Національна музична академія ім. П.І.

Чайковського

Есе-реферат
З предмету: «Мистецтво як естетичний феномен»
На тему:
«Реципієнт у сучасній музичній культурі України»

Магістр 1го курсу

Вокального факультету
(Камерного відділу)
Георгій Дербас-Ріхтер

Київ 2020
Реципієнт — людина, що сприймає візуальну інформацію, інтерпретує її та
складає власне враження про неї, з можливістю усвідомленої передачі такої
інформації іншому реципієнту.Реципієнт дивиться очима художника
(композитора) на по-новому відкритий перед ним знайомий і водночас
незнайомий дивовижний світ. Але для того щоб це відбулося, мають бути не
заклинання чи якісь прописні доводи – митець ніби відходить убік,
залишаючись поза власним творінням, зводячи його віч-на-віч з тим, кому
належить сприймати і оцінювати, вживаючись в саме мистецтво – це
своєрідний процес його другого народження.

Приходять нові і нові покоління і щоразу по-новому вдивляються в залишений,

у щасливому випадку можливо на цілі віки, космос гармонії, вибудованої
людським генієм. Проте це не є пасивним спогляданням. За будь-яких обставин
несхожості реципієнта-споживача і художника-деміурга також має бути
сильною глибинна внутрішня іскра кожного в осмисленні і сприйнятті
«близьких серцю інтимних речей» (Д. Бернал).
Є ще один важливий бік взаємозв'язку твору мистецтва і реципієнта – це
зумовленість процесу, породжувана ставленням і з'єднуючою активністю
адресата. Чи не найвизначальнішу роль повинні відігравати саме ці здібності,
завдяки яким повертається до життя художнє полотно, музичний твір, поетичне
слово в своїй цілісності?

Органічна єдність усіх тих елементів, що становлять мистецький образ,

потребує не лише первинної першооснови із смисловою домінантою та
інтегруючим центром, а й своєрідного повторення, причому в кожному
окремому випадку немовби народження знову й знову порядку і гармонії. Якщо
прийняти «ідею відношень» (термін Д. Дідро) як основу прекрасного, то це
буде означати постійну працю уяви і творчого доповнення у сприйнятті
з'єднуючих відношень. Наша психіка здатна до глибоко прихованої у
підсвідомості систематизації знань і естетичних вражень.

Сприйняття – це і є творення художньо цілого. Але ні в якому разі не пасивна

фіксація. Не можна не погодитися з міркуваннями відомого естетика-
структураліста Яна Мукаржовського щодо творчої ініціативи у сприйманні
мистецтва. Він водночас уточнював, що усвідомлення смислової єдності,
досягнутої у сприйнятті. більшою чи меншою мірою зумовлене внутрішньою
організацією твору, проте воно не зводиться до враження, а носить характер
зусилля, внаслідок чого встановлюється відношення між окремими елементами
сприйманого твору.
Уміння сприймати, культура цього процесу потребують значної підготовки і є
невід'ємною частиною всього художнього життя в суспільстві. Сприймання
мистецтва передбачає включення розвинених здібностей і талановитість
реципієнта. В цьому й полягає його співтворчість з митцем, процес якої
ґрунтується на осмисленні і естетичному переживанні образу, заданого
творцем; реципієнт має відтворити і завершити цілісність художньої реальності
з допомогою уяви. Без цього мистецький твір (поезія, музика, живопис чи
театральна дія) залишаться «річчю в собі». Тут і справді потрібна
талановитість, як і при первинному творенні.
Сприйняття мистецтва формується усім життям людини і загальним набутком
культури суспільства. Вся історія свідчень сприйняття мистецтва доводить,
наскільки важливим за будь-яких умов залишається включення інтелекту,
попередніх знань, ставлення до мистецтва взагалі і міра вимогливості до
власного сумління у знанні надбань світової художньої творчості.

Спектр ідей і асоціацій в художньому сприйнятті досить розгалужений. З

кожним новим проникненням у думку і зміст твору, в його емоційну логіку
породжується своєрідна ланцюгова реакція бачення художніх картин світу і
внутрішнього стану. В сприйнятті мистецтва своєрідно діє закон доповнення,
який можна пояснити, звернувшись до трактату Готгольда Ефраїма Лессінга:
«Але плідне лише те,– говориться в його «Лаокооні»,– що залишає вільне поле
уяві. Чим більше ми дивимося, тим більше думка наша повинна мати
можливість додати до побаченого, а чим сильніше працює думка, тим більше
повинна збуджуватися наша уява» 34. Композитор, художник чи письменник
спрямовує і дає початок життя музичній фразі, слову, зображенню. В
подальшому значною мірою багато що буде залежати
від самого прочитання і творчого репродукування
тих, кому адресувалися ці твори. Між намірами
митця і сприйняттям може виявитись значна
дистанція.

Сприйняття мистецтва – складний феномен

естетичних здібностей кожного, що потребує
найуважнішого ставлення до нього, постійного і
копіткого плекання. Адже може трапитися – і, на
жаль, таке буває нерідко, що і під тиском грубого
меркантилізму і втрати нахилу до спілкування з
мистецтвом відбувається запустіння дарованого
людині самою ж природою прагнення до прекрасної гармонії мистецтва.
Водночас не менш важливо відзначити, наскільки саме ж мистецтво стає
здатним спрямувати у потрібному руслі його сприйняття.
В художньому творі як об'єктивно притаманна йому властивість змодельована
вся послідовність логіки його сприйняття: через композиційні центри,
кольорові та смислові акценти, через боротьбу й узгодження в ідеї та формі – в
протистоянні аморфності, хаосу і розпаду. Звичайно, існує ідеальна й
недосяжна вершина збігу того, до чого прагнув митець і наскільки йому
вдалося у творі виразити своє прагнення, донести його до публіки.
Сприйняття будь-якого значного твору в усіх видах мистецтва не може
зводитися до словесного переказу його змісту, оскільки за цим неодмінно
критиметься спрощення, про що неодноразово засвідчували самі ж митці. В
кращому разі неминучим буде інтерпретаційне бачення твору та різні рівні
тлумачення його, акценти і кінцеві умоглядні висновки – автором,
спеціалістом-мистецтвознавцем і звичайним реципієнтом. Але є та певна міра
недосяжності для «систематичного аналізу», яка на відміну від усіх інших
способів пізнання залишається прерогативою і окрасою саме мистецтва. Ця
властивість вносить чимало непорозумінь, різночитань і навіть крайнього
суб'єктивізму чи тенденційності.
Тут можна назвати кілька причин, серед яких особливо виділяється
неможливість втиснути увесь спектр образних, емоційних, асоціативних
вражень в суворо логічний конструкт і заданість сенсу. У справжньому
художньому творі, в якому поєднані конкретність і некінечність, завжди
залишається місце для об'ємності і перспективи сприйняття. За одним порогом
осягнутого видніється інший – і ні в якому разі не останній, що раптом
припинив би розгортання процесу враження реципієнта одразу ж після
безпосереднього сприйняття. Воно стає осягненням прозріння в думках і
почуттях, стає ясністю і водночас незбагненністю переживань.
Магія мистецтва, замінена «магією» тоталітарного авторитету, через якийсь час
виявляє свою повну неспроможність, статику, де немає руху, філософічної
глибини і мудрості, психологізму. У свою чергу, якщо перед нами справді
значний твір мистецтва, то сприйняття його пов'язується не лише з почуттям
естетичного піднесення духу, а й з напруженням в зібраності особистісних
знань, емоційної пам'яті, з читанням мовою образів і смислу. Справжнє велике
мистецтво включає реципієнта в стихію протистояння і естетичної напруги, які
розряджаються у своєрідному катарсисі. На цю властивість звертав увагу Л.
Виготський у відомій праці «Психологія мистецтва». Зняти протистояння – в
цьому полягає вся суть мистецтва. Гармонія знімає хаос випадкового. В
симпатії і співпереживанні – катарсистичне зняття страждання. В ідеальному –
зняття протистояння реальним стихіям. У цьому відношенні однаково важливі і
гармонійне, і трагічне, і комічне досягнення художньої мети.

Художній образ сприйняття є «одиницею», концентрує в собі всі основні

властивості відносини особистості до мистецтва: в ній є так звані диспозиційні
компоненти: емоційність, активність і адекватність ставлення; «ядро», що
включає «складові» художнього образу, і критерії оцінювання мистецького
об'єкту: естетичні, емоційно-естетичні та просто емоційні.
В естетиці склалися три типи трактування художнього сприйняття.
    Перший тип запропонований класичної естетикою: твір одно самому собі,
його онтологічний статус незмінний, художнє сприйняття більш-менш точно
відтворює укладений в творі незмінний зміст, осягає раз і назавжди даний
зміст.
     Другий тип запропонований сучасної рецептивної естетикою: твір не
дорівнює собі, він історично рухомий, його сенс по-різному розкривається в
залежності від характеру діалогу тексту з історично мінливим типом читача.
Сприйняття реципієнта має історичну, групову, індивідуальну, індивідуально-
вікову і ситуаційну обумовленість. Семантика і сама онтологія художнього
твору стають історичними. Однак мінливість змісту твору загрожує перерости в
твердження "всяке сприйняття вірно", що відкриває дорогу сваволі в
прочитанні твору.
     Третій тип рішення, запропонований мною, виходить з концепції
рецептивної естетики, але підкреслює кордону варіативності змісту твору. Так,
твір не дорівнює собі, його сенс історично мінливий завдяки "діалогу" тексту і
читача. Так, мінливість змісту твору визначається історичним, груповим і
індивідуальним досвідом читача. Однак не всяке прочитання тексту
автентично. У тексті міститься стійка програма ціннісних орієнтацій і сенсу. Ця
програма при широкій варіативності її засвоєння інваріантна і забезпечує
рухоме, але не релятивне, що не довільне прочитання сенсу, мінливий залежно
від типу реципієнта, але залишається в стійких рамках, заданих самим твором.
Віяло трактувань твору має кордону розгортання і єдину вісь - "програму",
закладену в художньому тексті. Пропонована концепція об'єднує класичну і
рецептивної естетичну точки зору на художнє сприйняття і стверджує
діалектику мінливості і стійкості, варіативності і незмінності, відкритості і
закритості художнього твору, відкидає абсолютизацію як його мінливості, так і
стійкості.

Сучасне українське мистецтво у своїй ширині й глибині репрезентоване

багатьома мистецькими гуртами. Ці гурти,
хоч ідуть різними мистецькими шляхами,
прямують до одної мети: прагнуть знайти
пластичний вислів українського мистецтва,
поглибити його формальні цінності і внести
їх у скарбницю світового мистецтва.

   Сучасне українське мистецтво нерозривно

звязане з західно — європейським
мистецтвом шляхами свого розвитку і
метою своєї рації. Українське мистецтво
через політичне положення українського народу дещо запізнилося в своїм
річевім розвитку в часах поневолення царатом, одначе тепер, швидкими
кроками, воно надробило все те, що потрібне було для його дальшої еволюції.

   Уже імпресіонізм в Україні дав могутнє підложжа під сучасне українське

мистецтво і його практика видвигнула низку блискучих майстрів як Бурачека,
Васильківського, Іжакевича, Дяченка, Замирайла, Жука,Красицького, В.
Кричевського, Ф. Кричевського, Левченка, Кульчицьку, Мурашка, Маневича,
Новаківського, Пимоненка, Сосенка,Самокишу, Холодного, Труша, Шульгу,
Яремича і багатьох інших, їх діяльність у малярській практиці і у пропаганді
українського мистецтва виставками, статтями про українське мистецтво, пе-
дагогічною роботою — поклала основи під сучасну працю наших митців.

Музичне мистецтво розвивається не менш активно в порівнянні з іншими

видами творчої діяльності і культури.
Можна простежити чітку еволюцію від класичних жанрів виконання до
складних важких композицій в напрямку рок, поп-культур, реп та інших.
Сьогодні музичний світ настільки різноманітний, що кожен може вибрати для
себе найбільш підходящий йому напрямок і слухати музичні групи, які
виконують хіти в певних жанрах. Сучасна музика часто передбачає і змішання

кількох музичних напрямків, наприклад, рок і поп, реп і поп і т.п., що часто
дозволяє створити цікавий трек, який швидко стає популярним серед молодих
меломанів.

Опера-антіутопія GAZ - це опера американской режисерки Вірляні Ткач та

українських композиторів Романа Грігоріва та Іллі Разумейко, Створена у 2018-
2019 году СПІВПРАЦІ з артистами NOVA OPERA та Yara Arts Group
Історія створення
Влітку 2018 року американська режисерка та дослідниця творчості Леся
Курбаса Вірляна Ткач звернулась до композиторів Романа Григоріва та Іллі
Разумейка із пропозицією створити перформанс на основі легендарної
постановки Леся Курбаса «ГАЗ», створеної за драмою «Gas» німецького
драматурга Георга Кайзера. Результатом роботи стала опера-перформанс ГАЗ,
презентована у Мистецькому арсеналі 11 листопада 2018 року в рамках
виставки "Курбас. Нові світи."

Після цього творча грапи почала роботу над повноформатною оперою-

антутопією GAZ. Інтенсивні репетиції із артистами NOVA OPERA та
австрйським хорегорафом Сімоном Майєром відбулися в травні-червні 2019
року. Світова прем'єра опери відбулась 11 червня 2019 року в Національному
театрі ім. І. Франка в Києві

Перформанс та декорації
Центральним елементом опери є препароване піаніно, яке у фіналі опери у
вигляді пост-флюксус перформансу піддається повній деструкції за допомогою
кувалди та молотків. в 2018-2019 році артисти NOVA OPERA деконструювали
таким чином шість інструметів (два в Києві, один у Відні і три в Нью-Йорку).

Важливий елемент декорації опери, це світлові кола, інсталяція, яка була

створена режисеркою Вірляною Ткач та художниками Вальдемартом Клюзко та
Євгеном Копйовим як історична копія роботи художника Вадима Меллера до
мюзіклу Леся Курбаса "Алло на хвилі 477".