«етнос», «етнічність», «етнічна

культура»

Слово «етнос» грецького походження і в перекладі означає народ. При

цьому слід підкреслити, що в ньому увага акцентується саме на генетичних
зв’язках або родоплемінній спорідненості великої групи людей, але не на якійсь
іншій (скажімо – “demos” – що теж означає народ, але в політичному розумінні,
тобто тих громадян, що наділені певними правами).
Етнос — спільнота, у яку люди об´єднані культурними чинниками різної
природи (міфи, вірування, звичаї, мова), здатними породжувати почуття
солідарності. Цим словом позначають, як правило, донаціональні культурні
спільноти — общини і племена. Деякі етнологи (наприклад, М. Гумільов)
називають етносами і нації. За такого підходу необхідно наголосити, що етнічні
нації є особливими утвореннями, які суттєво відрізняються від первісних
етносів.
Виходячи із засад етнології, етнос – це велика і стала спільність людей,
яка склалась в результаті природного та суспільного розвитку на основі
специфічних стереотипів свідомості та поведінки. Кожен етнос існує як
самостійна, стійка система, яка протиставляє себе усім іншим аналогічним
спільнотам людей за принципом “ми – не ми”, “свої – чужі”, “ми такі, а решта
– інші”, а також характеризується наявністю комплексу сталих ознак, що
проявляються в особливостях господарювання, мови культури та психології.
Український етнос – це сукупність осіб українського походження або
тих, хто вважає себе українцем, незалежно від країни проживання. Українці в
Україні складають ядро цього етносу або ж українську етнічну націю.
Зарубіжні українці або ж особи українського походження (американці

2
українського походження, польські, канадські та ін. українці) – це частини
українського етносу або ж українські етнонаціональні групи.
За формами існування етносу, які пропонує природнича етнологія,
український етнос, можна структурувати таким чином:
 український мікроетнос – будь-який українець чи особа українського
походження окремо взята;
 український мезоетнос – це українці в Україні або особи українського
походження в інших окремих країнах (українці США, Польщі, Росії,
Австралії та ін.);
 українські субетноси – етнографічні групи українців в Україні;
 український макроетнос – це весь український етнос у всьому світі;
 український метаетнос (суперетнос) – це всі народи, що проживають в
Україні
Крім цього, увесь український етнос разом з іншими слов’янським етносами
складають слов’янський мегаетнос.
Такий вигляд має структура сучасного українського етносу.
Відповідно до вищенаведеного визначення етносу сформулюємо й
поняття етногенезу.
Етногенез (від гр. “етнос” – народ, “генезис” – походження,
виникнення) – це сукупність історичних та природничо-географічних явищ і
процесів, які спричиняють виникнення та розвиток специфічних людських
спільнот – етносів.
У структурі сучасних етносів найчастіше зустрічаються такі їх складові
частини:
Етнічна група – це частина якогось етносу, яка через обставини (зміна
кордонів, еміграція, депортація тощо) відірвалася від нього, опинилася в іншій
країні і, перебуваючи в іншому етнічному середовищі, зберігає свої особливості
та часто діє як організована спільнота.
Національна група – це спільність людей, яка відірвалась від основного
масиву етносу, який має “свою” державу та/чи сформував “свою” націю.
3
 Сьогодні в світі за даними ЮНЕСКО існує понад 4000 етносів і лише біля
800 із них вважаються націями. А держав нараховується біля 200. Тому не
кожна етнічна група є національною, але кожна національна група є етнічною.
Отже, етнічні та національні групи мають більше спільного, ніж відмінного.
Тому можливе вживання цих термінів як синонімів. А останніми роками
з’явився термін “етнонаціональна група”, який інтегрує ці два поняття.
Національна меншина – це спільність громадян певної держави,
чисельно менша і не домінуюча в цій державі, яка має етнічні, релігійні або
мовні особливості і цим відрізняється від більшості населення, але пов’язана з
ним спільним життям і ставить своєю метою домогтися фактичної та
юридичної рівності із більшістю.
Етнологія - наука про етноси, народи, їх виникнення та розвиток.
Вихідною для розуміння етносу й етнічних процесів є думка про вирішальну
роль соціокультурних чинників етногенезу, на основі яких формуються і
розвиваються етнічні спільноти. До таких чинників належать характер і спосіб
суспільного виробництва, на базі якого формується і відповідний йому спосіб
життя.
Кінцевим результатом етногенезу гуманітарна етнологія вважає появу
націй, тобто спільнот найвищого рівня, які відрізняються специфічністю
відносин між людьми, їхній характер визначається найбільшою
опосередкованістю. Адже недарма деякі вчені визначають, що територіальна,
мовна та економічна єдність є властивою для нації переважно на етапі її
формування, тоді як в подальшому під впливом інтеграційних та міграційних
процесів ці ознаки втрачають своє провідне значення. Натомість для
об’єднання нації стають характерними і визначальними так звані “ментальні
інгредієнти”, тобто усталена національна самосвідомість, риси національної
психології та характеру, відданість національним символам, традиціям і
цінностям.
Народ - це історично сформована етнічна спільнота людей, що має
власну мову, територію, економіку, культуру і самосвідомість (як особисте
4
відчуття національної ідентичності, так і колективне усвідомлення своєї єдності
і відмінності від інших).Серед інших визначень, більш звужених чи обмежених
прагматичним поглядом, можна відзначити таке: народ - це все населення
певної країни. У політичному сенсі термін «народ» нерідко застосовується у
значенні «простолюддя», що означає основну непривілейовану масу населення,
на противагу «владі» та «еліті». Ця ознака є принциповою для розуміння
відмінності між поняттями «народ» і «нація».
Нація – це така етносоціальна спільність людей, яка характеризується
усталеною самосвідомістю, спільністю назви, раси, історичної долі,
психології, характеру, території, мови, економіки, прихильністю до певних
національних матеріальних та духовних цінностей, певної національної
символіки та устремлінням до цивілізованості.
Нація - вища, порівняно з поняттям «народ», форма розвитку людської
спільноти. Це, знову ж таки, полісемантичне поняття, що застосовується для
характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.
Риси, що характеризують націю і стосуються як індивідуальних її членів, так і
всієї нації, є об'єднавчими для внутрішнього сприйняття суб'єктів цієї нації,
виступаючи засобом їх згуртування; і, водночас, роз'єднавчими - для
зовнішнього середовища, відрізняючи цю націю від сусідніх.
Отже, нація - це історично сформована етнічна спільнота людей, що
мають свою територію, мову, традиції та матеріальну і духовну культуру,
соціально-економічну і політичну спільність та державний суверенітет.
На відміну від етносу, який існує протягом усієї світової історії, більшість націй
були сформовані в період Нового часу, або Сучасної доби. Тобто нація є склад-
ним і досить пізнім утворенням.
Типові для етносу риси характеру забезпечуються міжпоколінною
передачею досвіду, інформації про походження та історію роду в системі
"батьки - діти". Український педагог Григорій Ващенко писав: "Уявляти треба
український народ - як єдину спільноту, що об´єднує в собі покоління минулі,
сучасні й майбутні, і відчувати свою єдність з цією спільнотою".
5
 Етнокультура є природним (бо твориться природним шляхом у середовищі
свого етносу) і водночас творчим явищем, коли творець перебуває в сучасній і
рідній йому культурі. Таке етнокультуротворення вважається природним,
нормальним, бо сформована в цій етнокультурі особа сприймає всі знаки своєї
культури і вільно користується ними. Завдяки цьому в людей однієї культури
існує взаєморозуміння, тотожність засобів художньої інтерпретації світу, а
також усвідомлення того, що становить сутність розрізнення "ми - вони".
Представники іншої (чужої) культури, як правило, не завжди можуть
адекватно передати дух етносу, навіть, якщо вони живуть у його середовищі,
чують його мову, але самі не є його органічною частиною. У звўязку з цим
постійно існує проблема митця і його етнічного середовища, бо не тільки в
мистецтві, але навіть у науці не існує безнаціонального підходу до явищ, будь
то хоч гуманітарна, хоч технічна галузь.
Слід пам´ятати прислів´я: "Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина".
Через знання мови можемо легко встановити контакт і завоювати симпатії
будь-якого народу. Так робили давні правителі відносно своїх підлеглих.
Наприклад, Понтійський цар Митридат VI Євпатор (132-63 р. до н. ч.) знав 22
мови підданих йому в Малій Азії народів. Часи змінилися, і сьогодні російські
імперіалісти не можуть подолати мовний бар´єр навіть у стосунках зі слов
´янськими народами, мовляв "нам нет надобности читать информацию на
иностранном языке".
Етнічність, етнічна приналежність — поняття, яке в сучасній науці
заміщає поняття «етнос», як певну категорію, що позначає існування окремих
етнічних груп чи ідентичностей. Це концептуалізація поняття «етносу».
Поняття етносу припускає існування гомогенних, функціональних і
статичних характеристик, які відрізняють одну групу від інших, що володіють
іншим набором подібних характеристик.
Серед учених також немає однозгідності щодо поняття етнічності, але
деякі базові характеристики, властиві для всіх спільнот, дозволяють вважати їх

6
етнічними або говорити про присутність етнічності як такої. До їх числа
відносяться:
 наявність уявлень, що їх поділяють члени групи, про спільне
територіальне й історичне походження, єдиної мови, спільних рис
матеріальної та духовної культури;
 політично оформлені уявлення про батьківщину й особливі інститути, як,
наприклад, державність, що також можуть вважатися частиною того, що
складає уявлення про народ;
 почуття окремішності, тобто усвідомлення членами групи своєї
приналежності до неї, — і основані на цьому форми солідарності і спільні
дії.
Виходячи з вищесказаного, під поняттям «народ» у розумінні етнічної
спільності розуміється група людей, члени якої мають спільну назву й елементи
культури, дорожать міфом (версією) про спільне походження і спільну
історичну пам'ять, асоціюють себе з певною територією і мають почуття
солідарності.
Етнічна культура - це культура людей, пов'язаних між собою спільністю
походження (кревною спорідненістю) і спільно здійснюваною господарською
діяльністю, єдністю, "кров і грунти", чому вона і міняється від однієї місцевості
до іншої. Місцева обмеженість, жорстка локалізація, відособлення в плем'я,
общини, етнічну групу - одна з основних рис цієї культури. У ній панує сила
традиції, звички, раз і назавжди прийнятих звичаїв, що передаються з покоління
до покоління на сімейному або сусідському рівні.
Висновок:
Кожна етнічна культура має свої особливості, і ці особливості можуть
виражатися в самих різних речах. Кожна етнічна культура має свою власну
логіку і тільки виходячи з цієї логіки, можна пояснити, що для даної культури
має принципове значення (і або ніколи не змінюється, або міняється лише в
особливих випадках), а що другорядно і може легко модифікуватися.