Міністерство освіти і науки України

Управління освіти, науки та молоді Хмельницької облдержадміністрації

Комунальна установа «Хмельницька обласна мала академія наук»

Відділення літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція мистецтвознавства

ВІДОБРАЖЕННЯ СВІТОГЛЯДНОЇ ПОЗИЦІЇ

МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ У ТВОРЧОСТІ
ІРИНИ ВИШЕСЛАВСЬКОЇ

Роботу виконала:
Прибега Катерина Дмитрівна ,
учениця 9-Б класу
НВК №10 м. Хмельницького

Науковий керівник:
Козубай Людмила Іванівна,
учитель трудового навчання,
технологій, магістр швейних виробів
НВК №10 м. Хмельницького

Науковий консультант:
Нікітіна Ольга,
Старша наукова співробітниця, в.о.
начальника науково-просвітницького
відділу Хмельницького обласного
художнього музею

Хмельницький – 2021
 2

Відображення світоглядної позиції мультикультуралізму

у творчості Ірини Вишеславської»
Прибега Катерина Дмитрівна
Хмельницьке територіальне відділення малої академії наук України
Навчально-виховний комплекс №10 м. Хмельницького
9-Б клас, м. Хмельницький
Козубай Людмила Іванівна, учитель трудового навчання,
технологій, магістр швейних виробів

Проблема збереження індивідуальності в умовах глобалізації та

адаптації особистості в мультикультурному середовищі є одним з
найактуальніших питань у сучасній філософській та культурологічній думці.
Прагнення України інтегруватися у світову спільноту спричинює
необхідність формувати мультикультурне суспільство та розвивати політику
мультикультуралізму. Поглянути на сучасність через бачення і відчуття
митця, що акумулює у своїй творчості її дух і особливості – означає
передбачити те, якими нас будуть бачити прийдешні покоління.
Об’єктом нашого дослідження є біографія та творчість Ірини
Вишеславської-Макарової, її діяльність як української художниці та
громадської діячки, яка проживає у Франції.
Метою дослідження стало визначення ролі творчої та просвітницької
діяльності Ірини Леонідівни Вишеславської-Макарової у збереженні та
поширенні українського мистецтва.
Вважаємо недоцільним розглядати процес художньої творчості у
відриві від особистості художника, оскільки це – єдине ціле. Тому у
структурі художнього суб'єкта ми характеризуємо 3 елементи: художній
талант, мультикультурне середовище, особистісне ставлення до світу.

Ключові слова: мультикультурне середовищі, самоідентичність, художньо-

культурна спадщина, світогляд художника, інтерактивна карта.
 3

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1. І. Л. ВИШЕШЕСЛАВСЬКА – ХУЖОЖНИЦЯ,
МІСТКИНЯ, ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА ………………………………….. 7
1.1. Мультикультурність як шлях збереження національного
самоусвідомлення і самоідентифікація митця ……………………. 7
1.2. Біографічні дані 10
……………………………………………………...
1.3. Вшанування пам’яті батька Леоніда Вишеславського 14
……………
РОЗДІЛ 2.ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ІРИНИ
ЛЕОНІДІВНИ ВИШЕСЛАВСЬКОЇ ……………………………………… 17
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА РОБОТА. ІРИНА ВИШЕСЛАВСЬКА ТА ЇЇ 21
ХУДОЖНЯ СПАДЩИНА
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………… 26
ДОДАТКИ …………………………………………………………………. 28
 4

ВСТУП

Проблема особистості й індивідуальності є однією з найактуальніших

питань у сучасній філософській та культурологічній думці. Підвищений
інтерес до людини як до індивідуального феномена – характерна прикмета
культурно-історичної і соціально-філософської думки в переломні епохи
розвитку світової історії.
Серед об'єктів досліджень були не раз музиканти, письменники,
художники різних історичних епох. Аналіз наукових джерел показав, що ще
існують «білі плями» у вивченні подібних об’єктів, які змінивши країну
проживання, змогли зберегти власну національну само ідентичність, тому
дослідження біографій видатних постатей рідного краю вважаємо важливим
предметом наукової роботи.
Проблематика місця і ролі художника у процесі збереження власного
національного самоусвідомлення і самоідентифікація митця – одна з
провідних у сучасному краєзнавстві. Поглянути на сучасність через бачення і
відчуття митця, що акумулює у своїй творчості її дух і особливості – означає
передбачити те, якими нас будуть бачити прийдешні покоління.
Такий підхід до аналізу епохи через життя і творчість конкретної
яскравої особистості, є, на наш погляд, найбільш вартісним і об’єктивним.
Об’єктом нашого дослідження є біографія художниці, місткині,
громадської діячки Ірини Леонідівни Вишеславської (Макарової), її
 5

діяльність зі збереження та популяризації українського мистецтва в умовах

мультикультурного суспільства Франції.
Предмет дослідження – художня спадщина І. Вишеславської як
приклад мультикультурного підходу до розвитку сучасного мистецтва.
Мета дослідження – з’ясувати на прикладі Ірини Вишеславської, як
особистість художника впливає на його розвиток, ставлення до сучасного
світу, його внесок у культурну світову спадщину; довести, що творчість
художника є унікальною складовою культурного простору світу.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
 осмислити особливості інтеграції Ірини Вишеславської у культурне
середовище Франції;
 розглянути особливості формування особистості художниці;
 розкрити діяльність І.Л. Вишеславської у вшануванні пам’яті батька
Леоніда Вишеславського;
 з’ясувати життя у Франції та мандри світом вплинули на творчість
художниці;
 дослідити історію появи картини І. Вишеславської у Хмельницькому
обласному художньому музеї;
 створити інтерактивну карту музеїв, де зберігаються роботи
Вишеславської Ірини;
 виконати власний художній аналіз картин художниці та розробити
пам’ятку для тих, любить художнє мистецтво та планує відвідати
музей.
Для розв’язання поставлених завдань застосовано методи: описовий,
контекстуальний, біографічний, типологічний.
Актуальність дослідження. Примітною особливістю мистецьких
запитів суспільства на межі XX-XXI ст. є зростаючий інтерес до
особистостей, які творять в умовах мультикультурності, впливають на
 6

становлення культурного та мистецького середовища, як окремих країн, так і

світу в цілому.
Новизна роботи полягає у тому, що матеріали наукової роботи зібрані
нами з різних джерел, перевірені та обговорені під час віддаленого
спілкування з художницею.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку
використаних джерел та додатків. У першому розділі «І. Л. Вишеславська –
художниця, місткиня, громадська діячка» проаналізовано формування
світогляду художниці, автобіографічні мотиви її творчості.
Другий розділ «Філософія творчості Ірини Леонідівни Вишеславської»
присвячено аналізу її творчої спадщини. Також у другому розділі виконано
практичні роботи зі створення інтерактивної мапи музеїв, де зберігаються
роботи художниці та розробки пам’ятки для тих, хто збирається відвідати
художній музей.
 7

РОЗДІЛ 1. І.Л. ВИШЕСЛАВСЬКА – ХУЖОЖНИЦЯ, МІСТКИНЯ,

ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА

1.1. Мультикультурність як шлях збереження національного

самоусвідомлення і самоідентифікація митця
Сьогодні, в епоху глобалізації у світи, на особливу увагу заслуговують
питання мультикультуралізму. Прагнення України інтегруватися у світову
спільноту спричинює необхідність формувати мультикультурне суспільство
та розвивати політику мультикультуралізму. Поняття
«мультикультуралізму», історія його виникнення та еволюції, його позитивні
і негативні прояви в сучасних полікультурних суспільствах розглядаються в
значній кількості наукових досліджень.
Особливу увагу цій тематиці приділяють такі вчені, як О. Антонюк, О.
Биков, В. Вардеккер, Е. Бомешко, С. Бондарук, І. Воронов, В. Котигоренко,
В. Малахов , А. Перотті, М. Рагозін, С. Саржан. Переважно ці дослідження
спрямовані на етнічні та мовні проблеми (О. Антонюк, О. Биков, В.
Вардеккер, Е. Бомешко, С. Бондарук, І. Воронов, В. Котигоренко, С.
Саржан), роль мультикультуралізму в освітньо-виховних процесах (А.
Перотті, М. Рагозін). Чи не найширший дослідницький спектр
мультикультуралізму (крізь призму соціальної філософії) представлено в
працях В. Малахова. Вчений розглядає можливість втілення політики
мультикультуралізму в сучасному російському суспільстві,
Термін «мультикультуралізм» з’явився в науковому обігу наприкінці
1980-х років. Він означав поважливе ставлення більшості населення до
меншин, рівний статус різних культурних традицій, право індивіда на вибір
 8

своєї ідентичності. В мультикультурному суспільстві людина зберігає свою

ідентичність попри впливи інших культур.
Особливості французької політики щодо іммігрантів й громадян
нефранцузького походження багато років вивчає Домінік Шнаппер – відома
вчена-соціолог, авторка багатьох книг, колишня членкиня Конституційно\
ради (з 2001 по 2010 р.). Вона стверджує, що особливістю французької
політики являється те, що іммігрантів й громадян нефранцузького
походження не відділяють від решти населе6ння і розглядають як основну
частину нації.
Франція стала імміграційною країною з середини XIX ст. До кінця
1960-х рр. XX ст. вона успішно асимілювала іммігрантів. Але із закінченням
періоду високого економічного росту, який спостерігався у післявоєнний час,
і особливо після нафтової кризи початку 1970-х рр. (1973-1974) процес
асиміляції практично припинився. Це пояснюється тим, що глобалізація і
кризи привели до скорочення ринку праці та росту безробіття, особливо
серед іммігрантів, призупинився «соціальний ліфт» і навіть вища освіта вже
не гарантувала підвищення соціального статусу.
У 1980-ті роки Франція була змушена перейти від асиміляційної
політики до інтеграційної. Якщо асиміляційна політика веде до поглинання
культур меншин домінуючою французькою культурою, то інтеграційна
передбачає мирне співіснування і взаємообмін всіх культур. Процес такої
інтеграції довго тривалий, головний шлях інтеграції – перетворення
іммігрантів у громадян за рахунок представлення громадянства та залучення
до участі у суспільно-політичному житті. Як громадяни вони отримують
рівні з усіма права і обов’язки.
Таким чином, політика інтеграції вже на вимагає від іммігрантів
культурної асиміляції, але вони мають виконувати обов’язкову умову –
поділяти загальні для всіх французів цінності (свобода особистості, світський
характер суспільного життя, солідарність, рівноправність жінок і суспільстві
 9

та родині тощо) і виконувати свої громадянські обов’язки. Саме це головна

особливість моделі інтеграції – її спрямованість на залучення іммігрантів,
перш за все, в політичне життя країни – і надає їй громадянсько-політичний
характер.
Багатогранність культури є найбільшим досягненням митців усіх часів і
народів, втрата ж призведе до загибелі надбань культури, але виникає
проблема самосвідомості кожної культури. Гарантією держави може
виступати лише глибоке національне самоусвідомлення і самоідентифікація
сильної нації. Шлях до цього лежить через розвиток культури. Так вважав і
С. Кримський: «найважливішим засобом збереження національної
самоідентифікації є розвиток культури. Бо саме культура розвиває
особистість людини, формує людей, нові покоління. І в напрямі саме
культури проходить головна магістраль національної ідентифікації.» [1-3]
Поняття національної ідентичності тісно пов’язане із культурою. Під
час свого становлення етнос виробляє власні, окремі від інших етносів,
ознаки,. Єдність нації досягається за допомогою культури.
Великої уваги потребує збереження української культури серед митців
діаспори, тому, що головна умова існування в країні проживання є
національна ідентифікація. Творець мистецтва в діаспорі відіграє роль
посередника в прилаштуваннях інонаціональних культурних цінностей до
етнонаціональних. Митець поза домівкою намагається гармонізувати
попередній та новий досвід. Відкритість до інших культур надзвичайно
важлива для митця для збагачення власної національної культури, проте з
цим постає нова проблема, адже є імовірність втрати національної
самосвідомості.
Саме такою особистістю є Ірина Вишеславська, громадянка України,
яка проживає у Франції, проте відтворює українську культуру як складову
європейського мистецтва.
 10

Коли ми говорили з Іриною Леонідівною про мультикультурність та

збереження власної самоідентичності в іншій країні, вона висловила думку,
що її переїзд до Франції, занурення у іншомовне та іншокультурне
середовище був безболісним, органічним, підготовленим попереднім
знайомством з культурою Європи, подорожами та перетворенням власних
вражень у мистецькі твори та твердим переконанням, що Україна є частиною
європейського культурного та політичного простору.
Таким чином, мультикультуралізм покликаний організувати
демократичне, рівне співіснування людей в умовах культурної
неоднорідності. Він розглядається як природний стан суспільства,
універсальна тенденція для виховання толерантності в суспільстві,
верховенства загальнолюдських цінностей над національними.

1.2. Біографічні дані

Ірина Леонідівна Вишеславська народилася (Додаток А) в Києві
20.02.1939 у сім'ї з багатими культурними традиціями. Її батько Леонід
Вишеславський був відомим поетом, мати – Агнеса Балтага – філологинею та
літераторкою. Серед предків Ірини були і священики (з Греції, Румунії,
Україні). Саме ці умови – мультинаціональна родина та мультикультурне
середовище, в яких вона зростала, стали вирішальними факторами у
становленні майбутньої художниці.
Київська квартира батьків, в який розпочалося життя Ірини,
знаходилися у знаменитому письменницькому будинку «Роліт» (робітників
літератури) на вулиці Богдана Хмельницького в Києві. Фасад того будинку,
як відомо, весь покритий меморіальними дошками на честь українських
класиків, що мешкали у ньому в різні роки: Остапа Вишні, Миколи Бажана,
Андрія Головка, Олеся Гончара, Андрія Малишка, Максима Рильського,
Володимира Сосюри, Павла Тичини та інших.
 11

Народився Леонід Вишеславський (Додаток Б) у Миколаєві в 1914 році,

дитинство та юність пройшли теж у цьому місті, в Одесі, Харкові та Криму,
де працював на Карадагській біологічній станції його вітчим. У своїй книзі
«На плечи небо звездное взвалив» Тамара Гордієнко, відома поетеса,
членкиня Національної спілки письменників України та заслужена
журналістка України, лауреатка багатьох українських та міжнародних
літературних премій, припускає, що час, проведений в Криму, серед зірок й
науки, мистецтва і літератури, сформував у майбутнього поета особливе
ставлення до Всесвіту.
Свого часу, російський поет Григорій Пєтніков, який разом із
соратником Велимиром Хлєбниковим, вигадали для Хлєбнікова звання
«Голови Земної Кулі» (рос. «Председателя Земного Шара»), заповідав
Леонідові Вишеславському це звання 21 жовтня 1963 року. Леонід
Вишеславський, в свою чергу, заповідав це звання в 1998 році поету Юрію
Каплану (1937—2009), засновнику Конгресу літераторів України. А у 1986
році було відкриття планети «Вишеславії» (планета-астероїд №2953)
вченими Кримської Астрологічної обсерваторії – це події одного ланцюжка
цікавої творчої долі Леоніда Вишеславського. Поезії Вишеславського
схвально оцінили відомі літератори Павло Тичина та Корній Чуковський.
Історія родоводу поета, розкрита в книзі Тамари Гордієнко,
красномовно свідчить про спадкоємність літературного таланту Леоніда
Вишеславського. Серед його родичів по лінії матері Клеопатри Платонової
були і літератори, і художники, а бабуся поета Евридика Цицильяно-Маразлі
була сестрою Одеського міського голови грека Григорія Маразлі (1878-1895
рр.), пам’ятник якому стоїть в Одесі на Грецькій площі.
Не менш цікавою є історія життя матері Ірини Вишеславської – Агнеси
Костянтинівни Балтага (1905 – 1991 рр.) (Додаток Б), філологіні та поетеси.
За життя вона опублікувала два цикла своїх віршів під псевдонімом «Агнесса
Глебова». Чоловік поетеси, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка,
 12

Леонід Вишеславський високо оцінював поезію Агнеси та став укладачем

книги її віршів «Утренние часы». Схвальні відгуки за свої вірші отримала
Агнеса Балтага від відомих поетів Миколи Ушакова та Арсенія
Тарковського.
Але доля Агнеси була досить трагічною та пройшла випробування
радянським режимом. У 1937 під час терору, за доносом сусідки по кімнаті
гуртожитку, Агнесу почали переслідувати. Їй інкрімінували те, що вона
читала книги французькою та німецькою мовами (чи не шпигунка?).
Почалась типова для тих років процедура, яка передбачала арешт і ГУЛАГ.
Заступаючись за дружину, Леонід лише наражався на небезпеку, але мужньо
чекав на найгірше. Лише дивом, на цей момент було знято з посади Єжова як
«ворога народу». Всі незавершені переслідування було анульовано і Агнесу
Балтага поновили в університеті. Терор, приниження та відчуття небезпеки
гнітили, і поет шукав духовного порятунку в красі природи й коханні. Вже в
дорослому віці Ірина Леонідівна видала свої спогади «Из воспоминаний моей
мамы».
В такій унікальній родині, у вирії історичних подій, серед поетів та
митців, 20 лютого 1939 р. у Києві народилась та зростала Ірина Леонідівна
Макарова-Вишеславська – українська художниця, майстриня живопису та
графіки, сценографиня, членкиня Національної спілки художників України,
Міжнародної асоціації «Мистецтво народів світу», Москва; Незалежної
мистецької Асоціації «Terra» Київ, член «Maison des Artisles» Париж,
Франція. 
Ірина з раннього дитинства проявляла талант художника. Коли їй було
8 років, вона отримала першу премію на республіканській виставці Дитячого
малюнка за акварель «Переправа на пляж», навчалася у Республіканській
художній школі (в якій через багато років викладала живопис).
Художньому вихованню Ірини сприяв її батько, Леонід Вішеславський.
Завдяки організованій ним поїздці по Європі, дочка з юних років була
 13

знайома з найкращими творами мистецтва в музеях Стокгольмі, Амстердама,

Парижа, Лувр, Рима й Афін, що було практично недоступне для більшості в
Радянському Союзі. Особливий вплив на неї справив альбом «Імпресіонізм»,
подарований батьком, і який послужив фундаментом для подальшої
самостійного творчості.
Щоб отримати якісну освіту, Ірина поїхала до Ленінграду, де вона
багато часу провела, вивчаючи шедеври Ермітажу. У Ленінградській
Академії Мистецтв вона провчилася чотири роки. Далі, вийшовши заміж за
киянина, перевелася в Київський художній інститут. У період заміжжя за
письменником, літературознавцем Анатолієм Макаровим художниця
підписувала роботи як Макарова-Вишеславська. Їхній син Гліб
Вишеславський – художник, мистецтвознавець.
Під час навчання у неї виникли конфлікти, і з інститутом, і з Спілкою
Художників. Її манеру не сприймали, вважали занадто «західною». Це був
важкий період, вісім років її не приймали до Спілки. Але вона повезла свої
роботи до Москви, в обхід офіційних чиновників, на Всесоюзний конкурс
портрета, на якому вона отримала першу премію. Після цього, у 1975 році, її
прийняли до Спілки художників України, а премійований «Портрет
велосипедистки» знаходиться зараз у Львівському музеї образотворчих
мистецтв.
Великий вплив на формування мистецьких та релігійних поглядів
Вишеславської мав священик Олександр Мень, погляди якого були
опозиційними до радянського режиму, (з ним вся сім'я Вишеславських була
близько знайома).
У радянський період Ірина Леонідівна обрала так званий стиль «тихого
супротиву», тобто оминала у своїй тематиці показово патріотичні й партійні
теми, що споріднювало її творчість з тогочасним андеграундом. З
можливостями відкритого суспільства у Незалежній Україні І. Вишеславська
захопилася подорожами. Вона подовгу працює у Франції. Значно збагатилася
 14

тематика її картин, особливо сценами з життя французів, циган, іспанців та

багатьох інших, які ніби доповнюють у її доробку колоритні українські
сюжети.
Ірина Вишеславська плідно працює портретистом, майстром побутових
і жанрових сцен (Додаток В), сповнених психологізму й динаміки. І.
Вишеславська створила галерею портретів відомих діячів культури, в яких
оживає історія України та стає наочним її зв'язок з інтелектуалами світу.
Ще в житті художниці був період, коли вона багато працювала в
театрах Києва. Більш за все у театрі Опери та балету. Відлунням цього
періоду є її великі цикли, присвячені балету та серія портретів театральних
діячів. На виставці є картина з балетного циклу та серія ескізів театральних
строїв до спектаклю «За дев’ятим порогом» Олексія Коломійця у
Академічному театрі імені Івана Франка у Києві, які датовані 1971 роком.
Художниця відкрита до пошуку різних засобів виразності, її живопис
колористично багатий, різноманітний у певних періодах творчості.
І.Вишеславська успішно працювала ілюстратором книг і сценографом
театральних вистав. Вона добре розуміється на тонкощах світового й
західного мистецтва, пише мистецтвознавчі статті. 
ЇЇ було обрано до Міжнародної асоціації «Мистецтво народів
світу», Москва у 1990; Незалежної мистецької Асоціації «Terra» Київ у 1994,
«Maison des Artisles» Париж, Франція у 1997. Роботи зберігаються у музеях
та приватних колекціях різних країн.

1.2. Вшанування пам’яті батька Леоніда Вишеславського

Чимало зроблено й написано донькою про батька Леоніда
Вишеславського для увіковічення пам'яті про нього (Додаток Г). У Ірини
Макарової-Вишеславської була давня мрія – відкрити в м. Старий Крим
(Автономна Республіка Крим) культурний центр «Будинок Леоніда
 15

Вишеславського» на честь свого батька, життя якого було тісно пов’язано з

Кримським півостровом.
Особливу значимість для Л. Вишеславського Старий Крим набув після
того, як у 1958 році тут поселився його харківський поет-наставник, який
тривалий час жив у Підмосков’ї, в Малоярославці, –  Григорій Пєтніков.
Іноді він залишався у нього на кілька днів.
Ця мрія здійснилася у серпні 2013 року. Для цього за власні кошти була
придбана і відреставрована стара будівля з садибою колишнього директора
пансіонату в Коктебелі І. С. Ляхова, де в свій час гостював Леонід
Вишеславський. Відкриття культурного центру «Будинок Леоніда
Вишеславського» відбулося 21-23 серпня та стало визначною культурною
подією не тільки Криму, а й всієї України (Додаток Г). На нього завітали  
письменики і вчені з Києва, Сімферополя, багатьох регіонів Криму та  гості з
Франції.
От як описує свої враження від відвідування музею у грудні 2013 року
головна редакторка журналу «Наш Крым» Настіна Валентина Василівна:
«Двері в  двоповерхову споруду музею з  фасадом із скла мені відчиняє
донька поета – Ірина Вишеславська, живописець, графік і сценограф. У ролі
екскурсовода власної садиби, на території якої розташований сад із
плодовими та парковими деревами, кущами і квітами, між якими прокладені
акуратні тротуарні доріжки, поряд знаходиться дім із художньою
майстернею, вона розпочинає свою розповідь:
– У Києві ми зберігаємо меморіальний кабінет у татовій квартирі. А
ідея створити повноцінний музей його імені в Старому Криму виникла п’ять
років тому.
Літературний фактаж їй допоміг  укласти історик, краєзнавець,
дослідник культурної спадщини Східного Криму Олексій Тимиргазін.
Формували експозицію і розміщували  інформаційний та фотоілюстративний
матеріал на стендах і вітринах, а предмети побуту та особисті речі поета – в
 16

інтер’єрах та інсталяціях разом з нею художниця Катерина Борисенко, син –

художник і мистецтвознавець Гліб Вишеславський та чоловік Жан-П’єр
Дюран, у минулому капітан корабля. Всі будівельні роботи виконали Рустем
і Айдер Тохтарови та Ігор Бачанов.
Особливу вдячність родина висловлює Жану-Клоду Маркаде за
значний вклад у створення в громадській організації «Друзі творчості
Леоніда Вишеславського» у Франції бібліотеки про російський та
український авангард та Геннадію Шебалкіну – за роботу з упорядкування
території.»
«Практично рідними місцями стали для Л. Вишеславського багато
куточків Кримського півострова,  особливо Східного Криму, в яких він
побував ще в дитинстві і де починалася його поетична творчість. І хоч
формального робочого кабінету тут у нього не було, в культурному центрі
«Дім поета Леоніда Вишеславського» стоять письмовий стіл, крісло,
настільна лампа, друкарська машинка. За нею в цьому інтер’єрі він працював
у французькому місті Антіб, знаходячись у гостях у своєї дочки Ірини. А в
Криму, як стверджують усі, хто знав поета, його робочим кабінетом були
Карадаг, Чорне море,  древні фортеці і храми».
Так Ірина Леонідівна втілила в життя свою давню мрії та увіковічила
пам’ять свого батька у місті, яке він любив і яке давало йому життєві сили та
творче натхнення (Додаток Д).
Але трагічні події в історії нашої країни знову круто змінили життя
родини художниці та відібрали втілену мрію: в 2014 році, через окупацію
Криму Росією, культурний центр «Будинок Леоніда Вишеславського»
довелося закрити. Ірина Леонідівна змушена була це зробити під тиском
представників нової влади в Криму… А в 2015 році музей було
націоналізовано окупаційною владою Криму.
Втім Ірина Леонідівна – невиправна оптимістка та любляча донька
свого батька, разом з родиною та шанувальниками поетичної творчості
 17

Леоніда Вишеславського, сподіваються повернутися у Старий Крим та

вшанувати пам’ять українського поета.

РОЗДІЛ 2.ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ІРИНИ ЛЕОНІДІВНИ

ВИШЕСЛАВСЬКОЇ

З 1989 року життя Ірина Вишеславської відбувається між двома

країнами – Україною та Францією, де вона проживає зі своїм чоловіком Жан-
П’єром Дюранои, колишнім морським капітаном, а нині майстром
фотографії. Вони багато подорожують світом, часто відвідують Україну,
залюблені в Карпати. А коли подорожі не доступні, із задоволенням
відправляються у піші прогулянки французьким Провансом,
неперевершеними Альпами, милуються морським узбережжям, і як справжні
митці «зупиняють ці миті» кожен по-своєму – Ірина в картинах, а Жан-П’єр –
у фотографіях (Додаток .
Цю ситуацію сама пані Ірина коментує так: «Подорож в просторі часу»
– назва однієї з моїх персональних виставок. З 1990-х я живу наполовину у
Франції, наполовину в Україні. В Києві у мене простора майстерня, де я
обожнюю працювати. Взагалі, європейське життя – це грандіозний театр
буття, що розгортається на вулицях та в багаточисленних кав’ярнях… А
зовсім інші струни душі грають, коли я повертаюсь до любої України. Я
відчуваю глибоке баладне дихання української культури».
Ірину Вишеславську–Макарову важко назвати українським
живописцем, адже більшу частину часу проводить у Європі. Вона і сама
вважає себе європейською художницею. У розмові з нами, пані Ірина
розповіла, що «європейськості» її мистецтво набувало поступово і
 18

розпочалося це ще під час навчання у Ленінграді (Санкт-Петербург, Росія).

Кожні вихідні студенти Академії Мистецтв проводили у славнозвісному
Єрмітажі. Ірина ж весь свій вільний час проводила на третьому поверсі
музею, серед картин класиків європейського мистецтва – французів,
фламандців, іспанців тощо. Сьогодні її картини зберігаються у 31 музеї світу
та приватних колекціях Україна, Франція, Росія, Азербайджан та інших.
Сьогодні життя пані Ірини не залежить від графіку роботи і бажання
професійно реалізуватися. Ця жінка вже встигла пройти період зрілості і як
особистість, і як митець. Але її енергія і оптимізм захоплюють з перших
хвилин спілкування. Вона однаково добре володіє трьома мовами:
українською, французькою та російською. Хоча при цьому, у невеличкому
містечку Анті́б (місто та муніципалітет у Франції, у регіоні Прованс –
Альпи – Лазурний Берег, департамент Приморські Альпи), де вона проживає
з чоловіком зовсім не має українців, а найближчий культурний центр
української діаспори знаходиться у Парижі, за 700 км від Антіб.
Невгамовній Ірині Леонідівні важко всидіти не те, що в одній країні, а
навіть вдома. Вона малює постійно і без перерви навіть на обід (Додаток К).
На картинах «Сієста», «Кафе», «У приморському шинку», «Нічний клуб»
одразу вгадуєш, що десь за рогом, а може за барною стійкою за
відпочивальниками стежить художниця. Вона любить людей, тому
пристрасно вдивляється у чоловіків за сусіднім столиком, жінок з
філіжанкою кави, яких зустрічає у просторі й часі, а потім знову малює.
Часто художниця малює себе. У Парижі, Венеції, на Буковині…
Чорняву замріяну дівчину, яка сидить і чекає, коли враження від прожитої
миті зафіксуються в її пам’яті, щоб стати черговим предметом у колекції.
«У художників часом так буває, що в їхніх героїв простежується автор.
Це не зумисне. Я не малюю з натури, хоча у стилістиці реалізму,» –
коментує художниця. На перший погляд зовні художниця схожа на
танцівницю Кармен, мабуть саме так на її зовнішності відбилась
 19

мультинаціональність родини. «Мені особливо сподобалася Іспанія з її

старовинними традиціями вуличного театру, танцями фламенко...» — каже
про мандри Вишеславська–Макарова. І красномовно про враження від
подорожей Іспанією розповідають її картини — «Іспанка, що відпочиває» і
«Репетиція фламенко на вулиці Севільї».
В Україні художниця стає інакшою – вона повертається в дитинство,
поезію та ніжність, спогади про юність та непросте становлення як
художниці. Директор Національного художнього музею Анатолій Мельник
каже, що це велика рідкість, коли відвідувач виставки може побачити все те,
що відбувається на вулицях і кафе Європи. За його словами, на екскурсії
приходять школярі, які звикли до сучасного абстрактного мистецтва. Вони не
можуть повірити, що реалістичні картини намальовані не в минулих сто-
літтях, а рік–два тому.
До речі, у розмові з нами Ірина Леонідівна висловила думку, що
сучасне французьке мистецтво набуває нових, непритаманних європейському
мистецтву, рис – воно стає все більш декоративним, придатним для
оздоблення інтер’єрів великих приміщень, в результаті втрачається
камерність та чарівність сучасних картин.
Ще у 2008 році на виставці «Мандри у просторі часу» Ірини
Вишеславської–Макарової, яка відбулася за підтримки Посольства Франції в
Україні, Надзвичайний і Повноважний посол Франції в Україні Жан–Поль
Везіан сказав: «Ми плануємо по всій Україні робити виставки художників,
які мешкають у Франції, а в їхньому малярстві поєднується українська і
французька школи». Ці слова влучно описують зміст художньої особистості
пані Ірини, яка так майстерно і невимушено поєднує українське та
європейське тому, що впевнена – українське і є європейське, невід’ємна
складова світового художнього мистецтва.
А от слова директора музею міста Ментон (Франція) Уг де ля Туш про
художницю в анотації до каталогу її виставки «Подорожі в просторі часу»:
 20

«Україна для неї – це край поетичних легенд та наспівів. Глибоке баладне

дихання відчувається у всіх полотнах, присвячених рідній Вітчизні. Кожна
«українська» картина – це поетична формула любові та ніжності». У цих
словах – зміст багаторічної творчості Ірини Вишеславської–Макарової, її
життєве кредо.
Аналізуючи багатогранну діяльність Ірини Вишеславської, неможливо
не згадати про ще одне захоплення художниці – збирання колекції
старожитностей. Історія формування колекції розпочалась ще у київський
період, коли юна колекціонера-початківця обмінювала свої авторські картини
на перші експонати, зокрема столітні елементи жіночого одягу. Згодом доля
привела її до Франції, де колекціонування вважають «національним спортом»
і, зі слів Ірини Вишеславської, кроком у великий Всесвіт. Тут вона стала
завсідницею антикварних ринків і заприязнилася з іншими ентузіастами. З
часом хобі перетворилося на її головну справу, колекція поповнилась
великою кількістю цікавих артефактів з XVIII – поч. ХХ ст.
Напередодні весняного карантину 2020 року в Національному Музей
Гуцульщини та Покуття (м. Коломия) відкрилась виставка колекції Ірини
Леонідівни «Мереживо часу», яка знайомить відвідувачів із елементами
вишуканої культури минулих століть, зокрема з французьким, венеційським
та фламандським мереживом, серветами, розписними підносами, бароковим
вишиттям ручної роботи з козацької доби. Атмосферу минулих епох
досконало відтворюють і дорогі світські меблі ХIХ – ХХ ст. з колекції
Національного музею.
Колекціонера зізналася, що дуже ретельно готувалася до виставки у
Національному музеї, усвідомлюючи високий рівень установи та багатство її
фондів. Також жінка визнала, що запропонована музейниками концепція
виставки допомогла їй побачити власну колекцію у новому, ширшому
культурному контексті. Відкриття виставки, за традицією, перетворилося на
чудове мистецьке свято, участь в якому взяли палкі шанувальники
 21

мистецтва, письменники, літератори, журналісти та художники. На зустрічі

лунала класична вірші велетів української літератури Івана Франка та Лесі
Українки.
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА РОБОТА. ІРИНА ВИШЕСЛАВСЬКА ТА ЇЇ
ХУДОЖНЯ СПАДЩИНА

Ми очікували на приїзд Ірини Леонідівни в Україну у листопаді цього

року, домовлялись про зустріч. Вона ніколи не була в Хмельницькому, але
знає, що в Хмельницькому обласному художньому музеї зберігається її
картина «Портрет будівельниці БАМу Раїси Сисюк» (полотно, олія, 1985) і
дуже прагне побачити її «вживу» (Додаток М).
Відповідь на питання «як і чому картина Ірини Вишеславської
з’явилася в нашому музеї» проста і пов’язана з його історією. Хмельницький
обласний художній музей було засновано на початку 1990-х років з акцентом
саме на висвітлення напрямів сучасного українського художнього мистецтва.
Його вважають одним із перших в Україні музеїв сучасного мистецтва.   Для
формування художніх фондів музею було передано роботи сучасних
українських митців, серед яких була картина пані Ірини.
До речі, у 2020 році наш художній музей увійшов у ТОП-10
прогресивних артмайданчиків України за версією портал Zruchno.Travel. З 19
серпня 2021 року у залах музею працює виставка творів легендарної
мистецької родини Алли Горської та Віктора Зарецького «СОНЦЕСЯЙНІ» до
30-річчя Незалежності України. Коли ми розповіли про це І. Вишеславській,
вона дуже зраділа, що роботи її друзів демонструються для широкого кола
глядачів.
На жаль, вік та здоров’я художниці внесли прикрі корективи у її плани
– поїздку скасовано, але вона сподівається, що зустріч в Хмельницькому
 22

попереду і обов’язково відбудеться. Але ми спілкувалися телефоном та

отримали дозвіл на написання даної роботи і відповіді на всі питання.
А ще Ірина Леонідівна зробила несподіване зізнання щодо назви своєї
картини: «Хочу вам зробити одне довірче зізнання. Трохи кумедне, але
прикре. Насправді картина зветься просто «Дорога». Моделлю для написання
картини стала випадкова супутниця. Але у ті часи мене часто звинувачували
у «західних впливах» на мій живопис і не приймали мої картини на виставки,
або приймали, а потім якісь комісії з керівництва їх знімали. Тому я, щоб
захиститись, написала «Будівельниця БАМу» та поставила перше-ліпше
вигадане прізвище. Ми часто тоді таке робили... Багато художників. Якусь
жінку стару напишуть, що має цікаве обличчя, а назву обов’язково ставлять
«Колгоспниця». Такі часи були».
Тобто, ми розуміємо, що твір Ірини Вишеславської-Макарової з
колекції Хмельницького обласного художнього музею «Портрет
будівельниці БАМу Раїси Сисюк» (1985), був натхнений і втілений
художницею зовсім не як присвята культовому радянському будівництву.
Проте полотно є прикладом потужного живописного письма з долею
романтики, характерної саме західній європейській арт-традиції.
Сьогодні, проживаючи закордоном, у Франції, мисткиня не зраджує
собі, своїм пріоритетам і поцінованим темам. Як зазначає мистецтвознавча
спільнота, Ірина Леонідівна на сьогодні відома, як вишукана портретистка,
майстриня відображення побутових і жанрових сцен, сповнених
психологізму й динаміки.
Особливою темою арт-мовидля художниці Вишеславської, попри
еміграцію та далекість рідної української землі, є Батьківщина. Ментально
художниця продовжує бути тут, серед рідних просторів й надихається духом
українства. Кожне мистецьке полотно створене митессою з нотами
батьківського краю – присвята й освідчення в коханні Україні.
 23

Сьогодні з картинами Ірини Леонідівни можна зустрітися в музеях

світу та в приватних колекціях. Ми ознайомились з переліком музеїв, де
зберігаються роботи Вишеславської (Додаток Н), та створили інтерактивну
карту цих міст (Додаток П) та «Пам’ятку, для тих, хто збирається відвідати
музей» (додаток Р).
Аналізуючи ретроспективу творчих робіт художниці, дій шли
висновку, що мистецтво для неї – стиль життя, «малювати – як дихати» -
зізнається Ірина в одному інтерв’ю та називає такий процес «манією».
Завжди з олівцем та записником, завжди відкрита до людей та всесвіту –
таке кредо художниці. В її архівах зберігається величезна кількість
нарисів, замальовок, ескізів, які будь-якої миті легко перетворюються у
нові картини. Саме графічним роботам була присвячена ювілей на
виставка, яка відбулася у лютому 2019 року в Галереї Art14, Київ.
Місткині зі здивуванням відмітила, що для неї ця виставка
«познай омила» її з новою, іншою Вишеславською.
Ней мовірна працездатність, невичерпна енергія та жага
закарбувати миті життя у своїх роботах, допомогли Ірині Леонідівні
«знай ти себе», розкрити, виробити «власний творчий почерк». І цей
почерк перегукується з її характером – вільнолюбним, незалежним,
легким та людяним. Такими були і залишаються її картини, написані
легко, яскраво, живо, але твердою рукою митця, який залюблений у світ,
людей та мистецтво. Засновниця та директорка галереї Art14, колишня
учениця Ірини Леонідівни, Екатерина Борисенко характеризує творчий
здобуток Ірини за останні 30 років як «портрет часу», а ми б додали, що
це ще й «портрет світу»
Отже, стає зрозумілим, що творчу індивідуальність формує н в першу
чергу,– родина та її культурні традиції, форми та власна взаємодія митця з
часом, простором й актуальним соціумом. В творчості художниці Ірини
 24

Вишеславської-Макарової всі ці складові протягом усього мистецького

шляху і по сьогодні є дороговказами й орієнтуючими, як в збагаченні
досвіду, так і в поступі таланту й майстерності героїні.
ВИСНОВКИ

1. Мультикультуралізм покликаний організувати демократичне, рівне

співіснування людей в умовах культурної неоднорідності. Він
розглядається як природний стан суспільства, універсальна тенденція
для виховання толерантності в суспільстві, верховенства
загальнолюдських цінностей над національними.
Приклад української художниці Ірини Вишеславської свідчить, що для
кожної людини процес «входження» в інше культурне середовище є
дуже індивідуальним і залежить, перш за все, від зрілості особистості,
її художнього та інтелектуального розвитку.
2. «Без сім'ї і свого роду – немає нації, народу». Це українське прислів’я
якнайкраще ілюструє вплив родини на становлення Ірини Леонідівни
як особистості і художниці, а також демонструє її шанобливе ставлення
до предків, їх пам’яті. Відкриття культурного центру «Будинок Леоніда
Вишеславського» (м. Старий Крим, АРК) – це не тільки данина пам’яті
та вираз вдячності батькам, своїй родині, а й крок до збереження та
популяризації національної культурної спадщини України.
3. «Подорож в просторі часу» – назва однієї з персональних виставок
художниці. На нашу думку, так можна назвати україно-французьке
життя І. Л. Вишеславської довжиною більш ніж 30 років. За цей час
вона не тільки не віддала перевагу одній з країн, а змогла об’єднати їх в
одну велику свою любов, невимушено «міксує» національні культурні
 25

особливості, спілкується трьома мовами, не забуваючи та плекаючи

рідну українську.
4. Вивчаючи бібліографію місткині, ми ознайомились зі списком музеїв, в
яких зберігаються її роботи, і з гордістю додали до нього назву нашого
міста та Хмельницького обласного художнього музею. Практичною
частиною роботи стало створення інтерактивної карти музеїв, у збірках
яких є твори Ірини Вишеславської (Макарової) та «Пам’ятки для тих,
хто збирається в музей».
5. Творчу індивідуальність художника формує не тільки час та оточуюче
середовище, в першу чергу для особистості творчої – це родина та її
культурні традиції, форми й різноманіття освітньо-практичних
факторів та власна взаємодія митця з часом, простором й актуальним
соціумом. В творчості художниці Ірини Вишеславської-Макарової всі
ці складові протягом усього мистецького шляху і по сьогодні є
дороговказами й орієнтуючими, як в збагаченні досвіду, так і в поступі
таланту й майстерності героїні.
 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримський С. Як Україні зберегти свою ідентичність та одночасно не

закритися від іншого світу? // День. – 2000. – 11 жовтня. – С.4.
2. Cтельмах Д. М. Скелети в письменницьких шафах / Дмитро Стельмах.
– К. : Либідь, 2013. – 168 с.; іл.
3. Франсуаза Барб-Галль. Як розмовляти з дітьми про мистецтво [Текст] /
пер. з франц. Софії Рабчук. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2014.
– 192 с.

ЕЛЕКТРОННИЙ РЕСУРС

Мультикультуралізм: теоретичні і практичні аспекти. Світлана Дрожжина.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/drozhzhyna_multykulturalizm.p
df
Мультикультуралізм як фактор демократичного розвитку суспільства.
Краснопольська Т. М. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://cutt.ly/PYZ7mel
Вишеславський Леонід Миколайович. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу:
 27

https://www.wikiwand.com/uk/%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B5%
D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA
%D0%B8%D0%B9_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD
%D1%96%D0%B4_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB
%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Відкрито музей Леоніда Вишеславського у Старому Криму. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://vikcentr.narod.ru/news/vidkrito_muzej_leonida_visheslavskogo_u_staromu_
krimu/2013-12-18-1080
Музей Леоніда Вишеславського. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://ukraineartnews.com/news/news/zirka-ukrajinskogo-zhivopisu---irina-
visheslavska
Фламенко, французьке вино і буковинський маківник. [Електронний ресурс].
– Режим доступу:
https://www.umoloda.kiev.ua/number/1093/164/39111/
Виставка Ірини Вишеславської. Колекціонування як крок у Всесвіт.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://hutsul.museum/exhibitions/current/vysheslavska-exhibition/
Оценка искусства: как оценивать искусство, как судить о картине. .
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://gallerix.ru/pedia/art-
evaluation/
10 советов о том, как правильно ходить в музей. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу:
https://daily.afisha.ru/brain/4272-10-sovetov-o-tom-kak-pravilno-hodit-v-
muzey/
 28

Портрет времени. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://kyivdaily.com.ua/vystavka-iriny-vysheslavskoy/?
fbclid=IwAR1Mc_xBuARduEzVFxviO8ieB0u8MgpspyUkkU3cyH0NfItTtzmeAu
ybUCE

ДОДАТКИ