МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Факультет культурології

Кафедра культурології

КУРСОВА РОБОТА

з історії світової художньої культури

на тему: «КАТАРСИЧНА ФУНКЦІЯ МИСТЕЦТВА»

Студента 4 курсу ММЕ групи

денної форми навчання

освітньо-професійна програма –

музичне мистецтво естради

галузь знань 02 – Культура і мистецтво

спеціальність 025 – Музичне мистецтво

Кованжі Г. В.

Керівник: ________________________

Національна шкала ________________

Кількість балів: ____Оцінка: ECTS _____

Харків 2020
 2

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «МИСТЕЦТВО»……………………………5

1.1. Гіпотези генезису мистецтва………………………………………………7

1.2. Соціокультурний зміст мистецтва………………………………………...9

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЇ МИСТЕЦТВА…………………………………………...13

1.1. Основні види та функції мистецтва……………………………………...13

1.2. Особливості катарсичної функції мистецтва……………………………16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...20

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………...21
 3

ВСТУП

В буденному вживанні поняття «мистецтво» та «художня культура» є

тотожними. Проте поняття «художня культура» є більш об’ємним, ніж
поняття «мистецтво». Воно містить у собі всю систему мистецтв у цілому та
кожен їх вид окремо, сам процес створення витворів мистецтва протягом
багатьох століть, процес сприйняття мистецтва, спеціалізовані інститути
культури (театри, музеї, концертні зали), в яких здійснюється зберігання та
трансляція художніх цінностей... Постійно збагачуючи суспільство новими
художніми творами, мистецтво створює «предметну основу» художньої
культури. Скільки суттєвих зрушень в розвитку мистецтва справляють
(прямо чи опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя
суспільства.
Мистецтво формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до
життя. Завдяки мистецтву, людина може зрозуміти, усвідомити те, що не в
змозі отримати за допомогою власного життєвого досвіду, оскільки через
соціально-просторову та соціально-часову зумовленість досвід окремої
людини завжди обмежений.
Сила мистецтва в його цілісному впливі на людину, що пояснюється
образною природою художніх витворів. Мистецтво через емоції та
переживання змушує задуматися над тим, щоб не просто «розумно», але й
критично ставитися до дійсності.
Всю цю складну систему буття мистецтва в художній та духовній
культурі вивчають спеціальні дисципліни – мистецтвознавство та естетика,
що пропонують матеріал для культурологічного аналізу.
У процесі свого історичного розвитку мистецтво виявляє себе як
рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти й
миттєво вбирає в себе (й передвіщає) ледь помітні зміни в соціальній
психології, стереотипах мислення, ієрархії цінностей.
 4

На кожному витворі мистецтва – великому чи просто талановитому,

лежить відбиток часу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її
глибинного розвитку та певної духовної атмосфери. Великі твори мистецтва
долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь.
Теоретична база дослідження. Літературою для данної курсової
роботи були праці Виготського Л. «Психология искусства», Толстого Л.
«Полн. собр.соч.», та різні інтернет ресурси.
Актуальність теми полягає у відчутті суспільством необхідності
гармонійного поєднання матеріального та духовного начал, цивілізації та
культури. Саме тут значну роль відіграє мистецтво. Воно допомагає
гуманістично орієнтувати всі сфери цивілізації та культури, морально
просвітлює й «олюднює» їх. 
Об’єктом дослідження даної роботи є саме мистецтво як ядро
художнього життя та культури, її найважливіший елемент, навколо якого
створюються інші прошарки та пласти художнього життя.
Предметом дослідження тут виступають головні функції мистецтва
Метою даної роботи має стати здійснення культурологічного аналізу
мистецтва, виявлення його специфіки, виявлення його соціокультурного
змісту, а також дослідження функцій мистецтва.
У данній курсовій роботі маємо такі завдання:
– дослідити таке поняття як «мистецтво»;
– дізнатися про зародження мистецтва;
– виділити основні функції мистецтва;
– дати характеристику катарсичної функції мистецтва.
Структура роботи складається зі вступу, двох розділів з
підрозділами, висновку і списку використаної літератури (20 найменувань).
Загальний обсяг складає 22 сторінки.
 5

РОЗДІЛ І.

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «МИСТЕЦТВО»

Існує багато визначень мистецтва. Назвемо головні підходи щодо

розуміння цього явища. По-перше, мистецтво – це специфічний вид
духовного відображення та опанування дійсності. Протягом багатьох століть
дослідники мистецтва казали: «маючи за мету формування та розвиток
здатності людини творчо перетворювати оточуючий світ і самого себе за
законами краси». Необхідно зазначити, що той факт наявності мети у
мистецтва є суперечливим, а поняття краси – відносним, тому що еталон
краси може сильно відрізнятися в різних культурних традиціях (наприклад, у
західній та східній культурах), стверджуватись через панування безобразного
(І. Босх, А. Дюрер, модернізм та постмодернізм) і навіть зовсім
заперечуватись (мистецтво абсурду). По-друге, мистецтво – це один із
елементів культури, в якому акумулюються художньо-естетичні цінності.
По-третє, це форма чуттєвого сприйняття світу. Можна виділити три способи
людського пізнання: раціональний (логічний, абстрактний, заснований на
мисленні); чуттєвий (заснований на емоціях, почуттях) та ірраціональний
(заснований на інтуїції).
У головних проявах духовної культурної діяльності людини, в
контексті соціально значущого знання, що є символічним виглядом культури
(науки, мистецтва, релігії), наявні усі три, але кожна зі сфер має свої
домінанти: наука – раціональну, мистецтво – чуттєву, релігія – інтуїтивну.
По-четверте, у мистецтві набувають прояву творчі здібності людини
(проблема художника-творця). По-п’яте, мистецтво може розглядатися як
процес освоєння людиною художніх цінностей, що приносить їй
задоволення, насолоду (проблема сприйняття та розуміння мистецтва).
 6

Мистецтво багатоманітне, воно є душею людини. Мистецтво – це

багатий світ прекрасних образів, це прояв фантазії, це бажання зрозуміти
сенс життя та людського буття, це концентрація творчих сил людини...
Мистецтво – це багатоповерхові, напрямлені вгору буддийскі пагоди,
вишукана в’язь мусульманських візерунків, скорботний образ Богоматері, що
дивиться на нас із руських ікон... Мистецтво – це довершеність античних
статуй, величність середньовічної готики, прекрасні образи ренесансних
мадонн, буйність вітру, життя у імпресіоністів, це загадки, які нам несе
сюрреалізм... Мистецтво – це найвидатніші творіння Данте і Мікеланджело,
Шекспіра і Пушкіна, живопис Леонардо і Рубенса, Пікассо і Матісса,
геніальна музика Баха і Моцарта, Бетховена і Шопена, Чайковського і
Шостаковича, скульптури Фідія і Поликлета, Родена і Майоля, вистави
Станіславського й Мейерхольда, Брехта й Брука, кінофільми Фелліні,
Бергмана, Тарковського. Мистецтво – це те, що оточує нас у повсякденному
житті, приходить у наш дім з екранів телевізорів та відео, лунає на естраді та
в аудіо записах [1].
Якщо спробувати лаконічно пояснити, що таке мистецтво, то можна
сказати, що це «образ» – образ світу та людини, перероблений у свідомості
художника та викладений ним у звуках, фарбах, формах. В художніх образах
відображується не лише дійсність, а й світовідчуття, світобачення
культурних епох. Дослідники, намагаючись зрозуміти природу мистецтва,
бачили в ньому і реалізацію інстинкту прикрашення та уподібнення природі,
а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне
кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво
як текст та знакову систему, як гру, задоволення, прояв ірраціонального та
несвідомого начала в людині, бачили в ній спосіб самовираження та
самосвідомості людства через особистість художника. Всі ці інтерпретації
відображають накопичені знання про мистецтво та розкривають різноманітні
грані культури.
 7

1.1. Гіпотези генезису мистецтва

Найдавніші з відомих нам мистецьких витворів належать епосі пізнього

(верхнього) палеоліту (20 – 30 тис. років до н. е.). Прагнення зрозуміти своє
місце в оточуючому світі читається у тих образах, що донесли до нас
гравійовані та живописні зображення на камені з Бурделя , Ель Парналло,
Істюриця, палеолітичні «венери», живопис та петрогліфи (зображення, що
видряпані чи висечені на камені) печер Ласко, Альтаміри, Ніо, наскальне
мистецтво Північної Африки та Сахари. До відкриття у 1879 р. розписів в
Іспанській печері Альтаміра дворянином Марселіном де Саутуолла серед
етнографів та археологів ходила думка, що первісна людина була позбавлена
будь-якої духовності та займалася лише пошуком їжі. Деякі вчені й досі
спрощено підходять до оцінки образів первісноъ художньої творчості. Однак
вже англійський дослідник первісного мистецтва від найпростіших спіралей і
відбитків рук на глині через гравійовані зображення тварин на кістках,
камені та розі до поліхромних (багатокольорових) розписів у печерах на
величезних просторах Європи та Азії Анрі Брейль був прихильником
магічної теорії, згідно якої усі фрески, статуетки та гравіювання треба
сприймати як об’єкти культури, напряму зв’язуючи їх з необхідністю
заманювати тварин у мисливські угіддя.
Кажучи про первісне мистецтво, необхідно мати на увазі, що свідомість
первісної людини представляла нероздільний синкретичний (від грец.
synkretismos – з’єднання) комплекс, і усі у подальшому розвинуті у
самостійні форми культури існували як одне ціле, були взаємопов’язані між
собою. Мистецтво, фокусуючи ту міру соціальності, яка присуща
HomoSapiens, ставала і засобом спілкування між людьми та закріпляла
притаманну йому здатність давати узагальнену картину світу у художніх
образах. Відомий дослідник психології мистецтва Л. С. Вигодський прийшов
 8

до такого висновку: «Мистецтво є соціальним в нас... Суттєвіша особливість

людини, на відміну від тварини, міститься у тому, що вона вносить та
відділяє від свого тіла і апарат техніки, і апарат наукового пізнання, які
стають нібито знаряддями суспільства. Так само і мистецтво є суспільною
технікою почуття, знаряддя суспільства, посередництвом якого вона заманює
до кола соціального життя інтимні та найособистіші сторони нашого
існування».
Існують і інші погляди щодо походження мистецтва. Одна з них
пов’язана з ігровою концепцією культури та звертається до ідей Ф. Шиллера,
І. Канта, Г. Спенсера. Найбільш довершенно цей погляд виражений у книзі
голландського культуролога Йохана Хейзинги (1872 – 1945) «HomoLudens.
Досвід визначення ігрового елементу культури». Ще Г. Спенсер стверджував,
що мистецтво бере свій початок у тих самих імпульсах, які спонукають до
ігор. Мистецтво у цьому випадку розглядається як «незацікавлена гра».
Й. Хейзинга пішов у дослідах ігрового елемента далі. Гра, як мистецтво, є
діяльність невимушено-спокійна та творча. Якщо гра у її первісному вигляді
притаманна дитині, то ігрове начало не тільки включене у життя окремої
людини, а й у життя соціуму. Елементи гри проявляються у різноманітних
ритуалах, обрядах, присутні у святкуваннях, де фактично безпосередня
весела гра зливається із самим життям. Й. Хейзинга у своїй книзі показав
наявність ігрового начала у самих різноманітних проявах культури: праві,
філософії, науці, релігії, особливо зупиняючись на співвідношенні гри та
поезії, гри та мистецтва. «Гра-змагання як імпульс, більш старий, ніж сама
культура, здавна заповняла життя, і наче дріжджі, спонукала до росту форми
архаїчної культури, – пише у своїй книзі Й. Хейзинг. Культ розкривається у
священній грі. Поезія народилася у грі та стала жити завдяки ігровим
формам. Музика і танець були суцільною грою. Мудрість та знання
знаходили своє вираження у освячених змаганнях...
Наступна концепція, пов’язана з генезисом мистецтва, носить
ім’я «імітативної теорії». У ній стверджується, що в мистецтві
 9

проявляється інстинкт наслідування (Лукрецій Кар, О. Конт, Ж. Л. Даламбер

та ін.). Античний мислитель Демокрит вважав, що мистецтво виникає з
безпосереднього наслідування тварин (саме в античності з’являється
термін «мімезис» – наслідування). Спостерігаючи за діями тварин, комах,
птахів, люди навчилися «від павука – ткацтву, від ластівки – будуванню
хатин, від співочих птахів – лебедя та солов’я – співу». Арістотель,
розглядаючи проблему мімезису, вважав, що у мистецтві не просто
створюються образи реально існуючих предметів та явищ, а й закладений
імпульс порівняння з ними.
Деякі вчені розглядають мистецтво як реалізацію «інстинкту
прикрашення», засіб статевого приманювання (Ч. Дарвін, О. Вейнігер, К.
Грос та ін.). Мабуть це один із можливих багатоманітних варіантів відповіді
на питання про походження мистецтва, адже натільні прикраси та
розмальовка тіла існують сьогодні в культурі племінних народів.
Якщо розглядати дану проблему в контексті генезису культури у
цілому, то очевидно, що багато ідей та теорій можна екстраполювати в
області мистецтва. Так, в якості імпульсів для виникнення мистецтва можуть
виступати рефлексія, праця, расово-антропологічні особливості, процес
сигніфікації, комунікації, позаземні та надприродні джерела.

1.2. Соціокультурний зміст мистецтва

Різні підходи щодо розуміння мистецтва та його виникнення свідчать

про багатоманітність його соціокультурних значень. Л. С. Вигодський
стверджував, «мистецтво першочергово виникає як найсильніша зброя у
боротьбі за існування, і не можна, звісно, й думати, щоб його роль зводилася
лише до комунікації почуттів та щоб воно не мало у собі ніякої влади над
цими почуттями. Якщо б мистецтво... вміло лише викликати у нас веселість
або сум, воно ніколи не збереглося б та не набуло того значення, яке за ним
необхідно визнати».
 10

Ми читаємо книги, дивимося фільми, слухаємо музику, захоплюємося

величними архітектурними спорудами і тим самим розширюємо наші знання
щодо світу та людини, її почуттях та світогляді. Російський літературний
критик В. Г. Белінський відмітив, що істина відкрилася людству вперше у
мистецтві, а німецький філософ Ф. Шеллінг вважав мистецтво найвищою
формою пізнання.
Мистецтво може розглядатися як спосіб комунікації : у ньому
закріплюється зв’язок між людством та суспільством; завдяки мистецтву
людина може переміщуватися в інші епохи та країни, спілкуватися з іншими
поколіннями, людьми (нехай навіть вигаданими, у чиїх образах художник
відобразив не лише свої власні бачення, але й сучасні йому погляди, настрій,
почуття.
Сприймаючи художні твори, ми живемо разом із улюбленими героями,
якостей яких не маємо, з дитячих років вибираючи для себе улюблені образи:
це можуть бути казкові персонажі (Іван-царевич), носії доброго начала
(Зорро, супермен). Пізніше усі нереалізовані можливості та приховані
бажання компенсуються при спілкуванні з мистецтвом (я – слідчий, я –
президент, я – суперполіцейський, я – балерина і т. ін.). Крім того, при
наявності у світі художніх образів, відбувається своєрідна компенсація нашої
буденності життя. В одних видах мистецтва (література, театр, кіно) цей
взаємозв’язок більш очевидний, в інших (архітектура, живопис, музика) –
механізм художньо-психологічної компенсації більш складний.
У мистецтві існує деяка сфера «естетичного» (від грецького aistetikos–
чуттєвий, що відноситься до чуттєвого сприйняття). Саме тут розкривається
суть прекрасного та потворного, піднесеного та приземленого, трагічного та
комічного. Ця сфера – проекція естетичних явищ у природі: відкриваючи для
себе мистецтво, людина бачить бездонне небо над головою та красу сходу і
заходу сонця, і силу буйної стихії. Російський філософ В. Соловйов підмітив,
що «краса, яка є розлитою у природі у її формах і барвах, на картині здається
сконцентрованою, густою, підкресленою», а естетичний зв’язок мистецтва та
 11

природи «є не у повторенні, а у продовженні тієї художньої справи, що була

розпочата природою». Для позначення естетичного впливу мистецтва на
людину в античній філософії виникає термін «катарсис» (гр. katharsis –
очищення). В межах піфагорейської школи існувала теорія та практика
вилучення тілесних хвороб, очищення душі від шкідливих пристрастей
(гніву, страху, ревнощів) за допомогою певної музики. Аристотель розумів
під катарсисом очищення шляхом страху та страждань: у психіці людини під
впливом співу, музики, античної трагедії виникає потужні афекти,
результатом яких стає певне полегшення, очищення, пов’язане із
задоволенням. Далі існувало багато інтерпретацій стосовно цього терміна:
під катарсисом розуміли очищення пристрастей (від перебільшень),
очищення від пристрастей (їх вилучення), збудження пристрастей,
відновлення гармонії духовного світу людини.
Л. С. Вигодський вважав, що катарсис може розглядатися як завершальна
фаза складного психофізіологічного процесу сприйняття витвору мистецтва:
у психіці людини відбувається розряд емоцій, нервової енергії,
«самозгоряння» протилежно направлених афектів. Ми звертаємося до
мистецтва, щоб отримати задоволення. В залежності від ступеня оволодіння
«мовами мистецтва», люди отримують задоволення від фільмів
А. Тарковського або трилерів, від «бульварної» детективної літератури чи
поезії Гете та романів Достоєвського, від «приємних для ока» картин Іллі
Глазунова чи «закодованих» творів Сальвадора Далі, від музики Шопена в
концертному залі чи концерту улюбленої рок-групи. Насолода від
мистецьких творів – закономірне породження сприйняття естетичної
організації звуків, форм, барв, рухів. Але чуттєве задоволення можна вважати
лише однією із граней більш складного естетичного сприйняття.
Крім того, у мистецтві відбувається накопичення мистецьких
цінностей . Проте поділ цінностей на матеріальні та духовні і відношення
творів мистецтва до духовних цінностей може розглядатися тільки як
умовне, необхідне для аналізу. В реальному житті цього розподілу не існує,
 12

адже антична статуя, і Собор Паризької Богоматері, і «Соняхи» В. Ван Гога,

без сумніву, тяжіє до духовної сфери культури, у той же самий час вони є
цінностями матеріальними.
Можна відслідкувати певний зв’язок художника, творця мистецтва, з
суспільством. Художник свідомо чи несвідомо виражає інтереси певних
соціальних верств, груп, класів, партій; погляди, настрої, думки та почуття
певної культурно-історичної епохи . Згадаємо періоди, коли мистецтво було
звернено до Бога, кликало на барикади, виконувало ідеологічні задачі
тоталітарної влади. Справжнє мистецтво, вважав німецький філософ І. Кант,
є незацікавленим, а російський мислитель М. Булгаков стверджував, що
справжнє мистецтво є вільним у своїх шляхах та пошуках, воно «саме до себе
тяжіє, саме себе шукає, саме собі закон». В цьому випадку формула
«мистецтво для мистецтва» вірно відображає його права, самостійність,
свободу від підпорядкування ззовні. Разом із тим ми знаємо величезну
кількість геніальних творів, написаних за «замовленням» (майже увесь
живопис епохи Відродження, музика Баха, Моцарта і т. ін.). Для справжнього
художника «замовлення» – широке поле для творчості, вираження свого «Я»
(пам’ятаєте у А. С. Пушкіна: «Не продається натхнення, але рукопис можна й
продати»). Чому ми називаємо шедеврами ікони Андрія Рубльова? Саме
тому, що він здійнявся над іконами, що регламентують релігійне іконописне
мистецтво.
І нарешті, мі вчимося у мистецтва вічним цінностям – істині, добру та
красі. Мистецтво виховує нас, «зліплює» нашу моральність. Таким
чином, соціокультурний сенс мистецтва має на увазі його буття (онтологію)
в культурі як спосіб чуттєво-образного осягнення світу, акумуляції
художньо-естетичних цінностей, специфічного засобу комунікації і
компенсації несвідомих імпульсів, фактора духовно-морального розвитку
особистості.
 13

РОЗДІЛ ІІ.

ФУНКЦІЇ МИСТЕЦТВА

1.1. Основні види та функції мистецтва.

Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства

завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва є
«дублером» тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука,
призначення якої вивчення і пізнання оточуючого світу, але і мистецтво –
засіб виховання, а також – особлива мова і засіб інформації.
Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або
мистецтво не заміщає ні одну з форм діяльності людини, а навпаки, воно
специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому і полягає основна
особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.

Функції мистецтва:
1. суспільно-перетворююча;
2. пізнавально-евристична;
3. художньо-концептуальна;
4. передбачення;
5. інформаційна та комунікативна;
6. виховна;
7. навіювання;
8. естетична;
9. гедоністична.
1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність).
Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно – естетичний вплив на
людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у
переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості – це
 14

перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя.

Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає
переробці, в результаті якої з'являється нова якість. Деякі наукові школи
заперечують або применшують можливість участі мистецтва у перетворенні
існуючого світу. Вони зводять значущість мистецтва до виконання
компенсаторної функції – мистецтво у сфері духу допомагає відновити
втрачену гармонію. Така дія притаманна мистецтву, але ідеї талановитого
митця рано чи пізно «будять» свідомість аудиторії, примушують її по-новому
сприйняти звичне явище.
2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта). Не
дивлячись на те, що найвидатніші філософи світу Платан та Регель вважали
мистецтво нижчою формою пізнання істини, яка не може вступати у
суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що
пізнавальні можливості мистецтва величезні. Мистецтво здатне дослідити ті
сторони життя, які недоступні науці. У формулі води Н2О схоплено закон
існування явища. Та картина талановитого художника-мариніста здатна
передати могутність стихії. Мистецтво освоює багатство предметно-
чуттєвого світу, відкриває нове у вже відомих речах, в звичайному –
незвичайне.
3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу).
Мистецтво прагне глобального мислення, розв'язання загальносвітових
проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і доля його героїв, і
людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними
узгоджує свою творчість. Історія мистецтва може надати величезну кількість
таких прикладів. Хоча не завжди ця функція очевидна. У сучасній науці
сильна і антиінтелектуальна течія, що йде від інтуїтивізму Анрі Бергсона, в
психології – від Зігмунда Фрейда, в мистецтві – це течія сюрреалізму, яка
визнає «автоматичне письмо», «епідемію сну», «відключення розуму». Але і
в такому випадку ми отримуємо своєрідну картину світу, що будується на
спалахах інтуїції.
 15

4. Функція передбачення («кассандрівське начало»). І у даному випадку

мова йде про використання інтуїції. Якщо вчений робить висновок
індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити собі майбутнє.
Художник, опираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє
шляхом екстраполяції – вірогідного продовження лінії розвитку вже
існуючого. І тут ми маємо на увазі не лише фантастику, хоча це і є найбільш
зручний приклад.
5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і
спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних
естетичних теорій, що розробляються семіотикою, компаративістикою та ін.
Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що
несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови
виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла,
метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.
6. Виховна («формування цілісної особистості»). Виховне значення
філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики – на
політичні погляди, а от мистецтво впливає комплексно і на розум, і на душу
людини, формує цілісну особистість. Та вплив мистецтва не дидактичний, не
моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал,
який виявляється як в позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво
дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом.
Цей досвід виступає як художньо організований, узагальнений, осмислений
художником. Крім цього, особливості сучасного життя роблять чи не
найважливішою ще одну здатність мистецтва – контакт із твором мистецтва
дає можливість розрядити внутрішню напругу, хвилювання, що
породжується реальним життям, хоча б частково компенсувати монотонність
буденності.
7. Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати
спосіб мислення, почуття, майже гіпнотично впливає на людську психіку.
Особливо ця його здатність виявляється у складні періоди історії. Без
 16

сумніву, художник повинен усвідомлювати значення цієї функції і

відповідально ставитися до своєї діяльності.
8. Естетична («формування ціннісних орієнтацій»). Під впливом
мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало
особистості, її бажання творити за законами краси. Це зовсім не означає, що
кожна особистість повинна демонструвати своє бажання брати участь у
художній самодіяльності. Але все, що робить людина, повинно
узгоджуватися з уявленнями про красу і міру, а уявлення про суть мистецтва,
критерії оцінки творів мистецтва повинні бути сформованими.
9. Гедоністична («функція насолоди»). Ця функція пов'язана з тим, що
існує ігровий аспект художньої діяльності. Гра як вияв свободи приносить
естетичну насолоду, радість, духовне натхнення.
Такими є найважливіші функції мистецтва, хоча їх перелік не
обмежується названими. Не зважаючи на відсутність прямої прагматичної
доцільності, існування людей без мистецтва неможливе. Мистецтво формує
особистість всебічно, формує моральні принципи, естетичні смаки,
розширює кругозір, знання, уяву, фантазію. Всезагальна потреба в мистецтві
випливає, за словами великого німецького філософа Г.Гегеля, з розумного
прагнення людини духовно освоїти внутрішній і зовнішній світи, уявивши їх
як предмет, в якому вона впізнає власне «Я» [9, c. 54-59].

1.2. Особливості катарсичної функції мистецтва

«Катарсис – очищення, розуміється як очищення від афектів.

Катарсична функція – це психотерапевтична функція в мистецтві.
В античності естетичне з його катарсичним ефектом представлено в
ієрархії рівнів. Наприклад, краса (по Греблю) має такі рівні: на вищому рівні
краса це трансцендентне (єдине), нижчий рівень – ноуменальний, ще нижчий
рівень – матеріальний.
 17

Музика дає катарсис. Деякі музичні лади направлено впливають на

психіку людини, на психіку слухача. Тому під катарсисом розуміли спосіб
очищення душі за допомогою музики. Певні мелодії і ритмічні звуки
виліковують людські пристрасті (Піфагор). Також музикою можна виправити
перебуваючі в людині зіпсовані звичаї (Піфагор). Результатом впливу мелодії
і ритмічних звуків є відновлення початкової гармонії в людській душі
(Піфагор).
Душа очищається від пристрастей. Для цього Піфагор використовував
різні мелодії, послідовно їх вибудовуючи по типу правильного змішання
ліків. Це було музичним зціленням, при якому виправлялися людські звичаї і
спосіб життя.
Істинне розумілося як очищення від всіх пристрастей. Для отримання
очищення застосовувалися такі засоби як справедливість, мужність,
розсудливість і розуміння. Вироблялося очищення душі від усього тілесного.
Через очищення душі від тілесного можна мати справжнє пізнання.
Призначення трагічного мистецтва Аристотель бачив в катарсисі
(очищення від афектів). Трагедія є наслідуванням дії, дії важливого, тобто
змістовного. Саме за допомогою дії, шляхом співчуття і страху відбувається
очищення від афектів. Коли відбувається драматична дія, то замість страху
людина отримує усвідомлений страх. Коли відбувається драматична дія, то
співчуття знаходить істинність в людині. При сприйнятті драматичної дії
пригнічений настрій людини змінюється на гармонійний настрій, на настрій
врівноваженості. В цілому, при здійсненні драматичної дії, людська
свідомість очищається від афектів.
Катарсис дає гармонію (І.В. Гете). Він заспокоює (Г. Гегель). Катарсис
примирює протиріччя (Г. Гегель). Катарсис є однією з головних цілей
мистецтва. Тобто мистецтво очищає, коли жах і болісне страждання
приводить людину до піднесення, призводить до звільнення потрясіння.
Очищення і звільнення і є кінцевий пункт катарсису і всякого мистецтва.
 18

Поняттям «катарсис» користувалися давньогрецькі філософи, маючи на

увазі під цим психологічне очищення, яке відчуває людина після спілкування
з мистецтвом, головним чином, трагедією. У «Політиці» Арістотель пояснює
вплив музики на прикладі релігійних піснеспівів, які «діють збудливим
чином на душу і приносять як би зцілення і очищення людям, схильним до
«энтузиастического возбуждения».
Психологічний механізм катарсису був детально досліджений
видатним російським психологом Виготським в його роботі «Психологія
мистецтва». Виготський вважав, що диво мистецтва нагадує «євангельське
чудо перетворення води на вино ... Мистецтво завжди несе в собі щось, яке
долає звичайне почуття, біль і хвилювання, коли вони викликаються
мистецтвом, несуть в собі щось більше, ніж звичайну біль і хвилювання.
Переробка почуттів в мистецтві полягає в перетворенні їх в свою
протилежність, тобто позитивну емоцію, яку несе в собі мистецтво.
Мистецтво не може виникнути там, де є тільки просте і яскраве почуття.
Навіть почуття, виражене технікою, ніколи не створює ні ліричного вірша, ні
музичної симфонії; для того і іншого необхідний ще і творчий акт подолання
цього почуття, його дозволу, перемоги над ним, і тільки коли цей акт є в
наявності, тільки тоді здійснюється мистецтво».
Найважливішим засобом, за допомогою якого художник домагається
катарсичного афекту, є прийом знищення змісту формою. Першим на цю
особливість мистецтва звернув увагу німецький поет Ф. Шиллер в роботі
«Листи про естетичне виховання». Виготський блискуче здійснив розвиток
цієї ідеї.
На прикладах «Гамлета», «Євгенія Онєгіна», оповідання І. А. Буніна
«Легкий подих» Виготський показує, як письменник оповідає про похмурі
сторони життя, але за допомогою виразних засобів мистецтва - композиції,
поворотів сюжету, авторських відступів, зіставлень і інших прийомів -
художник досягає того, що після спілкування з твором мистецтва читачі,
глядачі, слухачі відчувають незвичайне душевне просвітлення, зване
 19

катарсисом. «У цьому перетворенні афектів, в їх самосгоранні, у вибуховій

реакції, які тут же були викликані, і полягає катарсис естетичної реакції».
У статті «Що таке мистецтво» Л. Толстой, розкриваючи його суть,
писав: «Викликати в собі знайоме відчуття і, викликавши його в собі, за
допомогою рухів, ліній, фарб, звуків, образів, виражених словами, передати
це почуття так, щоб інші відчули те ж почуття, – в цьому полягає діяльність
мистецтва. Мистецтво є діяльність людська, яка полягає в тому, що одна
людина свідомо відомими зовнішніми знаками передає іншим випробовувані
їм почуття, а інші люди заражаються цими почуттями і переживають їх» .

ВИСНОВКИ

Отже, мистецтво – це важливий аспект культури. Це особливий вид

творчої діяльності, що створює образні та символічні структури. Мистецтво
виконує художні, пізнавальні та комунікаційні функції. Будучи важливою
частиною духовної культури, мистецтво з перших сторінок історії людства
було засобом усвідомлення світу та духовного розвитку особистості. Кожна
історична епоха характеризується своїм розумінням мистецтва та його місця
в культурі. Сучасні культурологічні дослідження намагаються витлумачувати
мистецтво в системі інших феноменів культури. Так виникають характерні
опозиції національної та глобальної культур, високої та низької, масової та
елітарної.
Таким чином, розвиток мистецтва відбувається в рамках динамічних
процесів змін усієї культури. З’ясування закономірностей динаміки
художньої культури – одна з актуальних задач сучасної культурології. Але
скільки б не намагались вчені осягнути мистецтво, у ньому завжди буде
залишатися якась таємниця, яку неможливо осягнути лише раціональними
методами.
Мистецтво як унікальна та самобутна форма діяльності не лише
відображає в своєму розвитку пануючі уявлення культури, а й саме активно
 20

бере участь у становленні нових сторін суспільної свідомості, психології,

розширюючи потенціал людини, сприяючи процесу її самовдосконалення.
У цій курсовій роботі Ми дослідили саме поняття «мистецтво»,
дізналися про його зародження та певний розвиток. Назвали основні функції
мистецтва в тому чслі і катарсичну функцію та дали характеристику кожній з
них.
 21

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамович С. Культурологія: Навчальний посібник. Київ: Кондор,

2005. 347 с.
2. Аристотель. Собр. соч. : в 4 т. Москва: Искусство, 1975. Т. 4. 654 с.
3. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие. Москва: Издательско-
торговая корпорация «Дашков и К», 2005. 297 с.
4. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вуз. Київ: МАУП, 2000.
134 с.
5. Борев Ю. Эстетика: в 2-х т. Смоленск: Русич, 1997. Т. 1. 265 с.
6. Выготский Л. Психология искусства. Москва: Искусство, 1965. 400 с.
7. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник. Київ: Кондор,
2004. 763 с.
8. Дивненко О. Хрестоматия по эстетике. Москва: Издательский центр
«Аз», 1995. 247с.
9. Естетика: Навч. посіб. / Під. заг. ред. І. Є. Волошко. Київ: КНЕУ, 2006.
152 с.
10. Естетика: Навч. посіб. / М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова, В. О.
Лозовой та ін. За ред. В. О. Лозового. Київ: Юрінком Інтер. 2007. 208с.
11. Зись А. Искусство и эстетика. Москва: Книгоиздат-во, 1967. 260 с.
12. Золотарева П. История искусств: Художественная картина мира.
Караганда: КарГУ, 1996. 316 с.
13. Кормич Л. Культурологія: Навчальний посібник. 2-е вид. Харків:
Одіссей, 2003. 303 с.
14. Культурология: История мировой культуры / Под ред. А.Н.Марковой.
2-е изд., переработ. и доп. Москва: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. 575 с.
15. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б.
Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; Київ: Центр
навчальної літератури, 2004. 367 с.
16. Левчук Л. Основы эстетики: Уч. пос. Киев: Высшая школа, 2000. 178 с.
 22

17. Подольська Є. Культурологія: Навчальний посібник / Єлизавета

Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова. Київ: Центр навчальної
літератури, 2005. 390 с.
18. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник. Київ: Укр. Центр
духовної культури, 2000. 181 с.
19. Толстой Л. Полн. собр. соч. : в 30 т. Москва: Гос издат. худ. лит., 1951.
Т. 30. 540 с.
20. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник. Київ: Знання-Прес,
2004. 353 с.