Мистецтво не може терпіти поневолення.

О.Суворов

Український андеграунд:
образотворче мистецтво

Підготувала учениця 11 класу

НВК «Узинська гімназія»
Мележик Ольга
 Художній андеграунд у СРСР — це вільна творчість, що виникла в
умовах ідеологічної регламентації мистецтва в середовищі
тоталітарного суспільства. У деяких виданнях андеграунд
називають «іншим мистецтвом», «дессиденством у мистецтві» та
ін. Як правило, андеграунд мав характер антиподу офіційних форм
творчості.
 Які хронологічні межі андеграунду?
Він існував із часів культурної революції (затвердження
соцреалізму, як єдиного дозволеного «формату» мистецтва) до
зупинки радянської ідеологічної машини в середині перебудови.
Поширені хронологічні рамки — від «хрущовської відлиги» (1956
р.) до «горбачовської перебудови» (1986 р.) занадто умовні,
оскільки позначають тільки ті роки, коли андеграунд був об’єктом
тиску з боку влади як загальне явище, та не враховують випадки
переслідувань окремих творців раніше та пізніше означених дат.
 Які особливості українського
андеграунду?
Але рішучо-десидентська соціальна позиція в українському
андеграунді, і тим більш в «неофіційному мистецтві», майже ніколи
не переходила в радикалізм неоавангардистської або
постмодерністської естетики (наприклад, творчість Али Горської,
Віктора Зарецького, Опанаса Заливахи, Івана Марчука, Бориса
Плаксія, Ференца Семана та інших). Більшість художників
залишалась в межах естетики помірного модернізму. Вийняток
становить тільки пізній андеграунд 1980-х рр. в Одесі, що
співвідноситься з концептуалізмом і трансавангардом.
 Як розвінчалися міфи?
У радянські часи вважалось, що андеграунд є притулком
непрофесіоналів, тоді як сам професіоналізм визначався занадто
формально — наявністю диплому. Однак, в андеграунді були такі
постаті, як Павло Бедзір, Єлісавєта Кремницька, Ала Горська,
Людмила Сємикіна, Іван Марчук, Роман і Маргіт Сєльські, Карл
Звіринський, Олег Соколов, Володимир Стрєльніков, Олександр
Ануфрієв, Вагріч Бахчанян та інші художники із професійною
освітою, що вкотре вказує на більш складні соціальноморальні
передумови знаходження художників в андеграунді.
 Представники

У 1967 р. Валентин Хрущ і

Слава Сичов провели одну з
перших в СРСР
нонконформістських акцій —
«Сичик+Хрущик» в Пале-
Рояль (сквер біля Оперного
театру в Одесі). На паркані
були розвішені їх картини.
Виставка була знята органами
влади за кілька годин після
відкриття.

Станіслав Сичов і Валентин Хрущ

 Представники
1975 р. експонувались твори Володимира Стрєльникова, Людмили Яструб, В. Сазонова, (Одеса);
Володимира Макаренко (Дніпропетровськ), Феодосія Гуменюка, Анатолія Павленко (Київ) та інших .
1976 р. пройшла друга виставка, в якій приймали участь 78 художників, зокрема, з України —
Андрій Антонюк (Миколаїв), Володимир Стрєльніков, Олександр Ануфрієв, Петро Бєлєнок (Київ),
Віктор Маринюк, Володимир Наумець, Володимир Макаренко (Дніпропетровськ).
 Представники

В одному з інтерв’ю він сказав: «Я не

протиставляв себе, я хотів проявити
себе, а не протиставити. Я не
інакомислячий, не опозиціонер, те що
було навкруги — було чуже, а я хотів
свого…» . Борис Плаксій - український
живописець, монументаліст, скульптор,
ілюстратор, графік, неймовірно
талановитий портретист. Лауреат
Національної премії України ім. Т.Г.
Шевченка (2007). Заслужений
художник України.

Борис Плаксій
 Представники

Автопортрет Портрет Павла Тичини Жіночий портрет

1980 1980р. 1970-ті
 Представники
Квартира Леоніда Войцехова була на межі 1970–1980-х рр.
своєрідним «центром» завдяки якому склалась нова генерація
одеського мистецького андеграунду. До неї входили Леонід
Войцехов, Сергій Ануфрієв, Дмитро Нужин, Андрій Маринюк, Ігор
Чацкін, Юрій Лейдерман, Ларіса Резун (Звєздочотова), Олег
Петренко, Людмила Скріпкіна, Свєтлана Мартинчік, Ігор Стєпін,
Олексій Музиченко, Стас Подліпський, Олександр Петреллі та інші.
За організацію виставок влада заарештувала Леоніда Войцехова та
позбавила його волі на два роки (1984–1986 рр.). Це був
унікальний, враховуючи початок перебудови, випадок. Більшість
картин й об’єктів, зокрема інсталяції Ігоря Чацкіна зникли в КДБ.
 Представники

Хлопчик і
Леонід Войцехов Леонід Войцехов у роботі
ялинкова іграшка
1989 р.
 Представники
Відомий графік і живописець, один із
лідерів мистецького авангарду
«шістдесятників» у Закарпатті. Лауреат
обласної премії ім. Й. Бокшая та А.
Ерделі (1996). Свій шлях в
образотворчому мистецтві П. Бедзір
розпочинав із реалістичного живопису
та рисунку, але з часом перейшов до
графічного символізму. Найвідомішою і
найтривалішою серією творів
художника, яка ідентифікує його як
видатного майстра графічного мистецтва
Закарпаття і України, став цикл робіт під
назвою «Із життя дерев».
Бедзір Павло
 Роботи
Павла Бедзіра
 Представники
Ліза Кремницька – видатна художниця третього
покоління закарпатських майстрів живопису і
водночас не схожа ні на кого, окрема мистецька
особистість. Вона мала відвагу опинитися в епіцентрі
нової хвилі закарпатського художнього життя, стати
дружиною художника Павла Бедзіра, прийняти долю
художниці, відкинутої офіціозом, але незламної в
творчості, що тривала впродовж усього її життя і
зрештою коштувала їй життя. Над нею тяжів увесь
набір чинників, що перешкоджали нормальному
професійному зростанню в СРСР. Вона ніяк не
вписувалася в контекст соцреалізму. Однак вона
зробила своє мистецтво, яке залишила нам разом із
спогадами про богемні, творчі 1960-ті й про тих, що
були в епіцентрі мистецьких подій.
Єлісавета Кремницька
 Роботи
Єлісавети
Кремницької
 Представники
У мистецьких подорожах Україною, у вільному
спілкуванні молодих митців – художників,
поетів, письменників – народився стиль Алли
Горської, який ніяк не вписувався у рамки
визначеного компартією «соцреалізму».
«Неофіта» – бо Алла Горська не належала з
народження до української культури в
широкому розумінні цього слова, не знала
української мови, але стала однією з тих, кого за
вільнодумство і «українськість» карали.
Українську мову Алла Горська вивчила у
спілкуванні зі своїми друзями по КТМ, читаючи
їхні поезії – вірші Миколи Вінграновського,
Івана Драча, Василя Симоненка, писала
диктанти, які друзі їй надиктовували і
перевіряли.

Алла Горська
 Роботи
Алли Горської
 Представники
Він - один з найвідоміших українських художників
сучасності, який створив тисячі творів мистецтва та
винайшов власну техніку — пльонтанізм. За
радянських часів через постійні переслідування з
боку КДБ художник був вимушений тимчасово
емігрувати за кордон і повернувся в Україну в 2011
році. Саме він став єдиним українцем, що потрапив
до рейтингу «100 геніїв сучасності» британської
газети Telegraph у 2007 році.

Іван Марчук — один із найяскравіших

представників когорти українських художників, які
за радянських часів мали сміливість заперечувати
канони соцреалізму, нав’язувані митцям владою.

Іван Марчук
 Роботи
Івана Марчука
 Представники
Зачинатель нонконформістського руху
в Одесі. У квартирі Ануфрієва
проходила одна з перших
«квартирних» виставок міста. З 1964
брав участь в неофіційних виставках в
Одесі, Москві, Ленінграді, експонував
роботи за кордоном. У 1970 - 1980
багато працює в галузі
монументального мистецтва. Після
еміграції в США творчість майстра
отримала новий розвиток, виражений
в інсталяціях і серії кубістичних
портретів. Роботи знаходяться в
музеях Одеси та приватних колекціях
України, США, Австрії, Франції та
Канади.
Олександр Ануфрієв
Роботи Олександра Ануфрієва
 Висновки
Отже, андеграунд був витоком багатьох процесів, що відбуваються в сучасному
українському мистецтві. Так, надзвичайно швидкий темп розвитку сучасного мистецтва
кінця 1980-х — початку 1990-х рр. був визначений, значною мірою, саме андеграудним
мистецтвом.
Він слугував тією ланкою, що з’єднала авангард початку ХХ ст. та модернізм 1960–1980-х
рр. Завдяки андеграундному мистецтву були «апроприйовані» та творчо переосмислені
західні течії модернізму та такі мистецькі форми, як асамбляж, інсталяція, перформанс.
Є й негативний спадок — андеграундна інформаційна замкненість призвела до схильності
міфологізувати історію власного розвитку. «Нині маємо визнати шістдесятництво як певну
месійну модель сучасного часопростору, що досі впливає на політичний та культурний
розвиток держави, монополізує її» . Хаотичність, властива андеграунду, помножена на
постмодерністську різоматичність, мала наслідком те, що сучасне мистецтво, вже в 1990-ті
рр., продовжувало уникати системності, самоаналізу та автоінституалізації.
Період існування андеграундського руху в Україні залишив велику спадщину, як за
культурно-історичним значенням, так і за обсягом створених артефактів. Вона залишається
відкритою для подальших досліджень та інтерпретацій.