиків особливий інтерес
до минулого: до добуржуазних суспільних утворень, до античного
патріархату. Багато романтиків вважали, що мальовнича екзотика Півдня і
Сходу – Італії, Іспанії, Греції, Туреччини – створює поетичний контраст
 7

нудному буржуазному побуту. У цих країнах, коли було мало втручання

цивілізації, романтики шукали яскравих, сильних характером персонажей,
оригінального та колоритного способу життя. Інтерес до національної історії
породив багато історичних праць.
Романтики виступали проти притаманних класицизму формальності
мистецтва і прямого методу. Усі вони виходять із заперечення Просвітництва
та канону раціоналізму класицизму, що гальмував творчу ініціативу митця.
Із тверджень романтиків можемо зробити висновок що класицизм все
діле по прямій на погане і добре, на чорне і біле, а романтизм по прямій
нічого не ділить. Основним завданням романтизму було зображення
внутрішнього світу, душевного життя, але це можна було робити і на
матеріалі історій, містики тощо.
Романтизм розвивався інтенсивно і умовно поділявся на етапи
розвитку. Перший етап – доромантизм – напрям європейської літератури та
духовної культури другої половини XVIII ст. Це заклало основу для розвитку
романтизму. Цей період характеризується зростанням інтересу до
середньовічної літератури та народної творчості, відведенням головних
ролей уяві, фантазії та творчості, виникненням поняття «романтизм», що
передувало появі терміну «романтизм».
Другий етап розвитку – ранній романтизм – епоха наполеонівських
воєн і період реставрації склали першу хвилю романтизму (кінець XVIII –
початок XIX ст.) В Англії та Німеччині виражальними творчостями були такі
поети як, Дж. Г. Байрон, Персі Буша Шеллі, Дж. Кітса, В. Скотт, Е.Т. А.
Гофман, Г. Гейне. Основними рисами є: універсалізм, прагнення повністю
охопити буття і надати йому всебічного художнього вираження; тісний
зв’язок з філософією; символізм і міфологія є найбільш відповідними
формами художнього вираження; розлад з дійсністю; сильне протиставлення
реальності та ідеалу, розчарування і негатив.
Наступний етап – це форма розвитку – це друга хвиля розвитку
романтизму що розпочинається після Французької липневої революції та
 8

Польського повстання, тобто після 1830 р. Найкращі твори у цей час пишуть
у Франції - Віктор Гюго, Ж. Санд, О. Дюма; у Польщі - А. Міцкевич, Юліум
Словацький, в Угорщині - Шандор Петефі. Романтизм у цей час широко
охоплює живопис, музику, театр. Американська література розвивалася під
впливом європейського романтизму, який можна простежити до цієї епохи,
представленого художніми творами Дж. Ф. Купера.

1.2. Романтизм у живописі

Першим художнім напрямом, у якому позитивно розкрилася свідомість

творчої особистості як суб’єкт художньої діяльності, став романтизм.
Романтизм охоплює всі сфери духовної культури: літературу, музику, театр,
філософію, естетику, мовознавство та інші гуманітарні науки, пластичне
мистецтво. Але в той же час він не такий універсальний стиль, як класицизм.
На відміну від класицизму, романтизм існував майже у відсутності
державних форм свого висловлювання. Романтизм був не стільки стилем,
скільки соціальним мистецьким рухом, який відкривав шлях для подальшого
розвитку мистецтва XIX ст., що відбувалося не у формі цілісного стилю, а у
вигляді окремих течій та напрямків.
Романтизм спочатку носив живий, мінливий характер, проповідував
індивідуалізм і творчу свободу. Він визнавав цінність культур, які значно
відрізнялися від грецько-римської античності. Велику увагу приділяли
культурам Сходу, художні та архітектурні мотиви яких пристосовувалися до
європейського смаку. У образотворчому мистецтві романтизм найяскравіше
проявлявся у живописі та графіці, менш - у скульптурі та архітектурі.
Романтичні школи образотворчого мистецтва в більшості країн боролися з
офіційним академічним класицизмом. Головні представники романтизму в
образотворчому мистецтві – живописці Е. Делакруа, Т. Жерико, Ф. О. Рунге,
К. Д. Фрідріх, Дж. Констебл, У. Тернер, в Росії – О. А. Кіпренський, А. О.
Орловський .
 9

Піл час Реставрації та липневої монархії у Франції розвивалася

найпослідовніша школа романтизму в запеклій боротьбі з догматизмом і
абстрактним раціоналізмом пізнього академічного класицизму. Багато
представників французького романтизму, які виступали проти гноблення і
реакції, мали пряме чи опосередковане відношення до суспільних рухів
першої половини ХІХ ст. і часто піднімалися до справжньої революційності,
які визначили дієвий, публіцистичний характер романтизму мови у Франції.
Художники-романтисти підняли значення емоцій, почуттів, мрій. Вони
наголошували на внутрішніх переживаннях героїв їхніх картин. У живопису
розпочався період персонажів із зухвалими, суперечливими характерами. Це
була епоха героїв, здатних повести за собою натовп, запалити вогонь у їхніх
серцях.
Прибічники романтизму відкидали будь-які прояви раціоналізму, вони
зосередилися на особистості, її переживання та шуканнях. Вони
дотримувалися подібних поглядів із сентименталістами, але намагалися
надати сюжетам картин більше драматизму.
У романтизмі живопису є свої відмінні риси та ознаки: практично
відсутність суворої геометричної форми; динамічна композиція; домінування
міфологічних сюжетів; підвищена виразність, якої художники домагалися за
допомогою гри тіні та кольору; естетика пристрасті, яка прийшла на зміну
холодній бездоганній красі.
Незважаючи на вплив сентименталізму, у романтизмі немає місця для
сльозливих сюжетів. Це сміливі герої, котрі не бояться кинути виклик світу.
Прихильники цієї течії хотіли пробудити у людях сильні емоції, надихнути їх
на великі звершення. Полотна епохи романтизму відрізнялися високою
художньою виразністю.
Персонажі полотен художників, які писали у цьому напрямі, нагадують
літературних героїв. Це тонко відчувають натури, які постійно перебувають у
пошуку істини. Але це не сентиментальні романтики, а пристрасні
бунтівники з міцним духом. Часто художники вивчали чорні сторони
 10

людської натури. В результаті на їх полотнах можна побачити грози,

блискавки та містичні сюжети. Художники надихалися стилем бароко, тому в
їхніх роботах видно напруження, динаміку. Вони запозичили інструменти
підвищення виразності картини — гру світла і тіні, динамічний сюжет.
У період романтизму розвивається портретний стиль. Художники
перестали писати парадні портрети. Їх головною метою було розкриття
особистості, індивідуальності, демонстрація переживань, емоцій. Однією з
улюблених тем художників-романтистів є тема зламаної людини. Вони не
боялися досліджувати темні грані людської душі, тому що були впевнені, що
в людині є світло та пітьма.
У 1820-х роках. визнаним главою романтичної школи став Е. Делакруа.
Відчуття причетності до великих історичних подій, що змінює обличчя світу,
звернення до кульмінаційних, драматично гострих тем породили пафос та
драматичне напруження його кращих творів. У портреті головним для
романтиків стало виявлення яскравих характерів, напруження духовного
життя, швидкоплинного руху людських почуттів; у пейзажі - захоплення
міццю природи, одухотвореною стихією світобудови.
У творчості багатьох французьких романтиків виявилися і
консервативні тенденції романтизму (ідеалізація, індивідуалізм сприйняття,
що переходять у трагічну безвихідь, апологію середньовіччя тощо), що
призводили до релігійної афектації та відкритого прославлення монархії (Е.
Деверіа, А. Шеф).
Висновки до Розділу I.
З першого розділу на тему «Особливості розвитку епохи Романтизму»
можемо дати загальну характеристику, що романтизм –це ідейний і художній
напрям в європейській і американській культурі кінця XVIII століття -
першої половини XIX століття, характеризується утвердженням самоцінності
духовно-творчого життя особистості, зображенням сильних пристрастей і
характерів, одухотвореною і цілющої природи. Переглянувши історію
розвитку романтизму, можемо виділити основні риси романтизму:
 11

заперечення раціоналізму доби Просвітництва; ідеалізм у філософії; вільна

побудова творів; захист особистості; неприйняття буденності й звеличення
«життя духу»; культ почуттів; ліричні та ліро-епічні форми; захоплення
фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів,
жанрів; інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.
Романтизм захопив усі сфери духовної культури: літературу, музику,
театр, філософію, естетику, філологію та інші гуманітарні науки, пластичні
мистецтва. У образотворчому мистецтві романтизм найяскравіше виявився у
живопису та графіці, менш чітко - у скульптурі та архітектурі. Більшість
національних шкіл романтизму в образотворчому мистецтві схилялись до
боротьби з академічним класицизмом. Французькі художники реформують
живописні виразні засоби: використовують динамічну композицію,
поєднуючи форми бурхливим рухом; використовують яскравий насичений
колорит, заснований на контрастах світла і тіні, теплих і холодних тонів,
вдаються до блискучої та легкої, нерідко узагальненої манери письма.
 12

РОЗДІЛ II. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ЕЖЕНА ДЕЛАКРУА

2.1. Загальні відомості про життєвий шлях Е. Делакруа

Фердинан Віктор Ежен Делакруа – французький художник доби

романтизму. Живописець, графік, колористичні пошуки якого мали великий
вплив на формування імпресіоністичного напряму.
Ежен Делакруа народився в околиці Парижа 26 квітня 1798 року. Його
офіційним батьком був політик і колишній міністр закордонних справ
Шарль Делакруа, проте постійно ходили чутки, що Ежен був позашлюбним
сином всесильного Шарля Талейрана, міністра закордонних справ
Наполеона, а пізніше члена історичного Конгресу, глави французької
делегації.
Як зазначено в щоденнику Делакруа: «…восени 1805 року вони з
матір’ю перебралися до Парижа. Ежен надійшов пансіонером до
Імператорського ліцею на вулиці Сен-Жак. Коли він вступив до ліцею, від
єзуїтів разом з їхнім Раціо Студіорум не залишилося помину. Однак дух
змагання, який вони заохочували та збуджували всіма засобами, жив у цих
стінах, як живе запах ладану у давно занедбаних храмах. Це був
марнославний ліцей, і учні його ставали марнославними.»[4.с.3]
В ліцеї вивчали латинь, французьку мову, математику і малювання – це
була класична програма. Французи рахували що інтелігентна людина
повинна вміти малювати, чисто писати і говорити гарно і виразно — це
вважалося навіть чиновницьким мінімумом. Малювання було предметом
абсолютно рівноправним із усіма іншими.
Ежен з дитинства багато малював і після деяких роздумів вирішив
стати художником. Більший вплив на нього був від перегляду картин у
Луврі, які Наполеон I завозив з пограбованих країн. В галереї він побачив
твори майстрів Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії, але великий вплив на
нього справив фламандець Рубенс.
 13

Малюнки Ежена на чорнових сторінках його зошитів дуже відрізнялися

від того, що він робив на уроках малювання під керівництвом римського
лауреата пана Буйона. Вони являють собою жест реалізації.
Під час навчання в ліцеї Людовіка Великого, хлопчик виявив великі
здібності в словесності та живопису і навіть отримував призи за малюнок та
знання класичної літератури. Художні нахили Ежен міг успадкувати від своєї
матері, Вікторії, що походила з відомої родини столярів. Але справжня
пристрасть до живопису виникла в Нормандії — там він зазвичай
супроводжував дядька, щоб малювати з натури.
В 1815 році закінчив класичну освіту в Імператорському ліцеї Луї
Великого. Згодом вступив до майстерні відомого класициста П'єра-Нарсіса
Герена, який став першим вчителем Ежена. В 1816 Делакруа став учнем
Школи витончених мистецтв, де викладав Герен. Тут царював академізм, і
Ежен невтомно писав гіпсові зліпки та оголених натурників. Ці заняття
допомогли художнику досконало освоїти техніку малюнка.
Але справжніми університетами для Делакруа стали Лувр та
спілкування з молодим живописцем Теодором Жерико. У Луврі він
зачарувався роботами старих майстрів. На той час там можна було побачити
чимало полотен. Художник Бонінгтон познайомив Делакруа з англійською
аквареллю та творчістю Шекспіра та Байрона. Але найбільший вплив на
Делакруа мав Теодор Жерико.
В своєму щоденнику художник зазначав: «… з початку 1822 року до
майстерні Герена вже більше не ходив. Він зняв на кілька місяців крихітне
ательє в пасажі Соління, у величезному двоповерховому сараї,
розгородженому на безліч коморок, у кожній з яких стояла залізна грубка,
стіл і два старі стільці. Втиснув у таку комірчину полотно — три метри
завдовжки, два заввишки — і взявся за роботу в уже властивому тоді йому
гарячковому темпі, не дозволяючи собі ні на мить охолонути.» [4.с.20-21].
 14

Одного разу до Ежена завітав молодий художник Орас Верне і вимовив

фразу, котра припала до душі: "Картіну треба встигнути написати, поки вона
у твоїй владі" [4.с.22].
22 квітня 1822 року Е. Делакруа презентував першу самостійну роботу
під назвою «Данте і Вергілій» (додаток 1) в залі вернісажу. Ежен був
невідомим автором, але після невеликого дебюту він отримав велику
популярність, тому публіка почала сприймати його як нового художника-
романтика.
У 1825 р. відвідав Англію, потім Алжир, Марокко, Іспанію та Бельгію.
Під час перебування в Англії Делакруа знайомиться з її літературою,
живописом і театром, велике враження на нього справляє творчість Дж.
Констебла, Дж. Байрона і У. Шекспіра. Враження від подорожі
проілюстрував на картинах використовуючи нові мальовничі методи. Це такі
картини, як «Тассо в будинку божевільних», «Страта дожа Маріно Фальеро»,
«Смерть Сарданапала»(додаток 2(а, б, в)).
Інші джерела для ідей були взяті з життя літературних героїв. Так у
1820 році він створив 17 химерних, літографій «Фауста» Гете,
використовував персонажів Шекспіра, надихався сценами із п’єс та поем
Байрона. Також художник створив кілька полотн на релігійні теми.
Тільки одна картина художника була написана безпосередньо після
сучасних йому подій - революції 1830 р. «Свобода на барикадах»(додаток 3) -
ця картина стала найвідомішою.
У 1832 році Делакруа 4 місяці провів у Марокко. Там він зібрав
матеріал, якого було достатньо для малювання до кінця життя. Він
накопичив 7 товстих зошитів з чудовими акварельними замальовками. Ця
поїздка дуже вплинула на його творчість. В його фантазіях африканський
світ поставав як барвистий, галасливий і святковий, але насправді виявилось
що загублений, занурений в домашні турботи з патріархальною політикою.
Роботи, створені художником після його подорожі по Північної
Африки були точним відтворенням своєрідності місцевого колориту,
 15

побуту, традицій і рис характеру своїх персонажів – «Алжирські жінки в

своїх покоях», «Єврейське весілля в Марокко», «Арабські комедіанти»,
«Левова полювання в Марокко» (Додаток 4 (а, б, в, г)).
З віком продуктивність Делакруа знижувалась. У 1835 році у нього
була діагностована важка хвороба горла, яка продовжувала погіршуватися,
що зрештою привело його в могилу. Делакруа не цурався суспільного
життя, постійно відвідуючи різні збори, прийоми та знамениті салони
Парижа. Художник завжди блищав гострим розумом і відрізнявся
елегантністю костюма та манер. При цьому його приватне життя було
прихованим. Був зв’язок з баронесою Жозефіною де Форже, але їхній
роман не увінчався весіллям.
Впродовж останніх років Делакруа виконував безліч громадських
замовлень. Протягом 10 років він писав картини в бібліотеці в Палаці
Бурбонів і Люксембурзькому палаці. З 1843 по 1861 рік виконував
громадські замовлення, це були прикрашення церкви Святого Причастя,
розписи стелі галереї Аполлона в Луврі, фрески в каплиці ангелів в церкві
Сен-Сюльпісі в Парижі. Також в цей період Делакруа обрали в міську раду
Парижа, нагородили орденом Почесного легіону та було організовано
персональну виставку в рамках Всесвітньої паризької виставки.
Ежен Делакруа писав й писав нові шедеври, але від рецидиву хвороби
горла помер у своєму будинку 13 серпня 1863 році і був похований на
паризькому цвинтарі Пер-Лашез.

2.2. Теми і сюжети в творчості Е. Делакруа

Відомі картини Ежена Делакруа: «Свобода, яка веде народ»(1830),

«Смерть Сарданапалу»(1827), « Данте і Вергілій в пеклі» (1822), «Алжирські
Жінки»(1834), « Різанина на Хіосі»(1824). Тож роздивимося їх детальніше та
розпочнемо із перших творінь майстра.
Картина « Данте і Вергілій в пеклі» (Додаток 1) - перша визначна
картина, створена Еженом Делакруа. Данна робота вважається одним із
 16

творів, що ознаменувала перехід від неокласицизму до романтизму в історії

західноєвропейського живопису. Картина була виставлена в Луврі перед
відкриттям Паризького салону в 1822 році. Ежен писав цю роботу маслом на
полотні розміром 189 см на 241 см.
Сюжет картини заснований на восьмій пісні « Інферно Данте: поет і
його путівник у пекло», давньоримський поет Вергілій перетинає Стикс на
тлі палаючого міста мертвих, з вод якого піднімаються душі грішників.
Потужний емоційний вплив цього полотна в першу чергу пояснюється
нетрадиційним використанням кольору. На відміну від класицистів,
визначаючих йому другорядне у порівнянні з малюнком місце, Е. Делакруа
вважає колір найважливішим елементом живопису. Колірне звучання «Данте
і Вергілія» посилюється використанням контрастних тонів: яскраві плями
червоного та синього у зображенні одягу і світлих відтінків оголених тіл
різко виділяються на зеленувато-синьому і коричневому тлі.
Розташування фігур на картинах переважно все ще відповідає
неокласичним принципам, які домінували у французькому живописі того
часу.
Другою великою роботою була « Різня на Хіосі»(додаток 5) написана в
1824 році. Полотно висотою 4 метри, на нім зображені трагічні події, що
відбувались на Хіосі під час грецької війни за незалежність від імперії
Османа в 1821-1830 рр. На передньому плані зображено фризоподібну
композицію страждань людей у пишному колоритному одязі – від
військового терору, винищення та смерті. В цій картині немає вираженого
головного героя, що протиставляється загальному горю і несе промінь надії.
Першим критикам вдалося викрити Делакруа в симпатії до жорстокого
окупанта за рахунок зображення на контрасті життєвої енергії агресора з
відчаєм і безвихіддю жертв. Картина була представлена в 1824 році на
Паризькому салоні, на разі знаходиться у Луврі. Для розміщення персонажів
на передньому плані Ежен надихнувся пірамідальною композицією картин
Теодора Жерико. Делакруа пояснював неправдоподібність розміщення так:
 17

«Чим менше природність, ти більше краси і повноти образу; всі мають бути
зібрані разом.»[4,с.24].
Теоретик мистецтва Генріх Вельфлін класифікував техніку Делакруа як
«тектонічна форма» із-за того що Ежен на передньому плані зображував
щільне скупчення персонажів, а загальний план створював ефект простору за
рахунок плавного перетікання один в одного моря, суходолу, світла і тіней.
За словами мистецтвознавця Елізабет Фрейзер: «Фон ніби відсікає центр
композиції і проникає в натовп». Ця сценічна структура підсилює її
драматизм, розбиваючи картину на частини, які в свою чергу привертають
увагу глядача.
15 вересня 1821 року митець написав своєму другові Раймонду
Суріело, сподіваючись прославитися, виставивши в Паризькому салоні свої
картини про греко-турецьку війну за незалежність. Делакруа на той час вже
відомий, але його роботи не показували публіці. В результаті все ж почав
писати «Корабль Данте»(Додаток 6), але до квітня 1822 року, коли він був
представлений публіці, різня Хіоса не були в розпалі. Делакруа почав
фотографувати інцидент на Хіосі в травні в 1823 році.
Ще одна його історична картина «Смерть Сарданапалу»(додаток 2в),
написана в 1827 році. Вона вперше була виставлена в Луврі з 1827-1828рр. і
відразу ж отримала негативні відгуки від критиків. Так як, на їхню думку,
автор зробив помилки в перспективі та відтворив хаос на передньому плані.
Але все ж, художнику вдалося передати те, що відбувалося насправді в дуже
«яскравих» кольорах. Делакруа поставив мету схвилювати та шокувати
глядачів. При написанні картини Ежен брав сюжет з драми Джорджа
Гордонаа Байрона «Сарданапал». Також був натхненним п’єсою лорда
Байрона «Сарданапал» (1821).
На полотні зображений момент, коли король також наказав вбити своїх
улюблених коней, собак і жінок, знищивши всі його скарби. Сам Делакруа
писав, що образ Сарданапала був суворим попередженням для тих, хто не
шукав у своєму житті чесноти. На задньому намальована палаюча вежа, що
 18

символізує байдужість Сарданапала до вимираючого королівства, а слон зі

зламаними бивнями – втрачену владу.
В 1830 році створена картина за мотивами Липневої революції під
назвою «Свобода, яка веде народ»(додаток 3), що завершила реставрацію
династії Бурбонів. Це одна із картин що написана всього за три місяця, а в
жовтні 1830 року Ежен писав своєму братові: «…Якщо я не буду воювати за
свою батьківщину, то принаймні я буду писати за неї…»[4.с.50-54]. В травні
1831 році творіння було представлено в Паризькому салоні, що справило
велике враження та вперше куплене державою, але через революційний
сюжет близько 25 років не виставлялось публіці. На теперішний час полотно
знаходиться в 77-му залі на першому поверсі галереї Денон у Луврі.
У центрі картини зображено жінку, яка символізує свободу, на голові
носить фрігійський капелюх, у правій руці – триколор, а в лівій – рушниця,
голі груди – вірність французів, які йшли на ворога з «голими грудами».
Делакруа написав також одну роботу двічі але з проміжком у
п’ятнадцять років. Це була одна із величезних робіт – «Алжирські жінки в
своїх кімнатах»(додаток 4а). Перше видання написано в Парижі в 1834 році і
зараз знаходиться в музеї Лувр, Париж. Другий твір написаний вже через
п’ятнадцять років між 1847-1849 роках, на разі знаходиться в музеї Фарб,
Монпельє. На обох роботах зображена одна і таж сцена із чотирьох жінок
разом у закритій кімнаті. Незважаючи на схожість, дві картини викликають
різні емоції завдяки жіночим постатям. Рання робота відображає розрив між
жінками та глядачами, а від другої роботи віє теплими та чарівними
жіночими поглядами. Цей дует картин надихнув дуже багато художників
наступних поколінь, таких як: Вінсента Ван Гога і Поля Гогена у 1888 році в
музеї Монпельє, імпресіоністів, котрі творили пізніше та Пабло Пікассо в
1954 році, який створив цілу серію з 15 картин. Поль Сезан описав гру
кольорів так: «Весь цей колір, що він світиться… Мені здається що він
потрапляє в горло, і відразу п’янить»[22].
 19

В 1834 році ця картина була вперше представлена в салоні в Парижі і

отримала неоднозначні відгуки. В даній роботі відображено чотирьох жінок
замкнених у багато прикрашеній кімнаті. Художник-романтист Ежен
Делакруа детально передає характеристики жіночого одягу, прикрас та
інтер’єру. Таку увагу до найдрібніших деталей можливо простежити від
алжирських ескізів 1832 року до картин маслом 1834 році, де відображає
одну і туж сцену. Наукові керівники оцінили картину, як спробу
етнографічної образності. Делакруа в картинах не зображував відверту,
еротичну версію східної жінки, як інші художники, а навпаки, ніжну,
елегантну та з найкращою красою жінку. За для виконання реалістичного
зображення Делакруа насичував погляд жінок різними емоція, котрі
проникали в особистий простір глядача. Завдяки цим пробілам і візуальній
інформації Ежен заповнив прогалини своєю власною європейською
інтерпретацією, що призвело до невеликої версії жіночої фантазії. При
цьому, якщо додати стереотипних східних мотивів, такі як, кальян, вугілля та
придворних дам, тоді створюються враження схожі на європейську фантазію
про гарем, ніж на реальність. Тож виникає питання, звідки Делакруа
надихнувся східними мотивами та так детально зобразив алжирських жінок?
На це питання звичайно є відповідь. Ежен спіймав нотки східних мотивів під
час подорожі в Мороко разом з дипломатом Шарля де Монре в 1831 році, де
насолоджувався квітами, об’єктами, людьми та архітектурою, всі свої
враження записував в щоденник та робив невеликі ескізи. Щоб відобразити
детально алжирську жінку Ежен зміг отримати доступ в один із приватних
гаремів в Алжирі, де зумів написати невеликі ескізи образів жінок.
Особливе місце серед історичних картин займає полотно «Захоплення
хрестоносця Константинополя» (додаток 7), написане в 1841 році.
Зображений давній сюжет у західноєвропейському мистецтві, який
розроблений на основі середньовічних рукописних мініатюр. Перед тим, як
написати це полотно, Делакруа вивчив мемуари графа де Бодуена, котрий
був свідком четвертого хрестового походу, а також звертався до трагічних
 20

сторінок історії інших країн. Дане полотно було дуже особливим, тому що це
була замова від влади королем Франції Лії-Філіп для Зали хрестових походів.
Критикам ця картина нагадувала «Різанину на Хіосі» та за виправленими
недоліками картину «Прихильність імператора Траяна до полоненої матері»
(1840, Руан).
У Ежена Делакруа були спроби виконувати стінописи. Виконував в
Бурбонському палаці в Парижі та в Залі Миру в ратуші Парижу, але до
нашого часу не збереглися ці робити. Але одна його робота зберіглася –
стінопис в церкві Сен Сюльпіс. Митець виготовляв цю роботу понад
двадцяти років, темою стали релігійні композиції – «Боротьба Якова з
небесним янголом» та «Вигнання грабіжника Геліодора з Єрусалимського
храму». Цей стінопис був останнім великим творінням та прижиттєвим
успіхом.
Висновок до Розділу II.
З другого розділу «Життєвий шлях і творчість Ежена Делакруа»
можемо сказати, що Ежен був справжнім патріотом свого часу, на
відображення його творчості вплинули події, які відбувалися в суспільстві.
Ежена називали одним із найбільших майстрів кольору, завдяки тому, що
майстер прагнув не тільки відшліфовувати свої вміння та навички технік
сучасників, а й хотів ввести в історію розвитку щось нове, тому
напрацьовував власний «почерк». Проаналізувавши творчий процес, можемо
відмітити що він був різноплановий майстер, виконувавши роботи в різних
жанрах та не зволікав проводити експерименти. В своїй творчості виконував
такі роботи як портрети, пейзажі, натюрморти, картини на історичні теми,
займався графікою та розписом стін. Варто зазначити, що колористика дала
великий поштовх для формування імпресіоністичного напрямку в розвитку
та сприйнятті. Ежен пройшов дуже великі труднощі за все своє життя, але це
його не зламало, а навпаки згуртувало для досягнення поставленої мети. Тож,
Ежен Делакруа став майстром свого діла та ввійшов одним із головних осіб в
історії розвитку художнього стилю Романтизм.
 21

ВИСНОВОК

В курсовій роботі на тему «Романтизм у живописі: теми та ідеї

Е.Делакруа» проведено аналіз особливостей епохи романтизму в живописі на
прикладі творінь відомого та славетного романтика Ежена Делакруа. За
рахунок проведеного дослідження усвідомили основні риси романтизму, як
він проявляється в живописі. Змогли охарактеризувати творчу спадщину
Делакруа та виявити основні тенденції митця і його місця в художньому
мистецтві. І так ми зрозуміли, що романтизм це ідейно-художній напрям
європейської та американської культури наприкінці XVIII та початку XIX
століття, в якому відображаються основні риси, такі як, заперечення
раціоналізму, ідеалізм в філософії, можливість використовувати вільну
побудову творів, неприйняття буденності, а звеличення «життя духу» або по
іншому звеличення культу почуттів. Романтизм найяскравіше себе проявив в
живописі використовуючи художньо-виразні засоби, наприклад, додавання
динамічності композиції, використання насичених кольорів та застосування
методів контрасту.
В епоху романтизму творив відомий та славетний Ежен Делакруа. Він
був справжнім патріотом свого часу, що і відобразилося на його творах.
Критики та прихильники називали його майстром кольору, при навчанні
відшліфовував вміння та навички сучасників, але йому було цього мало, тому
і хотів ввести щось нове та особливе в історію розвитку. В своїй творчості
писав такі роботи як портрети, пейзажі, натюрморти, картини на історичні
теми, займався графікою та розписом стін. Проаналізувавши творчий процес,
можемо відмітити що він був різноплановий майстер, виконував роботи в
різних жанрах та не зволікав проводити експерименти. Варто зазначити, що
колористика дала великий поштовх для формування імпресіоністичного
напрямку в розвитку та сприйняті. Тож, Ежен Делакруа став майстром свого
діла та ввійшов одним із головних осіб в історії розвитку художнього стилю
Романтизм.
 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Академія Наук Української РСР. Граматичні та стилістичні студії

української і російської мов – Наукова думка, 1965. – 279с.
2. Булгаков, Ф. И. Ежен Делакруа // Сто шедеврів мистецтва. - СПб. :
видавн. ред. «Нового журналу іноземної літератури», 1903. - С. 27-28
3. Ванслов В. В. Естетика романтизму / В. В. Ванслов. — М.: Мистецтво,
1966.-403 с.
4. Гастев, А., 1966. Жизнь замечательных людей #427. Москва: Молодая
Гвардия, pp: 105 с. – [Електронний ресурс] -
https://www.rulit.me/books/delakrua-read-406196
5. Гойхман Е. Г. Творчество Эжена Делакруа и образ Середневековья в
искусстве романтизма рубежа 1820-1830-х годов // Актуальные проблемы
теории и истории искусства: сб. науч. статей. Вып. 3. / Под ред.
С. В. Мальцевой, Е. Ю. Станюкович-Денисовой. — СПб.: НП-Принт, 2013. С.
450—457.
6. Давиденко Г. Й., Чайка О. М. Історія зарубіжної літератури ХІХ -
початку ХХ століття : навчальний посібник. - Київ : ЦУЛ, 2007. - 400 c.
7. Дьяков Л. А. Эжен Делакруа. — М. : Искусство, 1973. — 87 с.,
8. Ковалів Ю. Романтизм //Літературознавча енциклопедія: 2т. – Київ: ВЦ
«Академія», 2007 – с.350-353.
9. Кожина Е. Ф. Романтическая битва : очерки французской
романтической живописи 1820-х годов / Е. Кожина. — Л. : Искусство, 1969. -
272с.
10. Корнеева Ю. Письма / Эжен Делакруа – СПб: Азбука, 2001. -
891с.
11. Наливайко Д. Мистецтво: напрямки, течй, стилі / Д. Наливайко
— К.: Мистецтво, 1985 р.- 365 с.
12. Онацький Є. Романтизм // Українська мала енциклопедія: 8 т. –
Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. – Буенос-Фйрес, 1964. С.1628-
1630
 23

13. Пахомовой Т. Дневник: в 2т.: Издательство Академии художеств

СССР, 1961. – 453с.
14. Ситник К. А. Эжен Делакруа. 1798–1863 : жизнь и творчество. —
М. : Искусство ; Л., 1947. — 39 с.
15. О. В. Ясь. Романтизм // Енциклопедія істрорії України : у 10 т. /
редкол.: В.А.Самолій (голова) та ін. ;Інститут історії України НАН
України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : 284. — 944 с.
16. Журнал Єжена Делакруа. Эжен Делакруа.: Изд. Корона
(1948). п. 106.
17. Ежен Делакруа Біографія та цікаві факти [Електронний ресурс] –
Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/ezhen-delakrua-biografiya
18. Ежен Делакруа: Всі його роботи [Електроний ресурс] – Режим доступу:
https://www.wikiart.org/ru/ezhen-delakrua/all-works#!#filterName:all-
paintings-chronologically,resultType:masonry
19. Живопис епохи романтизма: відомі художники і кращі картини
[Електронний ресурс] – Режим доступу: https://art-dot.ru/romantizm-v-
zhivopisi/
20. Романтизм [Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://studfile.net/preview/6489175/
21. Романтизм в живописи. (Гойя, Делакруа, Жерико, Тернер)
[Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://studfile.net/preview/9512311/page:18/
22. Damnation, Dante and decadence: why Eugène Delacroix is making a
hero’s return – [Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://www.theguardian.com/artanddesign/2016/feb/05/damned-souls-
decadence-eugene-delacroix-hero
 24

ДОДАТКИ
Додаток 1

«Данте і Вергілій» (1822), Лувр

 25

Додаток 2

а) «Тассо в будинку божевільних» (1825)

б) Страта дожа Маріно Фальеро (1825)

в) «Смерть Сарданапала»(1825) Лувр

 26

Додаток 3

«Свобода на барикадах» («Свобода, яка народ»(1830), Лувр

 27

Додаток 4

а) «Алжирські жінки в своїх покоях» б) «Єврейське весілля в Марокко»

(1834), Лувр (1841), Лувр

в) «Арабські комедіанти» (1848), Лувр

Додаток 4 (в)

Г) «левова полювання в Марокко» (1854), Лувр

 28

Додаток 5

«Різня на Хіосі» (1824), Лувр

 29

Додаток 6

«Корабль Данте (1820), Лувр

 30

Додаток 7

«Захоплення хрестоносця Константинополя»(1841), Лувр