Семінар 5

1. Світоглядні засади культури Нового часу.

Художнє життя епохи Нового часу відрізняється насиченістю й розмаїтістю.
Бурхливі соціальні процеси й зміна традиційних поглядів на світ виявилися в
складності й суперечливості суспільної свідомості, світовідчуття людини. Це
обумовило різноманітність художніх систем і стилів.
Бароко - як культурно-історична епоха бароко фіксує гострувнутрішню
суперечливість життя кінця XVI - першої третини XVІІІ століть. Гармонійній
картині життя, ідеалові рівноваги й класичної ясності, створеному епохою
Відродження, протиставлялася картина бурхливого, неспокійного,тривожного і
драматичного світу, що постав у суперечливій динаміці і «відкритості» для
змін. Епоха бароко пов’язана з певним поверненням до середньовічних
традицій. Світосприйняття бароко іноді називають трагічним гуманізмом.
Основу мистецтва бароко складає принцип контрастів. У ньому виникає
контраст прозаїчного й поетичного, потворного й прекрасного, «високого» й
«низького», матеріального й духовного, природи й розуму, спокою й екстазу.
Стиль бароко став вираженням підвищеної емоційності мистецтва.
Класицизм - виникнення класицизму було пов’язане зі становленням абсо-
лютизму. У новій європейській культурі класицизм, раціоналізм, абсолютизм -
це явища, що мають єдину сутність, яка полягає в упорядкуванні розмаїття,
системності, схематизації і стійкості.
Рококо - протягом перших трьох чвертей XVІІІ ст. поряд з бароко в
західноєвропейському мистецтві поширився й інший стиль - рококо. Таку назву
він отримав за манірність, навмисну «несхожість» виконаних у цьому стилі
творів мистецтва на грубу, «не полаковану» натуру. Декоративна театральність,
крихкість і умовність образів - це повна протилежність «легковажного» рококо
складній урочистості бароко.
Романтизм - художники романтичного напрямку металися в пошуках виходу з
трагічного розладу між ідеалами й дійсністю. Романтизм, що склався як тип
культури, у різних країнах мав свої національні особливості. Романтичний
потяг до боротьби, волі характерний для всієї поезії XIX ст.Для поетів-
романтиків характерне звернення до народної творчості, використання тем,
мови, інтонації, образів, властивих народним пісням, баладам, епосові.
Романтичний герой виявляється вирваним зі звичного, повсякденного життя і
поставленим у надзвичайні обставини, у яких розкривається міць його духу. Це
герой гордої самотності і неприйняття світу через його недосконалість.
Сентименталізм - це антираціоналістичний напрямок, що апелює до почуттів
людей і у своїй художній концепції розчулено ідеалізує чесноти позитивних
героїв, проводячи чіткі грані між добром і злом, позитивним і негативним у
житті. Сентименталізм звернений до дійсності, але на відміну від реалізму він
наївний і ідилічний у трактуванні світу. Уся складність життєвих процесів
пояснюється духовними причинами. Сентименталістичне мистецтво емоційно
насичене слізливо почуттєве. Воно стверджує чуттєву особистість, що
протистоїть розсудливій особистості
Реалізм - поряд з романтизмом у 40-і pp. XIX ст. складається і утверджується
як самостійна течія реалізм. Реалізмові були близькі відкриті романтиками тема
народності, історичне чуття. Однак на відміну від романтизму, що далекий від
дійсності, він усе глибше проникає в дійсність, прагне до розкриття сутності
соціальних катаклізмів. Це тверезе мистецтво «втрачених ілюзій». Тому не
випадково на передній план висувається соціальний роман. Європейський
реалізм виводить на арену мистецтва людей справи, світ підприємництва та
бізнесу, нового буржуа. Але його цікавлять і долі звичайної людини, щастя й
нещастя маси людей, і, замість зображення романтичних героїв, він звертається
до опису юрби, життя людей, що складають масу.
Декаденс - у своєму генезисі явище складне й суперечливе - на початкових
етапах був пов’язаний з різними напрямками реалізму. Цей термін уживався на
позначення кризових явищ у духовній культурі кінця XIX – початку XX ст. у
відзначених настроями безнадійності, песимізму, занепаду. Уперше ці риси
виявилися у французькому символізмі.
6. Києво-Могилянська академія, як осередок просвітництва.
Академія з'явилася не за наказом згори, а була створена волею самого народу.
Вона увібрала в себе дух народу, а потім і сама живила його. На академію мав
величезний вплив загальноєвропейський історичний процес, який обумовив
прийняття Україною ідей гуманізму та реформації, що виявилися у формуванні
ранньої просвітницької думки, а також в організаційній побудові
української .вищої школи, у змісті та обсязі предметів, що в ній вивчалися і
давали завершену гуманітарну освіту – апробовану в Європі систему "семи
вільних наук".
Але, зазначаючи цей момент, необхідно пам'ятати, що освітня і суспільна
думка України мала власні традиції, що йшли від часів Київської держави.
Україна за доби Київської Русі мала всі передумови для того, щоб у ній
проросли перші паростки свободи, її церква була незалежною від держави, а
сама держава децентралізованою. тут не було ні імператора (царя), ні короля
(або великого князя), що міг би узурпувати церковну владу. Церква стояла над
державою і могла зажадати від носіїв князівської влади підпорядкування
деяким ідеальним основам не тільки особистому, а й у державному житті.
Князь на Русі не мав усієї повноти влади. Він ділив її з боярами, дружиною,
вічем. Демократизм засад державного і громадського життя Київської Русі в
Могилянській академії виявився в "демократичних засадах її організації, у
всестановості, виборності професорів, підвищеній увазі до національних мов –
словянської й української, у виробленні основ власної історіографії,
переосмисленні світових філософських концепцій. Все це відігравало важливу
роль у загальнонаціональному відродженні", – зазначає З. І. Хижняк.
Києво-Могилянська академія з'являється в період першого українського
культурно-національного відродження, що тривало майже два століття.
Культурні зрушення в цей період відбуваються під впливом соціально-
економічного розвитку, а також політичних та ідеологічних процесів, що стали
особливо інтенсивними в другій половині XVI ст. Зростала кількість
промислових та ремісничих підприємств – за деякими даними, у 60-х роках XVI
ст. їх налічувалося близько тисячі. У XVII ст., після революції 1648 p., була
скасована велика власність, і землю поділили між малими господарствами. Це
підняло продуктивність праці в сільському господарстві, стимулювало
поширення засівної площі, зокрема шляхом "займанщини". Місцями госпо-
дарство набирало промислового характеру. Промисловість-мала осередки в
містах та у старшинських маєтках. На початку XVIII ст. з'являються перші
мануфактури. В Україні формувалася європейська система капіталістичного
господарства, причому на Лівобережжі цей процес відбувався значно
інтенсивніше, ніж на решті території України. Тут налічувалося близько 200
міст і містечок. Чимало з них користувалися магдебурзьким правом. Ці зміни в
господарському житті України не могли не відбитися на розвитку науки і
культури.