1.

Багатофункціональність мистецтва

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу

зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього
розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.
Питанням функціональності естетична наука займалася ще з часів античності, зокрема у
теоретичних розробках Арістотеля цій проблемі було приділено значну увагу. Давньогрецький
філософ чітко виділив три основні функції мистецтва: пізнавальну, виховну та емоційного впливу.
Проблема функцій (від лат. – виконання, здійснення) належить до фундаментальних теоретичних
питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і
складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і
особливостей поведінки людини.
Згідно до підручника «Естетика» автори описують 5 основних функцій мистецтва: пізнавальну,
виховну, естетичну, гедоністичну та комунікативну.
Підкреслюється, що жодна з функцій не існує ізольовано, а домінуюча може змінюватися залежно
від виду мистецтва, конкретного твору та історичного контексту.
 Пізнавальна: Мистецтво відображає дійсність, дає нам знання про світ, людей, їхні думки
та почуття.
 Виховна: Мистецтво формує особистість, виховує моральні, естетичні та інші якості.
 Естетична: Мистецтво дарує нам насолоду, збуджує почуття, формує естетичний смак.
 Гедоністична: Мистецтво дає можливість розслабитися, отримати задоволення.
 Комунікативна: Мистецтво є засобом спілкування, обміну думками та почуттями.
Домінуюча функція може змінюватися в залежності від виду мистецтва, конкретного твору,
історичного контексту.
Приклади домінування різних функцій:
 Пізнавальна: Науково-фантастична література, документальні фільми.
 Виховна: Байки, притчі.
 Естетична: Лірика пейзажна, музика класична.
 Гедоністична: Комедії, розважальні шоу.
 Комунікативна: Епістолярний жанр, публіцистика.
Але деякі визначають ще суспільно-перетворюючу, художньо-концептуальну, передбачення,
інформаційну, навіювання.

Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір

здійснює ідейно — естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим
самим бере участь у переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості — це
перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал,
з яким працює художник, теж підлягає переробці, в результаті якої з'являється нова якість.

Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта). Не дивлячись на те, що найвидатніші

філософи світу Платан та Регель вважали мистецтво нижчою формою пізнання істини, яка не може
вступати у суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що пізнавальні
можливості мистецтва величезні. Мистецтво здатне дослідити ті сторони життя, які недоступні
науці. У формулі води Н2О схоплено закон існування явища. Та картина талановитого художника-
мариніста здатна передати могутність стихії. Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого
світу, відкриває нове у вже відомих речах, в звичайному -незвичайне.

Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу). Мистецтво прагне глобального

мислення, розв'язання загальносвітових проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і
доля його героїв, і людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними узгоджує
свою творчість.

Функція передбачення ("кассандрівське начало"). І у даному випадку мова йде про використання
інтуїції. Якщо вчений робить висновок індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити
собі майбутнє. Художник, опираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє шляхом
екстраполяції — вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого. І тут ми маємо на увазі не
лише фантастику, хоча це і є найбільш зручний приклад.

Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування). Аналіз саме цієї

функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються ^семіотикою,
^компаративістикою та ін. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова
система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються
значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж
розмовна.

Виховна ("формування цілісної особистості). Виховне значення філософії полягає у впливі на

формування світогляду, політики — на політичні погляди, а от мистецтво впливає комплексно і на
розум, і на душу людини, формує цілісну особистість. Та вплив мистецтва не дидактичний, не
моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як
в позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як
свої, збагатитися чужим досвідом. Цей досвід виступає як художньо організований, узагальнений,
осмислений художником.

Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже
гіпнотичне впливає на людську психіку. Особливо ця його здатність виявляється у складні періоди
історії.

Естетична ("формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні

смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси. Це зовсім
не означає, що кожна особистість повинна демонструвати своє бажання брати участь у художній
самодіяльності. Але все, що робить людина, повинно узгоджуватися з уявленнями про красу і міру,
а уявлення про суть мистецтва, критерії оцінки творів мистецтва повинні бути сформованими.

Гедоністична ("функція насолоди). Ця функція пов'язана з тим, що існує ігровий аспект художньої
діяльності. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення.

Мистецтво формує особистість всебічно, формує моральні принципи, естетичні смаки, розширює
кругозір, знання, уяву, фантазію. Всезагальна потреба в мистецтві випливає, за словами великого
німецького філософа Г.Гегеля, з розумного прагнення людини духовно освоїти внутрішній і
зовнішній світи, уявивши їх як предмет, в якому вона впізнає власне "Я"

2. Поняття про естетичне

Книга "Естетика" (за заг. ред. Л.Т. Левчук) описує естетичний досвід як складний процес, що
включає:

 Сприйняття краси: Це перший етап, коли людина відчуває красу природи, мистецтва,
людської душі.
 Емоційне переживання: Краса викликає емоції: захоплення, радість, здивування,
співпереживання.
 Оцінка: Людина оцінює красу, розмірковуючи про її джерела, цінність, вплив.
 Інтерпретація: Людина шукає сенс краси, розкриває її глибинні значення.
  Творче самовираження: Краса може надихати людину на творчість, спонукати до творення
нового.

Книга аналізує різні аспекти естетичного досвіду:

 Вплив естетичного досвіду на особистість: Краса робить людину кращою, формує її

естетичний смак, збагачує духовний світ.
 Соціальна роль естетичного досвіду: Краса об'єднує людей, робить їх більш чутливими,
милосердними.
 Історичні зміни естетичного досвіду: Уявлення про красу змінюються з часом, залежно від
культури, епохи, особистих поглядів.
 Естетичний досвід у різних видах мистецтва: Кожне з видів мистецтва має свої особливості
сприйняття й переживання краси.

Естетика – це наука про красу, що вивчає закономірності сприйняття й творення краси.

Естетичне – це категорія, що описує все, що пов'язане з красою, гармонією, витонченістю,

викликає естетичну насолоду.

Естетичне можна поділити на два аспекти:

 Об'єктивне естетичне: властивості предметів і явищ, які роблять їх красивими (симетрія,

гармонія, цілісність, виразність).
 Суб'єктивне естетичне: сприйняття й переживання краси людиною (емоції, почуття,
судження, цінності).

Естетичне має такі характеристики:

 Суб'єктивно-об'єктивний характер: краса залежить від особистих поглядів, але також має
об'єктивні основи.
 Ціннісний характер: краса має цінність для людини, викликає позитивні емоції.
 Історична мінливість: уявлення про красу змінюються з часом, залежно від культури,
епохи, особистих поглядів.
 Універсальність: краса має загальнолюдський характер, здатна об'єднувати людей.

Естетичне проявляється в:

 Природі: краса пейзажів, заходів сонця, гір, тварин.

 Мистецтві: краса картин, скульптур, музики, літератури.
 Людській діяльності: краса вчинків, думок, почуттів.
 Повсякденному житті: краса одягу, інтер'єру, предметів побуту.
3. Прекрасне в житті та мистецтві

Прекрасне визначається як вища естетична цінність, що викликає почуття радості, захоплення,

гармонії.

Прекрасною може бути людина, природа, будь-яка річ, прекрасним може бути і твір мистецтва. І.
Франко писав, "що для поета, для артиста нема нічого гарного ані бридкого, прикрого ані
приємного, доброго ані злого... Все доступно для його творчості... Не в тім, які речі, явища, ідеї
бере поет чи артист як матеріал для свого твору, а в тім, як він використає і представить їх, яке
враження він викличе при їх помочі в нашій душі, в тім однім лежить секрет артистичної краси.
Грецькі фавни і сатири можуть собі бути, які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в
скульптурі. Терзіт і Калібан погані, брудні і безхарактерні, а проте ми говоримо: ах, як же чудово
змальовані ті постаті! Гоголівські фігури, такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов,
Плюшкін і т. ін., певно, не взірці ані фізичної, ані моральної краси, а проте вони безсмертно гарні
артистичною красою".

Теоретики мистецтва давно займаються проблемою прекрасного. Теорія прекрасного має свою
історію. Давньогрецький філософ Платон у діалозі "Папій Більший" подає розмову Сократа із
софістом Гіппієм. На питання Сократа "Що таке прекрасне?" Гіппій відповідає, що прекрасною
може бути дівчина, горщик і кобилиця. Сократ не погоджується з такою думкою і згадує Геракліта,
який сказав, що найкраща мавпа потворна в порівнянні з людиною.

М. Чернишсвський слушно зауважує, "що предмет повинен бути чудовий у своєму роді для того,
щоб називатися прекрасним". Наприклад, ліс може бути прекрасний, але тільки "високий, прямий,
густий, одним словом, чудовий ліс; корчуватий, жалюгідний, низенький, рідкий ліс, не може бути
прекрасний. На думку Іммануїла Канта, прекрасне те, що пов'язане з нашою волею, те, що ми
надаємо життю своєю діяльністю, "краса є форма досконалості предмета, оскільки вона
сприймається без уявлення мети". Краса зумовлена тільки формою, а не змістом. Особливу увагу
Кант приділяв естетичному судженню, яке базується на грі розуму, силі уяви і має суб'єктивний
характер. Кант вважав, що прекрасне не можна пояснити логічно і, отже, науки про прекрасне
нема, є тільки критика прекрасного.
Прекрасне має об'єктивно-суб'єктивний характер. Там, де немає людини, нема і поняття про
прекрасне. Австрійський філософ Р. Фішер писав, що краса є предметом для нас і станом нашого
суб'єкта, вона стан і наша дія.

4. Трагічне в житті на мистецтві

Трагічне описується як невідворотна й нерозв'язна життєва або художня ситуація, що викликає

почуття співпереживання, катарсису. Джерела трагічного в житті:

 Смерть близьких: Це одне з найсильніших джерел трагічного. Втрата коханої людини,

друга, дитини може стати невимовним горем, яке важко пережити.
 Стихійні лиха: Землетруси, повені, цунамі, урагани - все це може призвести до людських
жертв, руйнувань, страждань.
 Війни: Війна - це жахлива трагедія, яка несе смерть, каліцтва, розруху, розлучення.
 Невідворотні хвороби: Важкі, невиліковні хвороби також можуть стати джерелом
трагічного досвіду.
 Соціальні проблеми: Нерівність, бідність, несправедливість, жорстокість - все це може
призвести до трагічних подій.

Джерела трагічного в мистецтві:

 Зображення конфлікту особистості й долі: Трагічний герой стає жертвою неминущих

обставин, долі, фатуму.
 Зображення конфлікту особистості й суспільства: Герой бореться проти несправедливих
законів, соціальних норм, устоїв.
 Зображення трагічної любові: Неможливість бути разом, розлука, смерть коханої людини -
все це може стати джерелом трагічного переживання.
 Зображення катастроф, війн, стихійних лих: Мистецтво може відображати жахливі події,
які несуть смерть і страждання.

Трагічне в мистецтві -- не просто загибель і страждання, а крах ідей, надій, ідеалів, субстанційно
важливого для особистості, втрата, що не підлягає відшкодуванню і, водночас, утвердження того,
що неперехідне і вічне. Тому трагічні персонажі -- піднесені і героїчні, як взірці сили духу і
відданості своїй справі, яка має суспільну значимість і слугує утвердженню гуманізму і свободи.

5. Комічне в житті та мистецтві

Комічне – реальність. Ідеалісти заперечують об'єктивну основу комічного. От так, наприклад,
німецький письменник і естетик Жан Поль розглядає природу комізму на матеріалі одного з
епізодів «Дон–Кіхота» Сервантеса. Коли Санчо Панса висить всю ніч у повітрі над дрібною
канавою, вважаючи, що під ним стоїть прірва, то при даному припущенні його дії цілком зрозумілі.
Він був би дурнем, зважившись зітрибнути і розбитися. Чому ж ми сміємося? Суть комічного для
Жана Поля в «підстановці»: «Ми позичаємо його (Санчо Панса) прагненню наше розуміння
справи і погляд на речі і витягаємо з такого протиріччя нескінченну незгідність…комічне…завжди
живе не в об'єкті сміху, а в суб'єкті». (Жан Поль. «Дошкільна естетика». Гамбург, 1804, стор. 104).

Однак, в епізоді із Санчо Панса справа не в тому, що ми підставляємо під чуже прагнення
протилежне розуміння обставин. Комічне закладене в самому об'єкті. Комічний сам Санчо Панса,
тому що при усій тверезості мислення він виявився боязкуватий і не зміг розібратися в реальній
обстановці. Ці якості протилежні ідеалу, і тому, природно, вони служать об'єктом осміяння.

Людське суспільство – щире царство комедії, так само як і трагедії. Людина – єдина істота, що
може і сміятися, і викликати сміх, чи, точніше, людський, суспільний зміст є у всіх об'єктах
комедійного сміху. Інколи дослідники помилково шукають джерело комізму в природних
особливостях явищ природи: у примхливості хмар, гір, мінералів (наприклад, сталактитів), у
незвичайності вигляді і поведінці мавп, ведмедів, лис, у дивному виді кактусів. Комічне –
прекрасна сестра смішного, що породжує соціально значимий, одухотворений естетичними
ідеалами, світлий, високий сміх, що заперечує одні людські якості і суспільні явища і
стверджуючий інші. У залежності від обставин явище може чи бути смішно, чи комічно. Коли в
людини зненацька падають штани, що оточують можуть розсміятися. Однак тут немає щирого
комізму. Але от у короткометражному угорському фільмі «Помста шлюбу» зображений
недбайливий працівник пошивної майстерні, що надяг штани власного виробництва. Коли падають
штани з цього винуватця власних халеп, сміх знаходить комедійний характер.

Комізм соціальний своєю об'єктивною (особливості предмета) і своєї суб'єктивною (характер

сприйняття) стороною. Сприйняття комічного завжди соціальне обумовлено. Те, що смішне
одному, іншому може представлятися сумним. Історичне, національне, класове і загальнолюдське
знаходяться в комічному в складній діалектичній єдності.

Прояви комічного в житті:

 Анекдоти: Короткі кумедні розповіді, які зазвичай мають несподіваний фінал.

 Кумедні випадки: Цікаві й смішні ситуації, які трапляються в житті.
 Гумористичні розповіді: Твори, які мають на меті розсмішити читача.
 Клоунада: Використання комічних прийомів, міміки, костюмів, трюків.
 Гумор у повсякденному житті: Смішні фрази, жарти, кумедні ситуації, які роблять наше
життя більш позитивним.

Прояви комічного в мистецтві:

 Використання комічних прийомів: Гіпербола, гротеск, контраст, карикатура.

 Викривлення вад суспільства й людських характерів: Сатира, сарказм, іронія.
 Комічні жанри: Комедія, фарс, водевіль, сатирична повість, гумореска.

Різні види комічного:

 Гумор: Доброзичливий сміх, який не має на меті образити.

 Іронія: Тонке глузування, натяк на недоліки.
 Сатира: Гостре викриття вад суспільства й людських характерів.
  Гротеск: Комічне перебільшення, доведення до абсурду.
6. Естетичний ідеал

Естетичний ідеал – це уявлення про досконалість у сфері краси, гармонії, витонченості. Це те, що
люди прагнуть втілити в житті, мистецтві, людській поведінці.

Характерні риси:

 Динамічність: Ідеал не є статичним, він змінюється з часом, залежно від культурних,

історичних, соціальних умов.
 Суб'єктивність: Ідеал має як об'єктивні, так і суб'єктивні аспекти. Він ґрунтується на
загальнолюдських уявленнях про красу, але також включає особисті цінності та
переконання.
 Універсальність: Ідеал має загальнолюдський характер, але може мати й специфічні
особливості в різних культурах.

Функції естетичного ідеалу:

 Нормативна: Ідеал слугує зразком для наслідування, орієнтиром для творчості та

самовдосконалення.
 Регулятивна: Ідеал впливає на естетичні оцінки людей, формує їхні смаки та уподобання.
 Виховна: Ідеал сприяє розвитку естетичної культури особистості, формує почуття
прекрасного.

Види естетичного ідеалу:

 В житті: Це уявлення про досконалу людину, її зовнішність, внутрішні якості, поведінку.

 В мистецтві: Це уявлення про досконалий твір мистецтва, його форму, зміст, стиль.
 В етиці: Це уявлення про досконалу моральну поведінку, про добро і зло.

Приклади естетичного ідеалу:

 В античності: Ідеалом краси вважалася гармонійна, пропорційна статура, досконалі риси

обличчя.
 В епоху Відродження: Ідеалом краси вважалася людина, яка поєднує в собі фізичну
досконалість, високий інтелект, духовну шляхетність.
 В романтизмі: Ідеалом краси вважалася людина, яка відчуває глибокі почуття, прагне до
свободи, самовираження.

Сучасний естетичний ідеал:

Сучасний естетичний ідеал не має чіткої й однозначної характеристики. Він плюралістичний,

тобто допускає різноманіття форм краси, стилів, цінностей.

Важливими складовими сучасного естетичного ідеалу є:

 Індивідуальність: Цінність кожної особистості, її неповторність.

 Внутрішній світ: Багатство духовного світу, інтелект, креативність.
 Зовнішня краса: Здоров'я, гармонія тіла, доглянутість.
 Екологічна свідомість: Турбота про природу, відповідальне ставлення до довкілля.
 Соціальна активність: Прагнення до справедливості, миру, гуманізму.

Важливо:
Естетичний ідеал не є статичною догмою. Він постійно розвивається, збагачується новими
цінностями й знаннями.

Розуміння естетичного ідеалу допомагає нам краще зрозуміти красу, формувати власні естетичні
цінності, творити прекрасне в житті й мистецтві.