Тема 8. Мистецтво в системі культури.

1. Специфіка художньо-естетичної діяльності в контексті розвитку духовної

культури.
2. Проблема взаємозв’язку мистецтва і релігії.
3. Мистецтво і філософія : діалектика художнього і філософського освоєння
дійсності.
4. Мистецтво і мораль.
5. Мистецтво і наука, прогностична функція художньої творчості.

1.Глобальні зміни в різних сферах життєдіяльності, динамічність і глибина

перетворювань навколишньої дійсності, розширення інформаційного
простору впливають на зростання активності людини в усвідомленні
особистісно значимих та світових процесах. Реальна ситуація існування
людини у сучасному світі потребує його якісних змін. Тому актуальною є
проблема розвитку творчих якостей особистості, формування креативності,
виховання духовності, самореалізації і саморозвитку.
   Вчені різних країн визнають велике значення не тільки у художньо-
естетичному, але й у загальному розвитку особистості. Накопичені
вітчизняними та іноземними дослідниками факти дозволяють припустити,
що художньо-естетична діяльність дитини позитивно впливає на розвиток
інтелектуальних та творчих здібностей. Таким чином, залучення до
мистецтва є потужним засобом впливу на становлення та розвиток
особистості.
   Художньо-естетичне виховання складається з трьох основних видів
діяльності:
   - знайомство з художнім твором;
   - отримання мистецтвознавчих знань;
   - художня творчість.
   У дослідженнях з психології мистецтва і художньої творчості особистісні
характеристики розглядаються як умова успішних занять мистецтвом, але не
досить уваги приділяється впливу мистецтва на зміну особистісних
характеристик. Тому на сучасному етапі актуальною проблемою художньо-
естетичного виховання є дослідження психолого-педагогічних механізмів
формування особистості засобами мистецтва.
   Сучасне поняття "мистецтво" має декілька значень. По-перше, мистецтво –
це майстерність, по-друге, – творчість за законами краси, по-третє, – це
художня творчість. У цьому значенні мистецтво розуміють як частину
духовного життя суспільства і форму суспільної свідомості.
   У зв’язку з цим мистецтво є найбільш ефективним засобом виховання
творчої особистості і допомагає виявленню особистісного "я", емоційному
розкріпаченню, дає можливість самостійної реалізації у процесі художньої
діяльності.
   На особливу роль мистецтва вказують не тільки теоретики художнього
виховання, але й американські діячі науки. К. Тейлор, який вивчає природу
наукової творчості, пише: "Я вже неодноразово стверджував, що скоріше
науці є чого повчитися у мистецтва, ніж навпаки… Художнє виховання,
можливо, більш цінне у вік науки, ніж це визнають. На відміну від виховання
наукового, художнє виховання завжди ставило заохочення і розвиток
творчості одним із головних завдань" 

2. Погляди Шіллера на суспільство й культуру були, значно глибші, ніж

погляди, скажімо, Руссо; він визнає, що поділ праці дає негативні наслідки,
але розглядає цей процес як закономірний, бо суспільство, культура можуть
розвиватися тільки у боротьбі суперечностей. Водночас Шіллер не схильний
ідеалізувати буржуазну цивілізацію, що грунтується на «антагонізмі сил», і
далекий від того, щоб розглядати її як кінцеву мету людського існування.
Нерівномірний розвиток людських здібностей, розпад гармонійного
суспільного життя, говорить він, виправдані історично лише тому, що
служать передумовою для нового, досконалішого суспільства.
Для збереження життя, своєї індивідуальної суті, людина, стверджує Шіллер,
може й повинна миритися навіть із зовнішнім утиском, аби тільки духовно
вона почувала себе вільною, бо рабство в рабських умовах не має у собі
нічого ганебного, навпаки — низьке становище у поєднанні з високими
помислами може перейти у піднесене. («Думки про використання
вульгарного і ницого в мистецтві»).
Втеча в царину мистецтва викликана не лише розчаруванням у революції, а й
іншими чинниками. Капіталізм в Німеччині вже виявив стихійний антагонізм
сил, руйнівний для людської особистості характер буржуазного поділу праці.
За цих умов Шіллер тільки у мистецтві вбачає засіб гармонійного, всебічного
розвитку людини.
Мистецтво, на його думку, здатне виконати цю величну місію тому, що воно
грунтується на «естетичній грі», в процесі якої знищується суперечність між
чуттєвим і розумовим, фізичною необхідністю і моральною свободою. Дуже
важливо, що Шіллер ніде не заперечує доцільності соціальних, політичних
перетворень, він лише стверджує, що естетичне виховання має передувати
цим перетворенням: коли мистецтво перевиховає людину в дусі гуманізму
суб'єктивно, зсередини, настане час для успішної перебудови об'єктивного
історичного життя, створення дійсно вільного гуманістичного суспільства .
3.  Філософія і мистецтво пов’язані між собою. Філософія як і мистецтво це
відображення етичного та естетичного відношення людини до світу. Ці дві
науки вивчають і відображають духовне життя суспільства, вони є однією з
форм суспільної свідомості. Людина за своєю суттю є істотою творчою, тому
будучи орієнтованим на творчості людини, її філософське мислення є
постійним прагненням до мудрості.
Філософія як і мистецтво передусім учить мислити, вчить проблемному,
творчому підходу до своєї тематики.
Особливість філософського знання, відмінність його від мистецтва полягає у
багатозначності філософських ідей, тобто ідеї можуть осмислюватись і
розвиватись у різних напрямках.

4. Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-практичного освоєння

світу. Протягом усієї історії культури воно відображало складні й
суперечливі проблеми морального життя суспільства та особистості. При
цьому воно виявляло себе не пасивним споглядачем, а активним борцем за
людину, її гідність і щастя. Зацікавлення мистецтва мораллю пояснювалося
тим, цю воно прагнуло до перетворення дійсності не лише «за законами
краси», а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно має здатність відчувати

істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей
раніше, ніж їх уловлюють інші форми громадської свідомості.

За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і

виносить їх на авансцену духовного життя суспільства. Художники,
письменники, поети, драматурги ведуть розмову про те, що найбільшою
мірою хвилює їх. При цьому вони дають простір своїм почуттям і творчій
фантазії.

Моральні проблеми, які хвилюють митців, — нескінченно різноманітні за

характером і змістом. Деякі з них чітко локалізовані в соціально-історичному
часі й просторі. Інші називаються «вічними», бо вони здатні відроджуватись
із кожним новим поколінням. Найчастіше це питання, пов'язані з пошуками
сенсу буття, індивідуального щастя та загального блага, з сутністю добра й
зла, правди та справедливості.