Характеристика світового культурного простору XX ст.

Культура України XX ст.

Особливості

 плюралізмом – співіснуванням різних цінностей, ідеалів, точок

зору в межах єдиної культури, що передбачає існування в
суспільстві різних соціальних інститутів (церковних організацій,
освітніх систем, політичних партій тощо)

 інтегративність - сполучення окремих складових культури в нові

комбіновані види мистецтва

 багатовимірність - варіативність напрямів і різноманітність як

основні принципи функціонування сучасної культури

 «соціокультурна криза» - порушення балансу структурної

впорядкованості локальної соціокультурної системи, руйнування
механізмів її дії.

 потужні інтеграційні процеси,

 поширення расового, етнічного, релігійного та ін. розмаїття.

 взаємодія і взаємозбагачення її численних типів і поглиблення

суперечностей між ними.

 Майбутнє світової культури пов’язують як з утвердженням і

поширенням європоцентризму до світового масштабу, так і зі
зростанням ролі східної культури.

 технократизм – визнання техніки безумовно необхідною та

винятково значущою для людства, основою розвиненого
індустріального суспільства та основою функціонування й змісту
культури.
 відчуженням людини від культури – різні форми людської
діяльності та їх результати перетворилися на ворожу,
самостійну, відокремлену від людини силу, яка панує над нею.

 Демократизація культури ХХ ст. зумовила залучення широких

верств населення (порівняно з попередніми епохами) до
активного культурного буття.

 Іррелігійність - «Заперечення Бога»

 прагматична спрямованість - будь-яка діяльність людини ХХ ст.

має єдиний вимір – розрахунок, користь, власний егоїстичний
інтерес (хоча для частини суспільства загальнолюдські –
релігійні, моральні та ін. – цінності залишаються провідними).

 Дегуманізація, девальвація(падіння) духовних основ суспільного

та особистого життя – є однією з ознак культури доби. Зокрема,
виявленням дегуманізації стало насадження кривавих диктатур,
однією з найпоширеніших форм яких став тоталітарний режим

 глобалізація, яка зумовлює виникнення проблеми уніфікації

культур та збереження їх розмаїття.

 Активний процес інтернаціоналізації, взаємного обміну

культурними цінностями має як позитивний результат
(поширення культурного діалогу), так і негативний (можливість
утрати культурної самобутності). Лідерами глобалізації постають
країни Заходу, які втягують у свою «орбіту» народи різних
культур.

 інтенсивність і динамізм, внаслідок чого мало не кожне

десятиліття характеризується наявністю тільки йому
притаманних специфічних ознак

 інтегративність - тобто сполучення окремих складових культури в

нові комбіновані види мистецтва

 стандартизація та масовізація,
  експериментаторство,

 формування нового типу людської особистості - безсилля

особистості перед зовнішніми виявами життя; визнання
безглуздя людського існування; неприйняття системи цінностей
певного суспільства, панування почуття самотності; втрата
індивідом власного «Я».

 парадоксальність - з одного боку, культура вважається

«смертельно хворою», яка наближає людство до загибелі, з
другого – культура сповнена сподіваннями «народження» нової,
незнаної культури.

 Світова культура ХХ ст. вирізняється як

етноцентризмом(погляд на світ через призму етнічної
ідентифікації. Життєві і культурні процеси при цьому оцінюються
через традиції етнічної самосвідомості, яка виступає як ідеальний
зразок), так і поширенням космополітизму.( ідеологія
“світового громадянства”, яка проголошує право кожної людини,
незважаючи на її приналежність до конкретної держави,
спільноти, етносу і т. ін., стати громадянином світу;)

 Масовій культурі протистоїть елітарна, яка претендує на певну

закритість, декларує розподіл людей на «масу» і «обраних» –
еліту. У сучасному світі елітою називають «вищі», часто
привілейовані верстви, які здійснюють функції управління,
розвитку науки, політики, права, мистецтва тощо і мають досить
високий інтелектуальний і творчий рівень, відрізняються високою
життєвою активністю.

1. Oхарактеризуйте умови розвитку світової культури XX ст.

• великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн,

революцій (які дали поштовх розвитку примітивних націонал-
шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого)
• суттєвими змінами в галузі економіки та засобів виробництва
(поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський
устрій життя, урбанізація культури)

• поступовим перетворення суспільства на комплекс різних

об’єднань та угрупувань – загальна інституціоналізація (позбавлення
людини власного "Я", втрата індивідуальності)

Розвиток світової культури ХХ ст. обумовлювався значною кількістю

соціальних потрясінь, зумовлених жорстокими світовими та
локальними війнами, революціями, національно-визвольними
рухам. Їх наслідками стало витіснення загальнолюдських духовних
цінностей на другий план і поширення антигуманних ідей, посилення
утилітарних спрямувань життя й затвердження тотального руйнування
«старого» як «застарілого».

У XX ст. відбувся остаточний перехід до капіталістичного способу

виробництва та панування монополій. Це сприяло нерівномірному
економічному розвитку країн, руйнації багатонаціональних імперій
(зокрема Російської, Австро-Угорської, Турецької, Японської), розпаду
колоніальної системи і утворенню самостійних держав на основі
колишніх колоній та підкорених територій, а також розподілу світу на
сфери впливу між державами-лідерами. Поглиблення процесу
індустріалізації й автоматизації виробництва спричинило руйнування
традиційної структури суспільства, традиційного суспільного життя.
Маси людей переселялись у міста, відчужуючись від звиклого способу
життя, що мало наслідком порушення міжособистісних зв’язків,
традиційних форм і норм спілкування. Збільшення значення міст і
міського способу життя призвело до урбанізації культури, а в
результаті – до її маргіналізації. Суспільство поступово
перетворювалося на сукупність різних об’єднань, партій, спілок,
угрупувань. Це вело до тотальної інституалізації, наслідком якої стала
втрата людиною індивідуальності, власного «Я». Людина все більше
ізолювалася від суспільства і почала сприймати його винятково як
сукупність безмежно схожих один на одного індивідів (однаковий одяг,
однакова інформація, однакові потреби, однакові думки тощо).
2. У чому полягають особливості модерністського та постмо-
дерністського світоглядів?

Головні ознаки Модерну: раціоналізм, прагматизм, сцієнтизм,

секуляризм, натуралізм, антропоцентризм, гуманізм, індустріалізація,
урбанізація, технократія, партократія, бюрократія

Модернізм – комплексний рух в культурі кінця ХІХ – поч. ХХ ст.,

сукупність художніх течій, шкіл, що демонстрували відхід від
культурних цінностей XVIII–XIX століть й проголошували нові ціннісні
орієнтири і підходи в культурі, зокрема в мистецтві.

Йому властиві категоричний розрив з традиційними основами

творчості, постійний пошук нових форм самовираження митця. Він
зачепив усі види художньої творчості.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї

 ірраціоналістичного волюнтаризму - визнає волю особливою,

надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в
цілому. трактування волі як сліпого, нерозумного, безцільно
діючого початку світу.

 Інтуїтивізму - напрям, що абсолютизує інтуїцію як момент

безпосереднього осягнення світу в діяльності творчої фантазії

 психоаналізу

 екзистенціалізму - позиціонує і досліджує людину як унікальну

духовну істоту, що здатна до вибору власної долі

 феноменології - розглядає та вивчає структури свідомості й

явища, які в ній відбуваються

Постмодерн або «постіндустріальне суспільство» – складне явище,

яке ще не достатньо вивчене і описане в науковій літературі, тому що
головні його ознаки тільки починають проявлятися.

Основна ідея філософії Постмодерну полягає в тому, що у Новий час

не вдалося до кінця знищити традиційну культуру, Модерн лише по-
іншому назвав «ідолів традиції»: на місце «абстракції Бога» поставили
аналогічну абстракцію – «людину», на місце ірраціональної «диктатури
Откровення» – раціональну диктатуру «розуму», замість релігії і жерців
– науку, замість владної ієрархії – матеріальну нерівність (капіталізм).

Постмодернізм як світоглядна парадигма ХХ ст. в науці, мистецтві,

політиці – це все те ж заперечення Модерну Постмодерном.

 культ незалежної особистості;

 потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

 прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно

протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

 бачення повсякденного реального життя як театру абсурду,

апокаліптичного карнавалу;

 використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на

ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в
реальності способу життя;

 зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий

класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і
казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі
науковий, публіцистичний, діловий тощо);

 суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

 сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі

сюжети літератури попередніх епох;

 запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-

композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

 як правило, у постмодерністському творі присутній образ

оповідача;

 іронічність та пародійність.
3. Якими є головні особливості світової культури XX ст.?

Світова культура ХХ ст. вирізняється як етноцентризмом(погляд на

світ через призму етнічної ідентифікації. Життєві і культурні процеси
при цьому оцінюються через традиції етнічної самосвідомості, яка
виступає як ідеальний зразок), так і поширенням космополітизму.

4. Визначте зміст процесу глобалізації та його наелідки.

Глобалізація - процес всесвітньої економічної, політичної і культурної

інтеграції на основі сучасних інформаційних технологій зокрема.

Г. Культурна – активний процес інтернаціоналізації культур,

взаємообміну культурними цінностями, що має як позитивний
(поширення культурного діалогу), так і негативний (можливість
утрати культурної самобутності) сенс.

глобалізація, яка зумовлює виникнення проблеми уніфікації культур та

збереження їх розмаїття.

Глобалізація спричинила в ХХ ст. проблеми, від вирішення яких

залежить майбутнє людства, а саме:

 проблеми соціального характеру (демографічні, міжетнічні,

здоров’я, організованої злочинності тощо);

 соціально-політичного (проблеми війни і миру, запобігання війн із

застосуванням зброї масового ураження, тероризм тощо);

 економічного (проблеми бідності, нестачі продуктів харчування,

виснаження не відновлюваних природних ресурсів та ін.);

 соціально-біологічного (наркоманія, алкоголізм та ін.);

  духовно-морального характеру (падіння загального рівня
культури, релігійно-конфесійні ворожнечі, поширення культу
насильства тощо).

5. Чим характеризується розвиток національних культур Х X

ст.?

Глобалізаційні тенденції, формування інформаційного простору

сприяють появі космополітичної еліти, яка послаблює зв’язки з
певною національною культурою. Показниками належності до
світової еліти в сучасному світі стають універсальна освіта, уміння
використовувати позанаціональні інтелектуальні та інформаційні
технології, визнання ліберальних цінностей, космополітизм тощо.

6. Що таке масова культура?

Масова культура пов’язана з комерцією та бізнесом, що

віддзеркалюється у поняттях «комерційна культура», «індустрія
розваг», які мають завданням переважно релаксацію та розвагу. Тому
головними ознаками цієї культури є: простота, яка межує з
примітивністю; націленість на формування «щасливої свідомості»;
апеляція до людських інстинктів (а відтак насиченість еротикою та
«страхіттями»); тиражованість (подібно до виробничого процесу). Її
зразками можуть стати твори «високої культури», за умов
багаторазового відтворення (тиражування) та демонстрації
(наприклад, музика Дж. Верді, М. Равеля або «Джоконда» Леонардо да
Вінчі у рекламі). Артефакти масової культури не претендують на
довговічність і не викликають глибокого резонансу у свідомості та
душах людей, їх мета – задоволення потреб споживача.

Особливості укр. Культури

 закритість;
 класовий характер;
  ідеологічна спрямованість;
 партійно-державна підпорядкованість;
 втілення завдань культурної революції;
 уніфікованість ( становлення інтернаціональної, соціалістичної за
змістом та національної за формою культури);
 русифікація.

Мистецтво

 згідно з методом соціалістичного реалізму оспівувало радянську

людину, її героїзм, досягнення радянської влади та водночас
зберігало національні художні традиції.

Мова

 Рішеннями I Всеукраїнського педагогічного з’їзду, проведеного у

квітні 1917 р., II Всеукраїнського вчительського з’їзду, який
проходив у серпні 1917 р., при УЦР була створена Шкільна рада,
а при Комітеті УЦР – Шкільна комісія. Головним завданням цих
державних органів було забезпечення організації освітянської
діяльності в країні, а головне, проведення українізації освіти.
Згідно з цим в Україні відкривали курси для вчителів, для
населення організовували курси з українознавства, українською
мовою друкували навчальну літературу. Обов’язковим для учнів
всіх освітянських закладів було вивчення української мови,
історії, літератури.

 Побудована в СРСР соціалістична за змістом,

інтернаціоналістична за духом, національна за формою культура
в майбутньому повинна розвиватися на основі підвищення
значущості російської мови – мови спілкування всіх націй та
народів СРСР.

 Очолив українізацію секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, який 1927

р. видав наказ про перехід партійного діловодства на українську
мову. Згідно з ним був встановлений термін вивчення української
мови службовцями і викладачами та її впровадження в
професійну діяльність; організовано державні курси вивчення
мови з випускними іспитами.
7. Охарактеризуйте культурну політику УНР.

У ХХ ст. українська культура зазнала кардинальних змін. Спричинені

принципово новими соціально-політичними умовами, соціальними
вибухами, вони передусім виявилися в радикальному перегляді обріїв
духовного життя.

На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала

розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого - йшов
активний пошук нових форм, використання досягнень інших
національних культур.

Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:

1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);

2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої

культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм").

Традиційні тенденції в царині літератури - романтизм і неореалізм

поєднувалися з розвитком футуризму, символізму.

Футуризм, насамперед пов'язаний з М.Семенком, який був одним з

його головних теоретиків, фундатором першого літературного
об'єднання футуристів (Київ, 1913р.)

8. Визначте специфіку культурної політики в СРСР та УРСР.

Конспект

9. Визначте ініціатора, мету та завдання культурної

револющй в СРСР.

Реалізація трьох основних завдань – індустріалізації, колективізації,

культурної революції, органічно пов’язаних між собою, – була
фундаментом переходу до нового – соціалістичного суспільства.
Культурна революція, за вченням В. І. Леніна, означала докорінне
перетворення культури шляхом зміни суспільної свідомості на основі
засвоєння марксистсько-ленінської ідеології, опанування наукових
світоглядних настанов, відмови від релігії тощо. Завдяки проведенню
культурної революції передбачалося втілення в духовному житті
робітничого класу, селянства, інтелігенції принципів класовості,
пролетарської партійності, колективізму, соціалістичного патріотизму
та інтернаціоналізму, революційного гуманізму, що виступали основою
нової комуністичної моралі. Вирішальна роль у проведенні культурної
революції належала пролетаріату, культура якого утверджувалася як
культура всіх верств населення.

10. Розкрийте зміст політики українізації та русифікації.

Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику

коренізації, яка в Україні отримала назву українізації.

Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів

корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури,
видавництво газет, журналів і книг українською мовою.

Проведення політики українізації враховувало два аспекти:

1) українізація як така;

2) створення необхідних умов для всебічного культурного і духовного

розвитку національних меншин.

Ліквідація неписьменності у 20-і роки, зростання загальної і

професійної культури, прогрес науки обумовлювалися, зокрема,
досить стрункою державною системою освіти.

В Україні набувала обертів русифікація. Російськомовними знову

ставали вищі навчальні заклади, i якщо 1931 р. українською мовою
видавалося 90% газет i 85% часописів, то 1940 р.– вiдповiдно 70% і
45% (навіть з урахуванням приєднаної на той час Західної України).
Хоча офіційно не проголошувалася відмова від українізації, фактично
вона була припинена, а всі її досягнення поступово нівелювалися.
11. Які зміни відбувалися в українській культурі другої полови-
ни ХX ст.?

12. Які досягнення характеризують українську культуру радян-

ської доби?

13. Охарактеризуйте метод соіалістичного реалізму.

Соціалістичний реалізм – це творчий метод, що склався на початку XX

ст. як відображення процесів розвитку художньої культури в добу
соціалістичних революцій, як вираження відповідно усвідомленої
концепції світу і людини

14. Які здобутки характеризують діяльність української діаспо-

ри XX ст.?

Також характерною для цього часу була еміграція українських діячів

які не могли погодитися з методами правління у власній державі.

Тому характерними для української культури є два потоки розвитку – в

Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій:

• державні – Українська Національна Рада, Уряд УНР;

• наукові – Вільна академія наук;

• церковні – православна та греко-католицька гілки української

церкви

• та ін.

Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості

письменників, які емігрували з України і продовжували писати за
кордоном. Особливе місце серед письменників-емігрантів займає
І.Багряний.

Протягом десятиліть у діаспорі був накопичений значний духовно-

культурний доробок, завдяки якому українські емігранти змогли
зберегти свою національну ідентичність. Вагому спадщину залишив
відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк, художньо-
естетичні принципи якого формувалися в період втрати української
державності.

Заслуговують на увагу філософські розвідки українських вчених-

емігрантів, зокрема Д. Чижевського. Визнаний у філософських колах
ХХ ст. як один із найавторитетніших серед емігрантів-філософів зі
Східної Європи, він уперше здійснив систематизацію історико-
філософських процесів в Україні, відкрив феномен українського бароко
та дослідив сутність українського барокового мислення. Великий
внесок у розвиток національної філософської думки зробили: М.
Шлемкевич, який у своїх дослідженнях простежив історію розвитку
української особистості від Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка до ХХ
ст., захоплювався трактуванням феномена людини; О. Кульчицький,
наукові інтереси якого були пов’язані з осмисленням історії і культури
України, з проблемами української ментальності та сутності людської
особистості; І. Лисяк-Рудницький, який присвятив свою наукову
діяльність філософським розвідкам української національної ідеї, до
сфери інтересів якого входило питання історії становлення і розвитку
національної самосвідомості; В. Олексюк, який зосередив увагу на
проблемах специфіки українського національного характеру, сутності
української нації, визначення її християнської природи.

Одним із найвидатніших представників української культури за

кордоном був І. Огієнко – учений, педагог, державний діяч,
православний митрополит, історик тощо. Важко сказати, в якій сфері
своєї діяльності він залишив найпомітніший слід. Відомі його праці з
мовознавства «Чистота і правильність української мови» (1925 р.),
«Сучасна українська літературна мова» (1936 р.), з історії релігії
«Українська церква» (1942 р.), з історії культури «Українська культура»
(1918 р.), «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця» (1958
р.) та ін