КОВАЛЬЧУК К.О.

Поняття культурного простору та національної культури

Кожна сучасна людина в наш час повинна задуматись над станом культури, старатися пізнати її надбання та
з’ясувати, як ми можемо її використати на благо нашого народу. Саме збереження минулого та розвиток у
майбутньому допоможе нам свідомо стати одним народом. Багато людей вважають що культурі не місце під
час війни, але вони глибоко помиляються, саме національна культура та культурний простір нашої країни
допоможе нам зберегти свою ідентичнiсть. Знання своєї культури допомагає людям самоідентификуватися та
знати свою iсторiю.

З 2014 року культура посідає центральне місце у відповіді держави на загрозу з боку Росії. У той час як Росія
продовжувала свою гібридну війну проти України і намагалася створити розколи в суспільстві, просуваючи
роз'єднуючі історичні та культурні наративи, Україна продемонструвала високий ступінь стійкості до цієї
загрози, проводячи більш активну політику ідентичності через діяльність державних інституцій у сфері
культури та ідентичності. Культура була ключовою частиною відповіді на російську агресію. Однак реформа
культурного сектору все ще триває, а нерівномірний розподіл культурних ресурсів в Україні становить
особливий виклик.

Щоб дати визначення національній культурі, потрібно розумiти, що означає термiн "культура".

Термін "культура" має два можливих значення - загальної та особистої культури, сьогодні ми зупинимося на
першому значенни.

Культуру, визначають як історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків
людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку
самої людини. Я важаю, що дане визначення є цiлком влучним, тому що описує загалом процеси якi включає в
себе культура. Культури - це те, що робить людей такими унікальними та особливими у своєму роді, те, як
можна виразити свій власний шлях через культуру і не бути віднесеним до певної категорії за стереотипом.
"Культура народу, – зазначає Гердер, – це найвищий прояв його буття, витончене, але тлінне та крихке
одкровення його сутності". Саме в цьому визначенні закладена квінтесенція гердерівсього підходу щодо
культури, яку він розуміє як результат діяльності людського роду протягом всієї історії його існування. Але
необхідно зазначити, що Гердер визначає культуру і як результат просвіти, тобто співвідносить культуру з
поняттям "виховання". І.Г. Гердер розумів розвиток культури як головний зміст історичного процесу. 1

Поняття культури Вебер подає таким чином: "культура є той кінцевий фрагмент позбавленої сенсу світової
нескінченності, який з точки зору людини має сенс і значення".

Поняття культури для Вебера - це ціннісне поняття.

Концепція Ціннісних ідей - трансцендентальна передумова наук про культуру. Люди, будучи культурними
істотами, не мають можливості вивчити навколишню реальність без його оцінки, не наділивши його смислом.
Визначальні цінності в пізнанні не є продуктами підсумкових рішень учених, а результат діяльності духу часу,
духу культури. Інтереси, ідеї, які визначають цілі, трансформуються з часом, знаходячи відображення в
поняттях, ідеальних типах, які формулюють науки про культуру. Нескінченність цього процесу визначає
безмежне майбутнє для наук про культуру, які щоразу змінюватимуть свої точки зору і підходи і тим самим
даючи можливість відкриватися новим сторонам і аспектам свого предмета. 2

Видiляють свiтову та нацiональну культуру.

1
Гердер, І. Г. Ідеї про філософію історії людства . М.: Наука, 1977. С . 388
2
Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. К., 1998. 263 с.
Світову та національну культури розмежовують в залежності від носіїв. Світова культура – це синтез кращих
зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдськими надбаннями. Національна культура
є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства.

Національна культура стає відомою в світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній, стають досягненнями
всього людства. Перш за все світове значення здобула культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В
наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки.

Національна культура охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні,
господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й
відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної
свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність.

Своїми структурними складовими – мовою, звичаями, традиціями народу, релігією, художньою культурою,
національним характером, національною самосвідомістю, почуттям національної гідності – національна
культура об’єднує національне життя, в одне ціле і забезпечує подальший національно-культурний прогрес.

Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за

все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. Національна культура українського
народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала в контексті світового культурного
процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків,
переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну
культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Одна національна культура може бути лише в
тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й
багато національних культур — субкультури національної більшості та субкультури національних меншин. На
етапі становлення націй в їх культурі домінувало національно особливе. З подальшим розвитком людства
поширюються і посилюються матеріальна і духовна взаємодія і взаємозбагачення культур, відбувається
інтеграція життя окремих націй в єдине світове ціле. Без цього людство не має майбутнього.

В данному випаку, важко не погодитись що вміст національної культури дуже широкий та включає в себе ті
речі, і процеси які саме формують націю, адже саме мова, тридиції, живопис та музика є ключем нації який її
видiляє серед інших культур. Національна культура буде жити вічно, їй ничого не страшне ні війни, н i
перевороти. Люди повинні частiше задумуватися над національною культурою своєї країни, вивчати її,
передавати з покоління в покоління, саме вона є тим спільним що об’єднує народ.

Говорячи про культуру, ми маємо на увазі її реальне побутування в соціумі як феномена і як матеріального
вираження. Культура набуває просторово-часової протяжності, координат, що визначають те, що в сучасних
дослідженнях прийнято позначати як "культурний простір". Філософсько-культурологічна категорія
культурного простору представлена в різних теоріях і концепціях, часових, історичних зрізах (від архаїчних
уявлень часу і простору до сучасних) і містить у своїй характеристиці багатофункціональність, мінливість,
динамічність, відносність і рухливість

Поняття культурного простору зустрічається в законодавстві нашої країни, зокрема в Законі України «Про
культуру»: «Культурний простір України  – сфера, в якій відповідно до законодавства провадиться культурна
діяльність та задовольняються культурні, інформаційні та дозвіллєві потреби громадян, що охоплює, зокрема,
радіо і телебачення, періодичні друковані видання та книговидавничу продукцію, ринок культурних благ, а
також культурно-мистецьке середовище» . 3

Кожна жива істота має видиму фізичну межу - шкіру, яка відокремлює її від зовнішнього середовища. Ця
видима межа оточена низкою невидимих кордонів, які важче визначити, але вони так само реальні. Ці інші
кордони починаються з особистого простору людини і закінчуються її "територією". Цю концепцію фізичного
кордону і території можна визначити як культурний простір. Простір - це те, що сильно варіюється від

3
Про культуру. Закон України від 14.12.2010 N° 2778-VI. Відомості Вер-ховної Ради України, 2011. N° 24. Ст. 168.
культури до культури. Оскільки культура представляє собою лише частину суспільного життя, то культурний
простір слід розглядати як галузь, що знаходиться у багатомірному просторі соціальної реальності. Отже, ця
просторова модель має свої межі і навряд чи потрібно намагатися поширювати її на все суспільство в цілому. З
метою анатомічного аналізу культури досить обмежитися лише уявленням про те, що культурний простір існує
не сам по собі, а як частина більш широкого світу — світу життя людського суспільства.

О. Гриценко видiляє рiзнi види груп концепцiй визначення культурного простору, серед яких:

Перша — це дефініції та концепції антропологічного походження, котрі ґрунтуються на тій обставині, що

будь-яка культура (в антропологічному сенсі) є культурою певної людської спільноти, а вона, як правило,
населяє (чи в минулому населяла) певну територію.

Друга група концепцій та моделей культурного простору охоплює дефініції абстрактного характеру, що мають
переважно філософське, соціологічне чи лінгвістичне походження й призначені для просторового зображення
внутрішньої структури культури.

Третю групу складають уявлення про специфічний культурний простір, що мають літературно-мистецьке
походження. Вони випливають із того міркування, що художній твір, у певному сенсі, утворює свій власний
«уявлений простір», навіть цілий світ.4

Iз запропонованих коцепцій автора, складно визначити «більш влучну», тому що всі вони в певній мірі досить
точно визначають кульурний простір і звісно кожна з них має свої особливості та недоліки. Я більш схиляюсь
до другої концепції та моделі культурного простору, я погоджуюсь що це більш абстрактне понятття, яке
потрібно розглядати саме чере призму філософії. Тут також є влучним визначення П. Бурдьє з яким я теж
згодна. « Культурний простір» має умовний зміст. Мова йде не про фізичний простір. Культурний простір —
це простір, утворений багатьма феноменами культури, що переплітаються і взаємодіють одна з одною. П.
Бурдьє розглядає культурний простір як певну структуру взаємин між людьми, як «ансамбль невидимих
зв’язків, які формують простір позицій, зовнішніх один до одного» .5

Автор теорії мозаїчної культури А. Моль характеризує культурний простір як протяжність, в якій поширюється
і функціонує культурна інформація, і виокремлює в ньому кілька рівнів: 1) «пам’ять світу» – вся інформація,
накопичена людством протягом історії; 2) культура колективу, соціальної групи, суспільства; 3) культура
індивіда. Отже, у концепції А. Моля культурний простір – це комунікативний процес, в якому забезпечено
передачу знань від колективного рівня до індивідуального. 6 Загалом культурний простір – це складний
динамічний багатофункціональний часово-просторовий континуум, основною структурною
і системоформуючого складника якого є діяльність людини на матеріальному, фізичному та духовному рівнях.

У культурології культурний простір розглядається як одна з форм побутування і втілення культури як складної
динамічної система, яка постійно змінюється, оскільки, з одного боку, вона сама виробляє нові цінності, знаки
і символи, а з іншого – наповнюється, взаємозбагачується надбаннями інших культур. І як би не належав до
процесу акультурації, він є безкінечним і невідворотнім, оскільки втримує в собі споконвічне прагнення до
оновлення, яке водночас не передбачає відкидання старого, а відтак – бережливе ставлення до спадщини.

У культурному просторі виділяється сутність форм культури, які визначають соціальні відношення людей, їх
взаємодію в суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова, політична культури. У цих формах культури
фіксуються соціальні цінності та ідеали, а також загальні регулятиви поведінки. Сукупність таких форм
утворює галузь культури соціальних відношень або соціальної культури. Цю галузь можна уявити у вигляді
прошарків культурного простору, які зорієнтовані на ціннісні і регулятивні вісі. Звісно, що в соціальній
культурі неможливо обійтися без знань. Проте знання виступають тут як засіб для вироблення принципів і
норм поведінки людей у суспільстві, їхнього спільного життя, взаємодії та діяльність.
4
Гриценко О. Культурний простір і національна культура: теоретичне осмислення та практичне формування:
монографія. К., 2019. Р. С. 13-14.
5
Bourdieu, P. Chose Dies / P. Bourdieu. - Paris: Editions de Minuit, 1987. – Р.18.
6
Моль А. Соціодинаміка культури. - Прогрес, 1973. С.72-83.
Таким чином, культура як феномен знаходить своє соціальне втілення в якості культурного простору,
гетерогенного за своєю суттю. Світовий культурний простір є сукупністю безлічі субпросторів, які укладені в
рамки національних культур. Кожен із них визначається через цінності, прийняті в тому чи іншому суспільстві.
Культурний простір - це простір цінностей, що втілюються в духовній (ідеологічній) і матеріальній (об'єкти
мистецтва) сферах. Культурний простір важливий у міжкультурній комунікації, тому що він допомагає людям
зрозуміти, як влаштовані різні культури і як вони функціонують. Він допомагає зрозуміти культурні
відмінності між двома групами людей і те, в чому вони схожі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гердер, І. Г. Ідеї про філософію історії людства . М.: Наука, 1977. 703 с.
2. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. К., 1998. 263 с.
3. Про культуру. Закон України від 14.12.2010 N° 2778-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-
17#Text ( дата звернення: 22.01.2023).
4. Гриценко О. Культурний простір і національна культура: теоретичне осмислення та практичне
формування: монографія. К., 2019. 256 с.
5. Bourdieu, P. Chose Dies. Paris. Editions de Minuit, 1987. 229 р.
6. Моль А. Соціодинаміка культури. Прогрес, 1973. 408 с.