Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова

Історичний факультет

Кафедра джерелознавства

РЕФЕРАТ

На тему: «Стан розвитку культури в другій половині ХХ ст., визначення її

характеру та специфіки»
Роботу виконала:

Студентка ІV курсу

42 ІМТ групи

Кліпенштейн Аріна Андріївна

Спеціальності середня освіта, історія

Спеціалізації «Міжнародний туризм»

Національна шкала_________

Кількість балів:_____ Оцінка ECTS_____

Київ - 2020
 2

І. Специфіка постмодерного суспільства………………………………………….3

ІІ. Розвиток музичної культури…………………………………………………….6
ІІІ. Розвиток художнього мистецтва……………………………………………….9
Висновки…………………………………………………………………………….12
Список використаної літератури…………………………………………………..13
 3

І. Специфіка постмодерного суспільства

Не все ХХ ст. може бути об'єднане в одну історичну епоху. На рубежі
початку 70-х – кінець 80-х відбувається карколомна подія – початок
формування постіндустріального суспільства. Нове суспільство вперше
визначив Деніел Белл у монографії «The coming of post-industrial society»
(«Грядуще постіндустріальне суспільство») [1]. У своїй праці він вказує на
якісні зміни в суспільстві. Аналізуючи трансформації у сферах зайнятості та
виробництві, він зафіксував у розвинених державах (насамперед, США)
зростання частки сфери послуг з точки зору кількісного задіяння трудових
ресурсів та сегменту виробленого ВВП у загальній структурі економіки. Серед
наслідків: технологізація знання та перетворення його на безпосередню
виробничу силу, зростання значення професійної диференціації, перехід до
«економіки обслуговування». Структурні зміни в суспільстві, на його думку,
також і трансформують звичні механізми владного регулювання соціальних
відносин. У зв'язку із чим він прогнозував зменшення ваги класових ідеологій
за нового суспільного устрою та, відповідно, зменшення впливу політичних
ідеологій на формування партійної та загалом владної структури в сучасних
суспільствах.
Сам Д. Белл у своїй книзі вказує на інших вчених, які теж помічають
зміни у світі, називаючи це «постсучасним суспільством» (А. Етціоні –
«Активне суспільство»), «постцивілізацією» (К. Боулдінг),
«постколективізмом» (С. Бір). Про постіндустріальне суспільство говорить В.
Ростоу, Ш. Ейзенштадт, Е. Тофлер ті інші. Збігнев Бжезинський
використовував термін «технотронне суспільство». Широке розповсюдження
отримав термін «інформаційне суспільство», що підкреслювало значення
інформаційних технологій і ріст об'єму інформації, пов'язаний з поширенням
технологій. Найбільш розроблена концепція фнфрмаційного суспільства біла
запропонована Мануелем Кастельсом [5].
Отже, науковці визначают, що суспільство змінюється настільки, що
відходить від минулого, індустріального суспільства. У найрозвиненіших
 4

країнах промисловість втрачає свої позиції. Першочергового значення набуває

не капітал, а інформація. У соціальному вимірі провідною верствою стає
середній клас, а не буржуазія. Пролетаріат втрачає позиції.
Цікаво переглянути і новий соціальний вимір постмодерного суспільства.
Класова нерівність в першу чергу пояснюється різницею в отриманій освіті.
Поступово частка людей, які отримують вищу освіту, зростає, тому лише однієї
вищої освіти рівня магістра стає недостатньо. Провідною верствою стають
науковці, які, за прогнозами Іноземцева, теж у майбутньому можуть стати
закритою верствою суспільства, ізольованою. У постіндустріальному
суспільстві змінюється ставлення до людини; тепер особистість та особистісні
якості відіграють ключову роль. У ХХ ст., на думку економіста, наступає
момент, коли людина отримує можливість задовольняти свої власні потреби в
повному обсязі при відносно недовготривалій праці [3].
Разом з цим Іноземцев каже, що людина постмодерного суспільства
звільняється від необхідності пошуку коштів для існування, а тому має час і
можливості долучатися до цінностей цивілізації [3].
Особливістью постмодерного суспільства є масова культура, яка стала
можливою завдяки розвитку технологій. Саме нові технології поширюють
масову культуру та включають до неї усі версти суспільства. Таким прикладом
може стати кіно, телесеріали. Масова культура ХХ ст.. – не завжди негативний
чинник. Акцентуючи увагу на «масовості» у плані «широко вжитку» та
«бездуховності» необхідно згадати, що музика Бітлз – це теж масова культура,
що зовсім не принижує культурної цінності гурту. Але, звичайно, масова
культура орієнтується на глядача, відповідає потребам усього суспільства, є
комерційною складовою, що робить її залежною від мінливих настроїв
суспільства [5].
Брайан Тернер описує постсучасне суспільство як "суспільство, в якому,
крім іншого, культурні стилі стали змішаними, переплетеними і гнучкими, що
запобігає будь-яку підтримку ієрархічних відмінностей. Постмодерна культура
- рефлексивна і грайлива – протистоїть стандартизації життєвих стилів і
 5

культур. Згідно постмодерністським теоретикам, традиційні ділення між

високою культурою і культурою низькою (і, отже, розмежування між елітою і
масою) починають руйнуватися.» [5].
Зигмунт Бауман зазначає, що найбільш примітними рисами постмодерної
ситуації є "інституалізовані плюралізм, різноманітність, випадковість і
амбівалентність". Ці риси діаметрально протилежні властивим модерну
прагненню до "універсальності, однорідності, одноманітності і ясності". Інша
важлива риса постсучасності - "рефлексивність", або "саморефлексівность". У
стані плинності, мінливості, різноманіття соціокультурного середовища, все
більше зростає значення рефлексивності соціальних діячів. Ніщо не дано і не
визначено остаточно, ніщо не має характеру само очевидності. Кожен
індивідуум змушений сам вносити визначеність в навколишнє буття, знаючи
заздалегідь, що жодна точка зору не може бути визнана абсолютною.
Постмодерне середовище є фактично безперервним потоком рефлексивності.
Бауман стверджує, що "постмодерн не є відхиленням від «нормального
стану модерну». Навпаки, це самовідтворювана, логічна та самодостатня
соціальна ситуація, обумовлена своїми власними відмінними рисами [5].
Отже, постмодернізм на даний момент є новим історичним етапом, у який
вже ступили найрозвиненіші країни. Ми, люди ХХІ ст., вже можемо споглядати
ті зміни у суспільстві, які багатьом, а особливо старшому поколінню,
видаються чужими. Вони ще повноцінно не ввійшли в силу, але ми вже
відчуваємо їх відлуння, яке може захоплювати, а може лякати своєю
неоднозначністю та потребою шукати себе наосліп у вирлі багатьох течій та
ідей, з яких жодна не є істиною останньої інстанції. На основі цього будується
нова культурна реальність – постмодерна культура.
 6

ІІ. Розвиток музичної культури

Розвиток музичної культури ХХ ст. багато у чому обумовлений техніко-
урбаністичними тенденціями епохи глобалізації, появою нових способів
збереження і передачі музичної інформації, нових типів музичного мислення в
композиторському та виконавському творчості, а також змінами в процесах
сприйняття музики. Зросла роль електроніки (магнітофонів, комп'ютерів,
синтезаторів і т.д.) в процесах творення і запису музики, значно змінилося
звукова палітра. Схожі процеси відбуваються і у виконавській творчості XX
століття і проявляються в посиленні техніцизму, видовищних ефектів, появі
залежності виконавця від засобів звукозапису і індустрії масового тиражування
продукції.
В музиці ХХ ст.. прослідковується вплив фольклору і побутової культури
на академічну музику, що проявилося в зверненні композиторів XX століття до
тих пластів і жанрів музики, які раніше створювалися в аматорській середовищі
(пісня, романс, міський шансон і т.д.). В масовій культурі відбуваються подібні
процеси: це і новаторські пошуки рок-музикантів, що використовують прийоми
академічної музики, і поява нових симбіотичних жанрів (рок-опери і рок-
симфонії і ін.), Народжених «на стику» академічної та масової культур, і
проникнення в рок-композиції елементів етнічної музики, поява стилю
«фьюжн» і багато іншого. Ці явища в останні десятиліття стали уособлювати
собою образ «світової музики», заснований на змішуванні і глобальному
мовному синтезі культур.
В зв'язку з ростом мас-медіа і розвитком глобальної медіакультури
формується новий тип масової музичної культури, що базується на
видовищності, медіа-засобах, комерціалізації, масовому тиражуванні і
споживанні. Основну нішу в системі масової культури до рубежу XX-XXI
століть займає сфера розважальної музики і популярної культури, заснованої на
тілесності, еротиці, посилення ритмічного і видовищного в поєднанні з
сучасними технічними засобами (з кліпами) і технологіями шоу-бізнесу
(створення «хіта», «розкрутка» виконавців, рейтинги успіху і т.д.). В умовах
 7

зростання споживчої культури на периферії культури виявляється сфера

академічної музики (падає престиж професії композитора, значно знижується
інтерес до сфери класичної музики, зростає роль бізнесу і комерції). Сфера
масової культури з її вираженою орієнтацією на видовищно-розважальну
складову, комерційний успіх, технічні нововведення медіакультури (екранну
культуру, звукозаписні технології, нові технічні засоби, які допомагають
складати, відтворювати і тиражувати музику) поступово втягує в простір
культури споживання і академічну музику. При цьому багато явищ елітарної
культури стають масовими, розповсюджені і навпаки явища масової культури,
такі як джаз, рок та ін. поступово переходять в статус елітарних.
Однією з важливих відмінностей масової музики від академічної класики
є присутність в ній доступного для сприйняття непідготовленого слухача рівня
впливу - певного комплексу виразних засобів. Наявність такого найпростішого
комплексу ще не означає відсутність інших, більш складних. Тобто є кілька
рівнів впливу: від самого елементарного (динаміка, ритм) до найскладнішого
(витончена гармонія, штучні лади, мотивная розробка, композиційна структура
і багато іншого). Масову музику відрізняє також значне стильове розшарування
- тільки джазових стилів існує близько тридцяти, а загальна кількість стилів
масової музики наближається до ста. Таке різноманіття можна пояснити не
тільки панкультурними устремліннями постмодерну, але і вимогою
задовольнити будь-які запити, заповнити всі ніші культурного споживання [6].
Ще однією важливою рисою масової музики є її тісний зв'язок із
сучасною дійсністю і навіть злободенність. Здається, що дана особливість
пов'язана з зазначеним вище прагненням масової культури бути транслятором
загального знання. Завдяки опорі на словесний текст, наявності доступних
засобів вираження, високому емоційному тонусу, масова музика стала
безпосереднім виразником умонастроїв і світовідчуття мільйонів людей по
всьому світу. Її зміст зрозумілий і загальнолюдський: це християнські ідеї
любові і всепрощення, ідеї східної філософії про ненасильство, характерні для
XX ст. теми самотності, свободи, миру, сексуального розкріпачення [6].
 8

Ще однією важливою особливістю масової музичної культури є часті

трансформації стилю в жанр. Тут має місце ситуація, коли найбільш істотні і
своєрідні риси будь-якого музичного стилю стають зразком, матрицею в
процесі виробництва вторинної продукції. Надалі, поступово абстрагуючись від
стилю-першоджерела, ці риси стають вже жанром всередині іншого більш
сучасного стилю. Прикладами перевтілення є жанри: регтайм, рок-н-рол, блюз,
метал. Але можливий також зворотний процес, коли жанр проростає в ціле
стильовий напрям - наприклад, блюз в блюз-рок [6].
Таким чином, для масової музичної культури характерне велике стильове
розшарування, жанрово-стильові трансформації, доступність, емоційна
виразність, втілення небагатьох універсальних ідей і образів. У зв'язку з
останньою особливістю виникає припущення, що множинність стилів масової
музики є частково уявною і що дана культура базується на небагатьох
стильових підставах, пов'язаних з певними ідейно-образними сферами.
Отже, музична культура тісно пов’язана з цінностями суспільства, його
орієнтирами та думкою більшості. Музичне мистецтво другої половини ХХ ст..
поєднує абсолютно різні жанри та народжує нові симбіотичні жанри на основі
синтезу класичної музики та масової. Музичне мистецтво масс-культури
широко використовує надбання минулих епох та звертається до фольклорної
музики. Надзвичайно важливими у розвитку музики є нові технології запису та
нові доступні способи прослуховування музики. Музика широко відображає
світоглядну зміну у настроях суспільства: стає більш розкутою та бунтарською.
 9

ІІІ. Розвиток художнього мистецтва

Протистояння політичних блоків, «холодна війна», ідеологічна
нетерпимість — усе це перетворювало мистецтво ХХ ст. на зброю, на засіб для
досягнення цілей, які не мають нічого спільного з потребами мистецтва.
Крайній ступінь нетерпимості відрізняв літературну політику тоталітарних
режимів. По інший бік барикади — тверда нетерпимість неоавангарду 50-60х
років, що навіть підсилилася щодо класичного авангарду епохи Першої світової
війни. Неоавангард посів важливе місце в «контркультурі» «нових лівих», які
піддали жорсткій критиці західну цивілізацію з позицій мистецтва як
абсолютизованого «царства волі». Естетичні новації модернізму й авангарду
20-30-х рр., безумовно, заклали платформу постмодерну, і можна назвати ряд
фігур, що з’єднують обидва періоди — хоча би Марсель Дюшан, що починав як
дадаїст і потім після паузи активно включився в художнє життя 60х. Але не
можна не бачити, що повоєнне оформлення постмодернізму на рівні
теоретичної самосвідомості йшло на хвилі відштовхування від модернізму. Ця
енергія протистояння виникала не тільки за рахунок природної ворожнечі
батьків і дітей у культурі. Справа в тому, що в ретроспективі, з погляду 40-50-х
рр., модернізм виглядав політично досить консервативною течією. Про це
свідчили і прихильність до фашистської ідеології деяких лідерів модернізму й
авангарду (Е. Паунд, Де Кіріко, Марінетті), і асиміляція радянських
комуністичних утопій у творчості В. Маяковського, А. Родченко, В.
Степанової, і перетворення інших на суспільно благополучні фігури
(присвоєння титулу лорда Т.С. Еліоту), і, нарешті, інституціоналізація
модернізму в університетах і в академічних закладах: модернізм став об’єктом
ученого культу, черговим предметом викладання [4].
Термін «постмодернізм» був введений у мистецтвознавчу практику на
початку 70-х років і став слугувати надалі для позначення структурно подібних
явищ у суспільному житті й культурі сучасних індустріально розвинутих країн.
В архітектурі й образотворчому мистецтві характерною рисою постмодернізму
називають тенденцію до об’єднання в рамках одного твору стилів, образних
 10

мотивів і художніх прийомів, запозичених у різних історико-культурних епох,

країн, регіонів тощо. Одна з основних властивостей постмодернізму в культурі
— пластичність, відсутність фіксованої стильової чи ідеологічної домінанти.
Динамічне зіткнення стилів породжує багатомірний простір, у якому
неможливо «чисте» переживання ізольованого змісту чи естетичного імпульсу.
У постмодерністському мистецтві існують різні напрями: хеппенінг, інсталяція,
інвайронмент, перформенс, відео-арт. Народжується так зване матеріальне
мистецтво — поп-арт, що виникло переважно в Америці й Англії [2].
Таким чином, простір культури кардинально змінилося. Поп-арт - це
проміжний період у мистецтві між модернізмом і постмодерном. У ньому
присутній елемент позитивної гри. Воно демократично, благодушно. Поп-арт
зрозумів, що дистанція між людиною і споживаним продуктом скорочена до
мінімуму. Між цими двома об'єктами не залишається простору, яке позначалося
раніше духовною субстанцією. Речовинність заповнює собою культурний
простір, і "поп-артисти" першими побачили наступ загрозливого світу
споживання. У своїх роботах художники поп-арту поступово відмовляються від
живопису і малювання на площині. Вони вийшли в простір [2].
Так з'явився хепенінг - відгалуження від поп-арту. "Хеппенінг - це
імпровізаційне подія, визначена форма дій, акцій, вчинків, коли художники
прагнуть заманити глядачів в хитромудру гру, контури сценарію якій намічені
приблизно". Хеппенінг з'явився спочатку в США, потім у Європі в 1950-х роках
XX ст. Сам термін був запропонований Аланом Капроу (1927-2006), який
поставив виставу, назване "8 хеппенінгів в шести частинах". Це був своєрідний
спектакль з залученням глядачів у імпровізаційне дію. З того часу хеппенінг
став популярним у новому мистецтві. Події були різних напрямів: одні -
страхітливо епатажні, коли, наприклад, хтось живою куркою лупить по струнах
рояля. Подібних скандальних жестів було багато, і вони змушують згадувати
епатажні виступи дадаїстів і футуристів початку століття. Результат творчості
хепенінгів - у самому процесі. Завдання хепенінгів - в запереченні кордону між
 11

глядачем і автором-виконавцем, в провокації публіки, спробі залучити всіх в

абсурдну дію [2].
Постмодерністське мислення по-новому стало оцінювати історію
мистецтв. З'являється особливий тип мислення, який називається "бриколаж"
(брикольер - людина, що намагається змайструвати щось нове зі старих речей).
В основі бриколажа і колажу лежить іронія. Колаж - це специфічна техніка,
вона використовує речі, але одночасно підриває довіру до них. Художники-
постмодерністи успішно складають свої об'єкти з фрагментів різних творів,
стилів, іронізуючи й пародіюючи. Подібне попурі отримало назву фільм. Він
вважається основним модусом постмодерністського мистецтва. Прописування
нового значення тексту поверх старого, специфічна взаємодія фрагментів
називається палімпсестом. Бриколаж, іронія, фільм, палімпсест - все це складові
частини великої Гри. Гра - ось основа постмодерністична світу мистецтва. Гра з
мистецтвом, майстерність, гра зі смислами, істинами, цитатами.
Постмодернізм, на відміну від модернізму не намагається вплинути на глядача,
не декларує своїх програм, не конфліктує. "Це творчість, яка живе в суспільстві,
маючи більше соціальне і інформативне значення, ніж естетичне. Це соціальна
пластику сучасності". Більшість об'єктів постмодерністського мистецтва
з'єднують мистецтво і життя, причому життя в екзистенціальному значенні. Це
те, що німецький філософ і соціолог Юрген Хабермас називав "комунікативної
угодою". Художник-постмодерніст часто складає свої об'єкти з буттєвих
предметів. Так, наприклад, на виставці представлено інтер'єр звичайної
житлової кімнати з усією обстановкою і предметами побуту. Або експонатом
виставки є старий тролейбус. Постмодерністи для своїх об'єктів
використовують засоби масової комунікації [4].
Отже, насправді ми вже живемо у культурному просторі постмодернізму,
але не звертаємо на це належної уваги. Як та риба, що плаває у воді і не
приділяє воді особливої уваги. Так само наше культурне середовище
кардинально змінилося з часів епохи модернізму. І те, що, по суті, нам звичне і
зрозуміле, насправді є новим світоглядом суспільства.
 12

ВИСНОВКИ

Отже, постмодернізм на даний момент є новим історичним етапом, у який

вже ступили найрозвиненіші країни. Ми, люди ХХІ ст., вже можемо споглядати
ті зміни у суспільстві, які багатьом, а особливо старшому поколінню,
видаються чужими. Вони ще повноцінно не ввійшли в силу, але ми вже
відчуваємо їх відлуння, яке може захоплювати, а може лякати своєю
неоднозначністю та потребою шукати себе наосліп у вирлі багатьох течій та
ідей, з яких жодна не є істиною останньої інстанції. На основі цього будується
нова культурна реальність – постмодерна культура.
Музична культура тісно пов’язана з цінностями суспільства, його
орієнтирами та думкою більшості. Музичне мистецтво другої половини ХХ ст..
поєднує абсолютно різні жанри та народжує нові симбіотичні жанри на основі
синтезу класичної музики та масової. Музичне мистецтво масс-культури
широко використовує надбання минулих епох та звертається до фольклорної
музики. Надзвичайно важливими у розвитку музики є нові технології запису та
нові доступні способи прослуховування музики. Музика широко відображає
світоглядну зміну у настроях суспільства: стає більш розкутою та бунтарською.
Одна з основних властивостей постмодернізму в культурі —
пластичність, відсутність фіксованої стильової чи ідеологічної домінанти.
Художнє мистецтво др.. пол.. ХХ ст. будується на нових засадах. Мистецтво
постмодернізму є мистецтвом деталей, півтонів. Воно не претендує бути
«великим», «вічним мистецтвом». Воно часто задовольняється малим. У ньому
є все: не надто великі почуття, помірні пристрасті, скромні думки. Замість
грандіозного і піднесеного – іронія, пародія, жарт. Для нього не існує ніяких
правил жанру або стилю. Його твори нерідко виглядають дивними гібридами.
 13

Список використаної літератури:

1. Белл Даниел. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального

прогнозирования. Перевод с английского. — Изд. 2-ое, испр. и доп. — М.:
Academia, 2004. — 788 с. — ISBN: 5-87444-203-0.
2. Гаврюшенко, О.А. Історія світової культури [Электронный ресурс] / О.А.
Гаврюшенко, В.М. Шейко, О.В. Кравченко. — Электрон. журн. — Режим
доступа:
http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI/KONDOR/ISTORIA_Svit_kul_2006.
pdf
3. Иноземцев, В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа,
противоречия, перспективы [Электронный ресурс] / В.Л. Иноземцев. —
Электрон. журн. — Режим доступа: http://lib.ru/ECONOMY/inozemcew.txt_with-
big-pictures.html
4. Короткий курс лекцій з дисципліни «Історія мистецтв» [Электронный ресурс]
/. — Электрон. журн. — Режим доступа:
http://studme.com.ua/1691041013552/kulturologiya/istoriya_iskusstv_.htm
5. Матецкая, А.В. Социология культуры. Учебное пособие [Электронный
ресурс] / А.В. Матецкая. — Электрон. журн. — Режим доступа:
https://kiogmuis.ucoz.ru/Student/mateckaja_a.v.sociologija_kultury.pdf
6. Специфика и основания массовой музыкальной культуры в ХХ в. Учебное
пособие [Электронный ресурс] / Бельтюков Алексей Олегович. — Электрон.
журн. — Режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/n/spetsifika-i-osnovaniya-
massovoy-muzykalnoy-kultury-xx-v/viewer