Змістовий модуль І.

Теоретичні основи образотворчого мистецтва та

методики образотворчої діяльності дітей дошкільного віку.

ЛЕКЦІЯ 1-2.
Тема: Образотворче мистецтво – специфічна форма відображення
дійсності, його види і жанри.

План.
1. Мистецтво – форма суспільної свідомості, спосіб відображення життя, його
функції в суспільстві.
2. Специфіка образотворчого мистецтва.
3. Живопис , його види і жанри.
4. Графіка, її зображувальні засоби, види графіки.
5. Скульптура, її своєрідність, види скульптури.
6. Архітектура, її своєрідність, виразні засоби.
7. Народне декоративно-прикладне мистецтво, його види і особливості.
Література
1.Сухорукова Г.В. Образотворче мистецтво з методикою викладання в
дошкільному навчальному закладі. Підручник / Г.В.Сухорукова, О.О.Дронова,
Н.М.Голота, Л.А.Янцур; за заг. ред. Г.В.Сухорукової. – 3-тє вид., переробл. –
К.: Видавничий Дім “Слово”, 2014. – ст.10-98.
1. Мистецтво – форма суспільної свідомості, спосіб відображення
життя, його функції в суспільстві.
Мистецтво займає особливе місце сере інших естетичних цінностей і
відіграє величезну роль в житті суспільства. До естетичних цінностей,
існуючих в суспільстві, відносяться: продукти матеріального виробництва, в
тому числі декоративно-прикладної творчості, краса людини, явища природи, а
також мистецтво як сукупність художніх цінностей. Мистецтво сприймається
людьми у вигляді величезної кількості художніх творів, створених
живописцями, скульпторами, письменниками, музикантами – всіма
художниками в різні періоди історичного розвитку суспільства. Але якщо краса
створених людиною речей, самих людей і явищ природи з часом зникає, то
мистецтво відносно стійкіше – художні твори зберігаються суспільством, а
тому сприймаються людьми, впливають на них. Місце мистецтва серед інших
естетичних цінностей визначається тим, що воно несе в собі відображення як
існуючих, так і давно зниклих речей, явищ природи і людей, зберігає їх образи
для нового суспільства.
Словник з естетики розкриває мистецтво як творчу діяльність, у процесі
якої створюють конкретно-чуттєві образи, які відображають дійсність і
втілюють естетичне ставлення до неї людини.
В античній естетиці мистецтво розуміли як пізнання, що відбувається через
наслідування природи, її гармонії. Античні мислителі ототожнювали мистецтво
з ремеслом і наукою.
В естетиці Стародавнього світу започатковано ідею про наявність
прекрасного у предметі та способах його зображення в мистецтваі, а в
Середньовіччі мистецтво тлумачили з позицій системи релігійних уявлень і
визначали як Боже натхнення.
Доба Відродження відкрила в мистецтві гармонійну єдність пізнання і
творчості. Мистецтво визнавалося “віком у світ” для пізнання дійсності;
творчою діяльністю, яка є дзеркалом життя; способом ствердження людини,
пов’язаного з пізнанням її сутності.
У період класицизму мистецтво визнається продуктом смаку, уяви і
розуму. У добу Просвітництва стверджується перетворювальна сила мистецтва.
Воно покликане виховувати доброчинність, виправляти й ушляхетнювати
норов. Саме доба Просвітництва стала джерелом педагогічної думки щодо
погляду на мистецтво як чинник розвитку особистості.
У німецькій естетиці XVII- початку XIX ст. мистецтво тлумачилося як
явище творчої активності людини, як гра.
Революційно-демократична естетика (В.Бєлінський, О.Герцен,
М.Добролюбов, М.Чернишевський) пов’язали категорії пізнання, творчості з
реалізмом та революційно-демократичними завданнями мистецтва.
У цей історичний період з’являються нові тенденції в мистецтві:
імпресіонізм, модернізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм, екзистенціалізм.
Представники зазначених напрямів відкидали пізнавальне значення мистецтва,
трактуючи творчість як самоствердження художника, його світовідчувань,
думок, почуттів через форму, лінію, пластику, колір, звук.
На сучасному етапі розвитку естетики поняття мистецтва продовжує
розвиватись і збагачуватись. Мистецтво можна розуміти і як естетичне
відображення світу. Його призначення полягає у розвитку культури почуттів,
емоцій і ціннісних орієнтацій, естетичної, моральної, духовної культури, яка
зумовлює творчу активність людини. Новий погляд на мистецтво полягає в
тому, що воно розглядається як діалог художника і глядача, як їхня гармонійна
єдність.
Мистецтво виконує в соціумі різні функції.
1. Суспільно-перетворювальна функція. Мистецтво залучає людей у
спрямовану діяльність. Мистецтво є дією, творінням художнього світу,
перетворенням реального світу відповідно до ідеалів художника.
2. Гедоністична функція. Мистецтво дає людям розвагу, насолоду. Воно є
важливим засобом культурного відпочинку.
3. Естетична функція. Мистецтво несе в собі образи інших естетичних
цінностей і саме являється естетичною цінністю.
4. Інформаційна і комунікативна функції. Мистецтво є знаковою
системою, що містить інформацію, специфічний канал зв’язку. Воно
розширює соціальний досвід людей – їх взаємодію з іншими людьми,
природою і суспільством. Через мистецтво людина залучається до
історичної практики суспільства, спілкується з природою і людьми різних
країн, епох і народів.
5. Пізнавально-евристична функція. Мистецтво виступає як знання і
просвіта, воно опановує багатство предметно-чуттєвого світу, розкриває
 його естетичне різноманіття, відкриває нове у відомому, у звичайному –
незвичайне. Евристичний ефект мистецтва безпосередньо пов'язаний із
соціальною активністю людини, орієнтованою на наближення в
діяльності до певного естетичного ідеалу.
6. Виховна функція. Мистецтво виступає як важливий засіб виховання,
воно комплексно впливає на людину і формує цілісну особистість.
7. Сугестивна функція. Мистецтво виступає як сугестія, вплив на
підсвідомість, навіювання інших думок і почуттів. Сприймання твору
мистецтва зачаровує і причаровує людину. Сугестивна функція в
напружені періоди історії відіграє велику, навіть провідну роль у
загальній системі функцій мистецтва. Її можна розуміти як близьку до
виховної, але вона не збігається з нею.
8. Компенсаторна функція. Розширює соціальну практику людини,
мистецтво дає їй можливість пережити непрожите, компенсує нестачу
різних переживань (таких, наприклад, як щастя, любов чи горе,
страждання), які потрібні їй як важливі стимули життя і можуть
виникнути під впливом нових обставин.
9. Аксиологічна функція. Спілкування з мистецтвом формує у людини
здатність дати вірну оцінку різних явищ суспільства, моральної
поведінки, політичних подій і т.п. і на цій основі виробити ціннісну
орієнтацію в житті.
10. Соціально-престижна функція. Розкриває зв'язок мистецтва і соціуму,
символізує зв'язок процесів пізнання, ціннісних орієнтацій, творчості,
духовного становлення. Інтерес до мистецтва, знання його є важливим
показником духовної культури людини, а володіння художніми творами
являється фактором престижу і комфорту. Тому спілкування з
мистецтвом і його колекціонування стає модою, соціальною поведінкою
людей.
11.Оздоровча, медична функція. Мистецтво сприяє заспокоєнню людей,
зняттю психічної напруги, допомагає перебороти негативні стреси, стає
одним із джерел здоров’я людини. Мистецтво здавна використовується
медициною (особливо музика) в профілактиці і лікуванні психічних
хвороб.
12. Прогностична функція готує людину до зустрічі з майбутнім – з новим
суспільством, новими відкриттями в науці і техніці, новими видами
діяльності і новими людьми.
13. Регулятивна функція. Регулює поведінку людей, їх відношення один
до одного. Мистецтво впливає на засвоєння людиною норм поведінки в
суспільстві.
Завдяки поліфункціональності та цілісності мистецтво досягає різних
структур особистості (сприймання, мислення, емоції та ін.), створює ефект
впливу і додавання новоутворень, які представляють гармонійно-цілісну
єдність: творчість – духовність – естетична культура - освіченість.
2. Специфіка образотворчого мистецтва.
З образотворчим мистецтвом ви постійно зустрічаєтесь в повсякденному
житті. Слід відмітити, що це дуже багатогранне мистецтво, яке вбирає в себе
різноманітні твори, які відрізняються один від одного по своєму вигляду,
матеріалу і характеру втілення.
Мова мистецтва дуже складна. Зустрічаючись в повсякденному житті з
багатьма творами образотворчого мистецтва, ви інколи не задумуєтеся над їх
своєрідністю.
Як ви вважаєте, що ж дозволяє нам об’єднати настільки різні твори в
один вид мистецтва?
До образотворчого мистецтва відносяться такі види мистецтва, які
створюють на площині чи в просторі наочне дотикове зображення оточуючого
світу, яке сприймається зором. До образотворчого мистецтва відносяться також
художньо виконані предмети, які прикрашають побут людини.
Названі ознаки відрізняють образотворче мистецтво від музики,
художньої літератури, театру, кіно і інших мистецтв, характеризують його як
особливий вид мистецтва.
Проте образотворче мистецтво має і своє ділення на види: це живопис,
графіка, скульптура, архітектура і народне декоративно-прикладне мистецтво.
А в останні роки став чітко виділятися ще один вид образотворчого мистецтва -
художнє конструювання. Всі ці види образотворчого мистецтва мають свою,
лише їм властиву специфіку.
Живопис і графіка створюють художнє зображення предметного світу на
площинні: живопис - за допомогою кольору, а графіка - однотонним малюнком.
Твори живопису виконуються на полотні (іноді на дерев’яній дошці)
олійними фарбами. Твори графіки виконуються на папері чи на картоні
олівцем, тушшю чи спеціальними фарбами - пастеллю, сангіною, аквареллю,
гуашшю.
Графічні твори можуть також являти собою відбиток з дерев’яної дошки,
пластини - з металу, лінолеуму ( гравюра), чи бути відтиском з каменю, на
якому вирізаний малюнок ( літографія).
Скульптура, на відміну від живопису і графіки, об’ємна і виконується з
твердих матеріалів ( дерево, камінь, метал, цемент, залізобетон), але і
скульптура також відтворює - тільки вже не на площині, а в просторі - те, що
можна сприймати зором, відчути дотиком. Ця особливість відноситься і до всіх
інших видів образотворчого мистецтва.
Те, що образотворче мистецтво відтворює зором сприймаючи світ,
визначає багато його естетичних особливостей. Воно може передавати відчуття
живої дійсності, і не тільки відтворити зовнішню подібність, а розкрити смисл
зображеного: характер, внутрішню суть людини, неповториму красу природи.
Образотворче мистецтво називають ще зорово - просторовим, так як воно
відтворює явища життя не тільки на площині, але і в просторі, і пластичним,
тому що в основі його лежать дотиковість і об’ємність.
Особливе місце в образотворчому мистецтві займає декоративно-
прикладне мистецтво. Як і інші види образотворчого мистецтва, воно
просторово і, як всі види цього мистецтва, сприймається зором і дотиком. Але
якщо живопис, скульптура і графіка відтворюють життя, зберігаючи облік
зображеного, то твори декоративно-прикладного мистецтва не зберігають і
безпосередньо не зображують цей облік. Твори цього мистецтва задовольняють
практичні і естетичні потреби людей, обслуговуючи їх, і не тільки відтворюють
життя, але й створюють його, стаючи невід ємною частиною життя і побуту
людини.
3.Живопис, його види, жанри.
Живопис, за вдалою заміткою художника К.Юона – живопис – це « живе
письмо», або “письмо про живе”. Словами “живе письмо” художник говорить
про засоби живопису, а словами “письмо про живе” – про предмет живопису.
Живопис користується такими образотворчими засобами, як лінія,
колір, світлотінь, повітряна і лінійна перспектива. Ці образотворчі засоби
дозволяють створити на площині ілюзію тримірності, вірно передати відчуття
об’ємності предметів оточуючого нас світу.
Твори живопису за своїм призначенням діляться на станкові і
монументальні, декоративні, декораційно-оформительські, мініатюрні.
Монументальними називаються твори зв’язані з архітектурою, але які
мають самостійний суспільно-значимий зміст. Монументальні твори
використовуються для того, щоб підкреслити призначення будинку, його
національну своєрідність, надати йому індивідуальний облік, прикрасити.
Монументальний живопис розкриває і конкретизує архітектурний образ,
підвищує його виразність і емоціональність. Монументальний живопис
ділиться на декілька видів в залежності від техніки виконання:
1. Розпис. Це твір живопису, виконаний безпосередньо на поверхні стіни,
стелі чи стовпі, чи на спеціальному полотні, яке пізніше закріплюється на стіні
чи стелі.
2. Розпис, зроблений на стіні по мокрій штукатурці, називається фрескою.
Техніка фрески дуже міцна, і нею користувались багато майстрів. На весь світ
славляться своєю красою новгородські фрески. Кольоровими фресками
розписаний Благовєщенський собор в Московському Кремлі, автори цих
прекрасних творів монументального мистецтва - відомі майстри минулого
Андрій Рубльов і Феофан Грек.
3. Монументальний розпис, виконано на полотні, яке пізніше закріплюється
на призначеному для нього місці, називається панно. Значними творами цього
виду монументального живопису являється панно Казанського вокзалу в
Москві, виконане в 1930-і роки групою художників під керівництвом Е.
Лансере. В стародавні часи фресками і іншими видами монументального
мистецтва часто прикрашали церкви і собори.
4. Монументальне мистецтво має різноманітну техніку. Однією з
поширених і часто використовуючих в останній час є техніка мозаїки.
Мозаїка - різновидність монументального живопису, яка використовує
різнокольорові тверді речовини, кольорові камені, емалі, смальти. Мозаїкою
прикрашено багато станцій московського метро ( художники А.Дейнека , Ф.Д.
Корин), Софія Київська.
5. До монументального мистецтва відносяться і картини з кольорового скла
- вітражі.
6. Використовують монументалісти ще одну техніку - зграфіто чи графіко.
Це настінне декоративне зображення, виконане з допомогою металевих
інструментів.
В монументальному живописі користується як площинним, так і
 об’ємним зображенням.
• Станковими називаються твори, які мають самостійне значення, не
зв’язані з архітектурою чи з яким-небуть практичним застосуванням. Назва ця
походить від слова « станок». На станку художник в процесі роботи укріплює
матеріал. Станковий живопис появився в античні часи. Писали на спеціально
підготовлених дошках - ікони.
• Декоративний живопис застосовується для розписування архітектурних
пам’ятників у вигляді орнаментальних зображень, побутових і мисливських
сцен.
Найбільший розвиток цей вид живопису досяг в Росії в 18 ст. під час
царювання Петра І. Призначався для оформлення стін, стель. Пізніше мав місце
для розписів театрів, вокзалів. На відміну від фрески, немає важливого ідейного
змісту. Частіше носить прикрашаючий характер.
Декораційно-оформительський живопис застосовується для
розписування в театральних декораціях, для кіно, для телебачення, для
святкового оформлення вулиць. Носить тимчасовий характер. Особливістю
його є виконання простими засобами і матеріалами, так як призначено для
оформлення лише одного свята, театральної вистави.
Мініатюрний живопис одержав назву від назви фарби з мінія, якою в
давнину розмальовували заголовки букв в рукописних книгах. Пізніше в книгах
стали виконуватись невеликі малюнки. Мініатюра відрізняється маленькими
розмірами і тонкістю виконання. Пізніше стали застосовувати і інші художні
матеріали: масло, гуаш, акварель, емаль.
В Росії великого розвитку досягла в 11 ст. як ілюстрація середньовікових
рукописів. Пізніше одержала подальший розвиток в часи царювання Петра 1
для виготовлення портретів-медальйонів.
З появою фотографії, механічного друку мініатюра не одержала
подальшого розвитку.
В залежності від того, які сторони дійсності відтворюються в творі,
образотворче мистецтво ділиться на ряд жанрів. Найчастіше ділення на жанри
виступає в станковому живописі і графіці.
Жанри станкового, живопису: історичний, побутовий, батальний,
портретний, пейзажний жанр, натюрморт, казково-билинний, міфологічний.
Один з найскладніших жанрів - портрет. В портреті художник не тільки
передає потрібне, але і розкриває суть зображуючої людини, її внутрішній світ,
думки і почуття. Для цього художник-портретист використовує всі засоби
живописної виразності. Наприклад « Дівчинка з персиком» В.А. Серова,
портрет академіка І.П. Павлова, роботи М.В. Несторова і ін.
Різновидність портрета - автопортрет - портрет художника, зробленим
самим.
Натюрморт « мертва натура» - зображення квітів, плодів, овочів, посуду
не може так багато розповісти про життя, як тематична, сюжетна картина.
Проте в натюрморті є свій зміст. Детально проаналізувавши натюрморти
різного часу, ми побачили б, як в них відтворюється риси епохи.
З радянських художників слід відмітити таких майстрів натюрморту, як І.
Машков і П. Кончаловський. У Машкова є серії « Московські хліба», у
П.Кончаловського - “Яблука”, “Чудовий бузок”, тобто натюрморти з квітів і
фруктів.
У творах сюжетного живопису зображуються певні сторони життя.
Виділяються: історичний жанр, побутовий, батальний ( військова тематика).
Побутовий жанр - це зображення подій і сцен повсякденного життя
людини. Складність аналізу даного жанру в тому, що тут легко все звести до
літературного опису і розповіді.
Історичний жанр - це зображення історичних подій минулого чи
сучасного. І.Ю.Рєпін «Запорожці» - показано сцена з життя Запорізької Січі.
Герої картини - народ, славні захисники Батьківщини.
Батальний жанр - це зображення військових епізодів, побуту чи сцен
військового життя. Наприклад, багато картин знаменитого російського
баталіста В.В. Верещагіна присвячені російсько-турецькій війні на Балканах
(1817-1878) за звільнення балканських народів від турецького iгa.
Твори, які відтворюють життя природи - пейзаж. Художники-
пейзажисти не тільки зображують природу, але і передають сприймання
природи людиною. Пейзаж інколи вважається частиною сюжету. Пейзаж
завжди виражає співчуття художника. Так І.І. Левітан « Золота осінь», став
справжнім співцем рідної природи.
4.Графіка, її зображувальні засоби, види графіки.
Графіка (гр.. пишу, малюю)- це будь-які рисунки,(етюди, ескізи, начерки
до живописних творів, самостійні завершені твори), що розмножуються
засобами друку, рисунки-зображення і чисті візерунки. Рисунок літер,
різноманітні штрихи - теж графіка.
Графіка - мистецтво малюнка. Малюнок - основа всіх видів
образотворчого мистецтва.
Види малюнку. Залежно від призначення малюнки поділяються:
художні, навчально-пізнавальні, технічні.
Художній малюнок - основа образотворчого мистецтва, мета якого -
образний і емоційний показ об’єктів та явищ навколишньої дійсності. У ньому
художник передає своє ставлення до зображуваного, підкреслює основне,
характерне, зберігаючи живе сприйняття натури. Навчання художньому
малюнку грунтується на пізнанні законів композиції, лінійної та повітряної
перспектив.
Художні малюнки за виконанням діляться на лінійні і тональні,
оригінальні і друковані, навчальні і творчі.
Лінійний малюнок більш художній та емоційний, якщо його виконати
просторовою лінією різної товщини, насиченості та довжини.
Тональний малюнок виконується не тільки просторовими лініями, а й
світлотінню, яка допомагає показати пластичну форму предмета, його рельєф,
положення в просторі.
Навчальний малюнок - це цілеспрямоване зображення на предметній
площині об’єктів реального світу з метою вивчення правил побудови форми та
зображення. Це малюнки з пам’яті та з уяви.
Науково-пізнавальний малюнок має пояснювальний характер об’єктів
чи явищ навколишнього світу. Він допомагає вивчити зовнішню і внутрішню
будову об’єкта. Такі малюнки зустрічаються в підручниках із природознавства,
ботаніки. Це можуть бути малюнки на класній дошці.
Технічний малюнок передає зовнішній, часто і внутрішній виклад
деталі, вузла, машини. На відміну від художнього перспективного малюнку,
технічний малюнок є умовний. В основі побудови такого малюнка лежать
аксонометричні проекції, вивчають його в курсі креслення.
Основними виразними засобами графіки є лінія, світлотінь, колірна
пляма, а також біле чи кольорове тло основи, по якій виконується або
друкується твір. Не можна сказати, що колір не властивий графіці, що
кольорових відтінків у будь-яких графічних творах обов’язково менше, ніж у
живописних. Графіка дуже подібна до живопису. Є навіть твори, що їх з
певною підставою можна віднести і до живопису і до графіки.
Багатобарвні відтінки, незалежно від того, що вони оздоблюють, чи
мальовані вони фарбами, вишиті чи друковані, принципово подібні до
декоративного живопису і декоративної графіки. Про те, до якого мистецтва
зарахувати акварельні малюнки навіть фахівці не мають єдиної думки.
/ Творчий малюнок може включати такі види: накид - це швидкі малюнки, в
яких олівець чи пензель художника уловлюють те, що йому потім буде
необхідно для роботи над задуманим твором: жести, пози людей, їх одяг,
інтер’єр, пейзажі.
Зарисовка - це більш повне, ніж накид, але зовсім не вичерпуюче
зображення оточуючого світу, яке виконується з натури.
Ескіз - це також накид, але зроблений не з натури. Це накид задуму
художника, його фантазія. Поряд з ескізами художник пише етюди. У них він
працює над окремими частинами майбутньої картини.
Графічні роботи виконуються олівцем, вугіллям, тушшю, пером чи
пензлем, фарбами чи кольоровими олівцями. Основним матеріалом, на якому
виконується твір графіки, є папір.
Всі твори графіки, які виконуються машинним способом називаються
естампи. Французьке слово «естамп» означає друкувати. Цінність естампу
полягає в тому, що з однієї друкарської форми можна зробити багато
відбитків, всі вони будуть оригінальними, бо точно відтворюють все створене
художником.
В сучасній графіці застосовують багато різноманітних технік, але
найпоширеніші з них - ліногравюра, офорт, літографія, ксилографія (гравюра
на дереві).
Ліногравюра. Термін складається з 2 слів. Ліно - лінолеум, гравіювати-
вирізати. Як же створюється ліногравюра? Спочатку виконується малюнок на
папері простим олівцем, потім зображення переноситься на лінолеум за
допомогою копіювального паперу. На лінолеумі зображення має бути в
дзеркальному відбитку. Там, де на ліногравюрі білі лінії, на друкарській формі
робляться поглиблення спеціальними різцями. Потім за допомогою валика на
лінолеум наносять чорну друкарську фарбу. Щоб мати відбиток, до друкарської
форми треба щільно притиснути папір. Художники роблять це на спеціальних
верстатах. У ліногравюрі чистий лінолеум - це темна пляма, а кожний рух різця
художника - світла. Робота ведеться від загального темного силуету, світлом
виділяються деталі, не порушуючи цільність зображення.
 Гравюра по дереві, або ксилографія ( від гр.. «ксилон» - дерево і
«графо» - пишу). Техніка гравюри по дереві має багато спільного з
ліногравюрою, але старіша від неї, гравюри по дереву були відомі вже в 17 ст.
Офорт - це гравюра по металу. Мідну або цинкову пластинку з обох
боків покривають лаком. Малюнок пошкрябують голкою, після чого пластинку
опускають у розчин кислоти. Кислота витравлює метал у місцях, де немає
лаку. Пластинку виймають, знімають лак і поглиблення набивають фарбою.
Відбитки роблять на спеціальних верстатах. Такий спосіб називається глибоким
друком.
Літографія ( гр. «літос» - камінь, і «графо» - пишу). На вапняному камені
художник малює спеціальним олівцем, після чого камінь обробляють хімічною
сумішшю і валиком накочують на нього фарбу.Вона затримується в місцях
малюнка. Друкуються літографії на літографських верстатах. Друкарська
форма в літографії плоска. Ось чому такий спосіб називають плоским друком.
Ліногравюри, ксилографії, офорти і літографії можна створювати
кольоровими. У такому разі для кожного кольору виготовляють окрему
друкарську форму.
До творів графіки відносять станкові твори, ілюстрації, плакати,
листівки, етикетки, поштові марки.
Види графіки ( в залежності від призначення):
• Станкова графіка;
• Книжкова;
• Прикладна;
• Плакатно-монументальна;
• Газетно–журнальна;
• Сатирична.
Станкова графіка. Графічний твір як і станкова картина, може мати
єдине призначення - втілити задум художника. Це станкова графіка, до якої
належать і рисунки, виконані в єдиному примірнику, і друковані з дощок, на які
художник наносить зображення ( естампи). Станкову графіку, як і картину,
можна переносити з місця на місце, оглядати повісивши на стіну і навіть ( чого
з живописом не роблять), покласти на стіл, вклеїти до альбому, бо вона, як
правило, невелика за розміром і виконана на папері.
Книжкова графіка. Кожну книгу створює не тільки автор, який написав
її, але і художник, який її оформив. Художник робить обкладинку. Іноді поверх
звичайної обкладинки надівають паперову, яка зберігає основну і прикрашає її,
- суперобкладинку. На ній художник розміщує будь-який малюнок чи
прикрашає її шрифтом.
В кінці книги чи кожного розділу також часто робиться малюнок.
Художнє оформлення книги створює перше уявлення про неї, вводить в світ її
образів. Художник прагне передати особливості кожного літературного твору
так, щоб в його малюнках відчувалась своєрідність письменника, його
літературної манери, стилю.
До стилю оформлення різних за змістом книг ставляться різні вимоги. В
науково-популярній літературі художник намагається наукові поняття
перевести на мову художніх образів. Найменшого читача ілюстратори вчать
бачити оточуючий світ, часто використовуючи для цього форму казкову,
фантастичну чи гумористичну.
Видатні художники-ілюстратори дитячих книг: І.Білібін, О.Дейнека,
В.Конашевич, В.Лебедєв, Є.Чарушин, Ю.Васнецов, І.Вишенський, А.Гілевич.
Прикладна графіка. Зображення чи орнаментальні прикраси на
побутових речах, зокрема на посуді, можна розглядати як декоративно-
прикладний живопис, та нерідко за особливостями художніх засобів вони
ближче підходять до графіки. Славнозвісний давньогрецький вазопис, в якому
єдиними виразними засобами є силует і лінії, безумовно слід вважати високим
зразком « чистої графіки». Своєрідність завдання вазопису та оздоблення
посуду полягає в тому, що доводиться компонувати на певній обсяговій формі,
здебільшого круглястій поверхні, а не на рівній площині.
Крім того, перед майстром розпису виникає проблема, подібна до тієї, що
розв’язується монументалістом, а саме: поєднати архітектуру і живопис. Треба
домогтися, щоб зображення не тільки добре сприймалося, а й якнайкраще
підкреслювало красу пропорцій, гармонію форм, оздоблюваного художнього
виробу - вази, чаші, блюда. Прикладна графіка – це тара споживчих товарів,
кондитерських і парфумерних виробів, грошові знаки, вітальні листівки,
театральні білети і т.п.
Плакатно-монументальна. У суспільному житті плакат виконує
важливу пропагандисько-агітаційну функцію. Плакати розклеюють на
спеціальних стендах, безпосередньо на стінах будинків. Плакат мусить
привернути до себе увагу хоч на мить. Таке завдання визначило і порівняло
великі розміри творів цього виду графіки і характер художніх образів. Плакати
бувають політичні і рекламні. Вони, як правило, носять тимчасовий характер.
Хоча є плакати, які пережили свій час і стали плакатною класикою.
Газетно-журнальна графіка. Особливі завдання виникають перед
графіком, коли його твір призначений для періодичного видання - журналу,
газети. Тут з номера в номер зберігається принцип побудови сторінок,
розміщення матеріалів, художнє «обличчя» видання. Тому від книжкової
графіки відокремлюють газетно-журнальну графіку.
Сатирична графіка .Графіка має свій жанр до якого дуже рідко
звертаються живописці та скульптори - карикатуру. Карикатура зображає якусь
особу чи подію в навмисне спотвореному вигляді, щоб висміяти окремих осіб,
суспільні явища. Карикатурні образи зустрічаються в усіх видах графіки.
Головний художній засіб карикатури - нарочита дисгармонійність образу, щоб
поглузувати з якоїсь особи, надати їй кумедного вигляду.
5.Скульптура, її своєрідність. Види скульптури.
Скульптура (лат. Sculptura, від sculpj - вирізаю, висікаю) - ліплення,
пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну,
тривимірну форму і виконуються з твердих або пластичних матеріалів.
Скульптура - це вид образотворчого мистецтва, в якому образи дійсності
відтворюються в пластичних, об'ємно-просторових формах при використанні
різних матеріалів.
У скульптурі як мистецтва є свої особливості, своє коло сюжетів. Це
пов'язано, перш за все, з можливостями, якостями того матеріалу, з якого
робиться скульптурний твір. Відтак, можемо виявити декілька найголовніших
способів творення скульптури: висікання (якщо використовуються тверді
матеріали: мармур, граніт), вирізання (дерево), ліпка (глина та інші м'які
матеріали), лиття (метал, пластмаса). У наш час кількість матеріалів, які можуть
використовувати скульптори, значно розширилась, і це дозволяє
урізноманітнити виражальні засоби цього виду мистецтва.
Скульптура втілює в собі життя суспільства, діяльність окремих людей і
цілих колективів в зорово-сприймальних образах, створює їх у реальній
тримірній об’ємній формі. Скульптор створює задуманий ним образ з твердих
матеріалів - каменю, бронзи, мармору, певних порід дерев - з врахуванням
пластичних можливостей кожного з них (пластилін, гіпс, віск, пластик, скло,
граніт).
Основним об’єктом зображення в скульптурі завжди було обличчя і тіло
людини, на відміну від живопису і графіки, які зображають не лише людину,
але і середовище, в якому вона живе. Сучасна скульптура розширює свої
зображувальні можливості. Не тільки сама людина, але і оточуюче середовище
стають безпосереднім об’єктом інтересів скульптора.
Ще зовсім недавно, в 1952 р., видатний скульптор В. І. Мухіна
стверджувала, що скульптура не може зображати неживі предмети, наприклад,
машини, матеріальні атрибути середовища і т д. Але в наш час саме ці сторони
дійсності все частіше скульптори вводять в свої композиції.
Скульптор не приступає зразу до втілення свого задуму в матеріалі.
Спочатку він уточнює його на папері: робить малюнки, компонує, шукає
співвідношення мас і об’єму. Потім починає ліпити: каркас обкладає глиною чи
пластиліном доти, поки не отримає потрібне зображення. Так створюється
перший скульптурний «ескіз». Робиться він по принципу поступового
збільшення, нарощування об’єму. Об’ємність, дотиковість скульптури
пояснюють її визначення як мистецтва пластичного.
В скульптурі під пластикою розуміється гармонійне поєднання об’ємних
форм, площин, пропорцій, а також виразна передача жестів, рухів, внутрішньої
конструкції людського обличчя, фігури. Центральний образ скульптури -
людина, з пропорціями, пластикою рухів, мімікою, внутрішнім напруженням і
настроєм.
Засоби виразності скульптури: реальний об’єм розташований в
реальному просторі, розміри і пропорції, контур, динаміка і статика, ритм,
колір, світло.
Існує 2 види скульптури:
1. кругла - для огляду з усіх сторін;
2. рельєф - об’ємне зображення, розміщене на площині.
З рельєфом ми зустрічаємося досить часто. Звернемо увагу, наприклад,
меморіальні (пам’ятні) дошки на будинках. Випуклий портрет людини на такій
дошці — портрет.
Види круглої скульптури: маска, голова, бюст, статуя, скульптурна
група, скульптурний ансамбль.
Рельєф буває декількох видів:
1. Горельєф - якщо фігура виступає на площині більше ніж на
половину.
2. Барельєф - трошки виступаючий над площинного фону рельєф.
 Барельєф ми в основному зустрічаємо на меморіальних дошках.
3. Контррельєф - прорізаний рельєф.
В рельєфі можна більше, ніж в круглій скульптурі, розповісти про
обстановку, в якій відбувається дія, дати більше фігур. Іноді в рельєф вводиться
пейзаж.
За функціональним призначенням розрізняють скульптуру:
- Монументальну.
- Станкову.
- Декоративну.
- Скульптуру малих форм.
До творів монументальної скульптури відносяться пам’ятники і
монументи, споруджені на честь найважливіших історичних подій або
видатних історичних діячів. Вони як правило великого розміру і сприймаються
здалеку. Одним з найкращих творів монументальної скульптури є пам’ятник Т.
Г. Шевченку, споруджений в 1935р. у м. Харкові. Автор М. Манізер.
Станкова скульптура - різноманітна за тематикою. Твори скульптури
цього виду ми зустрічаємо в музеях, виставкових залах і павільйонах. У
станкових творах скульптури особливо цінною є багатогранна характеристика
внутрішнього світу людини. Видатними зразками станкової скульптури є твори
М. Андрєєва.
Твори скульптури, які прикрашають наші сади, парки, будівлі і стадіони,
називаються декоративними. Вже сама назва «декоративна» показує, що в ній
велику роль відіграють декоративні якості твору. Прикладом є скульптури
коней, левів та інших тварин, наприклад - Єфімов І. «Лань» 1950р. — це зразок
декоративної анімалістичної скульптури. Скульптори часто зображають тварин,
деякі присвячують цьому свою творчість. Таких майстрів називають
анімалістами (лат. «animal» — тварина). У статуях звірів, птахів і свійських
тварин скульптори звичайно відтворюють ті якості, які чарують людину,
підкреслюють природну грациозність рухів.
Скульптура малих форм - виготовлення маленьких скульптурок,
статуеток. Використовується для прикрашання приватних квартир. Їх ставлять
на стіл, за скло шафи, серванта тощо. Статуетки здебільшого не є унікальними
творами, вони тиражуються, відтворюються в кількох, а то й у багатьох
примірниках. Як і вироби декоративно-прикладного мистецтва передусім вони
мають радувати зір красою форм. Природно, що складний зміст, трагічний
сюжет, об’єкт, що його неприємно мати щодня перед очима, не відповідають
специфіці дрібної пластики.
Скульптура малих форм - це скульптурні твори, орнаменти та деталі, які
прикрашають предмети побуту. Це різні статуетки, підстаканники,
попільнички, настільні лампи, все, що знаходиться посередині між станковою
скульптурою і декоративно-прикладним мистецтвом. Сюди ж відносяться
медальєрне мистецтво, гліптика (різьба по каменю) та ін.
Жанри скульптури: портретний, анімалістичний, побутовий, казково-
фантастичний, символічний, алегоричний.
6. Архітектура, її своєрідність, виразні засоби.
Архітектура (лат. будівельник) - мистецтво проектувати і будувати
будинки та інші споруди, що створюють матеріально організоване середовище,
необхідне людям для їхнього життя і діяльності, відповідно до призначення,
сучасних технічних можливостей і естетичних уподобань суспільства.
Архітектура займає особливе місце в сім’ї мистецтв. На відміну від інших
видів мистецтва, які належать виключно до галузі духовної культури і являють
собою лише відтворення дійсності, архітектура відноситься як до духовної так і
до матеріальної культури. Архітектурні споруди - це не тільки яскраві образи
епохи; архітектура - це не звичайне відображення дійсності, а сама дійсність,
ідейно і естетично виражена.
В архітектурі мистецтво органічно поєднується з практично-корисною
діяльністю: окремі будівлі і їх комплекси, ансамблі, задовольняють
матеріальні і духовні потреби людей, утворюють матеріальне середовище, в
якому протікає їх життєдіяльність.
Як вид мистецтва, архітектура входить у сферу духовної культури,
естетично формує оточення людини, виражає суспільні ідеї в художніх образах.
Історичний розвиток суспільства визначає функції і типи споруд (будинки з
організованим внутрішнім простором, споруди, що формують відкриті
простори, ансамблі споруд), технічні конструктивні системи, художній лад
архітектурних споруд. Необхідність регулювання систем розселення сприяла
формуванню особливої галузі — містобудування. Призначення, функції
архітектурних споруд визначають їх план і об’ємно- просторову структуру,
будівельна техніка - можливість, економічну доцільність і конкретні засоби
його створення.
Будівельною технікою і характером будівельного матеріалу визначаються
конструкція будівлі, її міцність, довговічність. Будівельна техніка являється
важливим фактором, який впливає на характер архітектурного вирішення. Але
конструктивне вирішення взяте саме по собі, ще не є архітектурне вирішення.
Архітектурні споруди створюються з метою задовольнити соціальні
потреби, вони мають практично-корисний характер. Проте для архітектурної
споруди чи комплексу споруд цього мало - практично корисне повинно стати
художньою цінністю. Такі , наприклад, Ейфелева башта в Парижі, башта
Останкінська в Москві - споруди, технічна і функціональна досконалість яких
набули ідейно-естетичний зміст.
Значна кількість жилих будинків, побудованих протягом віків в різних
країнах світу, найчастіше не мали значення архітектурних споруд. І справа тут
не в тому, що ці будинки були не красиві, а в тому, що вони не створювали
образи часу, в них не відтворювалась суспільна свідомість епохи.
І дійсно, єгипетські піраміди, антична архітектура, готика, Ренесанс,
бароко, класицизм, функціоналізм і конструктивізм в 20ст. - етапи, які свідчать
не тільки про ведучі тенденції розвитку матеріального середовища, але і про
розвиток художнього мислення.
По архітектурним спорудам можна судити про характер епохи, про
особливості її матеріального і духовного буття, про стан світу, про відношення
людини і дійсності, про місце людини в суспільстві, про правлячі ідеї і настрої
часу. Архітектура створює його узагальнений, цілісний образ.
Архітектура користується такими виразними засобами:
- симетрія,
- пропорціональність споруджених елементів,
- зв'язок з середовищем і простором,
- ритм,
- масштабні співвідношення з людиною.
Разом з тим архітектура широко використовує естетичний вплив світла і
кольору, фактури будівельного матеріалу.
Архітектура - найстародавніший вид образотворчого мистецтва. З
розвитком людського суспільства будувалися різні споруди: храми, церкви,
гробниці, пізніше жилі приміщення, гавані, торгові помости.
Архітектура має внутрішній простір. Вона впливає на емоції людини і
викликає різні почуття. В архітектурі закладена образна характеристика цілої
епохи чи певного суспільства.
Архітектура майже завжди включає в себе і інші види образотворчого
мистецтва: скульптуру, живопис. Скульптура прикрашає будівлю і зверху і в
середині. Архітектурні будівлі майже завжди пов’язані з оточуючою природою.
Архітектор використовує завжди і декоративні властивості матеріалу, з
якого споруджується.
Архітектурні споруди створюються в певному стилі. Він визначається
соціально-економічним і духовним життям суспільства.
Типи архітектурних споруд розрізняють за їх суспільним призначенням:
- жилі будинки,
- культурно-масові споруди,
- промислові, адміністративні, оборонні, пам’ятники.
Жилі будівлі відповідають зручності побуту людини. Вони найпростіші,
найдешевші. Бувають багатоповерхові. Застосовуються всі нові матеріали.
7. Народне декоративно-прикладне мистецтво, його види і особливості.
Декоративне мистецтво - галузь пластичного мистецтва, твори якого
поряд з архітектурою художньо оформляють навколишнє матеріальне
середовище. Воно включає різні види, що призначені для прикраси творів
архітектури і садово-паркового мистецтва (монументально-декоративне
мистецтво), для суспільного і приватного побуту (декоративно-ужиткове
мистецтво), для художнього оформлення свята, видовища, експозицій
(оформлювальне мистецтво).
Народне декоративно-прикладне мистецтво - це народне образотворче
мистецтво. Воно створювалось на протязі багатьох тисячоліть і у кожного
народу своє. В основу його входило враження від навколишнього світу. Для
його створення використовувався природний матеріал. На відміну від усіх
інших видів, воно прикрашає побут і працю людини.
Є декілька видів декоративно-прикладного мистецтва:
1. вироби з дерева ( прикрашені розписом і різьбою);
2. глиняні вироби ( прикрашені розписом);
3. вироби з кості (прикрашаються художньою різьбою по кості);
4. вироби з металу (прикрашені чеканкою по металу);
5. килимарство (шерсть);
6. ткацтво;
7. вишиванка (прикрашали одяг);
8. іграшка ( дерев’яна і глиняна);
9. вироби зі скла (використовується краса самого матеріалу);
10. вироби з пластмас і інших нових матеріалів ( новий вид).
Декоративно-прикладне мистецтво ділиться на певні види в залежності
від матеріалу з якого виготовляють вироби ( кість, скло, лак, дерево і т. д.), чи
в залежності від технології обробки матеріалу ( кераміка, художні вироби з
різних сортів обпаленої глини, художня різьба, набивні і декоративні тканини,
художня вишиванка та ін.) чи за функціональним призначенням ( одяг,
меблі, посуд, побутові дрібниці).
Для того, щоб предмет став твором мистецтва, він повинен не тільки бути
оброблений «за законами краси», але і нести в собі певний ідейно- емоційний
зміст.
Вироби з дерева могли там з’явитися , де сама природа давала багато
цього матеріалу ( Центральна Росія, Західна Україна). Для Центральної Росії
характерна художня різьба. В Західних областях України розвивалося
декоративне мистецтво з дерева. Відрізнялось національним характером: шафи,
столи, шкатулки, письмові прибори прикрашалися також різьбою, але з іншим
візерунком. Різьба різних фігурок, тварин.
Характерна інкрустація - врізання в поверхню предмету частин
чужорідного матеріалу і металу і ін.
Для килимарства характерний його розвиток в тих областях, де сама
природа дозволяє розводити худобу, одержувати шерсть ( в Республіках
Середньої Азії). В стародавні часи кожен мав свою худобу, вся сім’я кочувала
зі своєю худобою. Сам спосіб життя штовхав на те, щоб розвивати
килимарство. Матеріалом для спорудження будівель служили грубошерсті
килими. Створювались і високохудожні килими. Вони ткалися з тонкої шерсті і
прикрашалися орнаментом. Так само розвивалось в республіках Закавказзя.
Кожен народ прикрашав килими своїм національним орнаментом.
Художня різьба по кості створювалась у людей Півночі.
Ткацтво, вишиванка найбільш розповсюдилась в Росії і на Україні. В
Росії особливо улюбленим було вишивання рушників, на Україні - рушники,
одяг.
Іграшки розвивались у багатьох народів. Найраніше стала розвиватися в
Центральних областях Росії. Завжди в іграшку вкладався зміст, художня
сторона. Механічна іграшка відрізнялась тим, що був інтерес пересування.
На Україні в основному розвинута глиняна іграшка ( українські писанки).
Найрозповсюдженим видом декоративного мистецтва на Україні
являються гончарні вироби. Український орнамент дуже різноманітний за
формою і кольором.
Вироби зі скла розвивалися в Прибалтійських республіках.
Мистецтвом вирішуються нові завдання. Завдання художника полягало не в
імітації нових матеріалів (пластмаси, синтетичні матеріали, пластинки,
полімери і т. д. ) під старі (кришталь, скло, дерево), а виявляння своєрідних і
неповторних виразних засобів, властивим цим матеріалам.
Декоративно-прикладне мистецтво часто входить в архітектурні споруди,
все образотворче мистецтво зараз відтворює дійсність нашого народу.
Мистецтво наше повинно бути і художнім, і високо надійним, щоб могло
виконати своє призначення.